Постанова

Іменем України

28 лютого 2018 року

м. Київ

справа № 761/1812/16-ц

провадження № 61-5745св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Мартєва С. Ю., Пророка В. В., Фаловської І. М., Штелик С. П. (суддя-доповідач)

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - державне підприємство "Адміністрація морських портів України",

треті особи: Первинна профспілкова організація державного підприємства "Адміністрація морських портів України", Міністерство інфраструктури України,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду м. Києва від 20 жовтня 2016 року у складі суддів:

Кирилюк Г. М., Рейнарт І. М., Музичко С. Г.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У січні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (далі - ДП "АМПУ") про стягнення безпідставно утриманих коштів та середнього заробітку за затримку розрахунку.

Зазначав, що працював на посаді начальника відділу організації процедур закупівель служби з організації закупівель та здійснення договірної роботи ДП "АМПУ". Наказом від 27 лютого 2015 року № 67-к його звільнено з вказаної посади за прогул та на підставі рішення Шевченківського районного суду м. Києва наказом від 28 грудня 2015 року № 462-к поновлено на роботі з 10 березня 2015 року.

Разом з тим, із заробітної плати за січень 2015 року незаконно утримано суму у розмірі 2 425 грн 26 коп. та компенсацію невикористаної відпустки у розмірі 211
грн 73 коп.

Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_1 просив стягнути із відповідача незаконно утримані суми у розмірі 2 425 грн 26 коп. та 211 грн 73 коп., стягнути середній заробіток за весь час затримки виплати належних сум із 10 березня 2015 року по 03 серпня 2016 року у розмірі 346 358 грн 05 грн.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 03 серпня 2016 року у складі судді Малинникова О. Ф. позов задоволено частково. Стягнуто із ДП "АМПУ" на користь ОСОБА_1 утримані із заробітної плати без належних підстав у період за січень 2015 року грошові кошти у сумі 2 425 грн 26 коп. та компенсація невикористаної відпустки у розмірі 211 грн 73 коп. ; середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 10 березня 2015 року по 03 серпня 2016 року (346 робочих днів) у розмірі 345 359 грн 09 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у зв'язку з поновленням ОСОБА_1 на роботі 26,29 та 30 січня 2015 року не можуть вважатися прогулами та мають бути оплачені позивачу; заробітну плату (2 425 грн 26 коп. та компенсація невикористаної відпустки у розмірі 211 грн 73 коп. ) за вказані робочі дні ОСОБА_1 безпідставно утримано, а тому ці суми підлягають стягненню із роботодавця. Позов ОСОБА_1 щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв'язку із недоотриманням належної йому заробітної плати у січні 2015 року полягає у стягненні середнього заробітку у зв'язку із затриманням розрахунку за січень 2015 року внаслідок відрахування із нарахованого заробітку за січень 2015 року у сумі 2 425 грн 26 коп. та зменшення компенсації за невикористану відпустку у сумі 211 грн 73 коп. На підставі статті 117 КЗпП України суд дійшов висновку про задоволення позову про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати належних сум. При визначенні суми за затримку виплати заробітної плати, яка позивачем вказана у розмірі 346 358 грн 05 коп., підлягає заліку стягнута рішенням Шевченківського районного суду сума у розмірі 195 637 грн 40 коп. як розмір середнього заробітку за вимушений прогул у зв'язку із незаконним звільненням, що становить: 346 358 грн 05 коп. - 195 637 грн 40 коп. = 150 720 грн 50 коп.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 10 серпня 2016 року виправлено описку в рішенні суду від 03 серпня 2016 року та зазначено, судом стягнуто середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 10 березня 2015 року по 03 серпня 2016 року (346 робочих днів) у розмірі150 720 грн 50 коп., а не 345 359 грн 09 коп., як помилково зазначено.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 20 жовтня 2016 року рішення суду першої інстанції в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні скасовано. Ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні вказаних позовних вимог. Вирішено питання про розподіл судових витрат. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 10 серпня 2016 року про виправлення описки скасовано.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що ухвалюючи рішення про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки виплати належних позивачу сум, суд першої інстанції виходив з положень статей 116, 117 КЗпП України та тієї обставини, що відповідач допустив порушення строків розрахунку при звільненні ОСОБА_1, що з урахуванням стягнутої рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 24 грудня 2015 року суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу становить 150 720 грн 50 коп. (346 358 грн 05 коп. - 195 637 грн 40 коп. ). При цьому судом першої інстанції не враховано, що ОСОБА_1 з часу прийняття його на роботу та до цього часу перебуває у трудових відносинах з ДП "АМПУ" та не має статусу звільненого працівника. Враховуючи викладене, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку. Ухвала суду першої інстанції про виправлення описки від 10 серпня 2016 року постановлена з порушенням норм процесуального законодавства, без належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, є незаконною та підлягає скасуванню.

У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1 просить скасувати рішення апеляційного суду в частині відмови у задоволенні його позову про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, задовольнити позов у цій частині, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Підставою для скасування оскаржуваного рішення суду заявник вказує те, що при його звільненні 10 березня 2015 року належні йому суми підприємством не виплачені, а тому на роботодавця покладається відповідальність за статтею 117 КЗпП України. Відповідачем вчинено щодо нього два порушення: 1) незаконне звільнення, 2) неналежний розрахунок, тому за кожне з цих порушень відповідальність у вигляді середнього заробітку має покладатися окремо. Крім того, факт звільнення, що є підставою нарахування сум за статтею 117 КЗпП України, мав місце 10 березня 2015 року, а тому вказана норма підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

В іншій частині рішення апеляційного суду не оскаржується та колегією суддів в силу вимог статті 400 ЦПК України не переглядається.

У запереченні на касаційну скаргу ДП "АМПУ" зазначає, що ОСОБА_1 з часу прийняття його на роботу та до цього часу перебуває у трудових відносинах з ДП "АМПУ" та не має статусу звільненого працівника. Враховуючи викладене, апеляційний суд дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 квітня 2017 року справу призначено до судового розгляду. 01 лютого 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Згідно частини 3 статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За частиною 1 статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 працював на посаді начальника відділу організації процедур закупівель служби з організації закупівель та здійснення договірної роботи ДП "АМПУ". Наказом від 27 лютого 2015 року № 67-к його звільнено з вказаної посади за прогул. Із заробітної плати за січень 2015 року утримано суму у розмірі 2 425 грн 26 коп. (за три дні прогулу - 26,29 та 30 січня 2015 року) та компенсацію невикористаної відпустки у розмірі 211 грн 73 коп.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 24 грудня 2015 року ОСОБА_1 поновлено на роботі на посаді начальника відділу організації процедур закупівель служби з організації закупівель та здійснення договірної роботи ДП "АМПУ" з 10 березня 2015 року та стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 10 березня 2015 року по 24 грудня 2015 року в сумі 195 637 грн 40 коп.

Згідно із частиною 1 статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

За змістом статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 117 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідальність за затримку розрахунку, яка передбачена статтею 117 КЗпП України, настає у випадку невиплати належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статтею 117 КЗпП України.

Тобто, за положеннями статті 117 КЗпП України обов'язковими умовами для покладення на підприємство відповідальності за невиплату належних працівникові сум є обставини звільнення працівника та непроведення з ним розрахунку при звільненні.

ОСОБА_1 поновлено на роботі, тобто він не має статусу звільненого працівника, а тому підстави покладення на роботодавця відповідальності за статтею 117 КЗпП України не виникли.

Нормами закону не передбачено відповідальності роботодавця за затримку термінів виплати заробітної плати у вигляді сплати на користь працівника (що продовжує працювати на підприємстві) середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні.

З урахуванням викладеного, рішення апеляційного суду в оскаржуваній частині ухвалено згідно закону, правильність висновків суду в цій частині доводи касаційної скарги не спростовують.

Згідно частини 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

З урахуванням викладеного та керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення апеляційного суду м. Києва від 20 жовтня 2016 року в частині вирішення позову ОСОБА_1 до державного підприємства "Адміністрація морських портів України" про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді: С. Ю. Мартєв

В. В. Пророк

І. М. Фаловська

С. П. Штелик