Постанова

Іменем України

07 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 289/2110/21

провадження № 61-5136св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Грушицького А. І. (суддя-доповідач),

суддів: Мартєва С. Ю., Петрова Є. В., Пророка В. В., Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: відділення поліції № 3 Житомирського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Житомирській області, Головне управління Національної поліції в Житомирській області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 28 березня 2022 року у складі судді Кириленка О. О. та постанову Житомирського апеляційного суду від 01 червня 2022 року у складі колегії суддів: Миніч Т. І., Трояновської Г. С., Павицької Т. М.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до відділення поліції № 3 Житомирського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Житомирській області, Головного управління Національної поліції в Житомирській області про відшкодування моральної шкоди.

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до відділення поліції № 3 Житомирського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Житомирській області (далі - відділення поліції № 3), Головного управління Національної поліції в Житомирській області (далі - ГУ НП в Житомирській області) про відшкодування моральної шкоди.

Позов мотивований тим, що працівники відділення поліції № 3, порушуючи його права і свободи, незаконно звинуватили у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП та здійснили притягнення його до адміністративної відповідальності. Однак, постановою Радомишльського районного суду Житомирської області від 27 вересня 2021 року провадження у справі про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 130 КУпАП закрито у зв`язку із відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення. Також позивач зазначав, що внаслідок неправомірних дій відповідачів він зазнав моральних страждань, оскільки не міг реалізувати своє право на інформацію та чесне ім`я. У зв`язку з незаконними перевірками та притягненням до адміністративної відповідальності вимушений був докладати додаткових зусиль для поновлення свого права на інформацію та чесне ім`я.

Позивач просив суд стягнути з ГУ НП в Житомирській області на свою користь в рахунок компенсації моральної шкоди 1 000 000,00 грн та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 50 000,00 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Радомишльського районного суду Житомирської області від 28 березня 2022 року, яке залишено без змін постановою Житомирського апеляційного суду від 01 червня 2022 року,у задоволенні позову відмовлено.

Рішення місцевого суду, з яким погодився суд апеляційної інстанції, мотивоване тим, що позивач не залучив до участі у справі в якості співвідповідача відповідний орган Державного казначейства України, а зважаючи на те, що ОСОБА_1 в підготовче судове засідання та в судове засідання не з`явився, звернувшись до суду з клопотанням про розгляд справи без його участі, суд був позбавлений можливості запропонувати йому подати до суду відповідне клопотання про залучення до справи вказаного співвідповідача. За таких обставин суд дійшов висновку про відмову в позові.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у червні 2022 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 16 червня 2022 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі та витребувано її з Радомишльського районного суду Житомирської області.

24 червня 2022 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.

На підставі ухвали Верховного Суду від 18 серпня 2022 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.

Згідно з протоколом автоматичного визначення складу колегії суддів від 30 серпня 2022 року визначено такий склад колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду для розгляду справи: Грушицький А. І. (суддя-доповідач), Мартєв С. Ю., Петров Є. В., Пророк В. В., Сердюк В. В.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Як підставу для касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

В касаційній скарзі зазначається, що суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що позивач має право на стягнення моральної шкоди, завданої суб`єктом владних повноважень, у зв`язку з притягненням до адміністративної відповідальності, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 05 лютого 2020 року у справі № 640/16169/17 та від 15 серпня 2019 року у справі № 823/782/16. Крім того вказує, що неправомірними діями позивачу була завдана моральна шкода, оскільки він морально страждав з приводу таких дій, не міг реалізувати своє право на інформацію та чесне ім`я, у зв`язку з притягненням до адміністративної відповідальності вимушений був докладати додаткових зусиль для поновлення свого права на інформацію та чесне ім`я, в порядку, встановленому цивільно-процесуальним законодавством, звертатися до суду за захистом своїх прав.

Доводи інших учасників справи

У липні 2022 року ГУ НП в Житомирській області надіслало відзив на касаційну скаргу у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд встановив, що згідно протоколу про адміністративне правопорушення від 11 серпня 2021 року, 11 серпня 2021 року о 07:42 год на вул. Плетенецькій в м. Радомишль Житомирської області ОСОБА_1 керував автомобілем марки «ЗАЗ 110557-71», державний номерний знак НОМЕР_1 , у стані алкогольного сп`яніння, огляд на стан алкогольного сп`яніння зі згоди водія проводився у встановленому законом порядку на місці зупинки із застосуванням спеціального приладу Drager Alcotest, результат тесту - 0,78 проміле. Своїми діями ОСОБА_1 порушив вимоги пункту 2.9 Правил дорожнього руху, за що передбачена адміністративна відповідальність за частиною першою статті 130 КУпАП.

Постановою Радомишльського районного суду від 27 вересня 2021 року у справі № 289/1527/21 провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за частиною першою статті 130 КУпАП закрито у зв`язку із відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.

Підставою для закриття провадження у справі про адміністративне правоворушення стало те, що ОСОБА_1 , незважаючи на висловлену ним незгоду з результатами показів приладу Drager Alcotest, з метою виявлення стану алкогольного сп`яніння, не був направлений працівниками поліції на огляд у заклад охорони здоров`я.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Щодо залучення до участі у справі в якості співвідповідача відповідного органу Державної казначейської служби України

Суди попередніх інстанцій приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у своїх рішеннях зазначили, що позивач не залучив до участі у справі в якості співвідповідача відповідний орган Державної казначейської служби України, а зважаючи на те, що ОСОБА_1 в підготовче судове засідання та в судове засідання не з`явився, звернувшись до суду з клопотанням про розгляд справи без його участі, суд був позбавлений можливості запропонувати позивачу подати до суду відповідне клопотання про залучення до справи вказаного співвідповідача. За таких обставин суди дійшли до висновку про відмову в позові.

Проте, колегія суддів Верховного Суду зазначає, що вказані висновки судів першої та апеляційної інстанцій є необґрунтованими з огляду на наступне.

У постанові Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі № 346/5428/17 (провадження № 61-8102св21) зазначено, що кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Верховний Суд зауважує, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19), вказано, що у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді. У справах про відшкодування шкоди державою вона бере участь як відповідач через той орган, діяннями якого завдано шкоду. Хоча наявність такого органу для того, щоб заявити відповідний позов до держави Україна, не є обов`язковою. Участь у вказаних справах Державної казначейської служби України чи її територіальних органів не є необхідною.

Залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів Державної казначейської служби України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц, провадження № 14-515цс19).

Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України.

Отже, незалучення до участі у справі Державної казначейської служби України чи її територіальних органів не може бути самостійною підставою для відмови в позові про відшкодування шкоди, заподіяної державою.

Щодо позовних вимог до відділення поліції № 3

Відповідно до частини першої статті 47 ЦПК України здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов`язки в суді (цивільну процесуальну дієздатність) мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи.

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем

і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).

Юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю

і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді (стаття 80 ЦК України).

Юридична особа підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом. Дані державної реєстрації включаються до Єдиного державного реєстру, відкритого для загального ознайомлення (частина перша статті 89 ЦК України).

Філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза місцем її знаходження та здійснює всі або частину її функцій. Філії

та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення (частини перша-третя статті 95 ЦК України).

Від імені юридичної особи - філії як відокремленого підрозділу, створеної

на підставі положення, має право виступати керівник відокремленого підрозділу, який призначається юридичною особою. Між керівником юридичної особи - філії як відокремленого підрозділу і юридичною особою, яка є засновником такого підрозділу, існують відносини представництва, і його повноваження підтверджуються довіреністю юридичної особи.

Ураховуючи цивільно-правове становище філій та представництв недопустимою є самостійна і безпосередня участь відокремлених підрозділів у певних процесуальних відносинах, оскільки це суперечить цивільно-правовій природі відокремленого підрозділу як складової частини юридичної особи, що його створила.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Розгляду у суді підлягає лише такий спір, у якому позовні вимоги можуть бути або задоволені, або в їх задоволенні може бути відмовлено. Норма «заява

не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 186, пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України) стосується як позовів, які не підлягають розгляду за правилами цивільного судочинства, так і тих позовів, які суди взагалі не можуть розглядати (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц, провадження № 14-399цс18).

Виходячи з результатів аналізу наведених норм права філія як відокремлений підрозділ та представництво, які не є юридичними особами, не наділені цивільною процесуальною дієздатністю і не можуть бути стороною у цивільному процесі, тому справи, в яких відповідачем виступає така філія чи представництво, не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства

у зв`язку з відсутністю сторони у цивільному процесі, до якої пред`явлено позов, а отже, неможливістю вирішення цивільного спору.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду

у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 червня 2021 року у справі № 760/32455/19 (провадження № 61-16459сво20).

Згідно із частиною першою статті 13 Закону України «Про Національну поліцію» систему поліції складають: 1) центральний орган управління поліції; 2) територіальні органи поліції.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 15 Закон України «Про Національну поліцію» територіальні органи поліції утворюються як юридичні особи публічного права в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах, містах, районах у містах та як міжрегіональні (повноваження яких поширюються на декілька адміністративно-територіальних одиниць) територіальні органи у межах граничної чисельності поліції і коштів, визначених на її утримання. Територіальні органи поліції утворює, ліквідовує та реорганізовує Кабінет Міністрів України за поданням Міністра внутрішніх справ України на підставі пропозицій керівника поліції. Структуру територіальних органів поліції затверджує керівник поліції за погодженням з Міністром внутрішніх справ України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2015 року № 730 «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ» утворені як юридичні особи публічного права територіальні органи Національної поліції за переліком згідно з додатком 1, зокрема, ГУ НП в Житомирській області.

У справі, що переглядається, відділення поліції № 3 Житомирського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Житомирській області не є юридичною особою, а входить до структури ГУ НП в Житомирській області та не може бути відповідачем у цій справі.

Ураховуючи викладене оскаржені судові рішення в частині позовних вимог до відділення поліції № 3 підлягають скасуванню із закриттям провадження у справі.

Такий же висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 289/865/21 (провадження № 61-18784св21).

Щодо вирішення спору по суті позовних вимог

Статтею 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно зі статтею 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).

Статтями 2, 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку, зокрема, закриття справи про адміністративне правопорушення.

На підставі пункту 2 частини першої статті 1 вищевказаного Закону в особи виникає право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок незаконного накладення штрафу.

Тобто, здійснення провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності, яка в подальшому закрита судом за відсутністю складу адміністративного правопорушення, може свідчити про незаконні дії посадових осіб, які ініціювали та здійснювали вказане провадження (складання протоколу, отримання пояснень та інше).

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 569/1799/16-ц (провадження № 61-19000сво18), а також у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05 лютого 2020 року у справі № 640/16169/17 (провадження № 61-15393св18), від 22 липня 2020 року у справі № 303/7352/18 (провадження № 61-20524св19) та від 26 січня 2022 року у справі № 953/6561/20 (провадження № 61-922св21).

У постанові Верховного Суду від 05 лютого 2020 року у справі № 640/16169/17 (провадження № 61-15393св18) зазначено, що: «здійснення провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності, яка в подальшому закрита судом за відсутністю складу адміністративного правопорушення, свідчить про незаконні дії посадових осіб, які ініціювали та здійснювали вказане провадження (складання протоколу, затримання особи, отримання пояснень та інше). Відшкодування моральної шкоди провадиться незалежно від того, чи застосувались з боку держави будь-які заходи примусу, чи було понесено особою витрати на погашення штрафу, накладеного судом.

Суди попередніх інстанцій, ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, не урахували, що дії працівників УПП м. Харкова щодо затримання позивача та складання відносно нього протоколів про адміністративне правопорушення, відповідно до положень пункту 4 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» є підставою для відшкодування позивачеві моральної шкоди, оскільки закриття судом справи про адміністративне правопорушення через відсутність його складу свідчить про те, що позивача притягнуто до адміністративної відповідальності незаконно, відшкодування якої здійснюється незалежно від вини. Зважаючи на наведене, висновок суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, про відсутність у діях працівників УПП м. Харкова при складанні протоколів про адміністративні правопорушення, передбачених статтями 173 185 КУпАП винних дій, є помилковими».

У постанові Верховного Суду від 26 січня 2022 року у справі № 953/6561/20 (провадження № 61-922св21) зазначено, що: «у справі, яка переглядається, підставою для відшкодування шкоди є закриття справи про адміністративне правопорушення у зв`язку із відсутністю події і складу адміністративного правопорушення. Разом із тим, це не спростовує того, що такими діями позивачу завдано моральної шкоди, оскільки закриття справи про адміністративне правопорушення через відсутність його складу свідчить про те, що позивача притягнуто до адміністративної відповідальності незаконно, а, крім того, відшкодування здійснюється незалежно від вини. Відшкодування моральної шкоди провадиться незалежно від того, чи застосувались з боку держави будь-які заходи примусу, чи було понесено особою витрати на погашення штрафу, накладеного судом».

Постановою Радомишльського районного суду Житомирської області від 27 вересня 2021 року встановлено, що матеріали справи не містять даних, які б об`єктивно свідчили про вчинення ОСОБА_1 дій, перелічених в диспозиції частини першої статті 130 КУпАП. За даних обставин суд зробив висновок, що наявні підстави для закриття провадження у справі за відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення за частиною першою статті 130 КУпАП (а. с. 8).

Отже, з вказаного вбачається, що у зв`язку із закриттям провадження у справі про адміністративне правопорушення у позивача виникло право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Суд першої інстанції наведеного не врахував та не встановив фактичних обставини, які мають значення для ухвалення законного і обґрунтованого рішення. Суд апеляційної інстанції не усунув порушень, допущених судом першої інстанції під час розгляду справи, тому оскаржені судові рішення в частині позовних вимог до ГУ НП в Житомирській області підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з підпунктом першим частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Відповідно до частини першої статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.

Колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду ураховує тривалість розгляду зазначеної справи в суді, разом з тим, оскільки до повноважень Верховного Суду не належить установлення фактичних обставин справи, надання оцінки та переоцінки доказів, зазначене унеможливлює ухвалення ним нового судового рішення.

Ураховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій ухвалили рішення з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а тому відповідно до частини третьої статті 411, частини першої статті 414 ЦПК Українирішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 28 березня 2022 року та постанова Житомирського апеляційного суду від 01 червня 2022 року підлягають скасуванню з передачею справи до суду першої інстанції на новий розглядв частині позовних вимог до ГУ НП в Житомирській області, а в частині позовних вимог до відділення поліції № 3необхіднозакрити провадження у справі.

Керуючись статтями 400 409 411 414 416 ЦПК України, Верховний Суду складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 28 березня 2022 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 01 червня 2022 року скасувати.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до відділення поліції № 3 Житомирського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Житомирській області про відшкодування моральної шкоди закрити.

Справу № 289/2110/21 в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Житомирській області про відшкодування моральної шкоди передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий А. І. Грушицький

Судді: С. Ю. Мартєв

Є. В. Петров В. В. Пророк В. В. Сердюк