Постанова

Іменем України

18 травня 2020 року

м. Київ

справа № 761/11887/15-ц

провадження № 61-15506сво18

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача - Синельникова Є. В.,

суддів: Висоцької В. С., Гулька Б. І., Крата В. І., Луспеника Д. Д., Сімоненко В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - державне підприємство «Адміністрація морських портів України»,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Міністерство інфраструктури України, первинна профспілкова організація державного підприємства «Адміністрація морських портів України», голова державного підприємства «Адміністрація морських портів України» Амелін Андрій Миколайович,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу державного підприємства «Адміністрація морських портів України» на рішення Апеляційного суду міста Києва, у складі колегії суддів: Желепи О. В., Іванченка М. М., Рубан С. М., від 14 лютого 2017 року.

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (далі - ДП «АМПУ»), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Міністерство інфраструктури України, первинна профспілкова організація ДП «АМПУ», голова ДП «АМПУ» Амелін А. М., про поновлення на роботі та виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що він працював на посаді провідного юрисконсульта відділу організації процедур закупівель служби з організації закупівель та здійснення договірної роботи ДП «АМПУ». 23 січня 2015 року відповідач видав наказ № 18-к «Про зміни в організації виробництва і праці та зміну істотних умов праці працівників». Наказом ДП «АМПУ» від 01 квітня 2015 року № 105-к 3-4 його було звільнено із займаної посади у зв`язку з відмовою від продовження роботи внаслідок зміни істотних умов праці, тобто за пунктом 6 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). Вважає своє звільнення незаконним, оскільки роботодавець вирішив питання про зміну умов його трудового договору (зміну істотних умов праці) без згоди профспілкового органу, членом якого він є. Крім того, в порушення вимог Порядку погодження проектів розпорядчих документів ДП «АМПУ» наказ від 23 січня 2015 року № 18-к не був завізований головою профспілкового комітету. Також вказував, що за результатами розгляду подання відповідача профспілкова організація не надала своєї згоди на його звільнення, про що свідчить лист від 23 березня 2015 року. Трудову книжку та виписку з наказу про звільнення він отримав лише 07 квітня 2015 року, тобто з порушенням строків їх видачі.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив: визнати недійсним наказ про припинення з ним трудового договору; поновити його на роботі; визнати недійсним запис № 4 в трудовій книжці про звільнення за пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України; стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, а також 30 000 грн на відшкодування моральної шкоди.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва, у складі судді Піхур О. В., від 02 вересня 2015 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення районного суду мотивоване тим, що за змістом наказу ДП «АМПУ» від 23 січня 2015 року № 18-к зміна в організації виробництва і праці та зміна істотних умов праці працівників була проведена з метою оптимізації діяльності апарату управління ДП «АМПУ» та забезпечення належної організації управління відокремленими підрозділами з найбільш наближеного до них регіону України, внаслідок чого й було прийнято рішення щодо переміщення робочих місць з міста Києва до міста Одеси. При винесенні наказу від 23 січня 2015 року № 18-к відповідачем не було допущено порушень вимог частини другої статті 252 КЗпП України та Порядку погодження проектів розпорядчих документів, затвердженого наказом ДП «АМПУ» від 23 липня 2014 року № 155, оскільки до повноважень виборного профспілкового органу не відноситься погодження наказу про зміни в організації виробництва і праці та зміну істотних умов праці працівників. Роботодавець мав право звільнити позивача без згоди профспілкового органу, оскільки рішення виборного органу ППО ДП «АМПУ» про відмову в надані такої згоди є необґрунтованим.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

В апеляційному порядку справа розглядалася судами неодноразово.

Останнім рішенням Апеляційного суду міста Києва від 14 лютого 2017 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 02 вересня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково. Поновлено ОСОБА_1 на посаді провідного юрисконсульта відділу організації процедур закупівель служби з організації закупівель та здійснення договірної роботи ДП «АМПУ» з 06 квітня 2015 року. Стягнуто з ДП «АМПУ» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 06 квітня 2015 року (дата звільнення) по 14 лютого 2017 року (день ухвалення рішення суду в цій справі) в розмірі 204 193, 08 грн, а також 5 000 грн - на відшкодування моральної шкоди. Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі та стягнення середнього заробітку за один місяць в сумі 9 162, 52 грн. У задоволені решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що підставою для звільнення працівника за пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України є його відмова від продовження роботи в нових умовах праці після спливу двомісячного строку з часу ознайомлення з відповідним повідомленням. ОСОБА_1 не відмовлявся від роботи в нових умовах праці, а прийняте профспілковою організацією рішення на момент звернення уповноваженої особи власника з поданням про звільнення було обґрунтованим та вмотивованим, оскільки право на прийняття відповідного рішення у відведений законодавцем строк (два місяці) працівником використано не було, і таке погодження було б прямим порушенням законних прав та інтересів особи. Звільнення позивача, який був членом профспілкового комітету первинної профспілкової організації ДП «АМПУ»,проведено з порушенням вимог статті 252 КЗпП України та статті 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», що є підставою для його поновлення на роботі та стягнення з роботодавця середнього заробітку за час вимушеного прогулу. З урахуванням глибини та характеру душевних страждань, яких зазнав позивач внаслідок порушення його трудових прав, засад розумності, виваженості і справедливості, суд визначив відшкодування моральної шкоди у розмірі 5 000 грн.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У березні 2017 року ДП «АМПУ» подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення Апеляційного суду міста Києва від 14 лютого 2017 року, а рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 02 вересня 2015 року залишити в силі.

Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, а саме частину сьому статті 43 КЗпП України, частину шосту статті 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності». Попередня згода виборного профспілкового органу на звільнення працівника, про яку йде мова в частині третій статті 252 КЗпП України, жодним чином не стосується передбаченого частиною третьою статті 32 КЗпП України порядку запровадження змін в організації виробництва і праці. Тому посилання ППО ДП «АМПУ» на те, що відповідач звернувся з поданням про звільнення передчасно - до отримання відмови працівника виконувати роботу за нових умовах праці - є необґрунтованим, оскільки така вимога існує для попередження працівника про наступне звільнення, а не для профспілки. Таким чином, висновок апеляційного суду про те, що рішення профспілкової організації було обґрунтованим і вмотивованим суперечить вказаним нормам матеріального права. Крім того, за порушення трудових прав працівника при одному звільненні не можна одночасно застосовувати стягнення середнього заробітку як за статтею 117, так і за статтею 235 КЗпП України, оскільки це буде подвійним стягненням такого заробітку (не співмірним з правами працюючого працівника, який отримує одну заробітну плату). Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 10 грудня 2015 року було стягнуто з ДП «АМПУ» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06 квітня 2015 року по 10 грудня 2015 року в розмірі 124 908, 38 грн. У справі, яка переглядається, апеляційний суд стягнув середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 06 квітня 2015 року по 14 лютого 2017 року, тобто суд також взяв за основу період, за який працівник вже отримав відповідні виплати.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 березня 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали з Шевченківського районного суду міста Києва.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 вересня 2017 року справу призначено до судового розгляду.

Статтею 383 ЦПК України, в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - ЦПК України), що набув чинності 15 грудня 2017 року, визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до пункту 4 Перехідних положень ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У березні 2018 року касаційна скарга разом із матеріалами цивільної справи надійшла до Верховного Суду.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» № 460-ІХ, відповідно до прикінцевих та перехідних положень якого встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.21 серпня 2019 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду справу передано на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 31 жовтня 2019 року вищевказану справу прийнято до розгляду, призначено розгляд справи Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду.

Доводи особи, яка подала відзив (заперечення) на касаційну скаргу

У поданих запереченнях на касаційну скаргу ОСОБА_1 посилається на те, що одержання попередньої згоди виборного органу - профспілкового комітету, членом якого є працівник, обов`язкове при звільненні з будь-якої підстави і це правило підлягає безумовному застосуванню при розірванні трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу. У випадку, коли згода на звільнення має бути попередньою, але до звільнення така згода не отримана, суд має констатувати її відсутність (порушення вимог частини третьої статті 252 КЗпП України та статті 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності») і поновити працівника на роботі. Відповідач направляв до ППО ДП «АМПУ» подання про його звільнення з підстав, передбачених частиною другою, а не третьою статті 252 КЗпП України. В оскаржуваному рішенні апеляційний суд не допустив подвійного стягнення середнього заробітку.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 10 грудня 2015 року з ДП «АМПУ» стягнуто середній заробіток за протиправне утримання відповідачем з його заробітної плати грошових коштів за січень 2015 року (порушення вимог статті 127 КЗпП України), тоді як у цій справі середній заробіток стягнуто за незаконне звільнення.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 працював на посаді провідного юрисконсульта відділу організації процедур закупівель служби з організації закупівель та здійснення договірної роботи ДП «АМПУ».

З метою оптимізації управлінської діяльності апарату управління ДП «АМПУ» та забезпечення належної організації управління відокремленими підрозділами з найбільш наближеного до них регіону України, створення умов для підвищення продуктивності праці працівників апарату управління ДП «АМПУ» шляхом розміщення їх робочих місць у приміщеннях, закріплених за ДП «АМПУ» в місті Одесі, а також забезпечення економічного та раціонального використання матеріальних, фінансових ресурсів підприємства 23 січня 2015 року головою ДП «АМПУ» був прийнятий наказ № 18-к «Про зміни в організації виробництва і праці та зміну істотних умов праці працівників», з яким ОСОБА_1 ознайомився під підпис 04 лютого 2015 року.

На підставі вказаного наказу вирішено провести в апараті управління ДП «АМПУ» зміни в організації виробництва і праці шляхом переведення підрозділів та робочих місць працівників апарату управління служби організації закупівель та здійснення договірної роботи й інспектора з запобігання та протидії корупції, які розміщувалися в орендованих приміщеннях за адресою: проспект Перемоги, 14, місто Київ , до приміщень будівлі ДП «АМПУ» за адресою: вулиця Ланжеронівська, 1, місто Одеса.

Марчук М. В. є членом виборного профспілкового комітету первинної профспілкової організації ДП «АМПУ».

10 березня 2015 року начальником служби управління персоналом ДП «АМПУ» направлено на адресу ППО ДП «АМПУ» подання № 02-03/97 з проханням надати згоду на звільнення ОСОБА_1 із займаної посади з 06 квітня 2015 року за пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України.

Листом від 23 березня 2015 року № 14 ППО ДП «АМПУ» повідомила роботодавця про те, що не надає згоди на звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України. Вказаний висновок обґрунтовано тим, що подання ДП «АМПУ» щодо подання про надання згоди на звільнення працівника з роботи передувало закінченню встановленого трудовим законодавством двомісячного строку, протягом якого працівники мають право надати згоду або відмовитися від продовження роботи у зв`язку зі зміною істотних умов праці. Крім того, у провадженні Шевченківського районного суду міста Києва перебуває справа за позовом працівників підприємства про визнання наказу відповідача № 18-к від 23 січня 2015 року незаконним.

Наказом ДП «АМПУ» від 01 квітня 2015 року № 105-к 3-4 ОСОБА_1 було звільнено із займаної посади за пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України (у зв`язку із відмовою від продовження роботи внаслідок зміни істотних умов праці).

Позиція Верховного Суду

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України (тут і надалі у редакції, яка діяла до 08 лютого 2020 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої та другої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, передаючи справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду

Необхідність передання справи, яка переглядається, на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, з посиланням на частину другу статті 403 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду обґрунтовував наявністю процесуальних перешкод, які полягають у різному застосуванні в раніше ухвалених рішеннях Верховного Суду у складі колегій суддів Першої та Другої судових палат однієї й тієї ж норми права у подібних правовідносинах, а саме частини третьої статті 252 КЗпП України.

Зокрема, упостанові Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 761/11635/15-ц (провадження № 61-38417св18) за позовом ОСОБА_3 до ДП «АМПУ» про поновлення на роботі та виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду зробила висновок про те, що звільняючи ОСОБА_3 із займаної посади, роботодавець порушив вимоги трудового законодавства щодо процедури її звільнення на підставі пункту 6 статті 36 КЗпП України, оскільки позивач не відмовлялася від роботи в нових умовах праці та її звільнення відбулося без згоди виборного органу профспілкової організації, членом якого вона є, а також вищестоящого виборного органу цієї профспілки (об`єднання профспілок). Звільнення без попередньої згоди виборного органу, а також вищого виборного органу цієї професійної спілки (об`єднання професійних спілок) є порушенням вимог статті 252 КЗпП України.

Інший правовий висновок викладений Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 09 січня 2019 року у справі № 761/11886/15-ц (провадження № 61-17409св18) за позовом ОСОБА_4 до ДП «АМПУ» про поновлення на роботі та виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу, в якій суд касаційної інстанції зазначив, що позивач відмовилася від продовження роботи зі зміненими істотними умовами праці, у зв`язку з чим припинення з нею трудового договору за пунктом 6 статті 36 КЗпП України є обґрунтованим. Відсутність згоди ППО ДП «АМПУ», членом якої є ОСОБА_4 , на звільнення працівника не є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки попередня згода виборного органу первинної профспілкової організації, а також попередня згода вищестоящого виборного органу цієї професійної спілки (статті 43, 252 КЗпП України) в даному випадку не вимагаються, так як трудові відносини між сторонами припинені на підставі пункту 6 статті 36 КЗпП України, а не у зв`язку з розірванням трудового договору за ініціативою адміністрації.

У справі № 761/11887/15-ц, яка є предметом розгляду, скасовуючи рішення місцевого суду та задовольняючи частково позов, суд апеляційної інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 було звільнено з порушенням вимог статті 252 КЗпП України, оскільки таке звільнення відбулося без згоди виборного органу профспілкової організації, членом якого він є, а також вищого виборного органу цієї профспілки.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною другою статті 403 ЦПК України передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.

Відповідно до частин першої та другої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Передаючи справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного виходила із того, що за змістом наведених правових норм звільнення працівника за пунктом 6 статті 36 КЗпП України (зокрема, у зв`язку з його незгодою на продовження роботи в нових умовах) не є звільненням за ініціативою роботодавця, оскільки в такому випадку власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові продовжити роботу, однак за нових умов праці, а працівник - своєю незгодою на таке продовження фактично відмовляється від трудового договору, тобто ініціює його розірвання.

Передбачене частиною третьою статті 252 КЗпП України правило щодо необхідності отримання попередньої згоди виборного органу первинної профспілкової організації, а також попередньої згоди вищого виборного органу цієї професійної спілки на звільнення працівника підлягає безумовному виконанню лише при розірванні трудового договору з ініціативи власника. Отже, у спірних правовідносинах відсутні правові підстави для застосування вказаної статті.

Дослідивши встановлені судами обставини, доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до частини другої, шостої статті 43 Конституції України держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці.

Статтею 32 КЗпП України передбачено, що переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, а також переведення на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або в іншу місцевість, хоча б разом з підприємством, установою, організацією, допускається тільки за згодою працівника, за винятком випадків, передбачених у статті 33 цього Кодексу та в інших випадках, передбачених законодавством. Не вважається переведенням на іншу роботу і не потребує згоди працівника переміщення його на тому ж підприємстві, в установі, організації на інше робоче місце, в інший структурний підрозділ у тій же місцевості, доручення роботи на іншому механізмі або агрегаті у межах спеціальності, кваліфікації чи посади, обумовленої трудовим договором. Власник або уповноважений ним орган не має права переміщати працівника на роботу, протипоказану йому за станом здоров`я. У зв`язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці. Якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за пунктом 6 статті 36 цього Кодексу.

Звільнення працівника на підставі пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України у зв`язку із його відмовою від продовження роботи, пов`язаною із зміною істотних умов праці, не можна відносити ні до звільнення працівника за його ініціативою, ні до звільнення працівника за ініціативою роботодавця. Зазначена підстава припинення трудового договору обумовлена відсутністю взаємного волевиявлення його сторін, недосягненням ними згоди щодо продовження дії трудового договору.

У відповідності до частини третьої статті 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» звільнення членів виборного профспілкового органу підприємства, установи, організації (у тому числі структурних підрозділів), його керівників, профспілкового представника (там, де не обирається виборний орган профспілки), крім додержання загального порядку, допускається за наявності попередньої згоди виборного органу, членами якого вони є, а також вищестоящого виборного органу цієї профспілки (об`єднання профспілок).

Відповідно до частин другої, третьої статті 252 КЗпП України зміна умов трудового договору, оплати праці, притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників, які є членами виборних профспілкових органів, допускається лише за попередньою згодою виборного профспілкового органу, членами якого вони є. Звільнення членів виборного профспілкового органу підприємства, установи, організації (у тому числі структурних підрозділів), його керівників, профспілкового представника (там, де не обирається виборний орган професійної спілки), крім випадків додержання загального порядку, допускається за наявності попередньої згоди виборного органу, членами якого вони є, а також вищого виборного органу цієї професійної спілки (об`єднання професійних спілок).

Передбачена частиною третьою статті 252 КЗпП України й частиною третьою статті 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» гарантія про обов`язкове отримання роботодавцем попередньої згоди виборного органу, а також вищого виборного органупервинної профспілкової організації на звільнення працівника, який є членом виборного органу первинної профспілкової організації підприємства, установи, організації, розповсюджується на випадки його звільнення на підставі пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України.

Згідно положень статті 57 ЦПК України, 2004 року, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Відповідно до статті 60 ЦПК України, 2004 року, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позовних вимог, апеляційний суд при новому розгляді справи, врахувавши висновки, викладені в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 грудня 2016 року щодо того, що звільнення члена виборного органу первинної профспілкової організації ДП «АМПУ» без попередньої згоди на це виборного органу первинної профспілкової організації профспілки та вищестоящого органу цієї профспілки є порушенням вимог статті 252 КЗпП України, повно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, оцінивши докази у їх сукупності, обґрунтовано виходив із того, що підставою для звільнення працівника за пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України є його відмова від продовження роботи в нових умовах праці після спливу двомісячного строку з часу ознайомлення з відповідним повідомленням, однак ОСОБА_1 у визначений законом двомісячний термін не відмовлявся від роботи в нових умовах праці. До того ж звільнення ОСОБА_1 , який є членом виборного профспілкового комітету первинної профспілкової організації ДП «АМПУ», відбулось з порушення частини третьої статті 252 КЗпП України й частини третьої статті 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності».

Щодо доводів касаційної скарги відносно подвійного стягнення середнього заробітку, слід зазначити, що у справі № 761/112578/15-ц, на яку посилається заявник, із ДП «АМПУ» на користь ОСОБА_1 було стягнуто середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати на підставі положень частини першої статті 117 КЗпП України. В той час, у справі, яка є предметом розгляду, суди стягнули із відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу на підставі частини другої статті 235 КЗпП України у зв`язку із незаконним звільненням працівника, що є різними за своїм змістом санкціями до роботодавця у зв`язку із порушенням трудових прав працівника.

У зв`язку з викладеним Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про відсутність підстав для відступу від висновку щодо застосування частини третьої статті 252 КЗпП України й частини третьої статті 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 листопада 2018 року у справі № 761/11635/15-ц (провадження № 61-38417св18).

Висновки про правильне застосування норм права

Відповідно до частини другої статті 416 ЦПК України у постанові палати, об`єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду має міститися висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права, із застосуванням якої не погодилася колегія суддів, палата, об`єднана палата, що передала справу на розгляд палати, об`єднаної палати, Великої Палати.

На підставі викладеного, частини другої статті 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду висловлює такий висновок про застосування норми права.

Звільнення працівника на підставі пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України у зв`язку із його відмовою від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці не можна відносити ні до звільнення працівника за його ініціативою, ні до звільнення працівника за ініціативою роботодавця. Зазначена підстава припинення трудового договору є окремою самостійною підставою для припинення трудового договору, яка обумовлена відсутністю взаємного волевиявлення його сторін, недосягненням ними згоди щодо продовження дії трудового договору.

Передбачена частиною третьою статті 252 КЗпП України й частиною третьою статті 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» гарантія про обов`язкове отримання роботодавцем попередньої згоди виборного органу, а також вищого виборного органупервинної профспілкової організації на звільнення працівника, який є членом виборного органу первинної профспілкової організації підприємства, установи, організації, розповсюджується на випадки його звільнення на підставі пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу державного підприємства «Адміністрація морських портів України» залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду міста Києва від 14 лютого 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Є. В. Синельников

Судді: В. С. Висоцька

Б. І. Гулько

В. І. Крат

Д. Д. Луспеник

В. М. Сімоненко