Постанова

Іменем України

08 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 757/26746/17-ц

провадження № 61-2733св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач),Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк",

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційні скарги Акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" та ОСОБА_1, подану представником Дугіновим Дмитром Андрійовичем, на постанову Київського апеляційного суду від 21 січня 2020 року у складі колегії суддів:Сушко Л. П., Гуля В. В.,

Сліпченка О. І.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "ПриватБанк", правонаступником якого є Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк", Банк),

в якому, з урахуванням зміни позовних вимог, просив стягнути з відповідача на свою користь суму вкладу:

за договором № SAMDN01000720210508 у розмірі 99 237,84 дол. США; 2 642,72 дол. США - нараховані відсотки за період з 01 березня 2014 року до 29 жовтня 2014 року; 293,18 дол. США - ненараховані відсотки за період з 30 жовтня

2014 року до 03 травня 2017 року; 10 дол. США - ненараховані відсотки за період з 04 травня 2017 року до 06 травня 2018 року; 29 529 723,68 грн - пеня у розмірі трьох відсотків річних за кожен день прострочення на підставі частини 5 статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" за період

з 15 травня 2016 року до 15 травня 2017 року та 275 654,24 грн - три проценти річних за період з 30 жовтня 2014 року до 06 травня 2018 року, у зв'язку із неповерненням грошових коштів за договором № SAMDN01000720210508;

за договором № SAMDN01000720209840 56 453,88 євро - суму вкладу; 1 127,53 євро - нараховані відсотки за період з 01 березня 2014 року до 29 жовтня

2014 року; 1 418,31 євро - не нараховані відсотки за період з 30 жовтня 2014 року до 03 травня 2017 року; 5,69 євро - ненарахованої відсотки за період з 04 травня 2017 року до 06 травня 2018 року, 18 310 197,41 грн - пеня у розмірі трьох відсотків за кожен день прострочення на підставі частини 5 статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" за період з 15 травня 2016 року до

15 травня 2017 року; 187 698,24 грн - три проценти річних за період з 30 жовтня 2014 року до 06 травня 2018 року, у зв'язку із неповерненням грошових коштів за договором № SAMDN01000720209840.

Всього просив стягнути з відповідача: 104 383,74 дол. США; 59 005,41 євро та

49 784 273,57 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 30 вересня 2011 року між ОСОБА_1 та АТ КБ "ПриватБанк" в м. Алушта укладено договір банківського вкладу № SAMDN01000720209840 на суму 1 827,22 євро строком на 12 місяців під 3 % річних на суму вкладу та договір банківського вкладу № SAMDN01000720210508 на суму 5 757,10 дол. США строком на 12 місяців під 4 % річних на суму вкладу

з можливістю безперешкодного поповнення вкладу або зняття грошових коштів без розірвання договору.

У жовтні 2014 року позивач звернувся із заявою до АТ КБ "ПриватБанк" про розірвання вказаних договорів банківських вкладів, повернення коштів та нарахованих на них відсотків, проте суму вкладів і нарахованих відсотків відповідач не повернув.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції, постанов судів апеляційної та касаційної інстанцій

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 09 жовтня 2018 року позов задоволено частково.

Стягнено з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором № SAMDN01000720210508 у розмірі 104 383,74 дол. США, три проценти річних в розмірі 275 654,24 грн, пеню в розмірі 2 786 574,96 грн та за договором № SAMDN01000720209840 - суму вкладу та відсотки в розмірі

59 005,41 євро, три проценти річних в розмірі 187 698,24 грн, пеню в розмірі

1 819 480,19 грн.

Стягнено з АТ КБ "Приватбанк" в дохід держави судовий збір в розмірі 148 533,70
грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що зобов'язання сторін за договорами банківських вкладів припиняються з моменту їх належного виконання.

Оскільки внесені ОСОБА_1 грошові кошти на його вимогу повернуто не було, то він має право на отримання процентів за користування банком депозитними коштами, а також на отримання три проценти річних за невиконання грошового зобов'язання на підставі статті 625 ЦК України та пені на підставі Закону України "Про захист прав споживачів".

Постановою Київського апеляційного суду від 08 квітня 2019 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону, обставини справи встановлені повно, а доводи апеляційної скарги не підтверджені належними та допустимими доказами і не спростовують висновків суду першої інстанції. Позивач довів належними та допустимими доказами наявність заборгованості за депозитними договорами, яка підлягає стягненню з відповідача.

Постановою Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року касаційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково, постанову апеляційного суду скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Верховний Суд виходив із того, що апеляційний суд не дослідив та не дав оцінки доводам відповідача щодо зняття ОСОБА_1 з банківського депозитного рахунку № НОМЕР_1 30 січня 2014 року суми в розмірі 30 000 дол. США та з банківського депозитного рахунку № НОМЕР_2 29 січня 2014 року - 30 000 євро. На підтвердження вказаних фактів суду надані банківські виписки по валютним рахункам № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2, які, крім фактів зняття зазначених сум, також підтверджують розмір наявного залишку грошових коштів на вказаних депозитних рахунках станом на час подання позову у розмірі 39 874,99 доларів США та 27 166,54 євро відповідно.

Крім того, про аналогічний залишок грошових коштів на вказаних банківських рахунках свідчить довідка від 29 січня 2018 року № 9TKOOHS41MAT3MH7, особисто надана позивачем до суду 05 квітня 2018 року для долучення до матеріалів справи.

Також суд апеляційної інстанції залишив поза увагою доводи АТ КБ "ПриватБанк" щодо неправомірного стягнення судом першої інстанції

з відповідача в дохід держави судового збору в розмірі 148 533,70 грн, у той час як підпункт 1 пункту 1 статті 4 Закону України "Про судовий збір" передбачає максимальний розмір судового збору за позовами, які подає фізична особа -

5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 21 січня 2020 року апеляційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково, рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнено з АТ КБ "Приватбанк" на користь ОСОБА_1 за договором банківського вкладу від 30 вересня 2011 року № SAMDN01000720209840 суму вкладу у розмірі 27
166,54 євро; відсотки за період з 31 березня 2014 року по

27 жовтня 2014 року в розмірі 468,90 євро; три проценти річних за період

з 30 жовтня 2014 року по 06 травня 2018 року у розмірі 74 484,66 грн та пеню

у розмірі 705 786,71 грн.

Стягнено з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 за договором банківського вкладу від 30 вересня 2011 року № SAMDN01000720210508 суму вкладу у розмірі 39 874,99 дол. США; відсотки за період з 31 березня 2014 року по 27 жовтня 2014 року в розмірі 917,67 дол. США; три проценти річних за період

з 30 жовтня 2014 року по 06 травня 2018 року в розмірі 98 344,93 грн; пеню за період з 15 травня 2016 року по 15 травня 2017 року в розмірі 931 878,52 грн.

Стягнено з АТ КБ "ПриватБанк" у дохід держави судовий збір у розмірі 8 000,00
грн.

Апеляційний суд виходив з того, що при ухваленні судового рішення суд першої інстанції не врахував обставини зняття коштів з рахунків позивачем

30 січня 2014 року та 29 січня 2014 року та зробив помилковий висновок про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача суми банківського вкладу за договором № SAMDN01000720210508 в розмірі 99 237,84 дол. США та суми вкладу за договором № SAMDN01000720209840 в розмірі

56 453,88 євро.

Ненараховані відсотки щодо банківського вкладу у розмірі 4 % за умовами договору банківського вкладу від 30 вересня 2011 року № SAMDN01000720210508 за період з 31 березня 2014 року по 27 жовтня

2014 року складають 917,67 дол. США із розрахунку: 39 874,99 дол. США* 4%:: 365 днів * 210 днів - кількість днів за вказаний період.

Відповідно до вимог статті 625 ЦК України за зазначеним договором банківського вкладу підлягає стягненню три проценти річних за прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання за період з 30 жовтня

2014 року по 06 травня 2018 року у розмірі 4 208,17 дол. США, що становить

93 344,93 грн із розрахунку курсу НБУ долара США станом на січень 2020 року

у розмірі 1 дол. США = 23,37 грн, виходячи із розрахунку: 39 874,99 дол.

США* 3 %: 365 днів * 1 284 дні - кількість днів за вказаний період.

Відповідно до частини 5 статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" за вказаним договором банківського вкладу підлягає стягненню пеня за період з 15 травня 2016 року по 15 травня 2017 року у розмірі 446 679,62 дол. США, що становить 10 438 902,88 грн із розрахунку курсу НБУ долара США станом на січень 2020 року у розмірі 1 дол. США = 23,37 грн, виходячи із розрахунку: (39 874,99 дол. США (тіло кредиту) + 917,67 (не нараховані відсотки))* 3 % * 365 днів.

На підставі частини 3 статті 551 ЦК України суд апеляційної інстанції вважав за можливе зменшити розмір неустойки до розміру суми банківського вкладу, оскільки він значно перевищує розмір збитків, а тому підлягає стягненню неустойка в сумі 931 878,52 грн.

Крім того, ненараховані відсотки щодо банківського вкладу у розмірі 3 % за умовами договору банківського вкладу від 30 вересня 2011 року № SAMDN01000720209840 за період з 31 березня 2014 року по 27 жовтня

2014 року складають - 468,90 євро із розрахунку: 27 166,54 євро * 3 %: 365 днів * * 210 днів - кількість днів за вказаний період.

Відповідно до вимог статті 625 ЦК України за зазначеним договором банківського вкладу підлягає стягненню три проценти річних за прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання за період з 30 жовтня

2014 року по 06 травня 2018 року у розмірі 2 867,00 євро, що становить 74 484,66
грн із розрахунку курсу НБУ євро станом на січень 2020 року у розмірі 1 євро =

= 25,98 грн, виходячи із розрахунку: 27 166,54 * 3 %: 365 днів * 1 284 дні - кількість днів за вказаний період.

Згідно з частиною 5 статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" за вказаним договором банківського вкладу підлягає стягненню пеня за період

з 15 травня 2016 року по 15 травня 2017 року у розмірі 7 861 757,39 грн із розрахунку курсу НБУ євро станом на січень 2020 року у розмірі 1 євро = 25,98
грн, виходячи із розрахунку: виходячи із розрахунку: (27 166,54 (тіло кредиту) +

+ 468,90 (ненараховані відсотки)) * 3% * 365 днів.

Проте на підставі статті 551 ЦК України суд апеляційної інстанції вважав за можливе зменшити розмір неустойки до розміру суми банківського вкладу, оскільки він значно перевищує розмір збитків, а тому підлягає стягненню неустойка в сумі 705 786,71 грн.

Крім того, суд першої інстанції помилково зазначив у описовій частині судового рішення, що позивач відмовився від позовних вимог у частині стягнення пені

у розмірі трьох відсотків вартості послуги за кожний день прострочення, передбаченої частиною 5 статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів", оскільки в матеріалах справи відсутні письмові докази на підтвердження цієї обставини, а також пояснення позивача, що підтверджуються аудіозаписом судового засідання.

Суд першої інстанції безпідставно керувався статтями 1066 та 1070 ЦК України, оскільки дані норми матеріального права регулюють договір банківського рахунку та проценти за користування коштами, що знаходяться на рахунку,

а в даній справі правовідносини виникли із договору банківського вкладу, який регулюється статтями 1058, 1059, 1060, 1061, 1064, 1065 ЦК України, якими суд і повинен був керуватися при вирішенні даного спору.

Суд апеляційної інстанції вважав обґрунтованими доводи апеляційної скарги щодо неправомірного стягнення судом першої інстанції з відповідача в дохід держави судового збору в розмірі 148 533,70 грн, оскільки суд не звернув уваги на підпункт 1 пункту 1 статті 4 Закону України "Про судовий збір", який передбачає максимальний розмір судового збору за позовами, які подає фізична особа - 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Тому,

з відповідача підлягає стягненню в дохід держави судовий збір у розмірі

8 000,00 грн.

Аргументи учасників справи

У лютому 2020 року АТ КБ "ПриватБанк" подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило постанову апеляційного суду в частині задоволених позовних вимог про стягнення пені відповідно до вимог частини 5 статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" скасувати, в цій частині ухвалити нове рішення, яким зменшити розмір стягненої судом пені, щонайменше до розміру нарахованих відсотків за депозитними договорами; в іншій частині - залишити без змін; вирішити питання про розподіл судових витрат.

Касаційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" мотивовано тим, що судом апеляційної інстанції не враховані при вирішенні спору висновки Верховного Суду про зменшення на підставі частини 3 статті 551 ЦК України розміру пені, розрахованої відповідно до частини 5 статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів", у яких зазначено про необхідність дотримання принципу розумності, справедливості та пропорційності, засад цивільного судочинства при вирішенні питання стягнення розміру пені нарахованої відповідно до Закону України "Про захист прав споживачів". Суд зобов'язаний встановити баланс між застосованим до порушника заходом відповідальності у вигляді неустойки та оцінкою дійсного розміру збитків, заподіяних у результаті конкретного правопорушення з врахуванням істотних обставин.

Сума пені підлягає зменшенню, оскільки розмір неустойки не може значно перевищувати розмір збитків та при її стягненні судом повинні застосовуватися принципи розумності та справедливості.

Оскільки саме відсотки, які нараховуються на депозит (вклад), є доходом (прибутком) особи, якій вони належать до сплати, то лише відсотки можуть бути віднесені до збитків особи, а суд, керуючись частиною 3 статті 551 ЦК України, може зменшити розмір пені, яку нарахував позивач, щонайменше до розміру відсотків, які не були отримані вкладником.

Тому судом не правильно застосовано частину 3 статті 551 ЦК України, що призвело до стягнення судом розміру суми, що не відповідає принципу розумності та справедливості. Судове рішення в частині задоволених позовних вимог про стягнення за договорами від 30 вересня 2011 року пені відповідно до вимог частини 5 статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" не

є законним та обґрунтованим.

У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду і залишити в силі рішення суду першої інстанції, покласти судові витрати на відповідача.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 мотивовано тим, що висновки апеляційного суду про часткове задоволення позову є помилковими у зв'язку із тим, що

у матеріалах справи відсутні належні докази того, що кошти зняті саме ОСОБА_1, а також того, що кошти взагалі були зняті з рахунків. Два аркуші паперу, які банк називає "виписками про рух коштів по рахунках", які не містять оригіналу підпису посадової особи та печатки банку, яких не існувало на час розгляду справи судом першої інстанції та які з'явилися вже після ухвалення рішення судом першої інстанції, не є належними доказами.

Позивач довів факт передання банку коштів у загальному обсязі 99 237,84 дол. США та 56 453,88 євро, а банк не довів факт того, що позивач або хтось інший зазначені кошти або їх частину зняв з депозитних рахунків. Тому рішення суду першої інстанції про задоволення позову є законним і обґрунтованим.

У справі, яка переглядається, апеляційний суд у порушення підпункту "в" пункту 3 частини 1 статті 382 ЦПК України формально зробив висновок, що кошти в сумі 30 000,00 дол. США та 30 000,00 євро зняті з депозитних рахунків саме позивачем, а не будь ким іншим. Такі висновки суду ґрунтуються лише на припущеннях. Суд апеляційної інстанції не дав оцінки доводам представника позивача, викладеним під час судового засідання 21 січня 2020 року та

у письмовому вигляді переданим суду, відносно розходження в обсязі залишку коштів на рахунку № НОМЕР_1 після, начебто, зняття позивачем

30 000,00 дол. США.

У травні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з відзивом, поданим представником - адвокатом Дугіновим Д. А., у якому просив не зменшувати розмір пені.

Відзив мотивовано тим, що позивач з врахуванням висновку в постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 761/26293/16-ц має право на стягнення пені у суттєвому розмірі. Висновок відповідача в касаційній скарзі, що пеня, нарахування якої передбачено частиною 5 статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів", повинна бути стягнута у розмірі нарахованих відсотків за депозитними договорами з посиланням на висновок у постанові Верховного Суду від 05 червня 2019 року у справі № 757/32522/17-ц є неправильним. Враховуючи, що послугою банку після закінчення дії депозитного договору або отримання банком вимоги вкладника видати вклад є видача грошової суми, яка складається з суми вкладу та суми відсотків нарахованих за користування вкладом, а також пункт 17 статті 1 Закону України "Про захист прав споживачів" благом є видача/повернення/надання/передача банком вкладнику його коштів (депозиту), переданих банку раніше на зберігання та примноження.

У постановах Верховного Суду України від 11 травня 2016 року у справі № 6-37цс16, від 01 червня 2016 року у справі № 6-2558цс15, від 28 вересня

2016 року у справі № 6-1699цс16, від 13 березня 2017 року у справі № 6-2128цс16, від 13 вересня 2017 року у справі № 6-1881цс16 зроблений висновок, що пеня у розмірі три проценти за кожен день прострочення на підставі частини 5 статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів"

з дня витребування вкладу до дня ухвалення судового рішення повинна нараховуватися не на ненараховані або невиплачені відсотки, а на сам вклад.

Аналогічний висновок зроблено в постановах Верховного Суду від 12 лютого 2018 року у справі № 753/2454/16-ц, від 14 лютого 2018 року у справі № 761/24140/15-ц, від 04 квітня 2018 року у справі № 367/7401/14-ц, від

28 березня 2018 року у справі № 754/931/15-ц, від 18 квітня 2018 року у справі № 201/17457/15-ц, від 15 травня 2018 року у справі № 761/31569/16-ц, від

18 липня 2018 року у справі № 201/12075/14-ц, від 19 вересня 2018 року у справі № 761/46145/16-ц, від 01 жовтня 2018 року у справі № 761/42169/16-ц, від

05 грудня 2018 року у справі № 369/8423/16-ц, від 06 грудня 2018 року у справі № 235/6674/16-ц, від 20 грудня 2019 року у справі № 757/70995/17-ц.

Відмова Банку виконати розпорядження клієнта з видачі належних йому за договором банківського рахунку сум свідчить про невиконання банком своїх зобов'язань та має наслідком настання відповідальності, передбаченої законом у вигляді сплати пені в розмірі трьох відсотків від суми утримуваних банком коштів за кожен день з моменту звернення клієнта з вимогою про видачу коштів до дня фактичної видачі (постанови Великої Палати Верховного Суду від

20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц (провадження № 14-64цс19), Верховного Суду від 05 червня 2019 року у справі № 757/32522/17-ц (провадження № 61-461св19)).

У постанові Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 359/8114/17, аналогічній справі, що переглядається, зазначено, що висновок апеляційного суду про те, що вартість послуги за договором банківського вкладу - це лише розмір процентів, які банк має сплатити за користування коштами вкладника, не відповідає вимогам законодавства України, зокрема пункту 17 частини 1 статті 1 Закону України "Про захист прав споживачів", яким визначено, що послугою є діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага. Таким благом є видача (повернення) вкладнику його коштів. Аналогічні висновки зробила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц (провадження № 14-64цс19), від 20 грудня 2019 року у справі № 757/70995/17-ц (провадження № 61-20253св19). Тому посилання відповідача на постанову Верховного Суду від 05 червня 2019 року у справі № 757/32522/17-ц (провадження № 61-461св19) є безпідставним. У постанові Верховного Суду від 20 грудня 2019 року у справі № 757/70995/17-ц (провадження № 61-20253св19) зроблено висновок, що благом є видача (повернення) вкладнику його коштів.

Застосування механізму/методики обчислення пені на підставі частини 5 статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів", відповідно до якої суди зменшують пеню до 100 % від розміру утримуваних коштів, широко застосовувався судами (постанови Верховного Суду від 19 вересня 2018 року

у справі № 761/46145/16-ц, від 01 жовтня 2018 року у справі № 761/42169/16-ц, від 06 грудня 2018 у справі № 235/6674/16-ц, від 19 лютого 2020 року у справі № 757/33041/18-ц та від 12 лютого 2020 року № 643/6454/16-ц). Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16 (провадження № 14-360цс19) підтвердила правомірність та відповідність принципу співмірності стягнення пені у розмірі утримуваних банком коштів, належних позивачу.

Верховний Суд у постанові від 15 травня 2019 року в аналогічній справі № 760/20593/15-ц (провадження № 61-17533св18) підтвердив правомірність стягнення пені у розмірі, що дорівнює сумі вкладу та процентів.

Крім того, у справі № 761/26293/16-ц Велика Палати Верховного Суду підтвердила правомірність стягнення пені у розмірі трьох відсотків від суми утримуваних банком коштів за кожен день з моменту звернення клієнта

з вимогою про видачу коштів до дня фактичної видачі. Велика Палата вважала справедливим стягнення за 45 днів прострочення повернення коштів неустойки у розмірі 100 000 грн, який співмірний (приблизно дорівнює) сумі утримуваних банком коштів 4 512,26 євро.

Зменшуючи суму пені на підставі статті 551 ЦК України суд має зменшити суму пені не до суми відсотків, яку банк мав сплатити, але досі не сплатив, а до суми утримуваних банком коштів.

Натомість у справі, що переглядається, позивач звернувся до АТ КБ "ПриватБанк" з вимогою про повернення належних йому коштів ще у жовтні 2014 року, рахунки позивача заблоковані банком у березні 2014 року, з того

ж часу припинено нарахування відсотків, тобто порушення прав позивача триває вже більше 6 років. Тому при наданні оцінки обсягу пені необхідно врахувати "нульову" ступінь виконання боргового зобов'язання відповідачем за 6 років та майновий стан АТ КБ "ПриватБанк", який у 2019 році збільшив чистий прибуток у 4,4 рази, тобто на 440 % при середньому річному показнику зростання ВВП в Україні на 3,3 %.

Рух справи, межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції

в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина 1 статті 400 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 03 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргоюАТ КБ "ПриватБанк".

В ухвалі зазначено, щоу касаційній скарзі представник заявника посилається на пункт 1 частини 2 статті 389 ЦПК України (суди попередніх інстанцій

в оскаржуваних судових рішеннях застосували норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку) як на підставу оскарження судового рішення.

Зокрема, представник заявника у касаційній скарзі зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні не урахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 05 червня

2019 року у справі № 757/32522/17, від 02 жовтня 2019 року у справі № 201/18575/17, від 20 грудня 2019 року у справі № 757/18977/18-ц, від 29 січня 2020 року у справі № 757/53464/18 та від 19 лютого 2020 року у справі № 757/49408/18. Отже, наведені в касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження.

Ухвалою Верховного Суду від 03 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1.

У зазначеній ухвалі вказано, щоу касаційній скарзі представник заявника посилається на пункт 1 частини 2 статті 389 ЦПК України, оскільки на його думку суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні не урахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 березня

2018 року у справі № 761/24881/16-ц (провадження № 14-57цс18) та у постанові Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі № 758/824/17 (провадження № 61-22164св18). Отже, наведені в касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження.

Ухвалою Верховного Суду від 30 квітня 2020 року клопотання АТ КБ "ПриватБанк" про зупинення виконання судового рішення задоволено, зупинено виконання постанови апеляційного суду до закінчення касаційного провадження.

У вересні 2020 року матеріали справи передано судді-доповідачу

Краснощокову Є. В.

Ухвалою Верховного Суду від 29 листопада 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

30 вересня 2011 року сторони уклали договір банківського вкладу № SAMDN01000720209840 (вклад "Приват-вклад") на умовах сплати щомісячно 3 % річних на суму вкладу 1 827,22 євро строком 12 місяців, для цілей якого відкрито особовий рахунок № НОМЕР_2, та договір банківського вкладу № SAMDN01000720210508 (вклад "Приват-вклад") на умовах сплати щомісячно 4 % річних на суму вкладу 5 757,10 дол. США строком 12 місяців, для цілей якого відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1.

Вказані договори передбачають можливість безперешкодного поповнення вкладу або зняття грошових коштів без розірвання договору, а також можливість автоматичної пролонгації їх дії.

Протягом дії договорів позивач поповнював свої вклади на загальну суму

у розмірі 56 453,88 євро та 99 237,84 дол. США.

27 жовтня 2014 року позивач звернувся із заявою до відповідача про розірвання вказаних договорів банківських вкладів, повернення грошових коштів та нарахованих на них відсотків.

На звернення позивача АТ "КБ "ПриватБанк" надав йому письмову відповідь,

у якій, посилаючись на те, що вимушене припинення діяльності банку на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополь призвело до втрати можливості здійснювати банківську діяльність та незаконного вилучення майна банку, яке знаходилося на окупованій території, фактичної конфіскації частини його майнового комплексу, тому у банку відсутній доступ до первинної документації по зазначеним рахункам.

Згідно із листом ПАТ "КБ "ПриватБанк" від 30 березня 2018 року, адресованим Раді з питань захисту прав споживачів фінансових послуг, у відповідь на їх звернення, банком змінено рахунки обліку коштів клієнтів відповідно до норм, зазначених в Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої Постановою Правління Національного банку України № 492 від 12 листопада 2003 року, із врахуванням того, що Правлінням Національного банку України було прийнято Постанову від 06 травня 2014 року № 260 "Про відкликання та анулювання банківських ліцензій та генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій окремих банків і закриття банками відокремлених підрозділів на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя. На підставі викладеного, у зв'язку із припиненням діяльності відокремлених підрозділів банку, розташованих на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, банком було внесено зміни у порядок обліку грошових коштів по рахунках клієнтів Кримського регіонального управління і Севастопольської філії банку та грошові кошти стали обліковуватися на рахунок балансової групи 2903*.

Відповідно до листа від 05 квітня 2017 року, направленого Головою Правління ПАТ
"КБ "ПриватБанк" Першому заступнику Міністра фінансів України, банк володіє інформацією щодо обсягу суми зобов'язань, необхідної для повернення коштів громадянам України, які виїхали з окупованої території АР Крим, зберегли громадянство, зареєстровані та/або здійснюють в Україні відповідну економічну або іншу діяльність, а також стосовно способу ідентифікації таких осіб, яку банком передбачається проводити у повному обсязі у відділеннях банку за умови надання оригіналів документів, що підтверджують місце реєстрації та громадянство.

Позивача зареєстрований у м. Кривий Ріг Дніпропетровської області.

Апеляційний суд також встановив, що 30 січня 2014 року ОСОБА_1 зняв із банківського депозитного рахунку № НОМЕР_1 суму в розмірі 30 000 дол. США та 29 січня 2014 року з банківського депозитного рахунку № НОМЕР_2 - 30 000 євро.

Про відповідний залишок грошових коштів на вказаних банківських рахунках свідчить довідка від 29 січня 2018 року № 9TKOOHS41MAT3MH7, особисто надана позивачем до суду 05 квітня 2018 року для долучення до матеріалів справи. На підтвердження вказаних фактів суду надані банківські виписки по валютним рахункам № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2, які, крім фактів зняття зазначених сум, також підтверджують розмір наявного залишку грошових коштів на вказаних депозитних рахунках станом на час подання позову у розмірі 39 874,99 дол. США та 27 166,54
євро відповідно.

В суді апеляційної інстанції позивач пояснив, що він не пам'ятає обставин зняття ним коштів 29 січня 2014 року та 30 січня 2014 року, з цього приводу ні чого пояснити не може.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Щодо доводів касаційної скарги АТ КБ "ПриватБанк"

Відповідно до частини 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до частини 1 статті 13 ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених частини 1 статті 13 ЦПК України випадках.

Згідно з частиною 5 статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення. Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов'язання, не звільняє його від виконання зобов'язання в натурі.

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі

і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20) зроблено висновок, що "пеня, передбачена ~law61~, застосовується в разі порушення виконання договірного зобов'язання на користь споживача. Разом

з тим після ухвалення судового рішення Мелітопольським міськрайонним судом Запорізької області від 04 грудня 2014 року (справа № 320/9186/14-ц), яке набрало законної сили 25 березня 2015 року, розірвано договори банківського вкладу, тому між сторонами, кожним із вкладників та банком, припинилися договірні правовідносини з договорів банківського вкладу. Після ухвалення рішення про розірвання договорів банківського вкладу та набрання ним законної сили між сторонами не існує споживчих правовідносин, а до грошового зобов'язання зі сплати коштів, наявність якого підтверджене судовим рішенням, застосовуються приписи статті 625 ЦК України у разі його невиконання. Тобто

з моменту набрання рішенням законної сили на вказані правовідносини не поширюється дія ~law62~, а відтак пеня відповідно до ~law63~ не нараховується. Як установлено судами, позивачі, звертаючись до суду з позовом, просили стягнути пеню відповідно до ~law64~, обчислену саме за період з 19 липня

2016 року по 19 липня 2017 року, тобто за один рік, що передував зверненню до суду із цим позовом, у той час як рішення суду, яким розірвано договори банківського вкладу, набрало законної сили 25 березня 2015 року. Оскільки між позивачами та банком припинено правовідносини з договорів банківського вкладу, то ~law65~ не розповсюджується на спірні правовідносини й відповідно рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню в частині стягнення пені згідно із ~law66~ за період з 19 липня 2016 року по 19 липня 2017 року з банку на користь ОСОБА_1 в сумі 67 078,57 долара США, на користь ОСОБА_4 - 59 900 доларів США, на користь ОСОБА_3 - 106 000 доларів США, на користь ОСОБА_5 - 120 033,89 долара США з ухваленням у цій частині нового судового рішення - про відмову в задоволенні вказаних позовних вимог".

Відповідно до статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та

в порядку, встановлених договором. Договір банківського вкладу, в якому вкладником є фізична особа, є публічним договором (статті 1058 ЦК України). До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 статті 1058 ЦК України), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу.

Згідно з частиною 2 статті 1060 ЦК України (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) за договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором. Умова договору про відмову від права на одержання вкладу на першу вимогу є нікчемною.

У частині 1 статті 1075 ЦК України визначено, що договір банківського рахунка розривається за заявою клієнта у будь-який час.

У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим (частина 3 статті 651 ЦК України).

Відповідно до частини 2 статті 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 вересня 2021 року в справі № 727/898/19 (провадження № 61-7157св20) зазначено, що "у цивільному законодавстві закріплено конструкцію "розірвання договору" (статті 651, 652, 653, 654 ЦК України). Вона охоплює собою розірвання договору: за згодою (домовленістю) сторін; за рішенням суду; внаслідок односторонньої відмови від договору. У спеціальних нормах ЦК України досить часто використовується формулювання "відмова від договору" (наприклад, у статтях 665,739,766,782). Односторонню відмову від договору в тих випадках, коли вона допускається законом або договором, слід кваліфікувати як односторонній правочин, оскільки вона є волевиявленням особи, спеціально спрямованим на припинення цивільних прав та обов'язків".

За таких обставин суди зробили помилковий висновок про часткове задоволення вимоги про стягнення пені за період з 15 травня 2016 року до

15 травня 2017 року, оскільки у зв'язку з розірванням вказаних договорів банківських вкладів за заявою вкладника від 27 жовтня 2014 року (а. с. 8, т. 1) між сторонами припинено правовідносини з цих договорів, тому частина 5 статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" не розповсюджується на спірні правовідносини.

Щодо доводів касаційної скарги ОСОБА_1.

У частині 3 статті 12, частинах 1 , 5 , 6 статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених частині 3 статті 12, частинах 1 , 5 , 6 статті 81 ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 78 ЦПК України).

У частині 3 статті 89 ЦПК України зазначено, що суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити (частина 1 статті 264 ЦПК України).

Згідно з частинами 1 , 2 та 3 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються

в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

Встановивши, що в січні 2014 року ОСОБА_1 зняв із банківських депозитних рахунків кошти в розмірі 30 000 дол. США та 30 000 євро, що підтверджується

у тому числі довідкою від 29 січня 2018 року, наданою позивачем суду першої інстанції 05 квітня 2018 року, в якій вказано відповідний залишок грошових коштів на банківських рахунках станом на час подання позову (а. с. 190,191,

т. 1), апеляційний суд зробив правильний висновок про часткове задоволення позовних вимог.

Банківські виписки по валютним рахункам подані відповідачем до суду апеляційної інстанції як додаткове підтвердження цих самих обставин, тому зазначене не вплинуло на обов'язок з'ясування та встановлення відповідних обставин, а згідно з частиною 2 статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені частиною 2 статті 410 ЦПК України, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина 3 статті 400 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги АТ КБ "ПриватБанк", з урахуванням меж касаційного перегляду, а також необхідності врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від

09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20), Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 вересня 2021 року в справі № 727/898/19 (провадження № 61-7157св20), дають підстави для висновку, що оскаржене судове рішення частково ухвалено без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв'язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" слід задовольнити частково, судове рішення в частині задоволених позовних вимог про стягнення пені скасувати і в цій частині ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, в іншій частині - залишити без змін.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1, з урахуванням меж касаційного перегляду, не дають підстави для висновку, що судове рішення в оскарженій частині ухвалено без додержання норм матеріального та процесуального права

і зводяться до переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв'язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення

У зв'язку з цим підлягає поновленню в нескасованій частині виконання оскарженого судового рішення, зупиненого ухвалою Верховного Суду від

30 квітня 2020 року до закінчення касаційного провадження.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпунктів "б ", "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України у постанові суду касаційної інстанції має бути зазначено про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, ? у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20) вказано, що "при зверненні до суду із цим позовом позивачі судовий збір не сплачували, посилаючись на те, що

є споживачами, які на підставі ~law68~ звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов'язані

з порушенням їх прав. Велика Палата Верховного Суду скасувала судові рішення в частині позовних вимог про стягнення процентів за договорами банківського вкладу та пені за ~law69~, оскільки суди вважали, що між банком та кожним з позивачів існують споживчі правовідносини. Проте суди не врахували, що такі правовідносини припинені рішенням суду про розірвання договорів та існують правовідносини з виконання грошового зобов'язання, на які не поширюється дія умов договорів та ~law70~, тому позивачі не звільнені від сплати судового збору".

Згідно із частиною 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

АТ КБ "ПриватБанк" у зв'язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції сплатило 12 000,00 грн, переглядом справи у суді касаційної інстанції- 16 000,00
грн. Касаційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково, судове рішення в частині задоволених позовних вимог про стягнення пені (705 786,71 грн та

931 878,52 грн) скасоване, тобто скаргу задоволено на 44,4 % від розміру задоволених позовних вимог. Тому понесені відповідачем судові витрати підлягають стягненню з позивача в сумі 12 432,00 грн (28 000,00 грн 44,4 %:: 100).

Керуючись статтями 141, 400, 402, 410, 412, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" задовольнити частково, а касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 21 січня 2020 року в частині задоволених позовних вимог про стягнення пені скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні зазначених вимог відмовити.

В іншій частині постанову Київського апеляційного суду від 21 січня 2020 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства "Комерційний Банк "Приватбанк" 12 432,00 грн судових витрат на сплату судового збору.

Поновити в нескасованій частині виконання постанови Київського апеляційного суду від 21 січня 2020 року.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Київського апеляційного суду від 21 січня 2020 року в скасованій частині втрачає законну силу та подальшому виконанню не підлягає.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук