Постанова

Іменем України

05 грудня 2022 року

м. Київ

справа № 233/4580/20

провадження № 61-12524сво21

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Грушицького А. І., Гулька Б. І., Крата В. І., Погрібного С. О.,

Фаловської І. М., Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - приватне акціонерне товариство «АПК-Інвест»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , фермерське господарство «Ф. Г. Щедрий Лан»,

третя особа - ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу приватного акціонерного товариства «АПК-Інвест» на постанову Донецького апеляційного суду від 29 червня 2021 року у складі колегії суддів:

Канурної О. Д., Космачевської Т. В., Корчистої О. І.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2020 року приватне акціонерне товариство «АПК-Інвест» (далі - ПрАТ «АПК-Інвест», товариство) звернулося до суду з позовом

до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , фермерського господарства

«Ф. Г. Щедрий Лан» (далі - ФГ «Ф. Г. Щедрий Лан», фермерське господарство), третя особа - ОСОБА_3 , про визнання права оренди земельної ділянки, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та припинення речового права, яке виникло на підставі договору оренди землі, в якому, з урахуванням заяви про зміну предмета позову, просило:

- визнати за товариством право оренди земельної ділянки з кадастровим номером 1422483900:29:000:0035, площею 4,34 га, на підставі договору оренди земельної частки (паю) від 01 квітня 2013 року, укладеного

між ОСОБА_4 та ПрАТ «АПК-Інвест», зареєстрованого 01 серпня

2013 року у Книзі записів реєстрації договорів оренди земельних часток (паїв) Миколайпільської селищної ради Донецької області (далі - Миколайпільська СР) за № 1118;

- визнати недійсним договір оренди земельної ділянки, кадастровий номер 1422483900:29:000:0035, площею 4,34 га, укладений між ОСОБА_2

та ФГ «Ф. Г. Щедрий Лан», право оренди за яким зареєстровано 05 березня 2020 року виконавчим комітетом Дружківської міської ради Донецької області (далі - Дружківська МР);

- припинити речове право, зареєстроване за фермерським господарством, № 35884107, яке виникло на підставі договору оренди землі, укладеного

між ОСОБА_2 та ФГ «Ф. Г. Щедрий Лан» та було зареєстровано

05 березня 2020 року виконавчим комітетом Дружківської МР.

В обґрунтування позовних вимог зазначало, що 01 квітня 2013 року

між товариством та ОСОБА_4 було укладено договір оренди земельної частки (паю), зареєстрований 01 серпня 2013 року у Книзі записів реєстрації договорів оренди земельних часток (паїв) Миколайпільської СР за № 1118, за яким йому в оренду було передано земельну частку (пай), розміром 4,78 умовних кадастрових гектарів, на підставі сертифіката на право на земельну частку (пай) серії ДН № 0237591.

У цей самий день між ними складено акт приймання-передачі земельної частки (паю) до договору, згідно з яким ОСОБА_4 передала,

а ПрАТ «АПК-Інвест» прийняло у володіння та користування (оренду) земельну частку (пай) (рілля), розміром 4,78 умовних кадастрових гектарів, яка розміщена в межах земельної ділянки, виділеної в натурі єдиним масивом.

Пунктом 2.3 вищевказаного договору встановлено 20-річний строк його дії, який на час звернення до суду з позовом не сплив. Починаючи з дати укладення договору оренди земельної частки (паю), товариство сумлінно виконувало взяті на себе зобов`язання, не порушувало умови договору.

Разом із цим, товариству стало відомо про те, що власником земельної частки (паю), яка була передана йому в оренду, став ОСОБА_1 , якому виділено в натурі земельну ділянку, площею 4,34 га, якій було присвоєно кадастровий номер 1422483900:29:000:0035, та яка знаходиться

у фактичному користуванні ПрАТ «АПК-Інвест» на підставі укладеного

з ОСОБА_4 договору оренди земельної частки (паю) від 01 квітня

2013 року.

Крім того, товариство дізналося про зміну власника земельної ділянки, кадастровий номер 1422483900:29:000:0035, площею 4,34 га, зокрема:

з 16 березня до 08 жовтня 2018 року власником указаної земельної ділянки була ОСОБА_2 , з 08 жовтня до 19 грудня 2018 року - ОСОБА_3 ,

а з 19 грудня 2018 року - знову ОСОБА_2 . Питання щодо правомірності переходу права власності на спірну земельну ділянку товариством

не ставилося та не оспорювалося.

Проте, ОСОБА_1 порушив умови укладеного між ОСОБА_4 та ПрАТ «АПК-Інвест» договору оренди земельної частки (паю), норми законодавства щодо виконання ним обов`язку повідомити про виділення земельної ділянки в натурі та в подальшому переукласти договір з товариством, чим порушено права останнього, як належного орендаря.

Відповідно до пункту 3.1 договору оренди земельної частки (паю)

від 01 квітня 2013 року, укладеного між ПрАТ «АПК-Інвест» та ОСОБА_4 , орендодавець зобов`язаний протягом 5 робочих днів з дати виділення земельної ділянки на основі земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) та отримання державного акта на право власності на земельну ділянку, письмово повідомити про це орендаря.

ОСОБА_1 успадкував передану йому в оренду земельну частку (пай) після померлої ОСОБА_4 й не повідомив ПрАТ «АПК-Інвест» про отримання ним державного акта, чим порушив вимоги договору, нормативних актів

та безпосередньо права ПрАТ «АПК-Інвест», як орендаря та фактичного користувача земельної частки (паю), яка була виділена ОСОБА_1

у земельну ділянку.

Перехідними положеннями Закону України «Про оренду землі» (чинні,

на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено імперативну норму щодо наслідків виділу в натурі (на місцевості) земельної ділянки власником земельної частки (паю), яким укладено договір оренди землі, зокрема, після виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) договір оренди землі переукладається відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку

на тих самих умовах, що і раніше укладений, і може бути змінений лише

за згодою сторін. Припинення дії договору оренди допускається лише

у випадках, визначених цим Законом.

Аналогічні вимоги встановлені сторонами і в указаному договорі оренди земельної частки (паю).

Товариство зазначало, що під час укладання договору оренди земельної частки (паю) ОСОБА_4 вчинила волевиявлення щодо укладення договору строком на 20 років та правових наслідків подальшої реалізації нею (її спадкоємцем) права на виділ земельної ділянки - переукладання договору оренди землі із орендарем, відповідно до державного акта

на право власності на земельну ділянку на тих самих умовах, що і раніше укладений договір оренди земельної частки (паю).

Відсутність бажання на переукладення договору оренди земельної частки (паю) після виділення земельної ділянки на місцевості (в натурі) свідчить про односторонню відмову ОСОБА_5 від виконання договірних зобов`язань, що є порушенням статей 525 526 629 ЦК України й свідчить

про недобросовісність його дій.

Крім того, товариству стало відомо про наявність іншого договору оренди, укладеного між новим власником земельної ділянки, кадастровий номер 1422483900:29:000:0035, ОСОБА_2 , та ФГ «Ф. Г. Щедрий Лан», право оренди землі за яким зареєстровано 05 березня 2020 року виконавчим комітетом Дружківської МР, всупереч того, що є діючий договір оренди від 01 квітня 2013 року, укладений між ним та ОСОБА_4 .

Зазначений договір суперечить вимогам чинного законодавства, порушує права ПрАТ «АПК-Інвест», як орендаря, що в силу положень статей 203,

215 ЦК України є підставою для визнання його недійсним та скасування державної реєстрації права оренди.

З урахуванням наведеного та заяви про зміну предмета позову, ПрАТ «АПК-Інвест» просило суд позов задовольнити.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області

від 20 квітня 2021 року у складі судді Бєлостоцької О. В. позов ПрАТ «АПК-Інвест» задоволено.

Визнано за ПрАТ «АПК-Інвест» право оренди земельної ділянки

з кадастровим номером 1422483900:29:000:0035, площею 4,34 га, на підставі договору оренди земельної частки (паю) від 01 квітня 2013 року, укладеного між ОСОБА_4 та ПрАТ «АПК-Інвест», зареєстрованого 01 серпня

2013 року у Книзі записів реєстрації договорів оренди земельних часток (паїв) Миколайпільської СР за № 1118.

Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки, кадастровий номер 1422483900:29:000:0035, площею 4,34 га, укладений між ОСОБА_2

та ФГ «Ф. Г. Щедрий Лан», право оренди за яким зареєстровано 05 березня 2020 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно виконавчим комітетом Дружківської МР.

Припинено речове право, зареєстроване за № 35884107 за ФГ «Ф. Г. Щедрий Лан», яке виникло на підставі договору оренди землі, укладеного

між ОСОБА_2 та ФГ «Ф. Г. Щедрий Лан», зареєстровано 05 березня 2020 року виконавчим комітетом Дружківської МР.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що укладення договору оренди земельної частки (паю) на 20 років свідчить про намір сторін забезпечити тривалу стабільність правовідносин і в такому випадку відмову орендодавця від переукладення після виділення земельної ділянки в натурі не можна вважати добросовісною поведінкою відносно орендаря.

Укладення договору оренди земельної ділянки, кадастровий номер 1422483900:29:000:0035, між ОСОБА_2 та ФГ «Ф. Г. Щедрий Лан»

у період дії іншого договору - від 01 квітня 2013 року, укладеного

між ОСОБА_4 та ПрАТ «АПК-Інвест», суперечить частині першій

статті 95 ЗК України, статтям 25, 27 Закону України «Про оренду землі»

та порушує права позивача, як орендаря, які підлягають захисту шляхом визнання оспорюваного договору оренди землі недійсним та припинення речового права згідно зі статтею 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», зареєстрованого за фермерським господарством на підставі договору оренди землі, укладеного між ОСОБА_2 та ФГ «Ф. Г. Щедрий Лан», зареєстровано 05 березня 2020 року виконавчим комітетом Дружківської міської ради Донецької області.

Судом першої інстанції враховано правові висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі

№ 233/3676/19 (провадження № 14-65цc20), Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19 березня 2018 року у справі

№ 924/468/14.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Донецького апеляційного суду від 29 червня 2021 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Байгуша О. Ю., задоволено.

Рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області

від 20 квітня 2021 року у частині задоволення позовної вимоги ПрАТ «АПК-Інвест» про визнання права оренди земельної ділянки з кадастровим номером 1422483900:29:000:0035, площею 4,34 га, за орендарем -

ПрАТ «АПК-Інвест», на підставі договору оренди земельної частки (паю)

від 01 квітня 2013 року, укладеного між ОСОБА_4 та ПрАТ «АПК-Інвест», зареєстрованого 01 серпня 2013 року у Книзі записів реєстрації договорів оренди земельних часток (паїв) Миколайпільської СР за № 1118, скасовано та ухвалено у цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позовної вимоги.

У частині судового збору рішення суду першої інстанції змінено.

В іншій частині в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції не оскаржувалося і не переглядалося.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що ПрАТ «АПК-Інвест»

не заявляло позовні вимоги про переукладення договору оренди (зміну правовідношення у частині предмета договору оренди). Право оренди земельної ділянки з кадастровим № 1422483900:29:000:0035, площею 4,34 га, не виникло, а тому відсутні правові підстави для визнання за товариством права оренди цієї земельної ділянки.

Апеляційний суд урахував правові позиції, викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 01 вересня 2020 року у справі

№ 233/3676/19 (провадження № 14-65цc20), а також Верховним Судом

у складі колегії суддів Третьої судової плати Касаційного цивільного суду

у постанові від 31 березня 2021 року у справі № 233/3366/19 (провадження

№ 61-5085св20), Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової плати Касаційного цивільного суду у постанові від 19 травня 2021 року

у справі № 181/598/19 (провадження № 61-10997св20), Верховним Судом

у складі колегії суддів Другої судової плати Касаційного цивільного суду

у постанові від 02 червня 2021 року у справі № 233/2107/20 (провадження

№ 61-4078св21).

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2021 року ПрАТ «АПК-Інвест» подало до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Донецького апеляційного суду від 29 червня 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції в частині визнання за ПрАТ «АПК-Інвест» права оренди земельної ділянки.

В обґрунтування підстав касаційного оскарження судового рішення заявник посилається на необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової плати Касаційного цивільного суду від 02 червня 2021 року у справі № 233/2107/20 (провадження № 61-4078св21) та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні (пункт 2 частини другої статті 389

ЦПК України).

Інші учасники справи судові рішення до суду касаційної інстанції

не оскаржили.

При цьому рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 20 квітня 2021 року в апеляційному порядку переглядалося лише у частині задоволених позовних вимог ПрАТ «АПК-Інвест» про визнання права оренди й судові рішення у частині вирішення позовних вимог товариства про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки

та припинення речового права, яке виникло на підставі договору оренди землі, у касаційному порядку не оскаржуються й не переглядаються (частина перша статті 400 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду

від 06 серпня 2021 року касаційну скаргу ПрАТ «АПК-Інвест» залишено

без руху та надано строк на усунення її недоліків.

У наданий судом строк заявником надіслано матеріали на усунення недоліків касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу № 233/4580/20 із суду першої інстанції. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів. Роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У жовтні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 грудня 2021 року справу призначено

до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 червня 2022 року справу передано

на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільногосуду від 23 червня 2022 року прийнято до розгляду вказану справу

та призначено справу до розгляду Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції помилково скасовано рішення суду першої інстанції у частині задоволення позовних вимог ПрАТ «АПК-Інвест» про визнання права оренди земельної ділянки, яке у відповідній частині відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи.

Вказує, що договір оренди земельної частки (паю) від 01 квітня 2013 року, укладений між товариством та ОСОБА_4 , не припинив своєї дії, тому договірні зобов`язання, які виникли з цього договору, продовжують діяти

і є чинними для нового власника земельної ділянки, кадастровий номер 1422483900:29:000:0035. Тобто право оренди земельної ділянки є похідним від права оренди земельної частки (паю), оскільки після розпаювання загального масиву невизначених земельних ділянок на місцевості

і виділення в натурі земельної ділянки, що відповідає орендованому паю, відповідна частина земної поверхні, якою користується орендар, не зникає,

а відбувається лише зміна її правового статусу. У цій частині посилається

на постанову Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року

у справі № 233/3676/19 (провадження № 14-65цс20).

Проте, суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції

у частині задоволення позовних вимог товариства про визнання права оренди земельної ділянки і відмовляючи у задоволенні позову у цій частині, безпідставно виходив із того, що ПрАТ «АПК-Інвест» не заявляло позовних вимог про переукладення договору оренди (зміну правовідношення у частині предмета договору оренди) й за таких обставин право оренди земельної ділянки з кадастровим номером 1422483900:29:000:0035, площею 4,34 га,

не виникло, а тому відсутні правові підстави для визнання за товариством права оренди цієї земельної ділянки. Товариство зазначає, що такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової плати Касаційного цивільного суду від 02 червня

2021 року у справі № 233/2107/20 (провадження № 61-4078св21), від якої,

на думку заявника касаційної скарги, слід відступити.

ПрАТ «АПК-Інвест» зверталося до попереднього власника спірної земельної ділянки ОСОБА_1 з пропозицією щодо переукладення договору оренди земельної частки (паю), однак пропозиція залишилася без погодження. Тому, з урахуванням неодноразової зміни власників спірної земельної ділянки, обраний товариством спосіб судового захисту порушених прав,

а саме - вимога про визнання права оренди, є ефективним. Такий спосіб судового захисту закріплений у ЗК України (частина третя статті 152), повинен забезпечити поновлення порушеного права та виключити подальше звернення до суду за захистом порушених прав.

Також посилається на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19).

Доводи осіб, які подали відзив на касаційну скаргу

У жовтні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу

від представника ОСОБА_2 , ФГ «Ф. Г. Щедрий Лан» - адвоката Байгуша О. Ю., в якому зазначено, що доводи касаційної скарги товариства

є безпідставними, не спростовують висновків апеляційного суду, а тому просить залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення -

без змін.

Вказує, що ефективним способом судового захисту порушених прав позивача має бути саме заявлені ним вимоги про переукладення договору оренди земельної частки (паю) на договір оренди землі, а не визнання

за ним права оренди.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_4 на підставі сертифікату серії ДН № 0237591 належало право

на земельну частку (пай) у землі, яка перебувала у колективній власності колективного сільськогосподарського підприємства (далі - КСП) «Дружківський» у селі Миколайпілля Костянтинівського району Донецької області, розміром 4,86 в умовних кадастрових гектарах (а. с. 81, т. 1).

Між ПрАТ «АПК-Інвест» та ОСОБА_4 01 квітня 2013 року було укладено договір оренди земельної частки (паю), належної останній на підставі вищевказаного сертифікату серії ДН № 0237591, згідно з пунктами 1.1,

2.2, 2.3 якого орендодавець передав орендарю у володіння та користування земельну частку (пай) (рілля,) розміром 4,78 умовних кадастрових гектарів, строком на 20 років (а. с. 14-16, т. 1).

Пунктом 2.2 цього договору передбачено обов`язок орендаря сплачувати щороку орендну плату у розмірі 4 823,53 грн.

Відповідно до пункту 2.3 договору у разі переходу права власності до інших осіб, цей договір оренди зберігає чинність для нового власника на тих самих умовах. У разі виділення земельної ділянки на основі земельної частки (паю) в натурі (на місцевості), договір оренди землі переукладається відповідно

до державного акту про право власності на земельну ділянку на тих самих умовах, що і раніше укладений, і може бути змінений лише за згодою сторін. Договір оренди землі переукладається сторонами за цим договором

не пізніше ніж в строк до двох місяців з дати виділення земельної ділянки

на основі земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) та отримання державного акту на право власності на земельну ділянку. Припинення дії договору оренди допускається у випадках, визначених цим договором

та чинним законодавством України.

Пунктом 4 указаного договору закріплено, що він набуває чинності

з моменту його реєстрації у Миколайпільській СР.

01 квітня 2013 року між ПрАТ «АПК-Інвест» та ОСОБА_4 підписано акт приймання-передачі земельної частки (паю), відповідно до договору оренди земельної частки (паю) від 01 квітня 2013 року (а. с. 18, т. 1).

Державним нотаріусом Дружківської державної нотаріальної контори Алєксєєвою В. Є. 09 листопада 2017 року ОСОБА_1 видано свідоцтво

про право на спадщину за законом після смерті дружини - ОСОБА_4 ,

на право на земельну частку (пай) у КСП «Дружківський» села Миколайпілля Костянтинівського району Донецької області, розміром 4,86 умовних кадастрових гектарів, який належав ОСОБА_4 на підставі сертифікату серії ДН № 0237591 (а. с. 81 зворот, т. 1).

Відповідно до довідки за підписом сільського голови Миколайпільської СР Гуторова М. В. № 1 (січень 2018 року), згідно з сертифікатом серії ДН

№ 0237591, виданим Костянтинівською районною державною адміністрацією Донецької області (далі - Костянтиніська РДА) на підставі розпорядження Костянтинівської РДА від 04 вересня 2000 року № 404, ОСОБА_4 , колишньому члену КСП «Дружківський», виділена земельна частка (пай) в лоті № 24 із земель Миколайпільської СР для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка успадкована

ОСОБА_1 та перебуває в оренді ПрАТ «АПК-Інвест» згідно

із сертифікатом (а. с. 72, т. 1).

Розпорядженням голови Костянтинівської РДА від 01 грудня 2017 року

№ 400 ОСОБА_1 надано дозвіл на складання технічної документації

із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі

(на місцевості) на земельну ділянку із земель КСП «Дружківський», орієнтовною площею 4,86 умовних кадастрових гектарів, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Миколайпільської СР (а. с. 71 зворот, т. 1).

Відповідно до розпорядження голови Костянтинівської РДА від 19 лютого 2018 року № 92 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), надано

у власність та виділено в натурі ОСОБА_1 земельну ділянку, кадастровий номер 1422483900:29:000:0035, загальною площею 4,3400 га, з них рілля - 4,3400 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва

на території Миколайпільської СР (а. с. 89, т. 1).

Відповідно до договору міни від 16 березня 2018 року, укладеного

між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 1422483900:29:000:0035, набула ОСОБА_2 (а. с. 86, т. 1).

Згідно з договором міни від 08 жовтня 2018 року, укладеним

між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 1422483900:29:000:0035, набула ОСОБА_3

(а. с. 85, т. 1).

Відповідно до договору міни від 19 грудня 2018 року, укладеного

між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 1422483900:29:000:0035, набула ОСОБА_2

(а. с. 84, т. 1).

Між ОСОБА_2 та ФГ «Ф. Г. Щедрий Лан» 05 березня 2020 року було укладено договір оренди землі, за яким ОСОБА_2 передала

в користування останньому належну їй земельну ділянку, кадастровий номер 1422483900:29:000:0035, площею 4,34 гектарів, строком на 10 років,

про що складено відповідний акт (а. с. 99-100, 101, т. 1).

05 березня 2020 року за ФГ «Ф. Г. Щедрий Лан» зареєстровано право оренди земельної ділянки, кадастровий номер 1422483900:29:000:0035

(а. с. 29, т. 1).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Згідно з пунктом 2 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1

частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно

у таких випадках, зокрема, якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права

у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду

та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, проаналізувавши доводи касаційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Підстави та мотиви передачі справи на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду

Відповідно до частини другої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає

за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права

у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.

Ухвала Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 червня 2022 року про передачу справи

на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду мотивована необхідністю відступлення від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у раніше ухваленій постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2021 року у справі

№ 233/1851/20-ц (провадження № 61-2757св21).

Необхідність відступлення від висновку щодо застосування норм права

у подібних правовідносинах, викладеного у вказаній постанові, викликана тим, що колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

у складі Верховного Суду за обставин пред`явлення ПрАТ «АПК-Інвест» позовних вимог про визнання права оренди земельної ділянки, власником якої є ОСОБА_2 , за орендарем - ПрАТ «АПК-Інвест», на підставі договору оренди земельної частки (паю) від 22 березня 2012 року, укладеного між товариством та ОСОБА_6 , зареєстрованого 02 квітня 2012 року у Книзі записів реєстрації договорів оренди земельних часткок (паїв) Миколайпільської СР за № 1021, дійшла висновку про те,

що ОСОБА_2 не бажає продовження дії договору оренди спірної земельної ділянки, тому суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про наявність правових підстав для захисту порушеного права позивача, яке полягає у визнанні за ним права оренди земельної ділянки

з кадастровим номером 1422483900:44:000:0016, площею 4,4359 га,

на підставі договору оренди земельної частки (паю) від 22 березня

2012 року, укладеного між ОСОБА_6 та ПрАТ «АПК-Інвест».

У справі, яка переглядається Верховним Судом, судами попередніх інстанцій встановлено, що у пункті 2.3 договору оренди земельної частки (паю)

від 01 квітня 2013 року, укладеного між ПрАТ «АПК-Інвест» та ОСОБА_7 , сторони обумовили, що в разі переходу права власності до інших осіб,

цей договір оренди зберігає чинність для нового власника на тих самих умовах. У разі виділення земельної ділянки на основі земельної частки (паю)

в натурі (на місцевості), договір оренди землі переукладається відповідно

до державного акта про право власності на земельну ділянку на тих самих умовах, що і раніше укладений, і може бути змінений лише за згодою сторін. Договір оренди землі переукладається сторонами за цим договором

не пізніше ніж в строк до двох місяців з дати виділення земельної ділянки

на основі земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) та отримання державного акту на право власності на земельну ділянку. Припинення

дії договору оренди допускається у випадках, визначених цим договором

та чинним законодавством України.

Разом із цим, власником земельної частки (паю), яка була передана товариству в оренду на підставі договору оренди земельної частки (паю)

від 01 квітня 2013 року, укладеного з ОСОБА_4 , став ОСОБА_1 , якому виділено в натурі земельну ділянку, площею 4,34 га, якій було присвоєно кадастровий номер 1422483900:29:000:0035.

Крім того, у подальшому відбулася зміна власника спірної земельної ділянки на підставі відповідних договорів міни, а саме: з 16 березня 2018 року власником указаної земельної ділянки стала ОСОБА_2 , з 08 жовтня

2018 року - ОСОБА_3 , а з 19 грудня 2018 року - знову ОСОБА_2 , яка 05 березня 2020 року уклала договір оренди спірної землі з ФГ «Ф. Г. Щедрий Лан», за яким у цей самий день зареєстровано право оренди земельної ділянки, кадастровий номер 1422483900:29:000:0035.

Суд апеляційної інстанції, вирішуючи спір, виходив із того, що після виділення в натурі (на місцевості) земельної ділянки договір оренди

землі між орендодавцем та ПрАТ «АПК-Інвест» не було переукладено відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку,

а ПрАТ «АПК-Інвест» не заявляло позовних вимог про переукладення договору оренди (зміну правовідношення у частині предмета договору оренди). За таких обставин, право оренди земельної ділянки з кадастровим номером 1422483900:29:000:0035, площею 4,34 га, не виникло, а тому відсутні правові підстави для визнання за ПрАТ «АПК-Інвест» права оренди цієї земельної ділянки.

Указане узгоджується із правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової плати Касаційного цивільного суду від 02 червня 2021 року у справі № 233/2107/20 (провадження № 61-4078св21), яку враховано судом апеляційної інстанції

та від якої хоче відступити заявник у поданій касаційній скарзі.

З урахуванням наведеного, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у вищевказаній постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2021 року у справі № 233/1851/20-ц (провадження № 61-2757св21).

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали цивільної справи, виходячи з доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Щодо вирішення спору по суті

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд

і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який

не суперечить закону.

Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду

на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини (стаття 10

ЦПК України).

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право

на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання

або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов`язане

з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

Загальний перелік способів захисту цивільного права та інтересів визначені у статті 16 ЦК України.

Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким,

а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі

№ 925/1265/16, провадження № 12-158гс18).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року

у справі № 338/180/17, провадження № 14-144цс18, зазначено,

що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить

як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа,

так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право

чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод

чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити

до відновлення порушеного права позивача.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України одним із способів судового захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

Тлумачення пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України свідчить про те,

що по своїй суті такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися тільки тоді, коли суб`єктивне цивільне право виникло

і якщо це право порушується (оспорюється або не визнається) іншою особою.

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, зміна правовідношення (пункт 6 частини другої статті 16 ЦК України).

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом,

що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (частина друга статті 16 ЦК України).

Отже, цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон

або договір не визначають такого ефективного способу захисту,

суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити

у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок,

що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом

або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним

та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи,

в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (частина перша та третя статті 13 ЦПК України).

При цьому Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 06 квітня

2021 року у справі № 910/10011/19 (провадження № 12-84гс20) вказано

про те, що обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав

є самостійною підставою для відмови в позові.

Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог,

що звичайно ставляться.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (стаття 610 ЦК України).

До загальних засад цивільного законодавства належить свобода договору (пункт 3 частини першої статті 3 ЦК України).

Тлумачення пункту 3 частини першої статті 3 та статті 627 ЦК України свідчить, що свобода договору має декілька складових, зокрема, свобода укладання договору, вибору контрагента, виду договору, визначення умов договору.

Згідно з частиною першою статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови,

які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом

(частина друга статті 792 ЦК України).

Право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності

(частина перша статті 93 ЗК України).

Оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння

і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності (стаття 1 Закону України

«Про оренду землі»).

Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний

за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (стаття 13 Закону України «Про оренду землі»).

Сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства. Сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю (пункт 17 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України).

Громадяни-власники сертифікатів на право на земельну частку (пай)

до виділення їм у натурі (на місцевості) земельних ділянок мають право укладати договори оренди земель сільськогосподарського призначення, місце розташування яких визначається з урахуванням вимог раціональної організації території і компактності землекористування, відповідно до цих сертифікатів з дотриманням вимог цього Закону (абзац перший Розділу IX «Перехідні положення» Закону України «Про оренду землі»).

Після виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) договір оренди землі переукладається відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку на тих самих умовах, що і раніше укладений, і може бути змінений лише за згодою сторін. Припинення дії договору оренди допускається лише у випадках, визначених цим Законом (абзац другий Розділу IX «Перехідні положення» Закону України «Про оренду землі»).

У справі, яка переглядається Верховним Судом, судами встановлено,

що 01 квітня 2013 року між ПрАТ «АКП-Інвест» та ОСОБА_4 було укладено договір оренди земельної частки (паю), належної останній

на підставі сертифікату серії ДН № 0237591, за яким орендодавець передав орендарю у володіння та користування земельну частку (пай) (рілля), розміром 4,78 умовних кадастрових гектарів, строком на 20 років.

Відповідно до пункту 2.3 цього договору у разі переходу права власності

до інших осіб, цей договір оренди зберігає чинність для нового власника

на тих самих умовах. У разі виділення земельної ділянки на основі земельної частки (паю) в натурі (на місцевості), договір оренди землі переукладається відповідно до державного акту про право власності на земельну ділянку

на тих самих умовах, що і раніше укладений, і може бути змінений лише

за згодою сторін. Договір оренди землі переукладається сторонами за цим договором не пізніше ніж в строк до двох місяців з дати виділення земельної ділянки на основі земельної частки (паю) в натурі (на місцевості)

та отримання державного акту на право власності на земельну ділянку. Припинення дії договору оренди допускається у випадках, визначених цим договором та чинним законодавством України.

У цей самий день між ПрАТ «АПК-Інвест» та ОСОБА_4 підписано акт приймання-передачі земельної частки (паю).

Згодом, власником земельної частки (паю), яка була передана товариству

в оренду на підставі договору оренди земельної частки (паю) від 01 квітня 2013 року, укладеного з ОСОБА_4 , став ОСОБА_1 , якому було виділено в натурі земельну ділянку, площею 4,34 га, якій було присвоєно кадастровий номер 1422483900:29:000:0035.

У подальшому відбулася зміна власника спірної земельної ділянки

на підставі відповідних договорів міни, а саме: з 16 березня 2018 року власником указаної земельної ділянки стала ОСОБА_2 , з 08 жовтня

2018 року - ОСОБА_3 , а з 19 грудня 2018 року - знову ОСОБА_2 , яка 05 березня 2020 року уклала договір оренди спірної землі з ФГ «Ф. Г. Щедрий Лан», за яким у цей самий день зареєстровано право оренди земельної ділянки, кадастровий номер 1422483900:29:000:0035.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 травня 2021 року у справі № 181/598/19 (провадження № 61-10997св20) зазначено, що тлумачення статті 629

ЦК України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки

(а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору

в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку

у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України;

(5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

Якщо сторони прямо не домовилися про порядок переукладення договору оренди паю на договір оренди землі, колегія суддів вважає, що використане словосполучення «переукладення договору», яке вживається сторонами

в договорі оренди паю та законодавцем у частині другій розділу IX «Перехідні положення» Закону України «Про оренду землі», слід розуміти

як укладення нового договору на тих самих умовах, що і раніше укладений договір оренди земельної частки (паю), з урахуванням відповідних змін,

що вимагаються в частині предмету оренди відповідно до правового статусу виділеної на місцевості земельної ділянки, так і внесення змін до договору оренди земельної частки (паю) з метою його приведення в частині предмета оренди у відповідність з правовим режимом виділеної на місцевості земельної ділянки. Інші умови договору оренди, за виключенням необхідних змін в частині предмета оренди, можуть бути змінені виключно у випадках, передбачених самим договором або за домовленістю сторін. Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 березня 2021 року у справі № 233/3366/19 (провадження № 61-5085св20).

Вирішуючи подібний спір у справі № 233/1744/20, де ПрАТ «АПК-Інвест» також заявляло вимогу про визнання за ним права оренди на підставі раніше укладеного договору оренди земельної частки (паю), Верховний Суд

у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

у постанові від 24 листопада 2021 року (провадження № 61-15404св20) вказав, що у випадку виділення орендодавцю земельної ділянки на основі земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) сторони передбачили можливість продовження орендних правовідносин щодо земельної ділянки шляхом переукладення договору оренди землі (пункт 2.3 договору).

Зазначене фактично є однією з гарантій забезпечення прав орендодавця

у випадку зміни його правового статусу - з користувача на власника земельної ділянки та, відповідно, правового режиму спірної земельної ділянки.

У цій справі судами було встановлено та не заперечувалося сторонами,

що після виділення в натурі (на місцевості) земельної ділянки договір оренди землі між сторонами не було переукладено відповідно

до державного акта на право власності на земельну ділянку, а ПрАТ «АПК-Інвест» заявило позовну вимогу про визнання права оренди земельної ділянки з відповідним кадастровим номером та площею, за орендарем -ПрАТ «АПК-Інвест», на підставі договору оренди земельної частки (паю).

Позовних вимог про переукладення договору оренди (зміну правовідношення у частині предмета договору оренди) ПрАТ «АПК-Інвест»

не заявляло.

За таких обставин право оренди земельної ділянки з відповідним кадастровим номером та площею не виникло, а тому відсутні правові підстави для визнання за ПрАТ «АПК-Інвест» права оренди відповідної земельної ділянки.

Аналогічні за змістом правові висновки щодо неналежності обраного ПрАТ «АПК-Інвест» способу судового захисту порушеного права шляхом визнання права оренди земельної ділянки викладено також у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 червня 2021 року у справі № 233/2107/20 (провадження

№ 61-4078св21), який вірно враховано судом апеляційної інстанції

при вирішенні спору.

Правовідносини у вищевказаних справах є подібними до справи,

яка переглядається Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені

в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

З урахуванням наведеного, у справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції у частині задоволення позовної вимоги товариства про визнання права оренди земельної ділянки та відмовляючи у задоволенні цієї позовної вимоги, правильно виходив

із того, що після виділення в натурі (на місцевості) земельної ділянки договір оренди землі не було переукладено відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку, а ПрАТ «АПК-Інвест» не заявляло позовних вимог про переукладення договору оренди (зміну правовідношення у частині предмета договору оренди).

Отже, суд апеляційної інстанції зробив обґрунтовані висновки про те,

що право оренди земельної ділянки з кадастровим номером 1422483900:29:000:0035, площею 4,34 га, не виникло, тому відсутні правові підстави для визнання за товариством права оренди цієї земельної ділянки.

Верховний Суд уважає, що зроблені судом апеляційної інстанції висновки узгоджуються з висновками щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, а застосовані апеляційним судом правові позиції є релевантними до спірних правовідносин, підстави для відступлення від яких відсутні.

У зв`язку з цим, безпідставними є доводи касаційної скарги щодо наявності підстав для відступлення від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 червня 2021 у справі № 233/2107/20 (провадження

№ 61-4078св21).

Відповідні доводи касаційної скарги необґрунтовані, оскільки зводяться

до власного тлумачення товариством норм матеріального права

та до незгоди з ухваленим апеляційним судом судовим рішенням, а тому

не можуть бути підставою для відступлення від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого апеляційним судом, у цілому, як і підставою для задоволення касаційної скарги.

Крім того, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду зазначає й про те, що, вирішуючи спори щодо переукладення

або розірвання договору оренди земельної частки (паю), суди мають ураховувати, що зміна правового режиму земельної частки (паю) та зміна юридичного статусу власника сертифікату на право на земельну частку (пай) не мають наслідком автоматичне припинення раніше укладеного договору оренди земельної частки (паю), крім випадків, коли сторони передбачили

це у договорі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 233/3676/19 (провадження № 14-65цс20)).

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20).

У касаційній скарзі товариство посилається на відповідну правову позицію Великої Палати Верховного Суду, проте сформована судова практика Верховного Суду у складі колегій суддів різних палат Касаційного цивільного суду у справах щодо неналежності обраного ПрАТ «АПК-Інвест» способу судового захисту порушеного права шляхом визнання права оренди земельної ділянки не суперечить вищенаведеним правовим висновкам.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду

не вбачає неправильного застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні спору, порушень норм процесуального права також не встановлено.

Таким чином, оскаржуване судове рішення у межах доводів касаційної скарги ґрунтується на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, апеляційний суд під час розгляду справи не допустив порушень процесуального закону,

які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Апеляційним судом всебічно, повно та об`єктивно надано оцінку

як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу,

а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими (частина третя статті 89 ЦПК України).

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки вони

не підтверджуються матеріалами справи й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Щодо відступлення від правового висновку, викладеного у раніше ухваленій постанові Верховного Суду

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 червня 2022 року передано вказану справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду. Колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду зазначила про необхідність відступлення від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у раніше ухваленій постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2021 року у справі № 233/1851/20-ц (провадження

№ 61-2757св21).

Необхідність такого відступлення викликана тим, що колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду

за обставин пред`явлення ПрАТ «АПК-Інвест» позовних вимог про визнання права оренди земельної ділянки, власником якої є ОСОБА_2 ,

за орендарем - ПрАТ «АПК-Інвест», на підставі договору оренди земельної частки (паю) від 22 березня 2012 року, укладеного між товариством

та ОСОБА_6 , дійшла висновку про те, що ОСОБА_2 не бажає продовження дії договору оренди спірної земельної ділянки, тому суди попередніх інстанцій зробили правильний висновок про наявність правових підстав для захисту порушеного права позивача, яке полягає у визнанні

за ним права оренди земельної ділянки з кадастровим номером 1422483900:44:000:0016, площею 4,4359 га, на підставі договору оренди земельної частки (паю) від 22 березня 2012 року, укладеного

між ОСОБА_6 та ПрАТ «АПК-Інвест».

Правовідносини у цій справі, та у справі, яка переглядається Об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, є подібними.

Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) про якість судових рішень (пункт 49) зазначила, що судді повинні послідовно застосовувати закон. Однак коли суд вирішує відійти від попередньої практики, на це слід чітко вказувати в рішенні.

Задля гарантування юридичної визначеності Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду може відступати від попередніх висновків Верховного Суду лише за наявності для цього належної правової підстави. Так, вона може повністю відмовитися від певного висновку

на користь іншого або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу

від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин в певній сфері або їх правового регулювання (див. постанови Великої Палати Верховного Суду:

від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункти 43-45), від 05 грудня 2018 року у справах № 757/1660/17-ц (пункти 43-44) і № 818/1688/16 (пункти 44-45), від 15 травня 2019 року у справі № 227/1506/18 (пункт 54),

від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (пункти 44-45),

від 21 серпня 2019 року у справі № 2-836/11 (пункт 24)).

Вирішуючи спір по суті, у справі, яка переглядається, Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вказала про те,

що судова практика Верховного Суду у справах щодо неналежності обраного ПрАТ «АПК-Інвест» способу судового захисту порушеного права шляхом визнання права оренди земельної ділянки є сталою та сформованою (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 червня 2021 року у справі № 233/2107/20, провадження № 61-4078св21; постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 листопада 2021 року у справі № 233/1744/20, провадження № 61-15404св20), викладені колегіями суддів різних судових палат Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду правові висновки є збалансованими, ефективними

й такими, що не втрачають своєї правової актуальності.

Разом із цим, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 14 грудня 2021 року у справі

№ 233/1851/20-ц (провадження № 61-2757св21) застосував норми права

у подібних правовідносинах без врахування вищевказаного підходу щодо вирішення аналогічних справ, сформованого раніше колегіями різних судових палат Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

З урахуванням наведеного, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду вважає за необхідне відступити від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2021 року у справі

№ 233/1851/20-ц (провадження № 61-2757св21).

Висновки Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду щодо застосування норм права

Згідно з частиною другою статті 416 ЦПК України у постанові палати, об`єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду має міститися висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права, із застосуванням якої не погодилася колегія суддів, палата, об`єднана палата, що передала справу на розгляд палати, об`єднаної палати, Великої Палати.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду дійшов наступного висновку.

У випадку виділення орендодавцю (спадкоємцю орендодавця) земельної ділянки на основі земельної частки (паю) в натурі (на місцевості)

й сторонами при цьому передбачено можливість продовження орендних правовідносин щодо земельної ділянки шляхом переукладення договору оренди землі, за умови, що договір оренди землі між орендодавцем

та орендарем не було переукладено відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку, право оренди земельної ділянки не виникло, що свідчить про неможливість визнання за орендарем права оренди цієї земельної ділянки.

Належним та ефективним способом судового захисту у таких правовідносинах слід вважати позовну вимогу орендаря про переукладення договору оренди (зміну правовідношення в частині предмета договору оренди), а не про визнання права оренди земельної ділянки за орендарем

на підставі договору оренди земельної частки (паю).

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального

і процесуального права.

Враховуючи наведене, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують.

При цьому зроблені судом апеляційної інстанції висновки узгоджуються

з судовою практикою Верховного Суду, яка є сталою та сформованою,

а враховані правові позиції є релевантними.

Щодо судових витрат

Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно

до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України розподіл судових витрат

не проводиться.

Керуючись статтями 400 402 409 410 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу приватного акціонерного товариства «АПК-Інвест» залишити без задоволення.

Постанову Донецького апеляційного суду від 29 червня 2021 року в частині позовних вимог приватного акціонерного товариства «АПК-Інвест» про визнання права оренди земельної ділянки залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник А. І. Грушицький Б. І. Гулько В. І. Крат С. О. Погрібний І. М. Фаловська М. Є. Червинська