Постанова

Іменем України

06 лютого 2019 року

м. Київ

справа № 570/3689/16-ц

провадження № 61-18802св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Антоненко Н. О., Коротуна В. М., Крата В. І., Курило В. П. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідач - ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_2,

треті особи: ОСОБА_3, Служба у справах дітей Рівненської районної державної адміністрації,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення сторін касаційну скаргу ОСОБА_1на рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 25 січня 2017 року у складі судді Остапчук Л. В. та ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 06 квітня 2017 року у складі колегії суддів: Шимківа С. С., Гордійчук С. О., Григоренка М. П.,

ВСТАНОВИВ:

Підпунктом 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2016 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк», зараз АТ КБ «ПриватБанк») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_2,про виселення.

Позов мотивовано тим, що 28 квітня 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № ROHPGK00000175, відповідно до умов якого, позивач зобов'язався надати ОСОБА_3 кредит у вигляді кредитної лінії у розмірі 15 000,00 доларів США строком до 27 квітня 2027 року, а позичальник зобов'язалася повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлені кредитним договором.

У забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 28 квітня 2007 року було укладено договір іпотеки № ROHPGK00000175, відповідно до умов якого, ОСОБА_3 надала в іпотеку нерухоме майно, а саме: житловий будинок, загальною площею 69,20 кв. м, житловою площею 41,40 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1. Вказаний житловий будинок належить ОСОБА_3 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 28 квітня 2007 року.

Зобов'язання за кредитним договором ОСОБА_3 належним чином не виконувала. 30 червня 2009 року Рівненським міським судом ухвалено рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме житловий будинок, загальною площею 69,20 кв. м, житловою площею 41,40 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1, шляхом продажу вказаного предмета іпотеки позивачем. Рішенням Рівненського районного суду від 19 грудня 2014 року з вказаного будинку були виселені ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6 і ОСОБА_7

Після вказаних рішень судів, 04 липня 2015 року в будинку, який переданий в іпотеку, було зареєстровано відповідачку ОСОБА_1 і її неповнолітнього сина ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, без згоди банку. Дізнавшись про це, позивач направив відповідачці повідомлення з вимогою в тридцятиденний строк з дня отримання повідомлення, добровільно звільнити вказаний будинок, який переданий в іпотеку.

Однак, дана вимога не виконана, тому позивач звернувся до суду з позовом про виселення осіб з житлового будинку, що є предметом іпотеки

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 25 січня 2017 року позов задоволено частково.

Виселено ОСОБА_1 і її неповнолітнього сина ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, які зареєстровані та проживають у житловому будинку (предмет іпотеки), за адресою: АДРЕСА_1.

Відмовлено у задоволенні позову в частині виселення інших осіб, які зареєстровані та проживають у вказаному будинку.

Вирішено питання про стягнення судового збору.

Задовольняючи частково позовні вимоги про виселення ОСОБА_1 та ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив із наявності правових підстав для виселення зазначених осіб із житлового будинку, що є предметом іпотеки та придбаний за кредитні кошти.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Ухвалою апеляційного суду Рівненської області від 06 квітня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено.

Рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 25 січня 2017 року залишено без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, та зазначив, що ОСОБА_1 не надано жодних відомостей про наявність виняткових обставин, які унеможливлюють виселення.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

11 травня 2017 року ОСОБА_1 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 25 січня 2917 року та ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 06 квітня 2017 року та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

19 квітня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, неповно з'ясували обставини справи. Суди не взяли до уваги, що позичальник на отримані кредитні кошти придбав квартиру за адресою вулиця Орлова, 36/47 місто Рівне Рівненська область,а не предмет іпотеки. Відповідно до пункту 7.3 кредитного договору на момент укладання кредитного договору позичальник уже був власником предмета іпотеки, оскільки передав його в іпотеку, а з пункту 5 договору купівлі-продажу предмету іпотеки вбачається, що кошти за предмет іпотеки були сплачені до оформлення права власності, відповідно позичальник фізично не міг витратити кошти отримані за кредитним договором на придбання предмету іпотеки.

Відзив на касаційну скаргу до суду не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що 28 квітня 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № ROHPGK00000175, відповідно до умов якого, ОСОБА_3 отримала кредит у вигляді кредитної лінії у розмірі 15 000,00 доларів США строком до 27 квітня 2027 року.

В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 28 квітня 2007 року було укладено договір іпотеки № ROHPGK00000175, відповідно до умов якого, ОСОБА_3 надала в іпотеку нерухоме майно, а саме: житловий будинок, загальною площею 69,20 кв. м, житловою площею 41,40 кв. м, який розташований за адресою: АДРЕСА_1.

30 червня 2009 року рішенням Рівненського міського суду Рівненської області в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, звернуто стягнення на предмет іпотеки - житловий будинок, загальною площею 69,20 кв. м, житловою площею 41,40 кв. м, який розташований за адресою: АДРЕСА_1.

19 травня 2014 року рішенням Рівненського районного суду Рівненської області виселено ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 із предмету іпотеки - житлового будинку, загальною площею 69,20 кв. м, житловою площею 41,40 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 житлового будинку, із зняттям їх з реєстраційного обліку.

У липні 2016 року АТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з позовом про виселення, посилаючись на те, що у житловому будинку - предметі іпотеки, зареєстровані та проживають ОСОБА_1 та ОСОБА_2, що порушує його права як іпотекодержателя.

Відповідно до пункту 20.7. договору іпотеки № ROHPGK00000175 іпотекодавець зобов'язався не здійснювати до видачі заставної відчуження предмета іпотеки або інше розпорядження ним, а також, згідно пункту 20.12. договору, не надавати документи у відповідні державні органи з метою реєстрації будь-яких осіб у предметі іпотеки без письмової згоди на це іпотекодержателя.

Встановлено, що 04 липня 2015 року в будинку, який є предметом іпотеки, в порушення умов договору іпотеки, було зареєстровано відповідачів - ОСОБА_1 та ОСОБА_2, на який було звернуто стягнення в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_3 перед АТ КБ «ПриватБанк».

Крім того, проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 підтверджено довідкою сільського голови від 05 жовтня 2015 року № 75602-13/15.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи у касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Пунктом 1 статті 409 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до Конституції України - громадяни мають право на житло.

Частиною першою статті 40 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини четвертої статті 9 ЖК УРСР, ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного житлового приміщення, є стаття 109 ЖК УРСР.

За змістом частини другої статті 40 Закону України «Про іпотеку» та частини третьої статті 109 ЖК УРСР після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Відповідно до частини другої статті 109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Таким чином, частина друга статті 109 ЖК УРСР встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення.

Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

ОСОБА_1 і її неповнолітній син ОСОБА_2 були зареєстровані в будинку після того, як набрало законної сили рішення суду про звернення стягнення заборгованості за кредитним договором на предмет іпотеки, в порушення умов договору іпотеки від 28 квітня 2007 року, а саме пункту 20.12, без письмової згоди Іпотекодержателя (Банку).

Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшли обґрунтованого висновку, що відповідачі підлягають виселенню, оскільки їх реєстрація в будинку, в тому числі реєстрація неповнолітньої дитини, була спрямована лише на те, щоб уникнути реалізації майна, на яке звернуто стягнення заборгованості за кредитним договором.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для їх скасування відсутні.

Враховуючи те, що спір по суті судами першої та апеляційної інстанцій вирішено правильно і законно, а рішення не може бути скасоване з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України), колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення.

За змістом частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 травня 2017 року зупинено виконання рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 25 січня 2017 року та ухвали апеляційного суду Рівненської області від 06 квітня 2017 року до закінчення касаційного провадження.

Враховуючи те, що касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, відповідно до положень частини третьої статті 436 ЦПК України Верховних Суд поновлює виконання рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 25 січня 2017 року та ухвали апеляційного суду Рівненської області від 06 квітня 2017 року.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргуОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 25 січня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 06 квітня 2017 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 25 січня 2017 року та ухвали апеляційного суду Рівненської області від 06 квітня 2017 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: Н. О. Антоненко

В.М. Коротун

В.І. Крат

В.П. Курило