Постанова

Іменем України

09 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 712/513/20

провадження № 61-18331св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Русинчука М.

М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького,

розглянувши в попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Черкаського апеляційного суду від 17 листопада 2020 року в складі колегії суддів Гончар Н. І., Сіренка Ю. В., Фетісової Т. Л.,

ВСТАНОВИВ:

Історія справи

У січні 2020 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Черкаського національного університету ім. Б. Хмельницького про зміну формулювання причин звільнення.

Позов мотивувала тим, що з 06 лютого 2006 року перебувала в трудових відносинах з Черкаським національним університетом ім. Б. Хмельницького та з 10 вересня 2007 року займала посаду завідувача сектором наукової бібліотеки. Зазначала, що 06 грудня 2019 року подала заяву про звільнення з роботи з підстав невиконання роботодавцем законодавства про працю та порушення її прав, тобто мала волевиявлення на звільнення за частиною 3 статті 38 КЗпП України. Разом з тим, наказом № 548-к від 19 грудня 2019 року її звільнено з роботи за частиною 1 статті 38 КЗпП України. Позивачка вважає, що формулювання підстави її звільнення з роботи не відповідає змісту поданої нею заяви. Посилаючись на порушення відповідачем норм трудового законодавства, вказувала, що в період з жовтня 2010 року по вересень 2012 року відповідач допустив заниження тарифних розрядів та посадових окладів працівників бібліотеки, внаслідок чого нею недоотримано кошти з урахуванням надбавок за вислугу років, напруженості у роботі та за особливі умови праці; нарахування та виплата матеріальної допомоги на оздоровлення та відпускних здійснювалося в заниженому розмірі та з порушенням передбаченого законом строку. Зазначала також, що відповідач порушував Правила охорони праці для працівників бібліотек, затверджені наказом МНС України від 12 грудня 2012 року № 1398 в частині недодержання нормативів висоти стелажів, шаф з книгами, ширини проходів між стелажами.

З урахуванням викладеного ОСОБА_1 просила суд ухвалити рішення, яким змінити формулювання причини звільнення її з роботи, а саме з частини 1 статті 38 КЗпП України на частину 3 статті 38 КЗпП України.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Соснівського районний суду міста Черкаси в складі судді Марцішевської О. М. від 21 липня 2020 року позов задоволено: змінено формулювання причини звільнення ОСОБА_1 з посади провідного бібліотекаря наукової бібліотеки Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького з частини 1 статті 38 КЗпП України на частину 3 статті 38 КЗпП України.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що при незгоді роботодавця звільнити працівника з підстав, передбачених частиною 3 статті 38 КЗпП України, відповідач повинен був відмовити у розірванні трудового договору, проте не мав права звільняти позивачку з інших підстав, які працівником у заяві про звільнення не зазначалися. Суд установив, що в період роботи ОСОБА_1 відповідач неодноразово допускав порушення законодавства про працю в частині нарахування окремих виплат та визначення розміру посадового окладу в період з 2010 по 2012 роки, а в 2016-2018 роках здійснював оплату відпусток позивачки в серпні, а не в липні кожного року. Порушень з боку роботодавця в частині забезпечення умов з охорони праці суд першої інстанції не встановив.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Черкаського апеляційного суду від 17 листопада 2020 року апеляційну скаргу Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького задоволено, рішення Соснівського районного суду міста Черкаси від 21 липня 2020 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що в силу положень статті 38 КЗпП України роботодавець не вправі розірвати трудовий договір з підстав, які працівником у заяві не зазначались, однак прийняв до уваги те, що позивачка звернулась до суду не з позовом про поновлення на роботі, а з вимогами про зміну формулювання причини її звільнення на частину 3 статті 38 КЗпП України. За таких обставин суд апеляційної інстанції виходив із необхідності доведення позивачкою факту наявності підстав для її звільнення саме за частиною 3 статті 38 КЗпП України, тобто порушення роботодавцем законодавства про працю, умов колективного або трудового договору.

Апеляційний суд установив, що допущені відповідачем порушення в частині заниження тарифних розрядів та посадових окладів працівників бібліотеки, внаслідок чого позивачка недоотримала певні суми коштів, мали місце в 2010-2012 роках та в подальшому усунуті роботодавцем з компенсацією недовиплачених сум у повному обсязі. Суд також прийняв до уваги, що ОСОБА_1 перебувала у щорічних оплачуваних відпустках у серпні кожного року; оплата щорічних відпусток позивачки у 2016-2018 роках здійснювалася роботодавцем у серпні; оплата щорічної відпустки за 2019 рік проведена відповідачем у липні 2019 року, тобто з дотриманням передбаченого Законом України "Про відпустки" строку. Обставин порушення відповідачем законодавства з охорони праці апеляційний суд не встановив, зазначивши, що належних та допустимих доказів зворотнього позивачка не надала.

Аргументи учасників справи

08 грудня 2020 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову апеляційного суду й просила її скасувати як таку, що прийнята з неправильним застосуванням норм матеріального права й порушенням норм процесуального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що роботодавець не мав права звільняти позивачку з підстав, не зазначених у її заяві про звільнення. При цьому позивачка вважає, що матеріали справи містять належні та допустимі докази на підтвердження фактів регулярного порушення відповідачем законодавства про працю.

Зазначає також, що в силу положень частини 3 статті 235 КЗпП України вона має право на звернення до суду саме з позовом про зміну формулювання причин звільнення, а не про поновлення на роботі.

У січні 2021 року до Верховного Суду від Черкаського національного університету ім. Б. Хмельницького надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач просить залишити її без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін.

Посилається на те, що позивачка не зверталася до роботодавця з заявою про звільнення саме на підставі частини 3 статті 38 КЗпП України, оскільки подана нею заява не містить посилання на вказану норму права, як і не містить визначення того, які саме порушення законодавства про працю допущені роботодавцем. Зазначає також, що на момент подання позивачкою заяви про звільнення будь-які порушення законодавства про працю, умов колективного чи трудового договору з боку відповідача були відсутні.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 24 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження в справі.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина 1 статті 400 ЦПК України).

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині 2 статті 389 ЦПК України.

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина 8 статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 24 грудня 2020 рокузазначено, що позивачка оскаржує судове рішення з підстав, передбачених пунктом 1частини 2 статті 389 ЦПК України, а саме: застосування апеляційним судом норм права без урахування висновків щодо їх застосування, викладених у постанові Верховного Суду від 13 березня 2019 року в справі № 754/1936/16-ц.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що відповідно до наказу № 44-к від 10 лютого 2006 року ОСОБА_1 прийнято на посаду бібліотекаря 1категорії наукової бібліотеки Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького з 06 лютого 2006 року на час відпустки ОСОБА_2.

Відповідно до наказу № 838-к від 11 вересня 2007 року позивачку переведено на посаду завідувача сектором наукової бібліотеки (абонемент фізико-математичних наук) з 10 вересня 2007 року.

Згідно з витягом з акту ревізії фінансово-господарської діяльності відповідача № 03-24/13 від 14 грудня 2012 року щодо використання коштів державного бюджету, виділених на підготовку кадрів та реалізацію окремих бюджетних програм за період з 01 жовтня 2010 року по 30 вересня 2012 рік, відповідачем було допущено заниження тарифних розрядів та посадових окладів працівників бібліотеки. Згідно розрахунку сум недоотриманих коштів у додатку до вказаного акта в 2010 році позивачкою недоотримано надбавок матеріальної допомоги та відпускних на загальну суму 475,20 грн, в 2011 році - 2 125,29 грн, в 2012 році - 2 041,70 грн.

Вказані кошти нараховані та виплачені ОСОБА_1 у листопаді 2012 року.

Відповідно до довідки головного бухгалтера від 10 січня 2020 року № 45/01-11 в 2016-2019 роках позивачка перебувала у щорічних відпустках з 1 по 30 серпня. У 2016-2018 роках оплата щорічної відпустки проводилася в серпні, у 2019 році - в липні.

06 грудня 2019 року ОСОБА_1 подала до Черкаського національного університету ім.

Б. Хмельницького заяву наступного змісту: "Прошу звільнити мене з роботи, в зв'язку з тим, що неодноразово порушувалися мої права, в тому числі і на безпечне виконання своїх посадових обов'язків. Небажанням керівництва, розбиратися у проблемах по суті. Залишаю за собою право звернення до суду".

В матеріалах справи міститься ще одна заява ОСОБА_1 про звільнення (долучена до позовної заяви позивачкою), яка за змістом відрізняється від заяви, поданої нею роботодавцеві, в частині зазначення про порушення прав позивачки саме ".. на працю..", яка судами до уваги не прийнята як така, що не була підставою для звільнення ОСОБА_1.

Листом від 17 грудня 2019 року № 2106/01-11 ОСОБА_1 з метою прийняття правового рішення щодо звільнення з роботи за заявою від 06 грудня 2019 року вх. № 843 запропоновано визначити дату звільнення та конкретизувати підстави звільнення, на якому позивачка в якості відповіді зазначила: "Згідно реєстрації поданої мною заяви від 06 грудня 2019 року".

Відповідно до службової записки від 18 грудня 2019 року ОСОБА_1 відмовилася конкретизувати мотиви, підстави та дату звільнення. Зазначила, що зміст її заяви залишається незмінним. При намаганні роз'яснити порядок подання заяви на звільнення, строки звільнення та можливі підстави, передбачені КЗпП України, ОСОБА_1 категорично відмовилася сприймати і вислуховувати будь-які роз'яснення, заявляючи про свій намір не уточнювати зміст своєї заяви та бажання отримати наказ про звільнення і трудову книжку 20 грудня 2019 року. У зв'язку з цим запропоновано звільнити ОСОБА_1 на підставі частини 1 статті 38 КЗпП України.

Наказом від 18 грудня 2019 року № 548-к позивачку звільнено з ініціативи працівника за частиною 1 статті 38 КЗпП України з виплатою компенсації за невикористану відпустку.

Наказом № 13 від 31 січня 2020 року Черкаським національним університетом імені Богдана Хмельницького призначено комісію з перевірки фактів, зазначених в позовній заяві ОСОБА_1.

Відповідно до доповідної записки директора наукової бібліотеки ОСОБА_3 від 06 лютого 2020 року у 2009 році проведено ремонт приміщення абонементу фізико-математичних наук. Позивачці надавались систематичні інструктажі з техніки безпеки дирекцією бібліотеки. Однак позивачка не завжди виконувала вимоги з питань праці, а саме розташовувала книги на верхніх полицях в 2-3 ряди, чим їх перевантажувала та створювала травматичні ризики, на зауваження не реагувала. Перед звільненням позивачка вказувала про проблему перевантаження фондів, на що було направлено двох працівників для допомоги у вирішенні даного питання, однак позивач таку допомогу не прийняла, про що було складено доповідні. Дирекцією бібліотеки виявлено неодноразові порушення санітарно-гігієнічних норм на абонементі.

Відповідно до доповідної записки провідного фахівця ОСОБА_4 від 05 лютого 2020 інструктажі з питань пожежної безпеки університету проводяться регулярно керівниками структурних підрозділів.

Відповідно до доповідної записки начальника відділу охорони праці ОСОБА_5 в університеті регулярно (один раз на 5 років) проводиться атестація робочих місць.

За змістом акта обстеження приміщення бібліотеки гуртожитку № 3 від 10 лютого 2020 вимоги пунктів 10.6 та 10.9 Правил охорони праці для працівників бібліотек, затверджених наказом МНС України від 12 грудня 2012 року № 1398, не порушуються.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів не приймає доводи, викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.

У частині 6 статті 43 Конституції України передбачено, що громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

За змістом статті 22 КЗпП України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору не допускається.

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 36 КЗпП України однією з підстав припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39 КЗпП України).

У частині 1 статті 38 КЗпП України передбачено, що працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.

Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору (частина 3 статті 38 КЗпП України).

Суди встановили, що ОСОБА_1 06 грудня 2019 року подала заяву про звільнення з підстав неодноразового порушення відповідачем її прав, зокрема, на безпечне виконання посадових обов'язків. Тобто, позивачка мала волевиявлення на звільнення саме з підстав, передбачених у частині 3 статті 38 КЗпП України.

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2019 року у справі № 754/1936/16-ц (провадження № 61-28466св18), на яку позивачка послалася в касаційній скарзі, вказано, що "за змістом статті 38 КЗпП України розірвання трудового договору з ініціативи працівника і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до розірвання цього договору і які працівник визначає самостійно. У разі якщо вказані працівником причини звільнення - порушення роботодавцем трудового законодавства (частина 3 статті 38 КЗпП України) - не підтверджуються або роботодавцем не визнаються, останній не вправі самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору. При незгоді роботодавця звільнити працівника із підстав, передбачених частиною 3 статті 38 КЗпП, останній може відмовити у розірванні трудового договору, але не вправі розірвати цей договір з інших підстав, які працівником не зазначалися".

Відповідно до частини 3 статті 235 КЗпП України в разі визнання звільнення таким, що не узгоджується із чинним законодавством, суд на прохання працівника, який у зв'язку з допущеним щодо нього порушенням законодавства про працю не бажає продовжувати трудові відносини з відповідачем, може визнати звільнення незаконним і, не поновлюючи працівника на роботі, змінити дату звільнення та формулювання його причини з посиланням на відповідну норму закону.

Відповідно до частини 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до частини 1 статті 13 ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених частини 1 статті 13 ЦПК України випадках.

З урахуванням того, що ОСОБА_1 пред'явила позов про зміну формулювання причини звільнення з частини 1 на частину 3 статті 38 КЗпП України, апеляційний суд вірно зазначив, що доказуванню сторонами та, відповідно, встановленню судом підлягають обставини наявності порушень роботодавцем законодавства про працю й умов колективного або трудового договору.

З огляду на викладене відсутні підстави вважати, що оскаржена постанова суперечить висновку щодо застосування норм права, викладеному у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2019 року у справі № 754/1936/16-ц (провадження № 61-28466св18).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 березня 2021 року в справі № 686/10718/17 (провадження № 61-6185св19) зроблено висновок, що "при вирішенні трудового спору щодо припинення трудового договору на підставі частини 3 статті 38 КЗпП України визначальним є те, чи мали місце порушення трудового законодавства зі сторони роботодавця стосовно працівника на момент подання таким працівником заяви про звільнення на підставі частини 3 статті 38 КЗпП України".

У справі, що переглядається, апеляційний суд установив, що:

- допущені відповідачем порушення в частині заниження тарифних розрядів та посадових окладів працівників бібліотеки, внаслідок чого позивачка недоотримала певні суми коштів, мали місце в 2010-2012 роках та в листопаді 2012 року усунуті роботодавцем з компенсацією недовиплачених сум у повному обсязі;

- оплата щорічної відпустки ОСОБА_1 за 2019 рік проведена відповідачем з дотриманням передбачених трудовим законодавством строків;

- належних та допустимих доказів на підтвердження порушення роботодавцем нормативно-правових актів з охорони праці позивачка не надала;

- ОСОБА_1 за весь час роботи в університеті не зверталася до адміністрації з приводу порушення її трудових прав відповідачем.

За таких обставин, прийнявши до уваги обраний позивачкою спосіб захисту, а також установивши відсутність з боку роботодавця порушень норм законодавства про працю, умов колективного чи трудового договору на момент подання ОСОБА_1 заяви про звільнення, апеляційний суд зробив правильний висновок про відмову в задоволенні позовних вимог про зміну формулювання причини звільнення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 3 статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені частини 3 статті 400 ЦПК України, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржена постанова прийнята без урахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2019 року у справі № 754/1936/16-ц (провадження № 61-28466св18).

З урахуванням необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 березня 2021 року в справі № 686/10718/17 (провадження № 61-6185св19), колегія суддів вважає, що оскаржена постанова прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Черкаського апеляційного суду від 17 листопада 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

М. М. Русинчук