Постанова

Іменем України

12 травня 2022 року

м. Київ

справа № 352/1009/17

провадження № 61-10265св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Стрільчука В.А.,

учасники справи:

позивач - перший заступник прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Державного підприємства «Івано-Франківське лісове господарство»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 11 лютого 2020 року у складі судді Хоминець М. М. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 30 червня 2020 року у складі колегії суддів: Ясеновенко Л. В., Мелінишин Г. П., Томин О. О.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2017 року перший заступник прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Державного підприємства «Івано-Франківське лісове господарство» (далі - ДП «Івано-Франківське лісове господарство») звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні земельними ділянками.

Позов мотивував тим, що рішеннями від 08 травня та 27 червня 2012 року Тисменицький районний суд Івано-Франківської області зобов`язав ОСОБА_1 привести відповідно земельну ділянку площею 2,9985 га та земельну ділянку площею 1,3167 га у придатний для використання стан та повернути у користування постійному лісокористувачу ДП «Івано-Франківське лісове господарство». Ці рішення суду щодо повернення земельних ділянок виконані.

Проте, за інформацією директора ДП «Івано-Франківське лісове господарство» від 29 грудня 2016 року № 04-737, доступ працівників підприємства до вказаних земельних ділянок обмежений, оскільки по їх периметру встановлено паркан, що унеможливлює проведення обстеження лісових ділянок та користування ними.

Посилаючись на вищенаведене, позивач просив:

1) зобов`язати відповідача усунути перешкоди у користуванні ДП «Івано-Франківське лісове господарство» земельною ділянкою загальною площею 1,3167 га, до складу якої входить земельна ділянка площею 1,2505 га, що складається із земельної ділянки площею 0,006 га у виділі № 1 кварталу № 19, земельної ділянки площею 0,7055 га у виділі № 3 кварталу № 19, земельної ділянки площею 0,539 га у виділі № 4 кварталу № 19 Рибненського лісництва ДП «Івано-Франківське лісове господарство», та земельна ділянка площею 0,0662 га шляхом демонтажу огорожі за його рахунок;

2) зобов`язати відповідача усунути перешкоди у користуванні ДП «Івано-Франківське лісове господарство» земельною ділянкою площею 2,9985 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом демонтажу огорожі за його рахунок.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням від 11 лютого 2020 року Тисменицький районний суд Івано-Франківської області позов задовольнив.

Зобов`язав ОСОБА_1 усунути перешкоди у користуванні ДП «Івано-Франківське лісове господарство» земельною ділянкою загальною площею 1,3167 га, до складу якої входить земельна ділянка площею 1,2505 га, що складається із земельної ділянки площею 0,006 га у виділі № 1 кварталу № 19, земельної ділянки площею 0,7055 га у виділі № 3 кварталу № 19, земельної ділянки площею 0,539 га у виділі № 4 кварталу № 19 Рибненського лісництва ДП «Івано-Франківське лісове господарство», та земельної ділянки площею 0,0662 га шляхом демонтажу огорожі за його рахунок.

Зобов`язав ОСОБА_1 усунути перешкоди у користуванні ДП «Івано-Франківське лісове господарство» земельною ділянкою площею 2,9985 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом демонтажу огорожі за його рахунок.

Стягнув з ОСОБА_1 на користь прокуратури Івано-Франківської області 3 200,00 грн судових витрат.

Рішення суд першої інстанції мотивував тим, що земельні ділянки площею 2,9985 га та 1,3167 га перебувають у державній власності та постійному користуванні ДП «Івано-Франківське лісове господарство», що встановлено рішеннями суду, якими зобов`язано ОСОБА_1 повернути у користування ДП «Івано-Франківське лісове господарство» зазначені земельні ділянки. Між тим, незважаючи на виконання рішень про повернення земельних ділянок, ОСОБА_1 чинить перешкоди у користуванні земельними ділянками, оскільки не демонтував огорожу навколо них.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою від 30 червня 2020 року Івано-Франківський апеляційний суд апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 11 лютого 2020 року - без змін.

Суд апеляційної інстанції постанову мотивував тим, що перший заступник прокурора Івано-Франківської області звернувся до суду із позовом в інтересах держави у зв`язку з невжиттям органом влади дієвих заходів, спрямованих на поновлення своїх порушених інтересів, а саме - на пред`явлення позову до суду.

Звернення прокурора із цим позовом спрямовано на відновлення законності при вирішенні суспільно значимого питання - використання земельних ділянок лісогосподарського призначення державної власності.

Обраний позивачем спосіб захисту порушеного права користування земельною ділянкою шляхом демонтажу огорожі не позбавляє відповідача права власності на придбану ним разом з приміщеннями бази відпочинку огорожу, так як відповідач не подав доказів того, що придбана ним огорожа є саме тією огорожею, яка є предметом цього спору.

Рішеннями від 08 травня та 27 червня 2012 року Тисменицький районний суд Івано-Франківської області зобов`язав ОСОБА_1 повернути у користування постійному лісокористувачу - ДП «Івано-Франківське лісове господарство» земельні ділянки площею 2,9985 га та 1,3167 га і вказані рішення суду виконані, тобто встановлено, що користувачем спірними земельними ділянками є ДП «Івано-Франківське лісове господарство».

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у серпні 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у позові.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою від 29 липня 2020 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження, витребував справу з суду першої інстанції, надіслав учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснив їм право подати відзив на касаційну скаргу.

У жовтні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою від 02 травня 2022 року Верховний Суд призначив справу до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження ОСОБА_1 зазначає:

необхідність відступлення від висновку щодо застосування пункту 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду України: від 21 січня 2015 року у справі № 6-224цс14 та від 27 січня 2015 року у справі № 21-570а14;

відсутність висновку Верховного Суду щодо додержання принципу пропорційності втручання у право мирного володіння майном особи за рішенням суду про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою шляхом знесення розташованої на ній огорожі, яка належить на праві власності відповідачу, можливості або неможливості такого втручання за певних обставин справи, порядку такого знесення та відновлення попереднього стану земельної ділянки, а також визначення ефективних компенсаційних механізмів відшкодування збитків добросовісного набувача від таких заходів;

відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування частини сьомої статті 82 ЦПК України у подібних правовідносинах;

неврахування судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16, постановах Верховного Суду: від 11 грудня 2019 року у справі № 635/7556/16-ц, від 01 квітня 2020 року у справі № 662/116/15-ц, від 04 березня 2020 року у справі № 361/7041/16-ц.

ОСОБА_1 мотивував касаційну скаргу тим, що право постійного користування спірною земельною ділянкою площею 3,03 га та 1,3167 га не зареєстроване та не підтверджене державним актом на право постійного користування землею чи будь-яким іншим документом на підставі якого ДП «Івано-Франківське лісове господарство» наділене правом належного землекористувача спірними земельними ділянками;

на спірній земельній ділянці площею 3,03 га знаходиться база відпочинку, яка збудована в 80-х роках, а зазначена земельна ділянка, яка надавалася та використовувалася попередніми власниками виключно для обслуговування даної бази відпочинку, відноситься до земель рекреаційного призначення та ніколи не надавалася та не використовувалася для потреб лісового господарства, картографічні матеріали лісовпорядкування виготовлені набагато пізніше (у 1995-2009 роки), а отже ДП «Івано-Франківське лісове господарство» не є належним землекористувачем та лісокористувачем даної земельної ділянки;

планово-картографічні матеріали не можуть бути підтвердженням права постійного землекористування спірними земельними ділянками ДП «Івано-Франківське лісове господарство», оскільки розпорядження Івано-Франківської обласної державної адміністрації від 07 лютого 1996 року № 85 «Про надання в постійне користування земель лісового фонду» та картографічні матеріали з 1995 року датовані пізніше ніж 13 квітня 1994 року, виходячи з пункту 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» Лісового кодексу України у редакції від 16 січня 2020 року;

станом на час придбання ОСОБА_1 об`єкта нерухомого майна - бази відпочинку (15 квітня 2005 року) пункт 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» Лісового кодексу України був відсутній;

розпорядженням Івано-Франківської обласної державної адміністрації надано в постійне користування державним лісогосподарським підприємствам земельні ділянки лісового фонду за межами населених пунктів, однак, спірна земельна ділянка площею 3,03 га в АДРЕСА_1 , на якій розмішена база відпочинку, що належить відповідачу на праві власності, знаходиться в межах населеного пункту с. Рибне;

рішення судів, на які посилався заступник прокурора, не можуть встановлювати преюдиційного факту в цій справі щодо наявності підстав про усунення перешкод в користуванні спірними земельними ділянками шляхом знесення огорожі, оскільки висновки судів викладені в мотивувальній частині цих рішень є правовою оцінкою судами доводів та позиції заявника, тоді як згідно з частиною сьомою статті 82 ЦПК України така правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду, відтак не має преюдиційного значення, а тому позивач повинен був надати суду докази на підтвердження своєї позиції безпосередньо в рамках цієї справи, чого зроблено не було, суд не надавав правову оцінку обставинам справи з врахування норм чинного законодавства.

У жовтні 2020 року заступник керівника Івано-Франківської обласної прокуратури звернувся до Верховного Суду з відзивом, у якому просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення попередніх інстанцій - без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди установили, що ДП «Івано-Франківське лісове господарство» є державним підприємством та відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 1997 року № 1180 віднесено до переліку підприємств, установ, організацій, що перебувають у сфері управління Державного комітету лісового господарства України (з 13 квітня 2011 року - Державне агентство лісових ресурсів України).

Відповідно до пунктів 1, 3, 7 Положення про Державне агентство лісових ресурсів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 жовтня 2014 року № 521, пунктів 1, 3 Положення про Івано-Франківське обласне управління лісового та мисливського господарства, затвердженого наказом Державного агентства лісових ресурсів України від 12 листопада 2012 року № 400 із внесеними змінами від 28 березня 2013 року № 83, Івано-Франківське обласне управління лісового та мисливського господарства є територіальним органом Державного лісового агентства України та вправі реалізувати повноваження останнього на території Івано-Франківської області у сфері лісового та мисливського господарства, а ДП «Івано-Франківське лісове господарство» реалізує державну політику по охороні лісових ресурсів, в тому числі на території Рибненського лісництва.

Рішенням від 08 травня 2012 року Тисменицький районний суд Івано-Франківської області у справі № 2-424/11 визнав недійсним рішення Рибненської сільської ради Тисменицького району від 21 липня 2005 року «Про затвердження технічної документації на земельну ділянку для обслуговування викуплених будівель бази відпочинку ОСОБА_1 »; визнав недійсним договір оренди землі від 30 липня 2005 року, укладений між Рибненською сільською радою та ОСОБА_1 , зобов`язав ОСОБА_1 привести земельну ділянку, на якій відсутні об`єкти нерухомого майна, у придатний для використання стан та повернути у користування постійному лісокористувачу - ДП «Івано-Франківське лісове господарство» (а. с. 110-114).

Ухвалою від 14 квітня 2016 року Тисменицький районний суд Івано-Франківської області роз`яснив рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 08 травня 2012 року та вказав, що поверненню підлягає земельна ділянка, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , площею 2,9985 га, що перебуває у державній власності, відноситься до земель лісогосподарського призначення, до складу якої входять землі природно-заповідного фонду, яка має бути приведена у стан, придатний для використання як для земель лісогосподарського призначення та земель природно-заповідного фонду (а. с. 125-127).

Зазначене рішення суду виконане відділом державної виконавчої служби Тисменицького районного управління юстиції в Івано-Франківському районі Івано-Франківської області (далі - ВДВС Тисменицького РУЮ в Івано-Франківському районі Івано-Франківської області) у грудні 2016 року.

Відповідно до акту вилучення та передачі майна стягувачу від 12 грудня 2016 року старший державний виконавець ВДВС Тисменицького РУЮ в Івано-Франківському районі Івано-Франківської області у боржника ОСОБА_1 вилучив та передав стягувачу ДП «Івано-Франківське лісове господарство» земельну ділянку, розташовану по АДРЕСА_1 , площею 2,9985 га, що перебуває у державній власності і відноситься до земель лісогосподарського призначення, до складу якої входять землі природно-заповідного фонду та яка приведена у стан, придатний для використання як для земель лісогосподарського призначення та земель природно-заповідного фонду (а. с. 14 зв. ст.).

Рішенням від 27 червня 2012 року Тисменицький районний суд Івано-Франківської області у справі № 2-434/11 зобов`язав ОСОБА_1 привести у придатний для використання стан самовільно зайняту земельну ділянку площею 1,3167 га, звільнити цю земельну ділянку та повернути за належністю ДП «Івано-Франківське лісове господарство».

Ухвалою від 19 травня 2015 року Тисменицький районний суд Івано-Франківської області зазначене судове рішення роз`яснив, зокрема, зазначив, що самовільно зайняту земельну ділянку загальною площею 1,3167 га становить земельна ділянка площею 1,2505 га, яка відноситься до земель природно-заповідного фонду та складається з трьох земельних ділянок, розташованих у кв. 19 Рибненського лісництва ДП «Івано-Франківське лісове господарство», а саме: земельної ділянки площею 0,006 га у виділі 1, земельної ділянки площею 0,7055 га у виділі 3, земельної ділянки площею 0,539 га у виділі 4, та земельна ділянка площею 0,0662 га, яка відноситься до земель лісового фонду (а. с. 131-133).

Зазначене судове рішення ВДВС Тисменицького РУЮ в Івано-Франківському районі Івано-Франківської області виконав у грудні 2016 року.

Відповідно до акту від 12 грудня 2016 року, старший державний виконавець ВДВС Тисменицького РУЮ в Івано-Франківському районі Івано-Франківської області вилучив у боржника ОСОБА_1 та передав стягувачу ДП «Івано-Франківське лісове господарство» земельну ділянку площею 1,3167 га, яка складається із земельної ділянки площею 1,2505 га, що відноситься до земель природно-заповідного фонду та складається з трьох земельних ділянок, розташованих у кв. 19 Рибненського лісництва ДП «Івано-Франківське лісове господарство», а саме земельної ділянки площею 0,006 га у виділі № 1, земельної ділянки площею 0,7055 га у виділі № 3, земельної ділянки площею 0,539 га у виділі № 4, та земельної ділянки площею 0,0662 га, яка відноситься до земель лісового фонду (а. с. 13 зв. ст.).

Земельні ділянки площею 2,9985 га та площею 1,3167 га перебувають у державній власності та постійному користуванні ДП «Івано-Франківське лісове господарство» відповідно до приписів пункту 5 розділу VІІІ «Прикінцеві положення» Лісового кодексу України, а саме на підставі планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування.

Після виконання зазначених судових рішень та повернення ДП «Івано-Франківське лісове господарство» земельних ділянок площею 2,9985 га та площею 1,3167 га відповідач продовжує чинити перешкоди ДП «Івано-Франківське лісове господарство» у користуванні цими земельними ділянками.

За інформацією директора ДП «Івано-Франківське лісове господарство» від 29 грудня 2016 року № 04-737 доступ працівників підприємства до земельних ділянок, які на виконання двох судових рішень вилучені у ОСОБА_1 і передані підприємству, обмежений, по їх периметру встановлено паркан (а. с. 7).

Також комісія державної лісової охорони ДП «Івано-Франківське лісове господарство» склала акти обстеження лісових ділянок, повернутих Рибненському лісництву, від 14 грудня 2016 року, 06 лютого та 05 травня 2017 року (а. с. 10-12).

Цими актами підтверджено обставини щодо неможливості проведення обстеження лісових ділянок відповідно площею 2,9985 га та площею 1,3167 га у кварталі № 19 Рибненського лісництва, оскільки вони огороджені парканом, брама та хвіртка зачинені, а на території присутні собаки.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно з абзацом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Межі розгляду справи судом

Підставою для відкриття касаційного провадження є:

пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку);

пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України (необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні);

пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах).

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої та другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною третьою статті 400 ЦПК України передбачено, що суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Задовольняючи позовні вимоги першого заступника прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі ДП «Івано-Франківське лісове господарство», суди попередніх інстанцій виходили з того, що земельні ділянки площею 2,9985 га та 1,3167 га перебувають у державній власності та постійному користуванні ДП «Івано-Франківське лісове господарство».

Наведене встановлено рішеннями суду, якими зобов`язано ОСОБА_1 повернути у користування ДП «Івано-Франківське лісове господарство» зазначені земельні ділянки.

Проте, незважаючи на виконання рішень про повернення земельних ділянок, ОСОБА_1 чинить перешкоди у користуванні земельними ділянками, оскільки не демонтував огорожу навколо них.

Колегія суддів не може погодитись із такими висновками судів.

Частиною другою статті 45 ЦПК України 2004 року (в редакції, чинній на час звернення прокурора з позовом до суду) визначено, що з метою представництва інтересів громадянина або держави в суді прокурор, в межах повноважень, визначених законом, звертається до суду з позовною заявою (заявою), бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення Верховним Судом України, про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами.

При цьому прокурор повинен надати суду документи, які підтверджують неможливість громадянина самостійно здійснювати представництво своїх інтересів.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Представництво інтересів громадянина або держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України від 14 жовтня 2014 № 1697-VII «Про прокуратуру», який набрав чинності 15 липня 2015 року.

Частина перша цієї статті визначає, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Згідно з абзацом першим частини другої статті 23 зазначеного Закону прокурор здійснює представництво в суді інтересів громадянина (громадянина України, іноземця або особи без громадянства) у випадках, якщо така особа не спроможна самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження через недосягнення повноліття, недієздатність або обмежену дієздатність, а законні представники або органи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси такої особи, не здійснюють або неналежним чином здійснюють її захист.

Абзацом першим частини третьої статті 23 зазначеного Закону визначено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Отже прокурор наділений повноваженнями здійснювати представництво в суді лише двох суб`єктів права - громадянина (громадянина України, іноземця або особи без громадянства) та держави, і не наділений повноваженнями здійснювати представництво в суді інших суб`єктів права.

За висновками Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (див. рішення від 15 січня 2009 року у справі «Менчинська проти Росії» (Menchinskaya v. Russia, заява № 42454/02, § 35)).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у цивільних, правовідносинах. Тому у тих відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (див. висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 (провадження № 12-161гс18, пункти 6.21, 6.22), від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18 (провадження № 12-245гс18, пункти 4.19, 4.20), від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19, пункт 26), від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (провадження № 12-20гс21, пункт 8.5) та інші).

Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що і в судовому процесі (зокрема у цивільному) держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах.

Тобто, під час розгляду справи у суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (див. постанови від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18 (провадження № 14-36цс19, пункт 35), від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс 19, пункт 27)). Тому, зокрема, наявність чи відсутність у органу, через який діє держава, статусу юридичної особи, значення не має (див. mutatis mutandis постанову Великої Палати Верховного Суду від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (провадження № 12-20гс21, пункти 8.10, 8.12).

Міністерства, інші центральні органи виконавчої влади та їх територіальні органи відповідно до статті 28 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» наділені повноваженням звернення до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень (пункт 48 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01 червня 2021 року у справі № 925/929/19 (провадження № 12-11гс21)).

Отже, незалежно від того, хто саме звернувся до суду - орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах, чи прокурор, у судовому процесі (в тому числі у цивільному) держава бере участь у справі як позивач, а відповідний орган (незалежно від наявності в нього статусу юридичної особи) або прокурор здійснюють процесуальні дії на захист інтересів держави як суб`єкта процесуальних правовідносин. Таким чином, фактичним позивачем за позовом, поданим в інтересах держави, є держава, а не відповідний орган (незалежно від наявності в нього статусу юридичної особи) або прокурор.

На відміну від прокурора та органів, через які діє держава, юридичні особи, які не є такими органами, діють як самостійні суб`єкти права - учасники правовідносин. Конституцією України та законом не передбачена можливість прокурора здійснювати процесуальні та інші дії, спрямовані на захист інтересів юридичних осіб.

Зокрема до повноважень прокурора не належить здійснення представництва в суді державних підприємств.

При цьому інтереси юридичної особи можуть не збігатися з інтересами її учасників (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19, пункт 62)).

Інтереси державного підприємства можуть не збігатися з інтересами держави, яка має статус засновника (вищого органу) такого підприємства (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19, пункт 71)).

Відповідно до статті 170 ЦК України держава у цивільних відносинах діє через органи державної влади, а не через державні підприємства.

Такі правові висновки містить постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21), в якій Велика Палата Верховного Суду підтвердила свій висновок про відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі державного підприємства (пункт 8.14 постанови Великої Палати Верховного Суду від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (провадження № 12-20гс21)).

Таким чином суди попередніх інстанцій вирішуючи спір та задовольняючи позов не врахували того, що позовні вимоги прокурора, спрямовані на захист прав або інтересів не держави, а державного підприємства, не підлягають розгляду по суті, оскільки позовну заяву за такими вимогами фактично подано не від імені та в інтересах держави, а від імені та в інтересах державного підприємства, а прокурор не має повноважень на ведення справ у частині таких вимог.

Отже, судові рішення підлягають скасуванню із залишенням позову першого заступника прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі ДП «Івано-Франківське лісове господарство» без розгляду.

Враховуючи те, що позовні вимоги прокурора, спрямовані на захист прав або інтересів державного підприємства, не підлягають розгляду по суті, решта доводів касаційної скарги Верховним Судом по суті не оцінюється та не переглядається.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною третьою статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

За таких обставин, з огляду на необхідність врахування висновків щодо застосування норм права, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21), тобто в судовому рішенні Верховного Суду після подання касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про вихід за межі доводів та вимог касаційної скарги на підставі частини третьої статті 400 ЦПК України.

З огляду на пункт 2 частини першої статті 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо позовну заяву від імені заінтересованої особи подано особою, яка не має повноважень на ведення справи.

Згідно з частиною першою статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.

Керуючись статтями 400 402 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 11 лютого 2020 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 30 червня 2020 року скасувати.

Позов першого заступника прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Державного підприємства «Івано-Франківське лісове господарство» до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні земельними ділянками залишити без розгляду.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська

Судді В. М. Ігнатенко

С. Ю. Мартєв

В. В. Сердюк

В. А. Стрільчук