Постанова

Іменем України

20 грудня 2018 року

м. Київ

справа № 467/1712/16-ц

провадження № 61-15934св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., ХоптиС. Ф.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідачі: Арбузинської селищна рада Миколаївської області, товариство з додатковою відповідальністю «Україна»,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Арбузинська районна державна адміністрація Миколаївської області, відділ Держгеокадастру в Арбузинському районі Миколаївської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області, у складі судді Кірімової О. М., від 18 січня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області, у складі колегії суддів: Ямкової О. О., Колосовського С. Ю., Довжук Т. С., від 22 лютого 2017 року,

В С Т А Н О В И В :

У листопаді 2016 року ОСОБА_4 звернулася до суду із позовом до Арбузинської селищної ради Миколаївської області, товариства з додатковою відповідальністю «Україна» (далі - ТДВ «Україна»), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Арбузинська районна державна адміністрація Миколаївської області, відділ Держгеокадастру в Арбузинському районі Миколаївської області, про визнання права на земельну частку (пай).

Свої вимоги позивач мотивувала тим, що з 13 липня 1990 року вона була членом колгоспу «Україна» в смт Арбузинка Миколаївської області. 15 квітня 1992 року, у зв'язку із реорганізацією колгоспу, переведена до КСП «Україна». 10 жовтня 1994 року вона була звільнена. 23 грудня 1993 року КСП «Україна» було видано державний акт на право колективної власності на землю. На час розпаювання земель колгоспу позивач працювала в ньому та була його членом, її прізвище помилково не було внесено до списків членів колгоспу, однак вона має право на земельну частку (пай).

Із урахуванням зазначеного, ОСОБА_4 просила позов задовольнити, визнати за нею право на земельну частку (пай) у розмірі 7,60 умовних кадастрових гектарів, розташовану на території Арбузинської селищної ради Арбузинського району.

Рішенням Арбузинського районного суду Миколаївської області від 18 січня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірні правовідносини щодо права на земельну частку (пай) виникли з часу отримання в 1993 році КСП «Україна» державного акту на право колективної власності на землю, а тому до спірних правовідносин застосовуються положення ЦК УРСР 1963 року, в редакції, яка діяла на момент їх виникнення. Позивач пропустила трирічний строк позовної давності щодо заявлених вимог про право на земельну частку (пай) КСП «Україна», який закінчився 24 грудня 1996 року, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 22 лютого 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилено, а рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області від 18 січня 2017 року залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що вирішуючи даний спір,суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну правову оцінку, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки позивачем пропущено строк позовної давності, передбачений статтею 71 ЦК УРСР 1963 року.

У березні 2017 року ОСОБА_4 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області від 18 січня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 22 лютого 2017 року і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що на час розпаювання земель колгоспу позивач працювала в ньому та була його членом, однак її прізвище помилково не було внесено до списків членів колгоспу. На збори членів колгоспу при вирішенні питання розпаювання земельних ділянок сільськогосподарського призначення її запрошено не було. Про своє порушене право позивач дізналася лише у 2016 році при оформленні документів у Держземагенстві Арбузинського району Миколаївської області не земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства. Право на земельну ділянку (пай) у позивача виникло, але не припинилося, продовжує існувати, отже судам необхідно було застосовувати до спірних правовідносин положення ЦК України, у чинній редакції.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 квітня 2017 року відкрито касаційне провадження у зазначеній справі.

Статтею 383 ЦПК України, в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - ЦПК України), що набув чинності 15 грудня 2017 року, визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до пункту 4 Перехідних положень ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судами встановлено, що згідно трудової книжки ОСОБА_4 працювала в колгоспі «Україна» та була прийнята в члени колгоспу 13 липня 1990 року. З 1992 року колгосп «Україна» є сільськогосподарським підприємством «Україна». Звільнилася із КСП «Україна» позивач 10 жовтня 1994 року (а. с. 8-9).

Згідно архівної довідки, у протоколі № 2 зборів уповноважених колгоспників колгоспу «Україна» смт Арбузинка Миколаївської області від 30 листопада 1990 року є рішення про прийом до членів колгоспу ОСОБА_4 (а. с. 10).

Протоколом зборів уповноважених членів колгоспу «Україна» від 18 березня 1992 року вирішено ліквідувати колективне сільськогосподарське підприємство колгосп «Україна» та утворити колективне сільськогосподарське підприємство «Україна» (далі - КСП «Україна»). Цим же протоколом вирішено, що усім бажаючим членам підприємства, які проживають в смтАрбузинка, необхідно подати заяви про виділення середньої кількості землі (а. с. 11-13).

Відповідно до довідки відділу Держгеокадастру в Арбузинському районі Миколаївської області на території Арбузинської селищної ради по КСП «Україна» середній розмір земельної частки (паю) складає 7,60 умовних кадастрових гектар (а. с. 57).

Згідно довідки відділу Держгеокадастру в Арбузинському районі Миколаївської області від 15 травня 2016 року КСП «Україна» 23 грудня 1993 року було видано державний акт на право колективної власності на землю. ОСОБА_4 до списку осіб, що додається до цього державного акту, внесена не була (а. с. 56).

Частиною дев'ятою статті 5 ЗК України (тут і надалі по тексту у редакції від 22 червня 1993 року) передбачено, що кожний член колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства у разі виходу з нього має право одержати свою частку землі в натурі (на місцевості), яка визначається в порядку, передбаченому частинами шостою і сьомою статті 6 цього Кодексу.

Згідно з вимогами частини першої статті 22 ЗК України право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і документа, що посвідчує це право.

Пунктом 1 Указу Президента України від 08 серпня 1995 року № 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» встановлено, що паюванню підлягають сільськогосподарські угіддя, передані у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств. Паювання земель радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств здійснюється після перетворення їх на колективні сільськогосподарські підприємства.

Відповідно до пункту 2 Указу Президента України від 08 серпня 1995 року № 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» право на частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишилися членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.

Згідно з вимогами статей 22, 23 ЗК України та зазначеного указу особа набуває право на земельний пай за наявності трьох умов: 1) перебування в числі членів колективного сільськогосподарського підприємства на час паювання; 2) включення до списку осіб, доданого до державного акта на право колективної власності на землю; 3) одержання колективним сільськогосподарським підприємством цього акта.

Відповідно до роз'яснень, що містяться в пункті 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», член колективного сільськогосподарського підприємства, включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта, і в разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК України, у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай).

Невнесення до зазначеного вище списку особи, яка була членом колективного сільськогосподарського підприємства на час передачі у колективну власність землі, не може позбавити її права на земельну частку.

Відповідно до пункту 6 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України 2003 року правила цього Кодексу про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, установлений законодавством, що діяло раніше, не закінчився до набрання чинності зазначеним Кодексом.

Згідно зі статтею 71 ЦК УРСР 1963 року, який діяв на час виникнення правовідносин, загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.

Відповідно до статті 75 ЦК УРСР позовна давність застосовується судом незалежно від заяви сторін.

Згідно з вимогами статті 76 ЦК УРСР перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Винятки з цього правила, а також підстави зупинення і переривання перебігу строків позовної давності встановлюються і статтями 78 і 79 цього Кодексу.

Відповідно до статтею 80 ЦК УРСР закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові. Якщо суд, арбітраж або третейський суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові.

Згідно зі статтею 60 ЦПК України, 2004 року, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог з підстав пропуску строку позовної давності, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, із урахуванням вказаних норм матеріального права, дійшов правильного та обґрунтованого висновку про те, що право на позов у ОСОБА_4 виникло ще у 1993 році, трирічний строк позовної давності, встановлений статтею 71 ЦК УРСР, 1963 року, минув ще до набрання чинності ЦК України, 2003 року.

Виходячи із записів у трудовій книжці позивача та враховуючи відсутність доказів виключення позивача з членів колгоспу в період з 13 липня 1990 року по 10 жовтня 1994 року, суди попередніх інстанцій обґрунтовано вважали доведеним той факт, що ОСОБА_4 була членом КСП «Україна» у зазначений період та мала право на виділення їй у власність земельну ділянку (пай), однак вчасно, у передбачений законом строк, не звернулася до суду із даними вимогами, що стало підставою для відмови у їх задоволенні.

Судами надано належну оцінку доводам позивача про поважність пропуску строку на звернення до суду із даним позовом та враховано, що розпаювання земель колишніх колгоспів, яке почало проводитись з 1993 року, є загальновідомим фактом, а тому ОСОБА_4, як колишній член колгоспу, повинна була дізнатись про порушення свого права на земельну частку (пай) з часу видачі КСП «Україна» зазначеного вище державного акту на землю. Окрім того, своє місце проживання, яке є місцем знаходження і КСП «Україна», а саме смт АрбузинкаМиколаївської області, позивач не змінювала, після виходу із декретної відпустки позивач ще 10 місяців працювала у КСП «Україна» (на час проведення паювання земель).

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення постановлені без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій. Судами правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, зроблені обґрунтовані висновки на підставі належним чином оцінених доказів, наданих сторонами (стаття 212 ЦПК України, у редакції чинній на момент розгляду справи).

Доводи касаційної скарги та зміст оскаржених судових рішень не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області від 18 січня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 22 лютого 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді Є. В. Синельников О. В. Білоконь С. Ф. Хопта