Постанова

іменем України

26 лютого 2019 року

м. Київ

справа № 235/7397/15-к

провадження № 51-7196 км 18

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Лагнюка М.М.,

суддів Короля В.В. та Огурецького В.П.,

за участю:

секретаря судового засідання Бруса Ю.І.,

прокурора Єременка М.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 17 серпня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 10 квітня 2018 року в кримінальному провадженні, відомості щодо якого внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42015051100000515 від 02 серпня 2015 року, за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1, такого, що судимості не мав,

у вчиненні злочинів, передбачених частиною 2 статті 413 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 17 серпня 2017 року ОСОБА_1 засуджено за частиною 2 статті 413 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік.

На підставі статті 75 КК ОСОБА_1 звільнено від відбування призначеного покарання, якщо він протягом 1 року не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов'язки, передбачені пунктами 1, 2 частини 1, пунктом 2 частини 2 статті 76 КК.

Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим та засуджено за те, що він, обіймаючи посаду кочегара польової лазні взводу матеріального забезпечення першого механізованого батальйону військової частини - польова пошта В0095, під час виконання службових завдань на території проведення антитерористичної операції в Донецькій області, на порушення вимог статей 1, 9, 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України (далі - Статут), статей 1, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України (далі - Дисциплінарний статут), пунктів 1.3, 2.26, 4.4 Інструкції про організацію обліку, зберігання і видачі стрілецької зброї та боєприпасів у Збройних Силах України (далі - Інструкція), затвердженої наказом Міністра оборони України від 29 червня 2005 року № 359 ( у редакції, яка діяла у квітні 2015 року), о 13:00 05 квітня 2015 року, перебуваючи у розташуванні першого механізованого батальйону військової частини - польова пошта В0095, який дислокувався на той час у с. Єлизоветівка Мар`їнського району Донецької області, залишив без догляду ввірену йому для службового користування і виконання службових завдань зброю - 5,45 мм автомат АКС-74 № НОМЕР_1, 1984 року виготовлення, у загальнодоступному місці - бліндажі, в якому проживав, а сам вибув у службове відрядження до м. Києва. При цьому, за встановленим порядком вказаної зброї на відповідальне зберігання нікому не передав, умов для її зберігання не забезпечив і створив внаслідок порушення правил їх зберігання передумови для втрати зброї, що і призвело до цього.

Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 11 квітня 2018 року, у якій виправлено описку на підставі ухвали Апеляційного суду Донецької області від 03 травня 2018 року, вирок районного суду залишено без зміни.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджений ставить вимогу про скасування вказаних судових рішень та закриття кримінального провадження на підставі пункту 2 частини 1 статті 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).

Вимоги засуджений обґрунтовує тим, що суди поклали на нього обов'язок доведення його невинуватості та звільнили сторону обвинувачення від обов'язку доказування.

Вказує, що суди постановили рішення на підставі копій документів; сторона обвинувачення повинна була довести, що командирами та начальниками були створені умови для зберігання зброї, спростувати покази його та свідків; суди знехтували презумпцією невинуватості.

Засуджений зазначає, що йому інкримінуються порушення Статуту, Дисциплінарного статуту та Інструкції, зміст яких не містить інформації про його обов'язки, у тому числі щодо збереження зброї, а тому неможливо стверджувати про їх порушення, у зв'язку з чим вважає, що суди не розглянули обвинувального акту по суті, поставилися до виконання свого обов'язку формально та механічно перенесли текст про порушення ним вимог зазначених вище документів, а разом із цим висловлює свої сумніви у неупередженості судів. Вважає, зо залишення без конкретизації його порушень за статтями Статуту, Дисциплінарного статуту та Інструкції позбавили його можливості належним чином захищатись, наведений пункт 4.4 Інструкції є неналежним та не стосується виконання бойових завдань під час особливого періоду або проведення антитерористичної операції, тощо.

Крім того, засуджений вказує, що порушено вимоги процесуального закону, а саме право на захист; сумніви розтлумачено на користь сторони обвинувачення, а не обвинуваченого в порушення вимог статті 62 Конституції України; порушено вимоги пункту 12 статті 290 КПК, оскільки його не ознайомлено з усіма матеріалами через брак часу; копії визнано належними доказами; не надано права репліки в суді апеляційної інстанції; обвинувачення розглянуто формально.

Неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність засуджений обґрунтовує тим, що в обвинувальному акті та судових рішеннях немає посилань на порушення ним будь-яких правил зберігання зброї, вирок суду не містить повного тексту порушеного ним пункту правила зберігання зброї в особливий період або період проведення АТО, враховуючи на те, що диспозиція статті 413 КК є бланкетною.

Вказує засуджений на те, що судами було встановлено та ним не заперечувалося, що способи зберігання зброї, які він використовував, застосовувалися в нетиповій ситуації за відсутності умов, передбачених статутами та інструкціями, а видача зброї була постійно, а не тимчасовою.

У запереченнях прокурор просить залишити судові рішення без зміни, а касаційну скаргу засудженого без задоволення.

Заслухавши доповідь судді, прокурора, який заперечував проти задоволення касаційної скарги, обговоривши доводи, наведені в касаційній скарзі, та перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви Суду

У касаційній скарзі засуджений не заперечує тих обставин, що йому як військовослужбовцю було видано зброю, перед вибуттям з військової частини він зброї не здав, а залишив у бліндажі, а також те, що зброя у відання військової частини не поверталася.

Крім цього, втрата засудженим зброї за обставин, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій, також підтверджується показаннями свідків ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, які повідомили про зникнення зброї засудженого після його вибуття у відрядження, про місце перебування зброї, а саме в бліндажі, використання зброї у відсутність засудженого, тощо, а також про проведення службового розслідування зникнення зброї.

Відповідно до змісту частини 2 статті 413 КК об'єктом даного злочину є встановлений законодавством порядок користування та зберігання військового майна, який встановлюється військовими статутами, інструкціями тощо, і такий злочин відповідно до суб'єктивної сторони вчиняється як з умислом, так і через необережність.

Засуджений під час судового розгляду та в касаційній скарзі наполягає на тому, що він мав терміново вибути у відрядження, а тому йому бракувало часу передати зброю, що як він зазначає підтверджують і свідки.

Однак брак часу на передачу зброї не може стати виправданням необережного ставлення засудженого до правил зберігання військового майна, обов`язок зберігання якого покладався саме на нього, внаслідок невиконання якого і було втрачено зброю. У зв'язку з цим такі пояснення не можуть усувати кримінальної відповідальності, а навпаки її підтверджують.

Як правильно вказує засуджений, диспозиція статті 413 КК є бланкетною, а тому в обвинуваченні, поставленому у провину та визнаному судами доведеним, і вказується на порушення вимог статутів та інструкції, які визначають правила зберігання військового майна, у тому числі і загальні їх положення.

У формулюванні диспозиції частини 2 статті 413 КК не визначено такої ознаки, як вчинення дій у особливий період, а тому не потребують встановленню та доведенню у цьому кримінальному провадженні.

Колегія суддів не може не погодитися з кваліфікацією дій засудженого за частиною 2 статті 413 КК, адже вона підтверджена доказами у кримінальному провадженні, та відповідно до закріплених у процесуальному кодексі засад кримінального провадження щодо змагальності сторін та свободи в поданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості стороною захисту не надано об'єктивних даних на спростування встановленого та доведеного обвинувачення.

Хоча чинним законодавством встановлено, що ніхто не повинен доводити своєї невинуватості, однак у межах змагального судового розгляду кожна з сторін не повинна залишати без підтверджень свої доводи, зокрема і на спростування обвинувачення.

Стороною обвинувачення допитано свідків та надано дані, які підтверджують обставини, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні відповідно до статті 91 КПК. Отже, порушень статті 62 Конституції колегія суддів не вбачає.

Таким чином, колегія суддів погоджується з кваліфікацією дій ОСОБА_1 за частиною 2 статті 413 КК.

Колегія суддів не може погодитися з тим, що відбулося порушення вимог пункту 12 статті 290 КПК, адже засудженому було надано доступ до матеріалів кримінального провадження у одному томі, який вміщував 112 аркушів.

У протоколі про надання доступу до матеріалів досудового розслідування та ознайомлення з ними від 30 серпня 2015 року також зазначено, що з таким обсягом засуджений ознайомлювався з 17:03 по 17:59, що не може бути недостатнім, а заяв і доповнень не мав та не подавав.

У зв'язку з цим колегія суддів визнає неспроможними доводи засудженого щодо порушення вимог статті 290 КПК.

Разом з цим, під час досудового розслідування ОСОБА_1 було повідомлено про його права, зокрема право мати захисника. Те, що засуджений не скористався своїм правом, не може визнаватися порушенням.

Таким чином, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги засудженого.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, пунктом 4 параграфа 3 розділу 4 Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, Суд

ухвалив:

Вирок Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 17 серпня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 10 квітня 2018 року щодо засудженого ОСОБА_1 залишити без зміни, а його касаційну скаргу - без задоволення.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

М.М. Лагнюк В.В. Король В.П. Огурецький