Постанова

Іменем України

03 травня 2023 року

м. Київ

справа № 274/1020/17

провадження № 61-18210св21

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),

Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Альфа-Банк»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Житомирського апеляційного суду від 04 жовтня 2021 року у складі колегії суддів: Микитюк О. Ю.,

Борисюка Р. М., Григорусь Н. Й.,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2017 року Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» (далі - ПАТ «Укрсоцбанк»), правонаступником якого є Акціонерне товариство «Альфа -Банк» (далі - АТ «Альфа-Банк»), звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Позовні вимоги обґрунтовувало тим, що 18 грудня 2006 року Акціонерно-комерційний банк соціального розвитку «Укрсоцбанк», найменування його змінено на ПАТ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № 286/25-406, за умовами якого банк надав позичальнику 100 000,00 грн зі сплатою 18 % річних за користування кредитними коштами з поверненням грошових коштів відповідно до погодженого графіка та кінцевим терміном повернення грошових коштів до 17 грудня 2021 року на умовах визначених договором.

У забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором банк та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 і ОСОБА_3 18 грудня 2006 року уклали договір іпотеки, за яким передали банку в іпотеку квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Указувало, що ОСОБА_1 умови договору не виконує та станом на

27 січня 2017 року має прострочену заборгованість, яка включає: заборгованість за кредитом - 89 999,92 грн; заборгованість за процентами - 165 657,94 грн; інфляційні втрати за кредитом - 11 520,00 грн; інфляційні втрати за процентами - 19 963,31 грн.

На погашення вказаної заборгованості за договором кредиту № 286/25-406 від 18 грудня 2006 року, яка складає 287 141,17 грн, ПАТ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк», просив суд звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру, що знаходиться за адресою:

АДРЕСА_1 , шляхом проведення прилюдних торгів згідно із Законом України «Про виконавче провадження» за початковою ціною на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області

від 03 березня 2021 року у складі судді Хуторної І. Ю. у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що останній платіж за тілом кредиту ОСОБА_1 здійснила 11 червня 2008 року та у розрахунку заборгованості відображено прострочення заборгованості, починаючи із

11 липня 2008 року. Таким чином, на підставі пункту 4.4 кредитного договору строк користування ОСОБА_1 кредитом припинився достроково 16 липня 2008 року та у ОСОБА_1 , починаючи із 17 липня 2008 року виник обов`язок перед банком повернути банку всю суму кредиту.

Отже трирічний строк позовної давності щодо пред`явлення банком вимоги про повернення боргу за кредитом та нарахованими до 16 липня

2008 року процентами сплив 17 липня 2011 року. Докази про переривання строку позовної давності до позову не долучено.

Таким чином, звернувшись із цим позовом до суду у березні 2017 року, банк пропустив строк позовної давності щодо вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення боргу за кредитом та процентів, нарахованих у межах строку кредитування.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Житомирського апеляційного суду від 04 жовтня 2021 року апеляційну скаргу АТ «Альфа-Банк» задоволено частково. Скасовано рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 03 березня 2021 року і ухвалено нове судове рішення про часткове задоволення позову. Звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_2 , шляхом проведення прилюдних торгів згідно Закону України «Про виконавче провадження» за початковою ціною на підставі оцінки проведеної суб`єктом оціночної діяльності на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій у рахунок погашення заборгованості у розмірі 124 341,64 грн за договором кредиту від 18 грудня 2006 року № 286/25-406.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що, мотивуючи висновок про безпідставність позову спливом 17 січня 2011 року строку позовної давності та відсутністю заборгованості, і обґрунтовуючи такий висновок змістом пункту 4.4. кредитного договору, суд першої інстанції, в порушення вимог статті 89 ЦПК України, не взяв до уваги, що дія цього пункту пов`язана із наявністю обставин, визначених пунктами 3.3.2-3.3.15 кредитного договору, і не встановив жодної такої обставини.

Оскільки банк звернувся до суду 17 березня 2017 року, в межах строку позовної давності знаходяться платежі, нараховані після 17 березня

2014 року і до 17 грудня 2021 року в сумі 51 917, 18 грн, а також нараховані на них відсотки за ставкою 18 % річних у сумі 72 424,46 грн, а всього в розмірі 124 341, 64 грн.

Інфляційні втрати, обчислені станом на 27 січня 2017 року, не є складовою частиною заборгованості, оскільки нараховані до настання зміненого банком строку виконання основного зобов`язання - 17 березня 2017 року.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У листопаді 2021 року до Верховного Суду засобами поштового зв`язку ОСОБА_1 подала касаційну скаргу на постанову Житомирського апеляційного суду від 04 жовтня 2021 року, у якій просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, вказує, що суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційну скаргу мотивовано тим, щозвернувшись із цим позовом до суду у березні 2017 року, банк пропустив строк позовної давності щодо вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення боргу за кредитом та процентів, нарахованих у межах строку кредитування, оскільки на підставі пункту 4.4 кредитного договору строк користування ОСОБА_1 кредитом припинився достроково 16 липня 2008 року та у ОСОБА_1 , починаючи із 17 липня 2008 року виник обов`язок перед банком повернути банку всю суму кредиту.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 21 січня 2022 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її з суду першої інстанції. Зупинено виконання постанови Житомирського апеляційного суду від 04 жовтня

2021 року до закінчення перегляду в касаційному порядку.

У червні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 04 квітня 2023 року справу № 274/1020/17 призначено до судового розгляду.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У лютому 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив АТ «Альфа-Банк» на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому воно просило зазначену касаційну скаргу залишити без задоволення.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

18 грудня 2006 року Акціонерно-комерційний банк соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк», та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 286/25-406, за умовами якого банк надав позичальнику 100 000,00 грн зі сплатою 18 % річних за користування кредитними коштами. Сторони погодили графік повернення кредитних коштів, відповідно до якого ОСОБА_1 зобов`язана щомісячно до 10 числа вносити банку на погашення кредиту 555,56 грн. Кінцевим терміном повернення грошових коштів сторони визначили 17 грудня 2021 року.

Відповідно до пункту 4.4. кредитного договору № 286/25-406 у випадку невиконання позичальником зобов`язань, визначених пунктами 3.3.2-3.3.15 цього договору протягом більше п`яти днів, термін надання кредиту вважається таким, що закінчився та позичальник зобов`язаний погасити кредит та сплатити відсотки за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції.

На забезпечення виконання умов кредитного договору від 18 грудня

2006 року № 286/25-406 Акціонерно-комерційний банк соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 18 грудня 2006 року уклали договір іпотеки, за яким іпотекодавці передали банку в іпотеку квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , вартість предмету іпотеки визначена сторонами у розмірі 140 000,00 грн (а. с. 15, т. 1).

Іпотечним договором передбачено право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду, зокрема, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження (пункти 4.5.1, 4.6.2. іпотечного договору).

17 лютого 2017 року банк направив відповідачам письмову вимогу про повернення кредиту в розмірі 89 999,92 грн, відсотків 165 657,94 грн, інфляційних втрат за кредитом і відсотками станом на 27 січня 2017 року і сплату штрафних санкцій у тридятиденний строк з дня направлення вимоги (а. с. 22, т. 1).

Із розрахунку заборгованості долученої банком до позовної заяви вбачається, що станом на 27 січня 2017 року нарахована заборгованість, яка включає: заборгованість за кредитом 89 999,92 грн; заборгованість за процентами 165 657,94 грн; інфляційні втрати за кредитом 11 520,00 грн; інфляційні втрати за процентами 19 963,31 грн.

Востаннє грошові кошти на погашення заборгованості за кредитом були внесені 11 червня 2008 року. У подальшому ОСОБА_1 умови кредитного договору не виконувала (а. с. 24-26, т. 1).

У судовому засіданні 16 лютого 2021 року представник відповідачів заявив про застосування позовної давності (а. с. 24, т. 2).

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

За змістом статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною першою статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а при відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит і сплатити проценти.

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.

У частині першій статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до частини першої статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Встановлено, що представником ОСОБА_2 та ОСОБА_1 -

ОСОБА_4 до суду першої інстанції заявлено про пропуск банком строку позовної давності (а. с. 24, т. 2).

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Статтею 257 ЦК України визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Разом із тим, положеннями статті 258 ЦК України передбачено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Встановлено, що відповідно до 4.4. кредитного договору № 286/25-406 у випадку невиконання позичальником зобов`язань, визначених пунктами 3.3.2-3.3.15 цього договору протягом більше п`яти днів, термін надання кредиту вважається таким, що закінчився та позичальник зобов`язаний погасити кредит та сплатити відсотки за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції.

Таким чином, сторони кредитних правовідносин врегулювали у договорі питання дострокового повернення коштів, тобто зміни строку виконання основного зобов`язання, та визначили умови такого повернення коштів.

Суд першої інстанції встановив, що останній платіж за кредитом

ОСОБА_1 здійснила 11 червня 2008 року, у розрахунку заборгованості відображено прострочення ОСОБА_1 заборгованості, починаючи із

11 липня 2008 року, а тому, враховуючи правила, визначені

пунктом 4.3 договору, строк користування кредитом вважається таким, що сплив через п`ять днів, тобто з 16 липня 2008 року.

За вказаних обставин, правильним є висновок суду першої інстанції про те, що оскільки строк виконання основного зобов`язання було змінено на

16 липня 2008 року, то саме з цього моменту в позивача виникло право на звернення до суду щодо захисту своїх порушених прав, однак банк звернувся до суду із зазначеним позовом лише у березні 2017 року, тобто з пропуском позовної давності, що є підставою відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України для відмови в задоволенні позову.

До подібних висновків про обчислення позовної давності дійшов Верховний Суд у постановах від 21 квітня 2021 року у справі № 274/1981/14 (провадження № 61-1393св20), від 05 квітня 2022 року у справі

№ 748/2157/16-ц (провадження № 61-6899св21), від 19 жовтня 2022 року у справі № 274/59/16-ц (провадження № 61-227св22).

Задовольняючи частково позовні вимоги банку, суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що позов подано з пропуском позовної давності, про застосування якої представник відповідачів заявляв відповідне клопотання.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Розподіл судових витрат

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі із розподілу судових витрат.

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Частинами першою-другою статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частин шостої-сьомої статті 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Ураховуючи висновки Верховного Суду щодо задоволення касаційної скарги, скасування постанови апеляційного суду і залишення в силі рішення суду, яким відмовлено у задоволенні позову, з АТ «Альфа-Банк» на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню судові витрати зі сплати судового збору за розгляд справи в суді касаційної інстанції у розмірі 8 639,00 грн.

Керуючись статтями 400 409 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Житомирського апеляційного суду від 04 жовтня 2021 року скасувати.

Рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області

від 03 березня 2021 року залишити в силі.

Стягнути з Акціонерного товариства «Альфа-Банк» на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору за розгляд справи в суді касаційної інстанції у розмірі 8 639,00 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

Н. Ю. Сакара

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович