Постанова

Іменем України

11 серпня 2021 року

м. Київ

справа № 753/5516/20

провадження № 61-2874св21

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач-ОСОБА_1,відповідач - приватне акціонерне товариство "Українське Дунайське пароплавство"

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 28 вересня 2020 року в складі судді Трусової Т. О. та постанову Київського апеляційного суду від 20 січня 2021 року в складі колегії суддів: Таргоній Д.

О., Голуб С. А., Ігнатченко Н. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст вимог

У березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до приватного акціонерного товариства "Українське Дунайське пароплавство" (далі - ПрАТ "Українське Дунайське пароплавство" або ПрАТ "УДП") про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Дарницьким районним судом м. Києва ухвалою від 06 квітня 2020 року відкрито провадження у справі та призначено її до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін в судове засідання на 28 вересня 2020 року.

До початку судового засідання представником відповідача до суду подано заяву про закриття провадження у справі, оскільки 11 березня 2020 року оскаржуваний ОСОБА_1 наказ про звільнення скасовано, а відтак спір про його скасування та щодо інших похідних вимог між сторонами відсутній.

Короткий зміст судових рішень

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 28 вересня 2020 року закрито провадження у справі з підстав, передбачених пунктом 2 частини 1 статті 255 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Ухвала суду мотивована встановленням відсутності предмета спору у цій справі, оскільки позивача було поновлено на роботі з дня незаконного звільнення, а вимога про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідною від вимоги про поновлення на роботі. Судом також враховано, що позивачем пропущено встановлений частиною 3 статті 49 ЦПК України строк, протягом якого він мав право подати заяву про зміну предмета або підстав позову.

Постановою Київського апеляційного суду від 20 січня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 28 вересня 2020 року - без змін.

Постанова апеляційного суду обґрунтована тим, що суд першої інстанції з урахуванням вимог процесуального закону закрив провадження у справі у зв'язку із відсутністю предмета спору (пункт 2 частини 1 статті 255 ЦПК України).

На день звернення ОСОБА_1 до суду із позовом, предмет спору вже був відсутній у зв'язку із скасуванням самим відповідачем 11 березня 2020 року оскаржуваного наказу в. о. голови Правління ПрАТ "Українське Дунайське пароплавство" від 04 березня 2020 року № 57л "Про звільнення з роботи заступника голови Правління ОСОБА_1".

Законодавством України не обмежується право роботодавця самостійно скасувати наказ про звільнення працівника, якщо таке звільнення відбулося з ініціативи власника або уповноваження ним органу, а відтак скасування наказу про звільнення позивача самим відповідачем має наслідком поновлення працівника на роботі та виплату йому заробітної плати за весь час вимушеного прогулу.

Ураховуючи, що ОСОБА_1 поновлено на роботі з дня незаконного звільнення, а вимога про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідною від вимоги про поновлення на роботі, тобто її вирішення напряму залежить від вирішення вимоги про поновлення на роботі, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для закриття провадження у даній справі у зв'язку із відсутністю предмету спору.

Апеляційний суд відхилив як необґрунтовані доводи апеляційної скарги позивача щодо неповідомлення відповідачем про поновлення на роботі та необхідності забезпечення гарантій інших трудових прав позивача, оскільки зазначені обставини не були предметом заявленого позову.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

22 лютого 2021 року ОСОБА_1 надіслав засобами поштового зв'язку до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 28 вересня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 січня 2021 року.

У касаційній скарзі він просить суд касаційної інстанції скасувати ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 28 вересня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 січня 2021 року, і направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 02 березня 2021 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 28 вересня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 січня 2021 року.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, зокрема, що суд першої інстанції закриваючи провадження у справі не врахував, що позивачу не було відомо про скасування оспорюваного ним наказу про звільнення до серпня 2020 року, оскільки відповідач не ознайомив його із цим наказом, яким скасовано наказ про звільнення), а про його наявність позивачу стало відомо лише із відзиву на позовну заяву. У зв'язку із цим позивач вважає, що з дня його незаконного звільнення у нього триває період вимушеного прогулу. Судами не враховано, що з квітня 2020 року трудові відносини між сторонами не були відновлені, нарахування заробітної плати позивачу відповідачем не здійснювалось. Також судами не перевірено, чи здійснено відповідачем відповідний запис до трудової книжки позивача з посиланням на наказ про поновлення на роботі. Суди не мали права закривати провадження у цій справі без вирішення питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позиції інших учасників

25 березня 2021 року та 26 березня 2021 року представник ПрАТ "Українське Дунайське Пароплавство" - Сучков О. С. надіслав клопотання про продовження строку на подання відзиву на касаційну скаргу, оскільки в ухвалі суду про відкриття касаційного провадження встановлено строк на його подання - до 24 березня 2021 року, однак цю ухвалу та копію касаційної скарги відповідач отримав лише 24 березня 2021 року. Ці обставини унеможливлювали подання відзиву у встановлений судом строк.

31 березня 2021 року, 02 квітня 2021 року та 05 квітня 2021 року представниками ПрАТ "Українське Дунайське пароплавство" надіслано до суду відзиви на касаційну скаргу. У них зазначено про законність оскаржуваних судових рішень та викладено прохання про залишення касаційної скарги без задоволення, а відповідних рішень судів без змін.

Ухвалою Верховного Суду від 02 березня 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі та надано строк для подання відзиву для відповідача - до 24 березня 2021 року, але який не міг перевищувати десяти днів з дня вручення цієї ухвали.

Копію ухвали та копію касаційної скарги відповідач отримав 24 березня 2021 року, що підтверджується відповідним поштовим повідомленням.

Тобто, останнім днем строку для подання відзиву відповідачем на касаційну скаргу у такому випадку є 05 квітня 2021 року.

Таким чином, відзиви відповідача на касаційну скаргу подані без пропуску строку, визначеного в ухвалі суду від 02 березня 2021 року, а тому відсутні підстави для задоволення клопотань представника ПрАТ "Українське Дунайське пароплавство" -
Сучкова О. С. про продовження строку на подання відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_1.

Фактичні обставини, встановлені судами

Судами встановлено, що ОСОБА_1 працював у ПрАТ "Українське Дунайське пароплавство" на посаді заступника голови Правління з 02 квітня 2018 року.

Наказом в. о. голови Правління ПрАТ "Українське Дунайське пароплавство" від 04 березня 2020 року № 57л ОСОБА_1 звільнений з посади за прогул без поважної причини 04 березня 2020 року.

25 березня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Дарницького районного суду м. Києва із позовом про визнання незаконним та скасування наказу в. о. голови Правління ПрАТ "Українське Дунайське пароплавство" від 04 березня 2020 року № 57л про звільнення його з роботи, поновлення на роботі з 04 березня 2020 року та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Наказом в. о. голови Правління ПрАТ "Українське Дунайське пароплавство" від 11 березня 2020 року № 59л скасовано наказ в. о. голови Правління ПрАТ "Українське Дунайське пароплавство" від 04 березня 2020 року № 57л "Про звільнення з роботи заступника голови Правління ОСОБА_1"; здійснено нарахування заробітної плати ОСОБА_1 за період: з 12 лютого 2020 року до 27 лютого 2020 року та з 02 березня 2020 року до 04 березня 2020 року за умови надання ОСОБА_1 документів, що підтверджують його непрацездатність у вказаний період.

Судами встановлено, що на день звернення позивача ОСОБА_1 до суду із позовом (25 березня 2020 року), предмет спору був вже відсутній у зв'язку із скасуванням відповідачем 11 березня 2020 року наказу в. о. голови Правління ПрАТ "УДП" від 04 березня 2020 року № 57л "Про звільнення з роботи заступника голови Правління ОСОБА_1".

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

У частині 3 статті 3 ЦПК України зазначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному статті 263 ЦПК України. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У частині 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 400 ЦПК України переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною 1 статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Згідно з частиною 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому частиною 1 статті 4 ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Постановляючи ухвалу про закриття провадження у справі на підставі пункту 2 частини 1 статті 255 ЦПК України, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, виходив із відсутності на день звернення ОСОБА_1 до суду із цим позовом 25 березня 2020 року предмета спору, оскільки наказ про звільнення позивача був скасований відповідачем раніше (11 березня 2020 року). Вимога позивача про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідною від вимоги про скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі, а відтак скасування наказу про звільнення позивача самим відповідачем має наслідком поновлення позивача на роботі з дня звільнення та виплату йому заробітної плати за весь час вимушеного прогулу.

Верховний Суд погоджується із відповідними висновками судів першої таапеляційної інстанцій, оскільки вони відповідають нормам чинного законодавства, якими регулюються спірні правовідносини.

Згідно із частиною 1 статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У статті 12 ЦПК України зазначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених статті 12 ЦПК України; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.

Відповідно до частин 1 та 3 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до частин 1 та 3 статті 13 ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених частин 1 та 3 статті 13 ЦПК України випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

У пункті 2 частини 1 статті 255 ЦПК України зазначено, що суд може закрити провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, якщо встановить, що предмет спору був відсутній на час пред'явлення позову.

Верховним Судом у постанові від 23 грудня 2020 року в справі № 522/8782/16-ц зазначено, що поняття "юридичного спору" має тлумачитися широко, виходячи з підходу ЄСПЛ до тлумачення поняття "спір про право" (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначає, що відповідно до духу Конвенції поняття "спору про право" має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.

Логічно-граматичне тлумачення словосполучення "відсутність предмета спору" в контексті наведеної правової норми дає підстави для висновку про те, що предмет спору має бути відсутній, тобто не існувати на час пред'явлення позову. Якщо предмет спору мав місце, але припинив своє існування (зник) після відкриття провадження у справі внаслідок тих чи інших обставин, зокрема у зв'язку з добровільним врегулюванням спору сторонами, виконанням відповідачем заявлених до нього вимог, фізичним знищенням предмета спору тощо, то провадження у справі не може бути закрите з наведеної правової підстави, оскільки вона полягає саме у відсутності предмета спору, а не у припиненні його існування (зникненні).

Якщо предмет спору став відсутній після відкриття провадження у справі, то залежно від обставин, що призвели до зникнення такого предмета, та стадії цивільного процесу, на якій він припинив своє існування, сторони мають цілий ряд передбачених законом процесуальних можливостей припинити подальший розгляд справи, зокрема шляхом залишення позову без розгляду, відмови від позову або від поданих апеляційних чи касаційних скарг, визнання позову відповідачем, укладення мирової угоди тощо.

Подібний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від: від 10 квітня 2019 року у справі № 456/647/18, від 13 травня 2020 року у справі № 686/20582/19-ц, від 09 вересня 2020 року у справі № 750/1658/20.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 4 статті 263 ЦПК України).

Судами встановлено, що на день звернення позивача ОСОБА_1 до суду із позовом (25 березня 2020 року), предмет спору вже був відсутній у зв'язку із скасуванням відповідачем 11 березня 2020 року наказу в. о. голови Правління ПрАТ "УДП" від 04 березня 2020 року № 57л "Про звільнення з роботи заступника голови Правління ОСОБА_1".

Вимога про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідною від вимоги про скасування наказу про звільнення і поновлення на роботі та її вирішення напряму залежить від вирішення вимоги про скасування наказу про звільнення і поновлення на роботі.

Роботодавець не обмежений у праві самостійно скасувати наказ про звільнення працівника, якщо таке звільнення відбулося з ініціативи власника або уповноваження ним органу (роботодавця), тому скасування наказу про звільнення позивача самим відповідачем безумовно має наслідком поновлення позивача на роботі з дати звільнення та виплату йому заробітної плати за весь період вимушеного прогулу.

Враховуючи, що: оскаржуваний наказ скасовано до дня подання позову ОСОБА_1 до суду; позивача поновлено на роботі з дня незаконного звільнення та до дня звернення ним до суду із цим позовом, що також має наслідком і виплату йому заробітної плати за час вимушеного прогулу, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для закриття провадження у цій справі у зв'язку із відсутністю предмету спору.

Ураховуючи вищезазначене, суди попередніх інстанцій, дослідивши належним чином надані докази та встановивши дійсні фактичні обставини у справі, дійшли правильного висновку про закриття провадження у справі згідно пункту 2 частини 1 статті 255 ЦПК України.

Таким чином, відсутні підстави для скасування ухвали Дарницького районного суду м. Києва від 28 вересня 2020 року та постанови Київського апеляційного суду від 20 січня 2021 року.

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги щодо порушення відповідачем трудових прав позивача при поновленні на роботі у зв'язку із самостійним скасуванням роботодавцем (відповідачем) наказу про звільнення до подання позову, оскільки зазначені обставини не були підставами та предметом заявленого ОСОБА_1 позову у цій справі.

Разом із цим, позивач не позбавлений права на звернення до суду за захистом порушених, на його думку, відповідних трудових прав.

Інші доводи касаційної скарги ОСОБА_1 є ідентичними доводам апеляційної скарги позивача, яким суд апеляційної інстанції надав належну оцінку і його висновки є достатньо аргументованими. У зв'язку із цим Верховний Суд доходить висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника, і при цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі "Руїз Торія проти Іспанії", §§ 29-30).

Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії").

ЄСПЛ зазначив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (справа "Пономарьов проти України" (CASE "PONOMARYOV v. UKRAINE"), рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року).

ЄСПЛ вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (справа Проніна проти України, № 63566/00 § 23, рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості.

Верховним Судом не встановлено порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, які є підставою для обов'язкового скасування оскаржуваних судових рішень.

Ураховуючи зазначене, Верховний Суд вважає, що судами першої та апеляційної інстанцій правильно застосовано норми процесуального права та ухвалено законні і обґрунтовані судові рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Судами попередніх інстанцій повно встановлено відповідні обставини справи на підставі належної оцінки наявних у справі доказів, визначено норми права, які підлягали застосуванню.

У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Щодо судових витрат

Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 28 вересня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 січня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. А. Стрільчук