Головна Сервіси для юристів ... База рішень" Протокол " Ухвала КЦС ВП від 06.10.2020 року у справі №607/1579/19 Ухвала КЦС ВП від 06.10.2020 року у справі №607/15...
print
Друк
search Пошук
comment
КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Постанова

Іменем України

04 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 607/1579/19

провадження № 61-13761св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - товариство з обмеженою відповідальністю "Будова-Захід",

третя особа - Байковецька сільська рада Тернопільського району Тернопільської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Будова-Захід", подану директором Стоцьким Андрієм Богдановичем, на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23 жовтня 2019 року у складі судді Сливки Л. М. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 23 липня 2020 року у складі колегії суддів Шевчук Г. М., Бершадської Г. В., Ходорковського М. В.,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду до товариства з обмеженою відповідальністю "Будова-Захід" (далі - ТОВ "Будова-Захід"), третя особа - Байковецька сільська рада Тернопільського району Тернопільської області, з позовом, в якому просив: розірвати договір, укладений 17 лютого 2012 року між ТОВ "Будова-Захід" та

ОСОБА_1 щодо завершення будівництва однокімнатної квартири АДРЕСА_1, проектно-загальною площею

40,90 кв. м, в дев'ятиповерховому житловому будинку, що знаходиться по АДРЕСА_2; стягнути з відповідача на його користь грошові кошти у розмірі 173 959 грн, що складає вартість викупленої житлової площі, а також пеню за прострочення виконання зобов'язання у розмірі 8 637 064,35 грн.

Позов мотивовано тим, що 17 лютого 2012 року між ОСОБА_1 та ТОВ "Будова-Захід" укладено договір, за умовами якого відповідач зобов'язався здійснити (завершити розпочате) будівництво однокімнатної квартири АДРЕСА_1, поверх четвертий, під'їзд шостий проектною загальною площею 40,9 кв. м, 9-типоверхового житлового будинку за адресою:

АДРЕСА_2 закінчення будівництва та здача будинку в експлуатацію визначено ІІ квартал 2014 року.

Позивач свої зобов'язання за договором виконав та сплатив відповідачу кошти в сумі 85 790 грн за невикуплені 17,86 кв. м проектної загальної площі квартири.

Проте відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання, готовність незавершеного будівництва за адресою:

АДРЕСА_2, становить 3%.

Оскільки у даному випадку мало місце уступлення права вимоги за основним договором, то загальною вартістю замовлення за договором слід вважати загальну вартість квадратних метрів квартири, яка складається із суми сплаченої за основним договором - 88 169 грн та суми, сплаченої позивачем відповідачу за спірним договором - 85 790 грн, разом - 173 959 грн.

Вказані обставини є підставою для розірвання укладеного договору та стягнення сплачених за цим договором платежів, а також пеню за прострочення виконання зобов'язання за період із 01 липня 2014 року по 11 січня 2019 року.

У березні 2019 року ТОВ "Будова-Захід" подало зустрічний позов до ОСОБА_1, третя особа Байковецька сільська рада Тернопільського району Тернопільської області, в якому просило розірвати договір, укладений 17 лютого 2012 року між ТОВ "Будова-Захід" та ОСОБА_1, у зв'язку з істотними порушеннями умов договору ОСОБА_1.

Зустрічний позов мотивовано тим, що пунктом 5.9 договору передбачено обов'язок ОСОБА_1 передати ТОВ "Будова-Захід" документи, які підтверджують відступлене право вимоги, а саме: договір, укладений між ним та приватним підприємством "Тернопільська фірма "Будівельник" (далі - ПП "ТФ "Будівельник") та квитанції, які підтверджують оплату. Проте ОСОБА_1 звернувся з вимогою до ТОВ "Будова-Захід" повернути йому оригінал договору, укладеного із ПП "Тернопільська фірма "Будівельник" та квитанцій про оплату коштів.

Згідно акту прийому-передачі відповідні документи позивачу повернуті. ОСОБА_1 повністю не сплатив кошти, які зобов'язаний внести за умовами договору, зокрема, на момент звернення до суду із позовом у ОСОБА_1 наявна заборгованість по оплаті за договором у сумі 8305,58 грн.

ТОВ "Будова-Захід" при укладенні договору із ОСОБА_1 розраховувало отримати регулярні платежі на будівництво, які не отримані, а також розраховувало отримати право вимоги до ПП "ТФ "Будівельник" на суму 88 169 грн, яке наразі є недійсним, оскільки у ТОВ "Будова-Захід" відсутні документи, які підтверджують відступлене право вимоги.

Таким чином, саме ОСОБА_1 порушив істотні умови договору, укладеного із ТОВ "Будова-Захід", що є підставою для розірвання цього правочину.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанції

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23 жовтня 2019 року, залишеним без змін постановою Тернопільського апеляційного суду від 23 липня 2020 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Розірвано договір від 17 лютого 2012 року, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ "Будова-Захід".

Стягнуто з ТОВ "Будова-Захід" на користь ОСОБА_1 сплачені за договором платежі у розмірі 85 790 грн та пеню за прострочення виконання зобов'язання у розмірі 30
000 грн.


У задоволенні іншої частини вимог первісного позову відмовлено.

Стягнуто з ТОВ "Будова-Захід" на користь держави судовий збір в розмірі 1157,90
грн.


У задоволенні зустрічного позову ТОВ "Будова-Захід" до ОСОБА_1 про розірвання договору відмовлено.

Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду мотивовані тим, що ОСОБА_1 належним чином виконав взяті на себе зобов'язання, а ТОВ "Будова-Захід" порушило умови договору щодо обов'язку збудувати та по закінченню будівництва передати позивачу у власність спірну квартиру, що є істотним порушенням договору та підставою для його розірвання зі стягненням пені.

Позивач частково виконав умови спірного договору щодо внесення коштів за об'єкт інвестування, а тому у зв'язку з розірванням спірного договору, позивачу ОСОБА_1 завдано шкоди у розмірі сплачених ним коштів за цим договором в сумі 85 790 грн, які підлягають стягненню з ТОВ "БУДОВА-ЗАХІД".

У зв'язку із невиконанням відповідачем умов укладеного між сторонами договору позивач вправі вимагати стягнення із відповідача пені за кожний день прострочення у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги) в межах строку позовної давності.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив із того, що саме ТОВ "Будова-Захід" істотно порушило умови договору та не виконало зобов'язання.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ТОВ "Будова-Захід" не погодилось з висновками судів попередніх інстанцій в частині задоволення первісного позову, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить змінити судові рішення в частині обґрунтування підстав стягнення коштів в сумі 85 790 грн, визнавши ці кошти як безпідставно набуте майно; скасувати судові рішення в частині стягнення пені у розмірі 30 000 грн.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, а саме застосовано норми права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17, від 22 травня 2018 року у справі №369/6892/15-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 537/4259/15-ц, від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17, від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц, від 29 січня 2019 року у справі № 916/4644/15, від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17, від 25 липня 2019 року у справі №686/19326/15-ц, від 16 жовтня 2019 року у справі № 333/863/15-ц, від 13 листопада 2019 року у справі № 212/2534/16, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17, від 11 грудня 2019 року у справі № 199/4801/16-ц, від 25 березня 2020 року у справі № 537/4259/15-ц.

Суди, задовольняючи вимоги про стягнення пені неправильно застосували норму матеріального права щодо стягнення пені (частина 5 статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів"), не застосовано пункт 22 статті 1, частину 1 статті 10 Закону "Про захист прав споживачів", статтю 547, частину 3 статті 549, частину 2 статті 551, частину 1 статті 614, частину 1 статті 617 ЦК України, які застосовано у аналогічних правовідносинах.

Суди порушили приписи частини 4 статті 263 ЦПК України, не врахували висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладений постановах Верховного Суду від 25 липня 2019 року у справі № 686/19326/15-ц, від 13 листопада 2019 року у справі № 212/2534/16-ц, рішенні Конституційного Суду України від 11 липня 2013 року у справі № 7-рп/2013 справа № 1-12/2013.

Судами вирішено стягнути з відповідача сплачені позивачем кошти в сумі 85 790
грн
, які суд визнав збитками і неправильно застосував пункт 1 частини 2 статті 22 ЦК України, всупереч правовому висновку щодо застосування пункту 1 частини 2 статті 22 ЦК України, викладеному у постанові Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року у справі № 333/863/15-ц.

Судами безпідставно не застосовано положення статті 1212 ЦК України, яку застосовано у аналогічних правовідносинах згідно висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеному у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182гс18) та від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17 (провадження № 14-32цс19).

Під час розгляду і вирішення справи суди не надали належної оцінки доказам і доводам ТОВ "Будова-Захід" щодо пропуску строків позовної давності, не застосували до спірних правовідносин частину 5 статті 261, частину 4 статті 267 ЦК України. Порушили приписи частини 4 статті 263 ЦПК України та не врахували правовий висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладений у постанові Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі № 199/4801/16, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 у справі № 367/6105/16-ц, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц, пункті 138-140 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, пункті 96 постанови Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц.

Суди попередніх інстанцій визнали встановленими ті обставини, що позивач виконав договір, відступив право вимоги. Проте такі висновки суду суперечать обставинам справи та доказам, які знаходяться в матеріалах справи. А саме, квитанції про оплату коштів, листи на адресу позивача підтверджують, що він не дотримувався строків оплати, а також повністю не сплатив усієї суми, адже відбувся перерахунок вартості робіт, а акт прийому - передачі від 28 листопада 2014 року підтверджує, що позивачу повернуті документи, на підставі яких відбулося відступлення права вимоги.

Судами не враховано, що обставини, які сприяли невиконанню або призупиненню будівельних робіт, виникли з вини органу місцевого самоврядування і ТОВ "Будова-Захід" не могло їх передбачити. ТОВ "Будова-Захід" зі своєї сторони вчинило усі необхідні дії для завершення будівництва об'єкту.

Задовольняючи вимоги про стягнення пені та розраховуючи її у розмірі 30 000 грн, судами не застосовано пункт 22 статті 1, частину 1 статті 10 Закону "Про захист прав споживачів", статтю 547, частину 3 статті 549, частину 2 статті 551, частину 1 статті 614, частину 1 статті 617 ЦК України. Оскаржувані рішення у цій частині суперечить правовому висновку, викладеному у постанові Верховного Суду від 25 липня 2019 року у справі № 686/19326/15-п.

Також, судами нараховано пеню у негрошових зобов'язаннях, без застосування статті 549 ЦК України, що суперечить правовому висновку щодо можливості стягнення пені лише у грошових зобов'язаннях, викладеному у постанові Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі № 212/2534/16-ц.

Розірваний договір не є договором підряду, а містить елементи інвестиційного договору та договору відступлення права вимоги. Адже, замовником і підрядником житлового будинку за адресою: АДРЕСА_3, є ТОВ "Будова-Захід". Товариством укладено договір на виготовлення проекту, розроблено проектну документацію, отримано дозвіл на виконання будівельних робіт. ОСОБА_1 не є замовником будівництва, останній не виготовляв проект будівництва квартири чи будинку, а лише платив кошти, тобто він є інвестором.

ОСОБА_1 не доведено, що укладений між сторонами договір спрямований на задоволення особистих потреб споживача.

Суди попередніх інстанцій ухвалили рішення з порушенням норм матеріальногоправа і не застосували норму права з урахуванням висновків, викладених у постанові Верховного Суду від25 липня 2019 року у справі № 686/19326/15-ц, у якій Верховний Суд погодився з висновком апеляційного суду про відмову в позові в частині стягнення пені, якого суд дійшов, проаналізувавши положення Закону України "Про захист прав споживачів", відповідні норми ЦК України та умови інвестиційного договору, та виходив з правової природи інвестиційного договору, з якого не вбачається, що позивач є споживачем, а відповідач є виконавцем, що надає послуги, в розумінні вимог Закону України "Про захист прав споживачів", крім того встановив, що умовами вказаного правочину не передбачено забезпечення виконання зобов'язань за договором неустойкою (пенею) (стаття 547 ЦК України), як не передбачено і стягнення пені за невиконання сторонами зобов'язань за договором.

У ТОВ "Будова-Захід" відсутні невиконані грошові зобов'язання перед ОСОБА_1.

Договір не спрямований на задоволення особистих потреб споживача, а спрямований на інвестування коштів, тому норми Закону України "Про захист прав споживачів" не поширюються на спірні правовідносини.

ТОВ "Будова-Захід" подано докази, які підтверджують відсутність вини щодо вчасного виконання будівельних робіт, адже сам позивач не дотримувався строків плати, інші фізичні особи також не виконали свої обов'язки за договорами, а Байковецькою сільською радою прийнято рішення про поділ земельної ділянки, що створює перешкоди для завершення будівництва. При цьому, ТОВ "Будова-Захід" вчиняє усі належні дії для усунення цих перешкод та виконання будівельних робіт.

Судами не враховано, що саме позивач не виконував свого обов'язку щодо оплати в установлений договором строк, не сплатив усієї суми коштів, і цим створив труднощі для ТОВ "Будова-Захід".

Відзиви на касаційну скаргу іншими учасниками справи суду не подано.

Фактичні обставини, встановлені судами

17 лютого 2012 року між ТОВ "Будова-Захід" та ОСОБА_1 укладено договір, за умовами якого ТОВ "Будова-Захід" зобов'язалося здійснити (завершити розпочате) будівництво однокімнатної квартири АДРЕСА_4.

У пункті 1.2. вказаного договору сторони погодили, що викуплена вартість 23,04 квадратних метрів даної квартири становить 88 169 грн і є незмінною до кінця будівництва. Не викуплені 17,86 кв. м проектної загальної площі квартири у 9-ти поверховому житловому будинку по АДРЕСА_2, становлять 82 995 грн, які необхідно сплатити на протязі 9 місяців (березень - листопад 2012 року) до 07 числа кожного місяця.

У пункті 1.3. договору обумовлено початок будівництва - ІІ квартал 2012 року.

Планове закінчення будівництва та здача 9-ти поверхового житлового будинку в експлуатацію - ІІ квартал 2014 року.

У пункті 2.5. договору сторони домовились про відступлення права вимоги ОСОБА_1 ТОВ "Будова-Захід" (згідно із статтями 512, 513, 514, 515, 516, 517, 518, 519 ЦК України) за договором від 10 березня 2010, укладеним між ОСОБА_1 та ПП "Тернопільська фірма "Будівельник", за умовами якого ОСОБА_1 взяв на себе зобов'язання здійснити дольове інвестування будівництва житлового будинку на АДРЕСА_2, а організація взяла на себе зобов'язання збудувати та по закінченню будівництва передати ОСОБА_1 частину новозбудованих приміщень, а саме квартиру АДРЕСА_1, поверх четвертий, під'їзд шостий, проектною загальною площею 40,90 кв. м, 9-ти поверхового житлового будинку по АДРЕСА_2.

Відповідно до пункту 2.6 договору вартість права вимоги до ПП "Тернопільська фірма "Будівельник", що передається ОСОБА_1 за даним договором ТОВ "Будова-Захід", за домовленістю між останніми становить 232 766,15 грн.

Згідно пункту 5.9 до підписання договору ОСОБА_1 передав, а ТОВ "Будова-Захід" прийняло документи, що підтверджують відступлене право вимоги ТОВ "Будова-Захід" до організації за основним договором, а саме: договір від 10 березня 2010 року та квитанції. Зазначені підтверджуючі документи передаються згідно акту прийому-передачі.

Відповідно до пункту 2.1 договору ТОВ "Будова-Захід" зобов'язалося забезпечити належне виконання умов договору та покладених обов'язків; передати ОСОБА_1 квадратні метри незавершеної будівництвом квартири 9-ти поверхового житлового будинку по АДРЕСА_2, з врахуванням повної оплати за викуплені квадратні метри площі квартири, які сплачені, згідно платіжних документів, ПП "ТФ "Будівельник"; завершити виконання всіх будівель-монтажних робіт, включаючи цементну стяжку під підлогу, штукатурку стін (крім стель), пластикові вікна, вхідні двері, лічильники електроенергії, води, газу, ліфт, та забезпечити якість будівельно-монтажних робіт, відповідно до ДБН України; після здачі будинку в експлуатацію видати ОСОБА_1 всі необхідні документи для оформлення права власності на вказану в договорі квартиру.

ОСОБА_1 оплатив відповідачу ТОВ "Будова-Захід" грошові кошти на загальну суму 85
790 грн
, тобто виконав умови договору в частині оплати вартості невикуплених 17,86 кв. м проектної загальної площі квартири.

Пунктом 3.1 договору обумовлено, що у випадку невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань, сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством України.

Розірвання договору можливе з ініціативи сторін договору. Сторона-2 (ОСОБА_1) може достроково розірвати договір з власної ініціативи не пізніше ніж за 2 місяці до терміну здачі об'єкту в експлуатацію, попередивши про це іншу сторону рекомендованим листом, яка протягом 10 календарних днів з моменту отримання повідомлення надсилає відповідь з визначеними умовами взаєморозрахунків та після укладення відповідного договору на квартиру, яка є предметом договору із іншою стороною, повертає стороні внесену нею частину коштів за вирахуванням витрат, понесених стороною на тримання готівки в установі банку без її індексації (пункт
4.2 договору).

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, сформованої 24 липня 2017 року, готовність незавершеного будівництва за адресою: АДРЕСА_2, становить 3 %.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частини 2 статті 389 ЦПК України.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Рішення судів попередніх інстанцій оскаржуються відповідачем виключно в частині обґрунтування підстав стягнення коштів в сумі 85 790 грн та визнання цих коштів безпідставно набутим майном, а також в частині стягнення пені в сумі 30 000 грн, у зв'язку з чим, Верховний Суд переглядає оскаржувані судові рішення у касаційному порядку на предмет законності і обґрунтованості саме у цій частині та в межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Щодо розірвання договору та стягнення коштів

Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку, зобов'язання виникають з підстав, встановлених Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України.

Відповідно до частини 1 статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог частини 1 статті 526 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У справі, яка переглядається установлено, що відповідно до вимог укладеного інвестиційного договору позивач виконав зобов'язання та сплатив вартість об'єкта інвестування у встановлений строк, що підтверджується матеріалами справи, а відповідач свої зобов'язання не виконав.

За змістом частини 1 статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини 1 статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Статями 627, 629 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Статями 627, 629 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 2 статті 651 ЦК України встановлено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Під час вирішення питання про оцінку істотності порушення стороною договору, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору, а також установити, чи є справді істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати.

Підставою для розірвання договору стало те, що позивачем належним чином виконано взяті на себе зобов'язання за спірним договором, а ТОВ "Будова-Захід" було допущено порушення умов договору щодо обов'язку збудувати та по закінченні будівництва передати позивачу у власність спірні квартири, що є істотним порушенням договору та підставою для його розірвання.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, встановив істотне порушення відповідачем умов спірного договору, внаслідок чого позивач значною мірою позбавляється того, на що міг розраховувати за такими договором, а саме - отримання завершеної будівництвом квартири в 9-типоверховому житловому будинку за адресою: АДРЕСА_2.

Відповідно до частини 5 статті 653 ЦК України, якщо договір змінений або розірваний у зв'язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору.

Цією нормою права передбачено відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору.

За змістом статей 525, 526, 530, 614, 615 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, при чому зобов'язання має виконуватися належним чином і у встановлений строк відповідно до умов договору. Особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.

Установивши, що ОСОБА_1 виконав умови договору, сплатив обумовлену у ньому суму своєчасно і в повному обсязі, а ТОВ "Будова-Захід" допустило істотне порушення умов договору і не забезпечило отримання позивачем завершеної будівництвом квартири, чим позбавило його права розраховувати на закінчення будівництва і отримання житла за внесенні кошти, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення з ТОВ "Будова-Захід" на користь позивача суми, сплачених ним внесків.

Схожих за змістом висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 04 грудня 2019 року у справі № 607/5403/18, від 09 вересня 2020 року у справі № 607/1585/19, від 30 грудня 2020 року у справі №607/5404/18 (провадження №61-18654св19).

Доводи касаційної скарги про необхідність зміни рішень судів попередніх інстанцій в частині обґрунтування підстав стягнення коштів в сумі 85 790 грн та визнання цих коштів безпідставно набутим відповідачем майном, за положеннями статті 1212 ЦК України, є необґрунтованими, оскільки позивач не заявляв позов з цих підстав і такими обставинами вимоги не обґрунтовував.

Крім того, договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини 1 статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов'язання повернути майно потерпілому.

У зв'язку з наведеним, є необґрунтованими посилання у касаційній скарзі на пункт 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19), у якому зазначено, що саме на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

У справі, яка переглядається судами не установлено обставин, які б свідчили, що предметом регулювання правовідносин, які виникли між сторонами та на носять договірний характер, є положення статті 1212 ЦК України.

Колегія суддів не приймає до уваги посилання у касаційній скарзі на неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування положень статті 1212 ЦК України, викладених у постанові Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі №537/4259/15 (провадження №61-592св20), а також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182гс18) та від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17 (провадження № 14-32цс19), оскільки правовідносини у цих справах не є подібними зі справою, яка переглядається, у них встановлені інші фактичні обставини, підстави звернення до суду є різними, а також наявне інше нормативно-правове регулювання правовідносин.

Так, у справі №537/4259/15 (провадження №61-592св20) договір про пайову участь у будівництві жилого будинку було достроково розірвано за обумовленими у договорі умовами, у зв'язку з чим, за доводами позивача, відповідач зобов'язаний був повернути кошти. Тобто даний спір стосувався стягнення коштів у зв'язку з одностороннім припиненням договору відповідно до обумовлених у ньому умов про дострокове розірвання. У вказаній постанові Верховного Суду від 25 березня 2020 року зазначено, що за пунктом 3 частини 3 статті 1212 ЦК України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні, якщо сторона яка вчинила виконання, проте не отримала зустрічного надання в обсязі, який відповідає переданому майну (сплаченим коштам) і згодом відмовилася від договору, то вона може вимагати від сторони, яка порушила договір і не здійснила зустрічне надання, повернення майна (коштів) на підставі пункту 3 частини 3 статті 1212 ЦК України. У цій справі, суд не дослідив наявні докази та дійшов передчасного висновку про відмову у позові про стягнення коштів на підставі статті 1212 ЦК України, що стало підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Проте, у справі, яка переглядається, суди керувались положеннями статті 651 ЦК України (підстави для зміни або розірвання договору) та статті 653 ЦК України (правові наслідки зміни або розірвання договору), частиною п'ятою, якої передбачено, що якщо договір змінений або розірваний у зв'язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору.

У справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182гс18) вирішено спір про стягнення безпідставно збережених коштів орендної плати - відповідач не уклав договір оренди земельної ділянки, на якій розташоване належне йому майно та не сплачував орендну плату за її користування. У справі № 320/5877/17 (провадження № 14-32цс19) вирішено спір про стягнення з відповідача збитків у вигляді неодержаного доходу, завданих внаслідок протиправної поведінки відповідача, який фактично користувався земельними ділянками без достатніх правових підстав, хоча з часу виникнення права власності на об'єкти нерухомості у нього виник обов'язок укласти договори оренди відповідних земельних ділянок, який не був виконаний.

За таких же підстав, колегія суддів відхиляє посилання у касаційній скарзі на постанову Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року у справі № 333/863/15-ц (провадження №61-31771св18), зокрема щодо застосування положень пункту 1 частини 2 статті 22 ЦК України, оскільки у цій справі інші підстави звернення до суду та встановлені інші фактичні обставини, у порівнянні зі справою, яка переглядається. У справі № 333/863/15-ц (провадження №61-31771св18) позивачем не доведена фактична наявність підстав для односторонньої відмови від договору підряду - для його розірвання на вимогу замовника (частина 2 статті 849 ЦК України), а також не доведено усіх складових цивільно-правової відповідальності для відшкодування шкоди, в тому числі позивачем не надано доказів на підтвердження якості виконаних відповідачем робіт, встановлення причин виникнення недоліків робіт.

Щодо стягнення пені

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (частина 1 статті 549 ЦК України).

Відповідно до положень частини 5 статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.

Установивши, що ОСОБА_1 виконав умови договору, повністю вніс обумовлену в договорі суму, а ТОВ "Будова-Захід" допустило істотне порушення умов договору і не забезпечило отримання позивачем завершеної будівництвом квартири, на час розгляду справи готовність незавершеного будівництва становить 3%, при тому, що планове завершення будівництва встановлено - ІІ квартал 2014 року, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку, що позивач вправі вимагати стягнення з відповідача пені у розмірі, встановленому частиною 5 статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" в межах річного строку позовної давності (частина 2 статті 258 ЦК України). При цьому, при розрахунку суми пені судом застосовано положення частини 3 статті 551 ЦК України.

Доводи касаційної скарги, що спірні правовідносини регулюються положеннями Закону України "Про інвестиційну діяльність" і на них не поширюються норми Закону України "Про захист прав споживачів", є необґрунтованими, оскільки у справі встановлено, що договір, який укладений між позивачем і ТОВ "Будова-Захід" був спрямований на продовження виконання домовленостей щодо будівництва квартири, які існували між ОСОБА_1 і ПП "ТФ "Будівельник". За змістом укладеного сторонами договору ТОВ "Будова-Захід" зобов'язалось завершити будівництво однокімнатної квартири загальною площею 40,90 кв. м в 9-ти поверховому будинку будівельною компанією (виробником).

За характером ці правовідносини подібні до положень статті 875 ЦК України (договір будівельного підряду), а отже, з урахуванням установлених у цій справі обставин, суди правильно виходили з того, що правовідносини між будівельною компанією (виробником) ТОВ "Будова-Захід", вид діяльності якого є будівництво житлових і нежитлових будівель, і позивачем, як споживачем (замовником), слід кваліфікувати у цій справі, як угоду про послугу - будівництво житла.

Колегія суддів не приймає до уваги доводи касаційної скарги щодо неправильного застосування судами норм матеріального права при стягненні пені у зв'язку з неврахуванням висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 25 липня 2019 року у справі № 686/19326/15-ц (провадження №61-28411св18), від 13 листопада 2019 року у справі № 212/2534/16-ц (провадження №61-30045св18), оскільки правовідносини у цих справах не є подібними зі справою, яка переглядається, у них встановлені різні фактичні обставини, підстави звернення до суду, а також наявне інше нормативно-правове регулювання правовідносин.

Так, у справі № 212/2534/16-ц (провадження №61-30045св18) вирішено спір про стягнення зі страхової компанії страхового відшкодування, за пошкоджений у ДТП автомобіль, інфляційного збільшення суми боргу, 3% річних та пені за порушення виконання грошового виконання, а також відшкодування моральної шкоди. Тобто правовідносини виникли із договору страхування транспортного засобу.

У справі № 686/19326/15-ц (провадження №61-28411св18) вирішено спір щодо визнання неправомірними дій відповідача щодо односторонньої зміни умов інвестиційного договору, зобов'язання внести зміни в інвестиційний договір, надання довідки про сплату повної вартості об'єкта інвестування квартири, акт прийому-передачі квартири, витягу з реєстру власників квартир, стягнення витрат на придбання газового котла та пені за прострочення виконання зобов'язання. У вказаній справі Верховний Суд погодився з висновком апеляційного суду про відмову у задоволенні вимог про стягнення пені, з урахуванням положень Закону України "Про захист прав споживачів", норми ЦК України та умов інвестиційного договору, з якого не вбачалось, що позивач є споживачем, а відповідач є виконавцем, що надає послуги, в розумінні вимог Закону України "Про захист прав споживачів", а також умовами вказаного правочину не передбачено забезпечення виконання зобов'язань за договором неустойкою (пенею) (стаття 547 ЦК України), як не передбачено і стягнення пені за невиконання сторонами зобов'язань за договором.

Проте, у справі, яка переглядається, судами попередніх інстанцій на підставі належної оцінки і кваліфікації характеру договірних правовідносин, що виникли між сторонами, установлено наявність підстав для стягнення пені, відповідно до положень Закону України "Про захист прав споживачів", і доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Щодо строку позовної давності

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно зі статтею 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Відповідно до частини 5 статті 261 ЦК України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Встановлено, що у п. 5.1 Договору сторони погодили, що договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до моменту повного виконання сторонами своїх зобов'язань за договором.

Частиною 1 статті 264 ЦПК України визначено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується (ч. 3 ст. 264 ЦК України).

Статтею 264 ЦК України визначено випадки переривання строку позовної давності.

Зокрема, частина перша вказаної статті передбачає, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Частиною ж третьою цієї статті передбачено, що після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Установивши, що відповідач вчиняв дії, які свідчать про переривання позовної давності, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, правильно виходив з того, що позивач, звертаючись до суду з цим позовом, не пропустив строк позовної давності.

Крім того, з урахуванням пункту 5.1 договору, у якому сторони погодили, що договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до моменту повного виконання сторонами своїх зобов'язань за договором, та виходячи з того, що відповідач умов договору та своїх зобов'язань не виконав, то строк виконання зобов'язання не закінчився, а отже доводи касаційної скарги, що ОСОБА_1 пропустив строк позовної давності є безпідставними.

Колегія суддів не приймає до уваги доводи касаційної скарги про неврахування судами висновків, викладених в постанові Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі № 199/4801/16-ц, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц, постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц, пункті 138-140 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, пункті 96 постанови Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, оскільки ухвалені у справі рішення, з урахуванням встановлених у цій справі обставин щодо переривання строку позовної давності та умов укладеного між сторонами договору щодо виконання зобов'язань, вказаним висновкам щодо строку позовної давності не суперечать.

Крім того, наведені постанови Верховного Суду, прийняті у справах, у яких містяться різні фактичні обставини, зокрема щодо пропуску строку позовної давності, встановлення початку його перебігу, у порівнянні зі справою, яка переглядається.

Таким чином, підстави, за яких відкрито касаційне провадження не підтвердились.

За своїм змістом усі доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з наданою судами попередніх інстанцій оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, спрямовані на необхідність переоцінки цих доказів і обставин, в тому контексті, який на думку відповідача свідчить про відсутність підстав для стягнення пені. Проте такі доводи і обставини були перевірені і спростовані судами під час розгляду справи з посиланням на належні докази.

Вказані доводи не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки у справі, яка переглядається, судами надано належну оцінку всім наданим сторонами доказам, до переоцінки яких, в силу приписів статті 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції вдаватись не може з тих підстав, що встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вмотивованості висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів попередніх інстанцій.

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Будова-Захід" залишити без задоволення.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23 жовтня 2019 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 23 липня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. С. Висоцька

А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко
logo

Юридичні застереження

Protocol.ua є власником авторських прав на інформацію, розміщену на веб - сторінках даного ресурсу, якщо не вказано інше. Під інформацією розуміються тексти, коментарі, статті, фотозображення, малюнки, ящик-шота, скани, відео, аудіо, інші матеріали. При використанні матеріалів, розміщених на веб - сторінках «Протокол» наявність гіперпосилання відкритого для індексації пошуковими системами на protocol.ua обов`язкове. Під використанням розуміється копіювання, адаптація, рерайтинг, модифікація тощо.

Повний текст