Постанова

Іменем України

18 січня 2023 року

м. Київ

справа № 161/5211/22

провадження № 61-10676 св 22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

представник позивача - адвокат Василюк Ігор Миколайович,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Василюка Ігоря Миколайовича, на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11 липня 2022 року у складі судді Присяжнюк Л. М. та постанову Волинського апеляційного суду від 15 вересня 2022 року у складі колегії суддів: Бовчалюк З. А., Данилюк В. А., Здрилюк О. І.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом

до ОСОБА_2 про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів.

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що з 01 листопада 2003 року вона та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області

від 23 грудня 2019 року (справа № 161/14783/19). За час перебування

у шлюбі у них народилися двоє дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Позивач зазначала, що діти перебувають на її утриманні та проживають разом із нею, а відповідач належно батьківські обов`язки не виконує.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23 вересня 2020 року (справа № 161/1495/20) з ОСОБА_2 на її користь стягнуто аліменти на утримання неповнолітніх дітей: ОСОБА_5 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/3 частини від усіх видів заробітку (доходу), щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для кожної дитини відповідного віку, починаючи з 28 січня 2020 року і до досягнення старшою дитиною повноліття.

На підставі вказаного судового рішення 10 листопада 2020 року районним судом було видано виконавчий лист. Постановою державного виконавця Першого відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) (далі - Перший ВДВС у м. Луцьку) Оніщук А. Р. від 25 листопада 2020 року відкрито виконавче провадження № 63705659.

ОСОБА_2 сплачував аліменти нерегулярно, у зв`язку з чим у нього утворилася заборгованість зі сплати аліментів за період із січня 2020 року по березень 2021 року включно, а також з квітня 2021 року по березень

2022 року включно, що підтверджується розрахунком заборгованості

зі сплати аліментів від 19 квітня 2022 року у виконавчому провадженні

№ 63705659 (далі - розрахунок заборгованості від 19 квітня 2022 року), складеним державним виконавцем Першого ВДВС у м. Луцьку

П`ясецьким Р. В.

Аліменти за період січень 2020 року - березень 2021 року сплачено ОСОБА_2 19 квітня 2021 року, а за період квітень 2021 року - березень 2022 року - 20 квітня 2022 року.

Посилаючись на вимоги статті 196 СК України, яка передбачає відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати, а також постанову Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 333/6020/16-ц, провадження № 14-616цс18, щодо порядку обчислення неустойки (пені), позивач уважала, що наявні підстави для стягнення

з відповідача пені за прострочення сплати аліментів за період

з лютого 2020 року по лютий 2022 року у розмірі 63 931,61 грн, розрахунок якої додано до позовної заяви.

Також позивач зазначала, що попередній розрахунок суми судових витрат, які вона понесла та очікує понести у зв`язку з розглядом справи, складаються з витрат на правову допомогу у розмірі 5 500,00 грн.

З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просила суд стягнути

з ОСОБА_2 на її користь неустойку (пеню) у розмірі 1 відсотка суми несплачених аліментів за період прострочення з січня 2020 року по лютий 2021 року включно у розмірі 63 931,61 грн.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11 липня 2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 пеню за прострочення сплати аліментів за період з 23 вересня 2020 року по 28 лютого 2022 року

у розмірі 40 102,24 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 5 175,23 грн витрат

на професійну правничу допомогу.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі

622,53 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано обґрунтованістю заявлених вимог. Визначаючи розмір пені за прострочення сплати аліментів, судом враховано наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду

від 03 квітня 2019 року у справі № 333/6020/16-ц, провадження

№ 14-616цс18, правила для обчислення пені за прострочення сплати аліментів, та взято за основу розрахунок заборгованості від 19 квітня

2022 року, оскільки в ньому чітко відображений хід нарахування аліментів за період з січня 2020 року по березень 2022 року, але не відображені останні платежі, зроблені відповідачем, у квітні та травні 2022 року, а також надані відповідачем квитанції про сплату аліментів.

Суд не знайшов підстав для нарахування пені за прострочення сплати аліментів за період з 28 січня 2020 року (день звернення до суду з позовом про стягнення аліментів) по 23 вересня 2020 року (день ухвалення судового рішення про стягнення аліментів у справі № 161/1495/20), оскільки

до ухвалення судового рішення у справі про стягнення аліментів

у відповідача відсутній законодавчий обов`язок сплачувати аліменти, так як не був визначений їх точний розмір. До 23 вересня 2020 року суд не може вважати, що прострочення сплати аліментів сталося саме з вини відповідача, оскільки при проголошенні 23 вересня 2020 року судового рішення суду першої інстанції у справі № 161/1495/20 про стягнення

з ОСОБА_2 аліментів, його представник був присутній у судовому засіданні, а отже, відповідачеві саме цього дня стало відомо про необхідність негайної сплати аліментів на користь позивача.

Із цих саме підстав суд першої інстанції відхилив посилання відповідача

на те, що йому не було відомо про відкрите виконавче провадження, реквізити для перерахування аліментів, оскільки про факт ухвалення судового рішення про стягнення аліментів йому було достовірно відомо,

так як його представник був присутній при проголошенні судового рішення,

а не знання, чи небажання дізнатися реквізити для перерахування аліментів не позбавляло відповідача можливості виконати свої зобов`язання

зі сплати аліментів, зокрема шляхом поштового переказу на адресу стягувача, яка йому відома, або шляхом внесення коштів на депозитний рахунок нотаріуса, як це передбачено статтею 537 ЦК України. При цьому суд зауважив про взаємосуперечність позицій як відповідача, так і його представника - адвоката Тратнікова Я. В., оскільки в адвокатському запиті від 11 лютого 2022 року на адресу Першого ВДВС у м. Луцьку адвокат стверджує, що його довірителю невідомі реквізити для перерахування аліментів, але ще у квітні 2021 року відповідач перераховував аліменти

і саме на реквізити цього органу ДВС. Тобто, відповідач достовірно знав

як про відкрите виконавче провадження, так і про відповідні реквізити, але все одно не сплачував аліменти вчасно.

У зв`язку з цим, суд уважав наявними підстави для нарахування відповідачу пені за прострочення сплати аліментів за період з 23 вересня 2020 року

до 28 лютого 2022 року (останній день розрахунку позивача), яка судом розраховувалася за наведеною у судовому рішенні формулою, у тому числі,

з урахуванням часткової сплати відповідачем аліментів. Загальний розмір пені за прострочення сплати аліментів за період з 23 вересня 2020 року

по 28 лютого 2022 року становить 40 102,24 грн, який, на думку суду,

є обґрунтованим та відповідає наведеній вище правовій позиції Великої Палати Верховного Суду.

Підстав для зменшення розміру неустойки за прострочення сплати аліментів судом не встановлено, оскільки відповідних клопотань відповідач не заявляв, а його матеріальний стан, як це встановлено судом, дозволяв йому своєчасно та у повному обсязі сплачувати аліменти. Доказів

на спростування наведеного не надано.

Районний суд відхилив доводи відповідача про те, що він не працює

і у нього поганий майновий стан, як такі, що спростовуються поданими позивачем доказами (квитанції, рахунки та накладні про придбання будівельних матеріалів), які, до того ж, були надані самим відповідачем

у ході розгляду справи № 161/1468/20 про поділ майна подружжя. Посилання відповідача на те, що матеріальну допомогу на купівлю будівельних матеріалів надають його батьки не підтверджені належними

та допустимими доказами.

Крім того, вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд першої інстанції, врахувавши надані представником позивача докази, керуючись відповідними положеннями ЦПК України та усталеними правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду щодо критеріїв оцінки реальності, співмірності та розумності розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, вважав, що понесені

ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу є документально підтвердженими, а оскільки позовні вимоги задоволено частково,

то витрати на професійну правничу допомогу підлягають стягненню

з відповідача у розмірі 5 175,23 грн, пропорційно до задоволених вимог.

При цьому суд не знайшов підстав для зменшення розміру понесених позивачем витрат, оскільки клопотання відповідача не обґрунтоване

у визначений процесуальним законом порядок та спосіб.

Також, оскільки позивач звільнена від сплати судового збору за подання позову у цій справі, суд стягнув із відповідача на користь держави судовий збір у розмірі 622,53 грн, пропорційно розміру задоволених вимог.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Волинського апеляційного суду від 15 вересня 2022 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Василюка І. М., залишено без задоволення. Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11 липня 2022 року в оскарженій частині залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що судом першої інстанції вірно з`ясовано фактичні обставини справи та дана їм належна правова оцінка, його висновки підтверджуються матеріалами справи та ґрунтуються на нормах законодавства, що регулюють спірні правовідносини, оскільки суд першої інстанції, правильно врахувавши правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 03 квітня 2019 року

у справі № 333/6020/16-ц, провадження № 14-616цс18, щодо порядку обчислення неустойки (пені), обґрунтовано визначив розмір пені та період, за який вона підлягає стягненню з відповідача.

Суд апеляційної інстанції відхилив доводи апеляційної скарги про те,

що районним судом неправильно обраний період, за який нарахована пеня, оскільки саме 23 вересня 2020 року (день ухвалення судового рішення про стягнення аліментів) у відповідача з`явився обов`язок виконувати рішення суду та сплачувати аліменти, визначені судом. Що ж до наявної заборгованості зі сплати аліментів до 23 вересня 2020 року, то суд першої інстанції правильно вважав, що така утворилася не з вини відповідача.

Крім того, апеляційний суд указував, що відповідач періодично здійснює погашення заборгованості зі сплати аліментів, зокрема, 16 квітня 2021 року на суму 46 007,98 грн, 20 квітня 2022 року - 30 207,00 грн, 10 травня

2022 року - 2 618,00 грн.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2022 року до Верховного Суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Василюк І. М., посилаючись

на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та направити справу в цій частині на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

В обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень судів попередніх інстанцій заявник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме частини першої статті 196 СК України (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Крім того, касаційна скарга подана на судові рішення у справі, яка в силу пункту 3 частини шостої статті 19 ЦПК України є малозначною,

проте касаційна скарга містить посилання на випадки, передбачені підпунктами а), в) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України (касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; справа має виняткове значення для заявника), за наявності яких судові рішення

у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню.

Надходження касаційної скарги до Верховного Суду

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2022 року задоволено клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Василюка І. М.,

про поновлення строку на касаційне оскарження. Поновлено заявнику строк на касаційне оскарження судових рішень судів попередніх інстанцій. Відкрито касаційне провадження в указаній справі, яка є малозначною, проте касаційна скарга містить посилання на те, що вона стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, (підпункт а), та має виняткове значення для заявника (підпункт в) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України). Витребувано цивільну справу № 161/5211/22 із Луцького міськрайонного суду Волинської області. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів. Роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу та надано строк для подання відзиву

на касаційну скаргу.

У листопаді 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 22 грудня 2022 року справу призначено

до судового розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними

у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Василюка І. М., мотивована тим, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми частини першої статті 196 СК України у взаємозв`язку зі статтею 180 СК України, не врахували доводів позивача щодо необхідності стягнення пені за весь період прострочення, а також, що існування заборгованості

зі сплати аліментів за період, починаючи з січня 2020 року (дата звернення до суду з позовом про стягнення аліментів) до моменту погашення заборгованості зі сплати аліментів за наслідками примусового виконання судового рішення про стягнення аліментів підтверджується матеріалами справи та не заперечується відповідачем.

Вказує, що рішенням районного суду від 23 вересня 2020 року у справі

№ 161/1495/20 з відповідача стягнуто аліменти на утримання малолітніх дітей, починаючи з 28 січня 2020 року, натомість судами безпідставно відмовлено у стягненні пені за період з 28 січня 2020 року по 23 вересня 2020 року, мотивуючи це відсутністю вини відповідача як боржника

за аліментними зобов`язаннями. Положеннями статті 180 СК України встановлено обов`язок батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття. При цьому вимогами чинного законодавства цей обов`язок

не розмежовується в залежності від способу виконання зобов`язання: добровільного чи примусового.

Заявник касаційної скарги посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування частини першої статті 196 СК України

у подібних правовідносинах, а саме, коли в рішенні суду зазначено інший (раніше) період стягнення аліментів.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У грудні 2022 року до Верховного Суду від ОСОБА_2 надійшов відзив

на касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Василюка І. М., у якому зазначено, що судові рішення судів попередніх інстанцій

є законними та обґрунтованими, підстав для їх скасування відсутні.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 із 01 листопада 2003 року перебували

у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23 грудня 2019 року (справа

№ 161/14783/19).

За час перебування у шлюбі у сторін народилося двоє дітей:

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 ,

ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23 вересня 2020 року у справі № 161/1495/20 стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання їх неповнолітніх дітей:

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6 ,

ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/3 частини від усіх видів заробітку (доходу), щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для кожної дитини відповідного віку, починаючи з 28 січня

2020 року і до досягнення старшою дитиною повноліття.

На виконання вказаного судового рішення 10 листопада 2020 року районним судом було видано виконавчий лист, який перебуває

на примусовому виконанні у Першому ВДВС у м. Луцьку (виконавче провадження № 63705659).

Згідно з розрахунком заборгованості від 19 квітня 2022 року, складеного державним виконавцем Першого ВДВС у м. Луцьку П`ясецьким Р. В.

у виконавчому провадженні № 63705659 станом на 19 квітня 2022 року заборгованість ОСОБА_2 за період із січня 2020 року по березень

2022 року становила 30 207,00 грн (а. с. 9).

Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 уважала, що за період з січня 2020 року по лютий 2022 року ОСОБА_2 має сплатити пеню

у розмірі 63 931,61 грн, розрахунок якої долучено до позовної заяви

(а. с. 59).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема:

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Василюка І. М., задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої

або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права

і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини,

що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання

про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення судів попередніх інстанцій

в оскаржуваній частині відповідають.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд

і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси

у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який

не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 141 СК України розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав

і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Згідно із частиною четвертою статті 155 СК України ухилення батьків

від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до статті 51 Конституції України та статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати своїх дітей до досягнення ними повноліття.

За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються

у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина (частина третя статті 181 СК України).

Абзацом першим частини першої статті 196 СК України встановлено,

що у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або

до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше

100 відсотків заборгованості.

Розмір неустойки може бути зменшений судом з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів (частина друга статті 196

СК України).

Неустойка (пеня) - це спосіб забезпечення виконання зобов`язання.

Її завдання - сприяти належному виконанню зобов`язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує

до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Це додаткові втрати неналежного боржника, майнове покарання його за невиконання або невчасне виконання обов`язку сплатити аліменти.

Стягнення неустойки є санкцією за ухилення від сплати аліментів.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі

і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені

в постановах Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 квітня 2019 року у справі № 333/6020/16-ц (провадження № 14-616цс18) відступила від висновків Верховного Суду України щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у раніше прийнятих постановах

від 02 листопада 2016 року у справі № 6-1554цс16, від 16 березня 2016 року у справі № 6-2589цс15, від 03 лютого 2016 року у справі № 6-1477цс15

та від 16 березня 2016 року у справі № 6-300цс16, і дійшла висновку,

що пеня за заборгованість зі сплати аліментів нараховується на весь розмір несплачених у відповідному місяці аліментів за кожний день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, в якому

не проводилося стягнення. Розмір пені за місячним платежем розраховується так: заборгованість зі сплати аліментів за конкретний місяць (місячний платіж) необхідно помножити на кількість днів заборгованості, які відраховуються з першого дня місяця, наступного

за місяцем, у якому мали бути сплачені, але не сплачувалися аліменти,

до дня їх фактичної виплати (при цьому день виконання зобов`язання

не включається до строку заборгованості) та помножити на один відсоток.

Тобто формула така: заборгованість за місяць х кількість днів заборгованості х 1 %.

За цим правилом обраховується пеня за кожним простроченим місячним платежем.

Загальний розмір пені становить суму розмірів пені, обрахованої за кожним місячним (періодичним) платежем.

Якщо заборгованість зі сплати аліментів погашено частково в іншому місяці, то визначення пені на заборгованість зі сплати аліментів розраховується з урахуванням розміру несплаченої частки аліментів

за певний місяць з дня сплати частки місячного платежу і до дня, який передує дню погашення заборгованості за відповідним місячним платежем, помножену на 1 %.

Правило про стягнення неустойки (пені) у розмірі 1 % від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення означає, що при обчисленні загальної суми пені за прострочення сплати аліментів ураховується сума несплачених аліментів та кількість днів прострочення. Оскільки аліменти нараховуються щомісячно, строк виконання цього обов`язку буде різним, отже, і кількість днів прострочення також буде різною залежно від кількості днів у місяці. Тобто пеня за прострочення сплати аліментів повинна нараховуватися на всю суму несплачених аліментів за кожен день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, у якому не проводилося стягнення. Пеня за заборгованість зі сплати аліментів нараховується на всю суму несплачених аліментів за кожний день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, в якому не проводилося стягнення.

Отже, зобов`язання зі сплати аліментів носить періодичний характер

і повинне виконуватися щомісяця, тому при розгляді спорів про стягнення на підставі частини першої статті 196 СК України пені від суми несплачених аліментів суд повинен з`ясувати розмір несплачених аліментів за кожним

із цих періодичних платежів, установити строк, до якого кожне із цих зобов`язань мало бути виконане, та з урахуванням установленого - обчислити розмір пені виходячи із суми несплачених аліментів за кожен місяць окремо від дня порушення платником аліментів свого обов`язку щодо їх сплати до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, підсумувавши розміри нарахованої пені за кожен із прострочених платежів та визначивши її загальну суму.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2020 року у справі № 661/905/19 (провадження № 61-16670сво19) вказано, що положення ЦК України субсидіарно застосовуються для регулювання сімейних відносин. Стягнення пені, передбаченої абзацом першим частини першої статті 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов`язаної сплачувати аліменти. У СК України не передбачено випадки, коли вина платника аліментів виключається. У такому разі підлягають застосуванню норми цивільного законодавства. Якщо платник аліментів доведе, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов`язання, то платник аліментів є невинуватим у виникненні заборгованості і підстави стягувати неустойку (пеню) відсутні. Саме на платника аліментів покладено обов`язок доводити відсутність своєї вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів.

Тобто відповідач зобов`язаний сплачувати аліменти, що свідчить про наявність презумпції вини платника аліментів у виникненні заборгованості

з їх сплати та є підставою для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною першою статті 196 СК України.

При цьому стягнення пені, передбаченої абзацом першим частини першої 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов`язаної сплачувати аліменти.

У справі, яка переглядається Верховним Судом, судами попередніх інстанцій встановлено та не заперечується сторонами, що ОСОБА_2

на підставі рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області

від 23 вересня 2020 року (справа № 161/1495/20), яке відповідачем

не оскаржувалося, має сплачувати на користь ОСОБА_1 аліменти

на утримання їх неповнолітніх дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/3 частини від усіх видів заробітку (доходу), щомісячно, але не менше

50 відсотків прожиткового мінімуму для кожної дитини відповідного віку, починаючи з 28 січня 2020 року і до досягнення старшою дитиною повноліття.

З розрахунку заборгованості від 19 квітня 2022 року, складеного державним виконавцем Першого ВДВС у м. Луцьку П`ясецьким Р. В. убачається,

що за період із січня 2020 року по березень 2022 року ОСОБА_2 мав заборгованість зі сплати аліментів у відповідному розмірі (а. с. 9).

Суди першої та апеляційної інстанцій, задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 , та, визначаючи відповідний розмір пені й період,

за який вона підлягає стягненню з відповідача, врахувавши наведені

у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 333/6020/16-ц, провадження № 14-616цс18, правила для обчислення пені за прострочення сплати аліментів, розрахунок заборгованості від 19 квітня 2022 року, а також часткову сплату відповідачем аліментів, правильно виходили з відсутності підстав для нарахування пені за прострочення сплати аліментів за період із 28 січня 2020 року (день звернення до суду

з позовом про стягнення аліментів) по 23 вересня 2020 року (день ухвалення судового рішення про стягнення аліментів), оскільки

до ухвалення рішення про стягнення аліментів у платника аліментів відсутня вина, що є обов`язковим елементом для стягнення неустойки.

Колегія суддів погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій в оскаржуваній частині.

Правовідносини щодо утримання батьками дитини або дітей

до їх повноліття регулюється главою 15 СК України, яка зокрема передбачає обов`язок батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття,

у визначений за домовленістю між ними спосіб або ж за рішенням суду

з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 СК України (статті 180 181 183 184 189 СК України).

Так, частиною першою статті 191 СК України передбачено, що аліменти

на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову,

а в разі подання заяви про видачу судового наказу - із дня подання такої заяви.

Тлумачення статті 191 СК України дає підстави для висновку, що юридичне значення для визначення часу, з якого присуджуються аліменти на дитину, має час звернення до суду іншого з батьків з позовом або заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів. Виключення із цього правила стосуються стягнення аліментів за минулий час (до пред`явлення позову).

Судовим рішення, яким стягнуто аліменти з ОСОБА_2 , визначено,

що аліменти стягуються з 28 січня 2020 року, тобто з дня пред`явлення позову до суду.

Разом із цим, для застосування зазначеної вище санкції (стягнення неустойки) до платника аліментів необхідні такі умови: існування заборгованості зі сплати аліментів, встановлених рішенням суду

або за домовленістю між батьками згідно з частиною першою статті 189

СК України; наявність винних дій особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти, що призвели до виникнення заборгованості.

Суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, правильно виходив із відсутності вини відповідача у виникненні заборгованості зі сплати аліментів до 23 вересня 2020 року (день проголошення судового рішення про стягнення з ОСОБА_2 аліментів), оскільки відповідачеві стало відомо про необхідність негайної сплати аліментів на користь позивача лише цього самого дня. При цьому вірно, що розмір заборгованості обчислено з дня подачі позову про стягнення аліментів до суду (січень 2020 рік).

За наведених обставин, Верховний Суд відхиляє доводи заявника касаційної скарги про те, що судами неправильно визначено період, за який підлягає стягненню пеня.

При цьому колегія суддів звертає увагу, що відповідач судові рішення

у частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 не оскаржує, тобто визнає розмір пені, визначений районним судом.

Висновки судів попередніх інстанцій не суперечать правовому висновку, викладеному у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня

2019 року у справі № 333/6020/16-ц, провадження № 14-616цс18, а тому посилання заявника на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування частини першої статті 196 СК України відхиляються Верховним Судом, оскільки щодо застосування вказаної норми матеріального права сформована єдина правозастосовча практика.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судових рішень, касаційним судом не встановлено та заявником таких не зазначено.

У цілому доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, є ідентичними доводам, викладеним позивачем у позовній заяві та апеляційній скарзі,

їм уже надавалася оцінка судами, а тому вони не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки не підтверджуються матеріалами справи й зводяться до переоцінки судом доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального

і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів уважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень в цій частині не впливають.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, розподіл судових витрат Верховим Судом

не здійснюється.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, 418, 419 ЦПК України,

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Василюка Ігоря Миколайовича, залишити без задоволення.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11 липня 2022 року та постанову Волинського апеляційного суду від 15 вересня

2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець