Постанова

Іменем України

29 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 607/16567/20

провадження № 61-9023св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - держава Україна в особі Головного управління Державної фіскальної служби України у Тернопільській області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі Головного управління Державної фіскальної служби України у Тернопільській області про відшкодування шкоди, завданої незаконним притягненням як обвинуваченого та незаконним повідомленням про підозру,

за касаційною скаргою Головного управління Державної фіскальної служби у Тернопільській області на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05 лютого 2021 року у складі судді Грицай К. М. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 07 травня 2021 року у складі колегії суддів: Костів О. З., Бершадської Г. В., Шевчук Г. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив стягнути з Державного бюджету України на його користь 7 605 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним притягненням як обвинуваченого та незаконним повідомленням про підозру.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилався на те, що за відсутності події злочину його незаконно три рази притягували як обвинуваченого за частиною 3 статті 212 КК України, два рази притягували як обвинуваченого за частиною 2 статті 366 КК України та незаконно повідомляли про підозру у вчиненні злочину, передбаченого частиною 3 статті 212 КК України.

Так, 25 квітня 2008 року старший слідчий з ОВС СВ ПМ ДПА у Тернопільській області Югов С. А. прийняв постанову у кримінальній справі № 1681122 про притягнення його як обвинуваченого у вчиненні тяжкого злочину, передбаченого частиною 3 статті 212 КК України за ухилення від сплати податків в особливо великих розмірах без жодних підстав для притягнення його як обвинуваченого. При цьому кримінальну справу № 1681122 порушила прокуратура Тернопільської області 28 березня 2008 року за фактом умисного ухилення від сплати податків директором Товариства з обмеженою відповідальністю "Мелвіс" (далі - ТОВ "Мелвіс") ОСОБА_1, та ця постанова про порушення кримінальної справи не була зареєстрована у єдиному журналі обліку злочинів, кримінальних справ і осіб, які вчинили злочини. 09 квітня 2008 року слідчий отримав відомості від ДПІ у Гусятинському районі Тернопільської області про сплату "Мелвіс" 1 000
000,00 грн податку.

26 травня 2008 року старший слідчий з ОВС СВ ПМ ДПА у Тернопільській області Югов С. А. вдруге незаконно притягнув його як обвинуваченого у вчиненні злочинів, передбачених частиною 3 статті 212 КК України та частиною 2 статті 366 КК України.

12 липня 2010 року слідчий з ОВС СВ ПМ ДПА у Тернопільській області Дацко А. О. втретє прийняв постанову про притягнення його як обвинуваченого у вчиненні тяжкого злочину, передбаченого частиною 3 статті 212 КК України та частиною 2 статті 366 КК України, однак постанова була вручена йому лише через одинадцять днів - 23 липня 2010 року.

Також, 23 березня 2015 року йому незаконно повідомили про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 212 КК України за ухилення від сплати податків на підставі штучно створених доказів, тоді як слідчому було відомо, що станом на 23 березня 2015 року набрала законної сили постанова Львівського апеляційного адміністративного суду від 07 червня 2013 року у справі № 34727/10/9104 про стягнення з Державного бюджету України на користь ТОВ "Мелвіс" 1 800 000,00 грн переплати податку.

Постановою Гусятинського районного суду Тернопільської області від 21 лютого 2011 року кримінальну справу щодо нього за частиною 2 статті 366 КК України закрито. Крім того, 31 травня 2016 року Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області у справі № 596/982/15-к щодо нього прийняв виправдувальний вирок з підстав відсутності події злочину і цей вирок набрав законної сили.

Через протиправні дії органу досудового розслідування він незаконно перебував під слідством та судом понад 10 років - з 25 квітня 2008 року до 18 червня 2018 року, тобто повних 121 місяць. Крім того, впродовж 32 повних місяців він був незаконно притягнутий як обвинувачений у вчиненні злочину, передбаченого частиною 2 статті 366 КК України.

Діями органу досудового розслідування йому заподіяно значної моральної шкоди.

Враховуючи глибину та тривалість фізичних і душевних страждань, розмір моральної шкоди розраховує виходячи з 10-кратного розміру мінімальної заробітної плати на час подання позову - 5 000,00 грн, який оцінює за незаконне притягнення його як обвинуваченого та незаконного повідомлення про підозру у вчиненні злочину, передбаченого частиною 3 статті 212 КК України, перебування під слідством і судом 121 повний місяць в сумі 6 005 000,00 грн та за дворазове притягнення його як обвинуваченого і незаконне повідомлення про підозру у вчиненні злочину, передбаченого частиною 2 статті 366 КК України, перебування під слідством і судом 32 повних місяці в сумі 1 600 000 грн. У зв'язку з цим просив позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області рішенням від 05 лютого 2021 року позов задовольнив частково. Стягнув з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунка на користь ОСОБА_1 компенсацію моральної шкоди в розмірі 700 000,00 грн. В іншій частині позову відмовив. Судові витрати компенсував за рахунок держави.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позовні вимоги є частково обґрунтованими та доведеними, оскільки внаслідок незаконного перебування під слідством, враховуючи ухвалення судом виправдувального вироку, позивач має право на відшкодування моральної шкоди. При цьому суд виходив з того, що ОСОБА_1 перебував під слідством і судом з 25 квітня 2008 року (дата постанови про притягнення як обвинуваченого) до 26 грудня 2017 року (дата набрання законної сили виправдувальним вироком суду), тобто 9 років та 8 місяців (116 місяців).

Таким чином, суд встановив, що мінімальний розмір моральної шкоди, який підлягає відшкодуванню, становить 696 000,00 грн (116 місяців*6 000,00 грн). Визначаючи моральну шкоду в розмірі 700 000,00 грн суд дійшов висновку, що цей розмір є співмірний з перенесеними ОСОБА_1 моральними стражданнями.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Тернопільський апеляційний суд постановою від 07 травня 2021 року рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05 лютого 2021 року залишив без змін.

Постанову апеляційний суд мотивував тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права. При цьому суд апеляційної інстанції виходив з необґрунтованості посилань відповідача на те, що рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12 серпня 2020 року у справі № 607/23622/19 стягнено з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання з єдиного казначейського рахунка на користь позивача 300
000,00 грн на відшкодування моральної шкоди, а також 4 167,92 грн майнової шкоди, завданої незаконним взяттям та триманням під вартою під час розгляду кримінальної справи за його обвинуваченням в період з 05 серпня 2013 року до 25 січня 2014 року за частиною 3 статті 212 КК України, оскільки статтею 1 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" передбачено як відшкодування шкоди, завданої незаконним взяттям і триманням особи під вартою, так і відшкодування шкоди, завданої внаслідок незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, яка не є тотожною.

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи, позиції інших учасників справи

У травні 2021 року Головне управління Державної фіскальної служби у Тернопільській області подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05 лютого 2021 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 07 травня 2021 року і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Підставою касаційного оскарження вказує те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17.

Касаційна скарга мотивована неврахування судами того, що згідно з вироком Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 25 січня 2014 року в справі № 1915/13632/2012, яким ОСОБА_1 засуджено за частиною 3 статті 212 КК України, не встановлено факту незаконного взяття і тримання його під вартою. Більше того, згідно з ухвалою Апеляційного суду Тернопільської області від 10 квітня 2014 року у зазначеній справі колегія суддів, оцінюючи обставини справи, а також інші доводи засудженого про незаконне, на його думку, утримання його під вартою, дійшла переконання про обґрунтованість заміни 24 липня 2012 року підсудному ОСОБА_1 запобіжного заходу з підписки про невиїзд з місця постійного проживання на тримання під вартою під час судового розгляду відповідно до частини 1 статті 262 та статті 288 КПК України 1960 року. Як підставу для відшкодування ОСОБА_1 за рахунок держави шкоди, завданої перебуванням під вартою з 05 серпня 2013 року до 25 січня 2014 року, суд в рішенні від 12 серпня 2020 року у справі № 607/23622/19 посилався на виправдувальний вирок Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 31 травня 2016 року, ухвалений за результатами розгляду кримінального провадження про обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 212 КК України. На аналогічну підставу, за наявності якої у ОСОБА_1 виникло право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених Законом України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду", зазначили суди попередніх інстанцій у справі, що переглядається. Так, Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області у рішенні від 05 лютого 2021 року встановив, що ОСОБА_1 під час розгляду кримінальної справи про його обвинувачення, за наслідком розгляду якої суд в подальшому ухвалив виправдувальний вирок, який ухвалою Апеляційного суду Хмельницької області від 26 грудня 2017 року у справі № 596/982/15-к залишений в силі, незаконно перебував під слідством і судом з 25 квітня 2008 року до 26 грудня 2017 року, тобто протягом дев'яти років та восьми місяців, тому має право на відшкодування шкоди за цей період. Із зазначеного судом періоду перебування позивача під слідством і судом (з 25 квітня 2008 року до 26 грудня 2017 року) видно, що він включає в себе період його перебування під вартою з 05 серпня 2013 року до 25 січня 2014 року, за який рішенням суду від 12 серпня 2020 року у справі № 607/23622/19, яке набрало законної сили, вже стягнено на користь позивача моральну шкоду в сумі 300 000,00 грн. Тобто за період перебування позивача під вартою під час розгляду кримінальної справи про його обвинувачення за частиною 3 статті 212 КК України, який охоплюється загальним періодом його перебування під слідством і судом під час розгляду тієї ж самої кримінальної справи, суд вже задовольнив позовну вимогу позивача про відшкодування йому моральної шкоди. Таким чином, суди не звернули уваги на те, що позивач реалізував своє законне право на відшкодування шкоди, а законодавством не передбачено багаторазове відшкодування моральної шкоди за незаконне притягнення особи до кримінальної відповідальності.

У липні 2021 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки ці судові рішення є законними і обґрунтованими, суди правильно застосували норми матеріального та процесуального права відповідно до встановлених фактичних обставин справи, дали належну правову оцінку наявним в матеріалах справи доказам. При цьому зазначив, що Законом України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" визначено, що незаконне повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення та незаконне взяття і тримання під вартою є окремими випадками для відшкодування моральної шкоди, а тому безпідставним є посилання відповідача на те, що він вже реалізував право на відшкодування шкоди за незаконне повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 24 червня 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

12 липня 2021 року справа № 607/16567/20 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 20 вересня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що 28 березня 2008 року перший заступник прокурора Тернопільської області порушив кримінальну справу № 1681122 щодо директора ТОВ "Мелвіс" ОСОБА_1 за фактом умисного ухилення від сплати податків в особливо великих розмірах за ознаками злочину, передбаченого частиною 3 статті 212 КК України.

01 квітня 2008 року вказану кримінальну справа направлено до СВ ПМ ДПА в Тернопільській області для організації досудового слідства.

25 квітня 2008 року старший слідчий з ОВС СВ ПМ ДПА у Тернопільській області Югов С. А. прийняв постанову у кримінальній справі № 1681122 про притягнення ОСОБА_1 як обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого частиною 3 статті 212 КК України.

26 травня 2008 року старший слідчий з ОВС СВ ПМ ДПА в Тернопільській області Югов С. А. прийняв постанову про притягнення директора та одночасно головного бухгалтера ТОВ "Мелвіс" ОСОБА_1 як обвинуваченого та пред'явив йому обвинувачення у вчиненні злочинів, передбачених частиною 3 статті 212, частиною 2 статті 366 КК України.

Постановою Гусятинського районного суду Тернопільської області від 03 грудня 2009 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Тернопільської області від 27 січня 2010 року, кримінальну справу № 1681122 щодо директора та головного бухгалтера ТОВ "Мелвіс" ОСОБА_1 за частиною 3 статті 212, частиною 2 статті 366 КК України направлено на додаткове розслідування.

12 липня 2010 року старший слідчий з ОВС слідчого відділу податкової міліції ДПА в Тернопільській області Дацко А. О. притягнув ОСОБА_1 як обвинуваченого у вчиненні злочинів, передбачених частиною 3 статті 212, частиною 2 статті 366 КК України.

В ході судового розгляду кримінальної справи постановою Гусятинського районного суду Тернопільської області від 21 лютого 2011 року провадження усправі про обвинувачення ОСОБА_1 за частиною 2 статті 366 КК України закрито у зв'язку з відмовою прокурора від обвинувачення.

Вироком Гусятинського районного суду Тернопільської області від 01 серпня 2011 року ОСОБА_1 визнано невинним та виправдано за відсутністю події злочину за частиною 3 статті 212 КК України. У подальшому зазначений вирок було скасовано Апеляційним судом Тернопільської області.

Як видно з постанови Тернопільського міськрайонного суду від 22 січня 2014 року, в ході розгляду кримінальної справи про обвинувачення ОСОБА_1 за частиною 3 статті 212 КК України уточнено анкетні дані підсудного та постановлено вважати, що прізвище особи, зазначене в окремих процесуальних документах кримінальної справи № 1681122 про обвинувачення ОСОБА_1, у тому числі в постанові про порушення кримінальної справи від 28 березня 2008 року, є ОСОБА_1.

Вироком Тернопільського міськрайонного суду від 25 січня 2014 року ОСОБА_1 засуджено за частиною 3 статті 212 КК України і призначено покарання у виді штрафу в розмірі 255 000,00 грн з позбавленням права обіймати посади в установах, організаціях та підприємствах усіх форм власності, пов'язані з організаційно-розпорядчими та фінансово-господарськими функціями, строком на 2 роки з конфіскацією майна, яке належить йому на праві особистої приватної власності.

Ухвалою Апеляційного суду Тернопільської області від 10 квітня 2014 року вирок Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 25 січня 2014 року щодо ОСОБА_1 за частиною 3 статті 212 КК України скасовано, а справу повернуто прокурору Тернопільської області для організації додаткового розслідування.

23 березня 2015 року начальник відділу кримінальних розслідувань слідчого управління фінансових розслідувань Головного управління ДФС у Тернопільській області повідомив ОСОБА_1 про підозру в умисному ухиленні від сплати податків, що призвело до фактичного ненадходження до бюджету коштів в особливо великих розмірах, тобто у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 212 КК України (в редакції від 05 квітня 2001 року, чинній з 01 вересня 2001 року і на момент вчинення злочину).

Вироком Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 31 травня 2016 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред'явленому обвинуваченні за частиною 3 статті 212 КК України за відсутністю події кримінального правопорушення та виправдано.

Ухвалою Апеляційного суду Хмельницької області від 26 грудня 2017 року вирок Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 31 травня 2016 року щодо ОСОБА_1 залишено без змін.

Ухвалою Верховного Суду від 18 червня 2018 року прокурору відмовлено в поновленні строку на касаційне оскарження вироку Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 31 травня 2016 року та ухвали Апеляційного суду Хмельницької області від 26 грудня 2017 року щодо ОСОБА_1.

У зв'язку з погіршенням стану здоров'я позивач ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні протягом таких періодів: з 13 до 16 липня 2010 року; з 24 до 25 січня 2011 року; з 15 до 21 лютого 2012 року, що підтверджується виписками з медичної карти стаціонарного хворого про перебування на стаціонарному лікуванні.

Також у зв'язку із загальним захворюванням позивачу видано листки непрацездатності за такі періоди: з 26 до 31 січня 2011 року; з 03 до 08 листопада 2011 року; з 15 до 21 лютого 2011 року.

Довідкою від 09 серпня 2013 року Тернопільської обласної комунальної клінічної психоневрологічної лікарні та витягом з історії хвороби підтверджено перебування ОСОБА_1 на стаціонарному лікуванні у ВІТ та ІІІ неврологічному відділенні з 07 до 21 серпня 2013 року з діагнозом: "лакунарний інсульт, гострий період".

Довідкою Тернопільської міської комунальної лікарні швидкої допомоги (травпункт) № 17743 підтверджено, що ОСОБА_1 27 листопада 2013 року звернувся в травмпункт з приводу травми під час посадки у спеціальний автомобіль, де після огляду йому було встановлено діагноз: "Забій лівого плечового суглоба".

Як відомо з епікризу, виданого Тернопільською комунальною лікарнею № 2, ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні в хірургічному відділенні лікарні з 28 листопада до 05 грудня 2013 року з діагнозом: "ІХС. Вазоспатична стенокардія.

Кардіосклероз. Симптоматична (нейрогенна) артеріальна гіпертензія ІІ стадії, ступінь артеріальної гіпертензії 2. Ангіопатія сітківки по гіпертензивному типу обох очей. Ектазія аорти. Синкопе з короткочасною зупинкою дихання і серцевої діяльності з проведенням непрямого масажу серця (за даними карти виїзду швидкої медичної допомоги від 28 листопада 2013 року № 56630)".

Згідно з випискою з історії хвороби № 6276, виданою Чортківською районною центральною лікарнею 23 грудня 2013 року, ОСОБА_1 знаходився на стаціонарному лікуванні в ЛОР-відділенні з 06 до 23 грудня 2013 року з приводу гіпертензії.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною 2 статті 389 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини 1 статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Статтею 56 Конституції України встановлено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких відокремлено посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною 1 статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

Порядок відшкодування такої шкоди визначається законом (частина 7 статті 1176 ЦК України).

Право на відшкодування шкоди в розмірах і порядку, передбачених Законом України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду", виникає, зокрема, у випадках постановлення виправдувального вироку суду (пункт 1 частини 1 статті 2 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду").

пункт 1 частини 1 статті 2 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" передбачено, що громадянинові відшкодовується (повертається), в тому числі й моральна шкода.

Відшкодування шкоди проводиться за рахунок коштів державного бюджету (стаття 4 Закону).

Статтею 13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" визначено, що розмір відшкодування повинен бути не меншим одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Тобто Законом передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом повинен визначатися судом з урахуванням мінімального розміру заробітної плати.

Наведене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування.

У постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2203цс15 вказано, що "відповідно до частини 3 статті 13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" (в редакції, чинній на час виникнення правовідносин) відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться, виходячи з не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Отже, межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеним законодавством, за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування".

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) зроблено висновок, що "..моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з'ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості..".

Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19), у постановах Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 754/8730/19 (провадження № 61-9673св20), від 03 березня 2021 року у справі № 638/509/19 (провадження № 61-7643св20).

Частково задовольняючи позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством та судом, суди попередніх інстанцій правильно застосували правило частини третьої статті 13 Закону та дійшли обґрунтованого висновку, що розмір відшкодування моральної шкоди необхідно визначати з розрахунку мінімальної заробітної плати у розмірі 6 000,00 грн, встановленого законом на момент розгляду справи.

Водночас суди неправильно визначили період, за який підлягає відшкодуванню моральна шкода за час перебування позивача під слідством та судом і, відповідно, розмір моральної шкоди, а також дійшли помилкового висновку про можливість одночасного відшкодування моральної шкоди за незаконне взяття і тримання особи під вартою та за незаконне повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення за той самий період у часі з огляду на таке.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17, на яку відповідач посилався як на підставу відкриття касаційного провадження, дійшла таких висновків.

Частиною 5 статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Чинним законодавством і, зокрема Законом України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду", не передбачене багаторазове відшкодування моральної шкоди за незаконне притягненням особи до кримінальної відповідальності.

При цьому Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що позивач вже звертався до суду з позовом, у якому просив стягнути на свою користь 4 777
151,00 грн як відшкодування моральної шкоди за незаконне притягнення його до кримінальної відповідальності та пред'явлення обвинувачення у злочинах (справа № 641/6086/16-ц). У справі № 641/8857/17, обґрунтовуючи свої вимоги щодо відшкодування моральної шкоди та розмір такої шкоди, позивач зазначив, що п'ять років і десять місяців перебуваючи під слідством та судом, він безперервно перебував під підпискою про невиїзд. З огляду на це просив стягнути на свою користь моральну шкоду за час перебування під слідством виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Тобто Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що позивач, реалізувавши своє право на відшкодування шкоди, передбаченої Законом України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду", повторно звернувся до суду про відшкодування шкоди за один і той самий період, що законом не передбачено.

Пунктом 1 частини 1 статті 1 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" визначено, що відповідно до положень Пунктом 1 частини 1 статті 1 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

Результат аналізу Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" дає підстави для висновку про те, що право на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, за рахунок коштів Державного бюджету України можливе лише у випадку, коли правопорушення вчинено спеціальним суб'єктом (працівник правоохоронного органу, прокуратури) і набуло вигляду незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян тощо.

Подвійного відшкодування шкоди громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян тощо, за один і той самий період перебування під судом і слідством Законом не передбачено.

Такого висновку дійшов Верховний Суду у постанові від 07 липня 2021 року у справі № 755/5051/17 (провадження № 61-14714св20).

Звертаючись до суду з цим позовом позивач, вказував на те, що через протиправні дії органу досудового розслідування він незаконно перебував під слідством та судом більше 10 років - з 25 квітня 2008 року до 18 червня 2018 року, тобто, 121 місяць. Крім того, впродовж 32 місяців він був незаконно притягнутий як обвинувачений у вчиненні злочину.

Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач посилався на те, що ОСОБА_1 вже реалізував право на відшкодування шкоди за незаконне повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, що підтверджується судовими рішенням у справі № 607/23622/19, у якій на користь ОСОБА_1 стягнено 300 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди, а також 4 167,92 грн майнової шкоди, завданої незаконним взяттям та триманням під вартою під час розгляду кримінальної справи про його обвинувачення в період з 05 серпня 2013 року до 25 січня 2014 року за частиною 3 статті 212 КК України.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, виходив з того, що ОСОБА_1 перебував під слідством і судом з 25 квітня 2008 року (дата постанови про притягнення як обвинуваченого) до 26 грудня 2017 року (дата набрання законної сили виправдувальним вироком суду), тобто 9 років та 8 місяців (116 місяців). Таким чином, суд встановив, що мінімальний розмір моральної шкоди, який підлягає відшкодуванню, становить 696

000,00 грн (116 місяців х 6 000,00 грн).

Ураховуючи, що на користь ОСОБА_1 судовим рішення у справі 607/23622/19 вже стягнено 300 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним взяттям і триманням під вартою під час розгляду кримінальної справи про його обвинувачення в період з 05 серпня 2013 року до 25 січня 2014 року, то за цей період не може бути повторно стягнена шкода, передбачена Законом України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду".

У зв'язку з цим слушними є доводи касаційної скарги про те, що моральна шкода, завдана позивачу в період з 05 серпня 2013 року до 25 січня 2014 року, вже стягнена рішенням суду, яке набрало законної сили і не підлягає повторному стягненню. Водночас безпідставними є посилання відповідача на неможливість стягнення моральної шкоди за інший період незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, оскільки позивач ще не реалізував право на відшкодування такої шкоди.

Таким чином, період перебування позивача під слідством і судом слід рахувати з 25 квітня 2008 року до 26 грудня 2017 року за виключенням періоду з 05 серпня 2013 року до 25 січня 2014 року, що становитиме 110 місяців. Розмір морального відшкодування в такому разі не може бути меншим за 660 000,00 грн.

Встановлення періоду перебування особи під слідством і судом впливає на правильність визначення мінімального розміру моральної шкоди, який не може бути зменшено, однак суд може його збільшити з урахуванням конкретних обставин справи.

Таким чином, законодавством встановлений лише мінімальний розмір для визначення моральної шкоди, але не граничний.

Водночас Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц дійшла висновку, що, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

У справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про визначення моральної шкоди у більшому розмірі, ніж мінімально визначений законом, та встановили такий розмір на рівні 700 000,00 грн. Суди дійшли таких висновків з урахуванням обсягу заподіяної позивачу шкоди, глибини та тривалості моральних страждань, пов'язаних із перебування позивача під слідством та судом, що призвело до порушення нормальних життєвих зав'язків, погіршення стану здоров'я, інших негативних наслідків морального характеру, конкретних обставин цієї справи.

Верховний Суд погоджується з таким висновком судів попередніх інстанцій в частині визначення розміру відшкодування моральної шкоди в сумі 700 000,00 грн, оскільки такий висновок зроблений з урахуванням засад розумності, справедливості та доведеності факту незаконного перебування позивача під слідством і судом протягом значного терміну. Доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують, а зводяться до незгоди з ухваленими у справі судовими рішеннями та необхідності переоцінки доказів у справі. Водночас суд касаційної інстанції є судом права, а не факту і згідно з вимогами процесуального закону не здійснює переоцінки доказів у зв'язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.

Отже, суди попередніх інстанцій прийняли правильні по суті судові рішення про часткове задоволення позову, однак допустили помилку при його мотивуванні.

Згідно з частинами 1 , 3 статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених частинами 1 , 3 статті 412 ЦПК України межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Зважаючи на те що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм права, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність зміни оскаржуваних судових рішень у їх мотивувальних частинах.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Тернопільській області задовольнити частково.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05 лютого 2021 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 07 травня 2021 року змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді:А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун М.

Ю. Тітов