Постанова

Іменем України

28 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 320/3970/18

провадження № 61-13223св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Мелітопольського міського нотаріального округу Земенкова Юлія Анатоліївна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2, подану адвокатом Коваленком Максимом Юрійовичем, на рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 01 лютого 2019 року у складі судді Міщенко Т. М. та постанову Запорізького апеляційного суду від 10 червня 2019 року у складі колегії суддів: Крилової О. В., Кухаря С. В., Полякова О. З.,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2018 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Мелітопольського міського нотаріального округу Земенкова Ю. А. (далі - приватний нотаріус), про розірвання шлюбного договору.

У серпні ОСОБА_3 уточнила позовні вимоги, просила визнати недійсним шлюбний договір, укладений 10 березня 2017 року між нею та ОСОБА_2.

Позов обґрунтований тим, що вона з 22 січня 2011 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем, від якого мають неповнолітнього сина. За час шлюбу, у жовтні 2014 року, на сумісні кошти сторони придбали автомобіль марки Mazda 3,2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, за 10 000,00 дол. США, що еквівалентно 270 430,00 грн.

Вказаний автомобіль зареєстровано за ОСОБА_2

10 березня 2017 року між нею та ОСОБА_2 укладено шлюбний договір, яким вирішено питання про статус та режим майна подружжя як сумісного, так і приватного, майнових відносин між сторонами договору.

Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 25 вересня 2017 року шлюб між сторонами розірваний.

Відповідно до підпункту в) пункту ІІ.2 шлюбного договору особистою приватною власністю кожного з подружжя є: нерухоме майно, автотранспортні засоби, інше майно, право власності на яке підлягає обов'язковій державній реєстрації, що придбане в шлюбі до укладення цього договору та буде придбатися у шлюбі на ім'я одного з подружжя будь-яким способом, відмінним від дарування чи успадкування.

Вважає, що придбаний нею та ОСОБА_2 автомобіль під час шлюбу є об'єктом їх спільної сумісної власності, а умови зазначеного шлюбного договору порушують норми законодавства, а також ставлять її у невигідне матеріальне становище, що порушує її права та інтереси.

Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 01 лютого 2019 року, яке залишене без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 10 червня 2019 року, позов задоволено. Визнано недійсним шлюбний договір, укладений 10 березня 2017 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом за реєстровим номером 627. Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 судові витрати у розмірі 704,80 грн.

Задовольнивши позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що в особисту власність відповідача відповідно до умов шлюбного договору передано автомобіль марки Mazda 3,2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, який підлягає обов'язковій державній реєстрації, що суперечить вимогам статті 93 СК України, що є підставою для визнання такого договору недійсним.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2019 року ОСОБА_2 через адвоката Коваленка М. Ю. звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 01 лютого 2019 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 10 червня 2019 року, просив скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в позові.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення є незаконними, ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.

Суди помилково застосували частину 5 статті 93 СК України при вирішені спору, оскільки шлюбний договір посвідчений нотаріально, пройшов державну реєстрацію. При укладенні вказаного шлюбного договору сторони усвідомлювали значення своїх дій і могли керувати ними, сторонам роз'яснювались права перед укладанням правочину, а тому немає підстав для визнання правочину недійсним.

Суд першої інстанції у порушення вимог частини 3 статті 49 ЦПК України прийняв до розгляду уточнену позовну заяву, якою одночасно змінено предмет та підстави позову.

Аргументи інших учасників справи

У серпні 2019 року від ОСОБА_3 до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому вона просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Суди дійшли правильного висновку, що шлюбний договір суперечить вимогам СК України, оскільки не може ставити одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище. Крім того, згідно з шлюбним договором не може передаватися у власність одному з подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації. Отже, в особисту власність відповідача відповідно до умов шлюбного договору було передано автомобіль марки Mazda 3,2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, який підлягає обов'язковій державній реєстрації, що суперечить вимогам законодавства, а саме статті 93 СК України, що є підставою для визнання такого договору недійсним.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 22 січня 2011 року.

Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 25 вересня 2017 року шлюб розірвано.

У шлюбі, а саме 10 березня 2017 року, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 уклали шлюбний договір, посвідчений приватним нотаріусом за реєстровим номером 627, згідно з яким між ними вирішено питання про статус та режим майна подружжя.

У жовтні 2014 року на сумісні кошти подружжя придбало автомобіль марки Mazda 3,2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1. Цей автомобіль зареєстрований за ОСОБА_2.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 25 липня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.

У серпні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 04 грудня 2019 року клопотання ОСОБА_2, подане адвокатом Коваленком М. Ю., про зупинення дії оскаржуваних судових рішень задоволено. Зупинено дію рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 01 лютого 2019 року та постанови Запорізького апеляційного суду від 10 червня 2019 року до закінчення касаційного розгляду справи.

Ухвалою Верховного Суду від 15 березня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - ~law58~) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності ~law59~, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності ~law60~ (08 лютого 2020 року).

Касаційна скарга у цій справі подана у липні 2019 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності ~law61~.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частинами 1 , 9 статті 7 СК України сімейні відносини регулюються частинами 1 , 9 статті 7 СК України та іншими нормативно-правовими актами на засадах справедливості, добросовісності та розумності відповідно до моральних засад суспільства.

Серед загальних засад регулювання сімейних відносин у частині 2 статті 7 СК України закріплена можливість урегулювання цих відносин за домовленістю (договором) між їх учасниками.

Згідно з статтею 9 СК України подружжя, батьки дитини, батьки та діти, інші члени сім'ї та родичі, відносини між якими регулює статтею 9 СК України, можуть врегулювати свої відносини за домовленістю (договором), якщо це не суперечить вимогам статтею 9 СК України, інших законів та моральним засадам суспільства.

Більш детальна регламентація договірного регулювання відносин між подружжям викладена у статті 64 СК України.

Відповідно до частини 1 статті 64 СК України дружина та чоловік мають право на укладення між собою усіх договорів, які не заборонені законом, як щодо майна, що є їхньою особистою приватною власністю, так і щодо майна, яке є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Договір, зокрема, шлюбний договір, насамперед, є категорією цивільного права, то відповідно до статті 8 СК України у випадках договірного регулювання сімейних відносин повинні застосовуватися загальні норми статей 3, 6 ЦК України щодо свободи договору, а також глав 52,53 ЦК України щодо поняття та умов договору, його укладення, зміни і розірвання.

Згідно з частиною 3 статті 6 ЦК України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Принцип свободи договору відповідно до статей 6, 627 ЦК України є визначальним та полягає у наданні особі права на власний розсуд реалізувати, по-перше, можливість укласти договір (або утриматися від укладення договору); по-друге, можливість визначити зміст договору на власний розсуд, враховуючи зустрічну волю іншого учасника договору та обмеження щодо окремих положень договору, встановлені законом.

Отже, сторони не можуть на власний розсуд врегулювати у договорі свої відносини лише у випадках, якщо існує пряма заборона, встановлена актом цивільного законодавства; заборона випливає зі змісту акта законодавства; така домовленість суперечить суті відносин між сторонами.

Відповідно до підпункту в) пункту ІІ.2 шлюбного договору особистою приватною власністю кожного з подружжя є: нерухоме майно, автотранспортні засоби, інше майно, право власності на яке підлягає обов'язковій держаній реєстрації, що придбане в шлюбі до укладення цього договору та буде придбаватися у шлюбі на ім'я одного з подружжя будь-яким способом, відмінним від дарування чи успадкування.

Згідно зі статтею 103 СК України шлюбний договір на вимогу одного з подружжя або іншої особи, права та інтереси якої цим договором порушені, може бути визнаний недійсним за рішенням суду з підстав, встановлених Цивільним кодексом України.

Аналізуючи положення статтей 9, 103 СК України, статтей 203, 215 ЦК України, можна дійти висновку, що підставою недійсності шлюбного договору є недодержання в момент вчинення стороною (сторонами) таких вимог: 1) зміст шлюбного договору не може суперечити законодавству України, а також моральним засадам суспільства; 2) волевиявлення кожного із подружжя при укладенні шлюбного договору має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 3) шлюбний договір має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Верховний Суд зазначає, що правовий режим майна подружжя, як комплекс правових заходів певного порядку регулювання майнових відносин подружжя, визначається законодавцем (норми СК України і ЦК України) чи самими учасниками майнових відносин (подружжя).

Задовольнивши позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходили з того, що в особисту власність відповідача відповідно до умов шлюбного договору передано автомобіль марки Mazda 3,2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, який підлягає обов'язковій державній реєстрації, що суперечить вимогам статті 93 СК України, що є підставою для визнання його недійсним.

Верховний Суд не погоджується з висновками судів про визнання шлюбного договору повністю недійсним, з огляду на таке.

Відповідно до статті 97 СК України у шлюбному договорі може бути визначене майно, яке дружина, чоловік передає для використання на спільні потреби сім'ї, а також правовий режим майна, подарованого подружжю у зв'язку з реєстрацією шлюбу.

Сторони можуть домовитися про непоширення на майно, набуте ними за час шлюбу, положень статті 97 СК України і вважати його спільною частковою власністю або особистою приватною власністю кожного з них. Сторони можуть домовитися про можливий порядок поділу майна, у тому числі і в разі розірвання шлюбу. У шлюбному договорі сторони можуть передбачити використання належного їм обом або одному з них майна для забезпечення потреб їхніх дітей, а також інших осіб.

Сторони можуть включити до шлюбного договору будь-які інші умови щодо правового режиму майна, якщо вони не суперечать моральним засадам суспільства.

Згідно з частинами 4 , 5 статті 93 СК України шлюбний договір не може зменшувати обсягу прав дитини, які встановлені частинами 4 , 5 статті 93 СК України, а також ставити одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище. За шлюбним договором не може передаватися у власність одному з подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації.

Отже, окрім загальних вимог щодо дійсності правочинів, встановлених ЦК України, частини 4 та 5 статті 93 СК України встановлюють спеціальні обмеження, щодо можливих умов шлюбного договору.

Верховний Суд виходить з того, що системний аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що свобода договору у регулюванні майнових відносин між подружжям є істотно обмеженою. Такі сторони не вправі у договорах між собою визначати такі умови, реалізація яких призводитиме до істотного дисбалансу між правами та обов'язками кожного із подружжя.

Категорія "надзвичайно невигідне матеріальне становище", вжита у частині 4 статті 93 СК України, має оціночний характер і підлягає доведенню стороною відповідно до частини 3 статті 12 ЦПК України, та ці докази повинні бути оцінені судом відповідно до норм цивільного процесуального права.

Відповідні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 28 січня 2015 року у справі № 6-230цс14, Верховного Суду у справі № 201/4255/16-ц, провадження № 61-9533св19.

Суди встановили, що відповідно до підпункту в) пункту ІІ.2 шлюбного договору особистою приватною власністю кожного з подружжя є: нерухоме майно, автотранспортні засоби, інше майно, право власності на яке підлягає обов'язковій держаній реєстрації, що придбане в шлюбі до укладення цього договору та буде придбаватися у шлюбі на ім'я одного з подружжя будь-яким способом, відмінним від дарування чи успадкування.

Верховний Суд зазначає, що шлюбний договір є видом цивільного договору, тому на відносини з приводу його укладення також розповсюджуються положення статті 13 ЦК України щодо добросовісності поведінки учасників відносин, заборони зловживання правом, вимоги дотримання моральних засад суспільства тощо.

Повне та беззастережне скасування у певних відносинах презумпції спільності майна, набутого подружжям під час шлюбу, є можливим виключно за умови, якщо це не призводитиме до виникнення ситуації, коли одному із подружжя передбачається передання в особисту власність фактично усього майна, набутого ними спільно за час шлюбу.

Верховний Суд виходить із того, що шлюбний договір може містити особливі умови про розподіл спільного майна певним чином, відмінним від визначеного законодавством, а не запроваджувати дискримінаційну умову про безумовну передачу усього майна одному із подружжя.

У контексті умов підпункту в) пункту ІІ.2 шлюбного договору особистою приватною власністю того подружжя, на ім'я якого придбаний у жовтні 2014 року за час шлюбу на сумісні кошти подружжя до укладення шлюбного договору, є автомобіль марки Mazda 3,2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, тобто він належить ОСОБА_2.

За змістом пункту ІІ шлюбного договору сторони підтверджують, що належне їм майно вони поділяють на таке: що має статус особистої приатної власноті чоловіка та дружини, та таке, яке є спільною сумісною власністю подружжя.

Отже, сторони шлюбного договору визначили правовий режим майна подружжя

За змістом підпункту в) пункту ІІ.2 шлюбного договору у власність одному з подружжя переходить нерухоме майно, автотранспортні засоби, інше майно, право власності на яке підлягає обов'язковій державній реєстрації, що придбане в шлюбі до укладення цього договору. Отже, у власність одному з подружжя передається нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації, яке набуте сторонами за час шлюбу.

У цій частині умови шлюбного договору не відповідають частині 5 статті 93 СК України.

Таким чином, передання відповідачу у власність визначеного у підпункті в) пункту ІІ.2 шлюбного договору майна, набутого до укладення шлюбного договору, поставило позивача у надзвичайно невигідне матеріальне становище, що суперечить нормам матеріального права та є підставою для визнання недійсним шлюбного договору у вказаній частині.

Верховний Суд зауважує, що умова шлюбного договору, а саме підпункт в) пункт ІІ.2 згідно з яким особистою приватною власністю кожного з подружжя є: нерухоме майно, автотранспортні засоби, інше майно, право власності на яке підлягає обов'язковій держаній реєстрації, що буде придбаватися у шлюбі на ім'я одного з подружжя будь-яким способом, відмінним від дарування чи успадкування не суперечить частині 5 статті 93 СК України, відповідає свободі договору щодо регулювання майнових відносин подружжя.

Верховний Суд зауважує, що у сімейних відносинах має бути врахована їх специфіка та обмеженість договірного регулювання їх як особистих, так і майнових відносин.

Наведене правило спрямоване проти запровадження дискримінаційних правил у регулюванні сімейних відносин та недопущення істотного дисбалансу між правами та обов'язками обох з подружжя.

У позовній заяві позивач не виклала аргументи невідповідності усього шлюбного договору нормам матеріального права, а обмежилася посиланням на підпункт в) пункту ІІ.2 шлюбного договору.

Суди, визнавши недійсним весь шлюбний договір, не звернули увагу на підстави позову для визнання шлюбного договору недійсним повністю, не виклали мотиви невідповідності інших положень договору СК України чи ЦК України, а зазначили лише мотиви щодо його невідповідності вимогам частини 5 статті 93 СК України.

Згідно з частиною 3 статті 12, частиною 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених частиною 3 статті 12, частиною 1 статті 81 ЦПК України.

Не знайшли свого підтвердження доводи позивача щодо її перебування в надзвичайно невигідному матеріальному становищі, ОСОБА_3 не зазначила, в чому саме полягають надзвичайно невигідні для неї умови щодо всього шлюбного договору, та не довела, яким чином весь договір порушує її права.

Верховний Суд, з урахуванням підстав позову, системного аналізу положень шлюбного договору, дійшов висновку, що умова підпункту в) пункту ІІ.2 шлюбного договору, згідно з якою у власність одному з подружжя переходить нерухоме майно, автотранспортні засоби, інше майно, право власності на яке підлягаєобов'язковій державній реєстрації, що придбане в шлюбі до укладення цього договору, суперечить частині 5 статті 93 СК України, оскільки передбачає зміну правового режиму майна, набутого у спільну сумісну власність укладення оспорюваного договору.

Враховуючи, що умова підпункту в) пункту ІІ.2 шлюбного договору суперечить частині 5 статті 93 СК України, а тому підлягає визнанню недійсною з підстав, встановлених частинами 1 статей 203, 215 ЦК України.

Підстав для визнання шлюбного договору вцілому недійсним, з урахуванням встановлених у справі обставин немає.

З огляду на те, що суди при тлумаченні умов шлюбного договору неправильно застосували положення СК України та ЦК УКраїни, судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову частково.

Доводи касаційної скарги, що суд першої інстанції у порушення вимог частини 3 статті 49 ЦПК України прийняв до розгляду уточнену позовну заяву, згідно з якою одночасно змінено предмет та підстави позову, не дають підстав для скасування судових рішень відповідно до статті 411 ЦПК України.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частинами 1 -3 статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Перевіривши в межах касаційної скарги правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити частково, оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про часткове задоволення позову.

Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України у постанові суду касаційної інстанції має бути зазначено про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

З урахуванням сплаченого ОСОБА_2 судового збору за подання касаційної скарги у розмірі 1 409,60 грн, з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 підлягають стягненню судові витрати у розмірі 1 409,60 грн.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2, подану адвокатом Коваленком Максимом Юрійовичем, задовольнити частково.

Рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 01 лютого 2019 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 10 червня 2019 року скасувати, ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Мелітопольського міського нотаріального округу Земенкова Юлія Анатоліївна, про визнання шлюбного договору недійсним, задовольнити частково.

Визнати шлюбний договір, укладений 10 березня 2017 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, в частині підпункту в) пункту ІІ.2, згідно з якою особистою приватною власністю кожного з подружжя є: нерухоме майно, автотранспортні засоби, інше майно, право власності на яке підлягає обов'язковій державній реєстрації, що придбане в шлюбі до укладення цього договору, недійсним.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судові витрати у розмірі 1 409 (одну тисячу чотириста дев'ять) грн 60 коп.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко