Постанова

Іменем України

08 лютого 2023 року

м. Київ

справа № 686/18579/20

провадження № 61-11595св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),

Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - акціонерне товариство «Державний експортно-імпортний банк України»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України»

на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області

від 11 березня 2021 року у складі судді Продана Б. Г. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 31 травня 2021 року у складі колегії суддів: П`єнти І. В., Корніюк А. П., Талалай О. І.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом

до ОСОБА_2 , третя особа - акціонерне товариство «Державний експортно-імпортний банк України» (далі - АТ «Державний експортно-імпортний банк України»), про визнання права власності на 1/2 частки житлового будинку та земельної ділянки, набутих у шлюбі.

Позовну заяву мотивовано тим, що 06 червня 2003 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровано шлюб. За час перебування у шлюбі

28 грудня 2006 року на підставі укладеного договору купівлі-продажу подружжям набуто у спільну сумісну власність земельну ділянку площею 1000,0 кв. м, кадастровий номер 6810100000:21:002:0053, яка розташована по АДРЕСА_1 .

На початку 2007 року сторонами на вказаній земельній ділянці було розпочато будівництво житлового будинку, а у липні 2007 року житловий будинок прийнято в експлуатацію та згодом зареєстровано у реєстрі прав власності на нерухоме майно.

Позивач вважав, що житловий будинок і земельна ділянка є об`єктами права спільної сумісної власності подружжя, оскільки придбані у шлюбі за спільні кошти, згоди щодо способу поділу спільного майна дійти не можуть.

З урахуванням викладеного та заяви про зміну предмета позову,

ОСОБА_1 просив суд у порядку поділу спільного майна подружжя визнати за кожним із подружжя право власності по 1/2 частини земельної ділянки площею 1000,0 кв. м кадастровий номер 6810100000:21:002:005

та по 1/2 частини житлового будинку площею 174,6 кв. м, які розташовані

за адресою: АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області

від 11 березня 2021 року позовну заяву ОСОБА_1 задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 ідеальну частину житлового будинку АДРЕСА_1 та 1/2 ідеальну частину земельної ділянки для обслуговування житлового будинку

та господарських будівель за адресою: АДРЕСА_1 , набутих у шлюбі.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 ідеальну частку житлового будинку АДРЕСА_1 та 1/2 ідеальну частину земельної ділянки для обслуговування житлового будинку

та господарських будівель за адресою: АДРЕСА_1 , набутих у шлюбі.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірне нерухоме майно

є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1

та ОСОБА_2 , оскільки набуто за час перебування сторін

у зареєстрованому шлюбі. У зв`язку із тим, що сторони не можуть дійти згоди щодо добровільного поділу цього майна, воно підлягає поділу між ними.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Хмельницького апеляційного суду від 31 травня 2021 року апеляційну скаргу АТ «Державний експортно-імпортний банк України» залишено без задоволення. Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 11 березня 2021 року залишено без змін.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про визнання за позивачем права власності на 1/2 частки спірного майна, оскільки спірне майно є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , було набуте за час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі, поданій у липні 2021 року до Верховного Суду,

АТ «Державний експортно-імпортний банк України», посилаючись неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а також на те, що суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених

у постановах Верховного Суду від 11 листопада 2019 року у справі

№ 3374/474/14-ц та від 17 червня 2021 року у справі № 128/1511/19 та судами не досліджено зібрані у справі докази (пункти 1 та 4 частини другої

статті 389 ЦПК України, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України), просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій

й ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що позивачем було заявлено лише вимогу про поділ спільного сумісного майна подружжя, зокрема: житлового будинку АДРЕСА_1 та земельної ділянки для обслуговування житлового будинку господарських будівель

за адресою: АДРЕСА_1 , набутих у шлюбі. При цьому не ставиться вимога про поділ іншого майна подружжя, набутого під час шлюбу, а також шлюб між сторонами не розірвано.

На думку АТ «Державний експортно-імпортний банк України», має місце зловживання правами кредитора, оскільки поділ майна порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення

на майно, передане в іпотеку, проте вказаній обставині суди попередніх інстанцій належної оцінки не надали.

Разом із цим, на думку АТ «Державний експортно-імпортний банк України», судами попередніх інстанцій не досліджувалось питання за які кошти придбавалось нерухоме майно, що згодом було передано в іпотеку банку.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 30 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали цивільної справи із Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області.

У листопаді 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 06 січня 2023 року справу призначено

до розгляду.

Відзив на касаційну скаргу до суду не надходив

Фактичні обставини справи, встановлені судами

З 06 червня 2003 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебувають

у зареєстрованому шлюбі (а. с. 6).

Згідно із договором купівлі-продажу земельної ділянки від 28 грудня

2006 року № 9564 ОСОБА_2 купила земельну ділянку площею

1000,0 кв. м кадастровий номер 6810100000:21:002:0053, яка призначена для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель

і споруд (присадибна ділянка), і яка розташована по

АДРЕСА_1 (а. с. 7).

На вказаній земельній ділянки сторонами спільно збудовано житловий будинок, який 27 липня 2007 року зданий в експлуатацію та 16 серпня

2007 року ОСОБА_2 отримано свідоцтво про право власності

на нерухоме майно - будинок, загальною площею 174,6 кв. м, житловою площею 64,6 кв. м по АДРЕСА_1 і здійснено державну реєстрацію права власності на нього (а. с. 8-10).

14 березня 2008 року на забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором від 03 серпня 2007 року № 70307С50 між відкритим акціонерним товариством «Державний експортно-імпортний банк» та ОСОБА_2 укладено іпотечний договір № 70308Z21, посвідчений приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Лучковською Т. М.

та зареєстрований у реєстрі за № 2706, згідно із яким ОСОБА_2 передала в іпотеку банку земельну ділянку площею 1000,0 кв. м кадастровий номер 6810100000:21:002:0053 та цегляний житловий будинок, загальною площею 174,6 кв. м, які розташовані по

АДРЕСА_1 (а. с. 29-31).

Згода іншого з подружжя на укладення вказаного договору отримана

у встановленому законом порядку, що підтверджується письмовою заявою ОСОБА_1 від 14 березня 2008 року, зареєстрованої приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Лучковською Т. М. у реєстрі за № 2705 (а. с. 50).

26 грудня 2008 року приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Новченковим І. В. вчинено виконавчий напис про звернення стягнення на предмет іпотеки: земельну ділянку площею

1000,0 кв. м кадастровий номер 6810100000:21:002:0053 та цегляний житловий будинок, загальною площею 174,6 кв. м, які розташовані по АДРЕСА_1 , в рахунок задоволення вимог відкритого акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк» у розмірі 112 535,75 доларів США (а. с. 32).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1

частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно

у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного

у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції

в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального

чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним

і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення суду першої інстанції

та постанова суду апеляційної інстанції не відповідають.

Аналізуючи підстави звернення до суду з указаною скаргою, зміст ухвалених у справі судових рішень та доводи касаційних скарг, колегія суддів виходить з такого.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута

за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Подібні положення містить і стаття 368 ЦК України.

При вирішенні спору судами вірно встановлено, що спірне майно (житловий будинок АДРЕСА_1 та земельна ділянка за цією ж адресою) придбано сторонами у період шлюбу, тобто

це нерухоме майно є спільною сумісною власністю позивача та його дружиною ОСОБА_2 .

Водночас, визнаючи право власності ОСОБА_1 на 1/2 ідеальну частку цього житлового будинку та на 1/2 ідеальну частку земельної ділянки для обслуговування житлового будинку господарських будівель, суди залишили поза увагою, що на нерухоме майно звернуто стягнення у зв`язку

із невиконанням ОСОБА_2 зобов`язання за кредитним договором, укладення якого погодив ОСОБА_1 .

Статтею 63 СК України передбачено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить

їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Інститут шлюбу передбачає виникнення між подружжям тісного взаємозв`язку, і характер такого зв`язку не завжди дозволяє однозначно встановити, коли саме у відносинах з третіми особами кожен з подружжя виступає у власних особистих інтересах, а коли діє в інтересах сім`ї. Саме тому законодавцем встановлена презумпція спільності інтересів подружжя

і сім`ї.

Належність майна до об`єктів права спільної сумісної власності визначено статтею 61 СК України, згідно із частиною третьою якої якщо одним

із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Норма частини третьої статті 61 СК України кореспондує частині четвертій статті 65 цього Кодексу, яка передбачає, що договір, укладений одним

із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду

з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового (частина друга статті 65 СК України).

Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя.

Відповідно до частини другої статті 73 СК України стягнення може бути накладено на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, якщо судом встановлено, що договір був укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї і те, що було одержане за договором, використано на її потреби.

За спільними зобов`язаннями подружжя останнє відповідає усім своїм майном.

Вказані правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 638/18231/15-ц (провадження

№ 14-72цс19).

У постанові від 11 листопада 2019 року у справі № 337/474/14-ц (провадження № 61-15813сво18) Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, керуючись, зокрема, положеннями

пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України, частини третьої статті 13 ЦПК України, зазначив, що поділ спільного майна подружжя не може використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу боржником або виконання судового рішення про стягнення боргу. Боржник, проти якого ухвалено судове рішення про стягнення боргу

та накладено арешт на його майно, та його дружина, які здійснюють поділ майна, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки поділ майна порушує майнові інтереси кредитора

і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч

і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

Вказана правова позиція знайшла свій розвиток, зокрема, у постановах Верховного Суду: від 22 жовтня 2018 року у справі № 654/1528/17 (провадження № 61-30545св18), від 09 лютого 2019 року у справі

№ 317/3272/16-ц (провадження № 61-156св17), від 03 квітня 2019 року

у справі № 726/831/15-ц (провадження № 61-45301св18), від 04 березня

2020 року у справі № 753/15957/18 (провадження № 61-11376св19),

від 30 листопада 2022 року у справі № 135/1682/16-ц (провадження

№ 61-7702св22).

Колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій під час розгляду справи залишили поза увагою обставини про те, що арешт та подальша передача спірного житлового будинку та земельної ділянки для обслуговування цього житлового будинку господарських будівель у власність іпотекодержателя (кредитора) відбулась у зв`язку із невиконанням ОСОБА_2 зобов`язань, що виникли із іпотечного договору від 14 березня 2008 року № 70308Z21, який було укладено у період перебування позивача та ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі. ОСОБА_2 як іпотекодавець, погоджувала укладення цього правочину із чоловіком - позивачем ОСОБА_1 , який згідно із нотаріально посвідченою заявою від 14 березня 2008 року надав згоду дружині ОСОБА_2 на передачу спірного майна в іпотеку. При цьому ОСОБА_1 зазначав, що надає згоду своїй дружині ОСОБА_2 на передачу в іпотеку набутих ними в шлюбі земельної ділянки та житлового будинку під забезпечення будь-якого кредитного договору з будь-якою банківською установою (кредитною спілкою тощо), а також про те, що наслідки неповернення кредиту йому відомі.

Зазначений договір іпотеки було укладено для забезпечення виконання ОСОБА_1 кредитних договорів від 03 серпня 2007 року № 70307С50

та від 14 березня 2008 року № 70308С13, укладених із відкритим акціонерним товариством «Укрексімбанк», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Укрексімбанк».

Таким чином, грошові кошти за вказаними кредитними договорами за згоди ОСОБА_2 були отримані в інтересах сім`ї. Разом із цим, за нотаріальної згоди ОСОБА_1 його дружиною ОСОБА_2 було передано для забезпечення виконання цих кредитних договорів у іпотеку спільне сумісне майно. Сторони на час розгляду судами першої та апеляційної інстанцій перебували у зареєстрованому шлюбі. Отже, зобов`язання із повернення кредитних коштів виникли не лише у ОСОБА_2 , а і у її чоловіка ОСОБА_1 .

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений

та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Тлумачачи закон під час його застосування до конкретних правовідносин

та вирішуючи спір, суд повинен керуватися як завданням судочинства, так

і загальними засадами цивільного законодавства, серед яких, зокрема, визначені справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається

як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Колегія суддів враховує, що позивач, звернувшись до суду із цим позовом

у період здійснення приватним виконавцем виконавчих дій на виконання виконавчого напису про звернення стягнення на предмет іпотеки (спірний житловий будинок та земельну ділянку для його обслуговування

та господарських будівель і споруд), що зареєстрований за його дружиною, просив визнати право власності на майно, на яке виконавцем накладено арешт, що може свідчити про вчинення таких дій з метою ускладнення або унеможливлення реалізації нерухомого майна, яке було передано в іпотеку для забезпечення виконання кредитних договорів, які були укладені між банком та ОСОБА_1 .

Вказані обставини свідчать про недобросовісність дій позивача з приводу визнання права на 1/2 ідеальну частку спільного майна подружжя.

Згідно інформації із Єдиного державного реєстру судових рішень рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 31 січня

2022 року, залишеним без змін постановою Хмельницького апеляційного суду від 02 червня 2022 року та постановою Верховного Суду від 12 вересня 2022 року, у справі № 686/18837/20 (провадження № 61-5130св20) відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до АТ Державний експортно-імпортний банк України», треті особи: ОСОБА_1 , приватний нотаріус Хмельницького міського нотаріального округу Новченков І. В., про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

За обставин цієї справи принцип обов`язковості до виконання виконавчого документу переважає інтереси позивача.

Схожий висновок у справі з подібними правовідносинами дійшов Верховний Суд у постанові від 02 лютого 2022 року у справі № 607/3269/21 (провадження № 61-19506св21).

Підсумовуючи зазначене, колегія суддів вважає, що з огляду на встановлені у справі обставини, а саме передання спірного житлового будинку

та земельної ділянки для обслуговування його та будівель і споруд у іпотеку для забезпечення виконання кредитних зобов`язань ОСОБА_1 , згоду на укладення яких вони один одному давали, визнання права власності

на 1/2 ідеальну частку вказаного спірного майна за позивачем унеможливить реалізацію цього майна в рахунок погашення боргових зобов`язань боржника перед кредитором на виконання виконавчого напису.

За змістом статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

З урахуванням наведеного колегія суддів дійшла висновку про скасування рішень судів попередніх інстанцій з прийняттям нової постанови про відмову у задоволенні позовних вимог.

Щодо розподілу судових витрат

Згідно із частинами першою, другою, тринадцятою статті 141 ЦПК України судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема з резолютивної частини із зазначенням у ній розподілу судових витрат, понесених у зв`язку

з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки суд касаційної інстанції вирішив задовольнити касаційну скаргу

АТ «Державний експортно-імпортний банк України», скасувати ухвалені

у справі судові рішення з ухваленням нового судового рішення про відмову

в позові, понесені АТ «Державний експортно-імпортний банк України» судові витрати у зв`язку із переглядом справи у суді апеляційної та касаційної інстанцій у розмірі 3 159,30 грн та 4 212,40 грн покладаються на позивача.

Керуючись статтями 400 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії Першої судової палати суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» задовольнити.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області

від 11 березня 2021 року та постанову Хмельницького апеляційного суду

від 31 травня 2021 року скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - акціонерне товариство «Державний експортно-імпортний банк України», про визнання права власності на 1/2 частки житлового будинку та земельної ділянки, набутих у шлюбі відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства Державний експортно-імпортний банк України судові витрати

у розмірі 7 371,70 грн (3 159,30 грн + 4 212,40 грн).

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіяна

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович