Постанова

Іменем України

02 лютого 2022 року

м. Київ

справа № 607/3269/21

провадження № 61-19506св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

представник позивача - ОСОБА_2,

відповідачі: ОСОБА_3, Тернопільський міський відділ державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ),

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області у складі судді Дзюбича В. Л. від 24 травня 2021 року та постанову Тернопільського апеляційного суду у складі колегії суддів: Шевчук Г. М., Парандюк Т. С., Хома М.

В., від 01 листопада 2021 року.

Зміст позовних вимог та їх обґрунтування

У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом

до ОСОБА_3, Тернопільського міського відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - АТ КБ "ПриватБанк", про визнання права власності на 1/2 частку будівлі гаража та зняття арешту, який накладений на будівлю гаража.

Свої вимоги позивачка обґрунтовувала тим, що 10 вересня 1988 року між нею та ОСОБА_3 укладено шлюб, який на день звернення до суду із цим позовом не розірвано. За час перебування у шлюбі ними було набуто за рахунок спільних коштів та спільними зусиллями майно, зокрема будівлю, гараж НОМЕР_1, загальною площею 41,1 кв. м, який знаходиться за адресою: гаражний кооператив "Текстильник", м. Тернопіль, Тернопільська область. Таким чином, враховуючи презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, зазначений гараж має статус об'єкту спільної сумісної власності подружжя.

Позивачка вказувала, що їй стало відомо про те, що постановою старшого державного виконавця Тернопільського міського відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Перешлюги Н. Р. про опис та арешт майна (коштів) боржника від 11 лютого 2021 року, винесеною в рамках виконавчого провадження № 60896465, відкритого на підставі наказу № 921/426/19, виданого господарським судом Тернопільської області 27 вересня 2019 року про солідарне стягнення з ТОВ "ЗАХІДСИР" та ОСОБА_3 на користь АТ КБ "ПриватБанк" 221 268,31 грн заборгованості за кредитом та судових витрат, описано та накладено арешт на вказаний гараж № НОМЕР_1, що належить боржнику ОСОБА_3. При цьому, жодних зобов'язань у виконавчому провадженні ВП № 60896465 у неї немає. Позивачка посилалась на те, що в ході здійснення виконавчого провадження державним виконавцем перед вирішенням питання про звернення стягнення на майно боржника не було з'ясовано сімейний стан боржника ОСОБА_3, чи набуте майно у період шлюбу та чи мають інші особи речові права на спірне майно. Таким чином, вважає, що накладений державним виконавцем арешт на належний їй та ОСОБА_3 на праві спільної сумісної власності гараж порушує її права співвласника арештованого майна та позбавляє її можливості повноцінно користуватися та розпоряджатися своїми правами відносно спірного майна.

Із урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просила позов задовольнити, визнати за нею право власності на 1/2 частку будівлі гаража № НОМЕР_1, загальною площею 41,1 кв. м, який знаходиться за адресою: гаражний кооператив "Текстильник", м.

Тернопіль, Тернопільська область, та скасувати арешт, накладений державним виконавцем Тернопільського міського відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) у виконавчому провадженні № 60896465 на будівлю зазначеного гаража.

Рішення суду першої інстанції та його основні мотиви

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області

від 24 травня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_1 в порядку поділу спільного майна подружжя право приватної власності на 1/2 частку будівлі гаража № НОМЕР_1 у гаражному кооперативі "Текстильник" у м. Тернопіль Тернопільської області, загальною площею 41,1 кв. м.

Скасовано арешт, накладений державним виконавцем Тернопільського міського відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ)

у виконавчому провадженні № 60896465 на 1/2 частку будівлі гаража № НОМЕР_1

у гаражному кооперативі "Текстильник" у м. Тернопіль Тернопільської області, загальною площею 41,1 кв. м, яка належить на праві приватної власності ОСОБА_1.

У задоволенні іншої частини позову відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу витрат по сплаті судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірний гараж є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, оскільки придбаний ОСОБА_3 під час перебування у шлюбі з позивачем. Презумпція спільності права власності подружжя на придбане в період шлюбу не спростована, частки подружжя є рівними.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що під час розгляду цієї справи судом не встановлено факту звернення державного виконавця до суду з поданням про визначення частки боржника у спірному майні, що сторонами не спростовано.

Основний зміст та мотиви постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 01 листопада 2021 року апеляційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" залишено без задоволення, а рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24 травня 2021 року - без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що спірний гараж є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, оскільки придбаний відповідачем під час перебування у шлюбі з позивачкою, а тому суд першої інстанції в порядку поділу майна правильно визнав за позивачкою право власності на 1/2 частку будівлі гаража.

Апеляційний суд вважав, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про скасування арешту, накладеного саме на 1/2 частину спірної будівлі гаражу, оскільки частка у праві спільної часткової власності є самостійним об'єктом цивільних прав, яка може бути об'єктом продажу з публічних (електронних) торгів, передачі стягувачу в рахунок погашення боргу, без її виділу в натурі з об'єкта нерухомого майна. Апеляційним судом звернуто увагу, що у разі виявлення державним виконавцем майна, яким боржник володіє спільно з іншими особами і частка боржника у якому не визначена, для звернення стягнення на частку боржника державний виконавець звертається до суду з поданням про визначення частки боржника у такому майні. При цьому суд апеляційної інстанції вказав, що позичальником за кредитним договором є юридична особа, а докази на підтвердження згоди дружини на укладення договору поруки подані банком з порушенням встановленого процесуальними нормами порядку.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції та узагальнені доводи особи, яка її подала

30 листопада 2021 року АТ КБ "ПриватБанк" подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24 травня 2021 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 01 листопада 2021 року і ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначив неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України

від 12 вересня 2012 року у справі № 6-88цс12, від 19 жовтня 2016 року

у справі № 6-1837цс16, постановах Великої Палати Верховного Суду

від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, від 30 червня

2020 року у справі № 638/18231/15-ц та постанові Верховного Суду

від 08 травня 2019 року у справі № 683/886/16-ц (пункт 1 частини 2 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також не дослідили належним чином зібрані у справі докази (пункт 4 частини 2 статті 389 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги обґрунтовані тим, що єдиним засновником та учасником ТОВ "ЗАХІДСИР" є ОСОБА_3, товариство було створено під час шлюбу позивачки та відповідача, а отже дії ОСОБА_3 щодо укладення договору були вчинені в інтересах сім'ї, що відповідає положенням статті 75 СК України. Доходи, отримані від діяльності підприємства, є спільною сумісною власністю подружжя, отже договір поруки укладений з метою забезпечення господарської діяльності ТОВ "ЗАХІДСИР", що є джерелом доходу ОСОБА_3 та його сім'ї. Оскільки кредит був отриманий в інтересах сім'ї, всі подальші стягнення на майно подружжя в рахунок погашення боргу за рішенням господарського суду Тернопільської області від 21 серпня 2019 року по справі № 921/426/19 є правомірними. Тому арешт на спірне майно - гараж у виконавчому провадженні № 60896465 не порушує прав позивачки.

Заявник стверджує, що у цій справі ОСОБА_3 було укладено кредитний договір та договір поруки в інтересах сім'ї, а заявлений позивачкою позов у період здійснення виконавчих дій спрямований на ускладнення (уникнення) реалізації нерухомого майна в рахунок погашення боргових зобов'язань божника та поручителя перед банком.

Ухвалою Верховного Суду від 23 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі № 607/3269/21.

Ухвалою Верховного Суду від 26 січня 2022 року справу № 607/3269/21 призначено до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У поданому відзиві на касаційну скаргу представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 посилається на те, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, прийнятими відповідно до норм матеріального та процесуального права, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у цій справі, які були досліджені у судовому засіданні. Вважає, що позивачка не має солідарних зобов'язань перед кредитором, а арешт на 1/2 частку нерухомого майна накладено державним виконавцем за відсутності правових підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 та ОСОБА_3 10 вересня 1988 року зареєстрували шлюб у відділі РАГСу Тернопільського міського виконавчого комітету, актовий запис № 1268, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_2, виданим 10 вересня 1988 року. Шлюб станом на день розгляду справи не розірвано.

Свідоцтвом на право власності серії НОМЕР_3, виданим 27 липня 2013 року, засвідчується, що будівля, гараж № НОМЕР_1, який знаходиться за адресою:

Тернопільська область, м. Тернопіль, гаражний кооператив "Текстильник", загальною площею 41,1 кв. м, належить ОСОБА_3

23 липня 2013 року у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_3 зареєстровано право власності на будівлю, гараж № НОМЕР_1, який знаходиться за адресою: Тернопільська область, м. Тернопіль, гаражний кооператив "Текстильник", загальною площею 41,1 кв. м.

25 червня 2013 року на замовлення ОСОБА_3 ТзОВ "Міське бюро технічної інвентаризації" виготовлено технічний паспорт на гараж № НОМЕР_1, який знаходиться за адресою: Тернопільська область, м. Тернопіль, гаражний кооператив "Текстильник".

Старшим державним виконавцем Тернопільського міського відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Перешлюгою Н. Р. при здійсненні примусового виконання наказу № 921/426/19, виданого господарським судом Тернопільської області про солідарне стягнення з ТОВ "ЗАХІДСИР" та ОСОБА_3 на користь АТ БК "ПриватБанк" 221 268,31 грн заборгованості за кредитом та 3 319,02 грн судових витрат, в рамках виконавчого провадження № 60896465 проведено опис та накладено арешт на майно, належне боржнику ОСОБА_3, зокрема гараж № НОМЕР_1, який знаходиться за адресою: Тернопільська обл., м. Тернопіль гаражний кооператив "Текстильник", загальною площею 41,1 кв. м, що підтверджується постановою про опис та арешт майна (коштів) боржника від 11 лютого 2021 року.

Позиція Верховного Суду

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Згідно з пунктами 1, 4 частини 2 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини 2 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За змістом частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України).

Відповідно до частини 1 статті 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Подібні положення містить і стаття 368 ЦК України.

Статтею 63 СК України передбачено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Інститут шлюбу передбачає виникнення між подружжям тісного взаємозв'язку, і характер такого зв'язку не завжди дозволяє однозначно встановити, коли саме у відносинах з третіми особами кожен з подружжя виступає у власних особистих інтересах, а коли діє в інтересах сім'ї. Саме тому законодавцем встановлена презумпція спільності інтересів подружжя і сім'ї.

Належність майна до об'єктів права спільної сумісної власності визначено статтею 61 СК України, згідно із частиною третьою якої якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Норма частини 3 статті 61 СК України кореспондує частини 3 статті 61 СК України, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового (частина 2 статті 65 СК України).

Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то цивільні права та обов'язки за цим договором виникають в обох із подружжя.

Відповідно до частини 2 статті 73 СК України стягнення може бути накладено на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, якщо судом встановлено, що договір був укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї і те, що було одержане за договором, використано на її потреби. За спільними зобов'язаннями подружжя останнє відповідає усім своїм майном.

Вказані правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 638/18231/15-ц, провадження № 14-72цс19.

У постанові від 11 листопада 2019 року у справі № 337/474/14-ц (провадження № 61-15813сво18) Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду, виходячи, зокрема, із положень пункту 6 частини 1 статті 3 ЦК України, частини 3 статті 13 ЦПК України, зазначив, що поділ спільного майна подружжя не може використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу боржником або виконання судового рішення про стягнення боргу. Боржник, проти якого ухвалено судове рішення про стягнення боргу та накладено арешт на його майно, та його дружина, які здійснюють поділ майна, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки поділ майна порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

Вказана правова позиція знайшла свій розвиток, зокрема, у постановах Верховного Суду від 22 жовтня 2018 року у справі № 654/1528/17 (провадження № 61-30545св18), від 09 лютого 2019 року у справі № 317/3272/16-ц (провадження № 61-156св17), від 03 квітня 2019 року у справі № 726/831/15-ц (провадження № 61-45301св18), від 04 березня 2020 року у справі № 753/15957/18 (провадження № 61-11376св19).

При вирішенні спору судами встановлено, що спірне майно - гараж № НОМЕР_1, загальною площею 41,1 кв. м, який знаходиться в гаражному кооперативі "Текстильник" в м. Тернопіль Тернопільська області, було придбано сторонами в період шлюбу (у 2013 році), тобто це нерухоме майно є спільною сумісною власністю позивачки та її чоловіка ОСОБА_3.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішенняцивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Тлумачачи закон під час його застосування до конкретних правовідносин та вирішуючи спір, суд повинен керуватися як завданням судочинства так і загальними засадами цивільного законодавства, серед яких, зокрема, визначені справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статей 12, 81 ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Колегія суддів вважає, що суди при розгляді справи залишили поза увагою, що єдиним засновником та керівником ТОВ "ЗАХІДСИР", створеного у період перебування сторін у шлюбі, є ОСОБА_3.

Унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний капітал, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який призначається (обирається) засновником (наглядовою радою такого підприємства у разі її утворення), керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства (частина 4 статті 63 Господарського кодексу України).

Кредитний договір було укладено між ТОВ "ЗАХІДСИР" та АТ КБ "ПриватБанк" у період перебування позивачки та ОСОБА_3 у шлюбі, окрім того, позивачка погоджувала укладення її чоловіком договору поруки з метою забезпечення виконання боргових зобов'язань за кредитним договором.

Грошові кошти за кредитним договором було отримано за рішенням єдиного учасника та керівника товариства і використано у господарській діяльності ТОВ "ЗАХІДСИР" з метою отримання доходів, тобто опосередковано в інтересах сім'ї. Договір поруки був укладений чоловіком позивачки з метою забезпечення виконання зобов'язань ТОВ "ЗАХІДСИР", від імені якого він також діяв.

Колегія суддів враховує, що позивачка, звернувшись до суду із цим позовом у період здійснення державним виконавцем виконавчих дій на виконання судового рішення про стягнення боргу, просила поділити лише майно, на яке державним виконавцем накладено арешт, що може свідчити про вчинення таких дій з метою ускладнення або унеможливлення реалізації нерухомого майна в рахунок погашення боргових зобов'язань божника та поручителя перед банком на виконання судового рішення. На момент вирішення спору судами попередніх інстанцій ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебували у шлюбі.

Вказані обставини свідчать про недобросовісність дій ОСОБА_1 з поділу будівлі гаража № НОМЕР_1, загальною площею 41,1 кв. м, який знаходиться за адресою: гаражний кооператив "Текстильник", м. Тернопіль, Тернопільська область. За обставин цієї справи принцип обов'язковості до виконання остаточного судового рішення переважає інтереси позивачки.

Слід також зазначити, що відповідно до частини 1 статті 59 Закону України "Про виконавче провадження" особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Відповідачами у справі про зняття арешту з майна є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках - особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. Як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має бути залучено відповідний орган державної виконавчої служби, а також відповідний орган доходів і зборів, банк та іншу фінансову установу, які у випадках, передбачених законом, виконують судові рішення.

Пред'явлення позову до неналежного відповідача (або непред'явлення позову до належного відповідача (співвідповідача)) не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. Вказане може бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог по суті заявлених вимог.

Подібні висновки щодо належних відповідачів у справі про зняття арешту з майна висловлені у постановах Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 521/17712/15 (провадження № 61-11321св18), від 13 листопада 2019 року у справі № 745/691/18 (провадження № 61-7248св19), від 12 серпня 2021 року у справі № 756/14542/19 (провадження № 61-6976св21), від 26 січня 2022 року у справі № 457/726/17 (провадження № 61-43201св18).

Позовні вимоги про зняття арешту, який накладений на будівлю гаража, заявлені ОСОБА_1 до неналежного відповідача.

Колегія суддів, виходячи із вищенаведеного, вважає, що підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання права власності на 1/2 частку будівлі гаража та зняття арешту, який накладений на будівлю гаража, відсутні.

За змістом статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статті 412 ЦПК України межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку про скасування рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24 травня 2021 року та постанови Тернопільського апеляційного суду у складі колегії суддів від 01 листопада 2021 року з прийняттям нової постанови про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3, Тернопільського міського відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) про визнання права власності на 1/2 частку будівлі гаража та зняття арешту, який накладений на будівлю гаража.

Оскільки судом касаційної інстанції вирішено задовольнити касаційну скаргу, скасувати ухвалені в справі судові рішення з ухваленням нового судового рішення про відмову в позові, понесені АТ КБ "Приватбанк" судові витрати у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної та касаційної інстанцій покладаються на позивачку (2 724 грн (судовий збір за подання апеляційної скарги) + 3 632 грн (судовий збір за подання касаційної скарги) = 6 356 грн).

Керуючись статтями 141, 400, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" задовольнити.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24 травня 2021 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 01 листопада 2021 рокускасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3, Тернопільського міського відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - акціонерне товариства комерційний банк "ПриватБанк", про визнання права власності на 1/2 частку будівлі гаража та зняття арешту, який накладений на будівлю гаража, - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_4) на користь акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" (код 14360570) витрати по сплаті судового збору у розмірі 6
356 (шість тисяч триста п'ятдесят шість) грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович