Постанова

Іменем України

08 червня 2022 року

м. Київ

справа № 265/7186/20

провадження № 61-17630св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Шиповича В. В. (суддя - доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач - Маріупольська міська рада,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: приватний нотаріус Маріупольського міського нотаріального округу Макаревич Вікторія Геннадіївна, приватний нотаріус Маріупольського міського нотаріального округу Сахова Марина Андріївна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Маріупольської міської ради на рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області, у складі судді Адамової Т. С.,від 18 червня 2021 року та постанову Донецького апеляційного суду, у складі колегії суддів: Мальцевої Є. Є., Баркова В. М., Биліни Т. І., від 23 вересня 2021 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2020 року Маріупольська міська рада звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: приватний нотаріус Маріупольського міського нотаріального округу Макаревич В. Г., приватний нотаріус Маріупольського міського нотаріального округу Сахова М. А., про визнання правочинів недійсними, скасування державної реєстрації права власності, припинення права власності.

Позов мотивовано тим, що ОСОБА_3 набула право власності на нежитлові приміщення, розташовані за адресою:

АДРЕСА_1 , на підставі рішення суду від 18 грудня 2012 року у справі № 0538/3131/2012.

29 січня 2013 року ОСОБА_3 нежитлові приміщення за вказаною адресою подарувала ОСОБА_2 .

Рішенням Апеляційного суду Донецької області від 06 вересня 2013 року у справі № 0538/3131/2012 скасовано рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя від 18 грудня 2012 року та відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_3 до Маріупольської міської ради Донецької області про визнання права власності на самочинно збудовані нежитлові приміщення № 1 та № 2, загальною площею 37,7 кв. м, з основної будівлі літ. Д-1, що розташована по

АДРЕСА_2 .

17 квітня 2019 року ОСОБА_2 уклала із ОСОБА_1 договір купівлі-продажу вказаних нежитлових приміщень.

Посилаючись на те, що рішення суду, на підставі якого ОСОБА_3 набула право власності на вказані нежитлові приміщення № 1 та № 2 у вигляді торгівельного павільйону, скасоване як незаконне, Маріупольська міська рада просила суд:

- визнати недійсними договір дарування від 29 січня 2013 року та договір купівлі-продажу від 17 квітня 2019 року;

- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень

від 29 січня 2013 року та від 17 квітня 2019 року;

- припинити право власності за № 31220229 в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 18 червня 2021 року, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного суду від 23 вересня 2021 року, у задоволенні позову Маріупольської міської ради відмовлено.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що ОСОБА_2 прийняла передбачені законом заходи до узаконення спірної будівлі шляхом введення її в експлуатацію, а питання щодо користування земельною ділянкою вирішено шляхом укладення договору оренди із міською радою.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі Маріупольська міська рада, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить оскаржені судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

26 жовтня 2021 року Маріупольська міська рада подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Орджонікідзевського районного суду

м. Маріуполя Донецької області від 18 червня 2021 року та постанову Донецького апеляційного суду від 23 вересня 2021 року.

Ухвалою Верховного Суду від 15 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи з районного суду.

У грудні 2021 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування судами норм права без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 05 серпня 2020 року у справі № 263/14085/16-ц, від 10 травня

2018 року у справі № 643/18839/13-ц, від 23 січня 2019 року у справі

№ 643/12557/16-ц, від 13 березня 2019 року у справі № 643/19761/13-ц,

від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц, від 14 березня 2018 року у справі № 1326/4579/2012, від 10 травня 2018 року у справі

№ 910/15993/16, у постановах Верховного Суду України від 16 вересня

2015 року у справі № 6-1193цс15, від 05 жовтня 2016 року у справі

№ 6-1582цс16 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Вказує, що якщо судовий акт скасовано, то він не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення, зі скасуванням рішення суду втрачаються всі ті наслідки, які з нього випливають. До прийняття самочинно зведеної будівлі в експлуатацію та отримання правовстановлюючих документів ця будівля не є об`єктом нерухомого майна і не може бути предметом договору купівлі-продажу, як нерухоме майно.

Судами не взято до уваги встановлені обставини у рішенні Апеляційного суду Донецької області від 06 серпня 2013 року у справі № 0538/3131/2012 щодо самочинного будівництва спірного об`єкту нерухомості.

Наголошує, що державна реєстрація права власності проводиться після прийняття в експлуатацію об`єкта нерухомого майна.

Земельна ділянка під спірним об`єктом нерухомого майна знаходиться у комунальній власності територіальної громади м. Маріуполя в особі Маріупольської міської ради. При цьому наявність незаконно зареєстрованого об`єкта нерухомості на землях комунальної власності створює реальну небезпеку порушення прав та законних інтересів територіальної громади м. Маріуполя.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У грудні 2021 року представник ОСОБА_1 - адвокат Ботман О. О. подала відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, просить касаційну скаргу залишити без задоволення.

Представник відповідача звертає увагу, що станом на 29 січня 2013 року рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 18 грудня 2012 року у справі № 0538/3131/2012 було чинним та не було скасоване, тому жодних порушень чи перешкод ОСОБА_3 у відчуженні спірного майна не було.

На час вчинення правочину 17 квітня 2019 року ОСОБА_2 була законним власником спірного нерухомого майна, а ОСОБА_1 є добросовісним його набувачем.

При цьому земельна ділянка, на якій розміщено спірне нерухоме майно, перебуває в оренді ОСОБА_1 , строком до 16 квітня 2023 року.

Крім того, декларація про готовність об`єкта ДЦ 141132100196 від 29 липня 2013 року, яка є підставою для набуття права власності за ОСОБА_2 , є чинною.

Посилання позивача на висновки Верховного Суду у справі № 263/14085/16 є безпідставними, оскільки зроблені за інших обставин.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя від 08 грудня 2012 року у справі № 0538/3131/2012 визнано за ОСОБА_3 право власності на нежитлові приміщення № 1 та № 2, загальною площею

37,7 кв. м, розташовані у основної будівлі літ. Д-1 по АДРЕСА_2 .

Відповідно до договору дарування від 29 січня 2013 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , остання набула у власність вказані нежитлові приміщення.

Право власності ОСОБА_2 зареєстровано 29 січня 2013 року.

Рішенням Маріупольської міської ради Донецької області від 16 квітня

2013 року ОСОБА_2 надано погодження розробки проекту землеустрою щодо відводу земельної ділянки, площею 0,0053 га, за адресою спірного об`єкту нерухомості.

02 липня 2013 року між Маріупольською міською радою та ОСОБА_2 укладено договір оренди земельної ділянки, площею 0,0053 га, по

АДРЕСА_2 строком на п`ять років. Відповідно до пункту 5.1 цього договору земельна ділянка передається в оренду з метою та за цільовим призначенням для обслуговування будівель торгівлі (функціонування торгівельного павільйону).

Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Донецькій області 29 липня 2013 року зареєстровано декларацію про готовність об`єкта до експлуатації на нежитлові приміщення № 1 та № 2, розташовані у основній будівлі літ. Д-1 по АДРЕСА_2 .

Рішенням Апеляційного суду Донецької області від 06 серпня 2013 року у справі № 0538/3131/2012 за апеляційною скаргою прокурора Орджонікідзевського району м. Маріуполя рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя від 18 грудня 2012 року скасовано. В задоволенні позову ОСОБА_3 до Маріупольської міської ради про визнання права власності на самочинно збудовані нежитлові приміщення відмовлено.

Відповідно до договору купівлі-продажу від 17 квітня 2019 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , остання набула право власності на спірні приміщення.

Права власності ОСОБА_1 зареєстровано 17 квітня 2019 року.

Дію договору оренди земельної ділянки від 02 липня 2013 року, укладеного між Маріупольською міською радою та ОСОБА_2 , продовжено

до 09 липня 2023 року на підставі рішення Господарського суду Донецької області від 11 грудня 2019 року у справі № 905/1452/19, залишеного без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 15 червня

2020 року. Наразі орендарем земельної ділянки є ОСОБА_1 .

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно із частинами першою-другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У цій справі Маріупольська міська рада звернулась до суду, як власник земельною ділянки, з позовом про визнання правочинів недійсними, скасування державної реєстрації права власності, припинення права власності.

На обґрунтування порушеного права зазначила, що на земельній ділянці комунальної власності розташований об`єкт самочинного будівництва, на який було незаконно зареєстровано право власності та який було двічі відчужено на підставі договору дарування та договору купівлі-продажу.

Статтею 331 ЦК України встановлено загальне правило, відповідно до якого право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації прав на нерухоме майно після завершення будівництва та прийняття його в експлуатацію.

До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна) (частина третя статті 331 ЦК України).

Відповідно до частини п`ятої статті 11 ЦК України цивільні права можуть виникати з рішення суду лише у випадках, встановлених актами цивільного законодавства.

Відповідно до частин першої-другої статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

До ухвалення рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя від 08 грудня 2012 року у справі № 0538/3131/2012 не було зареєстровано право власності на нежитлові приміщення № 1 та № 2, загальною площею 37,7 кв. м, розташовані у основної будівлі літ. Д-1 по АДРЕСА_2.

Фактично своїм рішенням від 08 грудня 2012 року у справі

№ 0538/3131/2012 суд помилково узаконив самочинне будівництво, на підставі якого було проведену первину державну реєстрацію права власності на спірне нерухоме майно.

Зазначене рішення суду у справі № 0538/3131/2012 скасоване постановою рішенням Апеляційного суду Донецької області від 06 серпня 2013 року у справі № 0538/3131/2012.

У розглядуваній справі судами встановлено, що власником об`єкта нерухомості були вчиненні передбачені законом заходи щодо узаконення спірних нежитлових приміщень шляхом реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації.

Крім того, міська рада погодила передання в оренду земельної ділянки особі, за якою було зареєстровано право власності на спірні приміщення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 вказала, що скасоване судове рішення не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення, але його скасування саме по собі (тобто без встановлення інших обставин, що, зокрема, можуть підтверджувати недобросовісність дій, які були вчинені на підставі цього рішення) не є підставою для перегляду всіх юридичних фактів, що виникли, змінилися чи припинилися на підставі відповідного рішення.

Зважаючи на наведене, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, з урахуванням наданих сторонами доказів, враховуючи вказані норми матеріального права, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Оскаржені судові рішення є достатньо вмотивованими та місять висновки судів щодо обставин, які мають значення для вирішення справи.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц).

За встановлених обставин, висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у постанові у постанові Верховного Суду від 05 серпня 2020 року у справі № 263/14085/16-ц, від 10 травня 2018 року у справі № 643/18839/13-ц, від 23 січня 2019 року у справі № 643/12557/16-ц, від 13 березня 2019 року у справі № 643/19761/13-ц, від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц, від 14 березня 2018 року у справі

№ 1326/4579/2012, від 10 травня 2018 року у справі № 910/15993/16, у постановах Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року у справі

№ 6-1193цс15, від 05 жовтня 2016 року у справі № 6-1582цс16, на які посилався заявник в касаційній скарзі.

При цьому колегія суддів звертає увагу на відмінність цієї справи від справи № 263/14085/16-ц.

Так, у справі № 263/14085/16-ц, на відміну від розглядуваної справи, було встановлено, що після скасування рішення суду про визнання права власності на самочинно зведену будівлю власник не вжила передбачені законом заходи щодо введення самочинно зведеної будівлі в експлуатацію, на що також звернув увагу і Верховний Суд у постанові від 05 серпня

2020 року у справі № 263/14085/16-ц.

У разі, якщо міська рада вважає, що допущені порушення у сфері містобудівної діяльності, таким доводам може бути надана оцінка за позовом відповідного контролюючого органу в порядку адміністративного судочинства.

Інші доводи касаційної скарги аналогічні доводам апеляційної скарги, яким апеляційним судом надана відповідна оцінка та з якою погоджується Верховний Суд.

Європейський суд з прав людини неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення ЄСПЛ у справі Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Відповідно до частини другої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Таким чином, Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень.

Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Маріупольської міської ради залишити без задоволення.

Рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 18 червня 2021 року та постанову Донецького апеляційного суду від 23 вересня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:В. В. Шипович Є. В. Синельников С. Ф. Хопта