Постанова

Іменем України

02 серпня 2021 року

місто Київ

справа № 751/7374/17

провадження № 61-26072св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Яремка В.

В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, правонаступником якої є ОСОБА_4,

третя особа - приватний нотаріус Чернігівського міського нотаріального округу Бондар Микола Костянтинович,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Чернігівської області від 16 березня 2018 року у складі колегії суддів: Бобрової І. О., Висоцької Н.

В., Шитченко Н. В.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

ОСОБА_1 у жовтні 2017 року звернулася до суду з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 17 травня 2012 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3.

Позивач обґрунтовувала свої вимоги тим, що 06 березня 2017 року вона придбала у власність житловий будинок АДРЕСА_1. Продавцем була ОСОБА_2. Купівля-продаж оформлена двома договорами: 06 березня 2017 року придбано 9/10 частин будинку за договором, що посвідчений приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Реусом Р. В., а також 06 березня 2017 року придбано 1/10 частину будинку на підставі договору, посвідченого приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Завалієвим А. А.

Позивач зазначила, що на підставі цих правочинів відповідно до положень статті 657 ЦК України проведена державна реєстрація права власності на будинок.

Згодом позивач довідалася, що на придбаний будинок претендує сестра ОСОБА_2 - ОСОБА_3, стверджуючи, що вона придбала будинок, належний ОСОБА_2, згідно з договором купівлі-продажу від 17 травня 2012 року і є його власником. При цьому, ОСОБА_3 не було зареєстровано право власності на спірний будинок в установленому законом порядку.

Позивач просила визнати договір купівлі-продажу будинку від 17 травня 2012 року недійсним через його фіктивність, вважаючи, що у сторін правочину були відсутні наміри створити юридичні наслідки.

Стислий виклад заперечень відповідачів

ОСОБА_3 заперечувала проти задоволення позову, зазначила, що потрібно враховувати, що саме лише невиконання сторонами правочину не означає, що укладено фіктивний правочин. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент вчинення правочину, тобто тягар доказування фіктивності правочину покладається на позивача.

ОСОБА_2 суду пояснила, що вона вживає спиртні напої, тому не пам'ятає всього, що відбувалося, пам'ятає, що її якийсь чоловік та жінка пригостили спиртними напоями і відвезли до нотаріуса, там вона щось підписувала, гроші їй показували, але в руки не віддавали, вважала, що її обманули.

Приватний нотаріус Чернігівського міського нотаріального округу Бондар М. К. зазначив, що підстави для визнання оскаржуваного договору недійсним відсутні, оскільки посвідчення договору здійснено приватним нотаріусом відповідно до вимог законодавства, що не спростовано позивачем.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 04 січня 2018 року позов задоволено. Визнано недійсним договір купівлі-продажу від 17 травня 2012 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3. Здійснено розподіл судових витрат.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції встановив фіктивність оскаржуваного договору, врахувавши фактичні обставини справи, поведінку відповідачів до укладення оспорюваного договору купівлі-продажу та після цього, які в сукупності свідчать про відсутність у них дійсних намірів створити юридичні наслідки, свідоме невиконання ОСОБА_3 заходів щодо державної реєстрації договору.

Постановою Апеляційного суду Чернігівської області від 16 березня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено, рішення Новозаводського районного суду м.

Чернігова від 04 січня 2018 року скасовано, у задоволені позову відмовлено, здійснено розподіл судових витрат.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд зазначив, що позивач, яка 06 березня 2017 року стала власником домоволодіння, не довела суду порушення її прав внаслідок укладення 17 травня 2012 року оспорюваного договору купівлі-продажу, оформлення якого до того ж юридично не було завершено внаслідок нездійснення ОСОБА_3 державної реєстрації права власності на нерухоме майно. Твердження позивача, що оскаржуваний правочин дає підстави ОСОБА_3 пред'явити позов до ОСОБА_1 про визнання недійсним договорів купівлі-продажу від 06 березня 2017 року, є безґрунтовним, оскільки право звернення з позовом є безумовним і не може бути обмежено (стаття 55 Конституції України). Пред'явлення позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не створює для ОСОБА_1 правових підстав оцінювати дії сторін правочину від 17 травня 2012 року, який є предметом цього судового розгляду. Цим правочином права ОСОБА_1 не порушені.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у квітні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 просила скасувати постанову Апеляційного суду Чернігівської області від 16 березня 2018 року, залишити в силі рішення Новозаводського районного суду м.

Чернігова від 04 січня 2018 року.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Заявник обґрунтовує вимоги касаційної скарги неправильним застосуванням апеляційним судом норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

ОСОБА_1 зазначає, що:

- апеляційний суд не врахував, що договір купівлі-продажу, укладений між відповідачами 17 травня 2012 року, є самостійною підставою для оскарження наявного у позивача права власності на будинок АДРЕСА_1;

- одночасно з розглядом цієї справи триває розгляд справи № 751/1710/17 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу від 06 березня 2017 року;

- апеляційний суд не застосував до спірних правовідносин правові висновки Верховного Суду України щодо визнання правочину фіктивним, викладені у постановах від 21 січня 2015 року у справі № 6-197цс14, від 09 серпня 2017 року у справі № 6-2960цс16;

- суд апеляційної інстанції не врахував відсутність наміру у відповідачів створити юридичні наслідки укладеного 17 травня 2012 року договору

купівлі-продажу будинку.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

ОСОБА_3 заперечувала проти задоволення касаційної скарги ОСОБА_1, у наданому відзиві зазначила, що нею зареєстровано право власності на будинок АДРЕСА_1.

Також повідомила суд про те, що постановою Апеляційного суду Чернігівської області від 26 квітня 2018 року у справі № 751/1710/17 визнано недійсними договори купівлі-продажу цього будинку, укладені між ОСОБА_2 та ОСОБА_1

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Верховного Суду від 25 травня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1.

Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX

(далі - ~law27~) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності ~law28~, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності ~law29~.

Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у 2018 році, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності ~law30~.

За частиною 1 статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному статті 263 ЦПК України. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та дотримання норм процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що 17 травня 2012 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1 та розташовані на земельній ділянці, площею 608,00 кв. м. Договір посвідчений приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Бондарем М. К. та зареєстрований в реєстрі за № 585.

Державну реєстрацію права власності на зазначений будинок в установленому законом порядку ОСОБА_3 не здійснила, що не заперечує і сама ОСОБА_3.

Після укладення 17 травня 2012 року договору купівлі-продажу будинку фактично ним продовжувала користуватися продавець ОСОБА_2, а покупець за цим договором ОСОБА_3 так і не отримала реальної можливості користуватися та розпоряджатися придбаним домоволодінням.

Відсутність державної реєстрації права власності ОСОБА_3 на спірний будинок дала можливість ОСОБА_2 06 березня 2017 року відчужити зазначений будинок ОСОБА_1, оформивши це двома договорами купівлі-продажу, один з яких посвідчений приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Завалієвим А. А. та зареєстрований в реєстрі за № 1544 (на 1/10 домоволодіння), а другий - приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Реусом Р. В. та зареєстровано в реєстрі за № 931 (на 9/10 домоволодіння).

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна 06 березня 2017 року на підставі зазначених договорів купівлі-продажу відбулася державна реєстрація права власності ОСОБА_1 на будинок АДРЕСА_1, загальною площею 46,6 кв. м, житловою площею 38,5 кв. м.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Частиною 1 статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини 1 статті 16 ЦК України, частини 1 статті 3 ЦПК України 2004 року кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина 1 статті 626 ЦК України).

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина 1 статті 202 ЦК України).

Згідно з частиною 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частиною 1 статті 215 ЦК України.

У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 04 липня 2018 року у справі № 520/10060/16-ц (провадження № 61-5085сво18) викладений правовий висновок, згідно з яким, визнаючи недійсним договір, головною умовою, яку повинні встановити суди, є наявність порушення прав і законних інтересів особи, яка оспорює зазначені договори.

Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці. Це підтверджується висновками, що містяться в постановах Верховного Суду України (постанова Верховного Суду України від 25 грудня 2013 року у справі № 6-78цс13; постанова Верховного Суду України від 11 травня 2016 року у справі № 6-806цс16).

Звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, позивач у цій справі ОСОБА_1 зазначила, що ОСОБА_3 ставить під сумнів та оспорює права ОСОБА_1 як власника будинку АДРЕСА_1, що і стало підставою для звернення до суду з позовом до ОСОБА_3 та ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі-продажу будинку, укладеного 17 травня 2012 року.

Верховний Суд наголошує, що відповідно до наведених правових висновків особа, яка не є стороною договору, має право на його оспорювання лише у разі, якщо такий договір стосується прав та/або інтересів цієї особи.

Потрібно враховувати, що оскаржуваний договір купівлі-продаж у справі, яка переглядається, укладений відповідачами 17 травня 2012 року, а договори купівлі-продажу між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладені сторонами 06 березня 2017 року.

Зважаючи на такі обставини, оскаржуючи договір купівлі-продажу від 17 травня 2012 року, ОСОБА_1 мала навести такі підстави його оскарження, які б свідчили про порушення прав та/або інтересів позивача у момент вчинення договору купівлі-продажу будинку, 17 травня 2012 року, оскільки, як зазначалося, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені статей 16, 203, 215 ЦК України (частина 1 статті 215 ЦК України).

Проте, ОСОБА_1 не навела обґрунтованих підстав, що в момент вчинення оскаржуваного договору від 17 травня 2012 року порушено її права та/або інтереси як не сторони цього правочину.

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом принципу верховенства права.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Тобто саме на суд покладено обов'язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд обґрунтовано зазначив, що ОСОБА_1 не довела порушення її прав та інтересів вчиненням відповідачами правочину 17 травня 2012 року, а тому відсутні підстави для визнання його недійсним.

Верховний Суд виходить з того, що у ситуації, коли позивач не довів права на позов у матеріально-правому сенсі, суд не вправі робити висновок по суті позовних вимог про правомірність або неправомірність дій відповідача, чинність або дійсність укладеного правочину тощо.

З урахуванням наведеного, зважаючи на вимоги до ефективності захисту порушеного права, принципу неможливості захисту права, що не є порушеним, підставою для відмови у задоволенні позову є недоведеність факту порушення прав позивача в результаті укладення оспорюваного договору без необхідності встановлення відповідності оскаржуваного договору вимогам законодавства.

За таких обставин, враховуючи, що ОСОБА_1 не довела порушення своїх прав та/або інтересів у момент вчинення відповідачами оскаржуваного договору купівлі-продажу, не підлягають врахуванню доводи касаційної скарги про незастосування апеляційним судом правових висновків Верховного Суду України про визнання правочину фіктивним. Також не підлягають врахуванню доводи заявника, що в іншому судовому провадженні ОСОБА_3 оскаржує договори купівлі-продажу від 06 березня 2017 року, на підставі яких ОСОБА_1 набула право власності на будинок, оскільки, як зазначив Верховний Суд, такі доводи не можуть бути підставою для висновків про порушення прав та/або інтересів ОСОБА_1 вчиненим 17 травня 2012 року договором купівлі-продажу того ж самого нерухомого майна.

Додатково Верховний Суд врахував, що постановою Чернігівського апеляційного суду від 09 січня 2019 року у справі № 751/3709/18 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 11 вересня 2018 року скасовано; позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 218 400,00 грн, одержаних нею за недійсними угодами - договорами купівлі-продажу будинку АДРЕСА_1, укладеними між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 06 березня 2017 року.

Зазначене рішення суду набрало законної сили.

Отже, ОСОБА_1 скористалася свої правом на звернення до суду з позовом про застосування наслідків недійсності правочинів.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Верховний Суд встановив, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність ухваленого судового рішення не впливають.

Враховуючи наведене, Верховний Суд зробив висновок, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду без змін.

Суд касаційної інстанції розглянув справу в межах доводів та вимог, викладених у касаційній скарзі, судом не встановлено достатніх підстав вийти за межі доводів скарги, визначених правилом статті 400 ЦПК України. Верховний Суд в оцінці обґрунтованості та правомірності оскаржуваного рішення, ухваленого у справі, виходить з оцінки тих доводів, що наведені сторонами під час розгляду справи, а також доводів касаційної скарги, не визнаючи за можливе надавати оцінки іншим міркуванням, що не були предметом вивчення судами першої та апеляційної інстанцій.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Щодо вирішення питання про поновлення дії оскаржуваного судового рішення

За правилами статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за заявою учасника справи або за своєю ініціативою може зупинити виконання оскарженого рішення суду або зупинити його дію (якщо рішення не передбачає примусового виконання) до закінчення його перегляду в касаційному порядку. Про зупинення виконання або зупинення дії судового рішення постановляється ухвала. Суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Ухвалою Верховного Суду від 25 травня 2018 року зупинено дію постанови Апеляційного суду Чернігівської області від 16 березня 2018 року до закінчення касаційного провадження.

Зробивши висновок про залишення касаційної скарги ОСОБА_1 без задоволення, а оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції без змін, Верховний Суд поновлює її дію.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду Чернігівської області від 16 березня 2018 року залишити без змін.

Поновити дію постанови Апеляційного суду Чернігівської області від 16 березня 2018 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

І. Ю. Гулейков

В. В. Яремко