Постанова

Іменем України

17 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 289/1060/19

провадження № 61-18923св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Осіяна О. М.,

учасники справи:

позивач - товариство з обмеженою відповідальністю "Вердикт Капітал",

відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Житомирського апеляційного суду від 11 листопада 2020 року у складі колегії суддів: Шевчук А. М., Талько О. Б., Коломієць О. С.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2019 року акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" (далі - АТ "Райффайзен Банк Аваль") звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 і ОСОБА_2 про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що 14 серпня 2008 року між АТ "Райффайзен Банк Аваль" та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 012/110/339 "Інвестиційний кредит суб'єктам Мікро та Малого бізнесу на придбання транспортного засобу", за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 26 350,00 дол. США на придбання автотранспортних засобів шляхом здійснення оплати за договором купівлі-продажу від 13 серпня 2008 року, зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 16,8 % на рік, з кінцевим терміном повернення кредиту до 13 серпня 2013 року.

З метою забезпечення зобов'язань за вказаним кредитним договором, 14 серпня 2008 року між АТ "Райффайзен Банк Аваль" і ОСОБА_2 було укладено договір поруки, за умовами якого остання поручилася перед кредитором за виконання позичальником основного зобов'язання.

У зв'язку з неналежним виконанням позичальником зобов'язань за вказаним кредитним договором від 14 серпня 2008 рокуу позичальника станом на 28 травня 2019 року виникла заборгованістьу загальному розмірі 13 507,21 дол. США, яка складається із заборгованості за тілом кредиту у розмірі 7 458,50 дол. США і заборгованості за процентами за користування кредитом у розмірі 6 048,71 дол. США, яку АТ "Райффайзен Банк Аваль" просило стягнути солідарно із позичальника ОСОБА_1 і поручителя ОСОБА_2.

Ухвалою Радомишльського районного суду Житомирської області від 16 квітня 2020 року позивача у справі АТ "Райффайзен Банк Аваль" замінено на правонаступника - публічне акціонерне товариство "Оксі Банк" (далі - ПАТ "Оксі Банк").

Ухвалою Радомишльського районного суду Житомирської області від 15 липня 2020 року позивача у справі ПАТ "Оксі Банк" замінено на правонаступника - товариство з обмеженою відповідальністю "Вердикт Капітал" (далі - ТОВ "Вердикт Капітал").

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Радомишльського районного суду Житомирської області від 02 вересня 2020 року у складі судді Сіренко Н. С. задоволено клопотання відповідачів про закриття провадження у справі.

Провадження у справі за позовом ТОВ "Вердикт Капітал" до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором закрито.

Роз'яснено позивачу, що він має право звернутися з цим позовом до Господарського суду Житомирської області у порядку господарського судочинства.

Роз'яснено, що у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що спір між сторонами виник з приводу виконання зобов'язань за кредитним договором, укладеним між АТ "Райффайзен Банк Аваль" і фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1. Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань статус відповідача ОСОБА_1 як суб'єкта підприємницької діяльності не припинено. З указаного вбачається, що такий спір відповідно до частини 1 статті 20 ГПК України підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, що згідно з пунктом 1 частини 2 статті 255 ЦПК України є підставою для закриття провадження у цій справі.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Житомирського апеляційного суду від 11 листопада 2020 року апеляційну скаргу ТОВ "Вердикт Капітал" задоволено.

Ухвалу Радомишльського районного суду Житомирської області від 02 вересня 2020 року скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що у даному випадку об'єднані вимоги щодо виконання кредитного договору з вимогами щодо виконання договору поруки, укладеного для забезпечення основного зобов'язання. Сторонами основного зобов'язання є юридична особа і фізична особа-підприємець, а тому за суб'єктним складом основного зобов'язання та характером спірних правовідносин цей спір підлягає розгляду за правилами господарського судочинства незалежно від того, що за виконання цього основного зобов'язання поручилася фізична особа.

Разом із тим, ухвалою Господарського суду Житомирської області від 21 червня 2018 року закрито провадження у справі № 906/222/18 за позовом АТ "Райффайзен Банк Аваль", правонаступником якого є ТОВ "Вердикт Капітал", до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 і ОСОБА_2 про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором від 14 серпня 2008 року у розмірі 11 684,33 дол. США.

З огляду на існування юрисдикційного конфлікту, суд вважає, що розгляд цього спору має завершитися за правилами цивільного судочинства.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 04 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати і залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2018 року у справі № 415/2542/15-ц, від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/1733/18 (пункт 1 частини 2 статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що, ухвалюючи оскаржуване судове рішення, суд апеляційної інстанцій не врахував, що господарські суди мають юрисдикцію, зокрема, щодо розгляду спорів стосовно правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, якщо сторонами цього основного зобов'язання є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці. Відтак, з 15 грудня 2017 року (а позов у цій справі подано в липні 2019 року) у випадку об'єднання позовних вимог щодо виконання кредитного договору з вимогами щодо виконання договорів поруки, укладених для забезпечення основного зобов'язання, спір має розглядатися за правилами цивільного чи господарського судочинства залежно від сторін основного зобов'язання. При цьому позивач не скористався своїм правом на оскарження ухвали Господарського суду Житомирської області від 21 червня 2018 року про закриття провадження в господарській справі.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У січні 2021 року ТОВ "Вердикт Капітал" подало відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що підстав для скасування оскаржуваного судового рішення немає, оскільки доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що судом допущено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

14 серпня 2008 року між АТ "Райффайзен Банк Аваль" та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 012/110/339 "Інвестиційний кредит суб'єктам Мікро та Малого бізнесу на придбання транспортного засобу", за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 26 350,00 дол. США на придбання автотранспортних засобів шляхом здійснення оплати за договором купівлі-продажу від 13 серпня 2008 року, зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 16,8 % на рік, з кінцевим терміном повернення кредиту до 13 серпня 2013 року.

З метою забезпечення зобов'язань за вказаним кредитним договором, 14 серпня 2008 року між АТ "Райффайзен Банк Аваль" і ОСОБА_2 було укладено договір поруки, за умовами якого остання поручилася перед кредитором за виконання позичальником основного зобов'язання.

У липні 2019 року АТ "Райффайзен Банк Аваль" звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 і ОСОБА_2 про солідарне стягнення заборгованості за вказаним кредитним договором від 14 серпня 2008 року.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Положенням частини 2 статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частини 2 статті 389 ЦПК України.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що оскаржуване судове рішення є законним і обґрунтованим та підстав для його скасування немає.

У справі, що переглядається, вимога про стягнення заборгованості за кредитним договором заявлена юридичною особою кредитором до позичальника фізичної особи-підприємця, а також до поручителя - фізичної особи, яка за умовами договору поруки погодилася солідарно відповідати з позичальником за наслідки невиконання останнім зобов'язань за кредитним договором.

Справа надійшла до Радомишльського районного суду Житомирської області 04 липня 2019 року.

Стаття 1 ГПК України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) обмежувала участь фізичних осіб у господарському судочинстві окремими категоріями спорів, до яких не було віднесено спори щодо виконання умов кредитного договору між кредитором, фізичною особою-підприємцем - боржником за основним зобов'язанням і поручителем - фізичною особою.

Натомість, ЦПК України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) не містив обмежень щодо розгляду спорів з таким предметом залежно від суб'єктного складу учасників процесу.

З моменту набрання чинності ГПК України у редакції Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII, тобто з 15 грудня 2017 року, господарські суди мають юрисдикцію, зокрема, щодо розгляду спорів стосовно правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, якщо сторонами цього основного зобов'язання є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.

Згідно з частиною 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 березня 2018 року у справі № 415/2542/15-ц дійшла висновку, що з 15 грудня 2017 року у випадках об'єднання позовних вимог щодо виконання кредитного договору з вимогами щодо виконання договорів поруки, укладених для забезпечення основного зобов'язання, спір має розглядатися за правилами господарського чи цивільного судочинства залежить від сторін основного зобов'язання.

У справі, що переглядається, в якій кредитор, який є юридичною особою, звернувся до суду із позовом у липні 2019 року, об'єднані вимоги щодо виконання кредитного договору з вимогами щодо виконання договору поруки, укладеного для забезпечення основного зобов'язання.

З урахуванням вказаного, оскільки сторонами основного зобов'язання є юридична особа та фізична особа-підприємець, то суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що за суб'єктним складом основного зобов'язання і характером спірних правовідносин цей спір мав би розглядатися за правилами господарського судочинства, незалежно від того, що за виконання даного основного зобов'язання поручилася фізична особа.

Аналогічний правовий висновок висловлено Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/1733/18, на яку заявник посилається у касаційній скарзі, згідно з якою з 15 грудня 2017 року, тобто з дати набрання чинності ГПК України в редакції Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII, до юрисдикції господарських судів належать спори щодо розгляду спорів стосовно правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, якщо сторонами цього основного зобов'язання є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.

У цьому випадку суб'єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи.

Захист прав кредитора у справі за його позовом до боржника і поручителя у межах одного виду судочинства є більш прогнозованим і відповідає принципу правової визначеності, оскільки не допускає роз'єднання вимог кредитора (постанова Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі №569/2749/15-ц).

Вказане спростовує доводи заявника про неврахування судом апеляційної інстанції правових висновків, висловлених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2018 року у справі № 415/2542/15-ц, від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/1733/18.

Разом з тим, судом установлено, що ухвалою Господарського суду Житомирської області від 21 червня 2018 року закрито провадження у справі № 906/222/18 за позовом АТ "Райффайзен Банк Аваль", правонаступником якого є ТОВ "Вердикт Капітал", до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 і фізичної особи ОСОБА_2 про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором від 14 серпня 2008 року.

Закриваючи провадження в указаній справі, господарський суд виходив із того, що спір не підлягає вирішенню у порядку господарського судочинства, а також роз'яснив позивачу, що спір між сторонами підлягає вирішенню у порядку цивільного судочинства.

Зазначена ухвала про закриття провадження в господарській справі набрала законної сили, в установленому законом порядку в апеляційному порядку не оскаржувалася.

Відповідно до частини 3 статті 231 ГПК України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спором між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Таким чином, оскільки господарський суд закрив провадження у справі за позовом кредитора до позичальника і поручителя про стягнення у солідарному порядку кредитної заборгованості, то у позивача можуть виникнути труднощі у реалізації права на доступ до суду за правилами господарського судочинства.

Наявність ухвали Господарського суду Житомирської області від 21 червня 2018 року, що набрала законної сили, про закриття провадження в господарській справі № 906/222/18 ставить під загрозу сутність гарантованого Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод права скаржника на доступ до суду та на ефективний засіб юридичного захисту.

У статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободвизначено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

З огляду на існування юрисдикційного конфлікту та імперативні положення частини 3 статті 231 ГПК України колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що розгляд цього спору має завершитися за правилами цивільного судочинства.

Вказаний висновок суду апеляційної інстанції відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, висловленій у постанові від 12 червня 2019 року у справі №370/1547/17.

Посилання заявника на те, що позивач не скористався своїм правом на оскарження ухвали господарського суду про закриття провадження у справі є правомірним, разом з тим, враховуючи строки розгляду справи й пропуск строку на оскарження зазначеної ухвали, через виконання вказівок суду, що містилися в ухвалі щодо предметної юрисдикції даного спору, у разі скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції і залишення без змін ухвали суду першої інстанції, якою закрито провадження у цивільній справі, позивача буде позбавлено права на доступ до правосуддя.

Таким чином, доводи касаційної скарги не можуть бути підставою для скасування законного і обґрунтованого судового рішення.

При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїз Торія проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Відповідно до частини 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому його відповідно до частини 1 статті 410 ЦПК України необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 402, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Житомирського апеляційного суду від 11 листопада 2020 рокузалишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: Н. Ю. Сакара

О. В. Білоконь

О. М. Осіян