Постанова

Іменем України

02 березня 2020 року

м. Київ

справа № 754/8604/16-ц

провадження № 61-10004св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Штелик С. П. (суддя-доповідач), Калараша А. А., Сімоненко В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Служба у справах дітей Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації,

треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 03 грудня 2018 року у складі судді Лісовської О. В. та постанову Київського апеляційного суду від 11 квітня 2019 року у складі суддів: Матвієнко Ю. О., Іванової І. В., Мельника Я. С.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Служби у справах дітей Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації про скасування висновку щодо визначення місця проживання малолітньої дитини та зобов`язати вчинити дії.

Позов мотивовано тим, що він та ОСОБА_4 є батьками малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проте у шлюбі вони не перебували, однак деякий час вони проживали разом. З грудня 2015 року вони стали проживати окремо, сина ОСОБА_4 залишила проживати разом із ним. 06 червня 2016 року Служба у справах дітей Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації надала висновок щодо визначення місця проживання малолітнього сина, відповідно до якого вважала за доцільне визначити місце проживання малолітньої дитини разом з матір`ю - ОСОБА_4 .

Вказував, що висновок Служби у справах дітей Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації від 06 червня 2016 року складений з порушенням пункту 72 Постанови Кабінету Міністрів України № 866 від 24 вересня 2008 року «Про питання діяльності органів опіки та піклування», а тому підлягає скасуванню. Так, згідно пункту 72 Постанови для вирішення спору, що виник між батьками, Службі у справах дітей подається певний пакет документів, який повинен містити: довідку з місця реєстрації (проживання), копію свідоцтва про шлюб або про розірвання шлюбу (за наявності), копію свідоцтва про народження дитини, довідку з місця навчання, виховання дитини, довідку про сплату аліментів, а також акти обстеження житлово-побутових умов. Позивач вказує про те, що ОСОБА_4 до Служби подала не повний пакет документів, а саме: не було подано акт обстеження житлово-побутових умов, довідку форми № 3 та договір оренди фактичного місця проживання.

На підставі викладеного, з урахуванням уточнень, просив скасувати висновок Служби у справах дітей Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації від 06 червня 2016 року, зобов`язати працівників Служби у справах дітей витребувати у ОСОБА_4 довідку або договір оренди фактичного місця проживання, акт обстеження житлово-побутових умов, зобов`язати Службу у справах дітей провести повторний розгляд комісією з питань захисту прав дитини питання щодо визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_5 , за результатами якого скласти повторний висновок, а також визнати незаконними дії посадових (службових) осіб Служби у справах дітей Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації та органу опіки та піклування Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 03 грудня 2018 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не наведено достатньо доказів на підтвердження підстав для скасування висновку Служби у справах дітей та визнання дій працівників Служби незаконними, тому позов є безпідставним та необґрунтованим.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 11 квітня 2019 року рішення Деснянського районного суду м. Києва від 03 грудня 2018 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивачем ОСОБА_1 суду не надано належних, допустимих та достовірних доказів допущення порушень законодавства при складанні оспорюваного висновку Службою у справах дітей, та доказів на підтвердження незаконності дій її працівників при складанні висновку, законним та обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_5

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у травні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції, постанову апеляційного суду та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог. Судами не враховано, що висновок Служби у справах дітей Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації від 06 червня 2016 року щодо визначення місця проживання малолітньої дитини не відповідає вимогам закону та інтересам дитини і підлягає скасуванню. Зокрема відповідачем було допущено порушення пункту 72 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 866 від 24 вересня 2008 року «Про питання діяльності органів опіки та піклування». Також судами не досліджено належним чином документи, які подані сторонами для вирішення питання про визначення місця проживання дитини, зокрема, щодо підтвердження житлових умов. Також судами не враховано, що ОСОБА_4 не було надано всіх необхідних документів до Служби у справах дітей Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації, що вказує на той факт, що при оформленні оскаржуваного висновку відповідачем не було перевірено належним чином місце проживання матері дитини, її житлові умови та доходи.

Відзиви на касаційну скаргу на час розгляду справи не надходили.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої й апеляційної інстанцій

Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Суди установили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 є батьками ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження дитини від 11 березня 2015 року серія НОМЕР_1 .

У період до грудня 2015 року ОСОБА_1 та ОСОБА_4 проживали разом, але у грудні 2015 року ОСОБА_4 переїхала проживати до міста Ржищів Київської області, а малолітній ОСОБА_5 залишився проживати з батьком.

ОСОБА_4 звернулася до Служби у справах дітей Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації із заявою щодо надання висновку про визначення місця проживання малолітнього сина разом з нею.

Листом від 14 березня 2016 року Служба у справах дітей Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації повідомила ОСОБА_4 про те, що для вирішення питання місця проживання малолітньої дитини необхідно подати пакет документів, а саме: довідку з відділу РАЦС (у разі, коли батьки не реєстрували шлюб); свідоцтво про народження дитини; копію паспорта; довідку форми № 3; акт обстеження житлово-побутових умов зі Служби у справах дітей міста Ржищіва; довідку про самостійний дохід (заробітну плату) та характеристику з місця роботи або місця проживання (а. с. 14 том 1).

За результатами поданих ОСОБА_4 документів та засідання комісії Службою у справах дітей Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації 06 червня 2016 року складений висновок, відповідно до якого комісія вважала за доцільне визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір`ю ОСОБА_4 (а. с. 6-8 том 1).

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 14 червня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 11 серпня 2016 року, визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір`ю ОСОБА_4 . Зобов`язано відібрати у ОСОБА_1 малолітнього ОСОБА_5 та передати матері ОСОБА_4 . У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про визначення місця проживання малолітньої дитини разом з батьком відмовлено.

Відповідно до частини першої статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

Статтею 161 СК України передбачено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає алкогольними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

Відповідно до частини першої статті 56 ЦК України, пункту 3 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року № 866, органами опіки та піклування є районні, районні у мм. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчі органи міських, районних у містах, сільських, селищних рад, у тому числі об`єднаних територіальних громад, які відповідно до законодавства провадять діяльність з надання статусу дитини-сироти та дитини, позбавленої батьківського піклування, влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, встановлення опіки та піклування над дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування, із захисту особистих, майнових та житлових прав дітей.

Відповідно до частини четвертої, п`ятої та шостої статті 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Механізм провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини визначає Порядок проведення органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року № 866 (далі - Порядок).

Так, відповідно до пункту 72 Порядку для розв`язання спору, що виник між батьками, щодо визначення місця проживання дитини, один з батьків подає службі у справах дітей за місцем проживання дитини заяву, копію паспорта, довідку з місця реєстрації (проживання), копію свідоцтва про укладення або розірвання шлюбу (у разі наявності), копію свідоцтва про народження дитини, довідку з місця навчання, виховання дитини, довідку про сплату аліментів (у разі наявності). Під час розв`язання спорів між батьками щодо визначення місця проживання дитини служба у справах дітей має захищати інтереси дитини з урахуванням рівних прав та обов`язків матері та батька щодо дитини. Працівник служби у справах дітей проводить бесіду з батьками та відвідує їх за місцем проживання, про що складає акт обстеження житлово-побутових умов за формою згідно з додатком 9. Під час вирішення питання щодо визначення місця проживання дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, стан здоров`я дитини та інші обставини, що мають істотне значення. Місце проживання дитини не може бути визначене з тим із батьків, який не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або вживає наркотичні засоби, своєю поведінкою може зашкодити здоров`ю та розвитку дитини. Якщо встановлено, що жоден з батьків не може створити дитині належних умов для виховання та розвитку, служба у справах дітей подає клопотання голові районної, районної у мм. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчого органу міської, районної у місті ради про позбавлення таких батьків батьківських прав або відібрання дитини без позбавлення батьківських прав. Після обстеження житлово-побутових умов, проведення бесіди з батьками та дитиною служба у справах дітей складає висновок про визначення місця проживання дитини і подає його органу опіки та піклування для прийняття відповідного рішення.

Установлено, що ОСОБА_4 подала до Служби у справах дітей Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації необхідні для складання висновку документи: копію паспорта, довідку форми № 3 від 15 січня 2016 року, довідку про доходи, характеристику з останнього місця роботи, акт обстеження житлово-побутових умов від 14 січня 2016 року, договір користування житловим приміщенням від 01 червня 2015 року, а також висновки Т.в.о. начальника Деснянського районного управління Головного управління МВС України у м. Києві від 11 вересня 2015 року та начальника Кагарлицького районного відділу Головного управління МВС України в Київській області від 15 травня 2015 року.

На підставі встановлених обставин, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог, зокрема, що Службою у справах дітей при складанні висновку від 06 червня 2016 року не було дотримано вимог пункту 72 Порядку проведення органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року № 866.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).

Частиною другою статті 16 ЦК України встановлені способи захисту цивільних прав та інтересів.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить, як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Матеріали справи свідчать про те, що оскаржуваний висновок Служби у справах дітей Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації від 06 червня 2016 року є документом, який подається для прийняття відповідного рішення, тобто він є доказом у цивільній справі, який підлягає оцінці в сукупності з іншими доказами та не може бути самостійним способом захисту.

Апеляційним судом установлено, що законність висновку Служби у справах дітей Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації від 06 червня 2016 року була предметом перевірки при розгляді Апеляційним судом м. Києва справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 14 червня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про визначення місця проживання дитини.

Отже, оскаржувані дії Служби у справах дітей Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації безпосередньо не породжують певні правові наслідки для суб`єктів відповідних правовідносин і не мають обов`язкового характеру, що є підставою для відмови в позові.

Така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 500/6325/17 (провадження № 11-548апп18) та постановах Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 640/12186/17-ц та від 05 вересня 2019 року у справі № 158/427/18.

Посилання заявника на правові позиції, викладені Верховним Судом у справі № 756/2109/16-ц від 04 квітня 2018 року та у справі № 343/1500/15-ц від 30 травня 2018 року є безпідставним, оскільки судові рішення у цих справах ухвалені за результатами розгляду позовних вимог про визначення місця проживання дитини з батьком, проте ОСОБА_1 такі позовні вимоги у даній справі заявлені не були.

Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції згідно зі статтею 400 ЦПК України.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 03 грудня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 квітня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: С. П. Штелик

А. А. Калараш

В. М. Сімоненко