Постанова

Іменем України

14 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 522/3388/18

провадження № 61-7263св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Сімоненко В. М. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Державне підприємство "Одеський морський торговельний порт",

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Державного підприємства "Одеський морський торговельний порт" на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 7 серпня 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 23 березня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства "Одеський морський торговельний порт" про стягнення моральної шкоди, завданої трудовим каліцтвом при виконанні трудових обов'язків, внаслідок виробничої травми,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

26 лютого 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ДП "Одеський морський торговельний порт" (далі - ДП "ОМТП") про стягнення моральної шкоди, завданої трудовим каліцтвом при виконанні трудових обов'язків, внаслідок виробничої травми.

Свої вимоги позивач ОСОБА_1 обґрунтовував тим, що у період з 31 травня 2007 року по 19 травня 2012 року він знаходився у трудових відносинах з ДП "ОМТП". 4 травня 2010 року під час виконання трудових обов'язків з позивачем трапився нещасний випадок на виробництві, в результаті якого ОСОБА_1 отримав ушкодження здоров'я. Після зазначеної травми позивач не міг продовжувати звичний спосіб життя, оскільки став інвалідом.

Таким чином, як зазначив позивач, йому було завдано моральну шкоду у вигляді фізичних та душевних страждань, при цьому ці страждання збільшувалися з часом у зв'язку з постійним погіршенням стану його здоров'я.

Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь моральну шкоду у розмірі ~money0~

Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 7 серпня 2018 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 23 березня 2019 року, позов задоволено частково. Стягнуто з ДП "ОМТП" на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі ~money1~

Ухвалюючи судове рішення, суди виходили із того, що позивач ОСОБА_1 частково втратив професійну працездатність з вини відповідача, при виконанні трудових обов'язків, а тому має право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У квітні 2019 року ДП "ОМТП" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 7 серпня 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 23 березня 2019 року, у якій просило скасувати ці судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 17 квітня 2019 року відкрито провадження у справі та витребувано справу з суду першої інстанції.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У лютому 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що у позивача право на звернення до суду з позовними вимогами виникло з моменту первинного встановлення ступеня втрати професійної працездатності (у вересень 2010 року), тримісячний строк звернення до суду з заявою про стягнення моральної школи, завданої трудовим каліцтвом, наданий ОСОБА_1 статтею 233 Кодексу законів про працю України, розпочав перебіг, що найменше, з 27 вересня 2010 року. Між тим, ОСОБА_1 звернувся з такою позовною заявою лише 26 лютого 2018 року, тобто з пропуском строку звернення до суду, наданого чинним законодавством, на вісімдесят шість місяців, тобто більш ніж на 2 600 календарних днів. При цьому, позивачем не наведено жодних доказів поважності причин пропуску строку на звернення до суду.

Крім того, відповідач вказує, що ОСОБА_1 у своїй позовній заяві посилається на приписи статті 153 Кодексу законів про працю України, якою регламентовано обов'язок роботодавця щодо забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці, проте згідно до пунктів 4 та 6 Акта про нещасний випадок на підприємстві, пов'язаного з виробництвом, від 18 травня 2010 року № 4, не виявлено ознак роботи ОСОБА_1 в умовах дії шкідливих або небезпечних факторів.

Також, відповідач зазначає, що позивач отримав ушкодження у зв'язку халатністю під час виконання власних трудових обов'язків, тому не має підстав для відшкодування йому моральної шкоди за рахунок підприємства.

Відзив відповідачів на касаційну скаргу не подано.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що 4 травня 2010 року під час виконання трудових обов'язків, з позивачем ОСОБА_1 трапився нещасний випадок на виробництві, а саме під час розвантаження металевих заготівок на причалі порту з напіввагону за допомогою крану, через обрив обв'язки вантажу у вагоні, позивач для уникнення удару гачкою зістрибнув зі скоб трапу, в результаті чого отримав травму.

Актом розслідування нещасного випадку форма Н-5 від 17 травня 2010 року, встановлено, що з позивачем було проведено повторний інструктаж - 2 квітня 2010 року та цільовий інструктаж - 4 травня 2010 року. Згідно п.4 вказаного акту причиною нещасного випадку визнано невиконання вимог Інструкції з охорони праці, які допустили ОСОБА_1 та інші посадові особи ДП "ОМТП" - ОСОБА_2, ОСОБА_3.

Аналогічні висновки, відображені в акті форми Н-1 від 18 травня 2015 року.

Зазначені акти форми Н-1 та Н-5 сторонами не оскаржувалися.

Безпосередньо в актах зазначене, що докер-механізатор ОСОБА_1 порушив інструкцію по охороні праці. Водночас докер-механізатор (сигнальник) ОСОБА_4, допустив використання ОСОБА_5 скоб трапу, тобто порушення ним інструкції та чим сам порушив "Інструкцію по охороні праці сигнальника" (п. 2.12.).

Сигнальник ОСОБА_4 згідно посадової інструкції був керівником по відношенню до докера ОСОБА_1 під час робіт, що встановлене у Акті Н-1. На підставі висновків в зазначених актах, було встановлене, що нещасний випадок стався саме на виробництві.

Згідно висновку медико-соціальної експертної комісії від 27 вересня 2010 року серія 2-18ОГ № 001719 позивачу вперше була встановлена стійка втрата професійної працездатності - 30% та 3 група інвалідності.

22 серпня 2017 року було проведено повторне обстеження, в результаті якого довідкою про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у наданні медичної та соціальної допомоги серії 10 ААА № 260749, ступінь втрати професійної працездатності встановлено на рівні 75 % та призначено 2 групу інвалідності.

При цьому судом встановлено, що матеріали справи не містять доказів безпосереднього ознайомлення ОСОБА_1 з посадовою інструкцією докера-механізатора, в актах форми Н-1 та Н-5, встановлено, що позивач проходив інструктажі з охорони праці ввідний, первинний, повторний та цільовий.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин 1, 2 статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок джерела підвищеної небезпеки.

Згідно статті 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику в разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Таким чином, право застрахованих громадян, що потерпіли на виробництві від нещасного випадку, мають право відшкодувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого їм органу.

Аналогічна правова позиція була зазначена Конституційним Судом України в рішенні від 8 жовтня 2008 року по справі № 1-32/2008 та Верховним Судом у постанові від 4 липня 2018 року у справі №210/5023/15-ц.

Згідно роз'яснень Конституційного Суду України у рішенні від 27 січня 2004 року № 10рп\2004, моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.

Спори про відшкодування шкоди, заподіяного ушкодженням здоров'я, повинні вирішуватися за законодавством, як було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності. (Постанова ВС від 7 березня 2018 року)

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань з урахуванням у кожному конкретному випадку вини відповідача та інших обставин. Зокрема, ураховується характер і тривалість страждань, стан здоров'я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотних вимушених змін у його життєвих та виробничих стосунках.

Суд вказує, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Судами попередніх інстанцій з'ясовані, документально підтверджені факти заподіяння позивачеві моральних та фізичних страждань, та обставини за наслідками яких дій (бездіяльності) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Оцінюючи розмір відшкодування позивачу моральної шкоди, з урахуванням вказаних позивачем та встановлених судом обставин та характеру спричиненої моральної шкоди, а також прийнявши до уваги часткове визнання вини позивачем у настанні нещасного випадку, та виходячи з міркувань розумності, виваженості та справедливості, суди вважали можливим стягнути на користь позивача на відшкодування моральної шкоди на користь позивача в розмірі ~money2~

Також судом встановлено відсутність правових підстав для застосування наслідків пропущення строків позовної давності, виходячи з наступного.

Відповідач стверджує, що позивач пропустив передбачений статтею 233 КЗпП України тримісячний строк для звернення з позовом до суду.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 268 ЦК України позовна давність не поширюється, зокрема, на вимогу про відшкодування шкоди, завданої, зокрема, каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я, крім випадків завдання такої шкоди внаслідок недоліків товару, що є рухомим майном, у тому числі таким, що є складовою частиною іншого рухомого чи нерухомого майна, включаючи електроенергію.

Суди першої й апеляційної інстанцій встановили, що позивач звернувся до суду з вимогою про відшкодування моральної шкоди, завданої нещасним випадком, у результаті якого ОСОБА_1 отримав ушкодження здоров'я, а також, як встановлено висновком медико-соціальної експертної комісії від 27 вересня 2010 року стійку втрату професійної працездатності на 30 % - ІІІ групи інвалідності (з 20 вересня 2012 року - 40 %).

Отже, на вимогу позивача про відшкодування моральної шкоди позовна давність не поширюється, а доводи касаційної скарги про те, що до цієї вимоги застосовується передбачена у частині 1 статті 233 КЗпП України спеціальна позовна давність у три місяці, є помилковими.

Аналогічна правова позиція була зазначена Верховним Судом у постанові від 5 грудня 2018 року у справі №210/5258/16-ц.

Інші аргументи касаційної скарги не спростовують висновків суду першої та апеляційної інстанції, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині судового рішення, та зводяться до переоцінки доказів і незгоди скаржника з висновками суду щодо їх оцінки, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державного підприємства "Одеський морський торговельний порт" залишити без задоволення.

Рішення на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 7 серпня 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 23 березня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Сімоненко

С. Ю. Мартєв

Є. В. Петров