Постанова

Іменем України

10 жовтня 2018 року

м. Київ

справа № 557/1209/16-ц

провадження № 61-19875св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Лесько А. О., Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Сімоненко В. М., Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3,

відповідач - Гощанська селищна рада Гощанського району Рівненської області,

представник відповідача - Калька ЯрославЗіновійович,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Гощанського районного суду Рівненської області від 03 лютого 2017 року у складі судді Чорноус Л. І. та рішення Апеляційного суду Рівненської області від 05 квітня 2017 року у складі колегії суддів: Боймиструка С. В., Гордійчук С. О., Хилевич С. В.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У грудні 2016 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до Гощанської селищної ради Гощанського району Рівненської області про визнання права власності на спадщину за заповітом.

Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_5, який на випадок своєї смерті залишив заповіт, відповідно до якого усе своє майно заповів ОСОБА_3 Після його смерті відкрилась спадщина на гараж, який розміщений на АДРЕСА_1. Позивач зазначала, що прийняла спадщину після ОСОБА_5, проте не може оформити право власності на спадкове майно, оскільки не має оригінала правовстановлювального документа.

Із цих підстав позивач просила визнати право власності на гараж.

Рішенням Гощанського районного суду Рівненської області від 03 лютого 2017 року позов ОСОБА_3 задоволено. Визнано за ОСОБА_3 право власності на гараж, що розміщений на АДРЕСА_1, як на спадкове майно після смерті ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що до набрання чинності ЦК України та Законом України від 01 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно» виникнення у особи права власності на будинки, споруди не залежало від державної реєстрації цього права та відповідно до статей 90 101 ЗК Української РСР 1970 року разом з правом власності на будівлю до громадянина переходило права користування земельною ділянкою, якщо будівля розташована на землях міст та селищ міського типу. Суд виходив з того, що будівництво спірного гаража проводилось за наявності дозволу на будівництво, виданого компетентними органами; виготовлений на ім'я спадкодавця технічний паспорт не містить відміток про самочинність будівництва; чинне на момент виникнення спірних правовідносин законодавство не вимагало обов'язкової реєстрації нерухомого майна.

Рішенням Апеляційного суду Рівненської області від 05 квітня 2017 року рішення суду першої інстанції скасовано. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь Гощанської селищної ради Гощанського району Рівненської області відшкодування судового збору у розмірі 606,32 грн.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що право власності на спірний гараж не може бути визнано за спадкоємцем, оскільки на нього немає правовстановлювальних документів, дозвіл на будівництво гаража, наданий ОСОБА_5 виконкомом селищної ради та виготовлений через 20 років після його смерті технічний паспорт не підтверджує право власності спадкодавця на цей гараж. Крім того, надані у справі документи містять розбіжності у нумерації АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1.

У касаційній скарзі, поданій у травні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ОСОБА_3 просить скасувати рішення Гощанського районного суду Рівненської області від 03 лютого 2017 року та рішення Апеляційного суду Рівненської області від 05 квітня 2017 року і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскільки у технічній документації допущено помилку у зазначенні адреси гаража, то суд першої інстанції вирішив позов щодо об'єкта нерухомості за неіснуючою адресою. На думку ОСОБА_3, відповідач навмисне ввів в оману суд та позивача, не повідомивши під час розгляду справи про відсутність адреси (АДРЕСА_1). Також вважає, що висновки суду апеляційної інстанції є необґрунтованими, оскільки на час побудови гаража та смерті спадкодавця законом не передбачалось обов'язкової реєстрації права на нерухоме майно. Крім того, зазначає, що спірний гараж відповідно до пункту 3.2 розділу 3 Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 24 травня 2001 року № 127, не належить до самочинного будівництва.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У квітні 2018 року справу передано до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Суди встановили, що 01 серпня 1996 року ОСОБА_7 склав заповіт, згідно з яким заповів все майно ОСОБА_3

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 помер.

ОСОБА_3 прийняла спадщину, вступивши в управління (володіння) спадковим майном.

Спір у справі виник щодо того, чи є гараж, що розміщується на АДРЕСА_1, спадковим майном після смерті ОСОБА_7

Відповідно до статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно із частиною четвертою статті 3 зазначеного Закону речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов'язкової реєстрації.

Тобто, право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з чинними нормативно-правовими актами до набрання чинності цим Законом, визнаються державою.

Отже, право власності на збудоване до набрання чинності Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (03 серпня 2004 року) нерухоме майно набувається в порядку, який існував на час його будівництва, а не виникає у зв'язку із здійсненням державної реєстрації права власності на нього в порядку, передбаченому цим законом, як офіційного визнання державою такого права, а не підставою його виникнення.

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Крім того, згідно з частинами першою та другою статті 5 Цивільного кодексу України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.

До 05 серпня 1992 року закон не передбачав процедуру введення нерухомого майна в експлуатацію при оформленні права власності.

Порядок та умови прийняття в експлуатацію об'єктів будівництва вперше встановлений постановою Кабінету Міністрів України від 05 серпня 1992 року № 449 «Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів державного замовлення» (втратила чинність).

Ураховуючи зазначене, індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, збудовані у період до 05 серпня 1992 року, не підлягають проходженню процедури прийняття в експлуатацію.

Фактично єдиним документом, що засвідчує факт існування об'єкта нерухомого майна й містить його технічні характеристики, є технічний паспорт на такий об'єкт, виготовлений за результатом його технічної інвентаризації (лист Міністерства юстиції України від 23 лютого 2016 року № 8.4-35//18/1).

У разі смерті власника нерухомого майна, первинна реєстрація права власності на яке не проводилася і правовстановлювальний документ відсутній, питання про визначення належності цього майна попередньому власнику та наступного власника (спадкоємця) повинно вирішуватися в судовому порядку (лист Міністерства Юстиції України від 21 лютого 2005 року № 19-32/319).

Згідно зі статтею 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Статтею 1218 ЦК України визначено, що до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

З огляду на зазначене, висновок суду апеляційної інстанції, що спірний гараж, який побудований у 1977 році, не є предметом спадкування та спадкоємець не може заявляти вимоги щодо визнання за ним право власності є помилковим.

Ухвалюючи рішення по суті спору, суд першої інстанції правильно вважав, що відсутність право встановлювальних документів на спірний гараж не є підставою для відмови у задоволенні позову.

Проте фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, встановлені судом першої інстанції без дослідження зібраних у справі доказів.

Суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_5 у 1977 році отримав дозвіл на будівництво гаража за АДРЕСА_2 згідно із протоколом засідання виконавчого комітету Гощанської селищної ради депутатів трудящих від 31 травня 1977 року № 10.

ОСОБА_3 у додатках до позовної заяви подала до суду технічний паспорт на гараж за АДРЕСА_1, виготовлений станом на 15 квітня 2016 року на ім'я ОСОБА_5

Проте, суд першої інстанції не встановив, кому належала земельна ділянка за АДРЕСА_1 за зазначеною адресою, чи виділялась ця земельна ділянка для будівництва гаража; не з'ясував причини виникнення розбіжностей щодо адреси гаража, на який спадкодавцю надавався дозвіл на будівництво, та адреси, зазначеної у технічному паспорті на гараж.

Усунення зазначених недоліків і перевірка доводів позивача потребує встановлення обставин, які не були встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, що виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції, визначені у частині першій статті 400 ЦПК України.

Відповідно до статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

На підставі зазначеного рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню, з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 402, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Гощанського районного суду Рівненської області від 03 лютого 2017 року та рішення Апеляційного суду Рівненської області від 05 квітня 2017 року скасувати, передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. С. Висоцька Судді:А. О. Лесько С. Ю. Мартєв В. М. Сімоненко С. П. Штелик