Постанова

Іменем України

04 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 757/108/19

провадження № 61-18365св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Петрова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Грушицького А. І., Калараша А. А., Фаловської І. М.,

Штелик С. П.,

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: Громадська організація "Інформаційний центр "Ізвєстія в Україні - Політичні Ізвєстія", Товариство з обмеженою відповідальністю "Знай",

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Лазаренко Ельвіри Олександрівни на постанову Київського апеляційного суду від 10 вересня 2019 рокуу складі колегії суддів:

Левенця Б. Б., Ратнікової В. М., Борисової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Громадської організації "Інформаційний центр "Ізвєстія в Україні - Політичні Ізвєстія", ОСОБА_2, товариства з обмеженою відповідальністю "Знай" (далі - ТОВ "Знай") про захист честі, гідності та ділової репутації, визнання інформації недостовірною та її спростування.

Позов обґрунтовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 на інтернет-порталі izvestia. kiev. ua за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_2 на інтернет-порталі Dniprograd. org за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_3 на інтернет-порталі znaj. ua за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_5 розміщено публікації під назвою "ІНФОРМАЦІЯ_6" в яких розміщено недостовірну інформацію щодо ОСОБА_1, а саме: "ІНФОРМАЦІЯ_8 "; "ІНФОРМАЦІЯ_9 "; "ІНФОРМАЦІЯ_10"; "ІНФОРМАЦІЯ_11".

Поширена інформація є недостовірною, оскільки ОСОБА_1 не має жодного відношення до розподілення бюджетних коштів міста Дніпра, не здійснює контроль та/або розпорядження грошовими коштами міста Дніпра, оскільки не перебуває у трудових відносинах з Дніпровською міською радою, що підтверджується листом від 12 листопада 2018 року № 6/8-507, в якому зазначено, що діяльність позивача здійснюється на безоплатній основі, у трудових відносинах з Дніпровською міською радою він не перебуває.

Крім цього, на думку позивача, не відповідають дійсності твердження про зв'язок позивача з підприємствами, що одержали перемогу у тендері щодо здійснення капітального ремонту вулиці Курчатова в місті Дніпро, оскільки позивач не має жодного відношення до вказаних організацій, що підтверджується листом Дніпровської міської ради від 12 листопада 2018 року № 1/1-824, відповідно до якого вибірковим аналізом в системи електронних закупівель "ProZorro" закупівель товарів, робіт і послуг, здійснених Дніпровською міською радою, її виконавчими органами для забезпечення потреб територіальної громади міста, встановлено, що компанії, які отримали перемогу під час проведення закупівлі по проекту "Капітальний ремонт вулиця Курчатова у місті Дніпрі", не мають жодного відношення до позивача. На підтвердження факту відсутності зв'язку позивача із переможцями та підрядниками закупівлі по проекту "Капітальний ремонт вулиця Курчатова в місті Дніпрі", позивач надає лист Департаменту благоустрою та інфраструктури Дніпровської міської ради № 3/5-3887 від 18 грудня 2018 року та витяги з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо ТОВ "ДНІПРОЗЕЛЕНБУД ", ТОВ "СІТІРЕЙЛ ТЕХНОЛОДЖІ", ТОВ "ВЕСТАШЛЯХБУД" та ТОВ МБК "СИНЕРГІЯ", відповідно до яких позивач не є керівником, засновником та не входить до складу учасників вказаних товариств.

Недостовірною є інформація про відкриття щодо нього двох кримінальних проваджень, що підтверджується довідкою про відсутність судимості та листом Служби безпеки України № 6/Л-2904/2 від 13 листопада 2018 року.

Така інформація є негативною, оскільки створює негативні наслідки для нього у вигляді приниження позитивної соціальної оцінки в очах оточуючих, а також приниження суспільної оцінки його ділових і професійних якостей, здобутих протягом багатьох років.

Враховуючи формулювання використаних при поширенні інформації тверджень, поширена недостовірна інформація є фактичним твердженням. Негативний характер поширеної інформації та її вираження у формі фактичного твердження підтверджується висновком експерта Державного підприємства "Українське бюро лінгвістичних експертиз НАН України" № 056/365 від 19 листопада 2018 року.

Відповідачі поширили недостовірну інформацію, яка містить фактичні твердження та підлягає спростуванню, у зв'язку з чим позивач просив визнати інформацію, поширену відносно позивача Громадською організацією "Інформаційний центр "Ізвєстія в Україні - Політичні Ізвєстія ", ТОВ "Знай", ОСОБА_2 недостовірною та зобов'язати спростувати поширену інформацію шляхом розміщення на інтернет-порталах відповідачів відповідних повідомлень із спростуванням, а також стягнути на користь позивача солідарно з позивачів судові витрати (т. 1, а. с. 4-30).

07 травня 2019 року представник позивача ОСОБА_6 подала заяву про відмову від позову в частині заявлених позовних вимог до відповідача ОСОБА_2 (т. 2, а. с. 88-90), яку ухвалою Печерського районного суду міста Києва задоволено та прийнято відмову від частини позовних вимог, заявлених до ОСОБА_2 (т. 2, а. с. 222).

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 24 травня 2019 року позов ОСОБА_1 до Громадської організації "Інформаційний центр "Ізвєстія в Україні - Політичні Ізвєстія", ТОВ "Знай" про захист честі, гідності та ділової репутації, визнання інформації недостовірною та її спростування задоволено в повному обсязі.

Визнано недостовірною та такою, що порушує особисті немайнові права інформацію, поширену відносно ОСОБА_1. Громадською організацією "Інформаційний центр "Ізвєстія в Україні - Політичні Ізвєстія ", ТОВ "Знай" такого змісту: "ІНФОРМАЦІЯ_8 "; "ІНФОРМАЦІЯ_9 "; "ІНФОРМАЦІЯ_10 "; "ІНФОРМАЦІЯ_11". З метою спростування недостовірної інформації зобов'язано Громадську організацію "Інформаційний центр "Ізвєстія в Україні - Політичні Ізвєстія" та ТОВ "Знай" розмістити на інтернет-порталі izvestia. kiev. ua та znaj. ua повідомлення наступного змісту: "Громадською організацією "Інформаційний центр "Ізвєстія в Україні - Політичні Ізвєстія" ІНФОРМАЦІЯ_1 в публікації "ІНФОРМАЦІЯ_6" на інтернет-порталі izvestia. kiev. ua та znaj. ua повідомлено неправдиву інформацію стосовно ОСОБА_1, яка відповідно до рішення суду є недостовірною, тобто такою, що не відповідає дійсності інформація, викладена про те, що: ІНФОРМАЦІЯ_12 в строк не пізніше десяти днів з дати набрання судовим рішенням законної сили у справі за позовом ОСОБА_1 до Громадської організації "Інформаційний центр "Ізвєстія в Україні - Політичні Ізвєстія ", ТОВ "Знай" про захист честі, гідності та ділової репутації, визнання інформації недостовірною та її спростування.

Стягнуто солідарно з Громадської організації "Інформаційний центр "Ізвєстія в Україні - Політичні Ізвєстія" та ТОВ "Знай" на користь позивача судові витрати у розмірі 37 819,20 грн, з яких 2 819,20 грн - судовий збір, 25 000,00 грн - витрати пов'язані з виготовленням експертного висновку, 10 000,00 грн - витрати на правову допомогу (т. 2, а. с. 227-235).

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з винної поведінки відповідачів, які повідомили про позивача інформацію, яка є недостовірною та порушує його особисті немайнові права, є негативною, адже її зміст вказує на те, що розповсюдження такої інформації може створити негативні наслідки для позивача у вигляді приниження здобутої позитивної соціальної оцінки в суспільстві та поставити під сумнів моральні якості позивача, зокрема, дотримання ним законодавства України.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 10 вересня 2019 рокуапеляційну скаргу ТОВ "Знай" - задоволено.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 24 травня 2019 року скасовано, ухвалено нове рішення про відмову в позові.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 відомий в Україні та за її межами політичний і громадський діяч та є публічною особою, тому відкритий для суворої критики і пильного нагляду громадськості й межа допустимої критики щодо такої особи є значно ширшою. Оспорювана позивачем інформація не стосується приватного життя позивача, а містить оціночні судження стосовно його політичної і громадської діяльності, що підтверджується проявом інтересу до особи позивача та його діяльності з боку іноземних журналістів, у тому числі ОСОБА_7 та засобів масової інформації.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

10 жовтня 2019 року через засоби поштового зв'язку представник ОСОБА_1 - адвокат Лазаренко Е. О. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просила скасувати постанову Київського апеляційного суду від 10 вересня 2019 року та залишити в силі рішення Печерського районного суду міста Києва від 24 травня 2019 року.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що засада застосування більш широкої межі допустимої критики щодо політиків та службових осіб, встановлена практикою ЄСПЛ під час розгляду скарг на порушення статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не є застосовною до вказаних правовідносин, оскільки поширена відповідачами публікація не має відношення до діяльності позивача як політичного діяча або виконання ним обов'язків як посадової особи державного органу, тому суд дійшов неправильного висновку про можливість більш широкої межі критики щодо позивача.

Суд апеляційної інстанції безпідставно не взяв до уваги висновок експерта від 19 листопада 2018 року, який є належним та допустимим доказом, наданим позивачем на підтвердження того, що поширена відповідачами інформація стосується особи позивача та виражена у формі фактичних тверджень, а не оціночних суджень.

Посилання суду апеляційної інстанції на неможливість притягнення відповідачів за поширення інформації у зв'язку з цитуванням джерела інформації - фільму естонського журналіста ОСОБА_9 "ІНФОРМАЦІЯ_13" є недоречним, оскільки судом не досліджувався фільм естонського журналіста, тому він не може посилатися на те, що у поширених відповідачами публікаціях йде пряме цитування автора.

Відповідачі не є періодичним виданням, ними не надано будь-якого доказу на підтвердження вказаного факту, зокрема свідоцтва про державну реєстрацію періодичного видання, а також не надано доказів відповідності наведених цитат, тому судом апеляційної здійснено неправильний висновок, що у вказаному випадку може бути застосовано положення Закону України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні".

Враховуючи те, що судом апеляційної інстанції безпідставно та за відсутності будь-яких доказів здійснено висновок, що відповідачі "здійснили відтворення інформації", водночас позивачем доведено належними та допустимими доказами факт поширення відповідачами недостовірної інформації, тому судом апеляційної інстанції протиправно не застосовано до спірних правовідносин положень частини 4 статті 277 ЦК України.

Відмова суду апеляційної інстанції перенести засідання за клопотанням представників ОСОБА_1 та розгляд справи без представників є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Судом апеляційної інстанції не взято до уваги доводи позивача, висловлені у відзиві на апеляційну скаргу, які мають суттєве значення для вирішення справи по суті.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У листопаді 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив ТОВ "Знай" на касаційну скаргу ОСОБА_1, в якому вказує на те, що доводи касаційної скарги є безпідставними, оскільки суд апеляційної інстанції забезпечив повний і всебічний розгляд справи й ухвалив законне та обґрунтоване судове рішення, а доводи скарги висновків суду не спростовують. Тому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення залишити без змін.

Відзив на касаційну скаргу мотивовано тим, що позивач посилається на висновок експерта № 056/365 від 19 листопада 2018 року, який виконано експертом ДП "Українське бюро лінгвістичних експертиз НАН України", відомості про якого не внесено до державного Реєстру атестованих судових експертів. Наданий позивачем звіт про науково-дослідну роботу з текстовими матеріалами публікації також не є допустимим доказом, оскільки його виконано особою, яка не є судовим експертом з певної спеціальності та не внесена до Державного реєстру атестованих судових експертів.

Згідно з положеннями статті 42 Закону України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні" редакція, журналіст не несуть відповідальності за публікацію відомостей, які не відповідають дійсності, принижують честь і гідність громадян і організацій, зокрема, якщо вони є дослівним відтворенням публічних виступів або повідомлень суб'єктів владних повноважень, фізичних та юридичних осіб, або вони є дослівним відтворенням матеріалів, опублікованих іншим друкованим засобом масової інформації з посиланням на нього.

Позивач не довів недостовірності інформації зазначених у публікації, тому відсутні зобов'язання відповідачів її спростовувати згідно з положеннями статті 277 ЦК України.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

25 жовтня 2019 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1.

У жовтні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 24 лютого 2020 року справу призначено до судового розгляду у складі п'яти суддів.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ТРЕТЬОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1, поданої адвокатом Лазаренко Е. О. на постанову Київського апеляційного суду від 10 вересня 2019 року, здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Положеннями частини 2 статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин 1 та 2 статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

За змістом частин 1 -5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному частин 1 -5 статті 263 ЦПК України. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції відповідає.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 на інтернет-порталі izvestia. kiev. ua за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_2 на інтернет-порталі Dniprograd. org за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_3 на інтернет-порталі znaj. ua за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_5 розміщено публікації під назвою "ІНФОРМАЦІЯ_6", в яких розміщено наступну оспорювану позивачем інформацію: "ІНФОРМАЦІЯ_8"; "ІНФОРМАЦІЯ_9 "; "ІНФОРМАЦІЯ_10 "; "ІНФОРМАЦІЯ_11" (т. 1, а. с. 54,55,56,57,58-60).

Факт публікації статті "ІНФОРМАЦІЯ_6" на інтернет-порталі izvestia. kiev. ua підтверджується Експертним висновком Департаменту "Центр компетенції" Консорціуму "Український центр підтримки номерів і адрес" № 269/2018-ЕВ- ЦК від 05 листопада 2018 року і від 12 листопада 2018 року № 265/2018-Д- ЦК за результатами проведеної фіксації і дослідження змісту веб-сторінки у мережі Інтернет. Факт поширення зазначеної публікації Громадської організації "Інформаційний центр "Ізвєстія в Україні - Політичні Ізвєстія" підтверджується Довідкою з відомостями про власника веб-сайту або інформацією про його встановлення від 12 листопада 2018 року № 268/2018-Д- ЦК, наданої Департаментом Центру компетенції УЦПНА, відповідно до якої власником веб-сайту https://izvestia. kiev. ua є Громадської організації "Інформаційний центр "Ізвєстія в Україні - Політичні Ізвєстія" (т. 1, а. с. 142-149).

Факт публікації вказаної статті ТОВ "Знай" підтверджується Довідкою з відомостями про власника веб-сайту від 12 листопада 2018 року № 268/2018-Д- ЦК, наданої Департаментом Центру компетенції, відповідно до якої власником веб-сайту https://znaj. ua є ТОВ "Знай ", та не спростовується ТОВ "Знай".

Зазначені публікації поширені відповідачами у мережі Інтернет на веб-порталах izvestia. kiev. ua та znaj. ua містять посилання на джерело такої інформації - естонського журналіста ОСОБА_7 та створений ним фільм "ІНФОРМАЦІЯ_7" який був анонсований ОСОБА_8 в Брюсселі до перегляду і обговорення необмеженому колу осіб, у тому числі користувачів мережі Інтернет.

Фільм естонського журналіста ОСОБА_7 "ІНФОРМАЦІЯ_7" є загальнодоступним до перегляду у мережі Інтернет і на час розгляду справи судом.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини 4 статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Відповідно до статті 34 Конституції України кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Згідно з частиною 1 статті 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Кожен має право на свободу вираження поглядів в розумінні статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою передбачено свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.

У статті 201 ЦК України передбачено, що особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, зокрема, честь, гідність і ділова репутація.

Частиною 1 статті 277 ЦК України визначено, що фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Відповідно до статті 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.

Згідно зі статтею 299 ЦК України фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації.

Так, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної істоти. З честю пов'язується позитивна соціальна оцінка особи в очах суспільства, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло. А під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов'язків. Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб - підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.

Позови про захист гідності, честі чи ділової репутації має право пред'явити, зокрема, фізична особа в разі поширення про неї недостовірної інформації, що порушує її особисті немайнові права.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Згідно з частиною 1 статті 302 ЦК України фізична особа має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію.

Пленум Верховного Суду України в пунктах 1,19 постанови від 27 лютого 2009 року № 1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" роз'яснив судам, що беручи до уваги положення статей 32, 34 Конституції України, суди при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку.

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Згідно із частиною 2 статті 30 Закону України "Про інформацію" оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири).

Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Таким чином, відповідно до статті 277 ЦК предметом судового захисту не можуть бути оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які як вираження суб'єктивної думки і поглядів відповідача не можна перевірити щодо їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції (зокрема, пункту 46 рішення від 8 липня 1986 року в справі "Лінгенс проти Австрії").

Крім того, у разі якщо позивач є публічною особою, то суд, розглядаючи і вирішуючи справу про захист його гідності, честі чи ділової репутації, повинен ураховувати положення Декларації, а також рекомендації, що містяться у Резолюції № 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканність особистого життя (далі - Резолюція).

У Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).

У статтях 3,4,6 Декларації вказується, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися "виставити" себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами. У зв'язку із цим межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.

Також, відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду" при розгляді справ суди застосовують Європейську Конвенцію з прав людини і практику суду як джерело права. Так, статтею 10 Конвенції з прав людини встановлено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Право на свободу вираження поглядів є не лише основною засадою демократії, але і передумовою здійснення багатьох інших прав і свобод, що гарантуються Конституцією.

Право на недоторканість ділової репутації та честь і гідність публічної особи підлягають захисту лише у випадках, коли політичний, державний або громадський діяч доведе, що інформація про нього була поширена з явним злим умислом, тобто з нехтуванням питання про їх правдивість чи неправдивість, а не з метою доведення до громадськості особистих тверджень про наміри і позицію таких лідерів.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_1 відомий в Україні та за її межами політичний і громадський діяч та є публічною особою, тому відкритий для суворої критики і пильного нагляду громадськості й межа допустимої критики щодо такої особи є значно ширшою. Оспорювана позивачем інформація не стосується приватного життя позивача, а містить оціночні судження стосовно його політичної і громадської діяльності, що підтверджується проявом інтересу до особи позивача та його діяльності з боку іноземних журналістів, у тому числі ОСОБА_7 та засобів масової інформації.

Крім того, стаття 10 Європейської Конвенції з прав людини захищає право журналістів розголошувати інформацію, яка становить громадський інтерес, за умови, що вони діють сумлінно та використовують перевірену фактичну базу.

Журналістська свобода також включає можливість перебільшень або навіть провокацій.

Пункт 2 статті 10 Конвенції майже не надає можливостей для обмеження свободи вираження поглядів, коли йдеться про виступи політиків або про питання, які становлять суспільний інтерес (див. рішення у справі "Сюрек проти Туреччини" ( № 1) [ВП], заява №26682/95, пункт 61, ECHR 1999-IV).

Повідомлення новин, засноване на інтерв'ю або відтворенні висловлювань інших осіб, відредагованих чи ні, становить один з найбільш важливих засобів, за допомогою яких преса може відігравати свою важливу роль "сторожового пса суспільства" (див. рішення у справі "The Observer and The Guardian v. the United Kingdom", від 26 листопада 1991 року). У таких справах слід розрізняти ситуації, коли такі висловлювання належали журналісту, і коли були цитатою висловлювання іншої особи, оскільки покарання журналіста за участь у розповсюдженні висловлювань інших осіб буде суттєво заважати пресі сприяти обговоренню питань суспільного значення та не повинно розглядатись, якщо для іншого немає винятково вагомих причин (див. пункт 46 рішення у справі "Газета "Україна-Центр" проти України" заява № 16695/04 від 15 липня 2010 року, остаточне 15 жовтня 2010 року).

Згідно зі статтею 30 Закону України "Про інформацію", ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що зі змісту публікацій "ІНФОРМАЦІЯ_6", здійснених відповідачами на інтернет-порталах, інформація містить посилання на фільм-розслідування "ІНФОРМАЦІЯ_13", презентованого в Брюсселі естонським журналістом ОСОБА_8 (т. 1, а. с. 54,58).

Після цитати "ІНФОРМАЦІЯ_8" зазначено, що це "- розповідає ОСОБА_9".

У статті після речення "ІНФОРМАЦІЯ_14" зазначено наступне: "ІНФОРМАЦІЯ_9".

У публікаціях після цитати "ІНФОРМАЦІЯ_10" вказано: "ІНФОРМАЦІЯ_15".

З огляду на зазначене, правильним є висновок суду апеляційної інстанції про те, що відповідачі не є авторами вищевказаної інформації та здійснили відтворення інформації з фільму-розслідування "ІНФОРМАЦІЯ_13" естонського журналіста ОСОБА_7 та повідомлень інших фізичних осіб з посиланням на джерело походження інформації, тому не підлягають задоволенню вимоги позивача щодо зобов'язання відповідачів здійснити спростування вищевказаної інформації, яка хоча і містить певне перебільшення проте базується на певних фактичних обставинах діяльності позивача із посиланням на джерело такої інформації - естонського журналіста ОСОБА_7 та створений ним фільм "ІНФОРМАЦІЯ_7".

Крім того, апеляційний суд зауважив, що вимог до ОСОБА_7 позивач не заявляв і останній не був залучений як відповідач до участі у цій справі.

Згідно із статтею 400 ЦПК України установлення фактичних обставин у справі, дослідження доказів і надання їм правової оцінки не належить до компетенції касаційного суду.

З огляду на встановлені фактичні обставини, з урахуванням положень норм матеріального права, обґрунтованим є висновок суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення позову у зв'язку з наявністю підстав для звільнення відповідачів від відповідальності за публікацію вищевказаних відомостей.

Таким чином, суд апеляційної інстанції правильно визначився із характером спірних правовідносин, нормами матеріального та процесуального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого дійшов правильного висновку про відмову в позові у зв'язку з його недоведеністю.

Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 203/3490/18-ц (провадження 61-19200), від 11 грудня 2019 року у справі № 757/4402/16-ц (провадження № 61-7057св18) у подібних правовідносинах.

Доводи касаційної скарги щодо порушення судом апеляційної інстанції порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод внаслідок відмови суду перенести засідання за клопотанням представників ОСОБА_1 є необґрунтованими та такими, що не відповідають матеріалам справи, зокрема позивач ОСОБА_1 був сповіщений на зазначену ним адресу та врученням повідомлення його представникам - адвокату Лазаренко Е. О., адвокату Забарі Б. І., у тому числі електронною поштою, що забезпечує фіксацію такого повідомлення (т. 3, а. с. 9-15,49-63,74-75).

08 серпня 2019 року позивач та його представники в судове засідання не прибули, за клопотаннями представників позивача - адвоката Лазаренко Е. О. і адвоката Забари Б. І. розгляд справи судом апеляційної інстанції було відкладено на 10 вересня 2019 року (т. 3, а. с. 37-47).

10 вересня 2019 року представники ОСОБА_1 - адвокат Лазаренко Е. О., адвокат Забара Б. І. до апеляційного суду не прибули, подали клопотання про відкладення розгляду справи посилаючись на зайнятість в іншій справі, проте, доказів поважності причин неявки, на які посилались (представництво інтересів іншого клієнта в іншій справі) до суду не надали (т. 3, а. с. 76-87).

З огляду на зазначене необґрунтованими є доводи апеляційної скарги про позбавлення їхнього права на присутність у судовому засіданні в суді апеляційної інстанції та права подання пояснень у справі, що мають суттєве значення для її вирішення.

Верховний Суд бере до уваги, що представниками позивача було подано відзив на апеляційну скаргу, про що судом апеляційної інстанції зазначено в оскаржуваному судовому рішенні.

Доводи касаційної скарги, що суд апеляційної інстанції безпідставно не взяв до уваги висновок експерта від 19 листопада 2018 року, який є належним та допустимим доказом, наданим позивачем на підтвердження того, що поширена відповідачами інформація стосується особи позивача та виражена у формі фактичних тверджень, а не оціночних суджень, є безпідставні, так як згідно зі статтею 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюються судом разом з іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 ЦПК України.

З урахуванням того, що інші доводи касаційної скарги, є ідентичними доводам позовної заяви, яким суд надав належну оцінку, висновки суду апеляційної інстанцій є достатньо аргументованими, Верховний Суд доходить висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника, при цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі "Руїз Торія проти Іспанії", §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії").

Рішення суду апеляційної інстанції містить вичерпні висновки, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи, та обґрунтування щодо доводів сторін по суті позову, що є складовою вимогою частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Таким чином, доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду апеляційної інстанції та не свідчать про неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, а зводяться до переоцінки доказів у справі та незгоди ОСОБА_1 із ухваленим у справі судовим рішенням.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Статтею 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення апеляційного суду - без змін, оскільки підстави для скасування судового рішення відсутні.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Лазаренко Ельвіри Олександрівни залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 10 вересня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Петров

Судді: А. І. Грушицький

А. А. Калараш

І. М. Фаловська

С. П. Штелик