Постанова

Іменем України

11 жовтня 2023 року

м. Київ

справа № 159/1241/22

провадження № 61-11576св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач), суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів № 12 міста Ковеля,

третя особа - Управління освіти виконавчого комітету Ковельської міської ради Волинської області,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Волинського апеляційного суду від 06 липня 2023 року в складі колегії суддів: Шевчук Л. Я., Данилюк В. А., Киці С. І.,

Історія справи

Короткий зміст позову

У травні 2022 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Закладу загальної середньої освіти (далі - ЗЗСО) № 12 міста Ковеля про визнання незаконним і скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позов мотивовано тим, що позивач працює у Закладі загальної середньої освіти (далі - ЗЗСО) № 12 міста Ковеля на посаді вчителя світової художньої літератури. Наказом директора цього навчального закладу від 08 листопада 2021 року її відсторонили від роботи з 08 листопада 2021 року без збереження заробітної плати до усунення причин відсторонення на час відсутності щеплення від COVID-19. Позивачка вважає такі дії відповідача незаконними, оскільки згідно чинного законодавства вакцинація від COVID-19 є добровільною і не віднесена Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб» до переліку обов?язкових. Крім того відповідач, виконуючи постанову Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 та наказ Міністерства охорони здоров?я України від 04 жовтня 2021 року № 2153, фактично обмежив, гарантоване їй статтею 43 Конституції України, право на працю та можливість заробляти собі на життя, в той час, як обмеження конституційних прав може встановлюватися виключно законом, а не підзаконним актом.

ОСОБА_1 просила:

визнати незаконним та скасувати наказ директора Закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів № 12 міста Ковеля від 08 листопада 2021 року № 211-к/тр про її відсторонення від роботи;

стягнути з відповідача на її користь середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 01 травня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Визнано незаконним та скасовано наказ Закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів № 12 міста Ковеля від 08 листопада 2021 року № 211-к/тр про відсторонення ОСОБА_1 від роботи.

Стягнуто з відповідача на користь позивачки середній заробіток за час відсторонення від роботи з 08 листопада 2021 року по 01 березня 2022 року в розмірі 50 156,34 грн, з яких відрахувати податки та інші платежі.

Судове рішення в частині стягнення суми середнього заробітку за один місяць допущено до негайного виконання.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:

у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22) зазначено: «нагальна необхідність ужиття державою у 2021 році заходів для захисту здоров`я населення (зокрема, для попередження поширення коронавірусу SARS-CoV-2, мінімізації ризиків ускладнень і смертності у хворих на COVID-19) не викликає сумнівів. Проте слід з`ясувати, чи було нагально необхідним відсторонення позивачки від роботи та наскільки саме таке відсторонення сприяло досягненню зазначеної легітимної мети. За змістом Переліку № 2153 обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають усі працівники визначених цим документом органів, закладів, підприємств, установ, організацій у разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року № 595. Отже, Перелік № 2153 передбачав низку винятків, пов`язаних зі станом здоров`я конкретної людини, із загального правила про обов`язкову вакцинацію зазначених груп працівників незалежно від того, чи є в них об`єктивна необхідність контактувати на роботі з іншими людьми та з якою саме їх кількістю, тобто чи мають підвищений ризик інфікуватися коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяти його подальшому поширенню. Критеріїв вибору підприємств, установ та організацій для включення до Переліку № 2153 останній не містить. Велика Палата Верховного Суду вважає, що відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності дуже переконливих підстав. У кожному випадку слід перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, оцінки об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо»;

при втручанні у права людини повинен бути дотриманий принцип пропорційності, тобто чи є відповідний захід нагально потрібним і у ситуації конкретної людини найменш обтяжливим засобом, що дозволяє досягнути законної мети задля якої він застосується. Доцільність відсторонення позивача мотивував тим, що зважаючи на очну форму навчання за затвердженим розкладом, приймаючи до уваги, що були відсторонені інші педагогічні працівники, можливості забезпечити дистанційний режим роботи, вносячи зміни до розкладу чи режиму роботи начального закладу, не було. Позивач викладала мистецтво (світову художню культуру) у старших класах, що вочевидь не вимагало лише очного спілкування. Дистанційна форма навчання при сучасному рівні спілкування за допомогою інформаційних технологій могла забезпечити належний рівень знань і вмінь за даною дисципліною. Крім того, учні навчались в одну зміну, що дозволяло з`ясувати думку учнів, батьків, педагогічного колективу і змінити розклад занять чи запланувати їх у другу зміну;

відповідач не надав суду доказів неможливості забезпечення дистанційного режиму роботи позивача. Відсторонення ОСОБА_1 від роботи не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення, а тому наказ директора Закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів №12 м. Ковеля від 08 листопада 2021 року №211-к/тр про відсторонення від роботи ОСОБА_1 є незаконним і підлягає скасуванню;

у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22) зазначено, що: «чинним законодавством не передбачено обов`язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою або ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19. […] У разі, якщо таке відсторонення не було правомірним, роботодавець зобов`язаний здійснити працівникові визначені законодавством виплати». Наказ про відсторонення визнаний судом незаконним, тому з відповідача на користь позивача необхідно стягнути середній заробіток за період з 08 листопада 2021 року по 01 березня 2022 (день допуску до роботи). Розмір середнього заробітку суд обраховує на підставі довідки про доходи від 10 квітня 2023 року №131, яка відповідає довідці №148 від 25 квітня 2023 року (довідку від 09 листопада 2021 №538 представник відповідача просив вважати помилковою): 13503,61 + 13503,61 (заробітна плата за два місці перед відстороненням): 42 (кількість робочих днів фактично відпрацьованих протягом двох місяців перед відстороненням) = 643,03 гривень (середньоденна заробітна плата) х 78 (кількість робочих днів вимушеного прогулу) = 50 156,34 грн.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Волинського апеляційного суду від 06 липня 2023 року апеляційну скаргу відповідача Закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів № 12 м. Ковеля задоволено. Рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 01 травня 2023 року у цій справі скасовано та ухвалено нове судове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів № 12 міста Ковеля, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Управління освіти виконавчого комітету Ковельської міської ради Волинської області, про визнання незаконним і скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:

відмова або ухилення від профілактичних щеплень працівників професій, виробництва та організацій, для яких таке щеплення є обов`язковим, як підстава для відсторонення працівника від роботи у відповідності до частини 1 статті 46 КЗпП України відноситься до інших випадків, передбачених законодавством. Відсторонення працівника від роботи - один із передбачених законодавством випадків призупинення трудових правовідносин, яке полягає в тимчасовому увільненні працівника від обов`язку виконувати роботу за укладеним трудовим договором і тимчасовому увільненні роботодавця від обов`язку забезпечувати працівника роботою або створювати умови для її виконання. Тимчасове увільнення працівника від виконання його трудових обов`язків в порядку відсторонення від роботи на умовах та з підстав, встановлених законодавством, по суті не є дисциплінарним стягненням, а є особливим запобіжним заходом, який застосовується у виняткових випадках і має на меті запобігання негативним наслідкам;

судом встановлено, що на працівників Закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів № 12 міста Ковеля поширюється дія Переліку № 2153, а тому керівник цього навчального закладу, видавши оспорюваний наказ про відсторонення від роботи, виконував вимоги постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 і правомірно застосував до позивачки ОСОБА_1 відсторонення від роботи, оскільки це прямо передбачено законом. Відсторонення позивачки від роботи ґрунтувалось на вимогах законодавства, здійснено в спосіб, передбачений законом та за існування правових та фактичних підстав;

у спірних правовідносинах суд не вбачає порушення права позивача на працю, визначене статтею 43 Конституції України, оскільки за нею зберігається робоче місце, трудовий договір не припинений, обмеження позивачки було правомірним та відповідало пріоритету забезпечення безпеки життя, здоров`я і безпеки людей, зокрема, учасників освітнього процесу;

на підставі досліджених у справі доказів та норм чинного законодавства апеляційний суд дійшов висновку, що відсторонення позивачки від роботи було здійснено відповідачем у відповідності до норм чинного законодавства, тому підстави для визнання незаконним і скасування наказу № 221-к/тр від 08 листопада 2021 року про відсторонення позивачки від роботи відсутні. З огляду на те, що у цій частині позовних вимог суд дійшов висновку про їх безпідставність, відсутні підстави для задоволення вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 08 листопада 2021 року.

Аргументи учасників справи

31 липня 2023 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подала касаційну скаргу на постанову Волинського апеляційного суду від 06 липня 2023 року, в якій просила:

постанову апеляційного суду скасувати;

залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

неповнота розгляду справи, невідповідність висновків обставинам справи, порушення норм матеріального і процесуального права судом апеляційної інстанції призвело до неправильного вирішення справи, помилкового скасування рішення суду першої інстанції та безпідставної відмови у задоволенні позову;

апеляційний суд встановив обставини, на підставі недопустимих доказів, а саме припущень відповідача щодо неможливості дистанційного навчання;

апеляційний суд не врахував висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 14 грудня 2022 року по справі № 130/3548/21 в провадженні № 14-82цс22;

разом з позивачкою у відповідача працювала ОСОБА_2 на посаді вчителя біології, яку також було відсторонено. Втім, рішенням від 03 березня 2023 року Ковельського міськрайонного суду Волинської області в справі № 159/7181/21 в провадженні № 2/159/335/22 позов ОСОБА_2 задоволено. Визнано наказ № 220-к/тр від 08 листопада 2021 року директора Закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів № 12 м. Ковеля «Про відсторонення від роботи ОСОБА_2 » протиправним та скасовано. Рішення суду першої інстанції постановою від 04 квітня 2023 року Волинського апеляційного суду у справі № 159/7181 в провадженні № 22-ц/802//24/23 в частині визнання незаконним та скасування наказу директора Закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів № 12 м. Ковеля «Про відсторонення від роботи ОСОБА_2 » № 220-к/тр 08 листопада 2021 року у цій справі змінено, викладено в редакції цієї постанови. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 22 вересня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі.

05 жовтня 2023 року справу передано судді-доповідачу Крату В. І.

Ухвалою Верховного Суду від 10 жовтня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від22 вересня 2023 рокувказано, що:

аналіз змісту касаційної скарги свідчить, що вона може стосуватися питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики (підпункт «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України), а тому судове рішення у справі підлягає касаційному оскарженню;

наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21; відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Фактичні обставини

Суди встановили, щопозивачка ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 1974 року працює вчителем. Останнім часом викладала мистецтво (світову художню культуру). На час відсторонення її від роботи позивачка працювала вчителем світової художньої літератури.

21 жовтня 2021 року всіх працівників ЗЗСО І-ІІІ ступенів № 12 міста Ковеля було ознайомлено з наказом Міністерства охорони здоров?я від 04 жовтня 2021 року № 2153 «Про затвердження переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов?язковим профілактичним щепленням», з яким позивачка ОСОБА_1 ознайомилась і в листі - ознайомлення зробила запис про те, що вона не згідна.

Наказом директора Закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів № 12 міста Ковеля від 08 листопада 2021 року № 221-к/тр ОСОБА_1 була відсторонена від роботи з 08 листопада 2021 року до усунення причин відсторонення - наявності профілактичного щеплення від COVID-19 чи медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, підтверджених документально.

ОСОБА_1 відмовилася поставити підпис про ознайомлення з цим наказом, про що було складений відповідний акт.

ОСОБА_1 , на дату відсторонення мала 20,5 годин загального тижневого навантаження, проводила уроки у 12 класах (для учнів 8-х, 9-х класів по одній годині в тиждень, для учнів 10-х, 11-х класів по дві годині в тиждень), також мала щотижневі індивідуальні зайняття з 4 - ма учнями, які навчаються за індивідуальною формою.

В період з 08 листопада 2021року по 26 грудня 2021 року учні навчались очно. З 27 грудня 2021 року по 09 січня 2022 року перебували на канікулах. З 10 січня 2022 року по 23 лютого 2022 року навчались очно. 24 лютого 2022 року і 25 лютого 2022 року навчались дистанційно. З 28 лютого 2022 року перебували на канікулах.

01 березня 2022 року позивач допущена тимчасово до роботи на період воєнного стану.

Суд першої інстанції встановив, що середньоденна заробітна плата позивачки становить 643,03 грн, а тому середній заробіток за час затримки розрахунку з 08 листопада 2021 року по 01 березня 2022 року становить 50 156,34 грн.

Позиція Верховного Суду

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю (стаття 43 Конституції України).

Забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров`я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов`язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, повідомлення про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України «Про запобігання корупції», а також сприяння особі у здійсненні такого повідомлення, за мовними або іншими ознаками, не пов`язаними з характером роботи або умовами її виконання (стаття 21 КЗпП України).

Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (стаття 51 КЗпП України).

Відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством (частина перша статті 46 КЗпП України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22) зазначено, що

«нагальна необхідність ужиття державою у 2021 році заходів для захисту здоров`я населення (зокрема, для попередження поширення коронавірусу SARS-CoV-2, мінімізації ризиків ускладнень і смертності у хворих на COVID-19) не викликає сумнівів. Проте слід з`ясувати, чи було нагально необхідним відсторонення позивачки від роботи та наскільки саме таке відсторонення сприяло досягненню зазначеної легітимної мети.

За змістом Переліку № 2153 обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають усі працівники визначених цим документом органів, закладів, підприємств, установ, організацій у разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року № 595. Отже, Перелік № 2153 передбачав низку винятків, пов`язаних зі станом здоров`я конкретної людини, із загального правила про обов`язкову вакцинацію зазначених груп працівників незалежно від того, чи є в них об`єктивна необхідність контактувати на роботі з іншими людьми та з якою саме їх кількістю, тобто чи мають підвищений ризик інфікуватися коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяти його подальшому поширенню. Критеріїв вибору підприємств, установ та організацій для включення до Переліку № 2153 останній не містить.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності дуже переконливих підстав. У кожному випадку слід перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, оцінки об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22) вказано, що:

«застосування до позивачки передбачених Переліком № 2153 та Законом № 1645-ІІІ заходів не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних нею трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми. Суди не встановили жодних фактів, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні саме позивачки від роботи. Відповідач не стверджував, що, обіймаючи посаду чергової по переїзду, позивачка могла спричинити поширення коронавірусної інфекції серед працівників АТ «Укрзалізниця», учасників дорожнього руху тощо. Її відсторонили від роботи, позбавивши на час відсторонення заробітку, лише тому, що вона працювала в АТ «Укрзалізниця», всі працівники якого підлягали обов`язковому щепленню проти COVID-19 (тоді як для працівників підприємств багатьох інших галузей економіки України таке щеплення було добровільним). Таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самої позивачки.

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що в кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку № 2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як:

- кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих);

- форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим;

- умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження;

- контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.

Визначаючи об`єктивну необхідність щеплення працівника і перевіряючи законність його відсторонення від роботи для протидії зараженню COVID-19, необхідно з`ясовувати наявність наведених вище та інших факторів. Однак апеляційний суд залишив указані обставини поза увагою та не врахував, що відповідач не обґрунтовував необхідність відсторонення позивачки тим, що вона, працюючи черговою по переїзду, створювала загрози, які б вимагали вжиття такого суворого заходу втручання у право на повагу до приватного життя, який позбавляв позивачку заробітку».

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу (частина друга статті 235 КЗпП України).

Якщо буде встановлено, що на порушення статті 46 КЗпП України роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов останнього про стягнення у зв`язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Таким чином, у разі незаконного відсторонення працівника від роботи, він має право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 квітня 2020 року у справі № 761/12073/18 (провадження № 61-13444св19).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22) зазначено, що:

«чинним законодавством не передбачено обов`язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою або ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19. […] У разі, якщо таке відсторонення не було правомірним, роботодавець зобов`язаний здійснити працівникові визначені законодавством виплати».

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

У справі, що переглядається:

суд першої інстанції встановив, що позивачка ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 1974 року працює вчителем. Останнім часом викладала мистецтво (світову художню культуру). На час відсторонення її від роботи позивачка працювала вчителем світової художньої літератури;

апеляційний суд не врахував, що: відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності дуже переконливих підстав. У кожному випадку слід перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків; застосування до позивача такого заходу як відсторонення від роботи не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми. Апеляційний суд не встановив жодних фактів, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні саме позивача від роботи. Позивачку відсторонили від роботи, позбавивши на час відсторонення заробітку, лише тому, що вона працювала у закладі загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів № 12 міста Ковеля, всі працівники якого підлягали обов`язковому щепленню проти COVID-19 (тоді як для працівників підприємств багатьох інших галузей економіки України таке щеплення було добровільним). Таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самої позивачки;

суд першої інстанції встановив, що позивач викладала мистецтво (світову художню культуру) у старших класах, що вочевидь не вимагало лише очного спілкування. Дистанційна форма навчання при сучасному рівні спілкування за допомогою інформаційних технологій могла забезпечити належний рівень знань і вмінь за даною дисципліною. Крім того, учні навчались в одну зміну, що дозволяло з`ясувати думку учнів, батьків, педагогічного колективу і змінити розклад занять чи запланувати їх у другу зміну. Тому суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про задоволення позовної вимоги про визнання незаконним і скасування наказу про відсторонення від роботи;

суд першої інстанції встановив, що середньоденна заробітна плата позивачки становить 643,03 грн, а тому середній заробіток за час затримки розрахунку з 08 листопада 2021 року по 01 березня 2022 року становить 50 156,34 грн, та зробив обґрунтований висновок про задоволення цієї вимоги.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що постанова апеляційного суду ухвалена без дотримання норм матеріального права. У зв`язку із наведеним, колегія суддів вважає, що: касаційну скаргу належить задовольнити; постанову апеляційного суду скасувати; рішення суду першої інстанціїзалишити в силі.

Судовий збір сплачений ОСОБА_1 за подання касаційної скарги в розмірі 1 984,80 грн за подання касаційної скарги слід стягнути з відповідача.

Керуючись статтями 141 400 409 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Волинського апеляційного суду від 06 липня 2023 року скасувати.

Рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 01 травня 2023 року залишити в силі.

Стягнути з Закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів № 12 міста Ковеля на користь ОСОБА_1 1 984,80 грн судового збору.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Волинського апеляційного суду від 06 липня 2023 рокувтрачає законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук