Постанова

Іменем України

01 лютого 2023 року

м. Київ

справа № 185/10125/21

провадження № 61-10399св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф.,

Шиповича В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - приватне акціонерне товариство «ДТЕК Павлоградвугілля»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Макарова М. О., Демченко Е. Л., Куценко Т. Р.,

від 22 вересня 2022 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» (далі - ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля») про відшкодування моральної шкоди.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 тривалий час знаходився у трудових відносинах з ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» та за час роботи на підприємстві отримав професійні захворювання, які обумовлені умовами, в яких він працював.

Згідно з довідкою медико-соціальної експертної комісії (далі - МСЕК)

від 28 травня 2019 року йому повторно встановлено сукупний ступінь втрати професійної працездатності у розмірі - 40%, з яких 15% - по ХОЗЛ (хронічне обструктивне захворювання легень), 20% - ДПП (двобічний плечелопатковий періартроз), 5% - по туговухості.

Згідно із актом розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 05 травня 2017 року вбачається, що хронічні професійні захворювання виникли внаслідок тривалої дії шкідливих факторів виробничого середовища та трудового процесу на організм хворого, недосконалість технології, механізмів, робочого інструменту.

Вважав, що внаслідок не створення роботодавцем безпечних та нешкідливих умов праці на підприємстві він отримав професійні захворювання, що призвели до зменшення обсягу трудової діяльності, звільнення із займаної посади за станом здоров`я, проходження тривалого лікування, щоденного фізичного болю та моральних переживань, порушення нормальних життєвих зв`язків (змушений проходити чисельні медичні огляди та обстеження, відновлювальні процедури, лікування, у зв`язку з чим не може вести повноцінний образ життя, відчуває фізичні страждання, психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, що негативно впливає на його душевний та фізичний стан).

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив суд стягнути з відповідача в рахунок відшкодування моральної шкоди спричиненої ушкодженням здоров`я внаслідок виконання трудових обов`язків

120 000 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області, у складі судді Перекопського М. М., від 22 червня 2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» на користь позивача відшкодування моральної шкоди в розмірі 80 000 грн, з відрахуванням податків та інших обов`язкових платежів. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Суд першої інстанції виходив із того, що внаслідок порушення відповідачем права позивача на безпечні та здорові умови праці, у останнього з`явились професійні захворювання, що призвело до втрати професійної працездатності у розмірі - 40%.

Наявні у матеріалах справи докази суд вважав належними та достатніми для відшкодування моральної шкоди, завданої працівникові у зв`язку із незабезпеченням безпечних та нешкідливих умов праці.

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд виходив із принципів розумності, виваженості та справедливості, урахував ступінь втрати позивачем професійної працездатності, характер професійних захворювань та їх наслідки для здоров`я позивача.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 22 вересня 2022 року апеляційну скаргу ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» задоволено. Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області

від 22 червня 2022 року скасовано, у задоволенні позову відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції не урахував, що безпосереднім доказом факту спричинення працівникові ушкодження його здоров`я, що виражається у стійкій втраті ним працездатності чи встановленні групи інвалідності, є первинний висновок МСЕК. Натомість в матеріалах справи відповідна довідка МСЕК про первинний огляд позивача відсутня. При цьому повторні довідки МСЕК не є належним доказом підтвердження розміру втрати працездатності, у зв`язку із професійним захворюванням.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважала відсутніми підстави для задоволення позову.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить оскаржувану постанову апеляційного суду скасувати, залишивши в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

21 жовтня 2022 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 вересня 2022 року.

Ухвалою Верховного Суду від 01 листопада 2022 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано її матеріали із міськрайонного суду.

У листопаді 2022 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 25 січня 2023 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування апеляційним судом норм права без урахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 210/3177/17, у постановах Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі № 185/10591/21, від 15 червня 2020 року у справі № 212/3137/17-ц, від 25 березня 2020 року у справі № 554/49/18, від 29 жовтня 2020 року у справі № 210/4342/18, від 14 вересня 2021 року у справі № 909/243/18

(пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Вказує, що факт встановлення стійкої втрати працездатності висновком МСЕК вже є підставою для відшкодування йому моральної шкоди, а наявних в справі доказів було достатньо для ухвалення рішення про відшкодування моральної шкоди.

Наголошує, що довідки МСЕК про первинне встановлення втрати професійної працездатності не надано, оскільки всі попередні довідки МСЕК вилучаються при проходженні повторних оглядів та не залишаються у осіб з інвалідністю.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У листопаді 2022 року представник ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» - адвокат Янчук І. Б. подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість постанови апеляційного суду, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Стверджує, що касаційна скарга є необґрунтованою, не спростовує висновків суду апеляційної інстанції, а зводиться виключно до переоцінки доказів.

Вважає, що суд апеляційної інстанції, урахувавши відсутність у матеріалах справи первинного висновку МСЕК, а також оцінивши в сукупності надані позивачем докази, дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Крім того, вважає помилковим відкриття касаційного провадження у справі, яка є малозначною.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 працював на підприємствах ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» за різними професіями, у тому числі, з повним робочим днем під землею.

У 2017 році ОСОБА_1 звільнений з роботи на підставі частини другої статті 40 КЗпП України, у зв`язку з невідповідністю виконуваній роботі за станом здоров`я.

Актом розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 05 травня 2017 року ОСОБА_1 встановлено професійні хронічні захворювання (ХОЗЛ, ДПП, нейросенсорна приглухуватість), які були викликані наявністю шкідливих умов праці.

Також із вказаного Акту вбачається, що особи, які порушили законодавство про охорону праці не встановлені, через тривалий час роботи в умовах дії шкідливих факторів та зміною керівників структурних підрозділів та керівників ділянок. Дата надходження повідомлення про наявність професійного захворювання до закладу Держпраці - 21 квітня 2017 року, дата встановлення остаточного діагнозу - 11 квітня 2017 року. Діагноз встановлено ДУ «Український науково-дослідний інститут промислової медицини» м. Кривий Ріг.

Згідно із довідкою МСЕК від 28 травня 2019 року ОСОБА_1 внаслідок професійних захворювань повторно встановлена втрата професійної працездатності у сукупному розмірі - 40%, з яких 15% - ХОЗЛ (хронічне обструктивне захворювання легень), 20% - ДПП (двобічний плечелопатковий періартроз), 5% - туговухість.

Позиція Верховного Суду

Згідно частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно із статтею 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Згідно з частинами першою, другою статті 153 КЗпП України на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці.

Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Згідно з частинами першою та третьою статті 13 Закону України «Про охорону праці» роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.

У статті 173 КЗпП України закріплено право працівника на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків.

Частиною першою статті 2371 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відшкодування моральної шкоди провадиться власником, якщо небезпечні або шкідливі умови праці призвели до моральних втрат потерпілого, порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Під моральними втратами потерпілого розуміються страждання, заподіяні працівникові внаслідок фізичного або психічного впливу, що спричинило погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Вина власника не вказана серед юридичних фактів, які входять до юридичного складу правопорушення, який є підставою для відшкодуванню моральної шкоди. В таких правовідносинах перевага надається встановленню обставин завдання шкоди саме на підприємстві відповідача та наявності моральних страждань працівника. При цьому презюмується обов`язок власника на створення належних, безпечних, здорових умов праці, слідкування за їх дотриманням усіма працівниками та відповідальність за шкоду, завдану особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань (постанова Верховного Суду від 12 квітня

2022 року у справі № 225/4242/21).

У пунктах 9, 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз`яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Відповідно до статті 2371 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (зокрема виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

У Рішенні Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року № 1-9/2004 у справі за конституційним зверненням Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Кіровоградській області про офіційне тлумачення положення частини третьої статті 34 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» було зазначено, що моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, спричиняють йому моральні та фізичні страждання.

Створення неналежних умов виробництва призводить до порушення особистих немайнових прав особи на життя, на охорону здоров`я тощо.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються критерії розумності і справедливості

(частина третя статті 23 ЦК України, у редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин).

У справах щодо відшкодування моральної шкоди, завданої у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі, суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач (пункт 68 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 210/5258/16-ц).

Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Вирішуючи спір, встановивши фактичні обставини справи, надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам у їх сукупності, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову, оскільки внаслідок незабезпечення роботодавцем безпечних і нешкідливих умов праці (наявність шкідливих умов праці визнавалась відповідачем у відзиві на позовну заяву) у ОСОБА_1 виникли професійні захворювання, що призвели до втрати професійної працездатності на 40%. Отже суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позивачу заподіяна моральна шкода, яку роботодавець зобов`язаний відшкодувати в силу зазначених вище норм закону.

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, завданої позивачу внаслідок стійкої втрати професійної працездатності, суд першої інстанції врахував обставини, які мають суттєве значення, зокрема ступінь втрати працездатності, кількість професійних захворювань, які вразили відразу декілька систем організму (дихальну, опорно-рухову, сенсорну), звільнення позивача з роботи через виявлену невідповідність займаній посаді за станом здоров`я, глибину, інтенсивність, тривалість фізичних та душевних страждань, істотність вимушених змін у життєвих стосунках, а також дотримався засад розумності і справедливості.

Скасовуючи законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції неправильно застосував вищезазначені норми матеріального права і посилаючись на відсутність в матеріалах справи довідки про первинний огляд МСЕК, дійшов помилкового висновку про відсутність доказів втрати позивачем працездатності та завдання йому моральної шкоди.

При цьому суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки наявним в матеріалах справи іншим доказам, які міськрайонний суд вважав достовірними та такими, що підтверджують наявність у позивача права на відшкодування моральної шкоди, зокрема:

- медичному висновку лікарсько-експертної комісії Українського науково-дослідного інституту промислової медицини м. Кривого Рогу від 11 квітня 2017 року, в якому вирішено направити ОСОБА_1 на проходження МСЕК, а ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» повідомити про наявність у позивача вперше виявлених професійних захворювань;

- повідомленню Українського науково-дослідного інституту промислової медицини м. Кривого Рогу про професійне захворювання від 12 квітня

2017 року;

- акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання, затвердженому 05 травня 2017 року ГУ Держпраці у Дніпропетровській області;

- факту звільнення позивача з роботи, у зв`язку з невідповідністю стану його здоров`я виконуваній роботі;

- довідці МСЕК від 28 травня 2019 року серії 12ААА № 056651.

Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, що зазначені докази у їх сукупності дають підстави для висновку про наявність у позивача стійкої втрати працездатності, у зв`язку з професійними захворюваннями, та права на відшкодування заподіяної моральної шкоди.

У справі, яка переглядається в касаційному порядку, право на відшкодування завданої неналежними умовами праці, що спричинила стійку втрату професійної працездатності позивача (40 % сукупно), виникло у 2017 році, у зв`язку із чим позов пред`явлено до належного відповідача - ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля».

Наявність професійних захворювань, причини їх виникнення, а також ступінь втрати працездатності позивача підтверджені наявними у матеріалах справи доказами, зокрема актом розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання, затвердженим 05 травня 2017 року ГУ Держпраці у Дніпропетровській області.

При цьому згідно з положеннями пункту 1.4 Порядку встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров`я, пов`язане з виконанням трудових обов`язків, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 05 червня 2012 року

№ 420, саме акт розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання за формою П-4 є однією з підстав для здійснення медико-соціальної експертизи потерпілого.

Повторний огляд осіб з інвалідністю з нестійкими, оборотними змінами та порушеннями функцій організму з метою визначення ефективності реабілітаційних заходів, стану здоров`я і ступеня соціальної адаптації проводиться раз на один - три роки.

З урахування наведеногоколегія суддів вважає помилковим висновок суду апеляційної інстанції про недоведеність позивачем факту втрати працездатності, у зв`язку із професійним захворюванням, та факту заподіяння ОСОБА_1 моральної шкоди.

Вказане узгоджується із висновками Верховного Суду у постанові

від 07 вересня 2022 року у справі № 185/10591/21, на яку посилався заявник у касаційній скарзі.

Відповідно до положень статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Оскільки апеляційним судом помилково скасовано рішення суду першої інстанції, касаційна скарга підлягає задоволенню, постанова Дніпровського апеляційного суду від 22 вересня 2022 року скасуванню, а рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області

від 22 червня 2022 року залишенню без змін.

Посилання ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» у відзиві на касаційну скаргу щодо помилковості відкриття касаційного провадження є безпідставними.

Відкриваючи касаційне провадження у розглядуваній справі, Верховний Суд в ухвалі від 01 листопада 2022 року встановив, що не дивлячись на те, що справа № 185/10125/21 є малозначною в силу закону, однак наявні підстави, передбачені підпунктом а) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження у малозначній справі.

Частинами першою, шостою статті 141 ЦПК України встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку з тим, що позивач на підставі пункту 2 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору за подання касаційної скарги, судовий збір, пропорційно до розміру задоволених вимог, підлягає стягненню з відповідача на користь держави.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 413, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 вересня 2022 року скасувати, залишивши в силі рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22 червня 2022 року.

Стягнути з приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» на користь держави 1 600 (одна тисяча шістсот) грн судового збору.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: Є. В. Синельников О. В. Білоконь Н. Ю. Сакара С. Ф. Хопта В. В. Шипович