Постанова

Іменем України

18 жовтня 2023 року

м. Київ

справа № 210/6543/21

провадження № 61-10117 св 23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідач - комунальний заклад дошкільної освіти (ясла-садок) компенсуючого типу № 186 Криворізької міської ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2

на постанову Дніпровського апеляційного суду від 07 червня 2023 року

у складі колегії суддів: Кішкіної І. В., Агєєва О. В., Корчистої О. І.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2021 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися

до суду з позовом до комунального закладу «Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) № 186 компенсуючого (санаторного) типу» Криворізької міської ради (далі - КЗ «ДНЗ № 186» КМР), у якому просили суд:

- визнати незаконними та скасувати накази: від 11 жовтня 2021 року № 84

«Про попередження працівників закладу про наступне вивільнення»;

від 13 грудня 2021 року № 107-к\тр «Про звільнення ОСОБА_1 »;

від 13 грудня 2021 року №109-к\тр «Про звільнення ОСОБА_2 »;

- поновити їх на раніше займаних посадах вихователів КЗ «ДНЗ

№ 186» КМР;

- стягнути на їхню користь з роботодавця середній заробіток за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2

зазначали, що вони працювали на посадах вихователів у КЗ «ДНЗ

№ 186» КМР на підставі наказів від 12 лютого 2014 року № 7

та від 08 жовтня 2019 року № 111-к/пер відповідно.

Вказували, що вони мають педагогічну освіту, пройшли курси підвищення кваліфікації, отримали свідоцтва за фахом вихователів закладів дошкільної освіти, відповідають займаним посадам. Роботодавець не висловлював

їм претензій по роботі, порушень трудової дисципліни вони не допускали, дисциплінарних стягнень не мали.

У січні 2021 року директор КЗ «ДНЗ № 186» КМР прийняв на роботу вихователями двох помічників вихователів, які не мають відповідної кваліфікації, не мають педагогічної освіти. 11 жовтня 2021 року їх було повідомлено про те, що вони будуть звільнені із займаних посад у зв`язку

з тим, що у них є дохід у вигляді пенсій, а молодих працівників звільняти

не будуть.

У цей самий день, 11 жовтня 2021 року, директором КЗ «ДНЗ № 186» КМР складено наказ № 84 к\тр «Про попередження працівників закладу

про наступне вивільнення», відповідно до якого вони підлягали вивільненню із займаних посад. Підставою наказу зазначено забезпечення економічного і ефективного використання бюджетних коштів та посилення фінансово бюджетної дисципліни.

Хоча вказаний наказ було оскаржено ними в судовому порядку, 13 грудня 2021 року директором КЗ «ДНЗ № 186» КМР видано наказ № 107-к\тр

«Про звільнення ОСОБА_1 » та наказ № 109-к\тр «Про звільнення ОСОБА_2 » у зв`язку зі скороченням чисельності працівників

(пункт 1 частини першої статті 40 КЗпП України). У цих наказах вказано

ті самі підстави, що і в наказі про попередження працівників про наступне вивільнення.

Зазначали, що у тексті наказів роботодавець посилається на скорочення численності працівників. Разом із цим, у роботодавця не відбулося змін

в організації виробництва і праці, а після видання оскаржуваних наказів

на посади вихователів було прийнято на роботу двох нових працівників.

Із цих підстав уважали, що вищевказані накази директора КЗ «ДНЗ

№ 186» КМР є незаконними, вони порушують їхнє право на працю, передбачене нормами Конституції України та КЗпП України, а тому накази підлягають скасуванню, а вони, відповідно, поновленню на раніше займаних посадах і на їхню користь необхідно стягнути з роботодавця середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі: ОСОБА_1 - 135 931,60 грн, ОСОБА_2 - 107 934,40 грн.

З урахуванням наведеного та уточнених позовних вимог, ОСОБА_1

та ОСОБА_2 просили суд їхній позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18 січня 2023 року у складі судді

Вікторович Н. Ю. уточнений позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задоволено частково.

Визнано недійсним та скасовано наказ від 11 жовтня 2021 року № 84

«Про попередження працівників закладу про наступне вивільнення», виданий директором КЗ «ДНЗ № 186» КМР А. Кучір.

Визнано недійсним та скасовано наказ від 13 грудня 2021 року № 107-к\тр «Про звільнення ОСОБА_1 », виданий директором КЗ «ДНЗ № 186» КМР А. Кучір.

Поновлено ОСОБА_1 на роботі у КЗ «ДНЗ № 186» КМР на посаді вихователя.

Стягнуто за кошти держави, шляхом бюджетних асигнувань з місцевого бюджету, на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 135 931,60 грн, витрати на правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн, суму сплаченого судового збору у розмірі 908,00 грн.

Визнано недійсним та скасовано наказ р від 13 грудня 2021 року № 109-к\т «Про звільнення ОСОБА_2 », виданий директором КЗ «ДНЗ

№ 186» КМР А. Кучір.

Поновлено ОСОБА_2 на роботі у КЗ «ДНЗ № 186» КМР на посаді вихователя.

Стягнуто за кошти держави, шляхом бюджетних асигнувань з місцевого бюджету, на користь ОСОБА_2 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 107 934,40 грн, витрати на правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн.

У задоволенні решти уточнених позовних вимог відмовлено.

Судове рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за один місяць допущено до негайного виконання.

Суд першої інстанції надав відповідну правову оцінку наданим сторонами

та витребуваним судом доказам, показанням свідків і зробив висновок

про те, що звільнення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на підставі

пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України було незаконним, оскільки

у них великий стаж роботи вихователями, вони є кваліфікованими фахівцями, мають фахову освіту. При цьому районний суд уважав безпідставною позицію роботодавця стосовно тривалого перериву в роботі ОСОБА_2 та неповної вищої освіти ОСОБА_1 .

Позивачів було звільнено у зв`язку зі змінами в штатному розписі, проте, змін в штатному розписі роботодавця фактично не відбулося, так як

на наступний день після звільнення позивачів на посади вихователів було прийнято двох нових осіб.

Питання про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу вирішено судом з урахуванням відповідних положень Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, та доказів, наданих

на підтвердження розміру заробітної плати позивачів.

Суд першої інстанції застосував відповідні норми КЗпП України та врахував судову практику Верховного Суду у даній категорії справ.

Вирішуючи питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції надав оцінку доказам, наданим позивачами

на підтвердження витрат на правничу допомогу, застосував відповідні норми ЦПК України, урахував судову практику Верховного Суду зі вказаного процесуального питання і зазначив про можливість стягнення на користь позивачів відповідних витрат із роботодавця у загальному розмірі

10 000,00 грн - по 5 000,00 грн кожній.

Указаний розмір витрат на правничу допомогу підтверджено позивачами належними, достатніми та допустимими доказами.

Питання витрат по сплаті судового збору вирішено з урахуванням статті 141 ЦПК України та факту сплати судового збору одним із позивачів.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 07 червня 2023 року апеляційну скаргу комунального закладу дошкільної освіти (ясла-садок) компенсуючого типу № 186 Криворізької міської ради (далі - КЗДО КТ

№ 186 КМР) (назву змінено на підставі наказу управління комунальної власності міста виконавчого комітету Криворізької міської ради

від 22 липня 2022 року № 141ум) задоволено.

Рішення Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18 січня 2023 року скасовано.

У задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 відмовлено.

Компенсовано КЗДО КТ № 186 КМР за рахунок держави судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, у розмірі

2 724,00 грн.

Суд апеляційної інстанції, застосувавши відповідні норми КЗпП України,

ГК України, надавши оцінку наявним у матеріалах справи доказам,

не погодився з висновками районного суду, так як вони не узгоджуються

з фактичними обставинами справи. Звільнення ОСОБА_1

та ОСОБА_2 на підставі пункту 1 частини першої статті 40

КЗпП України відбулося з дотримання роботодавцем вимог трудового законодавства.

У відповідача дійсно мали місце зміни в організації виробництва і праці,

а саме скорочення чисельності та штату працівників, у тому числі скорочено посади позивачів на підставі наказу відділу освіти комітету Металургійної районної у місті Кривий Ріг ради від 07 жовтня 2021 року № 331 (далі - наказ відділу освіти від 07 жовтня 2021 року № 331), а також наказу роботодавця від 08 жовтня 2021 року № 113.

11 жовтня 2021 року, тобто більше ніж за два місяці до звільнення

(стаття 49-2 КЗпП України), позивачів було повідомлено роботодавцем

про звільнення із займаної посади за пунктом 1 частини 1 статті 40

КЗпП України із 13 грудня 2021 року, їм неодноразово було запропоновано аналогічні вакантні посади, наявні у відповідача та в інших дошкільних закладах району, від яких вони відмовилися.

11 жовтня 2021 року на підставі вищевказаного наказу № 331 було затверджено новий штатний розпис відповідача, в якому передбачено кількість штатних посад вихователів - 7,460, однак попереднім штатним розписом, затвердженим 01 вересня 2021 року, кількість штатних посад вихователів становила 9,260, тобто скороченню підлягали 2 штатні одиниці.

Для визначення аналізу кваліфікації та продуктивності праці працівників, відповідачем надавалася оцінка багатьом працівникам, у тому числі позивачам. Висновок про звільнення ОСОБА_1 було зроблено

з урахуванням відсутності повної вищої освіти, її кваліфікаційний рівень - молодший спеціаліст, тобто за кваліфікаційним рівнем вона поступалася іншим вихователям, які мали вищу освіту. ОСОБА_2 мала вищу педагогічну освіту, проте тривалий час не працювала за спеціальністю,

з 18 жовтня 1996 року по 05 квітня 2013 року та з 31 травня 2016 року

по 08 жовтня 2019 року, що погіршало її кваліфікацію й на її адресу під час роботи у відповідача надходили скарги від батьків дітей. Тобто позивачі

не мали переважного права на залишення на роботі.

Роботодавець отримав згоду профспілкового комітету на звільнення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (стаття 43 КЗпП України).

Крім того, апеляційний суд указав, що оскарження наказу від 11 жовтня 2021 року № 84-к/тр «Про попередження працівників закладу про наступне вивільнення» не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки такий наказ стосується виключно реалізації керівником юридичної особи своїх управлінських, організаційно-розпорядчих функцій, має локальний внутрішньогосподарський характер та не створює для позивачів будь-яких правових наслідків.

Розподіл судових витрат здійснено апеляційним судом із урахуванням частини шостої статті 141 ЦПК України.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У липні 2023 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Дніпровського апеляційного суду від 07 червня

2023 року, у якій просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати, рішення суду першої інстанції залишити в силі.

В обґрунтування підстав касаційного оскарження посилається на таке: відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах; апеляційним судом належним чином

не досліджено зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

У липні 2023 року ОСОБА_1 також подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Дніпровського апеляційного суду від 07 червня

2023 року, у якій просить оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції скасувати, рішення суду першої інстанції залишити в силі.

В обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень зазначає, що апеляційним судом застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених

у постановах Верховного Суду, й належним чином не досліджено зібрані

у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин,

які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1,

4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 01 серпня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 , після усунення недоліків касаційної скарги, зазначених в ухвалі Верховного Суду

від 17 липня 2023 року.Витребувано її матеріали із Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї матеріалів. Роз`яснено іншим учасникам справи право подати відзив на касаційну скаргу, надано строк для його подання.

Ухвалою Верховного Суду від 02 серпня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 , після усунення недоліків касаційної скарги, зазначених в ухвалі Верховного Суду від 17 липня 2023 року. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї матеріалів, роз`яснено іншим учасникам справи право подати відзив на касаційну скаргу та надано строк для його подання.

Ухвалою Верховного Суду від 02 жовтня 2023 року справу призначено

до судового розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними

у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суд апеляційної інстанції неправильно встановив фактичні обставини справи й зробив помилкові висновки про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Крім того, директор КЗДО КТ № 186 КМР, після розгляду справи судом першої інстанції, поновила її та ОСОБА_2 на роботі, запропонувавши їм звільнитися за власним бажанням, а відповідач, натомість, не буде подавати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції

про їх поновлення на роботі і виплатить їм середній заробіток за час вимушеного прогулу. Позивачі погодилися на таку пропозицію й після поновлення на роботі подали заяви про звільнення за власним бажанням, однак, відповідач їх обманув і подав апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Указане також порушує право позивачів на працю.

Вважає, що апеляційний суд не з`ясував, чи дійсно мало місце скорочення чисельності працівників у відповідача, чи законно відбулося вивільнення працівників, чи відмовлялися позивачі від запропонованих їм посад

і чи мали переважне право на залишення на роботі. Вона

та ОСОБА_2 повинні були залишитися працювати на своїх посадах, оскільки мають високу кваліфікацію та продуктивність праці.

Посилається на відповідну судову практику Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду.

Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що суд апеляційної інстанції зробив помилкові висновки по суті вирішення спору, неправильно застосував норм КЗпП України й надав невірну правову оцінку доказам.

Вважає, що позивачі, з урахуванням їхньої кваліфікації та рівня продуктивності праці, мали переважне право на залишення на роботі (стаття 42 КЗпП України). Роботодавець і профспілковий комітет не надали вказаному належної правової оцінки, не врахували, що й інші працівники

мали невідповідність займаним посадам. При цьому позивачі мали найбільший стаж роботи, а відсутність у неї атестації не може бути додатковою підставою для звільнення, оскільки сам роботодавець визначає періодичність проведення атестації працівників. Позивачі добросовісно й ефективно виконували свої трудові обов`язки.

Крім того, було порушено процедуру отримання попередньої згоди профспілкового органу на звільнення працівників (стаття 43 КЗпП України), так як позивачі не були запрошені на засідання профспілки, яке відбулося

у день отримання подання роботодавця, а не протягом п`ятнадцяти днів. Рішення профспілкового комітету необґрунтоване, всі обставини звільнення не досліджені на його засіданні.

Зазначає, що їй пропонувалася лише одна посада у відповідача, проте, вона не була вакантною, оскільки вона зайнята працівником, який знаходиться

у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Тобто за відповідним працівником зберігається робоче місце. Запропоновані посади в інших дошкільних закладах району не мають правового значення, так як є посадами на інших підприємствах

(стаття 49-2 КЗпП України).

Вважає помилковими висновки апеляційного суду про те, що оскарження наказу від 11 жовтня 2021 року № 84-к/тр «Про попередження працівників закладу про наступне вивільнення» не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, так як вказаним наказом вирішено розпочати процедуру звільнення позивачів, що порушує їхнє конституційне право

на працю.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У серпні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 від КЗДО КТ № 186 КМР, в якому вказується, що постанова апеляційного суду є законною та обґрунтованою, її слід залишити без змін,

а касаційну скаргу - без задоволення.

Крім того, у серпні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив

на касаційну скаргу ОСОБА_2 від КЗДО КТ № 186 КМР, в якому останній просить залишити постанову апеляційного суду без змін,

а касаційну скаргу - без задоволення, оскільки оскаржуване судове рішення апеляційного суду є законним та обґрунтованим.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 прийнята на роботу вихователем до КЗ «ДНЗ № 186» КМРшляхом переведення із 12 лютого 2014 року (а. с. 9-13, т. 1).

ОСОБА_1 має середню педагогічну освіту, у 1980 році закінчила Жовтоводський педагогічний технікум за спеціальністю «Вихователь дитячого садка» (а. с. 112-118, т. 1).

ОСОБА_2 з 08 жовтня 2019 року прийнята вихователем

до КЗ «ДНЗ № 186» КМР (а. с. 22-23, т. 1).

ОСОБА_2 має вишу педагогічну освіту, у 1979 році закінчила Криворізький державний педагогічний інститут за спеціальністю «Педагогіка і методика початкового навчання». Не працювала

за педагогічним фахом із 18 жовтня 1996 року по 05 квітня 2013 року,

а також із 31 травня 2016 року по 08 жовтня 2019 року. Мала скарги з боку батьків вихованців (а. с. 102-111, т. 1).

Штатним розписом КЗ «ДНЗ № 186» КМР, затвердженим 01 вересня

2021 року, кількість штатних посад вихователів становила 9,260

(а. с. 45, т. 1).

У матеріалах справи наявна копія посадової інструкції вихователя

КЗ «ДНЗ № 186» КМР, з якою ОСОБА_1 і ОСОБА_2 ознайомлені

(а. с. 204-208, т. 1).

Наказом відділу освіти від 07 жовтня 2021 року № 331 «Про внесення змін до мережі закладів освіти» з метою забезпечення економного

й ефективного використання бюджетних коштів та посилення фінансово-бюджетної дисципліни вирішено внести зміни до мережі закладів дошкільної освіти Металургійного району шляхом закриття груп.

Відповідно до вищевказаного наказу у КЗ «ДНЗ № 186» КМРзакрито одну садову групу (пункт 1).

Пунктом 4 вказаного наказу керівника закладу зобов`язано привести чисельність працівників у відповідність до штатного розпису від 11 жовтня 2021 року, у разі вивільнення працівників, якщо неможливо перевести працівника за його згодою на іншу роботу, вжити заходів щодо попередження про звільнення згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України та видати відповідні накази, надавши їх до відділу освіти виконавчого комітету Металургійної районної у місті ради (а. с. 79, т. 1)

08 жовтня 2021 року керівником КЗ «ДНЗ № 186» КМРбуло видано наказ

№ 113 «Про внесення змін до штатного розпису комунального закладу дошкільної освіти (ясла-садок) компенсуючого типу № 186 Криворізької міської ради», яким вирішено до 11 жовтня 2021 року внести зміни

та затвердити новий штатний розпис, а також привести чисельність працівників закладу у відповідність до нового штатного розпису

від 11 жовтня 2021 року. У разі вивільнення працівників, якщо неможливо перевести працівника за його згодою на іншу роботу, вирішено вжити заходів щодо попередження про звільнення згідно з пунктом 1

частини першої статті 40 КЗпП України. Зобов`язано попередити

під особистий підпис працівників закладу про зміни в організації виробництва і праці (а. с. 80, т. 1).

Із указаним наказом ОСОБА_1 і ОСОБА_2 ознайомлені

(а. с. 80 зворот, т. 1).

11 жовтня 2021 року на підставі вищевказаного наказу затверджено новий штатний розпис, в якому передбачено кількість штатних посад

вихователів - 7,460 (а. с. 82, т. 1).

08 жовтня 2021 року керівник КЗ «ДНЗ № 186» КМРзвернулася

до первинного профспілкового комітету з поданням, в якому просила надати згоду на звільнення вихователів ОСОБА_1 та ОСОБА_2

у зв`язку зі скороченням чисельності працівників (а. с. 83, т. 1).

Згідно з протоколом від 08 жовтня 2021 року № 13 профспілковим комітетом вирішено надати згоду на звільнення ОСОБА_1

та ОСОБА_2 (а. с. 84, т. 1).

11 жовтня 2021 року керівником КЗ «ДНЗ № 186» КМРвидано наказ

№ 84-к/тр «Про попередження працівників закладу про наступне вивільнення», яким попереджено про наступне вивільнення з 13 грудня

2021 року вихователів закладу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у зв`язку

зі скороченням чисельності працівників (а. с. 24, 85, т. 1).

Відповідно до попередження про наступне вивільнення пропонувалися

всі наявні вакансії у закладі станом на 11 жовтня 2021 року, а саме: вихователь, навантаження 0,9 ставки на час відпустки по догляду

за дитиною, та наявні вакансії у дошкільних закладах Металургійного району станом на 11 жовтня 2021 року (чотири вакансії) (а. с. 25, т. 1).

Згідно з актом комісії КЗ «ДНЗ № 186» КМР від 11 жовтня 2021 року

ОСОБА_1 попереджено, що відповідно до наказу від 11 жовтня

2021 року № 113 посада, яку вона обіймає, скорочується з 13 грудня

2021 року. Їй запропоновані вищевказані наявні вакансії. ОСОБА_1 відмовилася підписувати попередження про наступне вивільнення

(а. с. 26, т. 1).

Вихователів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було попереджено

про наступне вивільнення та запропоновано всі наявні вакансії

для продовження трудових відносин у КЗ «ДНЗ № 186» КМР, а також наявні вакансії у дошкільних закладах Металургійного району станом на 11 жовтня

2021 року (а. с. 86, 87, т. 1)

Суд апеляційної інстанції встановив, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , ознайомившись із наявними вакансіями станом на 11 жовтня 2021 року, відмовилися підписати вказане попередження (а. с. 93, 94, т. 1).

Листами від 12 листопада 2021 року № 96 та № 97 ОСОБА_1

та ОСОБА_2 запропоновані вакантні посади станом

на 12 листопада 2021 року (а. с. 89, 90, т. 1).

Згідно з актами комісії КЗ «ДНЗ № 186» КМР від 12 листопада 2021 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відмовилися підписувати повідомлення про наявні вакантні посади станом на 12 листопада 2021 року, але другий примірник повідомлення від 12 листопада 2021 року отримали

(а. с. 91, 92, т. 1).

Листами № 99 та № 101 від 13 грудня 2021 року ОСОБА_1

та ОСОБА_2 запропоновані вакантні посади станом на 13 грудня 2021 року у КЗ «ДНЗ № 186» КМР (а. с. 96, 98, т. 1).

Згідно з актами комісії КЗ «ДНЗ № 186» КМР від 13 грудня 2021 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відмовилися підписувати повідомлення про наявні вакантні посади станом на 13 грудня 2021 року, але другий примірник повідомлення від 13 грудня 2021 року отримали (а. с. 97, 99, т. 1).

Наказом директора КЗ «ДНЗ № 186» КМР від 13 грудня 2021 року № 107-к/тр «Про звільнення ОСОБА_1 » звільнено ОСОБА_1 , вихователя

КЗ «ДНЗ № 186» КМР, у зв`язку зі скороченням численності працівників

на підставі пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України, із виплатою вихідної допомоги відповідно до законодавства (а. с. 54, т. 1).

Наказом директора КЗ «ДНЗ № 186» КМР від 13 грудня 2021 року № 109-к/тр «Про звільнення ОСОБА_2 » звільнено ОСОБА_2 , вихователя КЗ «ДНЗ № 186» КМР,у зв`язку зі скороченням численності працівників

на підставі пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України, із виплатою вихідної допомоги відповідно до законодавства (а. с. 56, т. 1).

Відповідно до наказу управління комунальної власності міста виконавчого комітету Криворізької міської ради від 22 липня 2022 року № 141ум

«Про затвердження статуту комунального закладу дошкільної освіти (ясла-садок) компенсуючого типу № 186 Кривірізької міської ради» змінено назву КЗ «ДНЗ № 186» КМР на КЗДО КТ № 186 КМР (а. с. 209, т. 1).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої

цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права

чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених

частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволенню

не підлягають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої

або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права

і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини,

що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання

про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права,

які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411,

частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного

у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції відповідає.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд

і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи

чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної

в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно

до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода

на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю,

що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений

у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови

у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння

у збереженні роботи.

Статтею 21 КЗпП України передбачено, що трудовим договором є угода

між працівником і власником підприємства, установи, організації

або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до частини четвертої статті 36 КЗпП України у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40

КЗпП України).

Згідно з частиною третьою статті 64 ГК України підприємство самостійно визначає організаційну структуру, встановлює чисельність працівників

і штатний розпис.

Відповідно до частини другої статті 65 ГК України власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства.

У справі, яка переглядається Верховним Судом, спірні правовідносини стосуються законності звільнення позивачів на підставі пункту 1

частини першої статті 40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням посад,

які вони обіймали.

Пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України визначено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства

або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно з частиною другою статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Частинами першою, третьою статті 49-2 КЗпП України визначено,

що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають

не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення

у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник

або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому

ж підприємстві, в установі, організації.

Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників

при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю,

чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії,

що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. Оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої

статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади

(інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду

і які існували на день звільнення.

Близький за змістом правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 07 листопада 2011 року у справі № 6-45цс11 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі

№ 800/538/17 (провадження № 11-431асі18).

Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1

частини першої статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, власником або уповноваженим ним органом норм законодавства,

що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення

на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган

не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу

на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі

та чи попереджувався він за два місяці про наступне вивільнення.

На вказаному судам наголошено у пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів».

Подібні правові висновки викладені Верховним Судом у постановах:

від 07 квітня 2021 року у справі № 444/2600/19 (провадження

№ 61-13999св20), від 22 липня 2021 року у справі № 456/57/20 (провадження № 61-6288св21), від 23 липня 2021 року у справі № 766/12805/19 (провадження № 61-7098св21), від 27 серпня 2021 року у справі

№ 712/10548/19 (провадження № 61-10299св21), від 09 грудня 2021 року

у справі № 646/2661/20 (провадження № 61-7496св21) та інших.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені

в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції, встановив, що у відповідача дійсно мали місце зміни

в організації виробництва і праці, зокрема скорочення чисельності та штату працівників.

На підставі наказу відділу освіти від 07 жовтня 2021 року № 331

«Про внесення змін до мережі закладів освіти» та наказу директора

КЗ «ДНЗ № 186 КМР від 08 жовтня 2021 року № 113 «Про внесення змін

до штатного розпису комунального закладу «Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) № 186 компенсуючого (санаторного) типу Криворізької міської ради», з яким позивачі ознайомлені, були скорочені посади вихователів, які обіймали ОСОБА_1 та ОСОБА_2

11 жовтня 2021 року на підставі вищевказаного наказу № 331 було затверджено новий штатний розпис відповідача, в якому передбачено кількість штатних посад вихователів - 7,460, а попереднім штатним розписом, затвердженим 01 вересня 2021 року, кількість штатних посад вихователів становила 9,260. Тобто скороченню підлягали 2 штатні одиниці.

11 жовтня 2021 року позивачів було попереджено про наступне вивільнення з 13 грудня 2021 року на підставі пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України.

Надавши належну правову оцінку поданим сторонами та витребуваним судом доказам, суд апеляційної інстанції зазначив про те, що відповідач неодноразово пропонував ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зайняти аналогічні вакантні посади як у КЗ «ДНЗ № 186 КМР, так і в інших дошкільних закладах району, від чого позивачі відмовлялися.

Верховний Суд ураховує, що відповідно до попередження працівників

про наступне вивільнення останнім пропонувалися всі наявні вакансії

у закладі станом на 11 жовтня 2021 року, а саме: вихователь, навантаження 0,9 ставки на час відпустки по догляду за дитиною, та наявні вакансії

вихователів у дошкільних закладах району станом на 11 жовтня 2021 року (чотири вакансії). Згідно з актом комісії КЗ «ДНЗ № 186» КМР від 11 жовтня 2021 року позивачі відмовилися підписати вказане попередження

(а. с. 93, 94, т. 1).

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було запропоновано вакантні посади станом на 12 листопада 2021 року, проте останні відмовилися підписувати повідомлення про наявні вакантні посади станом на 12 листопада

2021 року. Примірник указаного повідомлення відповідно до акта комісії відповідача від 12 листопада 2021 року вони отримали (а. с. 91, 92, т. 1).

Крім того, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було запропоновано вакантні посади станом на 13 грудня 2021 року, проте згідно з актами комісії

КЗ «ДНЗ № 186» КМР від 13 грудня 2021 року позивачі відмовилися підписувати повідомлення про наявні вакантні посади станом на 13 грудня 2021 року, але другий примірник повідомлення отримали (а. с. 97, 99, т. 1).

З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції обґрунтовано виходив із того, що вперше відповідач попередив працівників про наступне вивільнення більше ніж за два місяці до звільнення, чим виконав вимоги статті 49-2 КЗпП України.

При цьому ОСОБА_1 та ОСОБА_2 неодноразово пропонувалися усі наявні у відповідача вакантні посади, а також аналогічні вакантні посади

у дошкільних закладах району. Тобто роботодавець належним чином виконав свій обов`язок щодо забезпечення працевлаштування позивачів. Цей факт не заперечується самими позивачами, вони його фактично визнають (частина перша статті 82 ЦПК України), однак, не погоджуються

з тим, що посада у КЗ «ДНЗ № 186 КМР була вакантною на період перебування іншого працівника у відпустці для догляду за дитиною

до досягнення нею трирічного віку, а обов`язок пропонувати посади в інших навчальних закладах відсутній.

Проте, доводи позивачів у цій частині не мають правового значення,

так як роботодавець пропонував їм усі наявні вакантні посади. Роботодавець неодноразово пропонував останнім аналогічну вакантну посаду у навчальному закладі, в якому вони працювали. Факт того,

що позивачам додатково пропонувалися аналогічні вакантні посади в інших навчальних закладах району не свідчить про порушення роботодавцем вимог КЗпП України у цій частині.

При цьому обов`язок стосовно працевлаштування працівника означає

не просто запропонувати одну чи декілька вакансій, а всі можливі

вакансії для того, щоб створити якомога більше можливостей

для працевлаштування особи, а також вжити усіх можливих заходів, направлених на те, аби працівник при скороченні його посади мав змогу працювати.

Подібні за змістом правові висновки викладено Верховним Судом

у постанові від 20 лютого 2023 року у справі № 199/4766/21 (провадження № 61-11101св22).

Вищевказаний обов`язок відповідач у даній справі виконав.

Доводи касаційних скарг про те, що позивачі мала переважне право

на залишення на роботі не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Правила статті 42 КЗпП України щодо врахування переважного права

на залишення на роботі, підлягають застосуванню, якщо відбувається часткове (не повне) скорочення рівнозначних (однотипних) посад, тобто частина посад скорочується, частина - ні, що дає можливість порівняти кваліфікацію та продуктивність праці працівників на рівнозначних (однотипних) посадах, які підлягають скороченню. У такому випадку переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається працівникам із урахування інших підстав, перелічених

у частині другій статті 42 КЗпП України.

Отже, право на залишення на роботі, передбачене частиною першою

статті 42 КЗпП України, враховується лише у разі скорочення однорідних професій та посад.

У справі, яка переглядається Верховним Судом, для визначення аналізу кваліфікації та продуктивності праці працівників, надавалася оцінка багатьом працівникам, у тому числі ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , й було враховано всі необхідні обставини щодо кожного працівника як окремо,

так і в порівнянні.

Встановлено, що ОСОБА_2 прийнята на роботу з 08 жовтня

2019 року, вона має вищу педагогічну освіту, у 1979 році закінчила Криворізький державний педагогічний інститут за спеціальністю «Педагогіка і методика початкового навчання». Вона не працювала

за педагогічним фахом із 18 жовтня 1996 року по 05 квітня 2013 року,

а також із 31 травня 2016 року по 08 жовтня 2019 року. При цьому відносно неї були скарги з боку батьків вихованців (а. с. 102-111, т. 1).

ОСОБА_1 прийнята на посаду вихователя 12 лютого 2014 року, має середню педагогічну освіту, у 1980 році закінчила Жовтоводський педагогічний технікум за спеціальністю «Вихователь дитячого садка»

(а. с. 112-118, т. 1).

Тобто у ОСОБА_1 відсутня повна вища освіта, її кваліфікаційний рівень - молодший спеціаліст, а ОСОБА_2 тривалий час не працювала

за спеціальністю.

Тому доводи касаційних скарг щодо порушення переважного права позивачів на залишення на роботі відхиляються колегією суддів

як необґрунтовані.

Верховний Суд також звертає увагу заявників касаційних скарг,

що при виникненні спору між працівником і роботодавцем суд не вирішує питання про доцільність скорочення чисельності або штату працівників,

а перевіряє наявність підстав для звільнення, тобто чи відбувалося скорочення штату або чисельності працівників та дотримання відповідної процедури, що судом апеляційної інстанції було перевірено.

При цьому суд апеляційної інстанції вірно врахував, що відповідач отримав згоду виборного органу первинної профспілкової організації на вивільнення позивачів (стаття 43 КЗпП України).

Профспілковий комітет розглянув подання роботодавця у визначені частиною другою статті 43 КЗпП України строки і з дотриманням вимог закону.

Посилання заявників касаційних скарг про те, що апеляційним судом зроблено невірні висновки у цій частині є безпідставними, вони зводяться до власного тлумачення норм права та незгоди з висновками апеляційного суду по суті вирішення спору, що не може бути правовою підставою

для скасування постанови суду апеляційної інстанції.

Верховний Суд наголошує, що питання щодо поновлення на роботі вирішується у кожному конкретному випадку з урахуванням встановлених обставин справи. У даному випадку судом апеляційної інстанції правильно застосовано норми матеріального права, а судова практика Верховного Суду щодо їх застосування є сталою та сформованою.

Апеляційним судом зроблено обґрунтовані висновки про відсутність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_1

та ОСОБА_2 , оскільки останніх було законно звільнено на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Доводи касаційних скарг спростовуються матеріалами справи, вищенаведеними нормами права, судовою практикою та в основному направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Колегія суддів уважає, що в силу положень частини третьої статті 89

ЦПК України суд апеляційної інстанції всебічно, повно та об`єктивно надав оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими,

що спростовує відповідні доводи касаційних скарг.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційних скарг, не можуть

бути підставою для скасування судового рішення апеляційного суду, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи й зводяться

до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України

не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення

без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи наведене, колегія суддів уважає за необхідне залишити касаційні скарги без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції

без змін, оскільки доводи касаційних скарг висновків апеляційного суду

не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення

не впливають.

Щодо розподілу судових витрат

Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416

ЦПК України суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення

та ухвалення нового рішення або зміни рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки Верховний Суд залишає касаційні скарги без задоволення,

а оскаржуване судове рішення - без змін, розподіл судових витрат

не здійснюється.

Керуючись статтями 400 410 416 418 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 07 червня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: О. В. Білоконь

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець