Постанова

Іменем України

18 квітня 2018 року

м. Київ

справа №346/4408/15-ц

провадження № 61-8450св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В., Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3,

відповідач - ОСОБА_4,

відповідач - Голосківська сільська рада Коломийського району Івано-Франківської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області у складі судді Васильковського В. В. від 25 листопада 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області у складі колегії суддів: Беркій О. Ю., Соколовського В. М., Мелінишин Г. П., від 12 квітня 2016 року,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2015 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4, Голосківської сільської ради про визнання права на приватизацію земельної ділянки без погодження меж із суміжним землекористувачем.

Позовна заява обґрунтована тим, що отримавши рішення Голосківської сільської ради від 24 грудня 1993 року «Про передачу землі у приватну власність», ОСОБА_3 вирішила приватизувати земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 0,3228 га та земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,12 га, що знаходяться по АДРЕСА_1.

Посилаючись на те, що приватним підприємством «Геоінформатика» було розроблено технічну документацію із землеустрою, однак її сусід ОСОБА_4 відмовляється погодити межі суміжних земельних ділянок, ОСОБА_3 просила визнати таку відмову неправомірною, визнати за нею право на приватизацію земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,12 га та земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,3228 га, що знаходяться по АДРЕСА_1, без підпису відповідача, та зобов'язати Голосківську сільську раду підписати акт погодження меж суміжних земельних ділянок і розроблену приватним підприємством «Геоінформатика» технічну документацію із землеустрою та видати її технічну документацію із землеустрою для приватизації земельних ділянок для подальшого отримання витягу з державного реєстру речових прав про реєстрацію права власності на земельні ділянки.

Рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 25 листопада 2015 року позов ОСОБА_3 задоволено частково. Визнано за ОСОБА_3 право на приватизацію земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,12 га та для ведення особистого селянського господарства площею 0,3228 га, що знаходяться по АДРЕСА_1 без підпису суміжного землекористувача ОСОБА_4 Вирішено питання про розподіл судових витрат. У задоволені інших позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що оскільки спір між сторонами з приводу дороги між їх земельними ділянками вирішено, тому безпідставною є відмова ОСОБА_4 у наданні згоди позивачу на погодження меж земельної ділянки суміжного землекористувача, що має бути прийняте і враховане органом місцевого самоврядування при підготовці технічної документації із землеустрою щодо складання документа, який засвідчує право на земельну ділянку позивача та при розгляді питання щодо передачі земельної ділянки у приватну власність.

Ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 12 квітня 2016 року рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 25 листопада 2015 року залишено без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що внаслідок відмови відповідача підписати акт встановлення та узгодження зовнішніх меж земельної ділянки в натурі, ОСОБА_3 позбавлена можливості реалізувати своє право на приватизацію земельної ділянки, яка перебуває у користуванні, і це право підлягає захисту та поновленню в судовому порядку; відсутні підтвердження зменшення розміру земельної ділянки ОСОБА_4 чи зміни межі, яка існує між земельними ділянками сторін внаслідок приватизації позивачем земельної ділянки площею 0, 12 га.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 25 листопада 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 12 квітня 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Заявник вказує на те, що він використав своє право суміжного землекористувача не підписувати акт встановлення та узгодження меж земельної ділянки; вважає, що технічна документація на земельну ділянку ОСОБА_3 складена з порушенням земельного законодавства; у кадастровому плані на земельну ділянку, яку має намір приватизувати позивач вказані два співвласники, при цьому судами попередніх інстанцій безпідставно визнано право на приватизацію земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,12 га та для ведення особистого селянського господарства площею 0,3228 га, що знаходяться по АДРЕСА_1 лише за позивачем.

У червні 2016 року надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому ОСОБА_3 просить касаційну скаргу відхилити, а рішення місцевого суду та ухвалу суду апеляційної інстанції залишити без змін, посилаючись на те, що у зв'язку із відмовою відповідача підписати акт встановлення та узгодження зовнішніх меж земельної ділянки в натурі вона позбавлена можливості реалізувати своє право на приватизацію земельної ділянки, що перебуває у користуванні.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

За положенням статті 4 ЦПК України, 2004 року, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Згідно із частиною першою статті 3 ЦПК України, 2004 року, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Порушення права пов'язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

З урахуванням цих норм суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача, виходячи із підстав позову та встановлених обставин, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог (повністю чи частково) або відмову в їх задоволенні.

Судами встановлено, що ОСОБА_3 є власником житлового будинку АДРЕСА_1

Також судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_4 є власником житлового будинку АДРЕСА_2 та користувачем суміжної земельної ділянки (а. с. 82, 83).

Рішенням Голосківської сільської ради від 24 грудня 1993 року «Про передачу землі у приватну власність» сторонам у справі було передано у приватну власність земельну ділянку для ведення особистого підсобного господарства та земельну ділянку для обслуговування жилого будинку та сільськогосподарських будівель, кожному згідно списку (а. с. 6, 6 зворот, 120, 120 зворот).

Рішенням Голосківської сільської ради від 30 липня 2012 року внесено зміни у рішення № 80-9/2012 від 15 березня 2012 року та дано дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, які посвідчують право власності на земельну ділянку ОСОБА_3 та ОСОБА_5 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, які знаходяться у АДРЕСА_1, орієнтованою площею 0,12 га, згідно витягу з рішення виконкому Голосківської сільської ради про надання земельної ділянки на будівництво (перебудову) індивідуального житлового будинку (а. с. 135).

У 2014 році приватним підприємством «Геоінформатика» на замовлення позивача було виготовлено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд ОСОБА_5, ОСОБА_3 та на земельну ділянку для ведення особистого підсобного господарства на території АДРЕСА_1 (а. с. 131-157).

Також встановлено, що 18 липня 2014 року рішенням Голосківської сільської ради питання погодження меж земельної ділянки було відкладено до виправлення проектною організацією неточностей в технічній документації на земельну ділянку (а. с. 7).

16 жовтня 2014 року питання про погодження меж земельної ділянки ОСОБА_3 без підпису суміжного землекористувача ОСОБА_4 повторно було винесено на розгляд сесії Голосківської сільської ради сільської ради, однак рішення не було прийнято, оскільки 5 депутатів проголосували «ЗА», а інші 5 утримались (а. с. 9-10).

Статтями 116, 118 ЗК України визначено підстави й порядок набуття громадянами і юридичними особами права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності.

Частиною третьою статті 158 ЗК України визначено, що органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах.

За змістом статті 198 ЗК України погодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами необхідне при кадастровій зйомці, як комплексу робіт, виконуваних для визначення та відновлення меж земельних ділянок.

Згідно зі статтею 55 Закону України «Про землеустрій» встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться відповідно до топографо-геодезичних та картографічних матеріалів. Межі земельної ділянки в натурі закріплюються межовими знаками встановленого зразка, крім того, межові знаки здаються за актом під нагляд на збереження власникам землі та землекористувачам.

У відповідності до статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

Захист земельних прав - це передбачені законом способи охорони цих прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Однак, вирішуючи спір, місцевий суд, всупереч статей 212, 213 ЦПК України, 2004 року, не в повній мірі врахував те, що непогодження відповідачем меж земельної ділянки, яке мотивоване наявністю земельного спору є формою реалізації прав останнього, а сама по собі процедура погодження меж є виключно допоміжною стадією у процесі приватизації земельної ділянки, спрямованою на те, щоб уникнути технічних помилок. Акт погодження меж земельної ділянки є складовою частиною технічної документації, на підставі якої орган місцевого самоврядування, реалізуючи власну компетенцію, приймає рішення про передачу громадянам безоплатно земельних ділянок у власність. При цьому кадастровою зйомкою є комплекс робіт, яку проводять юридичні та фізичні особи, які одержали в установленому порядку ліцензію на проведення геодезичних і картографічних робіт, а при їх проведенні суміжні землекористувачі погоджують межі земельних ділянок і вказані дії не впливають на правовий режим земельної ділянки і не є юридичним фактом, на підставі якого виникають, змінюються чи припиняються земельні правовідносини, оскільки в результаті кадастрових робіт створюється лише інформаційна база.

У той же час непогодження суміжним землекористувачем меж земельної ділянки не є само по собі підставою для прийняття органом місцевого самоврядування рішення про відмову у затвердженні технічної документації та передачі земельної ділянки у власність.

Визнавши за позивачем право на приватизацію земельної ділянки без підпису суміжного землекористувача, суд першої інстанції не врахував, що вирішення питань, пов'язаних із передачею земельної ділянки у власність, належить до повноважень органу місцевого самоврядування, а чинне земельне законодавство не обмежує права на приватизацію земельної ділянки у зв'язку із відмовою суміжного землекористувача від підписання акту погодження меж земельних ділянок.

Таким чином відмова ОСОБА_4 від підписання акту погодження меж земельних ділянок не порушує прав ОСОБА_3 на отримання земельних ділянок у власність і не є перешкодою у проведенні передбачених законом дій, спрямованих на приватизацію земельної ділянки позивачем, в тому числі і прийняття відповідних рішень органом місцевого самоврядування.

Вказані порушення залишилися також поза увагою й апеляційного суду.

Наведене свідчить про те, що судами при постановленні рішень неправильно застосовано норми матеріального права, що призвело до постановлення рішень, які не ґрунтуються на законі.

Частиною першою статті 412 ЦПК України визначено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Судами правильно встановлено фактичні обставини справи, проте неправильно застосовані норми матеріального права, у зв'язку із чим судові рішення у частині задоволення позовних вимог підлягають скасуванню з ухваленням у цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3

В іншій частині судові рішення не оскаржуються, а відтак відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України судом касаційної інстанції не перевіряються.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 25 листопада 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 12 квітня 2016 рокуу частині задоволення позовних вимог ОСОБА_3 про визнання права на приватизацію земельної ділянки без погодження меж із суміжним землекористувачемскасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4, Голосківської сільської ради про визнання права на приватизацію земельної ділянки без погодження меж із суміжним землекористувачем відмовити.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді О. В. Білоконь

Є. В. Синельников

С. Ф. Хопта

Ю. В. Черняк