Постанова

Іменем України

09 липня 2020 року

м. Київ

справа № 534/87/16-ц

провадження № 61-10091св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Яремка В. В. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,

відповідачі - фізична особа-підприємець ОСОБА_4, фізична особа-підприємець ОСОБА_5,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Комсомольського міського суду Полтавської області від 03 жовтня 2018 року у складі судді Солохи О. В. та постанову Полтавського апеляційного суду від 13 березня 2019 року в складі колегії суддів: Бондаревської С. М., Дряниці Ю. В., Кузнєцової О. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У січні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (далі - ФОП ОСОБА_4) про відшкодування майнової та моральної шкоди.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що 19 серпня 2015 року приблизно о 03:25 год. на території автомобільної стоянки ФОП ОСОБА_4, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, внаслідок навмисного підпалу, був пошкоджений належний йому автомобіль марки Toyota Land Cruiser Prado, номерний знак НОМЕР_1, який залишений ним на вказаній автостоянці 18 серпня 2015 року близько 23:30 год на зберігання. Позивач вважав, що шкода завдана йому внаслідок неналежного виконання працівниками ФОП ОСОБА_4 обов'язків з надання послуг щодо зберігання транспортних засобів.

З наведених підстав ОСОБА_1 просив стягнути з ФОП ОСОБА_4 на його користь на відшкодування майнової шкоди (збитків) 688 117,11 грн та 10 000 грн - на відшкодування моральної шкоди.

26 січня 2016 року до суду з позовом до ФОП ОСОБА_4 про відшкодування майнової шкоди (збитків) та моральної шкоди звернувся ОСОБА_3.

На обґрунтування своїх позовних вимог посилався на те, що 01 серпня 2015 року між ним та відповідачем був укладений договір зберігання автотранспортного засобу на автостоянці, розташованій за адресою: АДРЕСА_1. Вказував, що 19 серпня 2015 року на території автостоянки виникла пожежа, внаслідок якої було пошкоджено належний йому транспортний засіб Citroen Jumpy, номерний знак НОМЕР_2, який був переданий ним на зберігання відповідачу.

Просив стягнути з ФОП ОСОБА_4 на його користь на відшкодування майнової шкоди (збитків) 38 252,80 грн та 5 000 грн - на відшкодування моральної шкоди.

Ухвалою Комсомольського міського суду Полтавської області від 21 березня 2016 року зазначені позовні заяви ОСОБА_1 та ОСОБА_3 до ФОП ОСОБА_4 про відшкодування майнової та моральної шкоди об'єднані в одне провадження та залучено до участі у справі як співвідповідача фізичну особу-підприємця ОСОБА_6

21 вересня 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ФОП ОСОБА_4 про відшкодування майнової та моральної шкоди. Позовні вимоги обґрунтовував тим, що 18 серпня 2015 року близько 20:00 год поставив на зберігання належний йому автомобіль марки Volkswagen Transporter, номерний знак НОМЕР_3, на автостоянку відповідача за адресою: АДРЕСА_1. Внаслідок пожежі, яка виникла 19 серпня 2015 року на зазначеній автостоянці, був пошкоджений його автомобіль, чим завдано майнову шкоду (збитки) та моральну шкоду.

Просив стягнути з ФОП ОСОБА_4 на його користь на відшкодування майнової шкоди (збитків) 28 758 грн та 5 000 грн - на відшкодування моральної шкоди.

Заочним рішенням Комсомольського міського суду Полтавської області від 10 грудня 2015 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено.

Ухвалою Комсомольського міського суду Полтавської області від 25 березня 2016 року заяву ФОП ОСОБА_4 про перегляд заочного рішення Комсомольського міського суду Полтавської області від 10 грудня 2015 року задоволено. Заочне рішення Комсомольського міського суду Полтавської області від 10 грудня 2015 року скасовано. Об'єднано позовну заяву ОСОБА_2 до ФОП ОСОБА_4 в одне провадження із позовами ОСОБА_1 та ОСОБА_3 до ФОП ОСОБА_4 та ФОП ОСОБА_6 про відшкодування майнової та моральної шкоди.

Рішенням Комсомольського міського суду Полтавської області від 03 жовтня 2018 року, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 13 березня 2019 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_2 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, мотивоване тим, що позивачі належними та допустимими доказами не довели факт надання ФОП ОСОБА_4 послуг з відповідального зберігання автомобілів, які належать їм на праві приватної власності. Крім того, відповідачі не дотримувались правил зберігання автотранспортних засобів на автостоянці, наслідком чого стало спричинення пошкоджень їх транспортних засобів.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги та позиції інших учасників

У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Комсомольського міського суду Полтавської області від 03 жовтня 2018 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 13 березня 2019 року в частині відмови у задоволенні його позовних вимог, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги до ФОП ОСОБА_4 про відшкодування матеріальних збитків та моральної шкоди.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не встановили фактичних обставин справи, які мають значення для справи, не надали належної оцінки тому, що докази укладення договору із зберігання транспортного засобу, укладеного між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_4 були знищені внаслідок підпалу транспортного засобу, суди не враховали висновки експертиз, проведених під час розслідування кримінального правопорушення, не врахували, що відповідачем не надано доказів відсутності на обліку на вказаній автомобільній стоянці пошкодженого транспортного засобу.

У липні 2019 року до Верховного Суду надійшли відзиви на касаційну скаргу від представника відповідача ФОП ОСОБА_4 - адвоката Бойченко Г. В., представника відповідача ФОП ОСОБА_6 - адвоката Кириченко Г. В., в яких вони просили касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, оскаржувані судові рішення - без змін.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 30 травня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній цивільній справі та витребувано матеріали справи.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - ~law23~) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності ~law24~, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності ~law25~ (08 лютого 2020 року).

Касаційна скарга у цій справі подана у травні 2019 року, тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності ~law26~.

Відповідно до частини 1 статті 401 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції до набрання чинності ~law27~) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою та підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Суди встановили, що 19 серпня 2015 року на автостоянці за адресою: АДРЕСА_1 вогнем було пошкоджено автомобіль Toyota Land Cruiser Prado, номерний знак НОМЕР_1, який належав ОСОБА_7, стосовно чого проводилося досудове розслідування у кримінальному провадженні.

Відповідно до висновку експерта № 09/85/15 судової автотоварознавчої експертизи, проведеної у межах кримінального провадження, вартість матеріального збитку становить 686 917,11 грн.

Позивач ОСОБА_7 вважає, що, оскільки пошкодження його автомобіля сталося на території автомобільної стоянки ФОП ОСОБА_4, то саме указаний відповідач має відшкодувати завдані йому збитки та моральну шкоду.

Водночас суди встановили, що у ОСОБА_7 немає квитанцій про оплату за зберігання належного йому автомобіля на автостоянці на АДРЕСА_1, а відповідач - ФОП ОСОБА_4 заперечує наявність між сторонами договірних відносин щодо зберігання транспортного засобу.

Відповідно до статті 936 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Договором зберігання, в якому зберігачем є особа, що здійснює зберігання на засадах підприємницької діяльності (професійний зберігач), може бути встановлений обов'язок зберігача зберігати річ, яка буде передана зберігачеві в майбутньому. Договір зберігання є публічним, якщо зберігання речей здійснюється суб'єктом підприємницької діяльності на складах (у камерах, приміщеннях) загального користування.

Договір зберігання укладається у письмовій формі у випадках, встановлених ЦК України (частина 1 статті 937 ЦК України).

Письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем (частина 3 статті 937, частина 3 статті 977 ЦК України).

Згідно з пунктами 15,27 Постанови Кабінету міністрів України від 22 січня 1996 року № 115 "Про затвердження Правил зберігання транспортних засобів на автостоянках" плата за зберігання транспортних засобів на автостоянках та інші супутні послуги справляється за тарифами, встановленими відповідно до законодавства, з видачею квитанції чи касового чека, автостоянки гарантують схоронність транспортних засобів, прийнятих на зберігання згідно з цими Правилами, а у разі їх зникнення, розукомплектування чи пошкодження під час зберігання несуть відповідальність у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до частини 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 1 статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених Частиною 1 статті 81 ЦПК України.

Згідно з частиною 2 статті 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Метою доказування є з'ясування дійсних обставин справи, обов'язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази.

Суд першої інстанції взяв до уваги те, що згідно з протоколом допиту потерпілого ОСОБА_1 від 19 серпня 2015 року у кримінальному провадженні, останній зазначив, що в пошкодженому автомобілі знаходились його особисті речі, а саме: технічний паспорт на автомобіль, посвідчення водія, паспорт громадянина України на ім'я позивача та дозвіл на зброю, проте про наявність квитанції про сплату за послуги за зберігання автомобіля на автомобільній стоянці позивач не згадував.

На наявність письмових доказів укладення договору зберігання транспортного засобу ОСОБА_1 не посилався і таких доказів у справі немає.

У справі суди також дійшли висновку про відсутність доказів пошкодження автомобіля позивача саме внаслідок підпалу.

Суди попередніх інстанцій на підставі належним чином оцінених доказів дійшли обґрунтованого висновку про те, що позивач не довів наявність укладеного з відповідачем ФОП ОСОБА_4 договору зберігання транспортного засобу, оскільки та обставина, що автомобіль в момент його пошкодження перебував на автостоянці за адресою: АДРЕСА_1, не свідчить про наявність договірних правовідносин між сторонами у справі.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій, якими у повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм надана належна оцінка.

Виходячи зі встановлених обставин, суди дійшли обґрунтованого висновку стосовно того, що ОСОБА_7 не довів наявності укладеного між ним та ФОП ОСОБА_4 договору зберігання транспортного засобу, в той час, як сама по собі обставина, що автомобіль на момент його загоряння перебував на автостоянці за адресою: АДРЕСА_1, не свідчить про наявність договірних правовідносин між сторонами у справі.

Доводи, наведені у касаційній скарзі зводяться до власного тлумачення позивачем норм права, незгоди з висновками судів стосовно установлення обставин справи, переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити суду, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (справа "Проніна проти України", № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Клопотання представника ФОП ОСОБА_4 - адвоката Бойченко Г. В. про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін задоволенню не підлягає, оскільки відповідно до частини 1 статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на те, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.

Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, що, якщо, суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Комсомольського міського суду Полтавської області від 03 жовтня 2018 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 13 березня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Яремко

А. С. Олійник

Г. І. Усик