ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 листопада 2023 року

м. Київ

справа № 522/31199/13

провадження № 61-6507св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - Департамент комунальної власності Одеської міської ради,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Акціонерне товариство «УкрСиббанк»,

третя особа - Одеська міська рада,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Акціонерного товариства «УкрСиббанк» на постанову Одеського апеляційного суду від 13 червня 2022 року у складі колегії суддів: Драгомерецького М. М., Дришлюка А. І., Громіка Р. Д.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2013 року Департамент комунальної власності Одеської міської ради (далі - Департамент) звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , Акціонерного товариства «УкрСиббанк» (далі - АТ УкрСиббанк»), третя особа - Одеська міська рада, про визнання недійсним свідоцтва про право власності, договорів купівлі-продажу, іпотеки, витребування майна, усунення перешкод у користуванні майном та скасування запису про державну реєстрацію.

Позов мотивований тим, що нежиле приміщення другого поверху, загальною площею 308,8 кв. м на АДРЕСА_1 є власністю територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради, управління яким здійснює Департамент на підставі свідоцтва про право власності від 23 серпня 2006 року.

Відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 25 січня 2005 року за ОСОБА_1 зареєстровано квартиру АДРЕСА_2 .

Вказане свідоцтво про право власності було видане на підставі розпорядження Одеською міською радою від 25 січня 2005 року № 190246. Проте за результатом перевірки, проведеної юридичним Департаментом вказане розпорядження Одеською міською радою не приймалося.

13 квітня 2006 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_5 укладено договір купівлі - продажу, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Нікітюком О. М., зареєстрований у реєстрі за № 759, згідно з яким ОСОБА_1 продав, а ОСОБА_6 придбав зазначену квартиру АДРЕСА_3 .

26 липня 2006 року між ОСОБА_5 і ОСОБА_3 укладено договір купівлі - продажу, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Ситніковою Ю. Д., зареєстрований у реєстрі за

№ 1461243, згідно з яким ОСОБА_6 продав, а ОСОБА_3 придбав квартиру АДРЕСА_4 .

26 липня 2006 року між ОСОБА_3 і АТ «УкрСиббанк» укладено договір про надання споживчого кредиту № 11022498000, відповідно до якого банк надав ОСОБА_3 грошові кошти в іноземній валюті в сумі

613 000,00 швейцарських франків.

На забезпечення виконання кредитних зобов`язань між банком та ОСОБА_3 укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Ситніковою Ю. Д., зареєстрований у реєстрі за № 1901.

Посилаючись на те, що спірне приміщення є власністю територіальної громади в особі Одеської міської ради на підставі рішення виконавчого комітету Одеської міської ради від 22 серпня 2006 року № 353, Департамент комунальної власності Одеської міської ради просив визнати недійсним свідоцтво про право власності на квартиру

АДРЕСА_4 від 25 січня 2005 року, видане управлінням житлово-комунального господарства Одеської міської ради, зареєстроване за № 12-28598; визнати недійсним договір купівлі-продажу від 13 квітня 2006 року, укладений між ОСОБА_1 і ОСОБА_5 ; визнати недійсним договір іпотеки від 26 липня 2006 року, витребувати у ОСОБА_3 спірне приміщення, усунути перешкоди у користуванні спірною квартирою шляхом виселення ОСОБА_3 із спірного житлового приміщення та скасувати запис про державну реєстрацію за

ОСОБА_3 .

У квітні та липні 2014 року АТ «УкрСиббанк» подало заяву про застосування наслідків спливу позовної давності (т. 1, а. с. 75, 89 - 90).

Заява мотивована тим, що позивачу було відомо про існування спірних договорів та свідоцтва про право власності ще у 2009 році, про що свідчать матеріали справи, зокрема судові рішення.

Справу суди розглядали неодноразово.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 22 липня 2014 року

в позові відмовлено.

Відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив з того, що Департамент комунальної власності Одеської міської ради пред`явив позов до суду

з пропуском позовної давності, про застосування якого банк подав заяву,

у зв`язку з чим його вимоги не підлягають задоволенню внаслідок спливу позовної давності.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 24 листопада 2014 року апеляційну скаргу Департаменту комунальної власності Одеської міської ради відхилено, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22 липня

2014 року залишено без змін.

Відхиляючи апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції.

Короткий зміст судового рішення суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ від 25 лютого 2015 року ухвалу Апеляційного суду Одеської області скасовано. Справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала суду мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не перевірив доводів апеляційної скарги щодо переривання перебігу позовної давності.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції (повторний перегляд справи)

Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 10 грудня 2015 року апеляційну скаргу Департаменту комунальної власності Одеської міської ради задоволено частково.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22 липня 2014 року скасовано та постановлено нове рішення. Позов Департаменту задоволено.

Визнано недійсним свідоцтво про право власності на житло (квартира

АДРЕСА_4 ) від 25 січня 2005 року, видане Управлінням житлово-комунального господарства Одеської міської ради, зареєстроване за № 12-28598 на ім`я ОСОБА_1 .

Визнано недійсним договір купівлі-продажу від 13 квітня 2006 року, укладений між ОСОБА_1 і ОСОБА_5 щодо квартири

АДРЕСА_4 , загальною площею 305,2 кв. м.

Визнано недійсним договір іпотеки від 26 липня 2006 року, згідно з яким

ОСОБА_3 передав, а АКБ «Укрсиббанк» прийняв в іпотеку вказану квартиру.

Витребувано у ОСОБА_3 зазначену квартиру.

Усунено перешкоди у користуванні шляхом виселення ОСОБА_3 з квартири

АДРЕСА_4 та передано її на користь Департаменту.

Стягнено з ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , АТ «УкрСиббанк» на користь Департаменту судовий збір у розмірі по 130,43 грн з кожного.

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 10 березня 2016 року заяву Департаменту задоволено. Виправлено описку в рішенні апеляційного суду Одеської області від 10 грудня 2015 року. У дев`ятому абзаці резолютивної частини ухвали зазначено, що рішення є підставою для скасування запису про державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 ( АДРЕСА_5 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на квартиру

АДРЕСА_4 , загальною площею 305,2 кв. м, за номером запису 63 в книзі 603-54.

Рішення мотивоване тим, що, відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив з того, що Департамент комунальної власності Одеської міської ради звернувся до суду з позовом за захистом не своїх прав, а прав Одеської міської ради, які вона йому делегувала, тому щодо заявлених Департаментом вимог необхідно застосувати наслідки спливу позовної давності, оскільки Одеська міська рада дізналася про порушення своїх речових прав на спірний об`єкт нерухомості 24 червня 2009 року - з часу постановлення Приморським районним судом м. Одеси заочного рішення у справі за позовом Одеської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , третя особа - Представництво по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради про визнання угод недійсними (справа № 2-6099/09), тому

з урахуванням заяви банку про застосування наслідків спливу позовної давності відмовив у позові з цих підстав.

Суд апеляційної інстанції вважав, що такого висновку суд першої інстанції дійшов з порушенням норм матеріального права, зокрема частини другої статті 264 ЦК України, оскільки не звернув уваги на доводи позивача щодо переривання перебігу позовної давності у зв`язку з поданням позову до декількох відповідачів, а проміжок часу між постановленням 09 вересня

2013 року останнього процесуального документа та поданням 14 жовтня

2013 року вказаного позову до суду склав 35 днів.

Короткий зміст судового рішення суду касаційної інстанції

Постановою Верховного Суду від 25 липня 2018 року касаційну скаргу

АТ «УкрСиббанк» задоволено частково.

Рішення Апеляційного суду Одеської області від 10 грудня 2015 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова Верховного Суду мотивована тим, що суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про визнання недійсним свідоцтва про право власності від 25 січня 2005 року, що видане Управлінням житлово-комунального господарства Одеської міської ради, на право власності на квартиру АДРЕСА_4 на ім`я ОСОБА_1 , оскільки не було правових підстав для його видачі, тому що Одеська міська рада рішення щодо відчуження спірного приміщення не приймала.

Разом з цим Верховний Суд зазначив, що із змісту рішення апеляційного суду неможливо дійти однозначного висновку, з якого саме моменту, на думку суду апеляційної інстанції, позовна давність перервалася і з якого моменту її перебіг починається заново. Апеляційний суд у судовому рішенні не чітко виклав мотиви щодо переривання позовної давності.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції (повторний перегляд справи)

Постановою Одеського апеляційного суду від 13 червня 2022 року апеляційну скаргу Департаменту задоволено.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22 липня 2014 року скасовано та постановлено нове судове рішення, яким позов задоволено.

Визнано недійсним свідоцтво про право власності на житло (квартира

АДРЕСА_4 ) від 25 січня 2005 року, видане Управлінням житлово-комунального господарства Одеської міської ради, зареєстроване за № 12-28598 на ім`я ОСОБА_1 .

Визнано недійсним договір купівлі-продажу вказаної квартири від 13 квітня 2006 року, укладений між ОСОБА_1 і ОСОБА_7 .

Визнано недійсним договір іпотеки від 26 липня 2006 року, згідно з яким

ОСОБА_3 передав АКБ «УкрСиббанк» в іпотеку квартиру АДРЕСА_4 .

Витребувано у ОСОБА_3 зазначену квартиру на користь територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради.

Усунено перешкоди у користуванні шляхом виселення ОСОБА_3 з квартири

та передано її на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради.

Стягнено з ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , АТ «УкрСиббанк» на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради судовий збір

у розмірі по 130,43 грн з кожного.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що Одеська міська рада на пленарних засідання рішення щодо відчуження спірного приміщення не приймала. Спірне нерухоме майно вибуло з володіння власника поза його волею, тому є підстави для задоволення позовних вимог.

Щодо застосування наслідків спливу позовної давності суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що саме з 05 грудня 2012 року - часу ухвалення Апеляційним судом Одеської області рішення та набранням ним чинності щодо спору, за вирішенням якого звернувся позивач, закінчується переривання строку позовної давності і починається її перебіг заново.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

14 липня 2022 року АТ «УкрСиббанк» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Одеського апеляційного суду від 13 червня 2022 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Касаційна скарга мотивована тим, що початок перебігу позовної давності розпочинається з моменту, з якого позивач довідався або міг довідатись про порушення свого права. Переривання позовної давності відбувається за фактом подання позову лише щодо частини вимог, яка є предметом позову.

З урахуванням обставин справи № 2-6009/09 за позовом, поданим 04 лютого 2009 року, позовна давність переривалась з 04 лютого 2009 року лише

в частині вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу від

13 квітня 2006 року та спливла 04 лютого 2013 року. В іншій частині вимог (про визнання недійсним свідоцтва, витребування майна, визнання недійсним договорів) позовна давність не переривалась та спливла (раніше), оскільки станом на момент подання позову у справі № 2-6009/09 (04 лютого 2009 року), позивач уже знав про перебування майна в інших осіб на підставі договорів, які вимагав визнати недійсними. Заявник зазначає, що, відповідно, станом на дату подання позову (грудень 2013 року) у справі № 522/31199/13-ц позовну давність позивач пропустив. Також вказує, що

в цьому випадку позивач, заявляючи вимогу про витребування майна, фактично підтверджує, що майно не перебуває в його володінні. Вказане виключає задоволення вимог негаторного характеру, оскільки не дотримується умова володіння власником.

Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції

в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня

2019 року у справі № 523/10225/15-ц, від 19 листопада 2019 року у справі

№ 911/3677/17, постановах Верховного Суду від 26 жовтня 2021 року у справі № 911/2581/14, від 09 жовтня 2018 року у справі № 923/823/17, від 11 серпня

2021 року у справі № 523/7609/17, від 29 вересня 2021 року у справі

№ 509/1157/18, від 08 липня 2020 року у справі № 686/16196/15-ц, від

29 вересня 2021 року у справі № 648/533/16-ц, від 09 березня 2021 року

у справі № 756/4120/16-ц та постанові Верховного суду України від 07 червня 2017 року у справі № 723/622/15-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 21 липня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Приморського районного суду м. Одеси.

29 вересня 2022 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 05 грудня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Доводи інших учасників справи

22 грудня 2022 року Департамент комунальної власності Одеської міської ради через засоби поштового зв?язку подав до Верховного Суду письмові пояснення, у яких просить касаційну скаргу АТ «УкрСиббанк» залишити без задоволення, а постанову Одеського апеляційного суду від 13 червня

2022 року - без змін.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права

у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи

у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені

у письмових поясненнях, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Фактичні обставини справи

Згідно з рішенням Одеської обласної ради народних депутатів від

25 листопада 1991 року № 266 - ХХІ «Про розмежування державного майна між власністю обласної ради, міст обласного підпорядкування та районів області» увесь житловий і нежитловий фонд переходить до комунальної власності.

25 січня 2005 року Управління житлово-комунального господарства (далі - УЖКГ) Одеської міської ради на підставі розпорядження від 25 січня

2005 року № 190246 видало ОСОБА_1 свідоцтво про право власності на житло - квартиру АДРЕСА_4 , загальною площею 305,2 кв. м.

За даними Комунального підприємства «Міське агентство з приватизації житла», ця квартира не приватизована та розпорядження органу приватизації УЖКГ від 25 січня 2005 року № 190246 на вказану квартиру не видавалося.

Розпорядження органу приватизації УЖКГ від 25 січня 2005 року № 190246 було прийняте щодо квартири АДРЕСА_6 на ім`я ОСОБА_8 , ОСОБА_9 в рівних частках.

На підставі рішення виконавчого комітету Одеської міської ради від 22 серпня 2006 року № 353 виконавчий комітет 23 серпня 2006 року видав свідоцтво про право власності на нежитлові приміщення другого поверху № НОМЕР_2 , згідно з яким об`єкт, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , дійсно належить територіальній громаді міста Одеси в особі Одеської міської ради на праві комунальної власності. Об`єкт вцілому складається з приміщень загальною площею 308,8 кв. м, відображених у технічному паспорті.

Згідно з листом Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації» Одеської міської ради від 06 серпня 2013 року № 5503-12/152 нежилі приміщення другого поверху № 601, загальною площею 308,8 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , станом на 31 грудня 2012 року зареєстровані в комунальному підприємстві за територіальною громадою міста Одеси в особі Одеської міської ради на праві комунальної власності згідно зі свідоцтвом про право власності від 23 серпня 2006 року. Квартира № 1 та нежитлові приміщення № 601 на АДРЕСА_1 є одним і тим самим приміщенням.

На підставі договору купівлі-продажу від 30 квітня 2006 року ОСОБА_1 продав, а ОСОБА_6 придбав квартиру АДРЕСА_4 , яка складається із п`яти житлових кімнат, житловою площею 160, 5 кв. м, загальною площею 305,2 кв. м.

26 липня 2006 року ОСОБА_6 продав зазначену квартиру ОСОБА_3 .

У цей самий день ОСОБА_3 уклав з АКІБ «УкрСиббанк» договір споживчого кредиту № 11022498000, відповідно до якого банк надав ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 613 000,00 швейцарських франків.

На забезпечення виконання кредитних зобов`язань між банком та

ОСОБА_3 укладено іпотечний договір, предметом якого є нерухоме майно - квартира АДРЕСА_4 .

У лютому 2009 року Одеська міська рада звернулася до суду з позовом про визнання угод недійсними.

Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 24 червня

2009 року позовні вимоги Одеської міської ради задоволено. Визнано недійсними договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_4 від 13 квітня 2006 року, укладений між ОСОБА_1 і ОСОБА_6 , та договір купівлі-продажу спірної квартири від 26 липня 2006 року, укладений між ОСОБА_6 і ОСОБА_3 .

Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 05 грудня 2012 року апеляційну скаргу АКІБ «УкрСиббанк» задоволено. Заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 24 червня 2009 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в позові.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ від 22 травня 2013 року касаційну скаргу Департаменту комунальної власності Одеської міської ради відхилено. Рішення апеляційного суду Одеської області від 05 грудня 2012 року залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 вересня 2013 року у допуску справи за позовом Одеської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , третя особа - Представництво по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради, про визнання угод недійсними до провадження Верховного Суду України відмовлено.

Згідно з рішенням Одеської міської ради від 27 червня 2006 року № 56-V «Про впорядкування роботи виконавчих органів Одеської міської ради по виконанню функцій орендодавця нежитлових приміщень, які є комунальною власністю територіальної громади м. Одеси» Представництво по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради - єдиний уповноважений орган Одеської міської ради з питань виконання функцій орендодавця нежилих будівель (споруд, приміщень), що є у комунальній власності територіальної громади міста Одеси.

Рішенням Одеської міської ради від 31 січня 2011 року № 273-VI «Про затвердження виконавчих органів, загальної численності апарату Одеської міської ради» змінено найменування Представництва по управлінню комунальною власністю на Департамент комунальної власності Одеської міської ради.

Положенням про Департамент комунальної власності Одеської міської ради, яке затверджене рішенням Одеської міської ради від 28 лютого 2011 року

№ 384-VI, визначено, що Департамент є правонаступником Представництва по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради та є виконавчим органом Одеської міської ради.

Заперечуючи проти заявлених позовних вимог, АТ «УкрСиббанк» просило застосувати наслідки спливу позовної давності (т. 1, а. с. 75, 89 - 90).

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення не відповідає.

Щодо позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 13 квітня 2006 року

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.

Закриття провадження у справі у цьому разі можливе за умови, що рішення, яке набрало законної сили, є тотожним позову, який розглядається, тобто збігаються сторони, предмет і підстави позовів.

Відповідно до наведеної норми позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.

Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого між тими ж сторонами, про той самий предмет і з тих же підстав, ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення.

Рішеннями Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від

25 липня 2002 року у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто-Холдинг» проти України», від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судом практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає, серед іншого, і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Відповідно до пунктів 33, 34 рішення ЄСПЛ від 19 лютого 2009 року у справі «Христов проти України» одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (справа «Брумареску проти Румунії», пункт 61). Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі.

Із матеріалів справи відомо, що у провадженні Приморського районного суду м. Одеси перебувала на розгляді цивільна справа № 2-6009/09 за позовом Одеської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , третя особа - Представництво по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради, про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири

АДРЕСА_4 від 13 квітня 2006 року, укладеного між ОСОБА_1 і ОСОБА_5 , та визнання недійсним договору купівлі-продажу цієї квартири від 26 липня 2006 року, укладеного між ОСОБА_5 і ОСОБА_3 .

Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 05 грудня 2012 року, яке залишене без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 травня 2013 року, у задоволенні позову Одеської міської ради відмовлено.

Підставою позовних вимог у справі № 2-6009/09 було те, що свідоцтво про право власності на житло від 25 січня 2005 року № НОМЕР_3 на спірну квартиру було видане на підставі неіснуючого розпорядження УЖКГ від

25 січня 2005 року № 190246.

У справі, що переглядається, Департамент комунальної власності Одеської міської ради, звертаючись до суду з позовними вимогами до ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , АТ «УкрСиббанк», третя особа - Одеська міська рада, крім іншого, також просив визнати недійсним договір купівлі-продажу від

13 квітня 2006 року, укладений між ОСОБА_1 і ОСОБА_7 .

Обґрунтовуючи позов у цій частині, позивач вказував, що свідоцтво про право власності на спірну квартиру було видане на підставі розпорядження УЖКГ від 25 січня 2005 року № 190246, проте згідно з проведеною Юридичним департаментом Одеської міської ради перевіркою вказане розпорядження не приймалося.

Тобто існує судове рішення (справа № 2-6009/09), що набрало законної сили, щодо спору між тими самими сторонами, про той самий предмет, і з тих самих підстав.

Отже, між сторонами вже був вирішений спір про той самий предмет, і позови збігаються за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що ними обґрунтовуєтьсязвернення до суду.

За встановлених обставин Верховний Суд дійшов висновку про скасування рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22 липня 2014 року та постанови Одеського апеляційного суду від 13 червня 2022 року в частині позовних вимог Департаменту комунальної власності Одеської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири від 13 квітня 2006 року, укладеного між ОСОБА_1 і ОСОБА_5 , та ухвалення у справі в цій частині судового рішення про закриття провадження у справі з підстав, передбачених пунктом 3 частини першої статті 255 ЦПК України.

Щодо ефективності способу захисту порушеного права

Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно зі статтею 387 ЦК України власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння.

Цивільним законодавством передбачено такий спосіб захисту порушених прав, як віндикація.

Віндикація - це витребування своєї речі неволодіючим власником від володіючого невласника. Це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає

у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця)

з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником (законним володільцем)

і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває

у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, в який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

Випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею.

Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно із чужого незаконно володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі.

Таким чином, особа, яка вважає, що договором купівлі-продажу рухомого або нерухомого майна порушуються її права як власника або законного користувача цього майна, має право на витребування цього майна від останнього набувача, що і є належним способом захисту її порушеного права.

Власник із дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило

у володіння останнього набувача.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14, з яким погодилася Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 листопада 2018 року

у справі № 183/1617/16.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року

у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року

у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року

у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18) та інших звернено увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року

у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18) зроблено висновок, що якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту

є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння,

є підставою для внесення відповідного запису до Реєстру. Водночас вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є потрібними для ефективного відновлення порушеного права.

Подібні висновки викладено також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (провадження

№ 12-158гс19), від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21), від 09 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц (провадження № 14-93цс20), від 23 листопада 2021 року

у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21).

Згідно з пунктом 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно.

Отже, у разі задоволення віндикаційного позову рішення суду про витребування майна забезпечуватиме ефективне відновлення порушених прав власника, оскільки таке судове рішення є підставою для державної реєстрації права власності, тому задоволення вимог щодо скасування записів про право власності не є потрібним для захисту порушених прав позивача.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема,

у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року

у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20), від 02 лютого 2021 року

у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20), від 22 червня 2021 року

у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20).

З наведених підстав постанова Одеського апеляційного суду від 13 червня 2022 року в частині вирішення позовних вимог Департаменту комунальної власності Одеської міської ради про визнання недійсним свідоцтва про право власності та скасування державної реєстрації підлягає скасуванню із залишенням в цій частині в силі рішення Приморського районного суду

м. Одеси від 22 липня 2014 року, зі зміною його мотивувальної частини, шляхом викладення її в редакції цієї постанови.

Щодо позовних вимог про витребування майна, визнання недійсним договору іпотеки та усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом виселення

Відповідно до статей 317 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

Згідно із закріпленим в статті 387 ЦК України загальним правилом власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України пов`язується з тим, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.

За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені, й таке витребування можливе, зокрема, за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею.

Із матеріалів справи відомо, що на підставі рішення виконавчого комітету Одеської міської ради від 22 серпня 2006 року № 353 виконавчий комітет 23 серпня 2006 року видав свідоцтво про право власності на нежитлові приміщення другого поверху № НОМЕР_2 , згідно з яким, об`єкт, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , дійсно належить територіальній громаді міста Одеси в особі Одеської міської ради на праві комунальної власності. Об`єкт у цілому складається з приміщень загальною площею 308,8 кв. м, відображених у технічному паспорті.

Згідно з листом Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації» Одеської міської ради від 06 серпня 2013 року № 5503-12/152 нежилі приміщення другого поверху № 601, загальною площею 308,8 кв. м, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , станом на

31 грудня 2012 року зареєстровані в комунальному підприємстві за територіальною громадою міста Одеси в особі Одеської міської ради на праві комунальної власності згідно зі свідоцтвом про право власності від 23 серпня 2006 року. Спірна квартира № 1 та нежитлові приміщення № 601 на АДРЕСА_1 є одним і тим самим приміщенням.

25 січня 2005 року УЖКГ на підставі розпорядження від 25 січня 2005 року № 190246 видало ОСОБА_1 свідоцтво про право власності на житло - квартиру АДРЕСА_4 .

За даними Комунального підприємства «Міське агентство з приватизації житла», вказана квартира АДРЕСА_3 не приватизована, і розпорядження органу приватизації УЖКГ від 25 січня 2005 року № 190246 на цю квартиру не видавалося.

Розпорядження органу приватизації УЖКГ від 25 січня 2005 року № 190246 було прийнято щодо квартири АДРЕСА_6 на ім`я ОСОБА_8 , ОСОБА_9 в рівних частках.

Згідно з рішенням Одеської обласної ради народних депутатів від

25 листопада 1991 року № 266-ХХІ «Про розмежування державного майна між власністю обласної ради, міст обласного підпорядкування та районів області» увесь житловий і нежитловий фонд переходить до комунальної власності.

Пунктом 30 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, щовиключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються, зокрема, питання прийняття рішень щодо відчуження відповідно до закону комунального майна; затвердження місцевих програм приватизації, а також переліку об`єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації; визначення доцільності, порядку та умов приватизації об`єктів права комунальної власності; вирішення питань про придбання в установленому законом порядку приватизованого майна, про включення до об`єктів комунальної власності майна, відчуженого у процесі приватизації, договір купівлі-продажу якого в установленому порядку розірвано або визнано недійсним, про надання у концесію об`єктів права комунальної власності, про створення, ліквідацію, реорганізацію та перепрофілювання підприємств, установ та організацій комунальної власності відповідної територіальної громади.

Відповідно до частини 8 статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів. Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

Суд апеляційної інстанції встановив, що Одеська міська рада на пленарних засіданнях рішення щодо відчуження спірного приміщення не приймала, а тому позовні вимоги про витребування спірного майна з чужого незаконного володіння ОСОБА_3 та визнання недійсним договору іпотеки є обґрунтованими.

Щодо строку позовної давності

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 у справі

№ 367/6105/16-ц (провадження № 14-381цс18) зроблено висновок, що сплив позовної давності, про застосування якої було заявлено стороною у справі,

є самостійною підставою для відмови в позові. Для правильного застосування частини першої статті 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав. Виходячи з вимог статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити

в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє

в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. Відмова в задоволенні позову

у зв`язку з відсутністю порушеного права із зазначенням спливу позовної давності як додаткової підстави для відмови в задоволенні позову не відповідає вимогам закону.

Не погоджуючись із заявленими позовними вимогами, АТ «УкрСиббанк» просило застосувати строки позовної давності (т. 1, а. с. 75, 89 - 90).

Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі,

є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови

у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).

ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення

і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (пункт 570 рішення ЄСПЛ від 20 вересня 2011 року за заявою

№ 14902/04 у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; пункт 51 рішення ЄСПЛ від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93

у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).

Наведене дає підстави для висновку, що позовна давність є строком пред`явлення позовної вимоги як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

Позовна давність забезпечує юридичну визначеність правовідносин сторін та остаточність судових рішень, запобігаючи порушенню прав відповідача.

Питання щодо поважності причин пропуску позовної давності, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, не залежних від позивача причин унеможливлювали або істотно утруднювали подання позову, вирішуються судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних відомостей про такі обставини.

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у статтях 252-255 ЦК України.

Статтею 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

На віндикаційні позови поширюється загальна позовна давність (постанова Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17 (провадження №14-183цс18)).

Усуваючи розбіжності у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, а саме статей 256 257 261 ЦК України, Верховний Суд України у постанові від 22 лютого 2017 року у справі № 6-17цс17 дійшов такого правового висновку: «порівняльний аналіз термінів «довідалася» та «могла довідатися», що містяться в частині першій статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 22 лютого 2017 року № 6-17цс17.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 07 серпня 2019 року у справі № 520/9169/15 (провадження № 61-25349св18), від 22 січня 2020 року у справі № 522/68715/15 (провадження № 61-1563св17) та Верховний Суд України у постанові від 21 травня 2014 року у справі

№ 6-7цс14.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 листопада 2019 року

у справі № 914/3224/16 звертала увагу на те, що закон не пов`язує перебіг позовної давності з ухваленням судового рішення про порушення права особи. Тому перебіг позовної давності починається від дня, коли позивач довідався або міг довідатися про порушення його права, а не від дня, коли таке порушення було підтверджене судовим рішенням.

Аналогічний висновок зроблено у постанові Верховного Суду від 28 червня 2023 року у справі № 511/2402/15 (провадження № 61-6218св23).

Апеляційний суд встановив, що у лютому 2009 року Одеська міська рада звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , третя особа - Представництво по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради, про визнання недійсними договорів купівлі-продажу квартири

АДРЕСА_4 , які були укладені: 13 квітня

2006 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_6 , та 26 липня 2006 року між ОСОБА_6 ,

і ОСОБА_3 , тобто пред?явила частину вимог до кількох відповідачів, тим самим перервавши позовну давність саме до цих вимог (справа № 2-6009/09).

Вимог про визнання недійсним свідоцтва про право власності на квартиру

АДРЕСА_4 від 25 січня 2005 року; визнання недійсним договору іпотеки від 26 липня 2006 року; витребування

у ОСОБА_3 спірного приміщення та усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом виселення у справі № 2-6009/09 не заявлялось, а тому позовна давність щодо вказаних вимог не переривалась.

За наведених обставин, оскільки Департаменту ще у лютому 2009 року було відомо про порушене своє право, а з цим позовом звернувся 17 грудня 2013 року, тобто з пропуском трирічного строку позовної давності про застосування якого заявлено АТ «УкрСиббанк», Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про визнання іпотечного договору недійсним, витребування у ОСОБА_3 спірного приміщення у зв?язку зі спливом позовної давності.

Позовна вимога про усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом виселення також задоволенню не підлягає, оскільки є похідною від вимоги про витребування спірного приміщення.

Таким чином, постанова Одеського апеляційного суду від 13 червня 2022 року в частині вимог Департаменту комунальної власності Одеської міської ради до ОСОБА_3 про визнання недійсним договору іпотеки, витребування майна з чужого незаконного володіння та усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом виселення підлягає скасуванню із залишенням в силі в цій частині рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22 липня

2014 року.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково

і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Згідно з частиною першою статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.

Суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами (пункт 3 частини першої статті 255 ЦПК України).

Оскільки між сторонами вже був вирішений спір про той самий предмет

і позови збігаються за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що ними обґрунтовано звернення до суду, Верховний Суд дійшов висновку про скасування рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22 липня 2014 року та постанови Одеського апеляційного суду від 13 червня 2022 року в частині позовних вимог Департаменту комунальної власності Одеської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири від 13 квітня 2006 року, укладеного між ОСОБА_1 і ОСОБА_5 , та ухвалення у справі в цій частині судового рішення про закриття провадження у справі з підстав, передбачених пунктом 3 частини першої статті 255 ЦПК України.

Зважаючи на те що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але апеляційний суд допустив помилку в застосуванні норм матеріального права, постанову Одеського апеляційного суду від 13 червня 2022 року

в частині вимог Департаменту комунальної власності Одеської міської ради про визнання недійсним свідоцтва про право власності та скасування державної реєстрації слід скасувати та залишити в силі в цій частині рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22 липня 2014 року, змінивши його мотивувальну частину шляхом викладення її в редакції цієї постанови.

Також, колегія суддів дійшла висновку, що постанову Одеського апеляційного суду від 13 червня 2022 року в частині вирішення позовних вимог Департаменту комунальної власності Одеської міської ради про визнання недійсним договору іпотеки, витребування майна з чужого незаконного володіння та усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом виселення слід скасувати та залишити в силі в цій частині рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22 липня 2014 року.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК Українипостанова суду касаційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

За таких обставин понесені АТ «УкрСиббанк» судові витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги в розмірі 1 043,44 грн підлягають стягненню з Департаменту комунальної власності Одеської міської ради на користь банку.

Керуючись статтями 400 402 409 413 414 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства «УкрСиббанк»задовольнити частково.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22 липня 2014 року та постанову Одеського апеляційного суду від 13 червня 2022 року в частині позовних вимог Департаменту комунальної власності Одеської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_10 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири від 13 квітня 2006 року скасувати і ухвалити у справі в цій частині нове судове рішення, яким провадження у справі в цій частині закрити.

Постанову Одеського апеляційного суду від 13 червня 2022 року в частині вимог Департаменту комунальної власності Одеської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_10 , ОСОБА_3 , Акціонерного товариства «УкрСиббанк», третя особа - Одеська міська рада, про визнання недійсним свідоцтва про право власності та скасування державної реєстрації скасувати, залишити в силі в цій частині рішення Приморського районного суду міста Одеси від 22 липня 2014 року, змінивши його мотивувальну частину шляхом викладення її в редакції цієї постанови.

Постанову Одеського апеляційного суду від 13 червня 2022 року в частині вимог Департаменту комунальної власності Одеської міської ради до ОСОБА_3 , Акціонерного товариства «УкрСиббанк» про визнання недійсним договору іпотеки, витребування майна з чужого незаконного володіння та усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом виселення скасувати, залишити в силі в цій частині рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22 липня 2014 року.

Стягнути з Департаменту комунальної власності Одеської міської ради на користь Акціонерного товариства «УкрСиббанк» 1 043,44 грн судових витрат.

З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції скасовані судові рішення втрачають законну силу та подальшому виконанню не підлягають.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді: А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун М. Ю. Тітов