Постанова

Іменем України

03 жовтня 2018 року

м. Київ

справа № 161/16785/15-ц

провадження № 61-36059св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., КратаВ.І.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_3,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_4,

третя особа - Служба у справах дітей Луцької міської ради,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_3 на постанову апеляційного суду Волинської області від 31 травня 2018 року у складі колегії суддів: Здрилюк О. І., Осіпука В. В., Карпук А. К.,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, мотивуючи вимоги тим, що з 24 листопада 2002 року до 11 листопада 2014 року перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4, від якого народилося двоє дітей: ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2.

На початку липня 2014 року відповідач, нікому не повідомивши, зібрала всі свої речі та переїхала проживати до міста Луцька. Через деякий час він разом із дітьми переїхав проживати також на АДРЕСА_1 до квартири своїх батьків.

За час проживання дітей окремо від матері вона взагалі не цікавилася їх життям та здоров'ям, не навідувала, вихованням та доглядом за дітьми займався лише він сам та допомагали його батьки.

За період навчання дітей у місті Луцьку у середній загальноосвітній школі № 5 відповідач приходила декілька разів, але такі відвідування негативно впливали на психіку дітей, оскільки закінчувалися сварками, нервовими розладами та погіршенням стану здоров'я у дітей. Навчальний процес у дітей контролює він сам та систематично відвідує школу. Причиною небажання дітей спілкуватися із матір'ю є її психологічна неврівноваженість.

Після розірвання шлюбу діти залишилася проживати з ним, їм створені всі умови для нормального проживання та виховання, діти забезпеченні усім необхідним.

Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_3 просив визначити місце проживання синів із ним.

У березні 2017 року ОСОБА_4 подала зустрічний позов про визначення місця проживання дітей з нею, мотивуючи його тим, що перебуваючи у шлюбі та проживаючи у місті Києві, спільне життя з ОСОБА_3 стало нестерпним, останній влаштовував сварки, принижував її і вона змушена була без дітей переїхати у власну квартиру АДРЕСА_2.

У подальшому ОСОБА_3 без її згоди відвіз синів для проживання до своїх батьків у квартиру АДРЕСА_1, після чого на деякий час передав їй для проживання сина ОСОБА_7, якого згодом повторно відібрав.

ОСОБА_3 та його батьки чинять перешкоди у виконанні нею батьківських обов'язків. Така їх поведінка призвела до того, що діти не бажають із нею зустрічатись та спілкуватися, отримувати від неї матеріальну допомогу. Перешкодами у вихованні синів батько позбавляє їх материнської турботи, а своєю грубістю нав'язує зневажливе ставлення до суспільства, що негативно впливає на їх соціальний і духовний розвиток.

Діти проживають тривалий період у місті Луцьку без реєстрації, чим позбавленні юридичного права захисту своїх житлових прав.

Вона у власності має квартиру, у якій створені умови для проживання дітей.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 13 лютого 2018 року позов ОСОБА_3 задоволено.

Визначено місце проживання дітей ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2 року, народження з батьком ОСОБА_3

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 243,60 грн судових витрат.

У зустрічному позові ОСОБА_4 відмовлено.

Задовольняючи первісний позов ОСОБА_3 та відмовляючи у зустрічному позові ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив із того, що проживання дітей із батьком буде відповідати їх інтересам, оскільки вони на теперішній час проживають із ним і роль батька у вихованні дітей займає значну частину. Він працевлаштований, отримує заробітну плату, а тому може забезпечити дітей усім необхідним. Відповідач не надала суду належних доказів про її можливість у достатній мірі забезпечувати дітей усім необхідним. Також судом взято до уваги висновок Служби у справах дітей щодо доцільності проживання дітей із батьком з урахуванням поведінки матері з дітьми, їх прихильності до батька та небажання проживати з матір'ю.

Постановою апеляційного суду Волинської області від 31 травня 2018 року рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 13 лютого 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні первісного позову ОСОБА_3 відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_4 задоволено.

Визначено місце проживання дітей ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, з матір'ю ОСОБА_4

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 2 647,68 грн понесених судових витрат.

Апеляційний суд при вирішенні спору врахував висновок Служби у справах дітей Луцької міської ради від 12 вересня 2017 року, у якому зазначено, що син ОСОБА_6 має більше прихильності до матері, та дійшовши висновку про неможливість окремого проживання обох братів, з метою захисту прав ОСОБА_3, вважав за необхідне обох дітей залишити проживати з матір'ю.

ОСОБА_3 подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права, неврахування практики Європейського суду з прав людини у подібних справах, а також порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга аргументована тим, що суд неповно дослідив обставини справи, не надав їм належної правової оцінки, у зв'язку з чим дійшов помилкових висновків при вирішенні спору.

Зокрема, зазначав, що суд не врахував думку неповнолітнього ОСОБА_3, 2003 року народження, який, використавши своє право, встановлене частиною третьою статті 160 СК України, висловив бажання проживати з батьком та братом ОСОБА_6.

Крім того, суд не заслухав думку неповнолітнього ОСОБА_6, який здатний сформулювати свої погляди щодо вирішення питання свого проживання.

ОСОБА_4 подала відзив на касаційну скаргу, у якому просить залишити без змін оскаржуване судові рішення як таке, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, посилаючись на те, що суд всебічно, повно, об'єктивно дослідив обставини справи та дійшов обґрунтованого висновку про визначення місця проживання дітей разом із матір'ю.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Зазначеним вимогам закону судове рішення апеляційного суду не відповідає.

Задовольняючи первісний позов ОСОБА_3 та відмовляючи у зустрічному позові ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив із того, що проживання дітей із батьком буде відповідати їх інтересам, оскільки вони на теперішній час проживають із ним і роль батька у вихованні дітей займає значну частину.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та визначаючи місце проживання неповнолітніх синів сторін разом із матір'ю, виходив із неможливості проживання дітей з батьком з урахуванням особливостей його роботи, наявності встановлених законом підстав для проживання дітей саме з матір'ю, та вважав, що такий спосіб визначення місця проживання буде відповідати якнайкращим їх інтересам.

Проте з таким висновком апеляційного суду повністю погодитись не можна.

Встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі з 24 листопада 2002 року, який розірвано рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11 листопада 2014 року.

Від шлюбу у сторін народилося двоє синів: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2.

З липня 2014 року ОСОБА_4 переїхала проживати у власну квартиру АДРЕСА_2, а ОСОБА_3 - у належну на праві власності його батькам квартиру АДРЕСА_1

Відповідно до акта обстеження умов проживання разом із ОСОБА_3 проживають його діти - ОСОБА_3 та ОСОБА_6, а також ОСОБА_5 (дід), ОСОБА_8 (баба) та ОСОБА_9 (дядько дітей). Для дітей створені належні умови для навчання та відпочинку.

Згідно з інформацією, наданою Луцькою середньою загальноосвітньою школою № 5, ОСОБА_3 навчається у Луцькій спеціалізованій школі І-ІІІ ступенів № 5 Луцької міської ради Волинської області з 01 вересня 2014 року. Вихованням дитини займається батько ОСОБА_3

Мати ОСОБА_4 за І семестр 2014-2015 навчального року відвідала школу три рази, під час цих зустрічей дитина уникала будь-якого спілкування з нею.

Відповідно до психолого-педагогічної характеристики, наданою Луцькою середньою загальноосвітньою школою № 5, ОСОБА_6 не сприймає матір, відвідує корекційні заняття з психологом, які стосуються взаємовідносин із батьками.

Відповідно до довідок про стан здоров'я дітей, наданих комунальним закладом «Луцька міська дитяча поліклініка», ОСОБА_3 та ОСОБА_6 неодноразово зверталися до медичного закладу, основною причиною звернення була необхідність огляду та призначення лікування неврологом, а також консультація психіатра.

Згідно з рішенням виконавчого комітету Луцької міської ради від 23 вересня 2016 року № 598-1 визначено способи участі ОСОБА_4 у вихованні та спілкуванні з дітьми: щосуботи з 16 год. 30 хв. до 20 год. 00 хв., щопонеділка з 13 год. 00 хв. до 17 год. 00 хв. та визначено дні спільного відпочинку з дітьми - у святкові дні.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев'ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до частини четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.

Тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов'язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.

Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року). При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).

Аналіз наведених норм права, зокрема й практики Європейського суду з прав людини, дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини (враховуючи, при цьому, сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо) та балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини й обов'язком батьків діяти в її інтересах.

У статті 12 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року встановлено, що держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю. 3 цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що торкається дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства.

У вітчизняному законодавстві також закріплені відповідні положення щодо забезпечення права дитини на власну думку.

Відповідно до частин першої та другої статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками спору щодо її місця проживання.

Тлумачення частини другої статті 171 СК України свідчить, що вона закріплює випадки, коли думка дитини має бути вислухана обов'язково. До таких випадків, у тому числі, належить і вирішення спору між батьками, іншими особами щодо її виховання (стаття 159 СК України); вирішення спору між батьками, іншими особами щодо її місця проживання (стаття 161 СК України).

Проте апеляційний суд не перевірив наявність або відсутність підстав для застосування статті 161 СК України і визначення місця проживання дітей крізь призму врахування найкращих інтересів дитини та з'ясування особистої думки дитини.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та визначаючи місце проживання дітей з матір'ю, суд апеляційної інстанції не надав оцінки та не врахував думку заслуханого в судовому засіданні неповнолітнього ОСОБА_3, 2003 рокународження, який висловив своє бажання проживати з батьком ОСОБА_3 та братом ОСОБА_6, а також не заслухав думку останнього.

Про необхідність заслуховування думки дітей, які досягли певного віку, та її врахування при вирішенні спорів про відібрання дітей зазначено, зокрема, у рішенні ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року «Савіни проти України» (заява 39948/06). У параграфі 59 цього рішення вказано, що суд також зауважує, що на жодному етапі провадження у справі судді не заслуховували дітей.

Крім того, пославшись на те, що батько дітей ОСОБА_3 з моменту подання ним позовної заяви і на цей час з підстав своєї зайнятості по роботі в організаціях, які знаходяться у місті Києві, фактично у місті Луцьку постійно не проживає, суд не надав оцінки іншим обставинам, які мають значення при забезпеченні якнайкращих інтересів дитини, не взяв до уваги тривалий час проживання дітей разом із батьком, не з'ясував чи не відобразиться зміна місця та умов проживання на них.

Тобто апеляційний суд не встановив усіх фактичних обставин, від яких залежить правильне вирішення справи, не надав оцінку всім зібраним у справі доказам, допустив порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, тому судове рішення апеляційного суду підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 141, 400, 416, 417 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Постанову апеляційного суду Волинської області від 31 травня 2018 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді:Н. О. Антоненко В. І. Журавель В. М. Коротун В. І. Крат