Постанова

Іменем України

18 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 190/1713/14

провадження № 61-3706св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна",

відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення П'ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 02 грудня 2014 року в складі судді Семенникова О.

Ю.та постанову Дніпровського апеляційного суду від 29 січня 2020 року в складі колегії суддів: Пищиди М. М., Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У жовтні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" (далі - ТОВ "ОТП Факторинг Україна") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позов обґрунтовано тим, що 21 вересня 2007 року між Закритим акціонерним товариством "ОТП Банк" (далі - ЗАТ "ОТП Банк"), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "ОТП Банк" (далі - ПАТ "ОТП Банк"), та ОСОБА_1 укладений кредитний договір, за умовами якого останній отримав кредит на споживчі цілі в розмірі 40 900,00 доларів США, з кінцевим терміном повернення до 21 вересня 2022 року.

На забезпечення належного виконання позичальником умов вказаного вище кредитного договору, 21 вересня 2007 року між ЗАТ "ОТП Банк" та ОСОБА_2, укладений договір поруки, відповідно до умов якого остання взяла на себе зобов'язання нести солідарну відповідальність у тому ж обсязі, що і позичальник за зазначеним вище кредитним договором, включаючи сплату основного боргу, нарахованих відсотків за користування кредитом та сум штрафних санкцій.

12 листопада 2010 року між ПАТ "ОТП Банк" та ТОВ "ОТП Факторинг Україна" укладено договір купівлі-продажу кредитного портфеля, за умовами якого до

ТОВ "ОТП Факторинг Україна" перейшло право вимоги кредитора, зокрема, за вказаним вище кредитним договором від 21 вересня 2007 року.

Позивач звертав увагу на те, що відповідачі взятих на себе зобов'язань належним чином не виконували, у зв'язку із чим станом на 12 вересня 2014 року утворилась заборгованість в розмірі 2 728 780,27 грн з яких: 477 666,75 грн заборгованості за кредитом, 109 167,71 грн заборгованості за відсотками за користування кредитом,

2 141 945,81 грн - пеня за прострочення виконання зобов'язання.

Посилаючись на наведене, позивач просив стягнути солідарно з відповідачів на його користь заборгованість за кредитним договором в розмірі 2 728 780,27 грн, а також судові витрати.

Заочним рішенням П'ятихатського районного суду Дніпропетровської області

від 02 грудня 2014 року позов задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ТОВ "ОТП Факторинг Україна" заборгованість за кредитним договором від 21 вересня 2014 року в розмірі 2 728 780,27 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що заявлені позовні вимоги про солідарне стягнення заборгованості з відповідачів є обґрунтованими, оскільки позичальником порушено умови зобов'язання щодо своєчасного погашення суми кредиту та відсотків за його користування в порядку і на умовах зазначених в кредитному договорі, тому вказана заборгованість підлягає солідарному стягненню з відповідачів на користь позивача.

У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про перегляд зазначеного вище заочного рішення, мотивуючи її тим, що про ухвалення П'ятихатським районним судом Дніпропетровської області заочного рішення

від 02 грудня 2014 року, відповідачу стало відомо у серпні 2019 року.

Стверджував, що відповідач не отримував судових повісток чи будь яких інших документів від суду, оскільки не проживав за адресою місця реєстрації.

Посилаючись на наведене, ОСОБА_1 просив скасувати заочне П'ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 02 грудня 2014 року. Крім того, у своїй заяві відповідач просив визнати поважними причини пропуску ним строку на подання заяви про перегляд заочного рішення.

За результатом автоматичного розподілу судової справи між суддями справу № 190/1713/14 передано до провадження судді Митошоп В. М.

Ухвалою судді П'ятихатського районного суду Дніпропетровської області

від 30 вересня 2019 року Митошоп В. М. заявлено самовідвід в цивільній справі № 190/1711/14. Розпорядженням П'ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 30 вересня 2019 року справу передано до Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області.

Ухвалою Жовтоводськького міського суду Дніпропетровської області

від 11 жовтня 2019 року відмовлено ОСОБА_1 в поновленні строку на подання заяви про перегляд заочного рішення, через не наведення поважних причин пропуску такого строку. Заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення П'ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 02 грудня 2014 року залишено без задоволення.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 29 січня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Заочне рішення П'ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 02 грудня 2014 року змінено в частині стягнення пені за прострочення виконання зобов'язання, стягнутої солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на ТОВ "ОТП Факторинг Україна". Зменшено розмір пені з 2 141 945,81 грн до 477 666,75 грн. Рішення суду в частині стягнення заборгованості за відсотками за користування кредитом скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким у задоволенні цих вимог відмовлено.

В решті рішення залишено без змін. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Колегія суддів апеляційного суду погодилася з висновками суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для солідарного стягнення з відповідачів на користь позивача заборгованості за тілом кредиту, оскільки позивачем доведено, а відповідачами не спростовано невиконання позичальником взятих на себе зобов'язань, забезпечених порукою, як і не спростовано розміру заборгованості.

Однак, колегія суддів суду апеляційної інстанції вважала помилковим висновок суду першої інстанції щодо стягнення з відповідачів відсотків за користування кредитом, оскільки вимоги щодо стягнення заборгованості за відсотками заявлені позивачем поза межами позовної давності, тому у задоволенні цих вимог, на думку апеляційного суду, слід відмовити.

Враховуючи те, що апеляційний суд відмовив в задоволенні вимог щодо стягнення відсотків, а також те, що розмір пені, нарахованої позивачем, значно перевищує розмір заборгованості за тілом кредиту, колегія суддів апеляційного суду вважала за можливе зменшити розмір пені до розміру основної заборгованості, стягнувши з відповідачів пеню у розмірі 477 666,75 грн.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

21 лютого 2020 року ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу на заочне рішення П'ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 02 грудня 2014 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 29 січня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд.

На обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень в цій справі заявник зазначає, що судом апеляційної інстанції порушено норми процесуального права. Зокрема, апеляційний суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування оригіналів письмових доказів, прийняв судове рішення на підставі неналежних та недопустимих доказів по справі (пункт 4 частини 2 статті 389 ЦПК України).

Також заявник зазначає, що ухвалою Дніпровського апеляційного суду

від 04 грудня 2019 року суд апеляційної інстанції витребував у позивача завірені належним чином детальний щомісячний розрахунок заборгованості та відомості щодо погашення заборгованості, встановивши в ухвалі термін її виконання

до 25 грудня 2019 року.

Проте зазначені вище документи надіслані позивачем на адресу апеляційного суду лише 10 січня 2020 року без наведення причин пропуску строку, встановленого ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 04 грудня 2019 року. Заявник вважає, що апеляційний суд безпідставно прийняв до уваги ці докази та посилався на них в оскаржуваній постанові.

Також, заявник звертає увагу на те, що зазначені вище докази не завірені належним чином, як і довіреність, видана позивачем на ім'я ОСОБА_4. При цьому в матеріалах справи відсутня копія паспорта останньої.

Крім того, в касаційній скарзі зазначено про посилання апеляційним судом на постанову Верховного Суду України від 19 листопада 2014 року № 6-140цс14, якої не існує.

Заявник також стверджував, що апеляційним судом не враховано, що відповідачем не визнавався факт підписання ним кредитного договору.

Відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_1 до Верховного Суду від інших учасників справи не надходило.

Доводи касаційної скарги зводяться до непогодження заявника зі стягненням судами попередніх інстанцій заборгованості за тілом кредиту на підставі неналежних доказів, а тому судові рішення попередніх інстанцій переглядаються Верховним Судом в зазначеній вище частині відповідно до вимог процесуального закону.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 16 березня 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі з підстав визначених пунктом 4 частини 2 статті 389 ЦПК України, витребувано матеріали цивільної справи № 190/1713/14

з П'ятихатського районного суду Дніпропетровської області, встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 3 статті 3 Цивільного процесуального кодексу України

(далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною 2 статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених Частиною 2 статті 389 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини 1 статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною 1 статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням частиною 1 статті 402 ЦПК України.

За змістом частини 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених частини 1 статті 410 ЦПК України межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, азаочне рішення суду першої інстанції в нескасованій та незміненій частині та постанова апеляційного суду - без змін, оскільки зазначені вище судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Фактичні обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 21 вересня 2007 року між ЗАТ "ОТП Банк" та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, за умовами якого останній отримав кредит на споживчі цілі в розмірі 40 900,00 доларів США, з кінцевим терміном повернення до 21 вересня 2022 року.

На забезпечення належного виконання позичальником умов вказаного вище кредитного договору, 21 вересня 2007 року між ЗАТ "ОТП Банк" та ОСОБА_2, укладено договір поруки, відповідно до умов якого остання взяла на себе зобов'язання нести солідарну відповідальність у тому ж обсязі, що і позичальник за зазначеним вище кредитним договором, включаючи сплату основного боргу, нарахованих відсотків за користування кредитом та сум штрафних санкцій.

12 листопада 2010 року між ПАТ "ОТП Банк" та ТОВ "ОТП Факторинг Україна" укладено договір купівлі-продажу кредитного портфеля, за умовами якого до

ТОВ "ОТП Факторинг Україна" перейшло право вимоги кредитора, зокрема, за вказаним вище кредитним договором від 21 вересня 2007 року.

Також судами встановлено, що відповідачі взятих на себе зобов'язань належним чином не виконували, у зв'язку із чим станом на 12 вересня 2014 року утворилась заборгованість в розмірі 2 728 780,27 грн з яких: 477 666,75 грн заборгованості за кредитом, 109 167,71 грн заборгованості за відсотками за користування кредитом,

2 141 945,81 грн - пеня за прострочення виконання зобов'язання

Досудовими вимогами від 26 серпня 2014 року відповідачі повідомлялися позивачем про наявність заборгованості за кредитним договором від 21 вересня 2007 року, проте доказів погашення заборгованості до суду не надано.

Нормативно-правове обґрунтування

Відповідно до частини 1 статті 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) закредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1048 ЦК України).

Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно зі статями 526, 530, 610 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За правилами статей 10, 60 ЦПК України 2004 року, в редакції чинній на час розгляду справи судом першої інстанції, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статей 10, 60 ЦПК України. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Зазначене узгоджується з положеннями статей 12,81 ЦПУК України, в редакції чинній на час перегляду справи апеляційним судом.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Установившиненалежне виконання боржником зобов'язань за кредитним договором, забезпеченим порукою, суд першої інстанції, з висновком якого в цій частині погодився апеляційний суд, правильно виходив з доведеності вимог позивача про солідарне стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованості за кредитом, розмір якої не спростовано останніми.

Доводи касаційної скарги про посилання апеляційним судом на

постанову Верховного Суду України від 19 листопада 2014 року № 6-140цс14, якої не існує, відхиляються Верховним Судом, оскільки апеляційним судом допущено технічну помилку в номері провадження, що не вплинуло на правильність висновків апеляційного суду.

Варто зазначити, що постанова Верховного Суду України від 19 листопада

2014 року № 6-160цс14, на яку посилався апеляційний суд, розміщена

в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням: https://reyestr. court. gov. ua/Review/41735963.

Твердження заявника про те, що апеляційним судом не враховано, що відповідачем не визнавався факт підписання ним кредитного договору, не заслуговують на увагу, оскільки існування між сторонами кредитних правовідносин підтверджується внесенням відповідачем періодичних платежів на погашення кредитної заборгованості. При цьому, якщо відповідач заперечує підписання кредитного договору, він не позбавлений права його оспорити в установленому законом порядку.

Аргументи касаційної скарги про те, що апеляційний суд необґрунтовано відхилив клопотання відповідача про витребування оригіналів письмових доказів, спростовується технічним записом судового засідання Дніпровського апеляційного суду від 29 січня 2020 року, ознайомившись з яким можна зробити висновок, що представник відповідача обґрунтовував клопотання лише тим, що позивач не мав права засвідчувати копії, зокрема, кредитного договору. Пояснивши, що на підставі договору купівлі-продажу кредитного портфеля від 12 листопада 2010 року ТОВ "ОТП Факторинг Україна", зокрема, набуло право засвідчувати копії кредитного договору, право вимоги за якими набуло, апеляційний суд обґрунтовано відмовив в задоволенні зазначеного вище клопотання представника відповідача.

Доводи заявника про надіслання позивачем на адресу апеляційного суду документів, витребуваних ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 04 грудня 2019 року, поза межами строку, встановленого в зазначеному вище судовому рішенні, відхиляються Верховним Судом, оскілки не впливають на правильність висновків апеляційного суду.

Безпідставним є також посилання заявника на те, що довіреність, видана позивачем на ім'я ОСОБА_4 не завірена належним чином, при цьому в матеріалах справи відсутня копія паспорта останньої, оскільки довіреність представника позивача завірена печаткою ТОВ "ОТП Факторинг Україна" та підписом уповноваженої особи, а відсутність в матеріалах справи копії паспорту представника не впливає на обсяг її повноважень на представництво інтересів ТОВ "ОТП Факторинг Україна" в суді апеляційної інстанції.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з судовими рішеннями у справі та переоцінки доказів, проте встановлення обставин справи і перевірка їх доказами не належить до компетенції суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (справа "Серявін та інші проти України" (Seryavin and Others v. Ukraine), рішення від 10 лютого 2010 року).

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а заочне рішення суду першої інстанції в нескасованій та незміненій частині, також постанова апеляційного суду - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Щодо розподілу судових витрат

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі із розподілу судових витрат.

Оскільки касаційна скарга задоволенню не підлягає, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Заочне рішення П'ятихатського районного суду Дніпропетровської області

від 02 грудня 2014 року в нескасованій та незміненій частиніта постанову Дніпровського апеляційного суду від 29 січня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. Ю. Гулейков О. В. Ступак Г. І. Усик