Постанова

Іменем України

04 липня 2018 року

м. Київ

справа № 520/10060/16-ц

провадження № 61-5085сво18

Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),

суддів: Гулька Б. І., Крата В. І., Луспеника Д. Д., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

представник позивача - адвокат ОСОБА_2,

відповідач - публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль»,

треті особи: приватне підприємство «Прогрес-Риелт», приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Комісарова Світлана Олександрівна,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» на рішення Київського районного суду м. Одеси у складі судді Прохорова П. А. від 17 листопада 2016 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області у складі колегії суддів: Кравця Ю. І., Журавльова О. Г., Комлевої О. С. від 05 липня 2017 року,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» (далі - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»), треті особи: приватне підприємство «Прогрес-Риелт» (далі - ПП «Прогрес Риелт), приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Комісарова С. О., про визнання іпотечного договору частково недійсним.

Позовна заява мотивована тим, що 07 вересня 2006 року між нею та ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», який є правонаступником акціонерного поштово-пенсійного банку «Аваль», укладено кредитний договір № 014/0076/74/65078, відповідно до умов якого банк надав їй кредит у вигляді невідновлювальної кредитної лінії з лімітом 161 200 доларів США на придбання квартири на первинному ринку. З метою забезпечення виконання зобов'язань по зазначеному кредитному договору, 08 вересня 2006 року між нею та банком укладено іпотечний договір, за умовами пункту 1.2 якого вона передала в іпотеку майнові права за договором № ГІ/ПР-42 про інвестування від 10 січня 2006 року на квартиру за будівельним АДРЕСА_1 за договором про інвестування № ЛВ/Р-2-160 від 10 січня 2006 року на квартиру за будівельним № АДРЕСА_2 та за договором № ЗБ/ПР-1-55 від 10 січня 2006 року про інвестування на квартиру за будівельним № АДРЕСА_3, укладеними між іпотекодавцем та ПП «Прогрес-Риелт». 26 червня 2012 року між нею та товариством з обмеженою відповідальністю «Ремстрой-Україна» (далі - ТОВ «Ремстрой-Україна») укладено договір купівлі-продажу майнових прав на об'єкт нерухомого майна № ЛB/P-2-160 на квартиру № АДРЕСА_4. Вважала, що умова договору про передачу майнових прав в іпотеку суперечить діючому на момент укладення правочину законодавству, оскільки стаття 5 Закону України «Про іпотеку» не визначала майнові права як предмет іпотеки. У зв'язку з цим просить позов задовольнити.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 17 листопада 2016 року позов задоволено. Визнано недійсним пункт 1.2 іпотечного договору від 08 вересня 2006 року, укладений між ОСОБА_1 та ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Комісаровою С. О., зареєстрованого в реєстрі за № 4396, у частині передачі в іпотеку майнових прав за договором № ГІ/ПР-42 про інвестування від 10 січня 2006 року на квартиру за будівельним АДРЕСА_5; за договором про інвестування № ЛВ/Р-2-160 від 10 січня 2006 року на квартиру за будівельним № АДРЕСА_6 та за договором № ЗБ/ПР-1-55 від 10 січня 2006 року про інвестування на квартиру за будівельним № АДРЕСА_3. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що положеннями статті 5 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, яка діяла на час укладення іпотечного договору) не передбачалось передання в іпотеку майнових прав, тому передача будь-яких майнових прав на незавершені будівництвом квартири є неправомірною, у зв'язку із чим договір іпотеки в частині передання в іпотеку майнових прав підлягає визнанню недійсним з підстав, передбачених статтями 203, 215 ЦК України.

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 05 липня 2017 року апеляційну скаргу ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» відхилено. Рішення Київського районного суду м. Одеси від 17 листопада 2016 року залишено без змін.

Погоджуючись з висновком суду першої інстанції про задоволення позову, суд апеляційної інстанції виходив із того, що висновки суду першої інстанції про визнання іпотечного договору частково недійсним є правильними. Крім того, зазначив про відсутність підстав для застосування положень закону про позовну давність, посилаючись на те, що заява про її застосування подана під час розгляду справи в апеляційному суді, а не до ухвалення рішення судом першої інстанції, що суперечить закону.

У січні 2018 року ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» подало касаційну скаргу до Верховного Суду, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Київського районного суду м. Одеси від 17 листопада 2016 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 05 липня 2017 року і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що іпотечний договір укладений відповідно до Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати», який у редакції, чинній на час вчинення правочину, передбачав такий предмет іпотеки, як майнові права на нерухоме майно. Поряд з цим, зауважено, що відповідно до частини другої статті 5 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) предметом іпотеки може бути об'єкт незавершеного будівництва або інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, що залишено поза увагою судів попередніх інстанцій. Крім того, зазначено, що уклавши іпотечний договір, сторони досягли згоди щодо всіх істотних умов, і позивачем, яка виконувала умови як кредитного, так і іпотечного договорів, не було заявлено додаткових вимог щодо невідповідності оспорюваного договору вимогам статті 638 ЦК України. Також банк вважав, що апеляційним судом безпідставно не застосовано строк позовної давності.

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

26 березня 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

24 квітня 2018 року представник ОСОБА_1 - адвокат ОСОБА_2 подала відзив на касаційну скаргу, посилаючись на те, що ті обставини, на які посилається заявник, були предметом дослідження судами і висновки, зроблені ними з даного приводу, ґрунтуються на встановлених обставинах та досліджених у судовому засіданні доказах.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2018 року справа передана на розгляд Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвала суду мотивована тим, що спірним договором іпотеки в іпотеку було передано нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця, і лише та обставина, що положення статті 5 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, яка діяла на час укладення договору іпотеки) не передбачали, що предметом іпотеки не можуть виступати майнові права не може бути безумовною підставою для визнання недійсним вказаного пункту договору, оскільки позивач, який є позичальником і іпотекодавцем, з огляду на надання згоди на передачу в іпотеку майнових прав на незавершені будівництвом квартири, не довела наявності порушення свого права.

Разом із тим, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшла висновку, що майнові права не могли бути предметом іпотеки на час укладення договору іпотеки до внесення у грудні 2008 року відповідних змін до статті 3 Закону України «Про іпотеку» у постанові від 14 лютого 2018 року у справі № 523/13462/15-ц.

У зазначеному судовому рішенні зроблено висновок про те, що на час укладення спірних договорів іпотеки стаття 5 Закону України «Про іпотеку» не визначала майнові права як предмет іпотеки, що є безумовною підставою для визнання таких правочинів недійсними. Доводи про те, що спірні договори іпотеки не порушують прав позивача, колегією суддів не прийнято до уваги, з огляду на те, що ці договори укладені з порушенням вимог чинного на той час законодавства.

Відповідно до частини другої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд Об'єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об'єднаної палати.

У зв'язку із цим, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вказала, що є необхідність уточнення правової позиції з метою усунення розбіжностей у застосуванні наведеної вище норми матеріального права.

Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Суди встановили, що 07 вересня 2006 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» укладено кредитний договір № 014/0076/74/65078, відповідно до умов якого банк надав ОСОБА_1 кредит у вигляді невідновлювальної кредитної лінії з лімітом 161 200 доларів США на придбання квартири на первинному ринку.

З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 08 вересня 2006 року між сторонами укладено іпотечний договір, за умовами пункту 1.2 якого іпотекодавець передає в іпотеку майнові права за договором № ГІ/ПР-42 про інвестування від 10 січня 2006 року на квартиру за будівельним АДРЕСА_5; за договором про інвестування № ЛВ/Р-2-160 від 10 січня 2006 року на квартиру за будівельним № АДРЕСА_6 та за договором № ЗБ/ПР-1-55 від 10 січня 2006 року про інвестування на квартиру за будівельним № АДРЕСА_3, укладеними між іпотекодавцем та ПП «Прогрес-Риелт».

26 червня 2012 року між позивачем та ТОВ «Ремстрой-Україна» укладено договір купівлі-продажу майнових прав на об'єкт нерухомого майна № ЛB/P-2-160 на квартиру АДРЕСА_2

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 3 ЦПК України 2004 року, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав свобод чи інтересів.

У справі, яка переглядається, судами вирішувався спір щодо недійсності пункту іпотечного договору з тих підстав, що на момент укладення спірного договору майнові права на об'єкти незавершеного будівництва не могли бути предметом іпотеки.

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою - третьою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Так, статтею 5 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, яка була чинною на час укладення договору іпотеки) був визначений вичерпний перелік об'єктів, які могли бути предметом іпотеки за іпотечним договором.

Предметом іпотеки могли бути один або декілька об'єктів нерухомого майна за таких умов: нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація; нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернення стягнення; нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об'єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом.

Предметом також міг бути об'єкт незавершеного будівництва або інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуття ним у власність відповідного нерухомого майна у майбутньому.

Частина об'єкта нерухомого майна могла бути предметом іпотеки лише після її виділення в натурі і реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості чи приєднання її до предмета іпотеки після укладення іпотечного договору без реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості.

Водночас поняття «іпотека майнових прав» і регулювання відносин при передачі в іпотеку майнових прав у цій редакції закону були відсутні.

Дія Закону України від 19 червня 2003 № 979-IV «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати (редакція з 14 січня 2006 року по 23 липня 2010 року) на правовідносини при укладенні договору іпотеки між банком і фізичною особою з метою забезпечення кредитного договору не поширюються.

Зазначений правовий висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 17 квітня 2013 року у справі № 6-8цс13.

Майнові права на об'єкт незавершеного будівництва віднесені до предмета іпотеки згідно із Законом України від 25 грудня 2008 року «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва», що набрав чинності 14 січня 2009 року, якими були внесені зміни до Закону України «Про іпотеку.

З огляду на наведене суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що при укладенні договору іпотеки від 08 вересня 2006 року положення статті 5 Закону України «Про іпотеку» (у редакції від 05 червня 2003 року) не містили положень про те, що майнові права на незавершене будівництвом приміщення могли виступати предметом іпотеки.

Майнове право, що є предметом застави (іпотеки) - це обумовлене право набуття в майбутньому прав власності на нерухоме майно (право під відкладальною умовою), яке виникає тоді, коли виконані певні, але не всі правові передумови, що є необхідними й достатніми для набуття речового права.

Разом з тим, згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Положення статті 5 Закону України «Про іпотеку» (у редакції чинній на час укладення договору іпотеки) передбачали, що предметом іпотеки може виступати об'єкт незавершеного будівництва або інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору.

Положеннями пункту 1.5 договору іпотеки від 08 вересня 2006 року, що був укладений між сторонами, передбачено, що після завершення будівництва збудована нерухомість продовжує бути предметом іпотеки.

Таким чином, колегія суддів вважає, що дії позивача щодо оспорення договору іпотеки через десять років після його укладення є нічим іншим, як намаганням позичальника уникнути належного виконання взятих на себе зобов'язань.

Суди попередніх інстанцій вищевказаному оцінки не надали і, визнаючи недійсним пункт договору іпотеки, не врахували, що спірним договором іпотеки в іпотеку було передано нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця, і лише та обставина, що положення статті 5 Закону України «Про іпотеку» (у редакції від 05 червня 2003 року) не передбачали, що предметом іпотеки не можуть виступати майнові права, не може бути безумовною підставою для визнання недійсним вказаного пункту договору.

Разом з тим сам по собі факт того, що на час укладення спірних договорів іпотеки стаття 5 Закону України «Про іпотеку» не визначала майнові права як предмет іпотеки не може свідчити про його недійсність, оскільки головною умовою, яку повинні встановити суди, є наявність порушення прав і законних інтересів особи, яка оспорює зазначені договори.

Так, позивач, виступивши іпотекодавцем майнових прав за спірним договором іпотеки, тим самим надала згоду на передачу в іпотеку майнових прав на незавершені будівництвом квартири, яке у майбутньому стане її власністю, не довела наявності порушення свого права.

При цьому колегія суддів виходить з того, що іпотекодацем виступив не забудовник житла, а позичальник кредиту і особа, яка в силу статті 5 Закону України «Про іпотеку» (у редакції на час укладення договору іпотеки) подала докази того, що нерухоме майно стане її власністю після укладення договору іпотеки.

Ураховуючи зазначене, Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду вважає відсутність передбачених статтями 203, 215 ЦК України підстав для визнання частково недійсним вищевказаного договору іпотеки.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання чи додаткової перевірки доказів, обставини справи судом встановлено повно і всебічно, але допущено помилку в застосуванні норм матеріального права, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позову.

Оскільки оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з прийняттям нової постанови про відмову в позові, то судовий збір покладається на позивача.

У зв'язку із наведеним, на підставі частини другої статті 403 ЦПК України, Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду вважає за необхідне уточнити правовий висновок, викладений Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, який викладений в постанові від 14 лютого 2018 року у справі № 523/13462/15-ц (провадження № 61-4657св18).

Керуючись статтями 400, 403 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» задовольнити.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 17 листопада 2016 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 05 липня 2017 року скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», треті особи: приватне підприємство «Прогрес-Риелт», приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Комісарова СвітланаОлександрівна, про визнання іпотечного договору частково недійсним відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» судовий збір в розмірі 2 259 грн 92 коп.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. ЧервинськаСудді:Б. І. Гулько В. І. Крат Д. Д. Луспеник В. А. Стрільчук