Постанова

Іменем України

15 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 369/7228/14-ц

провадження № 61-3589св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),

суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна»,

представники позивача: Піун Світлана Петрівна, Могилян Людмила Василівна, Філіпчук Наталія Михайлівна, Кононець Станіслав Петрович,

відповідач-1 - ОСОБА_2 ,

представник відповідача-1 - ОСОБА_4,

відповідач-2 - ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області у складі судді Усатова Д. Д. від 02 листопада 2017 року та постанову Київського апеляційного суду у складі колегії суддів: Яворського М. А., Кашперської Т. Ц., Фінагеєва В. О. від 22 січня 2019 року,

ВСТАНОВИВ:

1.Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2014 року товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (далі - ТОВ «ОТП Факторинг Україна») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що 28 грудня 2006 року між закритим акціонерним товариством «ОТП Банк» (далі - ЗАТ «ОТП Банк»), правонаступником якого є АТ «ОТП Банк»», та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № ML-009/927/2006, за умовами якого остання отримала кредит у розмірі 177 000 дол. США, який зобов`язалася повернути до 27 грудня 2016 року зі сплатою 13,99% річних. 25 грудня 2007 року на забезпечення виконання вказаного договору між ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є АТ «ОТП Банк», та ОСОБА_3 укладено договір поруки № SR-009/927/2006, за умовами якого останній зобов`язався солідарно з ОСОБА_2 відповідати перед кредитором за виконання зобов`язання за указаним кредитним договором.

25 квітня 2007 року між ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є АТ «ОТП Банк», та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № ML-009/137/2007, за умовами якого остання отримала кредит у розмірі 70 000 дол. США, який зобов`язалася повернути до 25 квітня 2017 року зі сплатою 13,99% річних. Цього ж дня на забезпечення виконання вказаного договору між ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є АТ «ОТП Банк», та ОСОБА_3 укладено договір поруки № SR-009/137/2007, за умовами якого останній зобов`язався солідарно з ОСОБА_2 відповідати перед кредитором за виконання зобов`язання за указаним кредитним договором.

14 липня 2008 року між ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є АТ «ОТП Банк», та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № ML-009/370/2008, за умовами якого остання отримала кредит у розмірі 23 000 дол. США, який зобов`язалася повернути до 14 липня 2023 року зі сплатою плаваючої ставки, яка складається із фіксованого відсотка у розмірі 5,49% річних та FIDR (процентна ставка по строкових депозитах фізичних осіб у валюті). Цього ж дня на забезпечення виконання вказаного договору між ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є АТ «ОТП Банк», та ОСОБА_3 укладено договір поруки № SR-009/370/2008, за умовами якого останній зобов`язався солідарно з ОСОБА_2 відповідати перед кредитором за виконання зобов`язання за указаним кредитним договором.

Відповідно до умов договору купівлі-продажу кредитного портфелю від 20 липня 2011 року ПАТ «ОТП Банк» відступило, а ТОВ «ОТП Факторинг Україна» прийняло право вимоги за зазначеними кредитними договорами.

У порушення умов кредитного договору, а також статей 509, 526, 1054 ЦК України відповідачі зобов`язання за вказаними кредитними договорами належним чином не виконували, чим порушили умови кредитних договорів. У зв`язку із чим виникла заборгованість, яка з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог станом на 16 липня 2014 року за кредитним договором № ML-009/927/2006 від 28 грудня 2006 року становить 156 115,15 дол. США, що за офіційним курсом НБУ еквівалентно 4 056 215,05 грн, та 2 731 407, 97 грн, що разом складає 6 787 623,02 грн; за кредитним договором № МL-009/137/2007 від 25 квітня 2007 року становить 62 190,25 дол. США, що за офіційним курсом НБУ еквівалентно 1 615 839,51 грн, та 1 108 838, 23 грн, що разом складає 2 724 677,74 грн; за кредитним договором № МL-009/370/2008 від 14 липня 2008 року становить 21 588,25 дол. США, що за офіційним курсом НБУ еквівалентно 560 910,22 грн, та 308 324,06 грн, що разом складає 869 234,28 грн, яку позивач просив стягнути солідарно з відповідачів на свою користь.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 листопада 2017 року позов ТОВ «ОТП Факторинг Україна» задоволено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» суму заборгованості за кредитним договором № МL-009/137/2007 від 25 квітня 2007 року у розмірі 62 190,25 дол. США, що за офіційним курсом НБУ еквівалентно 1 615 839,51 грн, та 1 108 838, 23 грн, що разом складає 2 724 677,74 грн.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» суму заборгованості за кредитним договором № МL-009/370/2008 від 14 липня 2008 року у розмірі 21 588, 25 дол. США, що за офіційним курсом НБУ еквівалентно 560 910,22 грн, та 308 324,06 грн, що разом складає 869 234,28 грн.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» суму заборгованості за кредитним договором № МL-009/927/2006 від 28 грудня 2006 року у розмірі сумі 156 115,15 дол. США, що за офіційним курсом НБУ еквівалентно 4 056 215,05 грн, та 2 731 407, 97 грн, що разом складає 6 787 623,02 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Судове рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позичальник ОСОБА_2 взяті на себе зобов`язання за кредитними договорами належним чином не виконувала, що призвело до утворення заборгованості, а оскільки відповідно до закону та умов договору поруки поручитель ОСОБА_3 зобов`язався нести солідарну відповідальність за невиконання позичальником кредитних зобов`язань, суд стягнув солідарно з відповідачів на користь позивача кредитну заборгованість.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 22 січня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 листопада 2017 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону, обставини справи встановлені повно, а доводи апеляційної скарги не підтверджені належними та допустимими доказами і не спростовують висновків суду першої інстанції.

Узагальнені доводи вимог касаційної скарги

У лютому 2019 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували, що 30 березня 2012 року кредитор направляв на адресу позичальника досудові вимоги №№ 54645, 54646, а 30 травня 2012 року досудові вимоги №№ 58137, 58138, 58141, 58142 про дострокове повернення боргових зобов`язань за кредитними договорами № МL-009/927/2006 від 28 грудня 2006 року, № МL-009/137/2007 від 25 квітня 2007 року, № МL-009/370/2008 від 14 липня 2008 року, тим самим, відповідно до пункту 1.9. договору, достроково змінив терміни виконання кредитних зобов`язань. В результаті чого припинилося нарахування процентів за кредитними договорами та почав діяти термін повернення кредитів у повному обсязі та розпочався строк нарахування пені. Проте, суд визнав обґрунтований наданий банком розрахунок кредитної заборгованості, розрахованої станом на липень 2014 року, який включав і пеню за період з 16 липня 2013 року по 16 липня 2014 року, не застосувавши наслідки спливу позовної давності, про застосування яких просила відповідач. Крім того, стягуючи обумовлену у позові суму пені, суд не врахував, що такий порядок нарахування пені суперечить Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду позичальника, як споживача послуг банку, оскільки такі умови договору встановлюють вимогу щодо сплати непропорційно великої суми компенсації. Крім того, суд не врахував, що у зв`язку зі зміною строку виконання кредитних зобов`язань з 2012 року розпочався відлік шестимісячного строку, передбаченого частиною четвертою статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) для пред`явлення вимоги до поручителя. Звернення кредитора до суду 18 липня 2014 року з вимогами до поручителя ОСОБА_3 відбулося зі спливом шестимісячного строку, що в силу вимог частини четвертої статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) свідчить про припинення поруки. Разом із тим, жодним із документів у справі не підтверджено отримання позичальником грошових коштів в іноземній валюті (доларах США).

Узагальнені доводи відзиву на касаційну скаргу

У березні 2019 року ТОВ «ОТП Факторинг Україна» подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому зазначило, що досудові вимоги від 30 березня та 30 травня 2012 року, на які посилається заявник, обґрунтовуючи підстави касаційної скарги, викликають сумніви у своїй достовірності та є недопустимими доказами, оскільки за 2012 рік товариство не проводило жодних дій щодо досудового чи/або судового стягнення боргу, відомостей про направлення зазначених досудових вимог в журналі вихідної кореспонденції відсутні. Крім того, на наявність таких досудових вимог, відповідач в суді першої інстанції не посилалась та не долучала їх до матеріалів справи. Посилаючись на безпідставність доводів касаційної скарги та законність і обґрунтованість ухвалених у справі судових рішень, касаційну скаргу просить залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Узагальнені доводи пояснень на відзив на касаційну скаргу

У червні 2019 року представник ОСОБА_2 подав до Верховного Суду пояснення на відзив на касаційну скаргу, у яких зазначив, що юридичним документом про зміну умов кредитування є саме вимога в порядку статті 1050 ЦК України, дата якої і є строком припинення кредитування, що відповідає правовому висновку, викладеному у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9512/12 (провадження № 14-10цс18) та від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 22 лютого 2019 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу № 369/7228/14-ц з Києво-Святошинського районного суду Київської області. Зупинено виконання заочного рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 листопада 2017 року до закінчення касаційного провадження.

Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від від 07 квітня 2020 року справу № 369/7228/14-ц призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд установив, що 28 грудня 2006 року між ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є АТ «ОТП Банк»», та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № ML-009/927/2006, за умовами якого остання отримала кредит у розмірі 177 000 дол. США, який зобов`язалася повернути до 27 грудня 2016 року зі сплатою 13,99% річних. 25 грудня 2007 року на забезпечення виконання вказаного договору між ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є АТ «ОТП Банк», та ОСОБА_3 укладено договір поруки № SR-009/927/2006, за умовами якого останній зобов`язався солідарно з ОСОБА_2 відповідати перед кредитором за виконання зобов`язання за указаним кредитним договором. 29 червня та 30 вересня 2011 року між сторонами були укладені додаткові договори до вказаного кредитного договору з відповідними змінами і такі ж додаткові договори були укладені із поручителем.

25 квітня 2007 року між ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є АТ «ОТП Банк», та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № ML-009/137/2007, за умовами якого остання отримала кредит у розмірі 70 000 дол. США, який зобов`язалася повернути до 25 квітня 2017 року зі сплатою 13,99% річних. Цього ж дня на забезпечення виконання вказаного договору між ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є АТ «ОТП Банк», та ОСОБА_3 укладено договір поруки № SR-009/137/2007, за умовами якого останній зобов`язався солідарно з ОСОБА_2 відповідати перед кредитором за виконання зобов`язання за указаним кредитним договором. 25 червня та 30 вересня 2011 року між сторонами були укладені додаткові договори до вказаного кредитного договору з відповідними змінами і такі ж додаткові договори були укладені із поручителем.

14 липня 2008 року між ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є АТ «ОТП Банк», та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № ML-009/370/2008, за умовами якого остання отримала кредит у розмірі 23 000 дол. США, який зобов`язалася повернути до 14 липня 2023 року зі сплатою плаваючої ставки, яка складається із фіксованого відсотка у розмірі 5,49% річних та FIDR (процентна ставка по строкових депозитах фізичних осіб у валюті). Цього ж дня на забезпечення виконання вказаного договору між ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є АТ «ОТП Банк», та ОСОБА_3 укладено договір поруки № SR-009/370/2008, за умовами якого останній зобов`язався солідарно з ОСОБА_2 відповідати перед кредитором за виконання зобов`язання за указаним кредитним договором. 30 вересня 2011 року між сторонами був укладений додатковий договір до вказаного кредитного договору з відповідними змінами і такий же додатковий договір був укладений із поручителем.

Відповідно до умов договору купівлі-продажу кредитного портфелю від 20 липня 2011 року ПАТ «ОТП Банк» відступило, а ТОВ «ОТП Факторинг Україна» прийняло право вимоги за зазначеними кредитними договорами.

Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість за кредитним договором № ML-009/927/2006 від 28 грудня 2006 року становить 156 115,15 дол. США, що за офіційним курсом НБУ еквівалентно 4 056 215,05 грн, та 2 731 407, 97 грн, що разом складає 6 787 623,02 грн; за кредитним договором № МL-009/137/2007 від 25 квітня 2007 року становить 62 190,25 дол. США, що за офіційним курсом НБУ еквівалентно 1 615 839,51 грн, та 1 108 838, 23 грн, що разом складає 2 724 677,74 грн; за кредитним договором № МL-009/370/2008 від 14 липня 2008 року становить 21 588, 25 дол. США, що за офіційним курсом НБУ еквівалентно 560 910,22 грн, та 308 324,06 грн, що разом складає 869 234,28 грн, яку позивач просив стягнути солідарно з відповідачів на свою користь.

2.Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_2 на заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 листопада 2017 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 січня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до статей 526, 527, 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитним договором та пені припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронюваних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Зазначений висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18).

Умовами кредитних договорів від 28 грудня 2006 року № ML-009/927/2006, від 25 квітня 2007 року № ML-009/137/2007, від 14 липня 2008 року № ML-009/370/2008 передбачено право банку вимагати дострокового повернення кредитних коштів та сплати процентів за користування кредитними коштами у випадку невиконання чи неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором, а також у випадку невиконання чи неналежного виконання позичальником та/або поручителем зобов'язань за договорами, які є забезпеченням виконання зобов'язань (пункт 1.9. з відповідними змінами згідно додаткових договорів).

Заперечуючи проти позову, ОСОБА_2 посилалась на те, що 30 березня 2012 року ТОВ «ОТП Факторинг Україна» на її поштову адресу направило досудові вимоги №№ 54645, 54646 про дострокове виконання зобов`язань за кредитним договором від 28 грудня 2006 року № ML-009/927/2006; 30 травня 2012 року - досудові вимоги №№ 58137, 58138 про дострокове виконання зобов`язань за кредитним договором від 25 квітня 2007 року № ML-009/137/2007; 30 травня 2012 року - досудові вимоги №№ 58141, 58142 про дострокове виконання зобов`язань за кредитним договором від 14 липня 2008 року № ML-009/370/2008, копії яких долучено до матеріалів справи.

У зазначених вимогах ТОВ «ОТП Факторинг Україна» вказувало, що у порушення умов кредитних договорів виникла заборгованість, тому на підставі пунктів 1.9. кредитних договорів таку заборгованість позичальник мав сплатити протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дня отримання цієї вимоги за вказаними у листі-вимозі реквізитами на певні рахунки.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд не перевірив, чи було кредитором достроково змінено строки виконання основних зобов`язань, кінцевий строк виконання яких настав 30 квітня та 30 червня 2012 року, наданим відповідачем в судовому засіданні листам банку щодо вимоги про повернення всіх сум за кредитними договорами оцінки не надав.

У той же час, із наданого позивачем розрахунку вбачається, що заборгованість за указаними кредитними договорами з урахуванням процентів за користування кредитом та пені розрахована станом на 16 липня 2014 року, тоді як строки виконання основних зобов'язань, за наявності досудової вимоги, настали 30 квітня та 30 червня 2012 року відповідно.

Оскільки зі спливом строків, на які були надані кредити, припиняється право кредитора нараховувати проценти за користування кредитом та пені, апеляційний суд не перевірив чи були у кредитора підстави для нарахування процентів та пені за умовами кредитних договорів після 30 квітня та 30 червня 2012 року відповідно.

Проте, суд визнав обґрунтованим наданий позивачем розрахунок заборгованості за відсотками за користування кредитом та пені станом на 16 липня 2014 року, належним чином не перевіривши правильність наведених розрахунків, складових заборгованості та період їх нарахування.

Заперечення позивача щодо справжності та достовірності наданих боржником досудових вимог 2012 року також не перевірені, у той час як зазначені обставини мають суттєве значення для визначення розміру кредитного боргу та його складових.

Щодо наявності правових підстав для покладання на ОСОБА_3 , як поручителя, солідарного з позичальником обов'язку погашення кредитної заборгованості, колегія суддів виходить з наступного.

Згідно із частиною першою статті 553, частиною першою статті 554 ЦК України (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин)за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Згідно з частиною четвертою статті 559 ЦК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Умови договорів про дію поруки до повного виконання зобов`язань боржника (пункти 4.1.) не свідчать, що цими договорами установлено строк припинення поруки у розумінні статті 251, частини четвертої статті 559 ЦК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), тому в цьому випадку підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 цього Кодексу (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.

З аналізу частини четвертої статті 559 ЦК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) можна зробити висновок, що строк поруки відноситься до преклюзивних, це строк існування самого зобов`язання поруки, а застосоване в цій нормі поняття «строк чинності поруки» повинне розглядатися як строк, протягом якого кредитор може реалізувати свої права за порукою, як видом забезпечення зобов`язання.

Тому і право кредитора, і обов`язок поручителя після його закінчення припиняються, а це означає, що жодних дій щодо реалізації цього права, в тому числі застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може.

Вказані висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 1411/3467/12 (провадження № 14-594цс18).

Керуючись положеннями частини четвертої статті 559 ЦК України, необхідно зробити висновок, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов`язання за договором повинно бути пред`явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов`язання (у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем).

Таким чином, закінчення строку, встановленого договором поруки, так само, як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов`язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся до суду з позовом до поручителя.

Вирішуючи спір по суті та погоджуючись з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для солідарного стягнення з відповідачів кредитної заборгованості, суд апеляційної інстанції не перевірив обставини направлення кредитором досудових вимог боржнику, не з'ясував чи не використав кредитор право дострокового погашення заборгованості, тим самим змінивши строк виконання основних зобов'язань, але з позовом до поручителя звернувся лише у липні 2014 року.

Таки чином, висновок про наявність правових підстав для покладання на ОСОБА_3 , як поручителя, солідарного з позичальником обов`язку погашення заборгованості за кредитними договорами від 28 грудня 2006 року № ML-009/927/2006, від 25 квітня 2007 року № ML-009/137/2007, від 14 липня 2008 року № ML-009/370/2008 є передчасним.

Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи та норма матеріального права, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, судом апеляційної інстанції не встановлені, оскаржуване судове рішення апеляційного суду не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що відповідно до статті 411 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 листопада 2017 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 січня 2019 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: С. Ю. Бурлаков

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун