Постанова

Іменем України

01 серпня 2019 року

м. Київ

справа № 663/422/16-ц

провадження № 61-34299св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Штелик С. П. (суддя-доповідач), Калараша А. А., Лесько А. О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Скадовського районного суду Херсонської області від 19 квітня 2017 року у складі судді Шульги К. М. та ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 07 червня 2017 року у складі суддів: Приходько Л. А., Бездрабко В. О., Кузнєцової О. А.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.

Позов мотивовано тим, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 16 грудня 2003 року він є власником 47/200 частки домоволодіння по АДРЕСА_1 . Іншими власниками цього домоволодіння на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом є ОСОБА_3 з часткою 47/200, та на підставі свідоцтва про право на спадщину ОСОБА_4 з часткою 53/100. Вказане домоволодіння розташовано на земельній ділянці площею 1 060 кв. м, яка перебуває у користуванні, та межує з земельною ділянкою розташованою по АДРЕСА_2 , на якій знаходиться домоволодіння, належне ОСОБА_2 на підставі договору міни від 03 квітня 2000 року.

Вказував, що на початку 2000 року ОСОБА_2 самовільно перенесла існуючий паркан, що розділяв вказані домоволодіння, збільшивши розмір своєї земельної ділянки, наданої у користування за рахунок земельної ділянки АДРЕСА_1 , та збудувала на своїй земельній ділянці самовільно, з порушенням санітарних та протипожежних норм, сарай в якому тримає домашніх тварин, що створює незручності мешканцям будинку АДРЕСА_1 .

Посилаючись на викладені обставини, просив суд зобов`язати ОСОБА_2 усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою по АДРЕСА_1 шляхом знесення самочинної забудови: господарських будівель, зведених на земельній ділянці по АДРЕСА_2 під літ. «Д» (згідно технічного паспорта Бюро технічної інвентаризації від 13 березня 2000 року) та літ. «Р» (згідно технічного паспорта Бюро технічної інвентаризації від 02 грудня 2003 року), а також перенести паркан, який розмежовує земельні ділянки домоволодінь АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 в межах, які існували до 03 квітня 2000 року.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Скадовського районного суду Херсонської області від 19 квітня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що земельні ділянки у встановленому законом порядку сторонам в натурі не відводились і межі ділянок компетентними органами не встановлювалися. Позивачем не доведено, що відповідач перешкоджає йому у користуванні земельною ділянкою шляхом порушення меж між земельними ділянками.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Ухвалою апеляційного суду Херсонської області від 07 червня 2017 року рішення Скадовського районного суду Херсонської області від 19 квітня 2017 року залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що на час розгляду справи сторони не оформили право власності на земельні ділянки, на яких розташовані належні їм домоволодіння, в натурі земельні ділянки не відводились. Межа між спірними земельними ділянками у встановленому законом порядку не встановлена, тому відсутні підстави для висновку про те, що відповідачем зменшено розмір земельної ділянки позивача шляхом перенесення паркану. Також позивачем не надано суду доказів, які б свідчили про те, що ОСОБА_2 чинить позивачу перешкоди у користуванні земельною ділянкою.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у липні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду із розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалу апеляційного суду та передати справу на новий розгляд, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що 18 листопада 2015 року за зверненням позивача було проведено обстеження господарських будівель по АДРЕСА_2 та встановлено, що господарська будівля «літ. Б» збудована ОСОБА_2 без дозвольних документів та з порушенням санітарних та пожежних норм. Також суди дійшли до хибного висновку, що відсутні правовстановлюючі документи на земельні ділянки, так як згідно рішення Скадовської міської ради № 59 від 22 березня 2000 року, за домоволодінням АДРЕСА_2 ділянка площею 693 кв. м.

Аргументами касаційної скарги також є те, що відповідач самовільно, без відповідного дозволу перенесла паркан, який відмежовував земельні ділянки надані у користування сторонам. Зведений в 2000 році відповідачем паркан є самочинним будівництвом, збудованим з порушенням будівельних норм та без відповідного рішення органів місцевого самоврядування, тому підлягає знесенню.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

04 червня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Відповідно до підпунктів 2.3.2, 2.3.4, 2.3.13, 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, зі змінами та доповненнями, постанови Пленуму Верховного Суду від 24 травня 2019 року № 8 «Про здійснення правосуддя у Верховному Суді» та рішення зборів суддів Касаційного цивільного суду від 28 травня 2019 року № 7 «Про заходи, спрямовані на своєчасний розгляд справ і їх вирішення у розумні строки», у справі призначено повторний автоматизований розподіл.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої й апеляційної інстанцій

Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Суди установили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 16 грудня 2003року є власниками житлового будинку АДРЕСА_1 з часткою по 47/200 кожного. Власником цього ж домоволодіння на підставі свідоцтва про право на спадщину з часткою 53/100 є ОСОБА_4

ОСОБА_2 є власником житлового будинку по АДРЕСА_2 на підставі договору міни.

Рішенням Скадовського народного суду від 25 січня 1946 року встановлено розмір земельної ділянки, на якій розташовано частину будинку по АДРЕСА_1 - 910 кв. м (інвентарна справа Р№ 1237 на будинок по АДРЕСА_1 .

17 травня 1956 року виконавчим комітетом Скадовської районної ради було прийнято рішення № 343, відповідно до якого було виділено в самостійне домоволодіння будинок по АДРЕСА_2 із земельною ділянкою 880 кв.м, залишивши таку ж площу земельної ділянки за іншим будинком (інвентарна справа Р№ 1236 на будинок по АДРЕСА_2) .

У подальшому площа земельних ділянок вказаних домоволодінь, згідно даних інвентарних справ, змінювалась. Згідно кадастрового плану станом на 28жовтня 2009 року площа земельної ділянки по АДРЕСА_2 становить 0,0757 га.

Рішенням Скадовського районного суду Херсонської області від 01 грудня 2006 року у частині, що залишена без змін рішенням апеляційного суду Херсонської області від 25 квітня 2007 року встановлено, що власники домоволодіння АДРЕСА_1 користуються земельною ділянкою площею 1 054 кв. м без законних підстав, оскільки в порядку передбаченому земельним законодавством ні позивачам, у тому числі ОСОБА_1 , ні попереднім власникам даного домоволодіння земельна ділянка у користування не надавалася.

Рішенням апеляційного суду Херсонської області від 25 квітня 2007 року, встановлено, що земельна ділянка площею 728 кв. м, розташована за адресою: АДРЕСА_2 , яка на підставі договору обміну перейшла у користування ОСОБА_2 , в порядку визначеному законодавством в натурі не відводилася і межі її не встановлювалися.

Згідно довідки бюро технічної інвентаризації, яка міститься в матеріалах інвентарної справи по домоволодінню АДРЕСА_1, станом на 07 квітня 1999 року межа між земельними ділянками по АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 не існувала (інвентарна справа Р № 1237).

Згідно статті 90 ЗК України порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку встановленому законом.

Частиною першою статті 91 ЗК України встановлено, що власники земельних ділянок зобов`язані не порушувати права власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, та дотримуватися правил добросусідства.

Відповідно до статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Статтями 106, 107 ЗК України визначено, що власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними. Види межових знаків і порядок відновлення меж визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері земельних відносин. Витрати на встановлення суміжних меж несуть власники земельних ділянок у рівних частинах, якщо інше не встановлено угодою між ними. Основою для відновлення меж є дані земельно-кадастрової документації. У разі неможливості виявлення дійсних меж їх встановлення здійснюється за фактичним використанням земельної ділянки. Якщо фактичне використання ділянки неможливо встановити, то кожному виділяється однакова за розміром частина спірної ділянки. У випадках, коли в такий спосіб визначення меж не узгоджується з виявленими обставинами, зокрема з встановленими розмірами земельних ділянок, то межі визначаються з урахуванням цих обставин.

Згідно з частинами першою, третьою, шостою статтею 55 Закону України «Про землеустрій» встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться відповідно до топографо-геодезичних та картографічних матеріалів. Межі земельної ділянки в натурі закріплюються межовими знаками встановленого зразка. Межові знаки здаються за актом під нагляд на збереження власникам землі та землекористувачам. Власники землі та землекористувачі, у тому числі орендарі, зобов`язані дотримуватися меж земельної ділянки, закріпленої в натурі (на місцевості) межовими знаками встановленого зразка. Межові знаки здаються за актом під нагляд на збереження власникам землі та землекористувачам, у тому числі орендарям.

Встановлення меж земельної ділянки по суті зводиться до вирішення питань, чи не належить земельна ділянка іншому власнику чи правомірному користувачеві та чи не накладаються межі земельної ділянки на суміжні земельні ділянки. Встановлення (відновлення) меж земельної ділянки здійснюється з метою визначення в натурі (на місцевості) метричних даних земельної ділянки, у тому числі місцеположення поворотних точок її меж та їх закріплення межовими знаками.

Згідно із пунктом 2.1 вищевказаної Інструкції встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на підставі розробленої та затвердженої технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок або проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Відповідно до пункту 2.3 вищезгаданої Інструкції для встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) охоплюється комплекс робіт, а саме: підготовчі роботи, топографо-геодезичні, картографічні роботи та роботи із землеустрою, камеральні роботи, складання і оформлення матеріалів технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), а також встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та закріплення їх межовими знаками.

Отже, за змістом статті 55 Закону України «Про землеустрій», межі земельної ділянки в натурі (на місцевості) визначаються згідно з наявними планово-картографічними матеріалами та матеріалами кадастрової зйомки.

Статтею 57 ЦПК України 2004 року установлено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Згідно із частиною першою статті 58, частиною другою 59 ЦПК України 2004 року належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 179 ЦПК України 2004 року предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією (стаття 129 Конституції України).

За змістом статті 10 ЦПК України 2004 року цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Установивши, що земельні ділянки у встановленому законом порядку сторонам в натурі не відводились і межі ділянок компетентними органами не встановлювалися, суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою не підлягають задоволенню, доказів про захоплення ОСОБА_2 частини земельної ділянки ОСОБА_1 не надано.

Посилання ОСОБА_1 на те, що відповідачем було здійснено будівництво господарської будівлі без дозвольних документів та з порушенням санітарних норм не заслуговують на увагу, оскільки позивачем не надано суду доказів,

які б свідчили про те, що ОСОБА_2 самовільним зведенням на своїй земельній ділянці сараю, в якому тримає домашніх тварин, створює незручності мешканцям будинку АДРЕСА_1 та порушує санітарні та протипожежні норми.

Інші доводи касаційної скарги, на які посилається ОСОБА_1 , були предметом дослідження судами попередніх інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судами були дотримані норми матеріального та процесуального права. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Скадовського районного суду Херсонської області від 19 квітня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 07 червня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: С. П. Штелик

А. А. Калараш

А. О. Лесько