Постанова

Іменем України

22 березня 2023 року

м. Київ

справа № 756/13165/13-ц

провадження № 61-834св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Крата В. І., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,

відповідач за первісним позовом (третя особа за зустрічним позовом) - ОСОБА_3 ,

відповідач за зустрічним позовом - ОСОБА_4 ,

третя особа за первісним позовом - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Дульська Тетяна Володимирівна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення

учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 25 липня 2019 року у складі судді Яценко Н. О. та постанову Київського апеляційного суду від 04 грудня 2019 року у складі колегії суддів: Болотова Є. В., Лапчевської О. Ф., Музичко С. Г.,

ВСТАНОВИВ:

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_2 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 25 липня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 грудня 2019 рокуздійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2013 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Дульська Т. В., про визнання договору недійсним, визнання права власності, витребування майна з чужого незаконного володіння.

На обґрунтування позовних вимог зазначила, що ОСОБА_5 18 вересня 1998 року склав заповіт, відповідно до якого все своє майно заповів ОСОБА_1 , у тому числі - квартиру АДРЕСА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер.

ОСОБА_1 у встановлений законом строк прийняла у спадок квартиру, проте не зареєструвала право власності на неї.

У липні 2013 року ОСОБА_1 стало відомо, що власником квартири АДРЕСА_1 зареєстрована ОСОБА_6 , яка набула право власності на підставі договору купівлі-продажу від 25 червня 2013 року.

У подальшому було з`ясовано, що квартира АДРЕСА_1 16 травня 2013 року була продана на прилюдних торгах ОСОБА_3 , який 14 червня 2013 року отримав свідоцтво про право власності на зазначену квартиру.

Позивачка зазначає, що рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 12 травня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 26 жовтня 2016 року, визнано недійсними акт про проведені прилюдні торги від 16 травня 2013 року та свідоцтво про право власності на майно від 14 червня 2013 року, на підставі яких ОСОБА_3 набув право власності на спірну квартиру та у подальшому відчужив її на користь ОСОБА_6 .

Враховуючи те, що судовими рішеннями встановлені факти про те, що майно вибуло з володіння ОСОБА_1 поза її волею, уточнивши вимоги, просила суд:

- визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_2 від 25 червня 2013 року, укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дульською Т. В. за реєстровим № 978;

- витребувати з володіння ОСОБА_6 на користь ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 ;

- визнати за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1 .

У лютому 2019 року ОСОБА_2 звернулася до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , третя особа - ОСОБА_3 , про визнання заповіту недійсним.

На обґрунтування зустрічних позовних вимог зазначила, що вона є правомірним власником квартири АДРЕСА_1 , оскільки заповіт від 18 вересня 1998 року від імені ОСОБА_5 не підписувався останнім та не відповідав його волі як спадкодавця.

З урахуванням викладених обставин ОСОБА_2 просила суд визнати недійсним заповіт від 18 вересня 1998 року від імені ОСОБА_5 , посвідчений приватним нотаріусом Грицаєнком В. В., зареєстрований в реєстрі за № 5252.

Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 25 липня 2019 року зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , третя особа - ОСОБА_3 , про визнання заповіту недійсним залишено без розгляду на підставі пункту 3 частини першої статті 257 ЦПК України у зв`язку з повторною неявкою позивача в судове засідання.

Постановою Київського апеляційного суду від 04 грудня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, ухвалу Оболонського районного суду м. Києва від 25 липня 2019 року скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 25 липня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Витребувано у ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 квартиру за адресою: АДРЕСА_2 .

У задоволенні решти вимог відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що спірна квартира вибула із володіння позивачки як єдиної спадкоємиці померлого ОСОБА_5 поза її волею.

Відмовляючи у задоволенні інших позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що позивачкою обрано невірний спосіб захисту порушених прав.

Крім того, судом зазначено, що у задоволенні вимог про визнання права власності на квартиру слід відмовити, оскільки задоволення віндикаційної позовної вимоги про витребування майна у добросовісного набувача достатньо для реалізації позивачем своїх прав як спадкоємця для реєстрації спірного нерухомого майна на своє ім`я.

Не погодившись з вказаним рішенням, ОСОБА_2 звернулася до суду з апеляційною скаргою.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 04 грудня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_7 залишено без задоволення, рішення Оболонського районного суду м. Києва від 25 липня 2019 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У січні 2020 року на адресу Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від ОСОБА_2 засобами поштового зв`язку надійшла касаційна скарга на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 25 липня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 грудня 2019 року, у якій заявник просить скасуватиоскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій судові рішення ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи.

Доводи інших учасників справи

27 лютого 2020 року на адресу Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду від ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 , в якому ОСОБА_1 просить суд касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції залишити без змін.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 05 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

28 квітня 2020 року вказана справа передана на розгляд до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду від 17 березня 2021 року зупинене касаційне провадження у справі до розгляду Великою Палатою Верховного Суду в касаційному порядку справи № 461/12525/15-ц (провадження № 14-190цс20).

14 грудня 2022 року Великою Палатою Верховного Суду прийнято постанову у справі № 461/12525/15-ц (провадження № 14-190цс20), яка оприлюднена в Єдиному державному реєстрі судових рішень 21 лютого 2023 року, тому ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року поновлено касаційне провадження у цій справі.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 18 вересня 1998 року ОСОБА_5 склав заповіт, згідно якого усе своє майно заповів ОСОБА_1 .

Згідно свідоцтва про право власності на житло, виданого 21 грудня 1998 року, ОСОБА_5 був одноосібним власником квартири АДРЕСА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер.

12 квітня 2011 року ОСОБА_1 звернулася до Одинадцятої Київської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після померлого ОСОБА_5 , в тому числі квартири АДРЕСА_1 .

12 квітня 2011 року заведено спадкову справу № 456/2011.

18 жовтня 2013 року державним нотаріусом Одинадцятої Київської державної нотаріальної контори Леонтьєвим В. О. видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом, яка складається з грошової суми в розмірі 1717,78 грн, що підлягає виплаті, у зв`язку з нарахованою, але не виплаченою пенсією, яка належала спадкодавцю на підставі повідомлення № 17064/11 від 11 липня 2013 року, виданого ГУ ПФУ в м. Києві.

Матеріали справи не містять докази видачі ОСОБА_1 свідоцтва про право на спадщину за заповітом, яка складається із квартири АДРЕСА_1 .

30 квітня 2013 року за адресою: АДРЕСА_3 (3 поверх) ПП «Нива-В.Ш.», в межах виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2-1529, виданого Оболонським районним судом м. Києва від 27 листопада 2012 року, про стягнення з ОСОБА_5 на користь ПАТ «Альфа-Банк» боргу в розмірі 191 311,00 грн, відбулися прилюдні торги з продажу арештованого нерухомого майна, а саме: однокімнатної квартири загальною площею 29,04 кв.м, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , що належить на праві власності боржнику ОСОБА_5 , який мешкає за адресою: АДРЕСА_2 , на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого ДП «Київелектротранс» 21 грудня 1998 року, згідно з наказом № 370, зареєстрованому у Київському МБТІ та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна в реєстровій книзі № 5998 від 29 грудня 1998 року.

Відповідно до протоколу проведення прилюдних торгів № 1011516/13 від 30 квітня 2013 року, переможцем торгів з реалізації однокімнатної квартири загальною площею 29,04 кв.м, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , став ОСОБА_3

16 травня 2013 року головним державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Оболонського районного управління юстиції у м. Києві Грищенко В. О. складено акт про проведені прилюдні торги.

14 червня 2013 року ОСОБА_3 отримав свідоцтво про право власності на зазначену квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 .

25 червня 2013 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 .

Відповідно до пункту 1.2. договору, документами, що підтверджують право власності продавця є: свідоцтво від 14 червня 2013 року, видане приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Волоха В. Л. та на підставі акта державного виконавця про проведені торги, зареєстрованого в реєстрі за № 376.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 12 травня 2016 року у цивільній справі № 756/741/14-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 26 жовтня 2016 року, визнано недійсними акт про проведені прилюдні торги від 16 травня 2013 року та свідоцтво про право власності на майно від 14 червня 2013 року, на підставі яких ОСОБА_3 набув право власності на спірну квартиру.

Вказаним судовим рішенням встановлено, що у відділі державної виконавчої служби Оболонського районного управління юстиції у м. Києві будь-які виконавчі провадження стосовно боржника ОСОБА_5 , відкриті на підставі виконавчого листа № 2-1529, виданого Оболонським районним судом м. Києва від 27 листопада 2012 року, не перебувають та ніколи не перебували, жодні виконавчі дії не проводились.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України (тут і далі в редакції, що діяла на час подання касаційної скарги, що розглядається) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також - органи і особи, уповноважені захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.

Згідно зі статтями 1216 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

У відповідності до частини п`ятої статті 1268 ЦК України, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України).

Аналіз норм статей 1216 1218 1219 1268 1269 1296 1297 ЦК України дає підстави для висновку про те, що спадкові права є майновим об`єктом цивільного права, реалізувавши які, спадкоємець, незалежно від отримання ним свідоцтва про право на спадщину, набуває прав на спадкове майно (право володіння, користування).

Відповідно до статті 395 ЦК України речовими правами на чуже майно є: 1) право володіння; 2) право користування (сервітут); 3) право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); 4) право забудови земельної ділянки (суперфіцій). Законом можуть бути встановлені інші речові права на чуже майно.

Згідно статті 396 ЦК України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.

Якщо у складі спадщини, яку прийняв спадкоємець, є нерухоме майно, право розпорядження нерухомим майном виникає в нього з моменту державної реєстрації цього майна (частина друга статті 1299 ЦК України). Спадкоємець, який прийняв у спадщину нерухоме майно, ще до його державної реєстрації має право витребовувати це майно від його добросовісного набувача з підстав, передбачених статтею 388 ЦК України, зокрема у разі, якщо воно вибуло з володіння спадкодавця поза волею останнього.

Зазначене відповідає правовій позиції, висловленій Верховним Судом України у постанові від 23 січня 2013 року у справі № 6-164цс12 та у постановах Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 303/6974/16ц, від 04 червня 2020 року у справі № 760/16793/16-ц, від 18 лютого 2021 року у справі № 609/1231/19.

Відповідно до висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14, захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю).

Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребовує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем.

Можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача згідно зі статтею 388 ЦК України залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках(частина третя статті 388 ЦК України). Коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпним (частини перша-третя статті 388 ЦК України):

1) якщо майнобуло загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2) якщо майно було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3) якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним.

Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Такі правові висновки наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що квартира АДРЕСА_1 вибула з володіння ОСОБА_1 поза її волею, що також підтверджується рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 12 травня 2016 року у цивільній справі № 756/741/14-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 26 жовтня 2016 року.

ОСОБА_6 є особою, яка є останнім набувачем вказаного нерухомого майна. При цьому встановлено, що вона є добросовісним набувачем та спірну квартиру отримала за відплатним договором.

За таких обставин Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог про витребування квартири з чужого незаконного володіння.

При цьому, в даному випадку задоволення віндикаційної позовної вимоги про витребування майна у добросовісного набувача достатньо для реалізації позивачем своїх прав як спадкоємця для реєстрації спірного нерухомого майна на своє ім`я.

Правильним є також висновок судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні інших позовних вимог, оскільки позивачем обрано невірний спосіб захисту порушених прав.

Посилання у касаційній скарзі на факт можливого підроблення заповіту колегія суддів відхиляє, оскільки зазначені обставини не були предметом розгляду при ухваленні оскаржуваних судових рішень.

Також не можуть бути взяті до уваги доводи касаційної скарги щодо наявності зустрічного позову про визнання заповіту недійсним, оскільки такі вимоги не є предметом касаційного перегляду.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права, та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

При цьому слід приймати до уваги, що цивільне законодавство передбачає як право витребування майна його власником (статті 387 388 ЦК України) так і визначає правові наслідки вилучення товару у покупця на користь третьої особи, на підставах, що виникли до його продажу, зокрема і право на відшкодування саме продавцем покупцю завданих збитків (стаття 661 ЦК України), на що має право і відповідач пред`явивши відповідний позов.

Верховний Суд також зауважує, що за обставин цієї справи, безпідставно набувши право власності на спірну квартиру, ОСОБА_3 без відома та волі позивачки протягом десяти днів відчужив її ОСОБА_6 за умов, які мали б викликати сумнів у останньої, яка проявивши розумну обачність, ознайомившись зі змістом документів, що підтверджують право власності відчужувача на цю квартиру, і за необхідності отримавши правову допомогу, мала б зважити на такі обставини при укладенні правочину купівлі-продажу квартири, а тому не можна вважати, що за таких обставин мало місце порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ

від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).

Верховний Суд встановив, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального права та процесуального права, а доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.

Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Оскільки дія рішення Оболонського районного суду м. Києва від 25 липня 2019 року, залишеного без змін постановою Київського апеляційного суду від 04 грудня 2019 року, була зупинена ухвалою Верховного Суду від 05 лютого 2020 року, у зв`язку із залишенням цього судового рішення без змін необхідно поновити його дію.

Керуючись статтями 400 402 409 410 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 25 липня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 грудня 2019 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Оболонського районного суду м. Києва від 25 липня 2019 року, залишеного без змін постановою Київського апеляційного суду від 04 грудня 2019 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. І. Крат

М. Ю. Тітов