Постанова

Іменем України

16 лютого 2022 року

м. Київ

справа № 947/4648/20

провадження № 61-16639св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - казенне підприємство "Морська пошуково-рятувальна служба",

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу казенного підприємства "Морська пошуково-рятувальна служба" на рішення Київського районного суду

м. Одеси у складі судді Огренич І. В. від 18 листопада 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду у складі колегії суддів:

Погорєлової С. О., Князюка О. В., Заїкіна А. П., від 20 серпня 2021 року.

Зміст позовної заяви та її обґрунтування

У березні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом

до казенного підприємства "Морська пошуково-рятувальна служба"

(далі - КП "МПРС") про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 2016 року вона працювала

в КП "МПРС" на посаді начальника юридичної служби. Наказом

від 17 лютого 2020 року № 107-н "Про звільнення" із змінами, внесеними наказом від 17 лютого 2020 року № 110-к "Про внесення змін до наказу КП "МПРС" від 17 лютого 2020 року № 107-к "Про звільнення", її було звільнено за систематичне невиконання без поважних причин обов'язків, покладених трудовим договором, відповідно до пункту 3 частини 1 статті40 КЗпП України. Позивачка вважала, що її було звільнено незаконно, з порушенням норм трудового законодавства, а саме: мало місце застосування до неї дисциплінарного стягнення у вигляду догани в один і той же день із застосуванням дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення, що суперечить вимогам закону щодо звільнення на підставі пункту 3 частини 1 статті 40 КЗпП України; не наведено у наказі про звільнення конкретного порушення нею трудових обов'язків, яке повторно сталося після застосування до неї дисциплінарного стягнення у вигляді догани; недотримано порядокзвільнення, передбачений статтями 148, 149 КЗпП України, оскільки її не було ознайомлено із документами, які зазначені в наказі про звільнення, що стали підставою її звільнення, та не надано можливості надати пояснення; звільнення проведено без врахування її попередньої роботи, без погодження із профспілковою організацією, членом якої вона є.

Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_1 просила: визнати незаконним та скасувати наказ від 17 лютого 2020 року № 107-н "Про звільнення" із змінами, внесеними наказом від 17 лютого 2020 року № 110-к "Про внесення змін до наказу КП "МПРС" від 17 лютого 2020 року № 107-к "Про звільнення"; поновити її на посаді начальника юридичної служби

КП "МПРС "; стягнути з КП "МПРС" на її користь суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу, допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення на посаді начальника юридичної служби КП "МПРС" та виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць.

Основний зміст та мотиви рішення суду першої інстанції

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 18 листопада 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано незаконним та скасовано наказ КП "МПРС" від 17 лютого

2020 року № 107-к "Про звільнення" зі змінами, внесеними наказом

КП "МПРС" від 17 лютого 2020 року № 110-к "Про внесення змін до наказу

від 17 лютого 2020 року № 107-к "Про звільнення", яким ОСОБА_1 звільнено з посади начальника юридичної служби КП "МПРС".

Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника юридичної служби

КП "МПРС".

Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення

ОСОБА_1 на посаді начальника юридичної служби КП "МПРС".

Стягнуто з КП "МПРС" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 17 лютого 2020 року по 17 листопада 2020 року включно в розмірі 500
296,23 грн, з якої підлягає виключенню сума податку з доходів фізичних осіб та військового збору.

Допущено до негайного виконання рішення суду в частині стягнення

з КП "МПРС" на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць, а саме з 17 лютого 2020 року

по 17 березня 2020 року в сумі 55 588,47 грн, з якої підлягає виключенню сума податку на доходи фізичних осіб та військового збору.

Вирішено питання щодо розподілу витрат по сплаті судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідачем не надано достатніх доказів на підтвердження складу дисциплінарного правопорушення, вчиненого позивачкою, а також порушено порядок її звільнення, тому наказ КП "МПРС" від 17 лютого 2020 року № 107-к "Про звільнення" зі змінами, внесеними наказом від 17 лютого 2020 року № 110-к, яким ОСОБА_1 звільнено з посади начальника юридичної служби відповідно до пункту 3 частини 1 статті 40 КЗпП України, є незаконним, порушує і обмежує права позивачки на працю, а відтак підлягає скасуванню. ОСОБА_1 підлягає поновленню на посаді начальника юридичної служби казенного підприємства "Морська пошуково-рятувальна служба" із виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Основний зміст та мотиви постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 20 серпня 2021 року апеляційну скаргу КП "МПРС" задоволено частково.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 18 листопада 2020 року змінено в частині визначення суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Стягнуто з КП "МПРС" на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 18 лютого 2020 року по 17 листопада 2020 року включно в розмірі 349 057,72 грн, з якої підлягає виключенню сума податку на доходи фізичних осіб та військового збору.

Допущено до негайного виконання рішення суду в частині стягнення

з КП "МПРС" на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць, а саме з 18 лютого 2020 року

по 17 березня 2020 року в сумі 37 133,80 грн, з якої підлягає виключенню сума податку на доходи фізичних осіб та військового збору.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про те, що позивачка обґрунтувала незаконність її звільнення, а роботодавець, на якого покладено тягар доведення наявності підстав для звільнення працівника на підставі пункту 3 частини 1 статті 40 КЗпП України, не надав належних та достатніх доказів на підтвердження систематичного невиконання позивачкою трудових обов'язків. Разом із тим, суд апеляційної інстанції вважав, що районний суд неправильно порахував період, за який необхідно стягнути середній заробіток, тому змінив рішення суду першої інстанції в цій частині.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі КП "МПРС" просить скасувати рішення Київського районного суду м. Одеси від 18 листопада 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 20 серпня 2021 року і ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1.

Підставами касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначив неправильне застосування судами норм матеріального

і порушення норм процесуального права, вказавши, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права

у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду

від 05 вересня 2019 року у справі № 336/5828/16 та від 08 липня 2020 року

у справі № 569/17130/17 (пункт 1 частини 2 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також не дослідили належним чином зібрані у справі докази та необґрунтовано відхилили клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення

для правильного вирішення справи (пункт 4 частини 2 статті 389 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги обґрунтовані тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що наказ про звільнення позивачки на підставі пункту 3 частини 1 статті 40 КЗпП України не відповідає вимогам, встановленим чинним законодавством. Заявник вказує, що суди не надали належної правової оцінки доказам, наданим на підтвердження систематичного невиконання позивачкою посадових обов'язків. На думку особи, яка подала касаційну скаргу, положеннями чинного законодавства України не встановлено чіткий часовий проміжок, який має бути визначений для встановлення систематичності порушення трудових обов'язків. Також відповідач не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про недотримання при звільненні вимог статті 43 КЗпП України. Стверджує, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі до розгляду справи № 947/4652/20 за позовом ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування наказу про оголошення догани, який, на думку КП "МПРС", є доказом систематичності невиконання позивачкою покладених на неї обов'язків без поважних причин.

Ухвалою Верховного Суду від 09 листопада2021 року відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.

Ухвалою Верховного Суду від 09 лютого2022 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 просить залишити без задоволення касаційну скаргу КП "МПРС", а оскаржені судові рішення - без змін, посилаючись на їх законність та обґрунтованість. Також позивачка подала клопотання про закриття касаційного провадження.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 з травня 2016 року працювала у КП "МПРС" на посаді начальника юридичної служби.

Наказом від 17 лютого 2020 року № 107-н "Про звільнення" із змінами, внесеними наказом від 17 лютого 2020 року № 110-к "Про внесення змін до наказу КП "МПРС" від 17 лютого 2020 року № 107-к "Про звільнення", її було звільнено за систематичне невиконання без поважних причин обов'язків, покладених трудовим договором, відповідно до пункту 3 частини 1 статті40 КЗпП України.

Підставою звільнення у наказі від 17 лютого 2020 року № 107-к зазначено: акт службової перевірки від 14 січня 2020 року; акт перевірки фактів, викладених у зверненнях працівників КП "МПРС" від 28 січня 2020 року Державної служби морського та річкового транспорту України, затверджений в. о. голови Державної служби морського та річкового транспорту України 07 лютого 2020 року; наказ КП "МПРС" від 17 лютого 2020 року № 114-н "Про дисциплінарну відповідальність"; рапорт відділу внутрішньої безпеки від 31 січня 2020 року; лист Державної служби морського та річкового транспорту України від 14 лютого 2020 року № 961/05/15-20.

Наказом від 17 лютого 2020 року № 114-н ОСОБА_1 оголошено догану. Підставою зазначено рапорт відділу внутрішньої безпеки від 14 лютого

2020 року № 57/12-20.

ОСОБА_1 станом на 17 лютого 2020 року була членом профспілки працівників КП "МПРС".

Згідно з повідомленням професійної спілки працівників КП "МПРС"

від 02 червня 2020 року № 99 відмовлено у наданні згоди на розірвання трудового договору з ОСОБА_1 з посади начальника юридичної служби на підставі пункту 3 частини 1 статті 40 КЗпП України.

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених пунктів 1, 4 частини 2 статті 389 ЦПК України.

Згідно з частиною 1 статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини 1 статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає, або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений змістом статті 5-1 Кодексу законів про працюУкраїни правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

У відповідності до статті 139 КЗпП України працівники зобов'язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

За порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана, звільнення. Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення

(стаття 147 КЗпП України).

Відповідно до частини 3 статті 149 КЗпП України при обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок і попередню роботу. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий договір до закінчення строку його чинності, можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного та громадського стягнення.

Отже, для припинення трудових правовідносин з кожної конкретної підстави існує спеціальний порядок, якого роботодавець зобов'язаний дотримуватись для того, щоб звільнення було законним.

З вказаної підстави працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного або громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку. У таких випадках враховуються ті заходи дисциплінарного стягнення, які встановлені чинним законодавством і не втратили юридичної сили за давністю або не зняті достроково.

У справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, потрібно з'ясувати, в чому конкретно полягало порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктом 3 частини 1 статті 40 КЗпП України та чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалося вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувалися при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, а також обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

Для правомірного розірвання роботодавцем трудового договору на підставі пункту 3 частини 1 статті 40 КЗпП України необхідна наявність у сукупності таких умов: порушення має стосуватися лише тих обов'язків, які є складовими трудової функції працівника чи випливають з правил внутрішнього трудового розпорядку; невиконання чи неналежне виконання працівником трудових обов'язків має бути винним, скоєним без поважних причин умисно або з необережності; невиконання або неналежне виконання трудових обов'язків повинно бути систематичним.

Систематичним невиконанням обов'язків вважається таке, що вчинене працівником, який раніше допускав порушення покладених на нього обов'язків і притягувався за це до дисциплінарної відповідальності, проте застосовані заходи дисциплінарного чи громадського стягнення не дали позитивних наслідків, і працівник знову вчинив дисциплінарний проступок.

У справах, в яких оспорюється незаконне притягнення до дисциплінарної відповідальності та звільнення, саме роботодавець повинен довести, що застосування таких заходів дисциплінарного стягнення відбулося без порушення законодавства про працю, зокрема довести факт вчинення працівником нового порушення трудових обов'язків, якими він обґрунтовував наказ (розпорядження) про звільнення.

Подібний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 вересня 2020 року по справі № 9901/743/18 (провадження № 11-914заі19).

Підставою винесення наказу від 17 лютого 2020 року № 107-к про звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 3 частини першої

статті 40 КЗпП України зазначено, зокрема, наказ від 17 лютого 2020 року № 114-н про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності, а також акт службової перевірки від 14 січня 2020 року та акт перевірки фактів, викладених у зверненнях працівників КП "МПРС",

від 28 січня 2020 року.

Вирішуючи спір, встановивши фактичні обставини справи, надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог, оскільки звільнення ОСОБА_1 відбулось з порушенням норм КЗпП України.

Згідно інформації з Єдиного державного реєстру судових рішень рішенням Київського районного суду м. Одеси від 16 грудня 2021 року у справі № 947/4652/20 позов ОСОБА_1 до КП "МПРС" про визнання протиправним та скасування наказу КП "МПРС" від 17 лютого 2020 року № 114-н "Про дисциплінарну відповідальність" задоволено. Визнано протиправним та скасовано наказ від 17 лютого 2020 року № 114-н "Про дисциплінарну відповідальність". Судом під час розгляду справи № 947/4652/20 встановлено, що відповідачем не доведено достатніми доказами сукупності обставин, що доводять склад дисциплінарного правопорушення позивачки.

Колегія суддів звертає увагуна те, що систематичним порушенням вважається таке, яке вчинено після притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності та полягає у тому, що незважаючи на застосування дисциплінарного стягнення, працівник знову скоїв порушення.

Притягнення працівника за одні й ті самі недоліки у роботі (невиконання обов'язків) в один й той самий день до дисциплінарної відповідальності з оголошенням догани та звільненням працівника не допускається.

Також суди звернули увагу, що відповідач у своїх наказах від 17 лютого 2020 року № 107-к "Про звільнення" та від 17 лютого 2020 року № 114-н "Про дисциплінарну відповідальність" не навів конкретних порушень трудової дисципліни, невиконання чи неналежного виконання позивачкою своїх посадових обов'язків, за які застосовані дисциплінарні стягнення у виді догани, а також звільнення.

Дисциплінарні стягнення до позивачки у вигляді догани та звільнення були застосовані в один день. При цьому, підставою для винесення наказу про оголошення догани від 17 лютого 2020 року № 114-н зазначено рапорт відділу внутрішньої безпеки від 14 лютого 2020 року № 57/12-20,

а підставою для винесення наказу від 17 лютого 2020 року № 107-к про звільнення на підставі пункту 3 частини 1 статті 40 КЗпП України було зазначено акт службової перевірки від 14 січня 2020 року та акт перевірки фактів, викладених у зверненнях працівників КП "МПРС", від 28 січня

2020 року, тобто акти перевірки, що стали підставою для звільнення, датовані раніше, ніж документи, які стали підставою для оголошення догани.

Посилання касаційної скарги на неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постановах Верховного Суду, є необґрунтованими, оскільки висновки судів не суперечать висновкам, викладеним у зазначених заявником постановах. Посилання касаційної скарги на порушення судами норм процесуального права при вирішенні питання про зупинення провадження у справі, враховуючи викладене вище, не впливають на правильність вирішення спору по суті.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, у значній мірі зводяться до переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції. Підстави для скасування оскаржених судових рішень відсутні.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, належна правова оцінка доказів зробленаяк судом першої, так і судом апеляційної інстанції.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 402, 409, 410, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу казенного підприємства "Морська пошуково-рятувальна служба" залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 18 листопада 2020 року у незміненій під час апеляційного перегляду частині та постанову Одеського апеляційного суду від 20 серпня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович