Постанова

Іменем України

17 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 2-517/07

провадження № 61-11649св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2, правонаступником якої є ОСОБА_3,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Новомосковська міська державна нотаріальна контора,

особа, яка подавала апеляційну скаргу, - ОСОБА_4,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3, яка є правонаступником ОСОБА_2, на постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 червня 2021 року у складі колегії суддів: Пищиди М. М., Куценко Т. Р., Демченко Е. Л.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2006 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Новомосковська міська державна нотаріальна контора, про визнання договору дарування недійсним.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Ухвалою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23 лютого 2006 року у складі судді Єлізаренко І. А. відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 та призначено попереднє судове засідання.

Ухвалою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 11 червня 2007 року у складі судді Єлізаренко І. А. провадження у справі за позовом ОСОБА_1 закрито у зв'язку зі смертю позивача.

Суд першої інстанції виходив із того, що позивач ОСОБА_1 померла, а спірні правовідносини не допускають правонаступництво.

У жовтні 2018 року ОСОБА_4, яка є донькою ОСОБА_1, звернулася з апеляційною скаргою на ухвалу Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 11 червня 2007 року.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 06 листопада 2018 року поновлено ОСОБА_4 строк на апеляційне оскарження ухвали Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 11 червня 2007 року та відкрито апеляційне провадження у справі.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 08 січня 2019 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на ухвалу Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 11 червня 2007 року закрито на підставі статті 362 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)

Постановою Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_4 задоволено, ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 08 січня 2019 року скасовано, а справу передано до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду (провадження № 61-2828св19).

Суд касаційної інстанції постановив, що питання поновлення строку на апеляційне оскарження вирішується на стадії його відкриття. Поновивши пропущений строк, суд тієї ж інстанції не має повноважень переглядати це рішення або повторно досліджувати питання поновлення строку з інших підстав. Тому такий перегляд не може бути підставою для закриття апеляційного провадження. Отже, апеляційний суд безпідставно закрив апеляційне провадження у цій справі.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 09 червня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено, ухвалу Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 11 червня 2007 року скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції виходив із того, що суд першої інстанції, закриваючи провадження у справі, не врахував, що в тому разі, коли власник квартири за договором дарування пред'явив до суду позов про визнання недійсним цього договору, то його смерть до вирішення справи не може бути підставою для застосування пункту 6 частини 1 статті 205 ЦПК України 2004 року у редакції, чинній на час постановлення ухвали судом першої інстанції. Таким чином, спірні правовідносини у цій справі допускають правонаступництво.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У касаційній скарзі, поданій у липні 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_3, яка є правонаступником ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просила скасувати ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 06 листопада 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 червня 2021 року і залишити в силі ухвалу Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 11 червня 2007 року.

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-2469цс16.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що на час закриття провадження у справі у суду першої інстанції була відсутня інформація про правонаступництво.

Крім того, судом апеляційної інстанції неправильно застосовано вимоги статті 261 ЦПК України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) та практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) до спірних правовідносин.

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 29 липня 2021 року у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3, яка є правонаступником ОСОБА_2, на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 06 листопада 2018 року відмовлено, відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3, яка є правонаступником ОСОБА_2, на постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 червня 2021 року і витребувано з Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області цивільну справу № 2-517/07.

Ухвалою Верховного Суду від 03 листопада 2021 року справу призначено до судового розгляду.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_3, яка є правонаступником ОСОБА_2, підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені статті 400 ЦПК України, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною 1 статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням Частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Відповідно до частин 1 , 2 , 4 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що постанова суду апеляційної інстанції не відповідає зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.

За частиною 1 статті 16 ЦК України, частиною 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини 1 статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно із статтею 129 Конституції України основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Із матеріалів справи, що переглядається в порядку касаційного провадження, вбачається, що ухвалою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 11 червня 2007 року закрито провадження у справі (т. 1, а. с. 101).

У жовтні 2018 року ОСОБА_4, яка є донькою позивача ОСОБА_1, звернулася з апеляційною скаргою на ухвалу Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 11 червня 2007 року, вказуючи про те, що цією ухвалою порушуються її права та інтереси, а також те, що про оскаржувану ухвалу вона дізналася лише 19 жовтня 2018 року (т. 1, а. с. 114-117).

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 06 листопада 2018 року поновлено ОСОБА_4 строк на апеляційне оскарження ухвали Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 11 червня 2007 року та відкрито апеляційне провадження у справі.

Вирішуючи питання про відкриття апеляційного провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_4, суд апеляційної інстанції вказав про те, що "перевіривши матеріали справи та зважаючи на конкретні обставини, вважає, що клопотання про поновлення строку підлягає задоволенню" (т. 1, а. с. 131).

15 грудня 2017 набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким Цивільний процесуальний кодекс України викладено у новій редакції.

Судові рішення, ухвалені судами першої інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу (пункт 13 Перехідних положень ЦПК України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року).

Судочинство у судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Отже, судові рішення, що ухвалені до 15 грудня 2017 року, тобто до набрання чинності ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу, проте розгляд таких скарг здійснюється за правилами, встановленими ЦПК України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року.

Вказана правова позиція викладена у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12 листопада 2018 року у справі № 54/329, а також у постановах Верховного Суду, зокрема, від 19 грудня 2018 року у справі № 904/9428/13, від 11 вересня 2019 року у справі № 910/15481/17 та від 25 листопада 2020 року у справі № 2-9436/2007 (провадження № 61-10856св20).

Відповідно до положень статті 294 ЦПК України 2004 року у редакції, чинній станом на 11 червня 2007 року, заяву про апеляційне оскарження ухвали суду першої інстанції може бути подано протягом п'яти днів з дня проголошення ухвали.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом десяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження чи апеляційна скарга, подані після закінчення строків, встановлених цією статтею, залишаються без розгляду, якщо апеляційний суд за заявою особи, яка їх подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

За правилами частини 3 статті 354 та частини 2 статті 358 ЦПК України (у редакції, чинній станом на 26 жовтня 2018 року, дату звернення ОСОБА_4 із апеляційною скаргою) незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, однак строк на апеляційне оскарження може бути поновлений у разі подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі у ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки.

Отже, положення частини 2 статті 358 ЦПК України дають право суду на поновлення строку на апеляційне оскарження.

Відповідно до частини 1 статті 260 ЦПК України ухвала, що викладається окремим документом, складається, у тому числі з мотивувальної частини із зазначенням мотивів, з яких суд дійшов висновків, і закону, яким керувався суд, постановляючи ухвалу.

Суд повинен звертати увагу та дослідити усі доводи заявників, врахувати тривалість строку, який пропущено, поведінку заявників протягом цього строку.

Суд повинен гарантувати доступ до правосуддя особам, які вважають, що їх право порушене, і діяли добросовісно, але пропустили строк звернення до суду з поважних причин.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

Статтею 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Поновлення судом строку оскарження без обґрунтованої підстави є протиправним, порушує принцип правової визначеності та право на справедливий суд, що є порушенням вимог статті 6 Конвенції.

Практика ЄСПЛ щодо застосування статті 6 Конвенції визнає, що доступ до суду не є абсолютним і національним законодавством може обмежуватись, зокрема для дотримання правил судової процедури і це не є порушенням права на справедливий суд (рішення від 12 липня 2007 року у справі "Stankov v. Bulgaria" ("Станков проти Болгарії"), заява № 68490/01). Такі обмеження не можуть зашкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення від 21 грудня 2010 року у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України", заява № 45783/05, пункт 33). Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (рішення від 28 березня 2006 року у справі "Мельник проти України", заява № 23436/03, пункти 22,23).

Отже, встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників цивільного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених ЦПК України певних процесуальних дій.

При вирішенні питання про поновлення строку суд надає оцінку обставинам, які слугували перешкодою для своєчасного звернення до суду.

Інститут процесуальних строків сприяє досягненню юридичної визначеності, а також стимулює учасників справи та інших заінтересованих осіб добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого правовідносини можуть вважатися спірними, а після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Право на апеляційне оскарження судового рішення напряму залежить від обізнаності про наявність судового спору та своєчасності отримання судового рішення суду першої інстанції.

Норми ЦПК України не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного процесуального строку. Такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи.

Поважними причинами пропуску процесуального строку вважаються такі обставини, за яких своєчасне пред'явлення заяви стає неможливим або утрудненим, якщо вони пов'язані з непереборними та об'єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом процесуальний строк подання касаційної скарги.

Суд поновлює або продовжує строк, встановлений відповідно законом або судом, за клопотанням сторони або іншої особи у разі його пропущення з поважних причин.

Питання про поновлення чи продовження пропущеного строку вирішує суд, у якому належало вчинити процесуальну дію або до якого потрібно було подати документ чи доказ.

Зазначені висновки викладені у постановах Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 204/2113/14-ц (провадження № 61-27658св18), від 25 листопада 2020 року у справі № 2-9436/2007 (провадження № 61-10856св20).

Вирішуючи питання про поновлення строку на апеляційне оскарження, суд повинен у сукупності оцінити всі обставини справи, навести мотиви щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку на апеляційне оскарження та зазначити, з яких підстав подане скаржником клопотання може бути задоволене.

Лише наявність об'єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження судового рішення в апеляційному порядку у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку апеляційного оскарження з поважних причин.

У постанові від 14 грудня 2020 року Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у справі № 521/2816/15-ц (провадження № 61-14230сво18) виклав висновки про те, що тлумачення норм цивільного процесуального законодавства України, які регулюють поновлення процесуального строку на апеляційне оскарження, з урахуванням усталеної практики Європейського суду з прав людини, свідчить, що апеляційний суд при вирішенні питання про поновлення строку на апеляційне оскарження має мотивувати свій висновок про наявність поважних причин на поновлення строку на апеляційне оскарження. Сама по собі вказівка про те, що є поважні причини для поновлення строку для апеляційного оскарженні не є належним мотивуванням поновлення строку на апеляційне оскарження. Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, зокрема у разі вказівки тільки про наявність поважних причин, є порушенням вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Вказане процесуальне порушення є самостійною підставою для скасування як оскарженого судового рішення апеляційного суду, так і ухвали апеляційного суду про поновлення строку на апеляційне оскарження і відкриття апеляційного провадження, та направлення справи до апеляційного суду зі стадії відкриття апеляційного провадження.

У справі, що переглядається в порядку касаційного провадження, апеляційний суд, вирішуючи питання про поновлення заявнику строку на апеляційне оскарження ухвали, вказаного не врахував, формально вказав про наявність підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження, достеменно не з'ясувавши, коли саме заявнику стало відомо про наявність ухвали Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 11 червня 2007 року.

Сам лише факт подання апеляційної скарги після спливу 11 років особою, не залученою до участі у справі, за відсутності належного обґрунтування причин пропуску строку на апеляційне оскарження, зважаючи на дату ухвалення оскарженої ухвали (2007 рік), не може вважатися беззаперечною підставою для відкриття апеляційного провадження.

Відповідно до частини 2 статті 406 ЦПК України скарги на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду першої інстанції чи постанови суду апеляційної інстанції, включаються до касаційної скарги на відповідне рішення чи постанову.

Касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції (частина 3 статті 406 ЦПК України).

Ураховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду вважає, що суд апеляційної інстанції не обґрунтував висновок про поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження ухвали суду першої інстанції від 11 червня 2007 року, доводи ОСОБА_3 про невмотивоване поновлення апеляційним судом ОСОБА_4 строку на апеляційне оскарження ухвали суду першої інстанції заслуговують на увагу.

При цьому, згідно з частиною 2 статті 353 ЦПК України заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду. Зазначене є підставою для скасування ухвали Дніпровського апеляційного суду від 06 листопада 2018 року про відкриття апеляційного провадження у справі і постанови Дніпровського апеляційного суду від 09 червня 2021 року.

Висновок за результатами розгляду касаційної скарги

Частиною 1 статті 400 ЦПК України визначено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Пунктом 1 частини 3 статті 411 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених Пунктом 1 частини 3 статті 411 ЦПК України.

Оскільки вказані недоліки, допущені судом апеляційної інстанції, не можуть бути усунуті при касаційному перегляді справи, тому ухвала про відкриття апеляційного провадження та оскаржувана постанова апеляційного суду підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3, яка є правонаступником ОСОБА_2, задовольнити частково.

Ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 06 листопада 2018 року про відкриття апеляційного провадження у справі та постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 червня 2021 року скасувати, справу передати до суду апеляційної інстанції на новий розгляд зі стадії відкриття апеляційного провадження у справі.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк