Постанова

Іменем України

11 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 752/8119/17-ц

провадження № 61-9018св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),

Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,

відповідачі: Київська міська рада, Головне територіальне управління юстиції у м.

Києві, ОСОБА_3, ОСОБА_4,

треті особи: Друга київська державна нотаріальна контора, ОСОБА_5, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Горбунова Леся Василівна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_5 на постанову Київського апеляційного суду від 04 червня 2020 року у складі колегії суддів:

Ратнікової В. М., Левенця Б. Б., Борисової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2017 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду

з позовом до Київської міської ради, Головного територіального управління юстиції у м. Києві, ОСОБА_3 та ОСОБА_4, треті особи: Друга київська державна нотаріальна контора, ОСОБА_5 та приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Горбунова Л. В., про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, визнання права власності в порядку спадкування за законом, визнання недійсним договорів купівлі-продажу, скасування рішення про державну реєстрацію прав

та їх обтяжень, визнання недійсним іпотечного договору.

Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла

ОСОБА_6, яка є їхньою тіткою та тіткою третьої особи - ОСОБА_5, після смерті якої відкрилась спадщина, яка складається із двокімнатної квартири

АДРЕСА_1, що належала спадкодавцю на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 15 липня 1999 року державною адміністрацією Московського району м. Києва.

На час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_6 спадкоємців першої черги не було.

Зазначали, що вони та третя особа - ОСОБА_5 у встановлений законом шестимісячний строк подали до Другої київської державної нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини, як племінники у порядку представлення, замість своїх померлих батьків (рідних братів

ОСОБА_6) - ОСОБА_7 та ОСОБА_8, які померли до відкриття спадщини, тобто у порядку, передбаченому частиною третьою

статті 1266 ЦК України.

Також 08 грудня 2007 року до цієї ж нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини звертався рідний брат померлої - ОСОБА_9,

як спадкоємець другої черги.

Разом із тим посилались на те, що рішенням Голосіївського районного суду м.

Києва від 20 червня 2011 року було частково задоволено позов

ОСОБА_9. Встановлено факт родинних стосунків між ним

та ОСОБА_6, а саме, що ОСОБА_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, є рідною сестрою ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_2. У іншій частині позовних вимог ОСОБА_9 було відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 01 березня 2012 року було скасовано рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 20 червня 2011 року у частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_9 до них

та ОСОБА_5 щодо усунення від права на спадкування та в цій частині ухвалено нове рішення, яким усунуто їх та ОСОБА_5 від права

на спадкування за законом спадщини, яка відкрилася після смерті

ОСОБА_6, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1. У іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ від 27 червня 2012 року рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 20 червня 2011 року та рішення Апеляційного суду м. Києва від 01 березня 2012 року у частині позовних вимог

ОСОБА_9 про усунення від права на спадкування скасовано і справу

в цій частині передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 19 червня 2013 року було задоволено позов ОСОБА_9 та усунуто їх та ОСОБА_5

від права на спадкування за законом спадщини, яка відкрилась після смерті ОСОБА_6, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 15 квітня 2014 року скасовано рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 19 червня 2013 року. Провадження у справі за позовом ОСОБА_9 до ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_5 про усунення від права на спадкування закрито, оскільки ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_9 помер та під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції було встановлено, що станом

на 01 квітня 2014 року спадкова справа після смерті ОСОБА_9

не заводилась, інформація у спадковому реєстрі була відсутня.

Вважали, що у них та третьої особи ОСОБА_5, як спадкоємців другої черги за правом представлення, з'явилися законні підстави звернутися

до державної нотаріальної контори із заявою про видачу їм свідоцтва про право на спадщину за законом на спадкове майно, що залишилось після смерті ОСОБА_6, а саме: на квартиру АДРЕСА_1.

Проте звернувшись 22 травня 2014 року до Другої київської державної нотаріальної контори, їм стало відомо, що державний нотаріус вже видав ОСОБА_9 свідоцтво про право на спадщину за законом на спірне майно на підставі рішення Апеляційного суду м. Києва від 01 березня 2012 року.

Вважали, що свідоцтво про право на спадщину за законом, яке було отримано ОСОБА_9 є недійсним, оскільки він мав право

на успадкування лише 1/3 частини спірної квартири, а 2/3 частини спірної квартири мали належати їм.

З урахуванням викладеного та уточнень позовних вимог, ОСОБА_1

та ОСОБА_2 просили суд: визнати недійсним свідоцтво про право

на спадщину за законом, видане на ім'я ОСОБА_9. Другою київською державною нотаріальною конторою після смерті ОСОБА_6, померлої

ІНФОРМАЦІЯ_1; визнати за ОСОБА_1 право власності

на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1 у порядку спадкування за законом; визнати за ОСОБА_2 право власності

на 1/3 частину вказаної квартири в порядку спадкування за законом; визнати недійсним договір купівлі-продажу спірної квартири від 26 грудня 2012 року, укладений між ОСОБА_9 та ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лабутіновою Ю. Ю.; визнати недійсним договір купівлі-продажу спірної квартири від 09 червня 2015 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу

Горбуновою Л. В. ; скасувати рішення щодо державної реєстрації прав

та їх обтяжень від 09 червня 2015 року № 21940191 про реєстрацію

за ОСОБА_3 права власності на квартиру

АДРЕСА_1; визнати недійсним іпотечний договір від 09 червня 2015 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Горбуновою Л. В. ; скасувати рішення щодо державної реєстрації прав та їх обтяжень

від 09 червня 2015 року № 21940426 про реєстрацію іпотечного договору

від 09 червня 2015 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Горбуновою Л. В. ; скасувати рішення про державну реєстрацію

та їх обтяжень від 09 червня 2015 року № 21940322, яким встановлена заборона на нерухоме майно на користь обтяжувача ОСОБА_4.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 29 жовтня 2019 року

у задоволенні позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що внаслідок скасування ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 15 квітня 2014 року рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 19 червня 2013 року про усунення ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_5 від права на спадкування за законом спадщини, яка відкрилась після смерті ОСОБА_6, померлої

ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_9 мав право на спадкування лише

1/3 частини спірної квартири, а тому, як вважав суд першої інстанції, позовна вимога щодо визнання недійним свідоцтва про право на спадщину

за законом у його 2/3 частинах є обґрунтованою. Проте позивачами пропущено позовну давність, про застосування наслідків якої заявляв відповідач - ОСОБА_3, а тому вказані позовні вимоги задоволенню

не підлягають.

Разом з тим, суд першої інстанції вважав, що при відсутності підстав для визнання недійсним виданого ОСОБА_9 свідоцтва про право

на спадщину на спірну квартиру, що належала спадкодавцю ОСОБА_6, відсутні правові підстави для визнання недійсним договорів купівлі-продажу цієї квартири, укладених 26 грудня 2012 року між ОСОБА_9

та ОСОБА_4, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лабутіною Ю. Ю. та 09 червня 2015 року між

ОСОБА_4 та ОСОБА_3, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Горбуновою Л. В., оскільки вказані договори були укладені між сторонами з дотриманням вимог закону.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 04 червня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 29 жовтня 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1

та ОСОБА_2 задоволено частково. Визнано недійсним свідоцтво про право власності на спадщину за законом, видане 27 березня 2012 року на ім'я ОСОБА_9. Другою київською державною нотаріальною конторою

у частині визнання за ОСОБА_9 права власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1,

на 1/2 частину квартири

АДРЕСА_1.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/6 частину квартири АДРЕСА_1 у порядку спадкування за законом.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1 у порядку спадкування за законом.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири

АДРЕСА_1 від 26 грудня 2012 року, укладений між ОСОБА_9 та ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лабутіною Ю. Ю.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири

АДРЕСА_1 від 09 червня 2015 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Горбуновою Л. В.

Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень

від 09 червня 2015 року № 21940191 про реєстрацію за ОСОБА_3 права власності на квартиру

АДРЕСА_1.

Визнано недійсним іпотечний договір від 09 червня 2015 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Горбуновою Л. В.

Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обмежень

від 09 червня 2015 року № 21940426 про реєстрацію іпотечного договору

від 09 червня 2015 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Горбуновою Л. В.

Скасовано рішення про державну реєстрацію та їх обтяжень від 09 червня 2015 року № 21940322, яким встановлена заборона на нерухоме майно

на користь обтяжувача ОСОБА_4.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_9 мав право

на спадкування після ОСОБА_6 лише 1/3 частини спірної квартири, тому є підстави для визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину

на цю квартиру, виданого ОСОБА_9 27 березня 2012 року. Проте суд першої інстанції, як вважав суд апеляційної інстанції, помилково відмовив

у задоволенні цієї позовної вимоги з підстав пропуску позовної давності, оскільки такий строк позивачами не пропущено.

При цьому суд апеляційної інстанції вважав, що позовна вимога щодо визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину на спірну квартиру, виданого ОСОБА_9 27 березня 2012 року є частково обґрунтована

та є підстави для визнання цього свідоцтва недійсним в 1/2 його частині

(1/3 + 1/6), оскільки 1/3 частини спірної квартири належала позивачці ОСОБА_2,1/6 - позивачці ОСОБА_1 та 1/6 - третій особі ОСОБА_7, проте останній вказане свідоцтво не оспорював.

Разом із тим суд апеляційної інстанції вважав, що підлягають задоволенню

і інші вимоги позивачів, оскільки під час відчуження спірної квартири ОСОБА_9 діяв на підставі свідоцтва про право спадщини за законом, яке є недійсним у частині визнання за ОСОБА_9 права власності у порядку спадкування за законом на 1/2 частину спірної квартири, а тому відчуживши цю квартиру останній порушив права позивачів та продав належні їм частини спадкового майна, що суперечить закону.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у червні 2020 року до Верховного Суду,

ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати судове рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

У касаційній скарзі, поданій у липні 2020 року до Верховного Суду,

ОСОБА_5, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив змінити судове рішення суду апеляційної інстанції у частині визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 27 березня 2012 року на ім'я ОСОБА_9. Другою київською державною нотаріальною конторою у частині визнання за ОСОБА_9 права власності у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6, померлої

ІНФОРМАЦІЯ_1, на 1/2 частину спірної квартири та у цій частині резолютивну частину постанови Київського апеляційного суду від 04 червня 2020 року викласти у наступній редакції: визнати недійсним свідоцтво про право

на спадщину за законом, видане 27 березня 2012 року на ім'я ОСОБА_9. Другою київською державною нотаріальною конторою у частині визнання

за ОСОБА_9 права власності у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1, на 2/3 частини спірної квартири. У іншій частині судове рішення суду апеляційної інстанції залишити в силі.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 24 червня 2020 року було відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3 у вказаній справі, витребувано матеріали цивільної справи із Голосіївського районного суду

м. Києва та зупинено дію постанови Київського апеляційного суду

від 04 червня 2020 року.

Ухвалою Верховного Суду від 09 липня 2020 року було відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_5.

У липні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

Касаційна скарга ОСОБА_3 мотивована тим, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано норми статті 1301 ЦК України, оскільки жодна із перелічених у цій статті підстав для визнання свідоцтва про право на спадщину, виданого 27 березня 2012 року ОСОБА_9. Другою київською державною нотаріальною конторою не існувала на дату видачі такого свідоцтва. ОСОБА_9 був єдиним законним спадкоємцем і мав право на спадкування усієї спірної квартири після смерті ОСОБА_6, оскільки інші спадкоємці (позивачі у цій справі та третя особа -

ОСОБА_5) у відповідності до рішення Апеляційного суду м. Києва

від 01 березня 2012 року у справі № 22-2690/1170/2012 були усунуті від права на спадкування за законом.

Вважав, що судом апеляційної інстанції не враховано необхідності дослідження обставин, за яких можливо витребувати нерухоме майно

із володіння добросовісного набувача.

Також вважав, що позивачами пропущено позовну давність для звернення до суду з цим позовом.

Касаційна скарга ОСОБА_5 мотивована тим, що суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_9 не мав права на спадкування 2/3 часток спірної квартири, проте дійшов помилкового висновку, що підстави для визнання свідоцтва про право на спадщину підлягає визнанню лише у 1/2 його частині, оскільки він, який є третьою особою у цій справі, має право на 1/6 частину спадкового майна, проте вказане свідоцтво не оспорював, оскільки вимоги статті 1301 ЦК України

не містить положень про те, що лише на вимогу усіх спадкоємців за рішенням суду може бути визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування.

Доводи осіб, які подали відзиви на касаційну скаргу ОСОБА_3

У липні 2020 року до Верховного Суду надійшли відзиви ОСОБА_1

та ОСОБА_2 на касаційну скаргу ОСОБА_3 у яких зазначено,

що оскаржуване судове рішення є законними та обґрунтованими.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_6 (а. с. 35 т. 1).

Після її смерті відкрилась спадщина, яка складається із двокімнатної квартири

АДРЕСА_1, що належала померлій на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 15 липня 1999 року державною адміністрацією Московського району м. Києва. (а. с. 140 т. 1).

ОСОБА_6 за життя заповіту не складала.

На час відкриття спадщини після померлої ОСОБА_6 були відсутні спадкоємці, які належать до першої черги спадкування за законом.

08 грудня 2007 року ОСОБА_9 звернувся до Другої київської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після померлої ОСОБА_6, як брат спадкодавця та як спадкоємець другої черги

(а. с. 34 т. 1).

28 березня 2008 року заяву про прийняття спадщини після померлої

ОСОБА_6 за правом представлення подала ОСОБА_1, яка

є дочкою ОСОБА_8, рідного брата спадкодавця ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 (а. с. 47-49 т. 1).

28 березня 2008 року заяву про прийняття спадщини після померлої

ОСОБА_6 у порядку представлення подав ОСОБА_5, який є сином ОСОБА_8, рідного брата спадкодавця ОСОБА_6, та який помер

ІНФОРМАЦІЯ_4 (а. с. 50 т. 1).

23 травня 2008 року заяву про прийняття спадщини після померлої

ОСОБА_6 за правом представлення подала ОСОБА_2, яка є дочкою ОСОБА_7, рідного брата спадкодавця ОСОБА_6, який помер

до відкриття спадщини (а. с. 62-63 т. 1).

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 20 червня 2011 року позов ОСОБА_9 задоволено частково. Встановлено факт родинних відносин між ОСОБА_9 та ОСОБА_6, а саме: що ОСОБА_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, є рідною сестрою ОСОБА_9,

ІНФОРМАЦІЯ_2. У іншій частині позовних вимог ОСОБА_9 відмовлено (а. с. 98 т. 1).

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 01 березня 2012 року скасовано рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 20 червня 2011 року

в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_9 до ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_5 про усунення від права на спадкування

та в цій частині ухвалено нове рішення, яким усунуто ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_5 від права на спадкування за законом спадщини, яка відкрилася після смерті ОСОБА_6, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1. У іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін (а. с. 104 т. 1).

27 березня 2012 року державним нотаріусом Другої київської державної нотаріальної контори Погорілою Л. С. було видано ОСОБА_9 свідоцтво про право на спадщину на квартиру, яка знаходиться за адресою:

АДРЕСА_1, що належала спадкодавцю ОСОБА_6 (а. с. 114 т. 1).

10 квітня 2012 року комунальне підприємство "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна" здійснило державну реєстрацію права власності на вказану квартиру за ОСОБА_9 на підставі свідоцтва про право на спадщину

від 27 березня 2012 року.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ від 27 червня 2012 року рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 20 червня 2011 року та рішення Апеляційного суду м. Києва від 01 березня 2012 року у частині позовних вимог

ОСОБА_9 про усунення від права на спадкування скасовано, справу

в цій частині передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

26 грудня 2012 року між ОСОБА_9 та ОСОБА_4 було укладено договір купівлі-продажу квартири

АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лабутіною Ю. Ю. (а. с. 226 т. 2).

19 жовтня 2013 року державним реєстратором Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві Чайко С. В. було здійснено реєстрацію права власності на вказану квартиру за ОСОБА_4.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 19 червня 2013 року позовні вимоги ОСОБА_9 задоволено та усунуто ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_5 від права на спадкування за законом спадщини, яка відкрилась після смерті ОСОБА_6, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 14 т. 1).

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_9 помер.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 15 квітня 2014 року скасовано рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 19 червня 2013 року. Провадження у справі за позовом ОСОБА_9 до ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_5 про усунення від права на спадкування закрито на підставі пункту 6 частини 1 статті 205 ЦПК України

(а. с. 21 т. 1).

09 червня 2015 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу квартири

АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Горбуновою Л. В. (а. с. 229 т. 2).

09 червня 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Горбуновою Л. В. було зареєстровано право власності на вказану квартиру за ОСОБА_3.

09 червня 2015 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Горбуновою Л. В., відповідно до умов якого квартиру

АДРЕСА_1 було передано в іпотеку для забезпечення виконання договору позики

від 09 червня 2015 року.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною 3 статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції

до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_5 задоволенню

не підлягають.

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні

чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційних скарг цих висновків не спростовують.

Згідно з частиною 1 статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Статтею 1223 ЦК України встановлено, що спадкування здійснюється

за заповітом або за законом.

Спадкування відбувається у порядку черговості (стаття 1258 ЦК України).

Відповідно до статті 1262 ЦК України у другу чергу право на спадкування

за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця.

Частиною 3 статті 1266 ЦК України передбачено, що племінники спадкодавця спадкують ту частину спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові (сестрі, братові спадкодавця), якби вони були живими на час відкриття спадщини за правом представлення.

Згідно частини 1 статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право

на спадщину видається на ім'я кожного з них, із зазначенням імені та частки у спадщині інших спадкоємців.

Статтею 1300 ЦК України встановлено, що за згодою всіх спадкоємців, які прийняли спадщину, нотаріус або уповноважена на це посадова особа відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини може внести зміни до свідоцтва про право на спадщину.

На вимогу одного із спадкоємців за рішенням суду можуть бути внесені зміни до свідоцтва про право на спадщину.

У випадках, встановлених частинами першою і другою цієї статті, нотаріус видає спадкоємцям нові свідоцтва про право на спадщину.

Згідно зі статтею 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

У постанові Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1316/2227/11 (провадження № 61-12290св18) зроблено висновок,

що у статті 1301 ЦК України, як підставу визнання свідоцтва недійсним, прямо вказано лише відсутність права спадкування в особи, на ім'я якої було видане свідоцтво. Це має місце, зокрема, у разі, якщо ця особа була усунена від спадкування; відсутні юридичні факти, що давали б їй підстави набути право на спадкування - утримання, спорідненість, заповіт; у випадку, коли спадкодавець, оголошений у судовому порядку померлим, виявився насправді живим і судове рішення про оголошення його померлим скасоване. Іншими підставами визнання свідоцтва недійсним можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв'язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб, включення до свідоцтва майна, яке

не належало спадкодавцю на момент відкриття спадщини тощо.

Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку про те, що порушення

у зв'язку із видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших заінтересованих осіб є самостійною підставою для визнання свідоцтва про право на спадщину за законом недійсним.

Отже задовольняючи частково позовну вимогу ОСОБА_1

та ОСОБА_2 щодо визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 27 березня 2012 року на ім'я ОСОБА_9, суд апеляційної інстанції, встановивши, що це свідоцтво видане на всю спірну квартиру, порушує право позивачів та третьої особи - ОСОБА_5

на спадкування після смерті їхньої тітки частини цієї квартири та ураховуючи те, що ОСОБА_5 у цій справі є третьою особою, а не позивачем

та позовних вимог про визнання свідоцтва про право на спадщину

за законом у тій частині, що мала належати саме йому, не заявляв, дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом у 1/2 його частині.

При цьому, оскільки оспорюване свідоцтво про право на спадщину

є недійсним у 1/2 його частині, з якої 1/3 частина спадщини належить ОСОБА_2 у порядку представлення після смерті батька ОСОБА_7 - рідного брата спадкодавця ОСОБА_6 та 1/6 частина спадщини належить ОСОБА_1 у порядку представлення після смерті батька

ОСОБА_8 - рідного брата спадкодавця ОСОБА_6, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого щодо визнання права власності

за останніми належних їм частин спадкового майна.

Разом із тим те, що ОСОБА_5 не скористався можливістю приєднатися до цього позову як позивач, не позбавляє його можливості звернутися

до суду із позовом про визнання свідоцтва про право на спадщину

за законом у тій частині, що мала належати саме йому, а також щодо визнання за ним права власності на таку частину спадкового майна.

Частиною 1 статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені Частиною 1 статті 215 ЦК України.

Відповідно до частин 1 -3 , 5 -6 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити частин 1 -3 , 5 -6 статті 203 ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній воля. Правочин має бути спрямований

на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин,

що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам

та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Ухвалюючи нове судове рішення, суд апеляційної інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні

в матеріалах справи докази і надавши їм належну оцінку, встановивши,

що укладаючи оспорюваний договір купівлі-продажу квартири від 26 грудня 2012 року, ОСОБА_9 діяв на підставі свідоцтва про право на спадщину

за законом, яке судом визнано недійсним у частині визнання за ним права власності у порядку спадкування за законом на 1/2 частину спадкового майна, зокрема: квартири

АДРЕСА_1, відчуживши яку, порушив права позивачів та продав належні їм частини спадкового майна, дійшов правильного висновку, що це суперечить вимогам закону

та є підставою для визнання договору купівлі-продажу квартири

від 26 грудня 2012 року недійсним на підставі статей 203, 215 ЦПК України.

Разом із тим, суд апеляційної інстанції, ураховуючи те, що перший правочин з відчуження спірної квартири визнано недійсним, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення інших позовних вимог, які мають похідний характер, а саме: визнання недійсним укладеного у подальшому договору купівлі-продажу спірної квартири від 09 червня

2015 року; скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 09 червня 2015 року № 21940191 про реєстрацію за ОСОБА_3 права власності на цю квартиру; визнання недійсним іпотечного договору

від 09 червня 2015 року; скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 09 червня 2015 року № 21940426 про реєстрацію іпотечного договору від 09 червня 2015 року; скасування рішення про державну реєстрацію та їх обтяжень від 09 червня 2015 року № 21940322.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_3 про пропуск позивачами позовної давності є необґрунтованими, оскільки права позивачів на спадкування після смерті ОСОБА_6 були відновлені 15 квітня 2014 року, після скасування Апеляційним судом м. Києва рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 19 червня 2013 року, яким вони були усунуті від спадкування, а тому з цим позовом вони звернулися у межах трирічного строку.

Інші доводи касаційних скарг не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення суду апеляційної інстанції, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявників із висновками щодо їх оцінки та містять посилання

на факти, що були предметом дослідження суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.

Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у редакції 2004 року,

так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня

2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов'язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру

до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України ", "Рябих проти Російської Федерації", "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування

чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені у касаційних скаргах доводи не спростовують висновків суду апеляційної інстанції.

Відповідно до частин 1 , 2 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення залишити без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційні скарги без задоволення, а оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 04 червня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович