Постанова

Іменем України

20 вересня 2018 року

м. Київ

справа № 753/23222/15-ц

провадження № 61-31733св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Курило В. П. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,

Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - ОСОБА_5,

треті особи: Національний банк України, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_6 на рішення Апеляційного суду міста Києва від 12 жовтня 2017 року у складі колегії суддів: Прокопчук Н. О., Саліхова В. В., Семенюк Т. А.,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5, треті особи: Національний банк України, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, про відшкодування майнової шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що між ОСОБА_4 та публічним акціонерним товариством «Всеукраїнський акціонерний банк» (далі - ПАТ «ВіЕйБі Банк») укладено договори банківського вкладу «Строковий» від 01 квітня 2014 року в розмірі 21 200,00 Євро, від 10 жовтня 2014 року в розмірі

151 500,00 доларів США, від 10 жовтня 2014 року в розмірі

121 500,00 доларів США, від 10 жовтня 2014 року в розмірі 71 900,00 Євро, від 12 листопада 2014 року в розмірі 60 100,00 доларів США.

Постановою Правління Національного банку України від 20 листопада 2014 року за № 733 ПАТ «ВіЕйБі Банк» віднесено до категорії неплатоспроможних, а в подальшому було введено тимчасову адміністрацію, розпочато процедуру ліквідації банку.

Суму вкладу та нараховані проценти банк ОСОБА_4 не повернув, але за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб йому була виплачена гарантована сума відшкодування у розмірі 200 000,00 грн.

Одним із найбільших учасників ПАТ «ВіЕйБі Банк» є компанія Quickom Limited, відсоток у статутному капіталі банку якої складає 82,9402 % й одноосібним власником її є ОСОБА_5

Вважаючи, що ОСОБА_5, як власник істотної участі банку, не вжив своєчасних та дієвих заходів для запобігання неплатоспроможності банку та для відновлення його фінансового становища, чим порушив вимоги статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність», внаслідок чого

20 листопада 2014 року банк віднесено до категорії неплатоспроможних, з

21 листопада 2014 року запроваджено тимчасову адміністрацію, а

20 березня 2015 року розпочато процедуру ліквідації, тому має нести перед ним відповідальність за неповернення банком вкладу та нарахованих процентів.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_4 просив суд стягнути з відповідача на його користь вклад та нараховані проценти у розмірі 9 907 847,35 грн, які залишились не повернутими.

Заочним рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 07 квітня 2016 року, позов ОСОБА_4 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 9 907 847,35 грн на відшкодування майнової шкоди та 6 090,00 грн на відшкодування судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що внаслідок дій

ОСОБА_5, який є власником істотної участі банку і який не вжив своєчасних та дієвих заходів для запобігання неплатоспроможності банку і відновлення його фінансового становища,позивачу завдано збитки, що підлягають відшкодуванню відповідно до положень Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 13 жовтня 2016 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_5 - ОСОБА_7 відхилено.

Заочне рішення Дарницького районного суду міста Києва від 07 квітня

2016 року залишено без змін.

Відхиляючи апеляційну скаргу представника ОСОБА_5 - ОСОБА_7, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції, зазначивши, що районний суд ухвалив законне й обґрунтоване рішення.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 травня 2017 року касаційну скаргу представника ОСОБА_5 - ОСОБА_8 задоволено частково.

Ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 13 жовтня 2016 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Скасовуючи ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 13 жовтня 2016 року та передаючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, суд касаційної інстанції виходив із того, що апеляційний суд у порушення вимог статей 212-214, 303, 315 ЦПК України (в редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої, апеляційної та касаційної інстанціях) не встановив фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, не перевірив які саме дії чи бездіяльність відповідача призвели до ліквідації банку, заподіяли позивачу шкоду, розмір зазначеної шкоди, причинно-наслідкового зв'язку між невиконанням зобов'язань власником істотної участі та заподіяною шкодою.

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 12 жовтня 2017 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_5 - ОСОБА_7 задоволено.

Заочне рішення Дарницького районного суду міста Києва від 07 квітня

2016 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4, суд апеляційної інстанції виходив із того, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту заподіяння відповідачем шкоди позивачу внаслідок порушення ним, як власником істотної участі банку, Закону України «Про банки і банківську діяльність», розмір шкоди, причино-наслідковий зв?язок між діями відповідача та заподіяною шкодою.

27 жовтня 2017 року представник ОСОБА_4 - ОСОБА_6 через засоби поштового зв?язку подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Апеляційного суду міста Києва від 12 жовтня 2017 року та залишити в силі Заочне рішення Дарницького районного суду міста Києва від 07 квітня 2016 року, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судом норм матеріального та порушенням норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не в повній мірі дослідивши надані докази, не звернув увагу на те, що у даному випадку відбулася протиправна поведінка відповідача, яка виразилася у свідомій бездіяльності, тобто нездійснення дії, які вимагаються частиною першою статті 35, статтею 58 Закону України «Про банки та банківську діяльність», у результаті чого, позивачу нанесено матеріальну шкоду у розмірі суми вкладу, яка не гарантується. Тобто такі збитки відповідають вимогам частин другої та третьої статті 22 ЦК України, а тому на відповідача покладено цивільно-правову відповідальність за завдану банку (і позивачу як кредитору) шкоду.

14 листопада 2017 року представником ОСОБА_5 - ОСОБА_8 подано до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ заперечення, в яких просить касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_6 відхилити, а рішення Апеляційного суду міста Києва від 12 жовтня 2017 року залишити без змін.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення»

ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Статтею 388 ЦПК України встановлено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року касаційна скарга разом із матеріалами цивільної справи надійшла до Верховного Суду.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи викладені у запереченні на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що між ОСОБА_4 та ПАТ «ВіЕйБі Банк» укладено договори банківського вкладу: договір банківського вкладу «Строковий» № 860792/2014 від 01 квітня 2014 року у розмірі 21 200,00 Євро; договір банківського вкладу «Строковий» № 853599/2014 від 10 жовтня

2014 року у розмірі 151 500,00 доларів США; договір банківського вкладу «Строковий» № 860789/2014 від 12 листопада 2014 року у розмірі

60 100,00 доларів США; договір банківського вкладу «Строковий»

№ 853601/2014 від 10 жовтня 2014 року у розмірі 71 900,00 Євро; договір банківського вкладу «Строковий» № 853600/2014 від 10 жовтня 2014 року у розмірі 121 500,00 доларів США.

На підставі постанови Правління Національного банку України від

20 листопада 2014 року № 733 «Про віднесення ПАТ «ВіЕйБі Банк» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 20 листопада 2014 року прийнято рішення № 123 про запровадження з 21 листопада 2014 року тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «ВіЕйБі Банк».

Відповідно до постанови правління Національного банку України від

19 березня 2015 року № 188 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 20 березня 2015 року № 63 «Про початок процедури ліквідації публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку», згідно з яким було розпочато процедуру ліквідації публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк».

Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» встановлює процедуру задоволення вимог кредиторів за рахунок майна банку.

У частині четвертій статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачено, що вимоги кожної наступної черги задовольняються в міру надходження коштів від продажу майна (активів) банку після повного задоволення вимог попередньої черги.

Відповідно до частини третьої статті 53 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» ліквідація банку вважається завершеною, а банк ліквідованим з моменту внесення запису про це до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Разом з тим лише після складення реєстру акцептованих вимог кредиторів, затвердження реальної ліквідаційної маси банку, продажу майна банку та задоволення вимог кредиторів в процесі ліквідації банку в порядку черговості, визначеної статтею 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», можна встановити розмір вимог кредиторів, що не покривається наявними активами банку, тобто конкретний розмір завданих кредиторам збитків.

Фондом гарантування вкладів фізичних осіб позивачу була виплачена гарантована сума відшкодування у розмірі 200 000,00 грн, а залишок коштів у розмірі 9 907 847,35 грн були включені до реєстру акцептованих вимог кредиторів четвертої черги, що підтверджується довідкою від 03 листопада 2015 року № 369/78, виданою ПАТ «ВіЕйБі Банк».

Таким чином позивач є кредитором банку у заявленому розмірі позовних вимог, і станом на час розгляду справи ці кошти йому не повернуто.

За змістом статті 51 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», після затвердження виконавчою дирекцією Фонду результатів інвентаризації майна банку та формування ліквідаційної маси Фонд розпочинає передпродажну підготовку та реалізацію майна банку у порядку, визначеному цим Законом та нормативно-правовими актами Фонду, за найвищою вартістю у найкоротший строк.

За таких обставин, відсутні підстави стверджувати про те, що позивач вже зазнав матеріальної шкоди, так як його вимоги рахуються у реєстрі кредиторів четвертої черги і не визнані погашеними.

Відповідно до листа Національного банку України від 10 квітня 2015 року

№ 24-00010/26253 одним із найбільших учасників ПАТ «ВіЕйБі Банк» є компанія Квікком Лімітед (Quickom Limited), відсоток у статутному капіталі банку якої складає 82,9402 %, в якій в свою чергу одноосібним власником є ОСОБА_9

Передбачене статтею 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» покладення відповідальності на власників істотної участі банку у випадку визнання його неплатоспроможним не є автоматичним. Така відповідальність може бути застосована до власників істотної участі лише за наявності їх вини у настанні неплатоспроможності банку.

Відповідальність особи у вигляді обов'язку відшкодувати шкоду наступає лише за наявності в сукупності таких умов, які утворюють склад цивільного правопорушення, а саме: наявність шкоди, протиправність поведінки, причинний зв'язок між поведінкою і шкодою, вина.

Такий елемент, як наявність шкоди, полягає у будь-якому знеціненні блага, що охороняється законом.

Протиправна поведінка заподіювача шкоди полягає у порушенні правової норми, що виявляється у здійсненні заборонених правовою нормою дій або в утриманні в здійсненні наказів правової норми діяти певним чином.

Наявність такої умови цивільно-правової відповідальності, як причинний зв'язок між протиправною поведінкою і шкодою, зумовлена необхідністю встановлення факту, що саме протиправна поведінка конкретної особи, на яку покладається така відповідальність, є тією безпосередньою причиною, що з необхідністю та невідворотністю спричинила збитки.

Вина є суб'єктивним елементом відповідальності і полягає у психічному ставленні особи до вчиненого нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності.

Отже, вимагаючи відшкодування шкоди з відповідача як власника істотної участі банку, позивачу належало довести факт завдання йому шкоди завдавачем такої шкоди, її розмір, надати докази невиконання відповідачем зобов'язання або вчинення ним протиправних дій, вину та причинно-наслідковий зв'язок між невиконанням зобов'язань відповідачем та заподіяною шкодою.

Настання факту неплатоспроможності банку не є достатнім доказом того, що власники істотної участі не вживали заходів для її уникнення.

Посилання заявника у касаційній скарзі на лист Національного банку України не є належним та допустимим доказом вини відповідача, оскільки Національний банк України не є повноважним органом, який встановлює наявність або відсутність вини особи, а може лише висловити свою точку зору з цього питання. Інших доказів наявності вини відповідача позивачем не надано та судом не встановлено.

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв'язку, установивши, що ОСОБА_4 не доведено завдання йому шкоди внаслідок дій чи бездіяльності ОСОБА_5, що є процесуальним обов'язком позивача, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, а зводяться лише до переоцінки доказів.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення Апеляційного суду міста Києва від 12 жовтня

2017 року - без змін, оскільки підстави для скасування судового рішення відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_6 залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду міста Києва від 12 жовтня 2017 року залишити без змін.

Постанова оскарженню не підлягає.

Судді: В. П. Курило

В. М.Коротун

М. Є.Червинська