Постанова

Іменем України

08 липня 2019 року

м. Київ

справа № 205/2696/15-ц

провадження № 61-25237св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Третя дніпропетровська державна нотаріальна контора,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області, у складі колегії суддів: Бараннік О. П., Пономарь З. М., Посунся Н. Є., від 28 вересня 2017 року.

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

У квітні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до

ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про поділ майна подружжя.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що з 1974 року він перебував у зареєстрованому шлюбі з відповідачем. Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 02 липня 2013 року шлюб було розірвано. Зазначав, що у період шлюбу сторонами була придбана квартира АДРЕСА_1 та автомобіль CHEVROLET Lacetti, реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2006 року випуску.

Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_1 просив визнати за ним право власності на 1/2 частину вказаної квартири та автомобіля.

У вересні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до

ОСОБА_2 та ОСОБА_4 про визнання договору дарування недійсним, посилаючись на те, що після звернення до суду з цим позовом 06 серпня 2015 року відповідач відчужила спірну квартиру ОСОБА_3 на підставі договору дарування, посвідченого державним нотаріусом Третьої дніпропетровської державної нотаріальної контори Демуш Є. В., зареєстрованого у реєстрі за № 3-636.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 23 вересня 2015 року справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя та за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування об`єднані в одне провадження.

У листопаді 2015 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 пред`явили зустрічний позов до ОСОБА_1 про припинення права на частку у спільному майні подружжя та визнання дійсним договору дарування квартири, посилаючись на те, що квартира

АДРЕСА_1 належала тільки ОСОБА_2 , яка самостійно сплачувала за її придбання пайові внески, а ОСОБА_1 не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї та зловживав спиртними напоями. З огляду на зазначене, позивачі просили припинити право ОСОБА_1 на частку у квартирі АДРЕСА_1 та визнати дійсним договір дарування від 15 серпня 2015 року.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська, у складі судді Нижного А. В., від 13 січня 2016 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано недійсним договір дарування квартири

АДРЕСА_1 , укладений 06 серпня

2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 Скасовано державну реєстрацію права власності на зазначену квартиру за ОСОБА_3 відповідно до запису № 10700065 від 06 серпня 2015 року. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1 , припинено право власності ОСОБА_2 на цю частину. У задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що квартира АДРЕСА_1 є спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , оскільки придбана у період шлюбу та за спільні кошти сторін. Керуючись частиною третьою статті 70 СК України, місцевий суд дійшов висновку про відступ від рівності часток у спільній сумісній власності з підстав перебування після припинення шлюбних відносин у ОСОБА_2 на утриманні двох неповнолітній дітей та дитини-інваліда, а також відсутності матеріальної допомоги на утримання спільних дітей сторін з боку ОСОБА_1 . У порушення статті 65 СК України спірний договір дарування був укладений без нотаріально засвідченої згоди ОСОБА_1 . Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання права власності на 1/2 частки автомобіля, суд виходив із того, що цей автомобіль був придбаний після фактичного припинення шлюбних відносин, а позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження його придбання за спільні кошти сторін. Відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог, суд першої інстанції зазначив про їх безпідставність, враховуючи відсутність доказів на підтвердження існування обставин, передбачених статтею 365 ЦК України, а також відсутність підстав, встановлених статтями 218, 220 ЦК України.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 березня

2016 року рішення суду першої інстанції скасовано у частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та ухвалено в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції не надав оцінку наявним у матеріалах справи доказам сплати пайових внесків за спірну квартиру ОСОБА_2 особисто, не залучив до справи в якості третьої особи житлово-будівельний кооператив № 278 та дійшов неправильного висновку про те, що спірна квартира є об`єктом спільної сумісної власності подружжя. Без вирішення питання про визнання спільною сумісною власністю подружжя квартири АДРЕСА_1 вимоги про визнання недійсним договору дарування зазначеної квартири є передчасними.

Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 березня 2017 року рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 березня 2016 року у частині поділу квартири, визнання недійсним договору дарування, скасування реєстрації права власності скасовано, справу у цій частині направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. В іншій частині оскаржені судові рішення залишено без змін.

Ухвала суду касаційної інстанції мотивована тим, що суд апеляційної інстанції під час розгляду справи у частині поділу спірної квартири, визнання договору дарування недійсним, скасування реєстрації права власності ухвалив рішення з порушенням норм процесуального права, не встановив фактичні обставини справи, не визначився зі змістом заявлених позовних вимог, не надав оцінку наявним в матеріалах справи доказам.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 28 вересня

2017 року апеляційні скарги ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Ленінського районного суду

м. Дніпропетровська від 13 січня 2016 року в оскарженій частині скасовано.Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 ), припинивши у цій частині право власності ОСОБА_2 на квартиру

АДРЕСА_1 ). Визнано недійсним договір дарування 1/2 частини квартири

АДРЕСА_1 ), укладений 06 серпня 2015 року між ОСОБА_2 та

ОСОБА_3 , посвідчений державним нотаріусом Третьої дніпропетровської державної нотаріальної контори Демуш Є. В. та зареєстрований у реєстрі за № 3-636. Скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 (після перейменування м. Дніпро) за № 10700065 від 06 серпня 2015 року.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що ОСОБА_2 не надала належних та допустимих доказів на підтвердження того, що сплата пайових внесків за спірну квартиру була здійснено за грошові кошти, які належать їй особисто, та не спростувала презумпцію спільності права власності на майно подружжя. Визнаючи за ОСОБА_1 у порядку поділу майна подружжя право власності на 1/3 частини спірної квартири, суд першої інстанції не врахував того, що кожен із колишнього подружжя має рівні права користування і розпорядження спірною квартирою.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Доводи касаційної скарги зводяться до того, що суд апеляційної інстанції не зазначив мотиви збільшення частки позивача у спірній квартирі та не врахував наявність істотних обставин для відступлення від засад рівності часток. Суд апеляційної інстанції вийшов за межі позовних вимог, визнавши недійсним договір дарування 1/2 частини спірної квартири, про що не просив позивач.

Відзиву на касаційну скаргу не надходило

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою.

Статтею 388 ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року

№ 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів»

(далі - ЦПК України), який набрав чинності 15 грудня 2017 року, визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Пунктом 4 Перехідних положень ЦПК України передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

03 червня 2019 року справу передано судді-доповідачу.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у шлюбі з 17 серпня 1974 року по 02 липня 2013 року.

Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 02 липня 2013 року у справі № 422/9093/12 шлюб між сторонами було розірвано та встановлено, що шлюбні відносини та ведення спільного господарства сторонами припинено у 1998 році.

ОСОБА_2 з 1979 року була членом житлово-будівельного кооперативу

№ 278. За період з листопада по червень 1991 року у повному обсязі виплачено пайовий внесок у сумі 8 208 крб за вказану кооперативну квартиру.

Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 22 січня 2007 року ОСОБА_2 набула право власності на квартиру АДРЕСА_1 на підставі довідки ЖБК № 278 від 23 листопада 2006 року за № 128 та рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради № 2091 від 21 жовтня 1999 року.

06 серпня 2015 року ОСОБА_2 відчужила зазначену квартиру на підставі договору дарування на користь ОСОБА_3

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Згідно з частиною першою статті 22 КпШС України, який діяв на момент виникнення спірних правовідносин, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Відповідно до частини першої статті 28 КпШС України у разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними.

Згідно частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

У підпункті «б» пункту 11 постанови Пленуму Верховного Суду України

від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» судам роз`яснено, що при вирішенні спорів про право власності на жилий будинок, на квартиру в житлово-будівельному або житловому кооперативі, на інші будівлі судам слід виходити з роз`яснень, які дані Пленумом Верховного Суду України у прийнятих ним постановах з цих питань. Крім цього, слід враховувати, що при повному внесені пайових внесків за квартиру, дачу, гараж, іншу будівлю або приміщення, надані члену житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу або товариства, у особи, яка має право на частку в пайових внесках, виникає право власності на відповідну частку квартири, дачі, гаража чи іншої будівлі.

Пунктом 6-1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 вересня 1987 року № 9 «Про практику застосування судами законодавства про житлово-будівельні кооперативи» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) роз`яснено, що відповідно до пункту 1

статті 17 Закону України «Про власність» при внесенні паю в житлово-будівельний кооператив за рахунок коштів, одержаних внаслідок сумісної праці сім`ї члена кооперативу, паєнагромадження, а після повного внесення паю - квартира є спільною сумісною власністю членів сім`ї, якщо інше не було установлено письмовою угодою між ними.

Вирішуючи спори між подружжям щодо майна, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна.

Частинами другою та третьою статті 29 КпШС України встановлено, що якщо між подружжям не досягнуто згоди про спосіб поділу спільного майна, то за позовом подружжя або одного з них суд може постановити рішення: про поділ майна в натурі, якщо це можливо без шкоди для його господарського призначення; про розподіл речей між подружжям з урахуванням їх вартості та частки кожного з подружжя в спільному майні; про присудження майна в натурі одному з подружжя, з покладенням на нього обов`язку компенсувати другому з подружжя його частку грішми. При цьому суд також бере до уваги інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу.

У разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.

Презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними у період шлюбу може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України

від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі

№ 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі 372/504/17 (провадження 14-325цс18).

Згідно частини третьої статі 10 ЦПК України, 2004 року, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно положень статті 57 ЦПК України, 2004 року, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Крім того, відповідно до частини першої статті 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до статті 60 ЦПК України, 2004 року, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Аналогічні положення містять статті 12, 76, 77, 81 чинного ЦПК України.

Вирішуючи спір, апеляційний суд із урахуванням вказаних норм матеріального права, висновків, викладених в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

від 15 березня 2017 року, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, правильно виходив із того, що спірна квартира була придбана ОСОБА_2 під час перебування сторін спору у шлюбі за спільні кошти подружжя. Позивач за зустрічним позовом не надала належних та допустимих доказів, які б безспірно свідчили про внесення нею пайових внесків на придбання спірної квартири за рахунок її особистих коштів, а тому не спростувала презумпцію спільності майна подружжя. Судом не встановлено обставин для відступлення від засади рівності часток подружжя.

За вимогами частин першої, другої статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Згідно з частиною третьою статті 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

У статті 68 СК України закріплено, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до ЦК України.

За правилом частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (частина друга статті 215 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя статті 215 ЦК України).

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, якими передбачено право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, на захист якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Встановивши, що спірна квартира є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а ОСОБА_2 відчужила належну позивачу квартиру на підставі договору дарування від 06 серпня 2015 року без його згоди, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про порушення оспорюваним договором прав позивача у частині відчуження його частини квартири та наявність підстав для визнання договору дарування 1/2 частини квартири

АДРЕСА_1 , укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , недійсним на підставі частини першої статті 203, частини першої статті 205 ЦК України.

Зазначений висновок суду апеляційної інстанції відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18), відповідно до якого відсутність згоди одного із співвласників - колишнього подружжя - на розпорядження нерухомим майном є підставою визнання правочину, укладеного іншим співвласником щодо розпорядження спільним майном, недійсним.

Доводи касаційної скарги про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права не впливають на правильність вирішення спору, а відповідно до частини другої статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскарженого судового рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 28 вересня

2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Синельников

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович