Постанова

Іменем України

22 березня 2023 року

м. Київ

справа № 307/1803/18

провадження № 61-6893св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О.,

Яремка В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - Карпатський біосферний заповідник,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Углянська територіальна громада Тячівського району Закарпатської області,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Головне управління Держгеокадастру в Закарпатській області, державний реєстратор речових прав Тячівської міської ради Довгуник Василь Михайлович, фізична особа - підприємець ОСОБА_3 , Державне підприємство «Закарпатський геодезичний центр»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Карпатського біосферного заповідника на рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 03 лютого 2020 року у складі судді Чопика В. В. та постанову Закарпатського апеляційного суду від 24 листопада 2021 року у складі колегії суддів: Собослоя Г. Г., Кондора Р. Ю., Мацунича М. В.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2018 року Карпатський біосферний заповідник звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Великоугольської сільської ради Тячівського району Закарпатської області (далі - Великоугольська сільська рада), правонаступником якої є Углянська територіальна громада Тячівського району Закарпатської області (далі - Углянська територіальна громада), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Головне управління Держгеокадастру в Закарпатській області, державний реєстратор речових прав Тячівської міської ради Довгуник В. М., Державне підприємство «Українське державне аерогеодезичне підприємство», яке є правонаступником Державного підприємства «Закарпатський геодезичний центр» (далі - ДП «Закарпатгеодезцентр»), фізична особа - підприємець (далі - ФОП) ОСОБА_3 , про визнання незаконними набуття у приватну власність та припинення права власності на земельні ділянки, про скасування реєстрації земельних ділянок, визнання протиправними дій сільського голови та часткове скасування рішення сільської ради.

На обґрунтування позову посилався на таке.

Згідно з державним актом на право постійного користування землею,

серія І- ЗК № 001682 від 10 липня 2000 року Карпатському біосферному заповіднику передано у постійне користування земельну ділянку площею 2484,0 га.

Проте на частину зазначеної земельної ділянки відповідачі оформили право приватної власності, чим порушили право позивача.

Згідно із витягами із рішень Великоугольської сільської ради від 24 травня 2000 року № 2 «Про передачу земельних ділянок у приватну власність громадянам села Велика Уголька» ОСОБА_1 , ОСОБА_2 передано у власність земельні ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд та для ведення особистого підсобного господарства без зазначення місця розташування та без актів встановлення меж в натурі чи абрис-схем, що унеможливлювало до часу складання технічної документації на їхні земельні ділянки виявлення та узгодження спільних меж.

Відповідно до планово-картографічних матеріалів частини спірних земельних ділянок є землями природно-заповідного фонду, тобто ділянками державної власності, правом розпорядження якими мають органи державної влади, тому орган місцевого самоврядування не наділений такими повноваженнями і не мав права розпоряджатися зазначеними земельними ділянками за межами населеного пункту.

Згідно із укладеним між відповідачами та ФОП ОСОБА_4 договорами, остання провела геодезичні роботи та виготовила на окремі земельні ділянки (межі та місце розташування яких зазначено відповідачами) технічні документації щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок, розташованих на території Великоугольської сільської ради (за межами населеного пункту), в натурі (на місцевості).

Акт погодження меж із Карпатським біосферним заповідником від імені заповідника у одній із зазначених документацій підписано неуповноваженою особою, а саме особою, яка не мала повноважень на погодження меж із суміжними землекористувачами та вчинила такі дії без відома керівництва.

При винесенні меж земельної ділянки, яка перебуває у користуванні заповідника, в натурі (на місцевості) працівники ДП «Закарпатгеодезцентр» допустили технічні помилки щодо встановлення фактичної межі ділянки на місцевості та не включили частину ділянки до загальної площі, що перебуває у користуванні позивача, чим скористалися відповідачі та сформували свої земельні ділянки у системі Державного земельного кадастру без погоджень із суміжними землекористувачем (заповідником), зареєстрували їх у Державному земельному кадастрі, а надалі зареєстрували право власності на ці земельні ділянки, які частково накладаються на земельну ділянку, якою користується заповідник.

Відповідно до абзацу другого пункту 1 Перехідних положень Земельного кодексу України (далі - ЗК України) рішення про передачу громадянам України безоплатно у приватну власність земельних ділянок, прийняті органами місцевого самоврядування відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року «Про приватизацію земельних ділянок», є підставою для реєстрації права власності на земельні ділянки цих громадян або їх спадкоємців відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Така реєстрація спочатку проводиться у Державному земельному кадастрі на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) з відкриттям Поземельної книги та присвоєнням кадастрового номера, видачею витягу з Державного земельного кадастру, а тому зазначений витяг та рішення про передачу земельної ділянки у власність є підставою для реєстрації права власності на земельну ділянку в реєстрі речових прав.

Згідно із пунктом 2 розділу VII Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Державний земельний кадастр» земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера. У цьому пункті зазначено, що у разі якщо відомості про зазначені земельні ділянки не внесені до Державного реєстру земель, їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за заявою їх власників.

Зазначене право надає заповіднику підстави для подання позову, оскільки у заповідника право користування земельною ділянкою (у тому числі і її спірною частиною) виникло у 2000 році, а саме розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки заповідника в натурі (на місцевості) є формальною процедурою, яка є технічною підставою для внесення відомостей про зазначену земельну ділянку до Державного земельного кадастру.

Щодо розроблення технічної документації та встановлення меж земельних ділянок, які передані відповідачам у власність і які частково накладаються на землі, якими користується заповідник, то відомості про межі таких земельних ділянок вносяться до Державного земельного кадастру на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) - у разі встановлення (відновлення) меж земельної ділянки за її фактичним використанням відповідно до статті 107 ЗК України.

Законодавством передбачена одна з процедур, яка передує державній реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі, та полягає у формуванні земельної ділянки як об`єкта права із подальшою її реєстрацією в Державному земельному кадастрі за технічною документацією із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки у натурі (на місцевості) (статті 79-1 ЗК України). У цьому випадку акт погодження меж із суміжними землекористувачами є обов`язковим документом і таке погодження повинно усунути розбіжності між суміжними землекористувачами та уникнути накладень.

Щодо технічних документацій відповідачів, то дві з них при винесенні меж у натуру сформовані так, що між землями заповідника та сформованими ділянками відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 існує вільна ділянка, тобто за зазначеними графічними матеріалами заповідник та земельні ділянки (кадастровий номер 2124480600:02:001:0041, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, площею 0,2500 га та кадастровий номер 2124480600:02:001:0042, для ведення особистого селянського господарства, площею 0,2500 га) не є суміжними, а тому у погодженні меж у 2017 році заповідник відмовив, мотивуючи тим, що за наданими відповідачами матеріалами їхні земельні ділянки не є суміжними з ділянкою заповідника. Щодо земельної ділянки з кадастровим номером 2124480600:02:001:0039, для ведення особистого селянського господарства, площею 0,2306 га, то погодження меж було вчинено неуповноваженою особою контрольно-пропускного пункту Угольського відділення Карпатського біосферного заповідника (10 м), яке за цими матеріалами по суті виявилось відокремленим від загальної території заповідника спірними ділянками.

Проте погосподарськими книгами Великоугольської сільської ради за відповідачами було закріплено меншу площу спірної земельної ділянки, ніж зазначена в оскаржуваному рішенні Великоугольської сілької ради від 24 травня 2000 року №2.

Посилаючись на неправомірність дій голови Великоугольської сільської ради, прийняття оспорюваних рішень на підставі облікових матеріалів інвентаризації, яких не існує, позивач просив:

припинити дії, які порушують право користування землями заповідного фонду та відновити становище, яке існувало до порушення права Карпатського біосферного заповідника на вільне володіння та користування землями заповідного фонду шляхом визнання незаконним набуття у приватну власність та припинення права власності: ОСОБА_1 - на земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 2124480600:02:001:0039, для ведення особистого селянського господарства, площею 0,2306 га, номер запису про право власності 20584184 від 24 травня 2017 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1257339221244, ОСОБА_2 - на земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 2124480600:02:001:0041, для будівництва, обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, площею 0,2500 га, номер запису про право власності 20588419 від 24 травня 2017 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1257576521244 та на земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 2124480600:02:001:0042, для ведення особистого селянського господарства, площею 0,2500 га, номер запису про право власності 20588690 від 24 травня 2017 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1257590621244;

скасувати записи про право власності на зазначені об`єкти нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

визнати незаконним та скасувати в Державному земельному кадастрі реєстрацію земельних ділянок, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: кадастровий номер 2124480600:02:001:0039, для ведення особистого селянського господарства, площею 0,2306 га; кадастровий номер 2124480600:02:001:0041, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, площею 0,2500 га; кадастровий номер 2124480600:02:001:0042, для ведення особистого селянського господарства, площею 0,2500 га.

визнати протиправним та скасувати рішення Великоугольської сільської ради від 24 травня 2000 року № 2 в частині передачі безоплатно у приватну власність присадибних земельних ділянок ОСОБА_2 загальною площею 0,85 га (у тому числі 0,25 га - під будівництво житлового будинку та 0,60 га - для підсобного господарства) (пункту 41 рішення) та ОСОБА_1 загальною площею 0,20 га під будівництво житлового будинку (пункт 42 рішення) та дії сільської ради щодо погодження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості), розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: кадастровий номер 2124480600:02:001:0039, для ведення особистого селянського господарства, площею 0,2306 га; кадастровий номер 2124480600:02:001:0041, для будівництва, обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,2500 га; кадастровий номер 2124480600:02:001:0042, для ведення особистого селянського господарства, площею 0,2500 га, які слугували підставою для реєстрації цих земельних ділянок у Державному земельному кадастрі та в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 03 лютого 2020 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що оскаржуваним рішенням та діями голови Великоугольської сільської ради щодо прийняття цього рішення права позивача не порушено, відповідачі правомірно набули право власності на спірні земельні ділянки, а тому немає підстав для задоволення позову.

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 24 листопада 2021 року рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 03 лютого 2020 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позивач не зазначив, з яких підстав, передбачених статтею 140 ЗК України, суд повинен припинити право власності на земельну ділянку ОСОБА_2 , ОСОБА_1 .

Посилання позивача на те, що землі заповідника накладаються на земельні ділянки відповідачів, не підтверджено належними доказами, оскільки саме повідомлення ДП «Закарпатгеодезцентр» щодо помилки при винесенні меж ділянки не є належним та допустимим доказом, а графічні матеріали, які нібито підтверджують цей факт, що виготовлені ДП «Закарпатгеодезцентр», суд першої інстанції обґрунтовано не взяв до уваги, як доказ, оскільки при їх виготовленні межові знаки були встановлені самим представником заповідника без участі відповідачів.

Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. ОСОБА_1 та ОСОБА_5 набули у власність земельні ділянки, якими правомірно користуються тривалий час за цільовим призначенням на підставі правовстановлюючих документів у статусі землекористувачів та власників земельних ділянок.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У липні 2022 року Карпатський біосферний заповідник звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій належним чином не оцінили докази, які підтверджують факт накладення земельних ділянок відповідачів на землі Карпатського біосферного заповідника. Не врахували, що відповідачі не надали доказів на спростування доводів позивача про часткове накладення земельних ділянок.

Суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив у прийняті доказів, які мають істотне значення для правильного вирішення справи, зокрема висновку експерта від 30 вересня 2020 року № 15/195 та ухвали Тячівського районного суду Закарпатської області від 02 серпня 2021 року у справі № 307/2059/21 про звільнення ОСОБА_6 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 366 КК України, від кримінальної відповідальності на підставі пункту 2 частини першої статті 49 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності.

Також суд апеляційної інстанції у порушення норм процесуального права помилково постановив ухвалу про відкриття апеляційного провадження суддею одноособово.

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на неврахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 лютого 2021 року у справі № 263/4637/18, від 31 січня 2020 року у справі № 370/999/16-ц, Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/556/17; необґрунтоване відхилення судом апеляційної інстанції клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 28 липня 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Карпатського біосферного заповідника.

Ухвалою Верховного Суду від 09 березня 2023 року справу призначено до розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам рішення судів першої та апеляційної інстанції не відповідають.

Суди встановили, що згідно з державним актом на право постійного користування землею від 10 липня 2000 року, серія І- ЗК № 001682, Карпатському біосферному заповіднику передано у постійне користування земельну ділянку площею 2484,0 га

Відповідно до інформації із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта відповідачам ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на праві приватної власності належать такі земельні ділянки: кадастровий номер 2124480600:02:001:0039, площею 2306 га, для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 2124480600:02:001:0040, площею 0,1694 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 2124480600:02:001:0041, площею 0,25 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 2124480600:02:001:0042, площею 0,25 га, для ведення особистого селянського господарства.

Зазначені земельні ділянки передано відповідачам за рішенням Великоугольської сільської ради від 24 травня 2000 року № 2.

На підставі зазначеного рішення Великоугольської сільської ради відповідачі виготовили технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення ) меж земельної ділянки в натурі ( на місцевості).

На замовлення відповідачів на підставі договорів від 14 грудня 2016 року № 1753, № 1754, № 1756 ФОП ОСОБА_4 розробила та погодила технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на їхні земельні ділянки

Технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) ОСОБА_2 для будівництва та обслуговування житлового будинку господарських будівель та споруд розроблена на підставі договору від 14 грудня 2016 року № 1754, укладеного між ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_4 . Зазначена технічна документація містить витяг з рішення про передачу у приватну власність присадибної земельної ділянки від 24 травня 2000 року на підставі рішення Великоугольської сільської ради № 2.

Матеріали польових геодезичних робіт і план земельної ділянки, складені за результатами кадастрової зйомки (збірний кадастровий план суміжних землевласників та землекористувачів), містять опис меж від А до Б - землі ОСОБА_2 , від Б до В - землі ОСОБА_1 , від В до А - землі загального користування. Згідно з кадастровим планом земельної ділянки за кадастровим номером 2124480600:02:001:0041 встановлено, що Карпатський біосферний заповідник не є суміжним землекористувачем і відповідно до статті 198 ЗК України погодження не здійснювалось.

Технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства розроблена на підставі договору від 14 грудня 2016 року № 1756, укладеного між ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_4 . Зазначена технічна документація містить витяг з рішення про передачу у приватну власність присадибної земельної ділянки від 24 травня 2000 року на підставі рішення Великоугольської сільської ради № 2.

Матеріали польових геодезичних робіт і план земельної ділянки, складені за результатами кадастрової зйомки (збірний кадастровий план суміжних землевласників та землекористувачів), містять опис меж від А до Б - землі Карпатського біосферного заповідника, від Б до В - землі ОСОБА_7 , від В до Г - землі загального користування, від Г до Д - землі Карпатського біосферного заповідника, від Д до А - землі ОСОБА_1 .

Згідно з кадастровим планом земельної ділянки за кадастровим номером 2124480600:02:001:0042 встановлено, що Карпатський біосферний заповідник є суміжним землевласником та землекористувачем.

Щодо акта погодження меж земельної ділянки із суміжними землевласниками та землекористувачами зазначено, що у ньому міститься відбиток печатки Карпатського біосферного заповідника та підпис відповідної особи.

Згідно з актом передачі межових знаків земельної ділянки, який є складовою технічної документації, виконавцем робіт із виготовлення технічної документації у присутності замовника та Калинівської сільської ради, здано на зберігання межові знаки у кількості 8 шт.

Технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства розроблена на підставі договору від 14 грудня 2016 року № 1753, укладеного між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_4 . Зазначена технічна документація містить витяг з рішення про передачу у приватну власність присадибної земельної ділянки від 24 травня 2000 року на підставі рішення Великоугольської сільської ради № 2.

Матеріали польових геодезичних робіт і план земельної ділянки, складені за результатами кадастрової зйомки (збірний кадастровий план суміжних землевласників та землекористувачів), містять опис меж від А до Б - землі ОСОБА_2 , від Б до В - землі ОСОБА_2 , від В до Г - землі ОСОБА_1 , від Г до Д - землі Карпатського біосферного заповідника, від Д до А - землі загального користування.

Згідно з кадастровим планом земельної ділянки за кадастровим номером 2124480600:02:001:0039 Карпатський біосферний заповідник є суміжним землевласником та землекористувачем.

Статтями 15 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено право на звернення до суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно зі статтею 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до статті 152 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина перша статті 21 ЦК України).

У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним (частина перша статті 155 ЗК України).

Результат аналізу наведених норм права дає підстави для висновку, що правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод та інтересів, а тому суд повинен установити, чи були порушені або невизнані права, свободи чи інтереси особи, яка звернулася до суду за їх захистом, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні (див. постанову Верховного Суду від 16 лютого 2022 року у справі № 278/1191/18).

Відповідно до частин першої, другої статті 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Згідно з частинами першою, другою статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

Проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера (стаття 79-1 ЗК України).

Сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб (частина перша статті 122 ЗК України).

Підставою відмови у затвердженні проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише його невідповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів (див. постанову Верховного Суду від 07 грудня 2022 року у справі № 350/1320/19).

Звертаючись до суду з позовом, позивач, зокрема посилався на те, що голова Великоугольської сільської ради Бенц І. І. підробив архівні довідки, на підставі яких відповідачі розробили технічну документацію на спірні земельні ділянки, та що землі відповідачів накладаються на землі заповідника.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанцій посилалися на те, що технічна документація, на підставі якої відповідачі оформили право власності на спірні земельні ділянки, розроблена без порушення норм чинного законодавства. Позивач не надав належних доказів того, що землі відповідачів накладаються на землі заповідника, оскільки повідомлення ДП «Закарпатгеодезцентр» щодо помилки при винесенні меж ділянки не є належним та допустимим доказом зазначеного.

У касаційній скарзі позивач посилається на те, що суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив у прийняті доказів, які мають істотне значення для правильного вирішення справи, зокрема висновку експерта від 30 вересня 2020 року № 15/195 та ухвали Тячівського районного суду Закарпатської області від 02 серпня 2021 року у справі № 307/2059/21 про звільнення ОСОБА_6 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 366 КК України, від кримінальної відповідальності на підставі пункту 2 частини першої статті 49 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності.

У пункті 6 частини другої статті 356 ЦПК України передбачено, що в апеляційній скарзі мають бути зазначені, зокрема нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції.

Відповідно до частин першої-третьої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

За змістом пункту 6 частини другої статті 356, частин першої-третьої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею, наприклад, якщо новий доказ з`явився після розгляду справи судом першої інстанції або раніше був недоступний заявнику. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів.

Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не були подані до суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК України щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і про відмову в їх прийнятті, суд апеляційної інстанції зобов`язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні по суті спору (див. постанову Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/556/17 (провадження № 61-39317св18), на яку посилається заявник у касаційній скарзі).

Заявляючи в суді апеляційної інстанції клопотання про приєднання до матеріалів справи висновку експерта Закарпатського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру від 30 вересня 2020 року № 15/195 та ухвали Тячівського районного суду Закарпатської області від 02 серпня 2021 року у справі № 307/2059/21, позивач посилався на те, що подані докази були складені уповноваженими особами після ухвалення судового рішення, проте вони підтверджують обґрунтованість заявлених позовних вимог та мають істотне значення для правильного вирішення справи.

Зокрема відповідно до висновку експерта від Закарпатського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру від 30 вересня 2020 року № 15/195 частина земельної ділянки за кадастровим номером 2124480600:02:001:0039, розташована за адресою: АДРЕСА_1, призначена для ведення особистого селянського господарства, накладається на землі Карпатського біосферного заповідника, визначені державним актом, серія І ЗК № 001682.

Площа накладення земельної ділянки за кадастровим номером 2124480600:02:001:0039 на землі заповідного фонду, в тому числі землі лісового фонду, що перебувають у постійному користуванні Карпатського біосферного заповідника згідно з державним актом на право постійного користування землею серія І- ЗК № 001682, становить 0,1466 га.

Частина земельної ділянки за кадастровим номером 2124480600:02:001:0041, розташована за адресою: АДРЕСА_1, призначена для ведення особистого селянського господарства, накладається на землі Карпатського біосферного заповідника, визначені державним актом, серія І ЗК № 001682. Площа накладення земельної ділянки за кадастровим номером 2124480600:02:001:0041 на землі заповідного фонду, в тому числі землі лісового фонду, що перебувають у постійному користуванні Карпатського біосферного заповідника згідно з державним актом на право постійного користування землею, серія І- ЗК № 001682, становить 0,2372 га.

Частина земельної ділянки за кадастровим номером 2124480600:02:001:0042, розташована за адресою: АДРЕСА_1, призначена для ведення особистого селянського господарства, накладається на землі Карпатського біосферного заповідника, визначені державним актом, серія І ЗК № 001682. Площа накладення земельної ділянки за кадастровим номером 2124480600:02:001:0042 на землі заповідного фонду, в тому числі землі лісового фонду, що перебувають у постійному користуванні Карпатського біосферного заповідника згідно з державним актом на право постійного користування землею, серія І- ЗК № 001682, становить 0,0577 га.

Відповідно до ухвали Тячівського районного суду Закарпатської області від 02 серпня 2021 року у справі № 307/2059/21 ОСОБА_6 інкриміновано вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 366 КК України, а саме видача службовою особою завідомо неправдивих офіційних документів. Проте ОСОБА_6 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 366 КК України, звільнено від кримінальної відповідальності на підставі пункту 2 частини першої статті 49 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності.

Відмовляючи у задоволенні зазначеного клопотання, суд апеляційної інстанції мотивував своє рішення лише тим, що надані докази не були предметом дослідження в суді першої інстанції. Проте в порушення норм процесуального права суд не врахував, що такі докази у сукупності із раніше поданими доказами можуть мати значення для правильного вирішення справи.

Загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову (дослідження обґрунтованості, наявності доказів, що їх підтверджують). Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Отже, з урахуванням наведеного Верховний Суд дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції у порушення норм процесуального права необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання про прийняття та дослідження нових доказів, не виконав вимоги процесуального закону щодо повного та всебічного з`ясування обставин справи, не дослідив та не надав оцінки поданим позивачем доказам як у цілому, так і кожному доказу окремо, на які посилався позивач як на підтвердження порушення його прав, а тому постанова суду апеляційної інстанції не відповідає вимогам законності та обґрунтованості відповідно до статті 263 ЦПК України, що є підставою для її скасування.

Як на підставу касаційного оскарження заявник також посилається на неврахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 31 січня 2020 року у справі № 370/999/16-ц, відповідно до яких суд у порушення статті 12 ЦПК України не роз`яснив позивачу його права на звернення до суду з клопотанням про призначення у справі відповідної судової експертизи, чим позбавив позивача процесуального права на судовий захист.

Зазначені висновки стосуються можливих процесуальних порушень суду першої інстанції, які можуть бути усунені під час перегляду судом апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції за доводами апеляційної скарги.

Щодо доводів про постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження неповноважним складом суду

У постанові від 23 лютого 2021 року у справі № 263/4637/18 (провадження № 14-126цс20), на яку посилається заявник у касаційній скарзі, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що з 15 грудня 2017 року ЦПК України не передбачає постановлення, зокрема, ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі суддею-доповідачем одноособово. За змістом частини шостої статті 357 ЦПК України на стадії відкриття апеляційного провадження суддя-доповідач одноособово може вирішити лише питання залишення апеляційної скарги без руху. Питання, зокрема, щодо відкриття апеляційного провадження вирішує суд апеляційної інстанції. Його склад визначений у частині третій статті 34 ЦПК України, що міститься у главі 3 розділу І «Загальні положення» ЦПК України. Згідно з приписом вказаної частини перегляд в апеляційному порядку рішень судів першої інстанції здійснює колегія суддів суду апеляційної інстанції у складі трьох суддів (див пункти 13, 14 постанови).

Відповідно до матеріалів справи ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 20 березня 2020 року питання відкриття апеляційного провадження вирішено суддею-доповідачем Собослоєм Г. Г. одноособово, а не колегією у складі трьох суддів.

Водночас надалі справа була призначена до розгляду та розглядалася колегією суду апеляційної інстанції у складі трьох суддів, визначеною у встановленому законом порядку: суддя доповідач - Собослой Г. Г., судді: Кондор Р. Ю., Мацунич М. В.

Члени колегії - судді: Кондор Р. Ю., Мацунич М. В. не висловили незгоди з процесуальними діями судді Собослоя Г. Г. на стадії вирішення питання про відкриття апеляційного провадження, тобто погодилися із суддею-доповідачем про відповідність апеляційної скарги Карпатського біосферного заповідника за формою та змістом вимогам статті 356 ЦПК України, мотивами та підставами апеляційного оскарження, а отже, наявністю підстав для відкриття апеляційного провадження у справі.

У подібному випадку Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 2-3887/2009 (провадження № 14-36цс21) звернула увагу на те, що «не кожне допущене судом порушення процедури може істотно впливати на права учасників справи та тягнути порушення гарантій статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Крім того, за змістом цієї статті більшість процесуальних порушень, допущених на одній стадії цивільного процесу, можна виправити на іншій його стадії (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 201/13239/15-ц (пункт 50)).

Ухвалу про відкриття апеляційного провадження суддя апеляційного суду постановила одноособово, а надалі справу призначила до розгляду та розглянула колегія у складі трьох суддів. Остання не встановила наявність перешкод для відкриття апеляційного провадження та відповідно підстави для його закриття з цієї причини. З огляду на це Велика Палата Верховного Суду вважає, що немає підстави скасовувати судові рішення апеляційного суду, оскільки одноособове вирішення питання про відкриття апеляційного провадження не могло вплинути на дотримання гарантій справедливого судового розгляду» (див. пункти 69, 70 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 2-3887/2009).

Отже, зазначене заявником у цій справі процесуальне порушення (відкриття апеляційного провадження вирішено суддею-доповідачем одноособово) не є підставою для скасування ухвали Закарпатського апеляційного суду від 20 березня 2020 року про відкриття апеляційного провадження.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з частиною четвертою статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Верховний Суд враховує, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

З урахуванням наведеного Верховний Суд дійшов висновку, що суд апеляційної інстанцій у порушення норм процесуального права необґрунтовано відхилив клопотання про дослідження нових доказів, не дослідив їх у сукупності з іншими доказами та не надав їм належної оцінки, внаслідок чого правильність застосування судом норм матеріального права викликає обґрунтовані сумніви, що є підставою для скасування постанови суду апеляційної інстанції та направлення справи на новий розгляд.

Під час нового розгляду суд апеляційної інстанції має врахувати викладене, розглянути справу з додержанням вимог матеріального і процесуального права, вирішити клопотання заявника про дослідження нових доказів, дослідити ці докази у сукупності з іншими доказами, оцінити докази у їх сукупності, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин та вимог закону.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки за результатами касаційного перегляду постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 409 411 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Карпатського біосферного заповідника задовольнити.

Постанову Закарпатського апеляційного суду від 24 листопада 2021 року скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко