Постанова

Іменем України

22 березня 2023 року

м. Київ

справа № 1313/665/2012

провадження № 61-632св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Сердюка В. В., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),

учасники справи:

за первісним та зустрічним позовами:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідач (позивач за зустрічним позовом)- Приватне підприємство «КГК»,

треті особи за первісним позовом: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фірма «Європа-Контакт», Товариство з обмеженою відповідальністю «Гал-Леобуд»,

за позовом третіх осіб:

позивачі: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фірма «Європа-Контакт», Товариство з обмеженою відповідальністю «Гал-Леобуд»,

відповідач - Приватне підприємство «КГК»,

особа, яка не брала участі у справі в суді першої інстанції, - Львівська міська рада,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Фостяка Олега Ярославовича на постанову Львівського апеляційного суду від 24 листопада 2022 року у складі колегії суддів: Приколоти Т. І., Мікуш Ю. Р., Савуляка Р. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У лютому 2012 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного підприємства (далі - ПП) «КГК», треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Фірма «Європа-Контакт», ТОВ «Гал-Леобуд», про визнання недійсним рішення, посилаючись на те, що він є співзасновником ПП «КГК». На зборах, які відбулися 25 жовтня 2011 року, було прийнято рішення про включення до складу учасників підприємства таких осіб: ОСОБА_2 , ПП «BITMAP», ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ПП «Євротрест», ПП «І.Т.», ОСОБА_6 та ПП «Галінтерком-Сервіс», а також - про збільшення розміру статутного фонду підприємства. Однак в подальшому йому стало відомо, що ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ПП «Євротрест», ПП «І.Т.», ОСОБА_6 та ПП «Галінтерком-Сервіс» не подавали письмових заяв про включення їх до складу учасників ПП «КГК» і не вносили до статутного фонду належних їм майна та активів. На його вимогу внести зміни до вищезгаданого рішення шляхом виключення зазначених осіб з числа учасників підприємства директор ОСОБА_7 (він же голова зборів) відмовився це зробити. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив визнати недійсним рішення зборів засновників ПП «КГК» від 25 жовтня 2011 року.

У лютому 2012 року ПП «КГК» звернулося до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання права власності, посилаючись на те, що оспорюване ОСОБА_1 рішення було прийняте правомочними зборами засновників та в межах їх повноважень. Разом з тим, оспорюючи дійсність документа, на підставі якого ПП «КГК» набуло у власність певне нерухоме майно, відповідач тим самим не визнає право власності підприємства на об`єкти нерухомості. Враховуючи викладене, ПП «КГК» просило: визнати дійсним рішення зборів засновників від 25 жовтня 2011 року; визнати за ним право власності на нежитлові приміщення, передані на підставі цього рішення.

У лютому 2012 року ТОВ «Фірма «Європа-Контакт» і ТОВ «Гал-Леобуд» звернулися до суду з позовом до ПП «КГК» про визнання права власності, посилаючись на те, що вони, хоча й висловлювали намір стати учасниками ПП «КГК», проте надалі від цього наміру відмовилися та не підписували акт приймання-передачі майна і не подавали заяву про вступ до підприємства. ТОВ «Фірма «Європа-Контакт» є власником нежитлових приміщень загальною площею 2 974,9 кв. м в будинку АДРЕСА_1 та нежитлових приміщень загальною площею 147,3 кв. м в будинку АДРЕСА_2 , а ТОВ «Гал-Леобуд» - власником нежитлових приміщень загальною площею 366,9 кв. м в будинку АДРЕСА_3 , що підтверджується Витягом про реєстрацію права власності та реєстраційними посвідченнями. Вважають, що вимагаючи визнати за собою право власності на вказані приміщення, ПП «КГК» тим самим оспорює їхнє право власності на це майно. Враховуючи викладене, ТОВ «Фірма «Європа-Контакт» і ТОВ «Гал-Леобуд» просили визнати за кожним з них право власності на спірні приміщення.

ОСОБА_1 , ПП «КГК», ТОВ «Фірма «Європа-Контакт» і ТОВ «Гал-Леобуд» подали заяву про визнання мирової угоди, в якій просили визнати мирову угоду від 20 лютого 2012 року, укладену між ними, та закрити провадження у справі.

Ухвалою Миколаївського районного суду Львівської області від 24 лютого 2012 року мирову угоду від 20 лютого 2012 року, укладену між ОСОБА_1 , ПП «КГК», ТОВ «Фірма «Європа-Контакт» і ТОВ «Гал-Леобуд», визнано на таких умовах: сторони цієї мирової угоди дійшли згоди про внесення змін до протоколу загальних зборів засновників ПП «КГК» від 25 жовтня 2011 року шляхом виключення ТОВ «Фірма Європа-Контакт» і ТОВ «Гал-Леобуд» з числа осіб, що вступають до складу учасників ПП «КГК» і вносять своє майно у статутний фонд підприємства. Визнано за ПП «КГК» право власності на таке нерухоме майно: нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_4 площею 22,7 кв. м; нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_3 , літ. «Б-1» площею 42,9 кв. м; нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_5 площею 118,4 кв. м; нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_6 , літ. «Б-1» площею 27,9 кв. м; нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_7 , літ. «В-1» площею 57,4 кв. м; нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_8 , літ. «В-1» площею 58,7 кв. м; нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_6 , літ. «Б-1» площею 60 кв. м; нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_6 , літ. «Б-1» площею 54,8 кв. м; нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_9 ; нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_6 , літ. «Б-1» площею 54 кв. м; нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_10 , літ. «Б-1» площею 94,8 кв. м; нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_11 площею 42,6 кв. м; нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_12 , літ. «Г-1» площею 49,2 кв. м; нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_13 , літ. «В-1» площею 49,6 кв. м; нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_8 , літ. «Б-1» площею 31,3 кв. м; нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_14 , літ. «Б-1» площею 28 кв. м. Визнано за ТОВ «Фірма «Європа-Контакт» право власності на: нежитлові приміщення за адресою: АДРЕСА_2 площею 147,3 кв. м; нежитлові приміщення за адресою: АДРЕСА_1 площею 2 974,9 кв. м. Визнано за ТОВ «Гал-Леобуд» право власності на нежитлові приміщення за адресою: АДРЕСА_3 площею 366,9 кв. м. Судові витрати, сплачені учасниками процесу, віднесено на осіб, які їх сплатили. Провадження у справі закрито.

Судове рішення місцевого суду мотивоване тим, що в судовому засіданні сторони подали підписану ними спільну заяву про укладення мирової угоди з метою врегулювання спору на основі взаємних поступок. Положення мирової угоди не суперечать чинному законодавству України, не порушують прав, свобод та інтересів інших осіб, відповідають інтересам сторін.

У вересні 2022 року особа, яка не брала участі у справі, - Львівська міська рада подала апеляційну скаргу на ухвалу Миколаївського районного суду Львівської області від 24 лютого 2012 року.

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 28 вересня 2022 року поновлено Львівській міській раді строк на апеляційне оскарження ухвали Миколаївського районного суду Львівської області від 24 лютого 2012 року, відкрито апеляційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Миколаївського районного суду Львівської області.

Постановою Львівського апеляційного суду від 24 листопада 2022 року апеляційну скаргу Львівської міської ради задоволено. Ухвалу Миколаївського районного суду Львівської області від 24 лютого 2012 року скасовано і направлено справу для продовження розгляду до Миколаївського районного суду Львівської області.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що нежитлові приміщення, на які за сторонами визнано право власності на підставі мирової угоди, є тимчасовими спорудами. Матеріали справи не містять доказів на підтвердження факту отримання сторонами у встановленому законом порядку дозволів на будівництво спірних об`єктів як нерухомого майна, прийняття їх в експлуатацію або набуття права власності на них. Крім того, визнання права власності на спірні нежитлові приміщення та подальше здійснення державної реєстрації на тимчасові споруди як на об`єкт нерухомості призводить до виникнення зобов`язання Львівської міської ради (власника земельних ділянок) вирішити питання про користування земельними ділянками, на яких ці об`єкти розміщені, виходячи із засад єдності нерухомості із земельною ділянкою. Разом з тим тільки власник землі має право зводити на ній будівлі та споруди, здійснювати перебудову, а також надавати дозвіл на будівництво іншим особам. За інформацією Управління земельних ресурсів Департаменту містобудування Львівської міської ради від 01 вересня 2022 року відомості про прийняті Львівською міською радою рішення про передачу у власність чи надання в користування фізичним або юридичним особам земельних ділянок для обслуговування об`єктів нерухомого майна (спірних нежитлових приміщень) відсутні. Львівська міська рада не була залучена до участі у справі, хоча є власником земельних ділянок, на яких розташовані спірні об`єкти. Враховуючи наведені обставини, умови затвердженої місцевим судом мирової угоди порушують права Львівської міської ради, яка внаслідок визнання за сторонами права власності на тимчасові споруди як об`єкти нерухомого майна позбавлена можливості розпоряджатися землею комунальної власності та здійснювати свої повноваження щодо регулювання містобудівної діяльності.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.

У січні 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Фостяк О. Я. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просив скасувати постанову Львівського апеляційного суду від 24 листопада 2022 року і направити справу до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою Львівської міської ради.

На обґрунтування підстав касаційного оскарження судового рішення, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), представник заявника вказав, що апеляційний суд не врахував правових висновків, викладених в постанові Верховного Суду України від 16 серпня 2017 року у справі № 2-799/09, в постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного цивільного суду від 01 березня 2018 року у справі № 1326/3235/12, від 11 вересня 2019 року у справі № 755/7423/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Суд апеляційної інстанції безпідставно поновив Львівській міській раді строк на апеляційне оскарження ухвали Миколаївського районного суду Львівської області від 24 лютого 2012 року, оскільки на момент постановлення ухвали місцевим судом ЦПК України передбачав для органу місцевого самоврядування преклюзивний (присічний) річний строк на оскарження судового рішення. Наявним в матеріалах справи супровідним листом Миколаївського районного суду Львівської області підтверджується, що копія вищезгаданої ухвали від 24 лютого 2012 року була надіслана Львівській міській раді 06 квітня 2020 року, тоді як апеляційну скаргу подано лише у вересні 2022 року. Крім того, представник ОСОБА_1 - адвокат Фостяк О. Я. зазначив, що апеляційний суд розглянув справу за відсутності ОСОБА_1 , не повідомленого належним чином про дату, час і місце судового засідання, а також - не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 5 частини першої, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).

У лютому 2023 року Львівська міська рада подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду є законним та обґрунтованим, ухваленим відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 січня 2023 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Миколаївського районного суду Львівської області.

20 лютого 2023 року справа № 1313/665/2012 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пунктів 1, 4 абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції в повній мірі не відповідає.

Згідно з пунктом 11 частини першої, частиною другою статті 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо затвердження мирової угоди. Заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.

Відповідно до частин першої, третьої статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.

Частинами другою-третьою статті 369 ЦПК України передбачено, що апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Відповідно до частин першої, другої статті 211 ЦПК України розгляд справи відбувається в судовому засіданні. Про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи.

Згідно з частинами другою, четвертою, п`ятою, шостою статті 128 ЦПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями. Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно. Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.

Днем вручення судової повістки є: 1) день вручення судової повістки під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Якщо повістку надіслано на офіційну електронну адресу пізніше 17 години, повістка вважається врученою у робочий день, наступний за днем її відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про її доставлення (частина восьма статті 128 ЦПК України).

Відповідно до підпункту 15.16 пункту 15 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України створення та забезпечення функціонування Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи здійснюються поетапно. Окремі підсистеми (модулі) Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи починають функціонувати через 30 днів з дня опублікування Вищою радою правосуддя у газеті «Голос України» та на веб-порталі судової влади України оголошення про створення та забезпечення функціонування відповідної підсистеми (модуля) Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи. Про початок функціонування Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи у складі всіх необхідних для її повного функціонування підсистем (модулів) Вища рада правосуддя публікує оголошення у газеті «Голос України» та на веб-порталі судової влади України. Оголошення про створення та забезпечення функціонування окремої підсистеми (модуля) Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи має містити посилання на відповідний підпункт підпункту 15 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» цього Кодексу, який передбачає особливості вчинення тих процесуальних (або інших) дій, порядок вчинення яких зазнає змін після початку функціонування такої підсистеми (модуля).

17 серпня 2021 року Вища рада правосуддя рішенням № 1845/0/15-21 затвердила Положення про порядок функціонування окремих підсистем Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (далі - Положення про ЄСІТС).

У газеті «Голос України» від 04 вересня 2021 року № 168 (7668) Вищою радою правосуддя опубліковано оголошення про початок функціонування трьох таких підсистем (модулів) ЄСІТС: «Електронний кабінет»; «Електронний суд»; підсистема відеоконференцзв`язку.

З урахуванням положень статті 253 Цивільного кодексу України, які передбачають, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок, підсистеми «Електронний кабінет», «Електронний суд» та підсистема відеоконференцзв`язку офіційно розпочали функціонувати з 05 жовтня 2021 року.

Таким чином, на час подання Львівською міською радою апеляційної скарги на ухвалу Миколаївського районного суду Львівської області від 24 лютого 2012 року (вересень 2022 року) названі підсистеми (модулі) ЄСІТС вже розпочали функціонування.

За визначенням, наведеним у підпункті 5.8 пункту 5 розділу І Положення про ЄСІТС, офіційна електронна адреса - сервіс Електронного кабінету ЄСІТС, адреса електронної пошти, вказана користувачем в Електронному кабінеті ЄСІТС, або адреса електронної пошти, вказана в одному з державних реєстрів. Адреса електронної пошти, що використовується при реєстрації Електронного кабінету, не може бути зареєстрована на доменних іменах, використання яких заборонено законодавством України.

Згідно з пунктом 17 розділу ІІІ Положення про ЄСІТС, особам, які зареєстрували Електронний кабінет, суд надсилає документи у справах, в яких такі особи беруть участь, в електронній формі шляхом їх надсилання до Електронного кабінету таких осіб або в інший спосіб, передбачений процесуальним законодавством, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Пунктом 37 розділу ІІІ Положення про ЄСІТС передбачено, що підсистема «Електронний суд» забезпечує можливість автоматичного надсилання матеріалів справ в електронному вигляді до Електронних кабінетів учасників справи та їхніх повірених. До Електронних кабінетів користувачів надсилаються у передбачених законодавством випадках документи у справах, які внесені до автоматизованої системи діловодства судів (далі - АСДС) та до автоматизованих систем діловодства, що функціонують в інших органах та установах у системі правосуддя. Документи у справах надсилаються до Електронних кабінетів користувачів у випадку, коли вони внесені до відповідних автоматизованих систем у вигляді електронного документа, підписаного кваліфікованим підписом підписувача (підписувачів), чи у вигляді електронної копії паперового документа, засвідченої кваліфікованим електронним підписом відповідального працівника суду, іншого органу чи установи правосуддя (далі - автоматизована система діловодства). Документи, які один з учасників справи надіслав до суду, іншого органу чи установи у системі правосуддя з використанням Електронного суду, в передбачених законодавством випадках автоматично надсилаються до Електронних кабінетів інших учасників справи чи їхніх повірених після реєстрації цих документів в АСДС або автоматизованих системах діловодства. До Електронного кабінету користувачів надсилаються відомості, у тому числі про отримання та реєстрацію документів у справі, а також інші відомості, що призвели до зміни стану розгляду справи. Особам, які не мають зареєстрованих Електронних кабінетів, документи у передбачених цим пунктом випадках можуть надсилатися засобами підсистем ЄСІТС на адресу електронної пошти, вказану такими особами під час подання документів до суду.

Інформація про надходження до Електронного кабінету відомостей та документів про результати розгляду справ додатково може надсилатися користувачу у вигляді повідомлення на електронну пошту. Дані про електронну пошту зазначаються користувачем у профілі його Електронного кабінету (пункт 38 розділу ІІІ Положення про ЄСІТС).

Згідно з пунктами 42, 43 розділу ІІІ Положення про ЄСІТС засобами ЄСІТС в автоматичному режимі здійснюється перевірка наявності в особи зареєстрованого Електронного кабінету. У разі наявності в особи Електронного кабінету засобами ЄСІТС забезпечується надсилання до автоматизованої системи діловодства підтвердження доставлення до Електронного кабінету користувача документа у справі. В іншому випадку до автоматизованої системи діловодства надходить повідомлення про відсутність в особи зареєстрованого Електронного кабінету. До Електронного кабінету надсилаються документи у справі лише в разі наявності ідентифікаційних даних користувача (учасника справи), внесених до автоматизованої системи діловодства. У разі надсилання користувачем документів у справі за допомогою власного Електронного кабінету ідентифікаційні дані користувача вносяться до автоматизованої системи діловодства в автоматичному режимі. У разі надсилання документів у справі особою в паперовій формі її ідентифікаційні дані вносяться до автоматизованої системи діловодства працівником суду.

Суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи (стаття 372 ЦПК України).

Матеріалами цієї справи підтверджується, що ухвалою Миколаївського районного суду Львівської області від 24 лютого 2012 року було затверджено мирову угоду від 20 лютого 2012 року, укладену між ОСОБА_1 , ПП «КГК», ТОВ «Фірма «Європа-Контакт» і ТОВ «Гал-Леобуд», та закрито провадження у справі (а. с. 59-60).

У вересні 2022 року особа, яка не брала участі у справі, - Львівська міська рада подала апеляційну скаргу на ухвалу Миколаївського районного суду Львівської області від 24 лютого 2012 року (а. с. 84-89).

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 28 вересня 2022 року поновлено Львівській міській раді строк на апеляційне оскарження ухвали Миколаївського районного суду Львівської області від 24 лютого 2012 року, відкрито апеляційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Миколаївського районного суду Львівської області (а. с. 144).

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 27 жовтня 2022 року справу призначено до розгляду у судовому засіданні на 17 листопада 2022 року о 09 годині 45 хвилин з повідомленням сторін (а. с. 146).

В матеріалах справи наявні судові повістки-повідомлення про розгляд справи 17 листопада 2022 року (в цей день судове засідання не відбулося у зв`язку з оголошенням повітряної тривоги на території Львівської області) і 24 листопада 2022 року (день ухвалення оскаржуваної постанови), згідно з якими ці повістки-повідомлення направлялися апеляційним судом ОСОБА_1 на поштову адресу: АДРЕСА_15 , а також - на електронну адресу: ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 150, 162, 170).

Разом з тим матеріали справи не містять ні зворотного повідомлення про вручення ОСОБА_1 судових повісток-повідомлень про розгляд справи 17 листопада 2022 року і 24 листопада 2022 року, ні конвертів, які мали б повернутися до суду у випадку невручення особі таких відправлень.

Водночас згідно з довідками про доставку електронного листа документи в електронному вигляді «Судова повістка-повідомлення» у справі № 1313/665/2012 були надіслані 09 листопада 2022 року о 09:18:38 та 18 листопада 2022 року о 11:37:47 одержувачу на його електронну адресу: ІНФОРМАЦІЯ_1 . При цьому у графі «Документ доставлено до електронної скриньки» відсутні відомості про дату та час доставки адресату згаданих електронних листів (а. с. 151, 169).

Отже, матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_1 був належним чином повідомлений апеляційним судом про розгляд справи 24 листопада 2022 року (день ухвалення оскаржуваної постанови).

Верховний Суд зауважує, що навіть за наявності в матеріалах справи відомостей про доставлення ОСОБА_1 вищевказаних електронних листів за електронною адресою ІНФОРМАЦІЯ_1 , це не свідчило б про належне повідомлення сторони позивача про дату, час та місце судового розгляду з огляду на таке.

Відповідно до частини п`ятої статті 14 ЦПК України суд направляє судові рішення, судові повістки, судові повістки - повідомлення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу на їхні офіційні електронні адреси, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням ЄСІТС в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про ЄСІТС та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

Адвокати, нотаріуси, приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, державні органи, органи місцевого самоврядування та суб`єкти господарювання державного та комунального секторів економіки реєструють офіційні електронні адреси в ЄСІТС в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють офіційні електронні адреси в ЄСІТС в добровільному порядку (частина шоста статті 14 ЦПК України).

Із змісту вказаної процесуальної норми убачається, що для цілей цього кодексу офіційною електронною адресою є електронна адреса, зареєстрована в ЄСІТС.

Системний аналіз частини шостої статті 128, частини першої статті 130 ЦПК України дає підстави для висновку, що судова повістка надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи лише у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси.

Вказані правові висновки викладені Верховним Судом в постанові від 01 червня 2022 року у справі № 761/42977/19 (провадження № НОМЕР_1).

В постанові Верховного Суду від 27 жовтня 2021 року у справі № 279/5407/20 (провадження № НОМЕР_2) вказано, що електронна адреса - адреса електронної пошти, що складається з ідентифікатора, позначки «@» та доменного імені. При цьому ідентифікатором для юридичних осіб є ідентифікаційний код юридичної особи, для фізичних осіб та фізичних осіб-підприємців - ідентифікаційний номер платника податків - фізичної особи (у разі відсутності ідентифікаційного номера - серія та номер паспорта громадянина). Доменним іменем є ім`я у домені «mail.gov.ua».

В постанові Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 757/34078/14 (провадження № НОМЕР_3) зазначено, що відправлення й доставка судових рішень і процесуальних документів електронним листом на особисту електронну пошту відповідача не свідчить про вручення копії ухвали апеляційного суду про відкриття апеляційного провадження, апеляційної скарги, а також про її належне повідомлення про дату, час і місце розгляду справи в суді апеляційної інстанції.

Таким чином, електронна адреса ІНФОРМАЦІЯ_1, на яку суд апеляційної інстанції направляв ОСОБА_1 судові повістки-повідомлення про розгляд справи,не є офіційною. Наявність у сторони позивача офіційної електронної адреси матеріалами справи не підтверджується.

За таких обставин відсутні підстави вважати, що заявник був належним чином повідомлений апеляційним судом про розгляд справи в судовому засіданні 24 листопада 2022 року.

Розгляд справи за відсутності учасника процесу, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

Згідно зі статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, а відповідно до статті 6 Конвенції таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які мають бути справедливими.

Учасники справи мають право: подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам; подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб (пункти 2, 3 частини першої статті 43 ЦПК України).

Статтею 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

У пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 15 травня 2008 року у справі «Надточій проти України» (заява № 7460/03) зазначено, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Таким чином, апеляційний суд порушив право позивача ОСОБА_1 знати про час і місце судових засідань (частина перша статті 8 ЦПК України), що є порушенням права на доступ до правосуддя та статті 6 Конвенції (рішення ЄСПЛ у справі «Віктор Назаренко проти України» від 03 жовтня 2017 року та у справі «Лазаренко та інші проти України» від 27 червня2017 року).

Крім того, вирішуючи питання про відкриття апеляційного провадження у справі за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі, - Львівської міської ради на ухвалу Миколаївського районного суду Львівської області від 24 лютого 2012 року, суд апеляційної інстанції вказав про те, що оскільки апеляційну скаргу подано 23 вересня 2022 року, а згідно із супровідним листом Миколаївського районного суду Львівської області ухвалу місцевого суду направлено на адресу Львівської міської ради 05 вересня 2022 року та отримано нею 09 вересня 2022 року, то клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження підлягає задоволенню.

Згідно з частиною другою статті 406 ЦПК України скарги на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду першої інстанції чи постанови суду апеляційної інстанції, включаються до касаційної скарги на відповідне рішення чи постанову.

В касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Фостяк О. Я. послався, зокрема на те, що суд апеляційної інстанції безпідставно поновив Львівській міській раді строк на апеляційне оскарження ухвали Миколаївського районного суду Львівської області від 24 лютого 2012 року, оскільки на момент постановлення ухвали місцевим судом ЦПК України передбачав для органу місцевого самоврядування преклюзивний (присічний) річний строк на оскарження судового рішення. Крім того, копія вищезгаданої ухвали від 24 лютого 2012 року була надіслана Львівській міській раді 06 квітня 2020 року, тоді як апеляційну скаргу подано лише у вересні 2022 року.

Забезпечення права на апеляційний перегляд справи є однією з основних засад судочинства (пункт 8 статті 129 Конституції України).

При цьому забезпечення апеляційного оскарження рішення суду має бути здійснено судами з урахуванням принципу верховенства права і базуватися на справедливих судових процедурах, передбачених вимогами законодавства, які регулюють вирішення відповідних процесуальних питань.

Прецедентна практика ЄСПЛ виходить з того, що, реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (рішення ЄСПЛ від 16 грудня 1992 року у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції»).

Зокрема, ЄСПЛ вказав, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу «res judicata», тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (рішення ЄСПЛ від 03 грудня 2003 року у справі «Рябих проти Росії»).

Питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (mutatis mutandis, пункт 27 рішення ЄСПЛ від 26 квітня 2007 року у справі «Олександр Шевченко проти України», рішення ЄСПЛ від 14 жовтня 2003 року у справі «Трух проти України»).

У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип «res judicata» (принцип юридичної визначеності), коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні у часі, ні в підставах для поновлення строків (пункт 41 рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України»).

Пунктом 13 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України передбачено, що судові рішення, ухвалені судами першої інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 294 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час постановлення ухвали Миколаївського районного суду Львівської області від 24 лютого 2012 року (далі - ЦПК України 2004 року), апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п`яти днів з дня її проголошення. У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п`яти днів з дня отримання копії ухвали.

В постанові від 16 серпня 2017 року у справі № 2-779/09, на яку послався представник заявника в касаційній скарзі, Верховний Суд України зазначив, що поновлення пропущеного строку оскарження остаточного судового рішення без наведення відповідних причин і його подальше скасування є порушенням принципу правової визначеності та права на справедливий судовий розгляд, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції. Хоча саме національні суди мають ухвалювати рішення про поновлення строку оскарження, їх свобода розсуду не є необмеженою. У кожному випадку вони повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків. При цьому у справі № 2-779/09 Верховний Суд України звернув увагу на те, що відповідач оскаржила рішення суду першої інстанції через 6 років після його ухвалення, хоча була присутньою в судовому засіданні й отримувала копію судового рішення.

В постанові Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного цивільного суду від 01 березня 2018 року у справі № 1326/3235/12, на яку також містяться посилання в касаційній скарзі, зазначено, що за положеннями частини третьої статті 297 ЦПК України (чинної, на час розгляду справи в суді апеляційної інстанції) незалежно від поважності причини пропуску строку апеляційного оскарження апеляційний суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга прокурора, органу державної влади чи органу місцевого самоврядування подана після спливу одного року з моменту оголошення оскаржуваного судового рішення. В пункті 70 Рішення ЄСПЛ від 20 жовтня 2011 року в справі «Рисовський проти України» (заява № 29979/04), яке набуло статусу остаточного 20 січня 2012 року, Суд підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Враховуючи, що річний строк, визначений частиною третьою статті 297 ЦПК України (в редакції, чинній на час звернення до суду з апеляційною скаргою) для органу місцевого самоврядування є присічним, а тому поновленню не підлягає. Суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про закриття апеляційного провадження у справі за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі, - Львівської міської ради на рішення Франківського районного суду міста Львова від 06 грудня 2012 року, оскільки апеляційне провадження було відкрито помилково. Рішення Франківського міського суду проголошено 06 грудня 2012 року, Львівська міська рада звернулась з апеляційною скаргою 23 серпня 2017 року, тобто через більш ніж 4 роки.

Крім того, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 2-1678/05 (провадження № НОМЕР_4) та в постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного цивільного суду від 15 квітня 2020 року у справі № 638/11409/15-ц (провадження № НОМЕР_5), від 11 червня 2020 року у справі № 2-о-192/2008 (провадження № НОМЕР_6), від 09 вересня 2020 року у справі № 2-о-72/08 (провадження № НОМЕР_7) зазначено, що враховуючи імперативний характер положень абзацу третього частини третьої статті 297 ЦПК України 2004 року та те, що річний строк, визначений для органу місцевого самоврядування, є присічним і поновленню не підлягає, то суд позбавлений у цьому випадку можливості оцінювати поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження.

Разом з тим в постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 2-3887/2009Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків щодо строку на апеляційне оскарження судових рішень, сформульованих, зокрема в її постанові від 19 червня 2019 року у справі № 2-1678/05, та зауважила, що абзац третій частини третьої статті 297 ЦПК України у редакції Закону України від 20 грудня 2011 року № 4176-VI «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства» стосувався випадків, коли після спливу присічного строку рішення суду першої інстанції оскаржила сторона спору (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункт 70)), від імені якої у спірних правовідносинах діяв орган державної влади чи місцевого самоврядування, якщо така сторона брала участь у справі та була належно повідомленою про її розгляд.

При цьому в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 2-3887/2009 зазначено, що позивачка ініціювала спір про визнання права власності на земельну ділянку комунальної власності територіальної громади міста Львова. Ця ділянка, якою, за твердженням позивачки, користувався її батько, після його смерті нібито не ввійшла до складу спадкового майна. Міськрада діє у спірних матеріальних правовідносинах як представник інтересів власника земельної ділянки - відповідної територіальної громади. Але такого власника позивачка відповідачем не визначила. Територіальна громада міста Львова не брала участі у справі (не була її стороною), але щодо неї суд вирішив питання про її право власності. Тобто вона є стороною ініційованого позивачкою спору. Відповідачами визначені філія Центру державного земельну кадастру та територіальний орган Державного агентства земельних ресурсів України, які є неналежними за вимогою позивачки. Ні міськрада, ні інший орган місцевого самоврядування Львова не були залученими до участі у справі. З огляду на вказане для визначення межі строку на апеляційне оскарження абзац третій частини третьої статті 297 ЦПК України у редакції Закону № 4176-V незастосовний. Перебіг строку на апеляційне оскарження судового рішення від 07 серпня 2009 року для територіальної громади міста Львова розпочався згідно з матеріалами справи з моменту отримання копії цього рішення 03 вересня 2018 року. А 02 жовтня 2018 року Львівська міська рада подала таку скаргу. Тому суд апеляційної інстанції обґрунтовано поновив їй строк на апеляційне оскарження з метою захисту прав та інтересів територіальної громади Львова.

Згідно з частиною першою статті 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

За змістом пункту 2 частини другої статті 354 ЦПК України учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Відповідно до пунктів 7-9 частини другої, пункту 4 частини четвертої статті 356 ЦПК України в апеляційній скарзі мають бути зазначені: клопотання особи, яка подала скаргу; дата отримання копії судового рішення суду першої інстанції, що оскаржується; перелік документів та інших матеріалів, що додаються. До апеляційної скарги додаються докази, що підтверджують дату отримання копії оскаржуваного судового рішення суду першої інстанції (за наявності).

Згідно з частинами другою-четвертою статті 357 ЦПК України до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 356 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу. Апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 354 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження будуть визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження у порядку, встановленому статтею 358 цього Кодексу.

Пунктом 4 частини першої статті 358 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.

Норми, які регулюють строки подання скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності.

Згідно з частиною першою статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування (стаття 18-1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

За таких обставин органи місцевого самоврядування у правовідносинах, які зачіпають право комунальної власності територіальної громади, діють як її представники та можуть звертатися до суду з метою захисту прав та інтересів територіальної громади, яку вони представляють.

Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників цивільного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених ЦПК України певних процесуальних дій.

При вирішенні питання про поновлення строку суд надає оцінку обставинам, які слугували перешкодою для своєчасного звернення до суду.

Інститут процесуальних строків сприяє досягненню юридичної визначеності, а також стимулює учасників справи та інших заінтересованих осіб добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого правовідносини можуть вважатися спірними, а після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Право на апеляційне оскарження судового рішення напряму залежить від обізнаності про наявність судового спору та своєчасності отримання судового рішення суду першої інстанції.

Норми ЦПК України не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного процесуального строку. Такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи.

Поважними причинами пропуску процесуального строку вважаються такі обставини, за яких своєчасне пред`явлення заяви стає неможливим або утрудненим, якщо вони пов`язані з непереборними та об`єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом процесуальний строк подання касаційної скарги.

Суд поновлює або продовжує строк, встановлений відповідно законом або судом, за клопотанням сторони або іншої особи у разі його пропущення з поважних причин.

Питання про поновлення чи продовження пропущеного строку вирішує суд, у якому належало вчинити процесуальну дію або до якого потрібно було подати документ чи доказ.

Зазначені висновки викладені у постановах Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 204/2113/14-ц (провадження № НОМЕР_8), від 25 листопада 2020 року у справі № 2-9436/2007 (провадження № НОМЕР_10).

Вирішуючи питання про поновлення строку на апеляційне оскарження, суд повинен у сукупності оцінити всі обставини справи, навести мотиви щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку на апеляційне оскарження та зазначити, з яких підстав подане заявником клопотання може бути задоволене.

Лише наявність об`єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження судового рішення в апеляційному порядку у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку апеляційного оскарження з поважних причин.

Матеріалами цієї справи також підтверджується, що в листі від 14 березня 2014 року № 1104-вих-277, адресованому голові Миколаївського районного суду Львівської області, Юридичне управління Львівської міської ради просило надати інформацію про те, чи постановлялася 24 лютого 2012 року названим судом ухвала про затвердження мирової угоди у справі № 1313/665/2012 (а. с. 61).

Згідно з відповіддю від 25 березня 2014 року № 2/1313/419/2012/2956, наданою на вищевказаний запит, Миколаївський районний суд Львівської області повідомив Юридичне управління Львівської міської ради про те, що дійсно цим судом була постановлена 24 лютого 2012 року ухвала про визнання мирової угоди, укладеної між ОСОБА_1 , ПП «КГК», ТОВ «Фірма «Європа-Контакт» і ТОВ «Гал-Леобуд» (а. с. 63).

В листах від 23 березня 2020 року № 2901-вих-24251 і № 2901-вих-24253, адресованих голові Миколаївського районного суду Львівської області, Юридичний департамент Львівської міської ради просив надіслати на свою адресу належним чином завірену копію судового рішення цього суду від 24 лютого 2012 року у справі № 1313/665/2012 (а. с. 70, 71).

Супровідним листом Миколаївського районного суду Львівської області, вихідна дата якого - 06 квітня 2020 року, підтверджується, що копія вищезгаданої ухвали від 24 лютого 2012 року була надіслана Юридичному департаменту Львівської міської ради на адресу: площа Ринок, 1, місто Львів (а. с. 72).

Однак апеляційний суд не звернув уваги на вищевказані обставини, не перевірив належним чином доводів Львівської міської ради про поважність причин пропуску строку (більше 10 років) на апеляційне оскарження ухвали місцевого суду та не вирішував питання про залишення апеляційної скарги без руху з підстав, передбачених частиною третьою статті 357 ЦПК України.

Сам лише факт подання апеляційної скарги після спливу 10 років особою, не залученою до участі у справі, за відсутності належного обґрунтування причин пропуску строку на апеляційне оскарження, зважаючи на наявність в матеріалах справи вищезгаданих звернень Львівської міської ради до місцевого суду з приводу надання інформації щодо затвердження між сторонами мирової угоди та отримання копії оскаржуваної ухвали, не може вважатися беззаперечною підставою для відкриття апеляційного провадження.

В постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2020 року у справі № 521/2816/15-ц (провадження № НОМЕР_9) вказано, що тлумачення норм національного законодавства, з урахуванням усталеної практики ЄСПЛ, свідчить, що апеляційний суд при вирішенні питання про поновлення строку на апеляційне оскарження має мотивувати свій висновок про наявність поважних причин на поновлення строку на апеляційне оскарження. Сама по собі вказівка про те, що є поважні причини для поновлення строку для апеляційного оскарженні не є належним мотивуванням поновлення строку на апеляційне оскарження. Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, зокрема у разі вказівки тільки про наявність поважних причин, є порушенням вимог статті 6 Конвенції. Вказане процесуальне порушення є самостійною підставою для скасування як оскарженого судового рішення апеляційного суду, так і ухвали апеляційного суду про поновлення строку на апеляційне оскарження і відкриття апеляційного провадження, та направлення справи до апеляційного суду зі стадії відкриття апеляційного провадження.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Всупереч вищенаведеним нормам процесуального права, положенням Конвенції та практиці ЄСПЛ суд апеляційної інстанції розглянув і вирішив справу за відсутності ОСОБА_1 , щодо якого немає відомостей про його належне повідомлення про час та місце розгляду справи, про що він зазначив у касаційній скарзі, у зв`язку з чим порушено його право брати участь в судових засіданнях, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

Крім того, апеляційний суд невмотивовано поновив Львівській міській раді строк на апеляційне оскарження, оскільки не з`ясував належним чином, коли заявнику стало відомо про наявність ухвали Миколаївського районного суду Львівської області від 24 лютого 2012 року.

Відповідно до пункту 5 частини першої, пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою. Підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

З огляду на викладене у зв`язку з допущеними апеляційним судом вищенаведеними порушеннями норм процесуального права, що призвели до ухвалення незаконних судових рішень, наявні підстави для часткового задоволення касаційної скарги і скасування ухвали Львівського апеляційного суду від 28 вересня 2022 року та оскаржуваної постанови цього суду від 24 листопада 2022 року з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції зі стадії відкриття апеляційного провадження.

Керуючись статтями 400, 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Фостяка Олега Ярославовича задовольнити частково.

Ухвалу Львівського апеляційного суду від 28 вересня 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 24 листопада 2022 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції зі стадії відкриття апеляційного провадження.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийІ. М. Фаловська Судді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. В. Сердюк В. А. Стрільчук