Постанова

Іменем України

04 травня 2020 року

м. Київ

справа № 308/3885/15

провадження № 61-13716св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Осіяна О. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Ужгородського міського нотаріального округу Капітула Ганна Денисівна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Закарпатської області від 15 січня 2018 року у складі колегії суддів: Куштана Б. П., Кондора Р. Ю., Мацунича М. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк»), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Ужгородського міського нотаріального округу Капітула Г. Д. (далі - ПНУМНО Капітула Г. Д. ), про визнання кредитних та іпотечного договорів недійсними.

Позовна заява мотивована тим, що 29 серпня 2007 року між ним та закритим акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» (далі - ЗАТ КБ «ПриватБанк»), правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», було укладено кредитний договір № MKMOG100000242.

29 серпня 2007 року між ним та ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», було укладено кредитний договір № MKMOG200000242.

29 серпня 2007 року також між ним та ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», було укладено договір іпотеки, який посвідчений ПНУМНО Капітулою Г. Д.

15 червня 2015 року шляхом подання позову у новій редакції ОСОБА_1 уточнив позовні вимоги, у зв'язку із чим просив визнати недійним лише кредитний договір від 29 серпня 2007 року № MKMOG100000242 та договір іпотеки від 29 серпня 2007 року.

Вказував, що оспорюваний кредитний договір є договором споживчого кредиту. Такий договір всупереч вимогам частини другої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та пункту 3.4. Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року №168, не містить графіку платежів, такий графік позивачем, як споживачем фінансових послуг в галузі споживчого кредитування, не підписувався і не отримувався. При укладені цього договору він також не був письмово повідомлений про орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуг з оформлення договору про надання кредиту.

Більше того, при укладені кредитного договору відповідачем не було йому надано у письмовій формі повної інформації про умови кредитування. У зв`язку з чим, зі сплачених ним за сім з половиною років на користь відповідача коштів за цим договором (приблизно 55 000 доларів США) тільки 3 847,34 доларів США зараховано у погашення тіла кредиту. Поточна заборгованість по тілу кредиту станом на 14 квітня 2015 року складає 32 152,66 доларів США, що стверджується відповідною позовною заявою відповідача про стягнення з нього заборгованості за вказаним договором. Умови кредитного договору передбачають додаткові нарахування і відсотки за користування кредитними коштами, а відсутність графіку погашення кредиту надає відповідачу право на свій розсуд визначати порядок розподілу сплачених позивачем коштів у погашення тіла кредиту та погашення процентів за користування ним. Тому, вважає, що умови такого кредитного договору є несправедливими, суперечать принципу добросовісності, що має наслідком істотний дисбаланс договірних прав і обов`язків на погіршання становища споживача.

Відтак, при умові своєчасного отримання ним від відповідача орієнтовної сукупної вартості кредиту та вартості послуг з оформлення договору про надання кредиту, він безсумнівно не уклав би такий договір, який містить несправедливі умови та грубо порушує його майнові права.

Враховуючи наведене просив визнати недійсним кредитний договір від 29 серпня 2007 року № MKMOG100000242 та договір іпотеки від 29 серпня 2007 року.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 11 серпня 2015 року, з урахуванням ухвали цього ж суду від 17 серпня 2015 року про виправлення описки, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Закарпатської області від 30 жовтня 2015 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Визнано недійсним кредитний договір № MKMOG100000242, укладений 29 серпня 2007 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 , з дня його укладення - 29 серпня 2007 року. Визнано недійсним договір іпотеки квартири, укладений 29 серпня 2007 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 , посвідчений ПНУМНО Капітулою Г. Д. та зареєстрований в реєстрі за № 2051, про передачу в іпотеку квартири АДРЕСА_1 , з дня його укладення - 29 серпня 2007 року.

Вирішено питання про розподіл судових витрат та витрат на оплату правової допомоги.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 травня 2016 року касаційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 11 серпня 2015 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області від 30 жовтня 2015 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

До початку нового розгляду судом першої інстанції даної справи по суті позивач подав заяву про зміну предмета позову шляхом заявлення додаткової вимоги про визнання недійсним також кредитного договору № MKMOG200000242 від 29 серпня 2007 року з підстав, про які зазначено у зміненій редакції позовної заяви.

Таким чином, ОСОБА_1 просив суд визнати недійсними кредитні договори № MKMOG100000242 та № MKMOG200000242 від 29 серпня 2007 року, а також іпотечний договір від 29 серпня 2007 року з дня їх укладення.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 07 червня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано недійсними кредитні договори № MKMOG100000242 та № MKMOG200000242, які укладені 29 серпня 2007 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 , з дня укладення цих договорів.

Визнано недійсним нотаріально посвідчений договір іпотеки квартири, укладений 29 серпня 2007 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 про передачу в іпотеку квартири АДРЕСА_1 , з дня укладення.

Судове рішення місцевого суду мотивоване тим, що умови оскаржуваних кредитних договорів є несправедливими унаслідок істотного дисбалансу договірних прав і обов'язків, які погіршують становище ОСОБА_1 як споживача фінансових послуг.

Визнаючи недійсним договір іпотеки, суд виходив із того, що такий є похідним від укладених кредитних договорів, а тому також підлягає визнанню недійсним.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Закарпатської області від 15 січня 2018 року апеляційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 07 червня 2017 року скасовано.

У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Вирішено питання щодо судових витрат.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що ОСОБА_1 був належним чином повідомлений про кредитні умови, режим сплати, зміну та нарахування відсотків, нарахування і сплату пені, тобто одержав повну, необхідну, доступну, достовірну інформацію про надані кредити.

Судом вказано, що кредитні договори та оспорюваний договір іпотеки квартири укладено в письмовій формі та підписано сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності при їх укладенні, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі. Під час укладення договору ОСОБА_1 не заявляв додаткових вимог щодо умов спірних договорів та в подальшому виконував їх умови. У свою чергу банком було надано документи, які передували укладенню кредитного договору, у тому числі й щодо сукупної вартості кредиту, реальної процентної ставки.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить судове рішення апеляційного суду скасувати і ухвалити нове судове рішення, яким залишити в силі рішення місцевого суду.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У березні 2018 року до Касаційного цивільного суду у складі Верхового Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15 березня 2018 року справу призначено судді-доповідачеві Олійник А. С.

Ухвалою Верховного Суду від 19 квітня 2018 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

У травні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Відповідно до розпорядження керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 16 квітня 2020 року № 1123/0/226-20 та протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16 квітня 2020 року справу призначено судді-доповідачеві.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судове рішення апеляційного суду ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Вказує, що апеляцій суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції, не врахував положення частини другої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168.

Також вказує, що суд першої інстанції правомірно не врахував правий висновок, який викладено у постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-1341цс15, оскільки навів відповідні мотиви такого відступу.

Зазначає, що зі змісту пункту 7.9 кредитних договорів слідує, що невід'ємними додатками до кредитних договорів є додаток 1 - графік погашення кредиту, проте даний пункт кредитних договорів містить пробіли, які підлягають заповненню рукописним текстом, вказані пробіли залишились незаповненими. Отже, вважає, що відсутність посилань у цьому пункті кредитних договорів свідчить про порушення його прав.

Відзиву на касаційну скаргу сторонами не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

29 серпня 2007 року між банком і ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № МКМOG100000242 (а. с. 18-22, т. 1), згідно з умовами якого позичальникові надано кредитні кошти у вигляді непоновлювальної кредитної лінії у розмірі 36 000 доларів США на придбання двокімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_1 , а також у розмірі 9 000 доларів США - на сплату страхових платежів у випадках та в порядку, передбачених пунктами 2.1.3, 2.2.7 цього договору, зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 1 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 2 % від суми виданого кредиту в момент надання кредиту, щомісяця в період сплати 0,2 % від суми виданого кредиту, процентів за дострокове погашення кредиту згідно з пунктом 3.11 цього договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу згідно з пунктом 6.2 договору, з кінцевим терміном повернення до 27 серпня 2027 року.

29 серпня 2007 року між банком і ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № MKMOG200000242 (кредит на початковий внесок), згідно з умовами якого позичальникові надано кредитні кошти у вигляді непоновлювальної кредитної лінії у розмірі 9 000 доларів США на наступні цілі: початковий внесок шляхом перерахування відповідно до пункту 1.2 та зі сплатою за користування кредитом процентів у розмірі 1 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 2,0 % від суми виданого кредиту в момент надання кредиту, щомісяця, у період сплати 0,2 % від суми виданого кредиту, процентів за дострокове погашення кредиту згідно з пунктом 11 даного договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу згідно пункту 6.2 договору, з кінцевим терміном повернення - до 27 серпня 2027 року (а. с. 23-27, т. 1).

З метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаними кредитними договорами між банком і ОСОБА_1 29 серпня 2007 року було укладено договір іпотеки квартири, згідно з умовами якого позивач надав в іпотеку нерухоме майно (квартиру), яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та яке належатиме іпотекодавцеві на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 29 серпня 2007 року, посвідченого ПНУМНО Капітулою Г. Д. (а. с. 12-17, т. 1).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 здійснюється Верховним Судом у порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Положенням частини другої статті 389 ЦПК Українивстановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що оскаржуване судове рішення є законним і обґрунтованими та підстав для його скасування немає.

Частиною першою статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з частиною першою статті 627 ЦК Українивідповідно до статті 6цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).

У силу статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частин першої, другої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, є договори та інші правочини.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 202 ЦК України).

Частинами першою, третьою статті 215 ЦК Українипередбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до частин першої, другої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Пунктами 3, 10, 11, 13, 15 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що несправедливими є, зокрема умови договору про; встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; установлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору; обмеження відповідальності продавця (виконавця, виробника) стосовно зобов'язань, прийнятих його агентами, або обумовлення прийняття ним таких зобов'язань додержанням зайвих формальностей.

Згідно з частиною п`ятою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими: для надання кредиту необхідно передати як забезпечення повну суму або частину суми кредиту чи використати її повністю або частково для покладення на депозит, або викупу цінних паперів, або інших фінансових інструментів, крім випадків, коли споживач одержує за таким депозитом, такими цінними паперами чи іншими фінансовими інструментами таку ж або більшу відсоткову ставку, як і ставка за його кредитом; споживач зобов'язаний під час укладення договору укласти інший договір з кредитодавцем або третьою особою, визначеною кредитодавцем, крім випадків, коли укладення такого договору вимагається законодавством та/або коли витрати за таким договором прямо передбачені у складі сукупної вартості кредиту для споживача; передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки; встановлюються дискримінаційні стосовно споживача правила зміни відсоткової ставки.

За змістом наведених статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Відповідно до частин першої, другої статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів» нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає: 1) вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції; 2) будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Даними про сукупну вартість кредиту є інформація про процентну ставку, вартість сукупних послуг та інших фінансових зобов`язань позивача, варіанти погашення кредиту, кількість платежів, їх періодичність та обсяги.

Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору. Після укладення договору між сторонами виникають зобов`язальні правовідносини.

Викладене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, наведеним у постанові від 02 грудня2015 року у справі № 6-1341цс15.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що у пункті 6.5 кредитного договору № МКМOG100000242 вказано, що детальний опис загальної вартості кредиту зазначений у пунктах 6.2, 7.1 цього договору: сума кредиту, відсотки, винагороди, комісії, неустойки, затрати, збитки. Так, пункт 7.1. кредитного договору передбачає, що позичальнику надаються кредитні кошти шляхом видачі готівки через касу на строк з 29 серпня 2007 року по 27 серпня 2027 року виключно у вигляді непоновлювальної лінії у розмірі 36 000 доларів США на наступні цілі: придбання 2-х кімнатного квартири, а також у розмірі 9000 доларів США на сплату страхових платежів у випадку та порядку, передбачених пунктами 2.1.3, 2.2.7 даного договору, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1,00 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагорода за надання фінансового інструменту у розмірі 2,0 % від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, щомісяця, у період сплати 0,2 % від суми виданого кредиту, відсотки за дострокове погашення кредиту згідно пункту 3.11 цього договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу згідно пункту 6.2. даного договору. Пунктами 3.11, 7.5 кредитного договору передбачено, що при достроковому погашенні кредиту позичальник додатково сплачує банку за користування кредитом 0,00 % від суми кредиту, що погашається достроково. Пунктом 6.4. кредитного договору встановлено, що розмір річної відсоткової ставки дорівнює дванадцяти місячним відсотковим ставкам. Всі види платежів (за винятком кредиту, винагороди за проведення додаткового моніторингу, неустойки), що вносяться позичальником за даним договором, є відсотками в розумінні ЦК України (пункт 6.3. кредитного договору). Пункт 7.4. передбачає, що згідно зі статтею 212 ЦК України при порушенні позичальником зобов'язань по погашенню кредиту, передбачених пунктами 1.1., 2.2.4, 2.3.3. цього договору, позичальник сплачує банку відсотки за користування кредитом у розмірі 2,46 % на місяць, розраховані на суму непогашеної в строк заборгованості за кредитом. Пункт 4.1. кредитного договору передбачає обов'язок позичальника за неналежне виконання будь якого зобов'язання, передбаченого пунктами 2.2.2, 2.2.3 даного договору сплатити пеню в розмірі 0,15 % від суми простроченого платежу, але не менше 1 грн за кожен день прострочення. Пункт 5.4. кредитного договору передбачає штрафну санкцію: при порушенні позичальником строків платежів по будь-якому з грошових зобов'язань, передбачених кредитним договором більше ніж на 30 днів, у зв'язку з чим банк змушений буде звернутись до суду, позичальник зобов'язаний сплатити банку штраф у розмірі 250 грн + 5 % від суми позову (а. с.18-22, т. 1).

У пункті 6.5. кредитного договору № MKMOG200000242 вказано, що детальний опис загальної вартості кредиту зазначений у пунктах 6.2, 7.1 цього Договору: сума кредиту, відсотки, винагороди, комісії, неустойки, затрати, збитки. Так, пункт 7.1. кредитного договору передбачає, що позичальнику надаються кредитні кошти шляхом видачі готівки через касу на строк з 29 серпня 2007 року по 27 серпня 2027 року виключно у вигляді непоновлювальної лінії у розмірі 9000 доларів США на наступні цілі: на початковий внесок, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1,00 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагорода за надання фінансового інструменту у розмірі 2,0 % від суми виданого кредиту в момент надання кредиту, щомісяця, у період сплати 0,2 % від суми виданого кредиту, відсотки за дострокове погашення кредиту згідно з пунктом 3.11 даного договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу згідно з пунктом 6.2. договору. Пунктом 6.4. кредитного договору встановлено, що розмір річної відсоткової ставки дорівнює дванадцяти місячним відсотковим ставкам. Всі види платежів (за винятком кредиту, винагороди за проведення додаткового моніторингу, неустойки), що вносяться позичальником за даним договором, є відсотками в розумінні ЦК України (пункт 6.3. кредитного договору). Пункт 7.4. передбачає, що згідно з статтею 212 ЦК України при порушенні позичальником зобов`язань по погашенню кредиту, передбачених пунктами 1.1., 2.2.4, 2.3.3. цього договору, позичальник сплачує банку відсотки за користування кредитом у розмірі 2,46 % на місяць, розраховані на суму непогашеної у строк заборгованості за кредитом. Пункт 4.1. кредитного договору передбачає обов'язок позичальника за неналежне виконання будь-якого зобов'язання, передбаченого пунктами 2.2.2, 2.2.3 даного договору, сплатити пеню у розмірі 0,15 % від суми простроченого платежу, але не менше 1 грн за кожен день прострочення. Пункт 5.4. кредитного договору передбачає штрафну санкцію: при порушенні позичальником строків платежів по будь-якому з грошових зобов'язань, передбачених кредитним договором більше ніж на 30 днів, у зв'язку з чим банк змушений буде звернутись до суду, позичальник зобов`язаний сплатити банку штраф у розмірі 250 грн. + 5 % від суми позову (а. с. 23-27, т. 1).

Крім того, перед укладенням кредитного договору ОСОБА_1 в анкеті-заяві, підписаній ним власноручно 23 серпня 2007 року, стверджує: «Я ознайомився і згоден з умовами кредитування, які були надані мені у письмовій формі. Своїм підписом я підтверджую факт про надану мені повну інформацію про умови кредитування в ПриватБанку (а також його місцезнаходження), а саме: мету, для якої кредит може бути витрачений: форми його забезпечення, наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями Позичальника: тип відсоткової ставки: суму, на яку кредит може бути виданий: орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема, таких як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо): строк, на який кредит може бути одержаний: варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги: можливість дострокового повернення кредиту та його умови: необхідність здійснення оцінки майна, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється: податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які Позичальник має право, та відомості про те, від кого Позичальник може одержати докладнішу інформацію: переваги та недоліки пропонованих схем кредитування» (а. с.114, т. 2).

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку, що перед укладенням оспорюваного договору ОСОБА_1 був ознайомлений у письмовій формі про: мету кредитування; тип відсоткової ставки; сукупну вартість кредиту; строк, на який одержано кредит; варіанти його повернення, тощо. Волевиявлення учасників було вільним та відповідало їхній внутрішній волі, вказаний договір укладено за ініціативи ОСОБА_1 , при цьому останній свідомо уклав договір на зазначених у ньому умовах, на час його укладення не заявляв додаткових вимог щодо умов спірного договору та в подальшому тривалий час виконував його.

Таким чином, при підписанні кредитного договору ОСОБА_1 погодився з усіма умовами даного правочину і прийняв на себе зобов`язання щодо його виконання. В день підписання оспорюваного правочину позичальник отримав примірник кредитного договору, що дало йому додаткову можливість детально вивчити його умови. Отримані кредитні кошти ОСОБА_1 використав на власний розсуд.

З наведеного вбачається, що доводи касаційної скарги про те, що апеляційним судом під час апеляційного перегляду справи не було враховано положення частини другої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, є безпідставними.

Посилання у касаційній скарзі на те, що як наявність пробілів та не заповнення пункту 7.9 кредитних договорів, так і відсутність графіку погашення кредиту свідчить про порушення його прав, не можуть бути прийняті судом, оскільки умовами кредитних договорів визначені суми, які підлягають сплаті кожного місяця, дати внесення таких платежів та строк користування кредитним коштами й інші передбачені відповідними законами умови, окрім того позивачем не надано доказів заперечення під час підписання кредитних договорів щодо наявності пробілів у вказаному пункті.

Крім того, у разі незгоди з умовами кредитних договорів позичальник мав можливість скористатися своїм правом, визначеним частиною шостою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», відповідно до якої споживач має право протягом 14 календарних днів відкликати свою згоду на укладення договору про надання споживчого кредиту без пояснення причин. Проте ОСОБА_1 таких дій не вчинив.

З наведеного вбачається, що позивач у порушення частини третьої статті 12 та частини першої статті 81 ЦПК України не довів належними та допустимими доказами ті обставини, на які він посилався як на обґрунтування своїх позовних вимог.

Отже, вирішуючи спір, суди апеляційної інстанції з дотриманням вимог статей 263-265, 382 ЦПК України повно, всебічно та об`єктивно з`ясував обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, вірно встановив правовідносини, що склалися між сторонами, й обґрунтовано відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Доводи касаційної скарги не можуть бути підставою для скасування законного обґрунтованого судового рішення, оскільки по своїй суті зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який обґрунтовано їх спростував.

Разом з тим, у силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду Закарпатської області від 15 січня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: Н. Ю. Сакара

О. В. Білоконь

О. М. Осіян