Постанова

Іменем України

17 травня 2023 року

м. Київ

справа № 351/611/21

провадження № 61-990св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,

третя особа: Орган опіки і піклування Снятинської міської ради Коломийського району Івано-Франківської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану представником - адвокатом Мацегора Мариною Вікторівною, на рішення Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 19 липня 2022 року у складі судді Собка В. М.та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 06 грудня 2022 року у складі колегії суддів: Пнівчук О. В., Баркова В. М., Бойчука І. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дітей та визначення участі батька у вихованні дітей.

На обґрунтування позовних вимог зазначала, що з 09 вересня 2006 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , який було розірвано рішенням Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 25 лютого 2021 року. Від шлюбу сторони мають двох дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Позивачка вважає, що діти повинні проживати разом із нею, оскільки вона здорова, працездатна молода жінка, офіційно працевлаштована, має стабільний високий дохід, алкогольними напоями не зловживає, не палить, за місцем проживання та за місцем роботи характеризується позитивно.

При цьому вона добре та з усією відповідальністю ставиться до дітей, забезпечує їх усім необхідним, піклується про їхній моральний, фізичний та культурний розвиток, діти добре навчаються в школі, вона возить дітей на відпочинок.

Позивачка вказувала, що питання виховання дітей батьки мають вирішувати спільно і відповідач зобов`язаний брати участь у їх вихованні і має право на особисте спілкування з ними.

Разом із цим відповідач зловживав своїми батьківськими правами та здійснював їх всупереч інтересам дітей, а саме, без узгодження з нею, забирав сина ОСОБА_5 з навчального закладу, під час уроків, порушуючи учбовий процес і добровільно не повертав дитину протягом багатьох днів, вимикаючи засоби телефонного зв`язку дитини та не відповідав сам на її телефонні дзвінки, чим психологічно травмував дитину.

Питання участі у вихованні дітей їхнього батька було розглянуто органом опіки та піклування, 07 грудня 2020 року прийнято розпорядження, у якому визначено порядок участі у вихованні дітей ОСОБА_2 та зазначено, що зустрічі повинні відбуватись «за попередньою домовленістю із матір`ю».

Проте ОСОБА_2 навмисно, без попередження з`являвся з вимогою забрати дітей і щоразу влаштовував скандали, що нерідко закінчувались викликом патрульної поліції.

Такі дії відповідача здійснюються всупереч інтересам дітей та травмують їх психологічно.

Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_1 просила:

- визначити місце проживання неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом із нею за місцем її проживання по АДРЕСА_1 ;

- визначити участь батька ОСОБА_2 шляхом надання йому можливості бачитись та спілкуватися із дітьми в наступному порядку: побачення з понеділка по п`ятницю під час робочого дня за місцем навчання дітей; спільний відпочинок у вихідні дні з 12:00 год до 16:00 год, попередньо повідомивши мати дітей, не роз`єднуючи рідних братів; необмежене спілкування з дітьми особисто засобами телефонного, поштового, електронного та іншого засобу зв`язку, що не передбачає безпосереднього фізичного спілкування між ними.

У травні 2021 року ОСОБА_2 звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дітей з батьком та визначення участі матері у вихованні дітей.

На обґрунтування зустрічних позовних вимог зазначав, щоз 09 вересня 2006 року він перебував із ОСОБА_1 у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 25 лютого 2021 року.

Зазначає, що ОСОБА_1 чинить неправомірні дії відносно нього, забороняючи йому бачитись та спілкуватись з їхніми дітьми.

Вважає розпорядження органом опіки та піклування від 07 грудня 2020 року про визначення порядку його участі у вихованні дітей упередженим. При цьому, вказує, що його заява про визначення участі матері дітей у їх вихованні органом опіки залишена без реагування.

Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_2 просив суд:

- визначити місце проживання неповнолітніх дітей за місцем проживання батька по АДРЕСА_2 ;

- визначити участь матері ОСОБА_1 у вихованні дітей шляхом надання їй можливості бачитись та спілкуватися з дітьми в наступному порядку:

- побачення з понеділка по п`ятницю протягом робочого дня за місцем навчання дітей;

- побачення та спілкування за попередньою домовленістю в телефонному режимі з дітьми з 17 годин по п`ятницях до 17 годин неділі за місцем проживання матері за бажанням кожної дитини окремо;

- необмежене спілкування з дітьми особисто засобами телефонного, поштового, електронного та іншого засобу зв`язку, що не передбачає безпосереднього фізичного спілкування між ними.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 19 липня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визначено місце проживання неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , біля матері ОСОБА_1 за місцем її проживання по АДРЕСА_1 .

Визначено участь батька ОСОБА_2 шляхом надання йому можливості бачитись та спілкуватися із дітьми в наступному порядку:

- побачення з понеділка по п`ятницю під час робочого дня за місцем навчання дітей;

- побачення та спілкування за попередньою домовленістю в телефонному режимі з дітьми з 10 години суботи до 17 години неділі за місцем проживання батька за бажанням кожної дитини окремо;

- необмежене спілкування з дітьми особисто засобами телефонного, поштового, електронного та іншого засобу зв`язку, що не передбачає безпосереднього фізичного спілкування між ними.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.

Ухвалюючи рішення про задоволення первісного позову ОСОБА_1 та відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 , суд першої інстанції, врахувавши інтереси малолітніх дітей, їх психологічний стан, права та інтереси на гармонійний розвиток та належне виховання, дотримуючись балансу між інтересами дітей, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в їх інтересах, дійшов висновку про необхідність визначення місця проживання дітей разом із матір`ю, визначивши при цьому участь батька у вихованні дітей.

При цьому суд вважав, що це відповідатиме найкращому забезпеченню інтересів дітей, оскільки вони тривалий час проживають разом з матір`ю, мають за місцем свого проживання стійкі соціальні зв`язки, навчаються в школі за місцем проживання.

Суд також врахував однакове добре ставлення батьків до своїх дітей та вказав на негативне ставлення старшого сина до батька, зазначивши, що проживання дітей з батьком у вказаній ситуації може негативно вплинути на подальший їх розвиток.

Суд зазначив, що визначення місця проживання дітей з матір`ю не може впливати на рівні права батька щодо своїх дітей, та наголосив на неприпустимість з боку матері чинити перешкоди у його спілкуванні та відвідуванні дітей.

Не погодившись із цим рішенням, ОСОБА_2 через представника - адвоката Мацегору М. В. звернувся до суду з апеляційною скаргою.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 06 грудня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_6 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 19 липня 2022 року - без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, а передбачених законом підстав для скасування рішення місцевого суду при апеляційному розгляді не встановлено.

Узагальнені доводи касаційної скарги

18 січня 2023 року ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Мацегора М. В., засобами поштового зв`язку звернувся до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 19 липня 2022 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 06 грудня 2022 року.

В касаційній скарзі заявник просить скасувати оскаржені судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, та без урахування правових висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 22 лютого 2023 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

10 березня 2023 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 14 квітня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 09 вересня 2006 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 25 лютого 2021 року розірвано.

Від шлюбу у сторін є двоє неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Розпорядженням Снятинської районної державної адміністрації № 275 від 07 грудня 2020 року за заявою ОСОБА_1 визначено участь батька ОСОБА_2 у вихованні малолітніх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 шляхом надання йому можливості бачитись та спілкуватись із дітьми у такому порядку: щотижня за попередньою домовленістю із матір`ю ОСОБА_1 , а також із п`ятниці 16:00 год до неділі 16:00 год за місцем проживання батька ОСОБА_2 ; графік побачень може бути змінено за спільною згодою та домовленістю батьків; при цьому батькам вказано, що при виконанні графіку побачень із дітьми рідні брати не можуть бути роз`єднані, та батьків ОСОБА_2 і ОСОБА_1 було попереджено, що за невиконання рішення органу опіки і піклування щодо визначення способів участі у вихованні дітей та спілкуванні із ними батька несуть відповідальність у порядку визначеному чинним законодавством.

Згідно з довідкою Снятинського ліцею «Інтелект» № 92 від 18 вересня 2020 року ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , навчається в Снятинському ліцеї «Інтелект» з 14 січня 2020 року, документів щодо переходу ОСОБА_4 на навчання до іншого навчального закладу не надходило, заяви батьків з проханням передати його особову справу до ліцею не надходило, та від початку 2020-2021 навчального року ОСОБА_4 не відвідував начальний заклад 9 днів без поважної причини.

Згідно з повідомленням Снятинського ВП ГУНП у Івано-Франківській області від 30 вересня 2020 року розглянуто заяву ОСОБА_1 з приводу неправомірних дій відносно ОСОБА_1 зі сторони ОСОБА_2 ОСОБА_1 було рекомендовано звернутися з захистом своїх прав до Снятинського районного суду Івано-Франківської області.

З Акту обстеження матеріально-побутових умов № 247 від 23 квітня 2021 року вбачається, що ОСОБА_2 проживає у с. Шевченкове Коломийського району разом із своїми батьками ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , умови проживання сім`ї зразкові.

Згідно з характеристикою Заболотівської селищної ради № 43 від 23 квітня 2021 року ОСОБА_2 характеризується позитивно, є приватним підприємцем, працює стоматологом у с. Стецева, алкогольні напої не вживає, шкідливих звичок не має.

Згідно з довідками Інспектора ювенальної превенції від 05 квітня 2021 року, від 06 квітня 2021 року та від 06 квітня 2021 року, виданими за повідомленнями на спецлінію «102» ОСОБА_2 щодо неправомірних дій його колишньої дружини ОСОБА_1 з приводу ненадання можливості ОСОБА_2 бачитись із дітьми, встановлено, що в діях ОСОБА_1 не вбачаються ознаки злочину чи адміністративного правопорушення. Згідно наданих ОСОБА_1 пояснень вона не забороняє колишньому чоловікові бачитись із дітьми, однак ОСОБА_2 заздалегідь не повідомив її про приїзд. Окрім того, старший син не бажає бачитися із батьком, а тому щоб не роз`єднувати дітей вона не може надати батькові дозвіл бачитися із молодшим сином.

Відповідно до висновку Органу опіки і піклування, затвердженого рішенням виконавчого комітету Снятинської міської ради № 182-11/2021 від 30 липня 2021 року, Орган опіки і піклування, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей, вважає за доцільне визначити місце проживання неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , біля матері ОСОБА_1 за місцем її проживання по АДРЕСА_1 , а також визначити участь батька ОСОБА_2 шляхом надання йому можливості бачитись та спілкуватися із дітьми в наступному порядку: побачення з понеділка по п`ятницю під час робочого дня за місцем навчання дітей; побачення та спілкування за попередньою домовленістю в телефонному режимі з дітьми з 10 години суботи до 17 години неділі за місцем проживання батька за бажанням кожної дитини окремо; необмежене спілкування з дітьми особисто засобами телефонного, поштового, електронного та іншого засобу зв`язку, що не передбачає безпосереднього фізичного спілкування між ними.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій відповідають не у повній мірі .

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України) сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до частини четвертої статті 29 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Згідно статті 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Згідно зі статтею 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

Відповідно до частини першої, другої статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).

У параграфі 54 рішення Європейського суду з прав людини «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

При визначенні місця проживання дитини судам необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Після розірвання шлюбу між сторонами у лютому 2021 року діти залишилися проживати з матір`ю ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з довідкою директора Снятинського ліцею «Інтелект» № 92 від 18 вересня 2020 року ОСОБА_9 навчається у Снятинському ліцеї «Інтелект» з 14 січня 2020 року.

Встановлено, що ОСОБА_1 працює в бригаді екстреної швидкої допомоги м. Снятин, а ОСОБА_2 працює стоматологом в с. Стецева та є фізичною особою-підприємцем.

Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

У зв`язку з надходженням до Служби у справах дітей Снятинської міської ради позовної заяви ОСОБА_1 та зустрічної позовної заяви ОСОБА_2 про визначення місця проживання дітей, службою у справах дітей складено висновок, затверджений рішенням виконавчого комітету Снятинської міської ради № 182-11/2021 від 30 липня 2021 року, відповідно до якого служба у справах дітей визнала за доцільне визначити місце проживання дітей з матір`ю та визначити участь батька у вихованні дітей у встановленому порядку.

З огляду на викладене, виходячи з інтересів дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце його навчання, психологічний стан, права та інтереси на гармонійний розвиток та належне виховання, а також дотримуючись балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в їх інтересах, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, розглядаючи справу, дійшов обґрунтованого висновку про визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з матір`ю, оскільки це сприятиме якнайкращому забезпеченню його інтересів.

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

При таких обставинах Верховний Суд дійшов висновку про залишення оскаржуваних судових рішень в частині вирішення позовних вимог про визначення місця проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з матір`ю ОСОБА_1 за місцем її проживання- без змін, а касаційну скаргу в цій частині - без задоволення.

Разом із цим колегія суддів Верховного Суду не може погодитись з висновками судів попередніх інстанцій в частині вирішення позовних вимог про визначення місяця проживання неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з наступних підстав.

Відповідно до частини другої статті 29 ЦК України фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Статтею 160 СК України встановлено, що місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Частиною першою статті 161 ЦК України визначено, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Таким чином, у разі спору місце проживання малолітньої дитини (фізичної особи у віці до чотирнадцяти років) визначається органом опіки та піклування або судом, проте при вирішенні вказаного питання, що стосується дитини, яка досягла 14 років, то закон не передбачає можливості вирішення такого спору органом опіки та піклування або судом, оскільки в цьому випадку слід керуватися частиною третьою статті 160 СК України та положеннями частини другої статті 29 ЦК України.

У справі, яка переглядається, встановлено, що ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 і на час звернення до суду з позовом та розгляду справи у суді першої інстанції йому виповнилося 14 років.

Отже, в силу вищенаведених норм чинного законодавства він може вільно обирати собі місце проживання з кимось із батьків, які мають у власності житлові приміщення.

Суд не може визначати місце проживання дитини, яка досягла 14 років за позовом когось із батьків, оскільки таке право вибору місця проживання надано законом самій дитині.

Приймаючи до уваги викладене, враховуючи положення частини другої статті 29 ЦК України та частини третьої статті 160 СК України, колегія суддів Верховного Суду вважає, що підстави для визначення судом місця проживання дитини, якій виповнилось 14 років, відсутні, тому у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 щодо визначення місця проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , необхідно було відмовити.

Наведене узгоджується з правовими висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 25 січня 2018 року у справі № 537/5119/15-ц (провадження № 61-1229св18), від 28 січня 2021 року у справі № 753/6498/15 (провадження № 61-10851св20), від 28 вересня 2022 року у справі № 686/18140/21 (провадження № 61-6611св22).

Суд першої інстанції не врахував зазначені обставини та дійшов помилкового висновку про визначення місця проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Також, оскільки місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не визначено, позовні вимоги про визначення участі батьків у його вихованні задоволенню не підлягають.

Апеляційний суд допущене судом першої інстанції неправильне застосування норм матеріального права не усунув.

Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (стаття 412 ЦПК України).

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, судові рішення судів першої та апеляційної інстанції в частині вирішення позовних вимог про визначення місця проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та визначення участі батьків у його вихованні підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог у цій частині.

Щодо позовних вимог про визначення батька у вихованні ОСОБА_4 .

Згідно з пунктом 3 статті 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

За змістом статей 150 155 СК України, здійснюючи свої права та виконуючи обов`язки, батьки повинні передусім дбати про інтереси дитини, батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Згідно статті 153 СК України передбачено, що мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли це право обмежене законом.

Статтею 141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Відповідно до статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

У статті 158 СК України передбачено, що за заявою матері, батька дитини орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї.

Відповідно до частини другої статті 159 СК України, суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо) місце та час їхнього спілкування. Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі стан психічного здоров`я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами.

Визначивши місце проживання малолітнього ОСОБА_4 з матір`ю, установивши, що між сторонами склалися стосунки, які ускладнюють можливість ОСОБА_2 спілкуватися з сином, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, врахувавши обставини справи, недосягнення між батьками згоди щодо порядку участі у вихованні дитини, а також зважаючи на розпорядок дня та необхідність забезпечення дитині права на відпочинок, дійшов обґрунтованого висновку про доцільність встановити конкретний спосіб та час участі ОСОБА_2 у вихованні та спілкуванні із сином ОСОБА_4 .

Визначений судом порядок та час спілкування батька з сином ОСОБА_4 відповідає інтересам дитини, забезпечує справедливу рівновагу між інтересами дитини та батьків, а також рівність прав батьків щодо дитини, не має нав`язливого та обтяжливого характеру для дитини, та сприяє налагодженню довірливих відносин батька із сином.

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення оскаржуваних судових рішень в частині вирішення позовних вимог про визначення участі батьків у вихованніОСОБА_4 без змін, а касаційну скаргу в цій частині - без задоволення.

Керуючись статтями 400 409 410 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану представником - адвокатом Мацегорою Мариною Вікторівною, задовольнити частково.

Рішення Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 19 липня 2022 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 06 грудня 2022 року в частині вирішення позовних вимог про визначення місця проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та визначення участі батьків у його вихованні скасувати.

Ухвалити у цій частині нове рішення.

У задоволенні позовних вимог в частині визначення місця проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та визначення участі батьків у його вихованні відмовити.

Рішення Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 19 липня 2022 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 06 грудня 2022 року в частині вирішення позовних вимог про визначення місця проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та визначення участі батьків у його вихованні залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун

М. Ю. Тітов