Постанова

Іменем України

16 травня 2018 року

м. Київ

справа № 6-3274/11

провадження № 61-13030св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Лесько А. О. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Фаловської І. М., Штелик С. П.,

учасники справи:

стягувач - публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк»,

боржники: ОСОБА_4, ОСОБА_5,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4, ОСОБА_5 на ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 28 грудня 2016 року у складі судді Чех Н. А. та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від

27 квітня 2017 року у складі суддів: Ратнікової В. М., Борисової О. В.,

ОСОБА_6,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 14 лютого 2011 року позов Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (далі - ПАТ «Укрсоцбанк», Банк) до ОСОБА_4,

ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_4, ОСОБА_5 як із солідарних боржників на користь ПАТ «Укрсоцбанк» 354 622,93 грн заборгованості. Стягнуто з ОСОБА_4, ОСОБА_5 як із солідарних боржників на користь ПАТ «Укрсоцбанк» 3 946,23 грн витрат, пов'язаних з вирішенням спору Третейським судом.

У червні 2011 року ПАТ «Укрсоцбанк» звернулося до Дніпровського районного суду міста Києва із заявою про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 11 серпня

2011 року заяву ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про видачу виконавчого листа на підставі рішення третейського суду задоволено.

Видано виконавчий лист на виконання рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків в особі третейського судді Мороз О. А. від 14 лютого 2011 року по справі № 1439/10 про стягнення з ОСОБА_4, ОСОБА_5 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованості в розмірі 354 622,93 грн та витрат, пов'язаних з вирішенням спору Третейським судом у розмірі 3 946,23 грн.

05 грудня 2016 року ПАТ «Укрсоцбанк» звернулося до Дніпровського районного суду міста Києва з заявою про видачу дубліката виконавчого листа та поновлення строку на його пред'явлення до виконання.

Заяву Банк мотитував тим, що 11 серпня 2011 року Дніпровським районним судом міста Києва було задоволено їх заяву про видачу виконавчого листа на підставі рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 14 лютого 2011 року. 26 серпня 2011 року судом першої інстанції було видано виконавчі листи про стягнення боргу, які пред'явлені до виконання до відділу державної виконавчої служби Трускавецького міського управління юстиції у Львівській області (далі ВДВС Трускавецького МУЮ у Львівській області). 26 червня 2013 року державним виконавцем було винесено постанови про закінчення виконавчих проваджень № 28998284,

№ 28996894 та відправлено їх за належністю до Галицького відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції (далі - Галицький ВДВС Львівського МУЮ). Листом від 22 вересня 2016 року Галицький відділ державної виконавчої служби міста Львів (далі - Галицький ВДВС м. Львів) повідомив, що виконавчі листи щодо ОСОБА_4 та ОСОБА_5 до них не надходили. У зв'язку з викладеним Банк вважає, що виконавчі листи є втраченими. Викладені обставини призвели до пропущення Банком строку пред'явлення виконавчих листів до виконання, так як про викладене вони дізналися лише звернувшись самостійно до виконавчих служб.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 28 грудня

2016 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від

27 квітня 2017 року, заяву ПАТ «Укрсоцбанк» про видачу дублікатів виконавчих листів про стягнення заборгованості з ОСОБА_4 і

ОСОБА_5 та поновлення строку для їх пред'явлення до виконання задоволено.

Видано дублікати виконавчих листів на виконання ухвали Дніпровського районного суду міста Києва від 11 серпня 2011 року у справі № 6-3274/11 про солідарне стягнення з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь

ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованості по кредитному договору в розмірі

354 622,93 грн та витрат, пов'язаних з вирішенням спору третейським судом в розмірі 3 946,23 грн.

Поновлено пропущений строк для пред'явлення до виконання виконавчих листів (дублікатів) № 6-3274/11 щодо боржників ОСОБА_4 та

ОСОБА_5 по цивільній справі за заявою ПАТ «Укрсоцбанк» до

ОСОБА_4, ОСОБА_5 про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду.

Судові рішення мотивовані тим, що 26 серпня 2011 року представник банку отримав виконавчі листи та пред'явив їх 13 вересня 2011 року до ВДВС Трускавецького МУЮ у Львівській області. 26 червня 2013 року старшим державним виконавцем ВДВС Трускавецького МУЮ у Львівській області Бичко О. І. були винесені постанови про закінчення виконавчих проваджень відносно ОСОБА_4 та ОСОБА_5, а виконавчі листи направлені за належністю до Галицького ВДВС Львівського МУЮ. З листа Трускавецького міського ВДВС Головного територіального управління юстиції у Львівській області вбачається, що станом на 05 вересня 2016 року виконавчі листи відносно боржників до них не поверталися. З листа Галицького ВДВС м. Львів Головного управління юстиції у Львівській області вбачається, що виконавчі листи відносно ОСОБА_4 та ОСОБА_5 до них не надходили.

Отже суди першої та апеляційної інстанцій при постановленні судових рішень виходили з того, що оригінали виконавчих листів у даній справі втрачено з незалежних від стягувача причин, що призвело до пропуску встановленого законодавством строку на пред'явлення документів до виконання.

У касаційній скарзі, поданій у травні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_4 та ОСОБА_5, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просять скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні заяви ПАТ «Укрсоцбанк».

У липні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшли письмові пояснення ОСОБА_4 та ОСОБА_5 до їх касаційної скарги.

Касаційна скарга та письмові пояснення до неї мотивовані тим, що суди першої та апеляційної інстанцій видали дублікати виконавчих листів та поновили строк для їх пред'явлення до виконання, не встановивши, для чого, коли та на якій підставі оригінали виконавчих листів направлялись до Галицького ВДВС Львівського МУЮ. Посилались на те, що суди не встановили, чи правильно третейським судом було стягнено з боржників заборгованість, чи відповідає рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків вимогам закону. Також судами не були досліджені матеріали виконавчого провадження, а саме не було встановлено той факт, що за виконавчими листами в боржників було вилучено та реалізовано майно, яке перебувало в заставі. Також вони зазначали, що суд апеляційної інстанції не відклав розгляд справи за їх клопотанням, чим порушив їх право на справедливий та не упереджений розгляд справи.

Заперечення на касаційну скаргу Банк не подавав.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

12 березня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, оскільки зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Судом установлено, що нa виконання рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 14 лютого 2011 року було видано виконавчі листи у справі № 6-3274/11 від 11 серпня 2011 року про стягнення із ОСОБА_4 та ОСОБА_5 354 622,93 грн кредитної заборгованості та

3 946,23 грн витрат, пов'язаних з вирішенням спору третейським судом

(а. с. 41-42).

26 червня 2013 року старшим державним виконавцем ВДВС Трускавецького МУЮ ОСОБА_8 було винесено постанови про закінчення виконавчих проваджень №№ 28998284, 28996894 (а. с. 45-46).

З листа Трускавецького міського ВДВС Головного територіального управління юстиції у Львівській області від 05 вересня 2016 року вбачається, що після закриття виконавчих проваджень у справі, виконавчі листи були відправлені за належністю до Галицького ВДВС Львівського МУЮ та станом на

05 вересня 2016 року назад не поверталися (а. с. 47).

З листа Галицького ВДВС м. Львів Головного управління юстиції у Львівській області від 22 вересня 2016 року вбачається, що виконавчі листи стосовно ОСОБА_4 та ОСОБА_5 до них не надходили (а. с. 48).

Звертаючись до суду із заявою, Банк вказував, що станом на 05 вересня

2016 року виконавчі листи стосовно ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про стягнення кредитної заборгованості відсутні у ВДВС Трускавецького МУЮ, а до Галицького ВДВС Львівського МУЮ вони не надходили, у зв'язку з чим вважає їх втраченими не зі своєї вини та просить поновити строк, оскільки він був пропущений з незалежних від них обставин.

Відповідно до частини першої статті 370 ЦПК України 2004 року замість втраченого оригіналу виконавчого листа суд, який видав виконавчий лист, має право за заявою стягувача або поданням державного виконавця видати його дублікат.

Статтею 371 ЦПК України 2004 року визначено, що стягувачам, які пропустили строк для пред'явлення виконавчого документа до виконання з причин, визнаних судом поважними, пропущений строк може бути поновлено.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дійшов передчасного висновку про доведеність факту втрати оригіналів виконавчих документів та наявності підстав для задоволення заяви ПАТ «Укрсоцбанк» про поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання, оскільки Банком не було надано суду жодного належного доказу того, що виконавчі документи були втрачені.

З урахуванням вимог статті 213 ЦПК України 2004 року рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Згідно зі статтею 214 ЦПК України 2004 року під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Наведені вимоги процесуального закону, чинного на час ухвалення оскаржуваних судових рішень, стосуються не тільки судових рішень, постановлених по суті вирішених спорів, а й будь-якого рішення, в тому числі ухвали суду за результатами розгляду заяви про видачу дублікату виконавчого листа.

Проте всупереч наведеним нормам процесуального права суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того що факт втрати документів виконавчого провадження стався при пересилці оригіналів виконавчих листів із одного відділу державної виконавчої служби до іншого, що підтверджується написом: «Галицький ВДВС Львівського МУЮ, станом на сьогодні нема», який знаходиться на ксерокопії постанови про закінчення виконавчого провадження від 26 червня 2013 року

№ 28996894 (а. с. 46).

Відповідно до частини першої статті 57 ЦПК України 2004 року доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 58 ЦПК України 2004 року).

Згідно з положеннями частини третьої статті 10 та частини першої статті

60 ЦПК України 2004 року, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Положеннями частини 4 статті 10 ЦПК України 2004 року на суд також покладені певні обов'язки зі створення для сторін змагального процесу, а саме суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджає про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

За змістом частини першої статті 31 Закону України «Про виконавче провадження» копії постанов державного виконавця та інші документи виконавчого провадження, що державний виконавець зобов'язаний довести до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам із супровідними листами простою кореспонденцією, крім постанов про відкриття виконавчого провадження або відмову у відкритті виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до статті 47 цього Закону, що надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Проте з матеріалів справи не вбачається, що судами було досліджено докази направлення оригіналів виконавчих листів на адресу Галицького ВДВС Львівського МУЮ, а напис: «Галицький ВДВС Львівського МУЮ, станом на сьогодні нема», який знаходиться на ксерокопії постанови про закінчення виконавчого провадження, не можна вважати належним доказом у справі.

Суди обґрунтовували свої висновки лише змістом зави Банку та доданими до неї листами Трускавецького міського ВДВС Головного територіального управління юстиції у Львівській області та Галицького ВДВС м. Львів Головного управління юстиції у Львівській області. Проте, в жодному документі не було вказано, якого саме числа, місяця, року документи та в якій кількості направлялись із одного відділу державної виконавчої служби до іншого.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанції на зазначені вимоги закону уваги не звернули, не перевірили, чи дійсно матеріали виконавчого провадження пересилались до іншого відділу державної виконавчої служби та на якій підставі, та прийшли до передчасного висновку щодо задоволення заяви про видачу дубліката виконавчого листа та поновлення строку для його пред'явлення до виконання.

Відповідно до частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Частиною 1 статті 400 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції під час розгляду справи в касаційному порядку не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

З урахуванням встановлених обставин ухвали судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції. При новому розгляді справи суду необхідно об'єктивно дослідити наведені в цій постанові докази в сукупності з іншими доказами у справі, надати оцінку як доказам в цілому, так і кожному доказу окремо, мотивуючи відхилення або врахування кожного із них, відповідно до вимог ЦПК України.

Керуючись статтями 402, 409, 411, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_4, ОСОБА_5 задовольнити частково.

Ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 28 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 27 квітня 2017 року скасувати.

Справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий СуддіВ. С. Висоцька А. О. Лесько С. Ю. Мартєв І. М. Фаловська С. П. Штелик