ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 січня 2021 року

м. Київ

справа № 428/1003/16-ц

провадження № 61-1619 св 17

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В.,

Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Державна податкова інспекція в м. Сєвєродонецьку Головного управління Державної фіскальної служби в Луганській області,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 04 березня 2016 року в складі судді Юзефович І. О. та на ухвалу апеляційного суду Луганської області від 07 листопада 2017 року в складі колегії суддів Лозко Ю. П., Гаврилюка В. К., Орлова І. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2016 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до Державної податкової інспекції у м. Сєвєродонецьку Головного управління Державної фіскальної служби у Луганській області та просив стягнути з відповідача на його користь 41 044 грн майнової шкоди та 360 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування позову вказував, що 30 січня 2013 року за місцем його проживання в квартирі АДРЕСА_1. співробітники податкової міліції ДПІ в м. Сєвєродонецьку на підставі ухвали Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 11 січня 2013 року з метою виявлення документів фінансово-господарської діяльності ТОВ "Мівіс ", ПП "Профі ", ПП "MBB "Север ", ТОВ "НВП "Нікє Рав ", ПП "Бастіон", ПП "Тріанон" та інших предметів і документів, що можуть бути доказами в кримінальному провадженні, провели обшук і вилучили речі, які не мають відношення до вказаних підприємств, а також майно, необхідне позивачеві для ведення підприємницької діяльності.

Обшук проведений співробітниками ДПІ в м. Сєвєродонецьку з порушенням передбаченого КПК України порядку, а ухвала суду від 11 січня 2013 року не була оформлена належним чином і є недійсною.

Указані дії призвели до незаконного вилучення в ОСОБА_1 документів, печаток і штампів, системного блока, ноутбука, програмного забезпечення та грошових коштів, які не зазначені в ухвалі суду та не були метою обшуку.

30 січня 2013 року позивач подав до Головного відділу податкової міліції ДПІ в м. Сєвєродонецьку заяву про повернення незаконно вилученого майна, а 05 лютого 2013 року - клопотання до слідчого про повернення вилученого майна та грошових коштів, однак 13 лютого 2013 року він отримав відповідь старшого слідчого СВ ДПІ в м. Сєвєродонецьку про те, що відсутня можливість повернути вилучені речі, оскільки 06 лютого 2013 року кримінальне провадження було направлено дляподальшого здійснення досудового розслідування до слідчого управління ДПС у Луганській області.

Позивач указував, що такі незаконні дії призвели до порушення його майнових прав, а також завдали йому моральної шкоди.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 04 березня 2016 року в задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції виходив із того, що позивач не довів наявність вини в діях працівників податкової інспекції відповідно до частини 2 статті 1166 ЦК України.

Рішенням апеляційного суду Луганської області від 28 липня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково, стягнуто з ДПІ в м. Сєвєродонецьку Головного управління Державної фіскальної служби в Луганській області на користь ОСОБА_1 34 744 грн майнової шкоди та 8000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.

Суд апеляційної інстанції виходив із того, що позивач довів факт порушення відповідачем права власності на майно, яке було в нього вилучене та не повернуте слідчим ДПІ в м. Сєвєродонецьку.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 травня 2017 року касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сєвєродонецьку Головного управління Державної фіскальної служби у Луганській області задоволено частково, рішення апеляційного суду Луганської області від 28 липня 2016 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Суд касаційної інстанції виходив із того, що апеляційний судне надав правової оцінки доводам позивача, що зазначені дії відповідача були вчинені в кримінальному провадженні, а також не зазначив, якими доказами підтверджується факт заподіяння відповідачем шкоди ОСОБА_1 та її розмір.

Короткий зміст судового рішення апеляційного суду

Ухвалою апеляційного суду Луганської області від 07 листопада 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 04 березня 2016 року залишено без змін.

Апеляційний суд виходив із того, що на підставі повно та всебічно досліджених обставин справи суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову, проте висновки суду щодо необґрунтованості вимог позивача про відшкодування завданої шкоди на підставі статті 1176 ЦК України є передчасними, оскільки з такими вимогами позивач не звертався.

Із вимогами в порядку статей 1173, 1174 ЦК України позивач не звертався й ці обставини не позбавляють його права звернутися з відповідним позовом.

Зазначення судом в мотивувальній частині рішення про те, що предметом справи є пограбування позивача працівниками ДПІ м. Сєвєродонецька, не відповідає змісту позовної заяви, з якою звернувся позивач. Однак, ці обставини не вплинули на правильний висновок суду про відмову в задоволенні позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

13 грудня 2017 року ОСОБА_1 із пропуском строку на касаційне оскарження подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 04 березня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Луганської області від 07 листопада 2017 року.

Ухвалою Верховного Суду від 05 січня 2018 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження та відкрито касаційне провадження в даній справі.

Ухвалою Верховного Суду від 02 грудня 2020 року дана справа призначена до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі позивач просить скасувати оскаржувані судові рішення як такі, що прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Указує, що сам по собі факт зазначення як підстави позову норм матеріального права, які не підлягають застосуванню до даних правовідносин, не може бути підставою для відмови в задоволенні позову, оскільки суд має застосувати правильні норми матеріального права та розглянути справу по суті.

Відзив на касаційну скаргу

У березні 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив відповідача на дану касаційну скаргу, в якому він просив залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1.

Ухвалою слідчого судді Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 11 січня 2013 року за результатом розгляду клопотання слідчого в кримінальному провадженні № 320012030370000005 від 28 листопада 2012 року постановлено провести обшук за місцем проживання ОСОБА_1 із метою виявлення документів фінансово-господарської діяльності ТОВ "Мавісс ", ПП "Профі ", ПП "MBB "Сєвєр", ТОВ "НВН "Піке Ран ", ПП "Бастіон ", ПП "Тріанов", а також інших підприємств з ознаками фіктивності, статутних реєстраційних документів та печаток вищевказаних суб'єктів підприємницької діяльності, системних блоків, комп'ютерів, і інших носіїв інформації, що містять документи вказаних підприємств в електронному виді, а також інших предметів і документів, які можуть бути доказами під час судового розгляду.

Згідно з протоколом обшуку від 30 січня 2013 року в ході обшуку в квартирі виявлено та вилучено: системний блок ПК № 8970, дата випуску 11 червня 2010 року, колір чорний № НОМЕР_1, виготовленого в Україні; купюри номінальної вартості 500 грн у кількості 16 штук, купюри номінальної вартості 200 грн у кількості 23 штуки, купюри номінальної вартості 100 грн у кількості 34 штуки, купюри номінальної вартості 50 грн в кількості 14 штук, купюри номінальної вартості 20 грн у кількості 5 штук, купюри номінальною вартістю 10 грн у кількості 1 шт., банківські картки № НОМЕР_2, № НОМЕР_3, № НОМЕР_4, печатка підприємства "Піка ", код 23487855, штамп кутовий підприємства "Ніка", код 23487855, печатка, код 30672410, штамп, код 30672410, печатка кутова, код 21843967, штамп, код 34988676, ноутбук моделі "ACER 5100", номер НОМЕР_5.

Ухвалою Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 20 лютого 2013 року в справі № 428/1440/13-к скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність старшого слідчого СВ ДПІ в м. Сєвєродонецьку Воронова Р. С. при здійсненні досудового розслідування в кримінальному провадженні № 320012030370000005 задоволено.

Визнано бездіяльність слідчого СВ ДПІ в м. Сєвєродонецьку Воронова Р. С. при здійсненні досудового розслідування в кримінальному провадженні № 320012030370000005, яка полягає в неприйнятті рішення згідно з вимогами статті 169 КПК України про повернення вилученого майна та грошових коштів, які не входять до переліку, щодо якого прямо надано дозвіл відшукування в ухвалі суду про дозвіл на проведення обшуку.

Зобов'язано слідчого СВ ДПІ в м. Сєвєродонецьку, який здійснює досудове розслідування в кримінальному провадженні № 320012030370000005, негайно прийняти рішення щодо вилученого в ОСОБА_1 майна та грошових коштів, які не входять до переліку, щодо якого прямо надано дозвіл на відшукування в ухвалі суду про дозвіл на проведення обшуку, згідно з вимогами частини 5 статті 171 КПК України.

Задовольняючи скаргу ОСОБА_1, суд виходив з того, що слідчим у порядку, передбаченому частиною 5 статті 171 КПК України, та в установлений указаною нормою права строк не було подано клопотання про арешт тимчасово вилученого майна, що є підставою для вирішення слідчим питання про повернення ОСОБА_1 майна, яке не входить до переліку, щодо якого прямо надано дозвіл на відшукування в ухвалі суду про дозвіл на проведення обшуку.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга подана до набрання чинності Закону України № 460-IX від 15 січня 2020 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", тому відповідно до пункту 2 прикінцевих та перехідних положень вищеЗакону України № 460-IX від 15 січня 2020 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" розглядається у порядку, що діяв до набрання чинності Закону України № 460-IX від 15 січня 2020 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Згідно з положеннями статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції, чинній до 08 лютого 2020 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За результатами розгляду касаційної скарги колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Оскаржуване судове рішення апеляційного суду зазначеним вимогам закону не відповідає.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 з тих підстав, що норми права, на які посилався позивач, не регулюють спірних правовідносин, апеляційний суд не врахував, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року в справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) зроблений висновок про те, що суд, з'ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

У пунктах 5.6 і 5.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18) зазначено, що "шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною 1 статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. За відсутності підстав для застосування частини 1 статті 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України)".

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (стаття 1173 ЦК України).

Статтею 1174 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

У пункті 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року по справі № 242/4741/16-ц (провадження № 14-515цс19)міститься висновок про те, що з урахуванням того, що саме на державу покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12 березня 2019 року в справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18) зазначила, що "необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України. Дії (бездіяльність) ГУ НП у Сумській області, внаслідок яких (якої) було завдано шкоди, є основним предметом доказування та, відповідно встановлення у цій справі, оскільки відсутність такого елемента делікту свідчить про відсутність інших складових цієї правової конструкції та відсутність самого заподіяння шкоди як юридичного факту, внаслідок якого виникають цивільні права та обов'язки (статті 11 ЦК України)".

Дійшовши висновку про необґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1, суди попередніх інстанцій не врахували, що правовою підставою для звернення позивача до суду є, зокрема, неповернення йому вилученого майна та грошових коштів, які не входять до переліку, щодо якого прямо надано дозвіл відшукування в ухвалі слідчого судді Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 11 січня 2013 року, а саме: вилучених грошових коштів у сумі 16 810 грн., системного блоку та ноутбуку, печаток, штампів, банківських карток та програмного забезпечення MEDoc й 1С Бухгалтерія.

Установивши, що ухвалою Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 20 лютого 2013 року по справі № 428/1440/13-к, яка на момент розгляду справи судами залишається невиконаною, визнано незаконною бездіяльність посадової особи ДПІ в м. Сєвєродонецьку (старшого слідчого Воронова Р. С.) в частині не прийняття рішення про повернення ОСОБА_1 майна, переліченого у позовній заяві, а також зобов'язано уповноважену особу прийняти рішення щодо вилученого майна в порядку, передбаченому частиною 5 статті 171 КПК України, апеляційний суд неправильно застосував норми матеріального права та дійшов передчасного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про відшкодування шкоди.

Апеляційний суд не досліджував питання визначення розміру заподіяної майнової й моральної шкоди та не надавав оцінки поданим позивачем доказам на підтвердження його вимог, що свідчить про не врахування судом висновків, викладених в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 травня 2017 року при скасуванні рішення апеляційного суду Луганської області від 28 липня 2016 року по даній справі з переданням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Крім того, апеляційний суд не визначився з правовою природою позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування майнової шкоди в частині стягнення з відповідача витрат на складання заяв, клопотань, скарги й інших процесуальних документів та не врахував висновків, викладених у пунктах 52-53 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року по справі № 242/4741/16-ц (провадження № 14-515цс19) про те, що судові витрати не є збитками в розумінні статті 22 ЦК України, не входять до складу ціни позову, а питання про судові витрати не можуть вирішуватись іншим судом або шляхом пред'явлення позову в іншій справі.

При цьому, встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року по справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Ненадання судом належної правової оцінки доводам позивача щодо завдання йому майнової та моральної шкоди бездіяльністю посадової особи відповідача, неправомірність якої вже встановлена у судовому порядку, неврахування поданих позивачем доказів на підтвердження визначення розміру такої шкоди, а також формальний підхід апеляційного суду до розгляду справи, враховуючи відсутність посилання у позовній заяві на статті 1173, 1174 ЦК України, є підставою для скасування ухвали апеляційного суду та направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Згідно частини 4 статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Ураховуючи викладене, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, ухвала суду апеляційної інстанції - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду Луганської області від 07 листопада 2017 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. Ю. Тітов