Постанова

Іменем України

02 серпня 2023 року

м. Київ

справа № 357/2296/20

провадження № 61-8506св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Грушицького А. І.,

суддів: Карпенко С. О., Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Пророка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,

третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілот»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 26 січня 2022 року під головуванням судді Орєхова О. І. та постанову Київського апеляційного суду від 04 серпня 2022 року у складі колегії суддів: Немировської О. В., Махлай Л. Д., Ящук Т. І. у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк», третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон», про стягнення грошових коштів,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог просив стягнути з відповідача:

- 28 762,20 доларів США за депозитним договором від 06 грудня 2013 року № SAMDNWFD0070028566200, з яких 16 207,11 доларів США - сума простроченого депозиту, а 12 688,30 доларів США - сума нарахованих відсотків;

- 16 808,25 євро за депозитним договором № SAMDN25000732037052 від 09 січня 2013 року, з яких: 9 950,08 євро простроченого депозиту та 6 858,17 євро відсотки згідно з договором;

- 1 286 860,73 грн пені згідно із частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за порушення строків повернення депозиту в доларах США за депозитним договором від 06 грудня 2013 року № SAMDNWFD0070028566200;

- 980 831,11 грн пені згідно із частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за порушення строків повернення відсотків за депозитом в євро за договором від 09 січня 2013 року № SAMDN25000732037052;

- 656 435,27 грн пені згідно з частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за порушення строків повернення процентів за користування вкладом в доларах США за депозитним договором від 06 грудня 2013 року № SAMDNWFD0070028566200;

- 471 012, 26 грн пені згідно із частиною п'ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за порушення строків повернення процентів за користування вкладом за депозитом в євро за договором від 09 січня 2013 року № SAMDN25000732037052.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач вказував, що 06 грудня 2012 року між ним та ПАТ КБ «ПриватБанк» було укладено депозитний договір № SAMDNWFD70028566200, відповідно до умов якого він розмістив депозит в сумі 16 207,11 доларів США строком на 366 днів під 10% річних.

За умовами п. 3 договору строк його дії неодноразово продовжувався.

26 грудня 2019 року він повідомив банк про дострокове розірвання договору з 13 січня 2020 року, однак банк відмовив йому у поверненні коштів, посилаючись на ту обставину, що припинив свою діяльність в АР Крим.

09 січня 2013 року позивач уклав з ПАТ КБ «ПриватБанк» депозитний договір № SAMDN25000732037052, відповідно до умов якого розмістив депозит в сумі 9 950,08 євро строком на 366 днів під 8%.

Дія цього договору також продовжувалась на підставі п. 3.

27 січня 2020 року позивач листом повідомив банк про дострокове розірвання договору з 01 січня 2020 року, відповідь на який надано не було.

08 лютого 2020 року позивач особисто звернувся до банку із заявою про розірвання депозитних договорів, однак відповіді не отримав.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Білоцерківський міськрайонний суд Київської області рішенням від 26 січня 2022 року позов задовольнив частково, стягнув з Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк», банк) на користь ОСОБА_1 суму вкладу за депозитним договором від 06 грудня 2013 року № SAMDNWFD0070028566200 в розмірі 16 207,11 доларів США та суму нарахованих відсотків в розмірі 9 879,67 доларів США, загалом 26 086,78 доларів США. В решті позовних вимог відмовив. Вирішив питання розподілу судових витрат.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову місцевий суд виходив з того, що позовні вимоги позивача про стягнення коштів за договором від 09 січня 2013 року № SAMDN25000732037052 є безпідставними, адже кошти були сплачені позивачеві 13 січня 2014 року. Оскільки не підлягали задоволенню вимоги позивача в частині стягнення з відповідача депозиту у розмірі 9 950,08 євро, місцевий суд вважав, що не підлягають задоволенню і вимоги позивача в частині стягнення відсотків та пені за цим депозитним договором.

Задовольняючи частково позовні вимоги про стягнення коштів за депозитним договором від 06 грудня 2013 року № SAMDNWFD0070028566200, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами було погоджено всі його істотні умови. Щодо строку дії договору було погоджено, що він продовжується на новий строк за умови відсутності заяви вкладника про бажання забрати кошти. Також було передбачено можливість дострокового розірвання договору при попередженні один одного за два дні. Після неодноразового продовження строку договору позивач 26 грудня 2019 року скористався своїм правом та подав заяву про дострокове розірвання договору з 13 січня 2020 року. Вказана заява надійшла до відповідача 08 січня 2020 року, а тому він дотримався умов договору щодо завчасного повідомлення про намір розірвати договір. З дня розірвання договору відсутні підстави для нарахування відсотків на вклад, а тому суд стягнув на користь позивача вклад в сумі 16 207,11 доларів США та відсотки в сумі 9 879, 67 доларів США.

Місцевий суд також зазанчав, що договір переведення боргу № б/н від 17 листопада 2014 року, укладений між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ТОВ ФК «Фінілон» шляхом використання мовчазної згоди без письмової згоди самого вкладника ОСОБА_1 , який є стороною письмового договору банківського вкладу, є нікчемним в силу положень частини першої статті 520, частини першої статті 654, частини другої статті 1059 ЦК України.

Київський апеляційний суд постановою від 04 серпня 2022 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задовольнив частково. Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 26 січня 2022 року змінив, виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Апеляційний суд зазначав, що рішення суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог позивачем не оскаржується та судом апеляційної інстанції не перевіряється.

Приймаючи постанову про зміну мотивувальної частини рішення місцевого суду, суд апеляційної інстанції вказував, що договір про переведення боргу б/н від 17 листопада 2014 року, укладений між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ТОВ «Фінансова компанія «Фінілон» є таким, що не породив юридичних наслідків, за ним не відбулось переведення боргу перед ОСОБА_1 з АТ КБ «ПриватБанк» на ТОВ «Фінансова компанія «Фінілон» за депозитним договором від 06 грудня 2013 року № SAMDNWFD0070028566200.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У серпні 2022 року представник АТ КБ «ПриватБанк» - адвокат Бригинець А. А. звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 26 січня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 серпня 2022 року в якій просила оскаржені судові рішення скасувати, а у справі в частині задоволених позовних вимог ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Наведені в касаційній скарзі доводи містили підстави, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 та пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України для відкриття касаційного провадження.

Представник заявника зазначає, що суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах: у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, від 12 листопада 2019 року у справі № 904/4494/18, у постанові Верховного Суду від 30 січня 2020 року у справі № 761/30025/16-ц щодо перевірки належності відповідача та обґрунтованості позову до нього; у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 161/4985/17 щодо пропорційності стягнення судового збору у разі часткового задоволення позову.

Аргументом касаційної скарги також є те, що суди попередніх інстанцій не дослідили доказів, які підтверджують відсутність зобов`язань банку перед позивачем за депозитним договором від 06 грудня 2013 року, зокрема судового рішення у справі № 904/1721/20.

Вказує, що неправомірним є висновок апеляційного суду про те, що матеріали справи не містять доказів належного повідомлення позивача про заміну боржника з АТ КБ «ПриватБанк» на ТОВ «Фінансова компанія «Фінілон», оскільки такі докази банк надав, а закон не регламентує чіткої та однозначної форми у якій надається згода кредитора на переведення боргу. Закон (стаття 521 ЦК України) регламентує лише форму правочину щодо заміни боржника у зобов`язанні, тобто самого договору про переведення боргу, але не форми погодження кредитора на таке переведення. Матеріали справи містять докази розміщення такої інформації на інтернет сторінці АТ КБ «ПриватБанк», а мовчазна згода кредитора свідчить про правомірність дій банку.

Аргументом касаційної скарги також є те, що місцевий суд, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, неправильно вирішив питання розподілу судових витрат та неправомірно стягнув з банку на користь держави 10 510 грн при тому, що позовні вимоги підлягали частковому задоволенню.

Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 12 вересня 2022 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував з Білоцерківського міськрайонного суду Київської області справу № 357/2296/20.

24 лютого 2023 року справа № 357/2296/20 надійшла до Верховного Суду.

Верховний Суд ухвалою від 04 липня 2023 року справу призначив до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

06 грудня 2013 року ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриватБанк» уклали депозитний договір № SAMDNWFD0070028566200, відповідно до умов якого ОСОБА_1 розмістив депозитний вклад у розмірі 16 207,11 доларів США строком на 366 днів під 10 % річних.

Пунктом 3 договору передбачено, що він неодноразово продовжується за умови відсутності заяви вкладника про бажання забрати кошти.

В пункті 5 договору його сторони дійшли згоди, що у вкладника та у банку є право достроково розірвати договір, повідомивши про це один одного за два дні до дати розірвання договору (а. с. 5 том 1 ).

Розміщення депозиту в розмірі 16 207,11 доларів США у АТ КБ «ПриватБанк» підтверджується наявною в матеріалах справи квитанцією (а. с. 6 том 1).

09 січня 2013 року ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриватБанк» уклали депозитний договір № SAMDN25000732037052, відповідно до умов якого позивач розмістив депозитний вклад у розмірі 9 950,08 євро строком на 366 днів під 8 % річних.

На підставі п. 3 даного договору у разі, якщо по закінченню строку вкладу, клієнт не заявив банку про відмову в продовженні строку вкладу, вклад автоматично рахується продовженим ще на один строк, вказаний у заяві. Строк вкладу продовжується неодноразово без явки клієнта до банку (а. с. 7 том 1).

Підтвердженням внесення на рахунок 9 950,08 євро є квитанція, видана АТ КБ «ПриватБанк» (а. с. 8 том 1).

26 грудня 2019 року на адресу АТ КБ «ПриватБанк» позивач направив заяву (від 26 грудня 2019 року вих. № 309/12-2019), в якій повідомив банк про дострокове розірвання депозитного договору № SAMDNWFD0070028566200 від 06 грудня 2013 року з 13 січня 2020 року (а. с. 9 том 1).

08 січня 2020 року АТ КБ «ПриватБанк» відмовило у поверненні ОСОБА_1 його депозиту у зв`язку із припиненням діяльності банку на території АР Крим (а. с. 11, 12 том 1).

27 січня 2020 року на адресу відповідача позивач направив заяву від 27 січня 2020 року з вих. № 093/01-2020 про дострокове розірвання з 01 лютого 2020 року депозитного договору № SAMDN25000732037052 від 09 січня 2013 року (а. с. 13 том 1).

08 лютого 2020 року до АТ КБ «ПриватБанк» Якубчак Е. В. звернувся із заявою від 07 лютого 2020 року, в якій повторно повідомив про розірвання вищевказаних депозитних договорів та просив повідомити адресу відділення АТ КБ «ПриватБанк», в якому він може одержати його депозити разом із нарахованими відсотками (а. с. 15 том 1).

Матеріали справи не містять відповіді відповідача на це звернення.

У письмовому виступі в дебатах, який отримано судом 17 січня 2022 року за № 1630 представник позивача погодився з тим, що депозитний договір в євро є переоформленим на новий депозитний договір від 13 січня 2014 року та не наполягав на задоволенні позову в частині стягнення з відповідача заборгованості за вкладом в євро від 09 жовтня 2013 року.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Особливості правовідносин за договором банківського вкладу визначено параграфом третім глави 71 ЦК України, в якому визначено, що за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу (частини перша, третя статті 1058 ЦК України).

Договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). За договором банківського строкового вкладу банк зобов`язаний видати вклад та нараховані проценти за цим вкладом із спливом строку, визначеного у договорі банківського вкладу (частини перша, третя статті 1060 ЦК України).

В частинах першій та п`ятій статті 1061 ЦК України закріплено, що банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав.

Отже, строковий договір банківського вкладу покладає на банк обов`язок прийняти від вкладника суму коштів, нарахувати на неї проценти та повернути ці кошти з процентами зі спливом встановленого договором строку.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

У § 52, 53 рішення Європейського суду з прав людини від 29 січня 2013 року у справі «Zolotas проти Греції» (№ 2) суд зазначив, що, якщо особа, яка кладе суму грошей у банк, передає йому право користування нею, то банк має її зберігати і, якщо він використовує її на власну користь, повернути вкладнику еквівалентну суму за умовами угоди. Отже, власник рахунку може добросовісно очікувати, аби вклад до банку перебував у безпеці, особливо якщо він помічає, що на його рахунку нараховуються відсотки. Закономірно, він очікуватиме, що йому повідомлять про ситуацію, яка загрожуватиме стабільності угоди, яку він уклав з банком, і його фінансовим інтересам, аби він міг заздалегідь вжити заходів з метою дотримання законів і збереження свого права власності. Подібні довірчі стосунки невід`ємні для банківських операцій і пов`язаним з ними правом. Суд водночас нагадує, що принцип правової певності притаманний усій сукупності статей Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і є одним з основоположних елементів правової держави («Nejdet Sahin I Perihan Sahin v. Turkey», № 13279/05, § 56, 20 жовтня 2011 року).

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права (стаття 1 Першого протоколу).

Суди попередніх інстанцій встановили, що відмовляючи в поверненні суми вкладу та відсотків за депозитним договором від 06 грудня 2013 року № SAMDNWFD0070028566200, відповідач пояснив при розгляді справи в суді першої інстанції, що 17 листопада 2014 року між ним та ТОВ «Фінансова компанія «Фінілон» було укладено договір про переведення боргу, а тому саме товариство повинно повертати суму вкладу позивачу.

За положеннями статей 526 530 598 599 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, установлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з частиною першою статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Відповідно до вимог статті 520 ЦК України, боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.

Колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що позивач довів, що між ним та банком виникли договірні відносини на підставі договору банківського вкладу, натомість відповідач не виконав належним чином свої зобов`язання із повернення вкладу та сплати процентів, а тому висновок суду першої інстанції, з яким обґрунтовано погодився апеляційний суд про стягнення суми вкладу за депозитним договором № SAMDNWFD0070028566200 від 06 грудня 2013 року в розмірі 16 207,11 доларів США та суми нарахованих відсотків - 9 879,67 доларів США, загалом 26 086,78 доларів США є правильним.

Разом із тим суд апеляційної інстанції правильно зазначав, що в статті 521 ЦК України регламентовано лише форму правочину щодо заміни боржника у зобов`язанні, самого договору про переведення боргу, але не форми погодження кредитора на таке переведення.

Статтею 513 ЦК України визначено, що правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом.

Передбачені статтею 205 ЦК України положення про мовчазну згоду не застосовуються до правовідносин сторін. Беручи до уваги недоведеність поширення Умов та Правил надання банківських послуг АТ КБ «ПриватБанк» на відносини, які виникли за укладеним між сторонами договором банківського вкладу, застосування вказаної норми в даному випадку не підлягає.

В умовах депозитного договору, укладеного між позивачем та відповідачем також не було передбачено можливості переведення боргу на іншу особу.

Суди попередніх інстанцій встановили, що матеріали справи не містять доказів належного повідомлення відповідачем позивача про заміну боржника у депозитному договорі з АТ КБ «ПриватБанк» на ТОВ «Фінансова компанія «Фінілон». Також відсутні докази наявності згоди позивача на заміну боржника.

Вищенаведене також узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 27 квітня 2022 року у справі № 321/1260/19 де касаційний суд зазначав, що суди необґрунтовано констатували нікчемність договору переведення боргу. Разом з тим, відсутність згоди кредитора на переведення боргу свідчить, що договір про переведення боргу між новим та первісним боржниками не породив правових наслідків для кредитора, тобто не відбулося переведення боргу.

Верховний Суд у постанові від 23 травня 2022 року у справі № 757/61918/18 вказував на те, що за тих обставин, коли банк не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що вкладник надав згоду на переведення боргу на ТОВ «Фінансова компанія «Фінілон», а тому саме АТ КБ «ПриватБанк» є боржником за договорами банківського вкладу та належним відповідачем у справі, що узгоджується із висновками, викладеними у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 20 січня 2021 року у справі № 729/887/19 (провадження № 61-14093св20), від 20 жовтня 2021 року у справі № 201/8704/19 (провадження № 61-16655ск21), від 17 листопада 2021 року у справі № 755/17323/19 (провадження № 61-436св21), від 26 січня 2022 року у справі № 757/34314/18-ц (провадження № 61-7121св21) у подібних правовідносинах.

Отже колегія суддів погоджується із висновком апеляційного суду про те, що договір про переведення боргу б/н від 17 листопада 2014 року, укладений між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ТОВ «Фінансова компанія «Фінілон» є таким, за яким не відбулось переведення боргу перед ОСОБА_1 з АТ КБ «ПриватБанк» на ТОВ «Фінансова компанія «Фінілон» за депозитним договором від 06 грудня 2013 року № SAMDNWFD0070028566200.

Вказаним також спростовуються аналогічні за змістом аргументи касаційної скарги представника банку про отримання згоди позивача на заміну боржника у зобов`язаннях, що виникли з депозитного договору.

Одночасно колегія суддів також відхиляє аргументи касаційної скарги про те, що суди не дослідили доказів, які підтверджують відсутність зобов`язань банку перед позивачем за депозитним договором від 06 грудня 2013 року, зокрема судового рішення у справі № 904/1721/20 з огляду на те, що у вказаній справі вирішувався спір між АТ КБ «ПриватБанк» на ТОВ «Фінансова компанія «Фінілон» з приводу внесення змін в договір про переведення боргу від 17 листопада 2014 року у зв`язку з істотною зміною обставин.

За обставинами цієї справи банк (первісний боржник) та компанія (новий боржник) у 2014 році уклали договір про переведення боргу, відповідно до якого Компанія взяла на себе зобов`язання виплатити грошові кошти кредиторам за депозитними договорами та договорами банківського вкладу, які були укладені структурними підрозділами банку на території Автономної Республіки Крим. Банк перерахував компанії кошти на виконання цих зобов`язань у сумі більше 8 000 000 000 грн. Незважаючи на укладений договір, низка кредиторів звертались з позовами про стягнення коштів до банку. Суди такі позови задовольняли. У 2020 році банк звернувся з пропозицією до компанії про укладення додаткової угоди до договору, з тим, щоб виключити із переліку боргів, переведених на компанію, борги перед тими кредиторами, які вже стягнули з банку грошові кошти в судовому порядку. Проєкт запропонованої угоди передбачав повернення коштів банку за 110-ти договорами на загальну суму 39 516 049,62 грн. Компанія відмовилась укладати таку додаткову угоду, хоча протягом 2014 - 2016 років підписала з банком 35 аналогічних за змістом додаткових угод.

Частиною другою статті 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» передбачено, що Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Господарський суд Дніпропетровської області рішенням від 12 листопада 2020 року позов задовольнив та вніс зміни до договору, укладеного між банком та компанією, шляхом визнання укладеною додаткової угоди до вказаного договору в редакції, викладеній у резолютивній частині судового рішення.

Центральний апеляційний господарський суд постановою від 01 червня 2021 року рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 12 листопада 2020 року скасував, ухвалив нове рішення про відмову в позові.

Разом із тим з Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що Верховний Суд постановою від 01 червня 2022 року у справі № 904/1721/20 касаційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задовольнив. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 13 січня 2022 року у справі № 904/1721/20 скасував, рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 12 листопада 2020 року у справі № 904/1721/20 залишив в силі.

З аналізу змісту рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 12 листопада 2020 року вбачається, з переліку зобов`язань банку було виключено зобов`язання за рядом договорів, серед яких зобов`язання перед ОСОБА_1 відсутні.

Отже, оскільки договір про переведення боргу б/н від 17 листопада 2014 року, укладений між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ТОВ «Фінансова компанія «Фінілон» є таким, за яким не відбулось переведення боргу перед ОСОБА_1 з АТ КБ «ПриватБанк» на ТОВ «Фінансова компанія «Фінілон» за депозитним договором від 06 грудня 2013 року № SAMDNWFD0070028566200 колегія суддів відхиляє означений аргумент касаційної скарги.

Аргументи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій не врахували висновків Верховного Суду, викладених у постановах: від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, від 12 листопада 2019 року у справі № 904/4494/18; від 30 січня 2020 року у справі № 761/30025/16-ц щодо перевірки належності відповідача та обґрунтованості позову до нього колегія суддів відхиляє, оскільки висновки у вказаних справах і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин та фактично - доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів.

Разом із тим колегія суддів вважає прийнятними аргументи касаційної скарги про те, що місцевий суд, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, неправильно вирішив питання розподілу судових витрат та неправомірно стягнув з банку на користь держави 10 510 грн судового збору при тому, що позовні вимоги підлягали частковому задоволенню з огляду на таке.

За правилом частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З матеріалів справи вбачається, що звертаючись із цим позовом ОСОБА_1 заявив позовні вимоги до АТ КБ «ПриватБанк» на загальну суму 4 555 869,97 грн.

Позовну заяву подано в березні 2020 року, ставка судового збору за подання до суду позовної заяви майнового характеру фізичною особою або фізичною особою-підприємцем становила 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01 січня 2020 року - 2 102 грн) (підпункт 1 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір»).

Отже, позивачем за вимоги майнового характеру в сумі 4 592 029,42 грн підлягав сплаті судовий збір у розмірі 10 510 грн (2 102 грн*5).

Відповідно до частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов`язані з порушенням їх прав.

Висновок про те, що споживачі звільняються від сплати судового збору на всіх стадіях цивільного процесу, висловлено Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 21 березня 2018 року у справі № 761/24881/16-ц (провадження № 14-57цс18).

Таким чином, оскільки на підставі Закону України «Про захист прав споживачів» ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору за подання позову, то відповідно до статті 141 ЦПК України та з урахуванням положень статті 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір підлягає стягненню з відповідача на користь держави пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Проте суд першої інстанції не звернув увагу на те, що він задовольнив позовні вимоги частково - на 26 086,78 доларів США, що за курсом долара США до гривні на час звернення позивача із позовом становить 641 473,92 грн (26 086,78*24,59).

Вказане також було і аргументом апеляційної скарги, проте суд апеляційної інстанції на допущене місцевим судом порушення норм процесуального права уваги не звернув.

Таким чином з урахуванням висновку про часткове задоволення позовних вимог - на 14 %, з АТ КБ «ПриватБанк» на користь держави підлягав стягненню судовий збір в сумі 1 471,40 грн проти 10 510 грн, обрахованих судом першої інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Згідно з частиною першою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені повно, але допущено неправильне застосування норм процесуального права у частині розподілу судових витрат, оскаржуване рішення суду першої інстанції, яке було залишене без змін постановою апеляційного суду підлягає зміні у зазначеній частині шляхом зменшення стягнутого судового збору до суми в розмірі 1 471,40 грн.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки аргументи касаційної скарги по суті позовних вимог не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи, колегія суддів вважає за необхідне в решті касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки в частині доводів по суті позовних вимог касаційна скарга залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Вирішення питання про поновлення виконання оскаржуваних судових рішень

За правилами статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за заявою учасника справи або за своєю ініціативою може зупинити виконання оскарженого рішення суду або зупинити його дію (якщо рішення не передбачає примусового виконання) до закінчення його перегляду в касаційному порядку. Про зупинення виконання або зупинення дії судового рішення постановляється ухвала. Суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Ухвалою від 22 грудня 2022 року Верховний Суд зупинив виконання рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 26 січня 2022 року та постанови Київського апеляційного суду від 04 серпня 2022 року до закінчення касаційного провадження у справі.

Враховуючи те, що касаційна скарга АТ КБ «ПриватБанк» підлягає частковому задоволенню, відповідно до положень частини третьої статті 436 ЦПК України Верховний Суд поновлює виконання оскаржених рішень у незміненій після касаційного перегляду частині.

Керуючись статтями 400 410 412 416 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» задовольнити частково.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 26 січня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 серпня 2022 року в частині стягнення судового збору змінити.

Стягнути з Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» на користь держави судовий збір в розмірі 1 471 (одну тисячу чотириста сімдесят одну) гривню 40 копійок.

В решті рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 26 січня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 серпня 2022 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 26 січня 2022 року та постанови Київського апеляційного суду від 04 серпня 2022 рокуу незміненій після касаційного перегляду частині.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий А. І. Грушицький

Судді С. О. Карпенко

І. В. Литвиненко

Є. В. Петров

В. В. Пророк