Постанова

Іменем України

16 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 520/3663/15-ц

провадження № 61-5482св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),

учасники справи:

заявник (боржник) - ОСОБА_1 ,

суб`єкт оскарження - приватний виконавець виконавчого округу Одеської області Колечко Дмитро Миколайович,

заінтересовані особи: Акціонерне товариство «Піреус Банк МКБ», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечка Дмитра Миколайовича - адвоката Зауліної Ольги Григорівни на ухвалу Київського районного суду міста Одеси від 17 вересня 2021 року у складі судді Коваленко О. Б. та постанову Одеського апеляційного суду від 20 травня 2022 року у складі колегії суддів: Комлевої О. С., Гірняк Л. А., Цюри Т. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст заявлених вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У травні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою на дії приватного виконавця виконавчого округу Одеської області (далі - Приватний виконавець) Колечка Д. М., посилаючись на те, що рішенням Київського районного суду міста Одеси від 22 червня 2018 року з неї та ОСОБА_3 стягнуто на користь Публічного акціонерного товариства «Піреус Банк МКБ» (далі - ПАТ «Піреус Банк МКБ») заборгованість за кредитним договором в розмірі 593 740,15 грн. 01 серпня 2018 року Київським районним судом міста Одеси було видано виконавчий лист № 520/3663/15-ц про стягнення з неї вказаної заборгованості. 28 липня 2020 року Приватний виконавець Колечко Д. М. відкрив виконавче провадження № 62670640 з примусового виконання виконавчого листа № 520/3663/15-ц. 28 липня 2020 року Приватний виконавець Колечко Д. М. виніс постанову про арешт майна та коштів боржника, згідно з якою наклав арешт на все належне їй рухоме і нерухоме майно, а також - на грошові кошти. 03 серпня 2020 року Приватний виконавець Колечко Д. М. виніс постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника, за якою з її заробітної плати проводиться щомісячне утримання в розмірі 20 %. 24 лютого 2021 року Приватний виконавець Колечко Д. М. виніс постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника, згідно з якою описав на наклав арешт на належні їй садовий будинок та земельну ділянку. 16 березня 2021 року Приватний виконавець Колечко Д. М. призначив суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні. 09 квітня 2021 року Приватний виконавець Колечко Д. М. отримав звіт з незалежної оцінки нерухомого майна - садового будинку та земельної ділянки. 15 квітня 2021 року Приватний виконавець Колечко Д. М. виніс постанову про звернення стягнення на майно боржника та подав до Державного підприємства «СЕТАМ» (далі - ДП «СЕТАМ») заявку на реалізацію майна. Однак при здійсненні виконавчих дій Приватний виконавець порушив порядок проведення оцінки майна і порядок надання заявки на реалізацію арештованого майна у зв`язку з передчасним поданням проєкту заявки на реалізацію арештованого майна. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила: визнати неправомірними дії Приватного виконавця Колечка Д. М. щодо проведення оцінки майна - садового будинку літ. «А, А1, а, а1, а2» (загальна площа - 196,6 кв. м, житлова площа - 70,1 кв. м) з надвірними будівлями і спорудами та земельної ділянки площею 0,060 га, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , які належать їй на праві власності; визнати протиправною оцінку майна згідно зі звітом суб`єкта оціночної діяльності Гончарової Т. Б. від 04 квітня 2021 року про оцінку вказаного нерухомого майна; визнати протиправними дії Приватного виконавця Колечка Д. М. щодо подання заявки на реалізацію зазначеного нерухомого майна; скасувати заявку від 15 квітня 2021 року на реалізацію садового будинку літ. «А, А1, а, а1, а2» (загальна площа - 196,6 кв. м, житлова площа - 70,1 кв. м) з надвірними будівлями і спорудами та земельної ділянки площею 0,060 га, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою Київського районного суду міста Одеси від 17 вересня 2021 року скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано неправомірними дії Приватного виконавця Колечка Д. М.: щодо проведення оцінки майна - садового будинку літ. «А, А1, а, а1, а2» (загальна площа - 196,6 кв. м, житлова площа - 70,1 кв. м) з надвірними будівлями і спорудами та земельної ділянки площею 0,060 га, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , які належать ОСОБА_1 ; щодо подання заявки на реалізацію цього майна. Визнано протиправною оцінку майна згідно зі звітом суб`єкта оціночної діяльності Гончарової Т. Б. від 04 квітня 2021 року про оцінку майна - садового будинку літ. «А, А1, а, а1, а2» (загальна площа - 196,6 кв. м, житлова площа - 70,1 кв. м) з надвірними будівлями і спорудами та земельної ділянки площею 0,060 га, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , які належать ОСОБА_1 . В іншій частині вимог скарги відмовлено.

Судове рішення місцевого суду мотивоване тим, що дії Приватного виконавця Колечка Д. М. щодо проведення оцінки майна та щодо подання заявки на реалізацію майна є незаконними, оскільки боржник у виконавчому провадженні № 62670640 не була попереджена про здійснення обстеження належного їй майна і не була ознайомлена зі звітом суб`єкта оціночної діяльності Гончарової Т. Б. про незалежну оцінку майна від 04 квітня 2021 року. Крім цього, суб`єкт оціночної діяльності не був присутнім на території досліджуваного об`єкта. Разом з тим вимога скарги про скасування заявки на реалізацію майна не підлягає задоволенню, оскільки знаходиться поза межами питань, які можуть бути вирішенні в порядку судового контролю за виконанням судових рішень.

Постановою Одеського апеляційного суду від 20 травня 2022 року апеляційну скаргу Приватного виконавця Колечка Д. М. залишено без задоволення, а ухвалу Київського районного суду міста Одеси від 17 вересня 2021 року - без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.

У червні 2022 року представник Приватного виконавця Колечка Д. М. - адвокат Зауліна О. Г. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просила скасувати ухвалу Київського районного суду міста Одеси від 17 вересня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 20 травня 2022 року і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні скарги ОСОБА_1 .

На обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених абзацом 2 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), представник заявника вказала, що суди не дослідили зібрані у справі докази, які свідчать про те, що: 24 лютого 2021 року ОСОБА_1 була попереджена про проведення виконавчих дій та про необхідність надання доступу до садового будинку і земельної ділянки; суб`єкт оціночної діяльності був присутнім на території досліджуваного об`єкта; ОСОБА_1 було надіслано лист з повідомленням про оцінку арештованого майна, а тому вона вважається ознайомленою з результатами визначення вартості арештованого майна. В серпні 2021 року було проведено рецензію звіту від 04 квітня 2021 року про оцінку майна, відповідно до якої звіт в цілому відповідає вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, але має незначні недоліки, що не вплинули на достовірність оцінки. Суди попередніх інстанцій грубо порушили норми процесуального права, внаслідок чого дійшли помилкового висновку про наявність порушень в діях Приватного виконавця Колечка Д. М. Крім цього, суди не врахували правових висновків, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18, в постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного цивільного суду від 13 лютого 2020 року у справі № 309/816/18, від 03 лютого 2021 року у справі № 442/6491/17, від 30 серпня 2021 року у справі № 545/2979/14-ц.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 червня 2022 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Київського районного суду міста Одеси.

15 липня 2022 року справа № 520/3663/15-ц надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 жовтня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 27 частини першої статті 353 ЦПК України передбачено, що окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо розгляду скарг на дії (бездіяльність) органів державної виконавчої служби, приватного виконавця.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.

Згідно з абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що 28 липня 2020 року Приватному виконавцю Колечку Д. М. було пред`явлено виконавчі листи № 520/3663/15-ц, видані Київським районним судом міста Одеси 01 серпня 2018 року, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Піреус Банк МКБ» заборгованості в сумі 593 470,15 грн та судових витрат в розмірі 1 218 грн.

28 липня 2020 року Приватний виконавець Колечко Д. М. виніс постанови про відкриття виконавчих проваджень № 62671235, № 62670640 з примусового виконання зазначених виконавчих документів, які були надіслані сторонам виконавчого провадження. Того ж дня також було винесено постанову про арешт майна боржника та постанову про арешт коштів боржника.

Згідно зі звітом суб`єкта оціночної діяльності Гончарової Т. Б. про незалежну оцінку майна від 04 квітня 2021 року ринкова вартість об`єкта оцінки - садового будинку та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 - склала 851 873 грн.

15 квітня 2021 року Приватний виконавець Колечко Д. М. виніс постанову про звернення стягнення на майно боржника.

Цього ж дня, 15 квітня 2021 року, Приватний виконавець Колечко Д. М. подав до ДП «СЕТАМ» заявку на реалізацію вищезгаданого майна.

16 квітня 2021 року на сайті ДП «СЕТАМ» було опубліковано повідомлення щодо лоту № 475920, згідно з яким торги другого кола з реалізації арештованого майна за ціною 851 873 грн призначено на 17 травня 2021 року.

Статтею 447 ЦПК України передбачено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

У статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» унормовано, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно зі статтею 57 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції, чинній на час складання звіту про оцінку майна від 04 квітня 2021 року, визначення вартості майна боржника здійснюється за взаємною згодою сторонами виконавчого провадження. У разі якщо сторони виконавчого провадження, а також заставодержатель у 10-денний строк з дня винесення виконавцем постанови про арешт майна боржника не досягли згоди щодо вартості майна та письмово не повідомили виконавця про визначену ними вартість майна, виконавець самостійно визначає вартість майна боржника. Звіт про оцінку майна має бути складений не раніше дати винесення постанови про арешт такого майна. У разі якщо сторони виконавчого провадження не дійшли згоди щодо визначення вартості майна, визначення вартості майна боржника здійснюється виконавцем за ринковими цінами, що діють на день визначення вартості майна. Для проведення оцінки за регульованими цінами, оцінки нерухомого майна, транспортних засобів, повітряних, морських та річкових суден виконавець залучає суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання. У разі якщо визначити вартість майна (окремих предметів) складно, виконавець має право залучити суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для проведення оцінки майна. Виконавець повідомляє про результати визначення вартості чи оцінки майна сторонам не пізніше наступного робочого дня після дня визначення вартості чи отримання звіту про оцінку. У разі якщо сторони не згодні з результатами визначення вартості чи оцінки майна, вони мають право оскаржити їх у судовому порядку в 10-денний строк з дня отримання відповідного повідомлення. Сторона вважається ознайомленою з результатами визначення вартості чи оцінки арештованого майна, якщо їй надіслано повідомлення про результати визначення вартості чи оцінки майна за адресою, зазначеною у виконавчому документі, або за місцем фактичного проживання чи перебування такої сторони, достовірно встановленим виконавцем. Оскарження в судовому порядку результатів визначення вартості чи оцінки майна не зупиняє передачі майна на реалізацію, крім випадків зупинення передачі майна на реалізацію судом. Звіт про оцінку майна у виконавчому провадженні є дійсним протягом шести місяців з дня його підписання суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання. Після закінчення цього строку оцінка майна проводиться повторно. Якщо строк дійсності звіту про оцінку майна закінчився після передачі майна на реалізацію, повторна оцінка такого майна не проводиться.

Зі змісту Закону України «Про виконавче провадження» вбачається, що виконавець не наділений повноваженням ставити під сумнів об`єктивність проведеної оцінки, або проводити оцінку нерухомого майна на власний розсуд, а зобов`язаний лише залучити експерта до участі у виконавчому провадженні та повідомити сторонам результати визначення вартості майна.

Отже, визначення вартості майна боржника є процесуальною дією виконавця (незалежно від того, яка конкретно особа - сам виконавець чи залучений ним суб`єкт оціночної діяльності - здійснювала відповідні дії) щодо примусового виконання рішень відповідних органів, уповноважених осіб та суду. Тому оскаржити оцінку майна можливо в порядку оскарження рішень та дій виконавців.

Такі правові висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 821/197/18/4440/16 (провадження № 11-1200апп18) та в постанові Верховного Суду від 10 серпня 2021 року у справі № 461/4240/17 (провадження № 61-13852св20).

Як встановили суди попередніх інстанцій,в цій справі боржник оскаржила оцінку майна в порядку оскарження рішень та дій виконавця.

Правові засади здійснення оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності в Україні, її державного та громадського регулювання, забезпечення створення системи незалежної оцінки майна з метою захисту законних інтересів держави та інших суб`єктів правовідносин в питаннях оцінки майна, майнових прав та використання її результатів визначені в Законі України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні».

Згідно з частинами першою, четвертою статті 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» оцінка майна, майнових прав (далі - оцінка майна) - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами, зазначеними в статті 9 цього Закону (далі - нормативно-правові акти з оцінки майна), і є результатом практичної діяльності суб`єкта оціночної діяльності. Процедури оцінки майна встановлюються нормативно-правовими актами з оцінки майна. У випадках проведення незалежної оцінки майна складається звіт про оцінку майна. У випадках самостійного проведення оцінки майна органом державної влади або органом місцевого самоврядування складається акт оцінки майна. Вимоги до звітів про оцінку майна та актів оцінки майна встановлюються відповідно до статті 12 цього Закону.

Оцінка майна проводиться на підставі договору між суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання та замовником оцінки або на підставі ухвали суду про призначення відповідної експертизи щодо оцінки майна (частина перша статті 10 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні»).

Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється підписом керівника суб`єкта оціночної діяльності.

Згідно з частиною шостою статті 9 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» положення (національні стандарти) оцінки майна є обов`язковими до виконання суб`єктами оціночної діяльності під час проведення ними оцінки майна всіх форм власності та в будь-яких випадках її проведення.

Національний стандарт № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затверджений постановою Кабінету міністрів України від 10 вересня 2003 року № 1440 (далі - Національний стандарт № 1) є обов`язковим для застосування під час проведення оцінки майна та майнових прав суб`єктами оціночної діяльності, а також особами, які відповідно до законодавства здійснюють рецензування звітів про оцінку майна. Поняття, що вживаються у цьому стандарті, використовуються в інших національних стандартах.

Національний стандарт № 2 «Оцінка нерухомого майна», затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2004 року № 1442 (далі - Національний стандарт № 2), також є обов`язковим для застосування під час проведення оцінки нерухомого майна (нерухомості) суб`єктами оціночної діяльності, а також особами, які відповідно до законодавства здійснюють рецензування звітів про оцінку майна та проводять державну експертизу звітів з експертної грошової оцінки земельних ділянок державної та комунальної власності у разі їх продажу.

Отже, оцінка нерухомого майна має здійснюватися відповідно до Національного стандарту № 2 з урахуванням вимог Національного стандарту № 1, яким визначено загальні засади процедури оцінювання.

Згідно з положеннями пункту 50 Національного стандарту № 1 проведенню незалежної оцінки майна передує підготовчий етап, на якому здійснюється, зокрема, ознайомлення з об`єктом оцінки.

Відповідно до пункту 51 Національного стандарту № 1 незалежна оцінка майна проводиться у такій послідовності: укладення договору на проведення оцінки, ознайомлення з об`єктом оцінки, збирання та оброблення вихідних даних та іншої інформації, необхідної для проведення оцінки; ідентифікація об`єкта оцінки та пов`язаних з ним прав, аналіз можливих обмежень та застережень, які можуть супроводжувати процедуру проведення оцінки та використання її результатів; вибір необхідних методичних підходів, методів та оціночних процедур, що найбільш повно відповідають меті оцінки та обраній базі, визначеним у договорі на проведення оцінки, та їх застосування; узгодження результатів оцінки, отриманих із застосуванням різних методичних підходів; складання звіту про оцінку майна та висновку про вартість об`єкта оцінки на дату оцінки; доопрацювання (актуалізація) звіту та висновку про вартість об`єкта оцінки на нову дату (у разі потреби).

Згідно з пунктом 52 Національного стандарту № 1 оцінювач самостійно здійснює пошук інформаційних джерел (за винятком документів, надання яких повинен забезпечити замовник оцінки згідно з договором), їх аналіз та виклад обґрунтованих висновків. При цьому оцінювач повинен проаналізувати всі інформаційні джерела, пов`язані з об`єктом оцінки, тенденції на ринку подібного майна, інформацію про угоди щодо подібного майна, які використовуються у разі застосування порівняльного підходу, та іншу істотну інформацію. У разі неповноти зазначеної інформації або відсутності її взагалі у звіті про оцінку майна зазначається негативний вплив цього факту на результати оцінки.

Зібрані оцінювачем вихідні дані та інша інформація повинні відображатися у звіті про оцінку майна з посиланням на джерело їх отримання та у додатках до нього із забезпеченням режиму конфіденційності згідно з умовами договору на проведення оцінки майна та з дотриманням вимог законодавства (пункт 54 Національного стандарту № 1).

За змістом пункту 56 Національного стандарту № 1 звіт про оцінку майна може складатися у повній чи у стислій формі. Звіт про оцінку майна, що складається у повній формі, повинен містити: опис об`єкта оцінки, який дає змогу його ідентифікувати; письмову заяву оцінювача про якість використаних вихідних даних та іншої інформації, особистий огляд об`єкта оцінки (у разі неможливості особистого огляду - відповідні пояснення та обґрунтування застережень і припущень щодо використання результатів оцінки), дотримання національних стандартів оцінки майна та інших нормативно-правових актів з оцінки майна під час її проведення, інші заяви, що є важливими для підтвердження достовірності та об`єктивності оцінки майна і висновку про його вартість.

Виходячи з наведених норм, підготовці та проведенню незалежної експертизи майна передує ознайомлення з об`єктом оцінки шляхом доступу до нього.

Згідно з частиною другою статті 11 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» замовниками оцінки майна можуть бути особи, яким зазначене майно належить на законних підставах або у яких майно перебуває на законних підставах, а також ті, які замовляють оцінку майна за дорученням зазначених осіб. Замовники оцінки повинні забезпечити доступ суб`єкта оціночної діяльності до майна, що підлягає оцінці на законних підставах, отримання ним необхідної та достовірної інформації про зазначене майно для проведення його оцінки.

За змістом пункту 2 частини другої статті 4 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» однією із форм оцінки майна є рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна), яке полягає в їх критичному розгляді та наданні висновків щодо їх повноти, правильності виконання та відповідності застосованих процедур оцінки майна вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, в порядку, визначеному цим Законом та нормативно-правовими актами з оцінки майна.

Рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна) здійснюється на вимогу особи, яка використовує оцінку майна та її результати для прийняття рішень, у тому числі на вимогу замовників (платників) оцінки майна, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, судів та інших осіб, які мають заінтересованість у неупередженому критичному розгляді оцінки майна, а також за власною ініціативою суб`єкта оціночної діяльності. Підставою для проведення рецензування є письмовий запит до осіб, які відповідно до цієї статті мають право здійснювати рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна) (стаття 13 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні»).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Задовольняючи частково скаргу, суд першої інстанції виходив з того, що дії Приватного виконавця Колечка Д. М. щодо проведення оцінки майна та щодо подання заявки на реалізацію майна є незаконними, оскільки боржник у виконавчому провадженні № 62670640 не була попереджена про здійснення обстеження належного їй майна і не була ознайомлена зі звітом суб`єкта оціночної діяльності Гончарової Т. Б. про незалежну оцінку майна від 04 квітня 2021 року. Крім цього, суб`єкт оціночної діяльності не був присутнім на території досліджуваного об`єкта.

В апеляційній скарзі на ухвалу суду першої інстанції Приватний виконавець Колечко Д. М. посилався, зокрема на те, що боржник була обізнана про арешт належного їй майна з метою його примусової реалізації для погашення боргу перед стягувачем, про що свідчить її підпис у постанові про арешт і опис майна, однак не запропонувала свою вартість арештованого майна та не спрямувала зусиль на досягнення згоди зі стягувачем щодо вартості арештованого майна. 09 квітня 2021 року ОСОБА_1 було надіслано лист з повідомленням про оцінку арештованого майна (у справі наявні відповідні поштові повідомлення), а тому в силу вимог частини п`ятої статті 57 Закону України «Про виконавче провадження» вона вважається ознайомленою з результатами визначення вартості майна. Крім того, 27 квітня 2021 року представник боржника ознайомилася з матеріалами виконавчого провадження і зробила фотокопії всіх документів. Посилання місцевого суду на те, що ОСОБА_1 не була попереджена про обстеження належного їй майна і суб`єкт оціночної діяльності не був присутнім на території досліджуваного об`єкта, є безпідставними та спростовується самим звітом від 04 квітня 2021 року, в пункті 1.6 розділу 1 та в розділі 6 якого прямо вказано, що оцінювач особисто провела огляд і фотофіксацію арештованого майна. Також суд першої інстанції не врахував, що в серпні 2021 року було проведено рецензію звіту від 04 квітня 2021 року про оцінку майна, відповідно до якої звіт в цілому відповідає вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, але має незначні недоліки, що не вплинули на достовірність оцінки.

В постановах Верховного Суду від 13 лютого 2020 року у справі № 309/816/18 (провадження № 61-15332св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 442/6491/17 (провадження № 61-14766св20), від 30 серпня 2021 року у справі № 545/2979/14-ц (провадження № 61-13630св20), на які послалася представник заявника в касаційній скарзі, суд касаційної інстанції дійшов таких висновків:

- у справі № 309/816/18: звіт про оцінку майна не створює жодних правових наслідків для учасників правовідносин з оцінки майна, а лише відображає та підтверджує зроблені суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання висновки та його дії стосовно реалізації своєї практичної діяльності з визначених питань, що унеможливлює здійснення судового розгляду справ у спорах про визнання такого звіту недійсним. Суд апеляційної інстанції, на підставі належної оцінки зібраних у справі доказів, дійшов правильного висновку, що приватний виконавець при вчиненні виконавчих дій щодо визначення вартості описаного та арештованого майна, зокрема, під час визначення суб`єкта оціночної діяльності, доручення йому подати звіт про оцінку майна та повідомлення сторін виконавчого провадження про вартість майна, діяв в межах наданих йому повноважень, в порядок та у спосіб, визначені діючим законодавством України. При цьому, апеляційний суд врахував, що у квітні 2018 року було проведено рецензію звіту від 26 лютого 2018 року про оцінку майна, відповідно до якої звіт в цілому відповідає вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, але має незначні недоліки, що не вплинули на достовірність оцінки. Залучивши суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для проведення оцінки майна, приватний виконавець діяв відповідно до положень Закону України «Про виконавче провадження» та, відповідно до положень цього ж Закону, мав визначити ціну продажу майна згідно зі складеним звітом про оцінку майна, який в подальшому рецензовано. Таким чином, встановивши відсутність доказів протиправності дій приватного виконавця щодо проведення у рамках виконавчого провадження оцінки нерухомого майна, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні скарги. Приватний виконавець правомірно залучив у виконавчому провадженні суб`єкта оціночної діяльності, а недоліки чи необ`єктивність проведеної суб`єктом оціночної діяльності оцінки арештованого нерухомого майна не підтверджено належними та допустимими доказами. Під час розгляду справи заявником не доведено, що залучення експерта та сама оцінка були проведені з порушенням Закону України «Про виконавче провадження» та Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні». Посилання у касаційній скарзі на те, що копія постанови про призначення експерта боржнику не надсилалася, є необґрунтованими, оскільки за встановлених апеляційним судом обставин, приватним виконавцем дотримано вимоги закону щодо повідомлення боржника про результати оцінки майна, відповідно до статті 57 Закону України «Про виконавче провадження». Доводи касаційної скарги про невиконання експертом обов`язку фактичного ознайомлення з об`єктом оцінки, що призвело до визначення заниженої ринкової вартості об`єкту нерухомого майна не підтверджуються матеріалами справи, оскільки недоліки чи необ`єктивність проведеної суб`єктом оціночної діяльності оцінки арештованого нерухомого майна не підтверджено належними та допустимими доказами, а проведеною рецензією звіту підтверджено його відповідність вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна. При цьому, чинним законодавством України передбачені підстави відповідальності суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання в разі неналежного виконання (зокрема, недостовірність чи необ`єктивність оцінки майна) ним своїх обов`язків, а сам по собі звіт про оцінку майна не створює жодних правових наслідків для учасників правовідносин з оцінки майна;

- у справі № 442/6491/17: Законом України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» передбачено, що однією із форм оцінки майна є рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна), яке полягає у їх критичному розгляді та наданні висновків щодо їх повноти, правильності виконання та відповідності застосованих процедур оцінки майна вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, у порядку, визначеному цим Законом та нормативно-правовими актами з оцінки майна. Отже, рецензування звіту з оцінки є законодавчо встановленим способом спростування результатів оцінки, який в межах виконавчого провадження дозволяв швидко та ефективно захистити права боржника. В свою чергу, Закон України «Про виконавче провадження» не містить обов`язку приватного виконавця здійснювати рецензування звіту про оцінку майна, здійснену суб`єктом оціночної діяльності. Вищезазначене узгоджується із правовим висновком викладеним, зокрема, у постановах Верховного Суду від 29 квітня 2020 року у справі № 826/6706/18, від 01 липня 2020 року у справі № 2-1160/11, від 27 серпня 2020 року у справі № 295/11078/14-ц. Встановивши, що приватний виконавець при вчиненні виконавчих дій щодо визначення вартості описаного та арештованого майна, зокрема, під час визначення суб`єкта оціночної діяльності, доручення йому подати звіт про оцінку майна та повідомлення сторін виконавчого провадження про вартість майна, діяв в межах наданих йому повноважень, в порядок та у спосіб, визначені діючим законодавством України, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні скарги. Боржник був достовірно обізнаний про арешт належного йому майна з метою його примусової реалізації для погашення боргу перед стягувачем, однак не запропонував свою вартість арештованого майна та не спрямував зусиль на досягнення згоди зі стягувачем щодо вартості арештованого майна. При цьому заявник, отримавши повідомлення від приватного виконавця про результати оцінки описаного та арештованого майна, не скористався законодавчо встановленим способом спростування результатів оцінки - рецензування звіту з оцінки нерухомості. На зазначені обставини справи і вимоги законодавства не звернув уваги суд апеляційної інстанції, скасувавши законне і обґрунтоване рішення суду першої інстанції. Крім того, задовольняючи скаргу, суд апеляційної інстанції пов`язував незаконність звіту з відсутністю даних про проведення належного огляду об`єкта оцінки - виключно зовнішній огляд, однак такий висновок суду ґрунтується на припущеннях, що заборонено в силу положення частини шостої статті 81 ЦПК України. Пунктом 56 Національного стандарту № 1 передбачено, що звіт про оцінку майна, що складається у повній формі, повинен містити, зокрема, відомості про особистий огляд об`єкта оцінки (у разі неможливості особистого огляду - відповідні пояснення та обґрунтування застережень і припущень щодо використання результатів оцінки). Слід зазначити, що пункт 10.3 звіту містить дані про огляд суб`єктом оціночної діяльності об`єкту оцінки - нежитлової будівлі, до звіту додані фотокартки, на яких зображений об`єкт оцінки. Зворотного заявником не доведено. Суд апеляційної інстанції, вказуючи на те, що підставою для задоволення скарги є проведення суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання оцінки майна без візуального огляду приміщення, обґрунтував свій висновок на припущеннях та не зазначив, якою нормою законодавства це передбачено. При цьому відсутність даних про огляд об`єкта оцінки не є тією обставиною, з якою законодавство пов`язує можливість визнання протиправним і скасування звіту про оцінку майна;

- у справі № 545/2979/14-ц: з урахуванням положень Закону України «Про виконавче провадження» та Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», рецензування звіту з оцінки є єдиним законодавчо встановленим способом спростування результатів оцінки. У свою чергу, Закон України «Про виконавче провадження» не містить обов`язку державного виконавця, або відповідного відділу Державної виконавчої служби здійснювати рецензування звіту про оцінку майна, здійснену суб`єктом оціночної діяльності. Аналіз норм Закону України «Про виконавче провадження» дає підстави для висновку про те, що не передбачено обов`язку Міністерства юстиції України на здійснення з власної ініціативи рецензування звіту про оцінку майна боржника. Водночас боржником не надано доказів того, що він подавав державному виконавцю заперечення проти звіту про оцінку майна, а останній відмовив у призначенні рецензування звіту. З урахуванням того, що стаття 57 Закону України «Про виконавче провадження» не пов`язує момент передачі майна на реалізацію із оскарженням результатів визначення вартості чи оцінки майна, а отже, майно могло бути передане на реалізацію незалежно від наявності чи відсутності оскарження оцінки майна зі сторони боржника. Крім того, встановлено, що 22 грудня 2018 року приватним виконавцем направлено боржнику повідомлення про визначення вартості майна від 21 грудня 2018 року. Отже, боржник був повідомлений про наявність звіту про оцінку майна у встановлений частиною першою статті 28, частиною п`ятою статті 57 Закону України «Про виконавче провадження» спосіб. Таким чином, законодавець визначив обов`язок виконавця повідомити про результати визначення вартості чи оцінки майна сторонам саме простим поштовим відправленням. Однак до суду боржник звернувся 23 квітня 2019 року, а рецензію на звіт про оцінку майна (автомобіля) від 15 квітня 2020 року долучив до матеріалів справи лише 22 квітня 2020 року. Суд апеляційної інстанції, надавши оцінку цьому доказу, правильно вважав, що посилання боржника на вказану рецензію не є беззаперечним доказом на спростування звіту про незалежну оцінку майна, що в свою чергу узгоджується з положенням статей 12 13 81 ЦПК України, статті 57 Закону України «Про виконавче провадження».

Однак, залишаючи без змін ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд взагалі не дав правової оцінки і не зробив висновків з приводу аргументів Приватного виконавця Колечко Д. М. про те, що ОСОБА_1 була обізнана про арешт належного їй майна з метою його примусової реалізації для погашення боргу перед стягувачем і що їй надсилалося повідомлення про оцінку арештованого майна (у справі наявні відповідні поштові повідомлення), а тому в силу вимог частини п`ятої статті 57 Закону України «Про виконавче провадження» боржник вважається ознайомленою з результатами визначення вартості майна.

Крім того, зазначивши, що суб`єкт оціночної діяльності не був присутнім на території досліджуваного об`єкта, суд апеляційної інстанції не спростував доводів апеляційної скарги про те, що в пункті 1.6 розділу 1 та в розділі 6 звіту від 04 квітня 2021 року прямо вказано, що оцінювач особисто провела огляд і фотофіксацію арештованого майна.

Також апеляційний суд не дослідив та не дав будь-якої оцінки наявній в матеріалах справи рецензії від 03 серпня 2021 року на звіт про оцінку майна від 04 квітня 2021 року і не спростував доводів заявника про те, що визначена у звіті вартість оцінюваного майна не є заниженою, оскільки відповідно до вказаної рецензії звіт в цілому відповідає вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, але має незначні недоліки, що не вплинули на достовірність оцінки.

З огляду на викладене, посилання представника заявника на безпідставне неврахування апеляційним судом правових висновків Верховного Суду, викладених у вищенаведених постановах, є обґрунтованим.

Таким чином, у справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції через неналежне дослідження зібраних доказів не встановив достатньо повно фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, не з`ясував, чи мало місце порушення прав і законних інтересів боржника при вчиненні виконавчих дій щодо визначення вартості арештованого майна, у зв`язку з чим дійшов передчасного висновку про залишення ухвали місцевого суду без змін.

Посилання заявника в касаційній скарзі на постанову Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18 не заслуговує на увагу, оскільки у вказаному судовому рішенні не викладено правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах. Предметом позову у справі № 522/1029/18 було визнання недійними договорів купівлі-продажу майнових прав, визнання права власності на квартиру і зобов`язання не чинити перешкод у користуванні нею, витребування квартири з чужого незаконного володіння і зобов`язання не чинити перешкод у користуванні нею, тоді як в цій справі розглядалася скарга на дії приватного виконавця щодо проведення оцінки майна і подання заявки на його реалізацію.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

За змістом статті 6 ЦПК України суд зобов`язаний здійснювати правосуддя на засадах рівності учасників цивільного процесу перед законом і судом незалежно від будь-яких ознак.

Згідно з частинами першою-третьою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За змістом статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 11 постанови від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов`язок суду.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 76-78 81 83 84 87 89 228 235 263-265 ЦПК України, визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову (дослідження обґрунтованості, наявності доказів, що їх підтверджують).

Всебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Всебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, ухвалення законного й обґрунтованого рішення.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації» зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною у практиці ЄСПЛ (рішення у справах «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України») і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

В оскаржуваному судовому рішенні суд апеляційної інстанції в достатній мірі не виклав мотиви, на яких воно базується, адже право на захист може вважатися ефективним тільки тоді, якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином судом вивчені усі їх доводи, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення ЄСПЛ у справах «Мала проти України»; «Суомінен проти Фінляндії»).

В силу положень статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи касаційним судом Верховний Суд позбавлений можливості ухвалити нове рішення у цій справі, оскільки для його ухвалення необхідно встановити обставини, що не були встановлені в рішеннях судів попередніх інстанцій.

Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 ЦПК України. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Враховуючи, що внаслідок неналежного дослідження та оцінки зібраних доказів апеляційним судом не встановлені фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалене ним судове рішення не може вважатися законним і обґрунтованим, а тому підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд. Верховний Суд врахував, що суд апеляційної інстанції не усунув усіх порушень, допущених місцевим судом під час розгляду справи, а тому з метою процесуальної економії та з урахуванням визначених процесуальним законом повноважень апеляційного суду дійшов висновку, що справа підлягає направленню на новий апеляційний розгляд.

Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального та процесуального права, дослідити і належним чином оцінити надані сторонами докази, дати правову оцінку доводам та запереченням сторін і ухвалити законне та справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Керуючись статтями 400 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечка Дмитра Миколайовича - адвоката Зауліної Ольги Григорівни задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного суду від 20 травня 2022 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийІ. М. Фаловська Судді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В. А. Стрільчук